Xreferat.com » Рефераты по истории » Центральна рада: досягнення та прорахунки

Центральна рада: досягнення та прорахунки

вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позбавити людину прав громадянства міг тільки суд республіки.

Цивільно-правова, громадянська і політична дієздатність наступала з 20-річного віку. "Ніякої різниці у правах і обов’язках між чоловіком і жінкою, — писалося у ст. 11 Конституції, — УНР не знає".

У Конституції підкреслювалося (ст. 12), що всі громадяни рівні у громадянських і політичних правах незалежно від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титулів і звань заборонялося. Оберігалася недоторканність особи, житла, таємниця листування. Порушення цих останніх прав допускалося тільки правомочними органами у випадках, передбачених законом.

Ніхто не обмежувався на території України у свободі слова, друку, віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не мали характеру кримінального злочину. Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання й пересування.

На території УНР скасовувалась як вид покарання смертна кара, тілесні покарання та ті, що ображали людську гідність і честь. Скасовувалась як покарання конфіскація майна.

Виборче (активне й пасивне) право надавалося тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилося 20 років. Виборче право було загальним, рівним, таємним. Не могли голосувати й бути обраними тільки особи, визнані у законному порядку душевнохворими.

У наступних чотирьох розділах Конституції йшлося про вищі органи влади, управління і судові органи.

Основу побудови структури вищих органів держави становила відома теорія розподілу влади — на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвища законодавча влада вручена, згідно з Конституцією, Всенародним Зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів, судова — Генеральному Суду.

Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи — у громадах (сільських і міських), волостях і землях.

Парламент країни — Всенародні Збори — мав обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційною системою виборів: депутат від 100 тис. жителів строком на три роки. Проголошувався принцип депутатської недоторканості, вводилася оплата праці депутатів. Сесії парламенту повинні були скликатися двічі на рік. На першій сесії вибирався голова, його заступник і так звані товариші. Усі вони становили Президію Всенародних Зборів. Голова організовував і очолював роботу парламенту, виконував "усі чинності, зв'язані з представництвом Республіки" (ст. 35).

Закони приймалися тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни, оголошував війну, укладав мир, тощо. Право законодавчої ініціативи належало: Президії Всенародних Зборів, партійним фракціям, зареєстрованим Всенародними Зборами, групам депутатів (не менше 30 осіб), Раді Народних Міністрів, органам самоврядування, які об'єднували не менше 100 тис. виборців, виборцям у кількості не менше 100 тис. осіб.

Рада Народних Міністрів формувалася, згідно з Конституцією, Головою парламенту, її склад і програма затверджувалися парламентом. Перед ним уряд відповідав засвою діяльність — як кожен міністр окремо, так і уряд загалом. У випадку вотуму недовір'я вони (як міністри так і уряд) були зобов'язані піти у відставку. Парламент більшістю у 2/3 голосів міг віддати їх під слідство й суд. (ст. 58).

Депутати парламенту мали право депутатського запиту до уряду. Упродовж семи днів окремі міністри чи уряд повинні були дати відповідь.

Найвищим судом республіки оголошувався Генеральний Суд, який обирався Всенародними зборами. Він виступав як касаційна інстанція для інших судів, не міг бути судом першої та другої інстанції і мати функції адміністративної влади. На який строк обирався Генеральний Суд та інші суди країни, як вони обиралися — у Конституції не сказано. Це мало бути вирішено окремим законом, про судоустрій. Зате у Конституції є інше важливе положення: "Судових рішень не можуть змінити ні законодавчі, ні адміністративні органи власти" (ст. 63).

Судочинство оголошувалось усним і гласним, усі громадяни, незалежно від посад, — рівними перед судом і перед законом.

Окремий розділ Конституції розглядав національні проблеми. "Кожна з націй, що населяють Україну, — зазначалося у ст. 69 — має право в межах УНР на самостійний устрій свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу". Кожна національна меншина входить у свій Національний Союз, обирає свої органи самоуправління. Кожен Національний Союз видає законодавство, що не повинне суперечити Конституції та законодавству України (в іншому випадку створюються спільні "погоджувальні комісії"), встановлює свій бюджет, тощо. Органи кожного Національного Союзу були органами не громадськими, а державними, що надавало їм відповідний правовий статус і авторитет.

Цікавим був останній розділ Конституції, де йшлося про можливість тимчасового (не більше ніж на три місяці) призупинення дії громадянських прав і свобод — у випадку війни чи внутрішніх заворушень. Таке рішення приймали Всенародні Збори, а у виняткових термінових випадках — Рада Народних Міністрів.

