Xreferat.com » Топики по английскому языку » Освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

Освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

Зміст


Вступ

1. Теоретичні відомості про освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

2. Запозичення іншомовних слів в сучасній українській мові

2.. Освоєння латинської лексики в сучасній українській мові

2.2 Освоєння англійської лексики в сучасній українській мові

2.3 Освоєння старослов'янської лексики в сучасній українській мові

2.4 Освоєння грецької лексики в сучасній українській мові

2.5 Освоєння французької лексики в сучасній українській мові

2.6 Освоєння німецької лексики в сучасній українській мові

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Мова відображає довколишній і внутрішній світ людини, її життєвий досвід, узагальнює результати пізнання. Вона не тільки представляє дійсність, але й сприяє накопиченню знань та ідей. Тому сучасний стан будь-якої мови – це наслідок її довготривалої історії розвитку під впливом різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників, які в реальній мовній дійсності тісно поєднуються.

Найпростішою зміною, залежною від зовнішніх факторів, є запозичення чужомовних лексичних одиниць. Лексика будь-якої мови дуже різноманітна як із генетичного, так і з функціонального та структурного погляду.

Актуальність теми зумовлена:

– недостатньою вивченістю іншомовних компонентів як засобу культурного взаєморозуміння європейських народів у формі та змісті слов’янських мов;

– потребою виявити взаємозв’язок внутрішніх та зовнішніх (історичних, культурних, політичних, етнічних) чинників у засвоєнні іншомовної лексики українською мовою;

– необхідністю ґрунтовного дослідження окремих тематичних груп лексики на різних хронологічних зрізах розвитку української мови.

Темою роботи є вивчення шляхів освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові.

Метою роботи є з’ясування взаємодії внутрішньомовних та позамовних чинників у процесі запозичення іншомовних за походженням лексем українською мовою на тлі інших європейських мов.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

– окреслити особливості переймання іншомовних елементів під впливом зовнішніх чинників;

– встановити питому вагу генетичних та історичних джерел слов’янських запозичень;

– визначити наявність іншомовних запозичень у складі української лексики;

– з’ясувати особливості функціонування іншомовних за походженням лексем у сучасній українській літературній мові.

Об’єктом дослідження є іншомовні за походженням лексеми (незалежно від шляхів їх проникнення), які увійшли в мову-реципієнт у різні історичні періоди, але в синхронії існують як елементи єдиної системи.

Предметом дослідження – аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників засвоєння іншомовної лексики мовою.

Джерелами матеріалу слугували Словник української мови в 11 томах за редакцією І.К.Білодіда, Словник іншомовних слів за редакцією Л.Пустовіт, Етимологічний словник української мови у 7 томах за редакцією О.С.Мельничука (т. І-ІІІ), Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. за редакцією Л.Гумецької, Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. (вип. 1-7) (СУМ XVI-XVII ст.).

У роботі використано такі методи дослідження:

– описовий, який дав можливість інвентаризувати лексичні одиниці іншомовного походження і пояснити особливості їх функціонування на відповідному етапі розвитку мови-реципієнта;

– порівняльно-історичний, за допомогою якого здійснено порівняння мовних явищ споріднених слов’янських мов і їх розгляд в історичному аспекті;

– зіставний, який спрямовано на системне порівняння явищ української мови з іншими мовами з метою виявлення їх специфіки;

– результати етимологічного аналізу та аналізу словникових дефініцій.

Великий внесок у дослідження цієї проблеми зробили такі відомі вчені, як Л. Блумфілд, У. Вайнрайх, Ю. Дешерієв, Ю. Жлуктенко, Г. Пауль, С. Семчинський, Е. Хауген та інші. У їх працях розроблено основний термінологічний апарат теорії мовних контактів, запропоновано шляхи вивчення цієї проблеми, сформульовано основні напрями дослідження міжмовної взаємодії.

Широкий інтерес до проблеми дослідження мовних контактів безперервно зростає внаслідок формування глобального інформаційного простору, суспільних та економічних процесів, спрямованих на світову інтеграцію. У сучасній лінгвістиці об’єктами дослідження були взаємодія місцевої та емігрантської мов (Б. Ажнюк, Г. Зимовець), державної мови і мови національної меншини (М. Штець), споріднених та неспоріднених мов (Д. Будняк, А. Ґудманян, В. Сімонок). У кожному випадку автори враховують різні соціомовні ситуації, розглядають соціологічні, психологічні та лінгвістичні аспекти складного процесу впливу однієї мови чи обопільного впливу мов. Результатом такого впливу є запозичення або інтерференція на всіх рівнях мовної структури.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 11 найменувань. Загальний обсяг роботи 24 сторінки.


1. Теоретичні відомості про освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові


З найдавніших часів носії різних мов спілкуються між собою: торгують, обмінюються культурними досягненнями, ведуть переговори. Внаслідок цього контактують різні мови, що призводить до запозичень. Завдяки цьому мова збагачується так само як і завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем.

Запозичення – перехід слів з однієї мови в іншу внаслідок взаємодії цих мов. [1; 225]

Запозичення – засвоєння слів однієї мови іншою.[2; 197]

Співвідношення запозичених та корінних слів у різних мовах неоднакове. В українській мові запозичення становлять приблизно 10% її словникового складу, в англійській – майже 30% (найбільше з французької мови), в румунській – понад 40% (переважають із слов'янських мов), у японській – приблизно 70% (здебільшого з китайської мови). Мабуть, найбільш насичена іншомовними словами лексика корейської мови – їх тут майже 90% (переважно з китайської мови). Найменше запозичень в ісландській мові усього кілька десятків (напр.: sykur - "цукор", bепzіп - "бензин", sitrоna - "лимон").[1; 225]

Чим давнішим є запозичення, тим важче його виявити.

Переходячи в іншу мову, слово пристосовується до її закономірностей, входить у її лексичну систему. Адаптація запозичених слів передбачає:

1) набуття іншомовним словом граматичних категорій, що відсутні в мові-джерелі, але наявні у засвоюючій мові. Так, в українській мові слово майдан чоловічого роду, а чадра - жіночого, хоч у татарській та турецькій мовах, з яких запозичені ці лексеми, вони ніякого роду не мають (тюркським мовам не властива ця граматична категорія);

2) надання слову притаманної запозичуючій мові словозміни й пристосування до її системи валентностей. Наприклад, до укр. естрада, запозиченого через франц. estrade (з лат. stratum - "настил"), долучено для збереження жіночого роду флексію -а, що зумовило його відмінювання (естради, естрадою тощо), хоч у французькій мові граматична категорія відмінка відсутня;

3) фонетичне оброблення слова для пристосування його до фонологічної системи запозичуючої мови. Цей процес може досить помітно видозмінити звукову будову слова. Наприклад, давні запозичення з латинської мови конопля й кіт нині істотно відрізняються звуковим складом від своїх джерел: сапарів, cattus. Ця розбіжність розвинулася поступово завдяки таким закономірним для слов'янських мов змінам: короткого [ă] в [о], який у слові кіт уже на українському ґрунті перейшов у [і]; губного приголосного з наступним [j] у сполучення [пл']; усуненню невластивих слов'янським мовам флексій. Українське слово верблюд, переходячи з мови в мову, невпізнанно змінило як звучання, так і значення. До слов'ян воно потрапило з готської: ulbandus "верблюд", а до готської - з латинської: elephantes (множина) - "слони" (готи сплутали назви великих, для Європи екзотичних тварин). У латинську мову це слово прийшло з грецької, а до неї - з арабської: al efas "слон" (слово з означеним артиклем, який греки зрозуміли як початок лексеми). Арабська мова запозичила слово з давньоіндійської: ibhah - "слон". Дуже видозмінює звучання слів при їх запозиченні китайська мова з її усталеним комплектом складів. Так, Москва по-китайськи Мосике чи Мо, Київ - Цзиефу, Харків - Хаеркефу, Одеса - Аодеса. [1; 226]

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:

а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і - іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія;

б) іншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастів і форкати);

в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських - вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;

г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр;

ґ) в іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон - бетону (пор. українське дзвін - дзвону), ваніль - ванілі (пор. сіль - солі), бюлетень - бюлетеня (пор. день - дня), катер-катера (пор. вітер - вітру), тон - тону (пор. сон - сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь - тіні, ліс - лісу, мороз - морозу, берег - берега, приятель - приятеля;

д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація; екс-порт, ім-порт, транс-порт; дез-організація, ре-організація; демонстр-ант, демон-стр-ація, арбітр-аж;

е) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв'ю. [2; 199]

За ступенем пристосування іншомовних слів до запозичуючої мови виокремлюють:

а) засвоєння - слова, що фонетично і граматично адаптувалися до запозичуючої мови, набули вигляду, притаманного корінним словам: гарбуз - із тюркських мов, нафта, школа - через польську і латинську з грецької мови;

б) власне запозичення - слова, у яких процес пристосування ще не завершився, які ще зберігають забарвлення іншомовності: невідмінювані слова кіно, метро, журі, какаду;

в) варваризми (грец. barbarismos - іноземний зворот) - слова з особливо виразним забарвленням іноземності, у яких адаптація щойно почалася чи взагалі ще не починалася. Варваризми не відповідають нормам запозичуючої мови: невідмінюваний прикметник беж "світло-коричневий", міні, максі - "назви спідниць відповідно до їх довжини", чао - "до побачення", ноухау - "новий прийом, спосіб, нова річ". Іноді вони навіть пишуться латинкою: англ. аll right (ол райт) - "все гаразд", франц. merci - "дякую". [1; 227]

г) екзотизми - слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, аул, меджліс, хурал. .[2; 198]

Іноді значення запозичених слів може змінюватися. Наприклад, у давніх греків слово епіграф означало "напис на пам'ятнику", В українській мові - "цитата перед твором".

Іншомовні слова в мові, яка запозичує їх, втрачають внутрішню форму, тобто стають немотивовані. Наприклад, англійське слово marketiпg [14, 407], що дослівно означає "торгівля" і вживається в нашій мові як маркетинг, складається з кореня mark (одне зі значень - "тавро", "фабрична марка"), суфікса –et (market означає "ринок", "збут", "купувати") та суфікса з узагальнювальним значенням -ing. Значення цього слова в англійській мові випливає з його складових частин. В українській мові воно немотивоване, стоїть поза зв'язком з іншими словами й поняттями і є незрозумілим. Тому запозичення іншомовних слів без крайньої потреби - явище небажане.

За шляхом запозичення розрізняють:

а) усне запозичення - здійснюється при безпосередньому контактуванні носіїв двох мов, тому запозичується лише звучання слова. Так, на думку Л. Булаховського, укр. лящ, імовірно, походить від рос. лещ у якаючій діалектній вимові. Усними запозиченнями є грецизми корабель, левада, лиман, огірок; тюркізми базар, могорич, харч, кавун, гарбуз, казан. Усним шляхом потрапили в норвезьку мову з давньоруської слова torv - "базар", tolk - "перекладач", silke - "шовк". Запозичені таким шляхом слова зазнають значних змін;

б) писемне запозичення - здійснюється через літературу і тому може орієнтуватись не лише на звуки, а й на букви: слово Париж, що пишеться по-французьки Paris, але вимовляється [pari]. Писемними запозиченнями є грецизми граматика, театр, гіпотенуза, гімнастика, олімпіада; латинізми календар, адвокат, лектор, аудиторія, студент, декан.[1; 227]

За способом запозичення виокремлюють:

а) прямі запозичення - слова, які перейшли безпосередньо з однієї мови до іншої. Так, якутські лексеми оруос - "жито", огуруот - "город" засвоєні безпосередньо з російської мови (рожь, огород) внаслідок прямих контактів цих мов;

б) опосередковані запозичення - слова, які перейшли з однієї мови в іншу через посередництво іншої (інших) мов. Наприклад, укр. жемчуг запозичене з волзько-булгарської мови (тюркська сім'я), до тюрків воно прийшло з китайської мови. Слово алмаз запозичене з грецької через посередництво арабської і тюркських мов. [1; 227]

Залежно від шляхів та часу запозичення слово може істотно змінюватись. Ім'я Гай Юлій Цезар, що стало титулом володаря, прийшло в українську мову у формах цар, кесар, цісар, кайзер.

За характером запозичених слів розрізняють такі їх типи:

а) лексичні запозичення - засвоєння слів у єдності їх форми і змісту. Наприклад, запозичення з англійської: мітинг, траулер, трактор, гангстер, футбол, маркетинг, бізнесвумен, бос, спонсор;

б) кальки (франц. calque - копія) - запозичення слів або фраз шляхом буквального, поморфемного їх перекладу. Українське хмарочос скальковане з нім. Wolkeпkratzer (Wolke – "хмара", kratzeп - "чесати"), а рос. небоскреб - з англ. skyscraper (sky - "небо", scraре - "скребти"). Іншомовне походження кальок, як правило, непомітне, виявити його можна в результаті спеціальних досліджень. Калькою лат. expressio - "вичавлювання; відчування, відчуття" є німецьке слово Аиsdrисk - "вираження, почуття";

в) семантичні запозичення - розвиток нового значення у корінному слові під впливом іноземного. Так, укр. риса - "лінія" набуло значення "властивість" під впливом франц. trait - "стріла; штрих; риса характеру", узб. кураш - "єдиноборство, сутичка" за зразком рос. борьба означає "діяльність, скерована на досягнення певного результату". Семантичні запозичення деякі мовознавці відносять до кальок. Однак при калькуванні створюється матеріально нове слово, а при семантичному запозиченні з'являється лише нове значення вже існуючого слова. Наприклад, під впливом франц. gauche та droit укр. лівий набуло значення "революційний", а правий - значення "реакційний" (на засіданнях Конвенту прогресивна партія монтаньярів сиділа зліва, а реакційна партія жирондистів - справа);

г) словотвірні запозичення - передавання певного значення за допомогою іншомовних морфем. Слово телефон утворене з двох грецьких коренів (tele - "далеко" і phoпe - "звук, голос") у ХІХ ст. в межах англійської мови. На основі англійського кореня lift- і французького суфікса -еur в російській мові утворено лексему лифтёр. До словотвірних запозичень належить значна кількість наукових термінів, які традиційно утворюються з допомогою грецьких та латинських морфем. Цей тип запозичення протилежний калькуванню;

ґ) зворотні запозичення - виявляються втому, що слово потрапляє в іншу мову, а потім повертається назад уже в новій формі і з новим значенням. Так, слов'янське господин - "пан" було запозичене угорською мовою, а звідти прийшло в говірки української мови як ґазда - "господар". Слов'янське колесо, запозичене італійською мовою, набуло в ній значення "кінний екіпаж" (calesse, calesso) і з цим значенням повернулось у польську мову як kolaska, а з неї й у російську коляска. [1; 228]

Надмірне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очищає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. риrиs "чистий"). В Україні у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому. [2; 200]

Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит.

Ставлення до іншомовних слів завжди обумовлене конкретними історичними обставинами. Небажаним є надмірне використання запозичень, а також намагання очистити мову від іншомовних слів. Суспільна практика людей, історичний розвиток мови відбирають із запозичених слів необхідні, відкидаючи зайві, тобто ті, які позначають поняття, що вже мають у мові цілком прийнятне вираження.


2. Запозичення іншомовних слів в сучасній українській мові


2.1 Освоєння латинської лексики в сучасній українській мові


Виділяючи термін "лексичний латинізм" як об’єкт спеціального мовознавчого дослідження, треба зазначити, що це поняття не отримало ще сталого загальноприйнятого визначення. У науковій літературі з проблем лексичних запозичень уживаються терміни "латинізм", "латиномовне запозичення", "греко-латинізм", "латинське запозичення", "латиноосновний полонізм". Найчастіше лінгвісти трактують "латинізм" як слово чи зворот, запозичені з латинської мови і такі, що сприймаються як чужорідні елементи [4; 154]. Таке визначення не є цілком прийнятним, бо сприйняття запозичень як чужорідних елементів є суб’єктивним явищем для носіїв мови, яке залежить від рівня володіння іноземними мовами, загальноосвітнього рівня людини та її мовної інтуїції.

При визначенні латинізму важливим є принцип встановлення джерела запозичення. У сучасній лінгвістиці існують цілком протилежні, навіть несумісні погляди на цю проблему. Особливі ускладнення виникають через хронологічну віддаленість класичних і сучасних мов, недосконалість, а часом і відсутність етимологічних досліджень. Сучасні німецькі славісти (Г. Кайперт) пропонують термін Eurolatein "євролатина" як умовну назву, що означає живу спадщину античності і гуманістичного Ренесансу в європейських мовах. Разом із цим висловлюється сумнів щодо правомірності використання терміна "латинізм" у слов’янських мовах, оскільки слов’янські народи та їх писемність так пізно з’явилися на історичній арені, що не може бути й мови про латинське мовне середовище.

Деякі вчені (О. Муромцева, М. Віташек-Самборська) пропонують вважати джерелом запозичення не первісне етимологічне джерело, а найближче, тобто ту мову, у якій склалося дане значення слова і з якої воно потрапило з цим значенням безпосередньо або через посередництво іншої мови у мову-реципієнт.

Дослідники виділяють окремий латинський лексичний пласт – "культизми чи латинізми" (cultismos o latinismos), тобто ті слова, які запозичені в пізніший період розвитку романської мови і, як правило, книжним шляхом (В.Виноградов).

Деякі лексеми, запозичені в українську мову безпосередньо з латинської, фактично належать старогрецькій мові. Брак вичерпного дослідження впливу класичних мов на словниковий склад слов’янських мов не дозволяє однозначно визначити посередника при засвоєнні грецизмів. Тому вчені (М. Віташек-Самборська) пропонують синкретичний термін "греко-латинізм" ("греко-латинське запозичення"), який охоплює всі запозичення, прийняті в сучасні мови з однієї з класичних мов: грецької чи латинської. Однак його використання допустиме лише при дослідженні штучних запозичень.

На основі генетичної класифікації визначаємо "латинізм" як лексичну одиницю латинського походження (незалежно від шляхів її запозичення), яка функціонує на певному етапі розвитку мови-реципієнта і, відповідно, зафіксована у словнику.

Реєстр СУМ ХVI-XVII ст. фіксує латинізми, які вважаються тепер лексичними історизмами і не засвідчені словниками сучасної української літературної мови, наприклад: агравация, алегация, антецеденсъ, бенедикция, ґратифікація, девастация, деспектъ, десперация. Однак деякі із них залишились у лексичному складі мови-посередника (пор. польськ. dewastacja, despekt, desperacja).

Одним із важливих чинників формування національної та культурної ідентичності, історичної пам’яті сучасних європейських народів є соціокультурний комплекс Latinitas, до якого (за визначенням Є. Аксера) належать і латинська мова, і створена за римськими зразками правничо-адміністративна система, і сукупність створеної латиною літератури.

Кожен латинізм має свою, індивідуальну історію входження у мову-реципієнт. Латинська мова як етимологічне джерело не є однорідним явищем, оскільки об’єднує кілька генетичних джерел: класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Специфіка різних національних мов та політичних і громадських інституцій зумовлювала в ній багато локальних, часових та індивідуальних особливостей. Деякі середньовічні латинські лексеми залишилися в сучасних європейських мовах: arrestum > н. Arrest > фр. arrest > арешт [7; 93; І]; corporatio > н. Korporation, фр. англ. corporation > корпорація [7; 43; ІІІ]; dotatio > н. Dotation, фр. dotation > дотація [7; 115; ІІ]; liquidatio > н. Liquidation, фр. англ. liquidation > ліквідація [7; 260; ІІІ]; versio > фр. version > версія [7; 357; І].

Загальні тенденції, закономірності використання лексичних латинізмів, усталені у мовленнєвій практиці мов, які протягом тривалого часу функціонували на українських землях, відбилися і в українській мові. Найвпливовішими історичними джерелами при запозиченні латинських лексем виявилися французька, німецька та польська мови.

Результати досліджень свідчать, що найповніші лексикографічні джерела сучасної української літературної мови містять понад 3 тисячі латинізмів, які відбивають різні сфери життя українців і є ідеографічно різноплановими.

Попри нерозв’язаність питання про можливість виділення у лексичному складі мови широких і разом з тим окреслених груп лексики за ознакою їх семантичної близькості, спірність встановлення чітких меж між цими групами, очевидною є особлива роль латинських запозичень у розширенні поняттєвої структури суспільно-політичної та юридичної лексики.

Тематична група "суспільно-політична лексика" :

– суспільні явища, пов’язані з ними ознаки, дії, стани та причетні до них особи: акція < actio [14, 34], демонстрація < demonstratio [14, 172], інавгурація < inauguratio [14, 254], консолідація < consolidatio [14, 336], нація < natio [14, 458];

– державне, адміністративне і громадське управління та особи, які його здійснюють: адміністрація < administratio [14, 24], директорія < directorium [14, 186], конгрес < congressus [14, 332], пленум < plenum [14, 533], президія < praesidium [14, 549], сенат < senatus [14, 617], губернатор < gubernator [14, 158], президент < praesidens (praesidentis) [14, 549];

– документи, що обслуговують сферу суспільних відносин: акт < actus [14, 31], апеляція < appellatio [14, 54], документ < documentum [14, 197], інструкція < instructio [14, 262], конституція < constitutio [14, 336];

– освіта, наука та виховання (назви осіб, пов’язаних із цією системою; навчальних закладів; явищ та понять): бакалавр < baccalaureus [14, 73], декан < decanus [14, 168], доктор < doctor [14, 197], магістр < magister [14, 395], університет < universitas [14, 701], лекція < leсtio [14, 378];

– державна та приватна матеріальна підтримка і сприяння: дотація < dotatio [14, 199], компенсація < compensatio [14, 328], премія < praemium [14, 549], протекція < protectio [14, 561], стипендія < stipendium [14, 645];

– державний устрій, державні та громадські об’єднання: асоціація < associatio [14, 64], диктатура < dictatura [14, 183], колонія < colonia [14, 323], конфедерація < confoederatio [14, 342], республіка < respublica [14, 595], унія < unio [14, 702];

– адміністративно-територіальний поділ, земельні володіння та їх власники: латифундія < latifundium [14, 373], посесія < possessio [14, 546], провінція < provincia [14, 555], регіон < regio [14, 582].

Засвоєння запозиченого слова починається в момент входження його і триває протягом усього життя слова в новій мові. Аналіз латиномовних лексем здійснюємо шляхом порівняння семантичних структур слів у відповідних мовах, використовуючи словникові дефініції, які наводяться в основних лексикографічних джерелах. Дослідження показало, що частина латинізмів, які були однозначними у мові-джерелі, зберегли цю однозначність і в українській мові. Переважно при збереженні однозначності помітних змін у семантиці слова не відбувається, наприклад: дерогація – "часткове скасування старого закону" < лат. derogatio із тим же значенням [6; 343]; протекція –"заступництво, підтримка, яку надає впливова особа при влаштуванні чиїх-небудь справ" [6; 770]< лат. protectio – "прикриття, покровительство, захист".

Частина українських латинізмів є багатозначними. Явище полісемії в цій категорії слів і семантичні процеси в ній значно складніші, ніж у моносемантичних словах. Хоча полісемантичне слово дуже рідко входить в іншу мову одразу в усій сукупності своїх значень, все ж таки явище виникнення полісемії слова має місце при мовних контактах.

Розрізняємо такі групи слів:

– полісемантичні українські лексеми, співвідносні з моносемантичним словом у мові-джерелі. У таких словах похідні значення виникають у семантичній системі української мови, і спостерігається певна асиметрія: іншомовна форма і одне значення плюс похідні значення української мовної системи, наприклад: декларація – "1) заява одного чи кількох урядів, політичних партій, міжнародних або громадських організацій, що доводить до загального відома програмний акт, важливу подію, закон тощо, 2) урочисте проголошення політичних принципів, 3) заява платників податку про характер і розмір прибутків, 4) заява особи до митниці" [6; 300] < лат. declaratio –"судження";

слова, які є багатозначними в українській мові і в мові-джерелі.

Латинські запозичення, пристосовуючись до системи мови-реципієнта, проходили складний і тривалий шлях адаптації, а для деяких латинізмів цей процес триває досі. Окремі латинізми новітнього періоду стали надбанням сучасної української мови за посередництвом мовленнєвої практики української діаспори, наприклад: екзил, інвазія, інституція, квестіонувати, опінія.

2.2 Освоєння англійської лексики в сучасній українській мові


Англійська мова стала справді світовою мовою. Нею володіє близько півтора мільярда осіб. Вісімдесят відсотків наукових досліджень у світі вперше публікується англійською. Нею друкується близько п'ятдесяти відсотків з

10 000 щоденних газет. Англійська мова є рідною для 12 націй, які налічують 350 мільйонів осіб (Велика Британія, США, Канада, Австралія, Гренада, Барбадос, Гвіана, Ямайка, Багами, Трінідад та інші). Її словниковий запас налічує півмільйона слів. Англійська мова має міцні зв'язки з іншими мовами індоєвропейської сім'ї, якими розмовляє третина людства.

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. активізувалися також українсько-англійські мовні контакти, результатом яких стала значна кількість запозичень у різних сферах діяльності: в економіці (лот [13,329]); у суспільно-політичній сфері (ньюсмейкер [13, 395] , спічрайтер [13, 541]); у засобах зв'язку, ЕОМ (сканування [13, 531], он-лайн [13, 403]); в науці, культурі, освіті (коледж [13, 277], гендер [13, 123], уфологія [13, 599]), у масовій культурі (трилер [13, 588], хепі-енд [13, 633]); у спорті (скейтинг [13, 532]); у побуті (сигнет [13, 523], памперси [13, 415], степлер [13, 546]); у ЗМІ (копірайт [13, 297], інтерв'ю [13, 233]); у рекламі (пабліситі [13, 412], шоуїнг [13, 656]); у дизайні (стайлінг [13, 543]).

Це зумовлено розмаїттям позамовних чинників, об'єктивних і суб'єктивних: розвитком економічних зв'язків, впливом стилю американського життя, модою на іноземні слова, досягненнями англомовних країн в окремих сферах діяльності, пожвавленням культурних зв'язків, двомовністю, умовами функціонування української мови, зрушеннями комунікативно-прагматичного характеру, престижем англійської мови, стереотипи сприйняття США та Великої Британії пересічним громадянином, вживанням англіцизмів для демонстрації освіченості або неординарності та внутрішньомовними потребами (необхідністю назв для нових предметів, процесів, понять (пейджер [13, 429], хакер [13, 632], модем [13, 365]), прагненням мовної економії (копірайт [13, 297] – авторське право, лейбл [13, 319] – товарна етикетка з фірмовим знаком), уточнити, деталізувати поняття (хайтек-компанія [13, 632]), поділ сфери семантичного впливу (рієлтер [13, 504] – агент, торговий посередник з продажу нерухомого майна). Внаслідок цього маємо загрозливу мовну ситуацію: функціонування у мові дублетів (міленіум [13, 359]– тисячоліття), збільшення кількості небажаних омонімів (кеш [13, 267] – економічний та комп'ютерний термін), запозичення власних назв без перекладу (Muppets-show, на відміну від перекладених – "Прихована камера"), запозичення прислівників та вигуків (фіфті-фіфті [13, 617]), що мають на меті імітувати чуже.

Нині перед українським мовознавством постала низка проблем, пов'язаних з функціонуванням нового гетерогенного матеріалу. По-перше, виникла потреба збільшити реєстр орфографічного словника української мови за

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: