Обучение детей письму укр

Обучение детей письму

 ПЛАН

 Частина 1 . Загальне визначення письма,  як вид мовленнєвої діяльності.

Загальне визначення письма..

Лінгвопсихологічні особливості письма.

Цілі та принципи навчання письма.

Частина 2 . Методи та прийоми навчання письма  на початковому  етапі.

                2.1. Лінгвістичний матеріал для письма.

                2.2. Типологія вправ для навчання письма

                2.3. Навчання графіки

                2.4. Навчання орфографії

Висновки

Бібліографія.

                                             ВСТУП

  На сучасному етапі навчання іноземній мові письмо відіграє одну з важливих ролей, презентуючи в цілому інші види мовленнєвої діяльності : аудіювання , говоріння і читання , з якими воно дуже тісно пов’язане , являючи собою рецептивно-репродуктивний механізм відтворення іноземної мови. Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства, тому йому належить визначна роль на зламі тисячоліть створювати та зберігати духовні , а через них і матеріальні цінності.

  Наприкінці 20 ст. проблемою навчання письма замалися такі відомі методисти радянського періоду, як І.Л. Бім, С.Ф. Шатілов, Г.В. Рогова,

        Н.І. Гез, В.Н. Рахманінова, С.Ю. Ніколаєва.

 Ефективність процесу навчання письма залежить від правильного вибору вчителем методів та прийомів навчання письма, від правильного підходу до комунікативних завдань.

  Мета роботи . Основною метою цієї роботи є дослідження. Осмислити та проаналізувати наукові передумови та практичні методи навчання письма на початковому етапі в школі, як основи подальшого навчання з метою оволодіння мовленнєвою діяльністю.

  Об’єкт. Об’єктом дослідження курсової роботи є предмет навчання письма на початковому етапі, тому що це питання представляє собою практичний та теоретичний інтерес.

  Завдання роботи. Поставлена мета визначила необхідність вирішення наступних завдань :

- визначити роль письма в навчанні німецької мови на початковому         

етапі.

- розкрити особливості навчання письма і специфіку навчального

                   матеріалу на початковому етапі

- дослідити і проаналізувати проблеми, що виникають в теорії та на практиці в зв’язку з навчанням письма на початковому етапі.

  Для вирішення поставлени завдань нами використовується ряд методів дослідження  : збір інформації, аналіз наукової та методичної літератури, індуктивно-дедуктивний метод, метод кількісної та якісної обробки даних.

  Наукова новизна роботи полягає в тому, що робиться спроба осмислити цілі та задачі навчання письма і сучасні методи викладання.

  Теоретичне значення : дослідження полягає в розширенні і систематизації теоретичних знань і конкретизації особливостей навчання письма на початковому етапі .

  Практична цінність дослідження полягає у використанні фактичного матеріалу у викладанні основ німецького письма на початковому етапі.

  Курсова робота складається з вступу, 2 частин, висновків, бібліографію,

та додатку.

  У вступі визначається об’єкт дослідження, обґрунтовується актуальність дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення виконаної роботи.

  У першій частині розглядаються питання загальної теорії навчання письма на початковому етапі.

  У другій частині розглядаються методи та прийоми навчання на початковому етапі.

  У заключній частині підсумовуються результати проведеної роботи.

  У додатку наводяться приклади вправ та ігор для введення та закріплення навичок письма на початковому етапі.

Частина  1. Загальне визначення письма, як вид мовленнєвої діяльності

1. 1. Загальне визначення письма

   В житті кожної людини письмо відіграє дуже важливу роль. Письмо – видатне надбання людства, величезний здобуток кожного народу, кожної людини , що оволодіває писемністю. Воно використовується в різноманітних галузях діяльності людини : в організації виробництва, в науці, культурі, засобах масової інформаціії та зв’язку, в міжнародних, політичних відносинах, у просвітницькій роботі. Історики вказують на те , що письмо – неперехідна пам’ять поколінь, яка зберігає повідомлення про події та справи минулих віків і тисячоліть.

  Все написане називається текстом. Окремі тексти чи їх зібрання набирають форму рукописів, книжок, журналів, газет, листівок, плакатів, оголошень, листів, телеграм тощо. Письмові тексти складають автори і користуються ними мільйони читачів.

   Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства. Йому належить визначна роль у створенні та збереженні духовних, а через них і матеріальних цінностей. Письмо має інтернаціональний характер. Воно продовжує і розвиває те, що було створено іншим народом. Так було в далекій давнині, те ж саме спостерігається і зараз. Клинопис, який винайшли у давньому Шумері, використовувався у Вавилонському царстві, в Асірії, у стародавній Персії. Тобто клинописне письмо існувало протягом багатьох віків на великих територіях серед різних народностей. Багато сучасних систем письма створено на основі латинського алфавіту, який склався ще в античну давнину на основі західного різновиду старогрецького письма. Письмо не природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і користуються всі.

   Письмо іноді розглядають як особливу графічну форму мови і навіть як писемне мислення. Рельєфне визначення письма можна дати, порівнюючи його не змовою, а з мовленням. Як відомо, мовлення – це мова в дії. Письмо ніби зупиняє мовленнєвий потік, дає можливість “слухати, чути” (тобто читати) сказане (тобто написане) в будь-який час. На цій основі письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше – тексту мовлення. Написання – процес такої фіксації, письмовий текст – її результат. Письмо можна порівнювати і з мовою. Мова – це система засобів спілкування та правил їх вживання. Аналогічно цьому письмо є системою письмових засобів та правил їх використання [10:285].

   В сучасній методичній літературі розрізняють письмо та писемне мовлення. Деякі дослідники використовують лише термін “письмо”, підкреслюючи його вузьке чи широке значення. Поділ цей пов’язаний з особливостями механізму письма, що складається з двох етапів :

            -       складання слів за допомогою літер,

       -     формування письмових повідомлень , до складу яких входять слова, словосполучення тощо.

Навчання письму (тобто навчання письму та письмовому мовленню) включає роботу над технікою письма (графіка, орфографія, пунктуація) та над письмовим вираження думок на мові , що вивчається (продукт письмового мовлення).

  Графіка представляє собою сукупність основних начертальних засобів (букв, буквосполучень та діакритичних знаків) для зображення на письмі звуків та звукосполучень даної мови. 

  В будь-якій мові письмо являє собою сталу графічну систему й менш за все піддане змінам. Орфографія – це система правил вживання письмових знаків при написанні слів. Продуктивне писемне мовлення-це комплексне використання графічних, орфографічних, лексико-граматичних та стилістичних засобів для вираження думок та здійснення комунікації . Графічні та лексичні навички розвиваються на рівні лексичної одиниці. Об’єктами вивчення письмового мовлення є речення, абзац та зв’язний текст. Письмове мовлення використовується як самостійна форма спілкування, однак оволодіння ним відбувається на базі звукового мовлення. А. М. Мєшковський відзначає, що письмова  мова ні для жодної людини у світі не може бути рідною мовою в буквальному розумінні, слова  тому що завжди є друга мова, яка наслаюється на усну [5:276].

  В учбовому процесі роль та місце письма визначається цільовою направленістю навчання іноземній мові.

     1. 2.  Лінгвопсихологічні особливості письма.

    З точки зору психології протікання письмової мови важке й різноманітне. Письмове мовлення як спосіб формування та формулювання думок грунтується на використанні лінгвістичних знаків, закріплених у нервових зв’язках кори головного мозку  в вигляді зорових та рукомоторних образів ,діючих у сукупності  з слуховими та мовленнєворуховими. У людей , які володіють грамотою, додатково  до звукових, створюються графічні образи слів. Зорово-графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом пишучої руки. Психолінгвістичною основою письма є створення зорово-графічних відбитків мовних знаків та розвиток механізму пишучої руки.

   Вміти писати-значить графічно правильно зображувати букви алфавіту: переводити звуки й звукосполучення в букви та буквосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестезичний образи слова з його семантикою,

- значить орфографічно правильно писати слова, словосполучення слів та розставляти пунктуаційні знаки,

- значить оперувати мовними структурами, вміти висловлювати свої думки в письмовій формі.

  Навчання письму складається з аналітичної роботи над звуком, буквою, складом, словом, словосполученням, реченням, абзацом та письмовим повідомленням. Письмові дії виконуються, як правило довільно, при постійній активності думки.

  Письмове мовлення заздалегідь формується в думці й передбачає велику кількість розумових дій та операцій. Процес починається із внутрішнього мовлення, з складання програми майбутнього висловлювання. Він включає розумову діяльність по відбору лексичних одиниць, організації їх у граматично оформлені речення та об’єднанню цих структур у великі відрізки мовлення – абзаци – для виявлення логічних зв*язків між окремими думками. Цей процес складається із внутрішньої вимови й фіксації мислено приготованого матеріалу на папері, що потребує автоматичного оперування звуко-графічними асоціаціями [9:86].

  За кількістю операцій письмове повідомлення складніше усного . Однак при усному спонтанному висловлюванні породження  мовлення та його звукове відтворення синхронне, а тому потребує повного автоматизму в оперуванні лексичним та граматичним матеріалом. Труднощі письма полегшуються  відсутністю браку часу  у того, хто пише, що дозволяє виконувати упреджаючий синтез (продумування змісту та форми майбутнього висловлювання) та ретроспективний аналіз написаного.

  Можливість знаходити в пам’яті потрібні мовні засоби для точного й ясного висловлювання думки, можливість користування словниками та іншими довідниками придають тому, хто пише, впевненості. В результаті постійного тренування письмового висловлювання учнів поступово набувають досвіду, процес знаходження слів та структур відбувається швидше, навичка письма стає стійкою.

  Як зазначає А.Р. Лурія , письмо з самого початку оволодіння ним є свідомим актом, який довільно будується в процесі спеціального свідомого навчання. До того ж , усвідомленість однаково притаманна утворюючій ся та утворившійся  навичці. На початковій стадії навчання письму навіть на рідній мові всі елементи, форми та другі способи, за допомогою який той, хто пише, позначає потрібний зміст, стають предметом його усвідомлення. При використанні іноземної мови міра усвідомленості та довільності  без сумнівно вище.

  Завдяки об’єднанню слухо-мовленнєворухових образів внутрішнього мовлення й зорово-рукомоторних образів у акті письма забезпечується комплексне засвоєння знань. Створені таким чином стійкі асоціації сприяють більш ефективному сприйняттю, запам’ятовуванню та відтворенню матеріалу. Міцність запам’ятовуванню матеріалу, який використовується при письмі, забеспечується участю всіх аналізаторі, поєднанням аналізу та синтезу, усвідомленістю та довільністю процеса письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів та структури моделей речень легше впізнаються при зоровому сприйнятті [12:268].

   В письмовому мовленні більш чітко проявляється лінгвістична природа зв’язного висловлювання. Зв’язне висловлювання, зазвичай, складається з кількох, логічно та структурно пов’язаних між собою, речень. Письмове завдання забезпечує формулювання індивідуального зв*язного висловлюваня відповідно з рівнем підготовки учнів на певному етапі навчання мови, тому що виконання письмового завдання не обмежене часом та колективними формами аудиторної роботи.

  Результат письмової діяльності – це дійовий фактор, котрий робить письмо помічником вихователя в боротьбі за міцні знання. Письмо удосконалює усне висловлювання, сприяє формуванню навичок самоконтролю. Велика питома вага письма у домашній роботі з іноземної мови не є випадковістю. Цей факт пояснюється психологією учнів : вони зазвичай приділяють більше уваги виконанню завдань, ніж усних.  При аудиторній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний та масовий спосіб контролю знань та рівня володіння мовою.

               1. 3. Цілі та принципи навчання письма.

  Як зазначається у Державному освітньому стандарті з іноземних мов, володіння письмом передачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забеспечує учням вміння реалізувати навички писемного мовлення в найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування [6:18].

  У відповідності з учбовою функцією засвоєння мови та комунікативною функцією застосування мови в навчанні письму необхідно розрізняти слідуючи заємообумовленні цілі :

- отримання знаньпро графічну систему іноземної мови та вміння швидкої каліграфічної реалізації нового звучання в міру засвоєння нового алфавіту,

- навчання диференціації знаків, котрі при однаковій формі представляють різні значення в двох мовах,

- придбання звички з’єднувати збереження мовних знань з письмом, досягаючи цим більш високого ефекту закріплення матеріалу,

- демонстрація в диктантах наскільки правильно учні можуть записати почуте,

- складання письмового повідомлення на основі власного досвіду й оформлення його в вигляді листа,

- опис картини, речі, порядку, дій,

- записування почутого або прочитаного у тексті, застосовуючи це як основу для послідовних усних чи письмових переказів,  відповідей на питання, та ін.

- виконання нотаток до докладів та дискусій.

   В процесі навчання письма на початковому етапі в середній школі слід дотримуватись наступних принципів послідовного та поетапного засвоєння матеріалу :

- для повідомлення ще невідомої системи письма окремі графічні знаки слід давати по черзі, з урахуванням певної градації складностей. Необхідно застосовувати спеціальні вправи для розвитку рукомоторних навичок,

- орфографічні та лексичні знання слід давати одночасно, щоб у учнів вироблялась асоціююча єдність компонентів : значення – звукова форма – форма написання,

- закріплення ; тренування для засвоєння іншомовних знань повинні тісно пов’язуватись з повторенням орфографічних знань (переписування, письмове виконання завдань). Це відноситься перш за все до мовних одиниць при застосуванні котрих очікуються або передбачається,

- правила орфографії необхідно пояснювати учням шляхом систематизації та пояснення ними співпадаючих ознак даного класу явищ,

- письмові вправи повинні супроводжуватися їх повною перевіркою,

- короткі письмові роботи – як правило для контролю граматичних та лексичних знань, не повинні перевищувати   10 хвилин,

- вправи та переписування на початковому ступені мають привчати учнів до специфічної форми написання іншомовних слів,

- ретельно підібрані диктанти (слова, вибіркові й короткі) є придатні форми вправ для закріплення і контролю орфографічних знань,

- в якості системних та епізодичних прийомів закріплення орфографічних знань використовуються вправи в підборі та протиставленні слів з однаковими та різними орфографічними елементами. Це сприяє поясненню орфографічних категорій та систематизації словникового запасу,

- необхідною передумовою того , щоб  письмові вправи сприяли подальшому розвитку орфографічних навичок, є контроль та корекція [16:220].

  Проаналізувавши теоретичні відомості про письмо як вид мовленнєвої діяльності, можна зробити наступні висновки :

- в процесі комунікації письму надається менше уваги, ніж говорінню, аудіюванню та читанню, але воно використовується як ефективний засіб розуміння, закріплення, заучування ; використання лексичних і граматичних явищ,

- письму належить значна учбова функція, що зумовлює підтримку процеса аудіювання, говоріння та читання, дає можливість одночасно здійснювати індивідуальну продуктивну мовленнєву діяльність всіх учнів, є раціональним засобом контролю знань учнів, вчить самоконтролю та самоперевірці.

2.1.Лінгвістичний матеріал для письма

  Лінгвістичний матеріал для письма являє собою, додаткову до звукової, знакову систему ; норму сполучуваності її елементів. Графічні знаки виконують різноманітні інформаційні функції. Знаки найнижчого порядку (графеми) диференціюють формальну сторону писемного мовлення аналогічно фонемам в усному мовленні. Знаки найвищого