Нічого у Конституції не було записано про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади й управління, органи прокуратури, судову систему, тощо.

Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період — період становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була доброю правовою основою держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.


За­клю­ч­на ча­с­ти­на: ви­сно­в­ки.


Центра­ль­на Ра­да ма­ла за­слу­ги пе­ред укра­ї­н­сь­ким на­ро­до­м. Про­тя­гом сво­го не­три­ва­ло­го іс­ну­ван­ня во­на про­бу­ди­ла йо­го від раб­сь­кої по­ко­ри і сплячки, під­ня­ла на на­ці­о­на­ль­но-­ви­з­во­ль­ну бо­ро­ть­бу за від­ро­джен­ня державнос­ті, ство­ри­ла су­ве­рен­ну УНР, очо­ли­ла ге­ро­ї­ч­ну бо­ро­ть­бу за її незалеж­ність на за­са­дах на­йши­р­шої де­мо­к­ра­ті­ї. Серед найважливіших причин, що обумовили кінцеву невдачу Центральної Ради, можна виділити наступні:

  • Складність політичного і соціального становища в Україні, викликана громадянською та російсько-українською війнами та глибокою соціальною революцією;

  • Загальна слабкість національно-визвольного руху в Україні, непідготовленість української нації до будівництва власної держави, спричинені багатовіковим національним і соціальним гнобленням українських мас та колоніальним положенням України в складі Російської Імперії;

  • Відсутність єдиного національного фронту всіх українців-патріотів у боротьбі за державність;

  • Непослідовність і нерішучість Центральної Ради в різних сферах суспільно-політичної діяльності;

  • Певна переоцінка Національного і недооцінка класового чинників у процесі боротьби за утвердження державності, спроба їх протиставити;

  • Проросійські настрої переважної більшості міського населення, що створювали умови для організації більшовиками та іншими ліво-радикалами диверсій і збройних повстань;

  • Несприятливі міжнародні умови (Світова війна, гострі суперечки між провідними світовими державами за сфери впливу тощо);

    • Ставка Центральної Ради на союз з Німеччиною, війська якої згодом її ж розігнали та ін.

Загибель Центральної Ради зовсім не позначала кінець саме української державності. Просто починався новий етап її розвитку. Зрозуміло, відмінностей — і принципових, і не дуже помітних — можна знайти чимало, що, зрештою, цілком природно. Однак є одна проблема, яка відіграла фатальну роль в подальшій еволюції української державності. Незважаючи на те, що Центральна Рада народилася у 1917 році й діяла у "хронічному конфлікті" з центром, все ж таки це були мирні місяці. Протягом же 1918р. ситуація різко змінилася, і в полум’ї громадянської війни, у чехарді республік та урядів, владі вже не доводилося розраховувати на стабільний розвиток. Схеми минулого йшли в небуття, поступаючись місцем швидкому реагуванню на калейдоскоп подій. Цілком очевидно, що нема підстав говорити про стабільне державне будівництво, проте маємо достатньо фактів для того, щоб окреслити його основні тенденції після загибелі Центральної Ради. Більшість населення України розчарувалося у політиці Центральної Ради. Насамперед, несподіваною була окупація України німецькими та австрійськими військами, які поділили її між собою на сфери впливу: більша частина Волині та північна Київщина були окуповані німецькими військами, а південна Україна — австрійськими. Крім цього, німці почали втручатися у внутрішні справи України: самостійно заарештовували, судили, розстрілювали. Уряд не мав реальної сили, щоб протидіяти німцям. У самій Центральній Раді не вгасали конфлікти між різними групами. Українські соціал-демократи та окремі неукраїнські партії відкликали своїх представників з кабінету міністрів, що викликало нову урядову кризу. Конфлікти у Центральній Раді не сприяли проведенню в життя закону про націоналізацію землі, яким були незадоволені заможні селяни та поміщики. Останні організували власні легіони і за їх допомогою прагнули відібрати землі, роздані земельним комітетам. Причому вони знаходили моральну підтримку з боку німецьких офіцерів. Не мала Україна й армії. Після масової демобілізації Центральна Рада нового війська не сформувала. А це породило нове негативне явище — "отаманщину". Створювалися окремо загони, які здійснювали напади, грабували і розстрілювали людей, підриваючи тим самим авторитет влади і показуючи її безсилля. Усе це напружувало атмосферу навколо Центральної Ради, яка повинна була водночас вести боротьбу проти більшовиків, налагоджувати зруйноване господарське життя, приборкувати анархію та організовувати апарат. Безсилля Центральної Ради створити міцну владу підірвало довір’я до неї. На периферії створювалась власна адміністрація, яка не зважала на Центральну Раду. Так було в Одесі, Могильові, Полтаві, на Катеринославщині. Розпочалися конфлікти між окупантами та урядом. Адже весь сенс Брестського договору 1 економічної угоди 23 березня 1918 р. полягав у зобов’язаннях Центральної Ради поставити Німеччині та Австро-Угорщині мільйони тонн продовольства. Тому 23 квітня 1918 року, коли Центральна Рада розробляла Конституцію Української держави, німецький військовий підрозділ промарширував до залу і розпустив засідання. Через день Центральна Рада припинила існування. Що ж принесла українському народу Центральна Рада? По-перше, вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову. 1 це, мабуть, найголовніше. По-друге, її незалежність дипломатично визнали європейські країни. По-третє, своєю бездіяльністю вона остаточно покінчила з поширеними сумнівами щодо самого існування української нації. По-четверте, з політичного огляду вона вистояла і не поступилася Тимчасовому уряду. По-п’яте, Центральна Рада зуміла перемогти більшовиків України. По-шосте, домагаючись демократичного, парламентського правління Центральна Рада залишилась вірною своїм прагненням. По-сьоме, настирливою вимогою національного самоврядування вона ставила під серйозний сумнів раніше недоторканий принцип "єдиної і неподільної Росії", примушуючи як Тимчасовий уряд так пізніше більшовиків відступити (хоч би теоретично) від цього великоросійського постулату. Процеси творення Української самостійної держави, започатковані в Акті проголошення незалежності України Верховною Радою України від 24 серпня 1991 р., відкрили перед національною історичною наукою широкі перспективи. Нині стає дедалі більш зрозумілим той факт, що оздоровлення духовності суспільства. Формування високої національної свідомості, подолання надв’язуваного нам століттями комплексу неповноцінності і провінційності, врешті-решт - вихід України на передові рубежі світової цивілізації є неможливим без повернення історичної правди. Завершити цей аналіз можна фразою, що була сказана М. С. Грушевським: “У своїй діяльності Центральна Рада завжди мала єдиний критерій, єдиний компас — це інтереси трудящих мас. І Які б не були помилки і невдачі наші, співробітники Центральної Ради можуть із вдоволенням оглянутися на пройдену путь і сказати словами поета: «Ми не лукавили з тобою, ми чесно йшли; у нас нема зерна неправди за собою…»”

Список ви­ко­ри­с­та­ної лі­те­ра­тури.


І. Твори та монографії:

    1. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада. — К. : Заповіт, 1997р.

    2. Грушевский М. Освобождение России и Украинский вопрос. — С-Пб., 1907р.

    3. Копиленко О. Л. “Сто днів” Центральної Ради. — К.: Україна, 1992 р.

    4. Костюк Г. Володимир Винниченко і його доба. — К.:Либідь, 1989 р.

    5. Лотоцький О. Сторінки минулого. — Варшава, 1932 – 1934 р.

    6. Мазепа І. П. Україна в огні і бурі революцій. — Дн-ськ: Січ, 2001 р.

    7. Порш М. Про автономію України. — К., 1918 р.

ІІ. Статті:

    1. Антонович Д. Довкола заснування Центральної Ради // Діло — 27 березня 1937 р.

    2. Верстюк В. Українська революція: доба Центральної Ради // Український історичний журнал — 1996, № 5, с. 37 – 50

    3. Гомуляк І. Центральна Рада: погляд із сьогодення // Історія України —1998. №42, с. 1 – 4;

    4. Губа П. До проблем створення збройних сил України у період Центральної Ради // Історія України —2000. №34, с. 8;

    5. Костюк Г. Володимир Виниченко і Сергій Єфремов // Літературна панорама — 1990.

    6. Міхновський М. Самостійна Україна // Політологічні читання — 1992, №2, с. 280 – 286

    7. Солдатенко В. Перша дипломатична акція УНР —Берестейська угода // Історія України — 2001, №47, с.1 – 4;

1 Порш М. Про автономію України. — К., 1918 р.

2 Лотоцький О. Сторінки минулого. — Варшава, 1932 – 1934 р.

3 “Літопис революції”,1926 р. —№1, с. 73

1 “Літопис революції”,1926 р. —№1, с. 72

1 “Сто днів” Центральної Ради —текст Берестейської угоди (додаток)

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: