Історія розвитку арабських країн
Правління Г.А. Насера (1954-1970)
28 березня 1955 р. Г.А. Насер уперше публічно сформулював 6 принципів єгипетської революції:
1) ліквідація імперіалізму,
2) ліквідація феодалізму,
3) ліквідація капіталістичних монополій,
4) встановлення соціальної справедливості,
5) створення єдиної сильної національної армії,
6) встановлення дійсно демократичної системи. Вони мали лягти в основу моделі оновленої єгипетської держави.
23 червня 1956 р. була прийнята нова конституція країни. Єгипет проголошувався республікою, а єгипетський народ - частиною арабської нації. Законодавча влада належала парламенту - Національним зборам, що обиралися шляхом загальних таємних виборів на 5 років. Главою держави був президент з широкими повноваженнями. Цю посаду обійняв Г.А. Насер.
Єгипетське керівництво розпочало переговори із США і Міжнародним банком реконструкції і розвитку про отримання позик для економічних реформ, зокрема, на будівництво Асуанської ГЕС на Нілі. Перед загрозою ізраїльської агресії Г.А. Насер шукав стратегічних партнерів, мав намір закупити сучасну зброю для посилення боєздатності національної армії. Західні держави не пішли на військове співробітництво. Єгипетська сторона ^провела консультації про можливість отримання зброї з СРСР. У відповідь США і МБРР відмовили Єгипту в наданні обіцяних позик. Незадоволення Заходу викликала й активна Участь Насера в русі неприєднання.
Тоді в 1956 р. керівництво Єгипту націоналізувало Суецький канал, плануючи направити доходи від його експлуатації на економічне відродження країни.44% акцій каналу належало англійському уряду, 52% - французьким власникам, незначна частина - СІЛА, що купили їх у Ватикану. Щорічно Суецький канал давав компанії 35 млн. фунтів стерлінгів чистого прибутку, з яких Єгипту виділявся 1 млн. фунт стерлінгів. Власники акцій мали отримати компенсацію. Уряд Єгипту підтверджував свободу судноплавства по каналу.
Великі держави, крім прямих прибутків, використовували геополітичні можливості власників каналу для контролю над Близьким Сходом. Вони організували антиєгипетську кампанію, намагаючись зберегти свої позиції в регіоні. З ініціативи Великобританії в Лондоні відбулася нарада, на якій США запропонували вивести Суецький канал з-під контролю Єгипту і передати його під міжнародне управління. Рада Безпеки ООН підтвердила суверенітет Єгипту над каналом (жовтень 1956 p.). Після провалу міжнародного тиску на Єгипет Англія і Франція розв'язали інтервенцію проти нього, яку підтримав Ізраїль. Радянський Союз надав Єгипту велику політичну і дипломатичну підтримку. Була зроблена заява про можливість участі "радянських добровольців" у боях на боці Єгипту. Англо-франко-ізраїльська агресія закінчилася провалом. З цього часу остаточно визначилась орієнтація режиму Насера на СРСР.
У кінці 50-х років лідери країни взяли курс на "єгиптизацію" економіки. Акції іноземних підприємств продавались єгиптянам, їх контрольні пакети викуповувалися державою. У 1960-1963 pp. було проведено націоналізацію за викуп великих промислових, будівельних, транспортних компаній, що належали єгипетській буржуазії. Виник державний сектор, який зайняв пріоритетні позиції. Інтенсивно здійснювалась індустріалізація.
До початку 70-х років було побудовано понад 1 000 нових господарських об'єктів. У створенні національної економіки Єгипет спирався на допомогу СРСР.27 грудня 1958 р. була підписана угода про спорудження Асуанського гідроенергетичного комплексу, для чого радянською стороною виділявся кредит на суму 90 млн. інвалютних рублів.27 серпня 1970 р. було прийняте рішення про надання ще 202,5 млн. руб. Був розроблений унікальний проект ГЕС на 12 турбін потужністю 175 тис. кВт кожна, споруда якої була вирубана у скелі. Іригаційна система складалася з озера, трьох головних і 8-ми тис. додаткових польових каналів. Найцінніші історичні пам'ятки за допомогою ЮНЕСКО були перенесені в інше місце. Асуанський комплекс став основою господарства Єгипту і після закінчення будівництва приносив державі прибуток в 1 млрд. фунтів на рік. Електроенергія експортувалася в Сирію, Йорданію, Саудівську Аравію, Туреччину. Посівні площі країни збільшилися на 30%. На зрошуваних землях можна було збирати три врожаї на рік. Радянський Союз надав Єгипту допомогу в будівництві 150 промислових, сільськогосподарських і навчальних об'єктів.
В економіці країни залишився і приватний сектор. Дрібним і середнім національним власникам належали невеликі підприємства, ремісничі майстерні, заклади обслуговування в легкій і харчовій промисловості, у внутрішній торгівлі.
У 60-х роках був прийнятий ряд доповнень до закону про аграрну реформу 1952 р. Максимальний розмір земельних ділянок встановлювався в 50 федданів на власника і 100 федданів на його сім'ю. З 1964 р. компенсація поміщикам за вилучену землю відмінялась, а викупні платежі для селян знижувались на 75%. Держава заохочувала створення кооперативів. Велике значення надавалось освоєнню нових земель і створенню держгоспів у провінції Ат-Тахір і в районі Асуанської греблі.
Г.А. Насер і його соратники негативно оцінювали партійно-парламентську систему, що існувала в монархічному Єгипті. Вони прагнули створити єдину організацію, яка б виражала інтереси всіх груп суспільства. Спочатку така роль відводилася Національному конгресу народних сил, який прийняв програму "Хартія національних дій" (1962). Головною метою режиму і суспільства проголошувалась побудова "єгипетського соціалізму". Підкреслювався його національний характер, принципова відмінність від комунізму, неприйняття диктатури пролетаріату, велике значення для єгиптян принципів і норм ісламу. В 1962-1963 pp. була створена насерівська партія - Арабський соціалістичний союз. У країні встановився режим особистої влади Г.А. Насера. Президент став центром політичної системи, а демократичні інститути мали допоміжний, другорядний характер. Реальною опорою режиму були армія і органи держбезпеки. Опозиція переслідувалась.
У зовнішній політиці Г.А. Насер орієнтувався на СРСР, звідки отримував суттєву економічну, політичну, військову допомогу. Єгипет претендував на особливу об'єднуючу роль у регіоні. Згідно з геополітичною концепцією Насера, Єгипет був центром трьох кіл: арабського, африканського, мусульманського. Насер прагнув об'єднати арабські країни в єдину державу. Практично йому вдавалося на деякий час об'єднати Єгипет і Сирію (1958-1961) і створити Об'єднану Арабську Республіку. Однак досить швидко Сирія вийшла зі складу ОАР. Інші арабські країни не сприйняли ідею Насера, воліючи розвиватись кожна своїм шляхом. Єгипет активно підтримував арабський народ Палестини в його боротьбі проти ізраїльської окупації за створення незалежної держави. Він воював проти Ізраїлю у війнах 50-60-х років і під час війни 1967 р. втратив Синайський півострів і сектор Газа.
Наприкінці 60-х років позитивні можливості насерівської моделі "єгипетського соціалізму" в основному були вичерпані. Країна вступила в стадію затяжної кризи. Державний сектор працював неефективно. На загальний стан економіки негативно вплинули такі наслідки поразки у війні з Ізраїлем 1967 p., як закриття Суецького каналу, втрата нафтопромислів на Синайському півострові, припинення туризму. Єгипет потребував фінансової допомоги. Сподіваючись на отримання субсидій, Насер змушений був піти на примирення з монархами Аравійського півострова, яких він завжди критикував за деспотизм. В останні роки життя він зробив заяви про можливість поліпшення стосунків із США та іншими західними країнами. В 1970 р. Г.А. Насер несподівано помер від серцевого нападу в 52-річному віці.
Г.А. Насер - видатний діяч єгипетського, арабського і світового національно-визвольного руху. Він відіграв визначну роль у визволенні Єгипту від монархії і принизливого контролю Заходу, повернув під суверенітет країни Суецький канал, наполегливо боровся проти ізраїльської експансії, зробив вагомий внесок у розбудову незалежної єгипетської держави. Насер користувався величезною популярністю і авторитетом в арабських країнах і в усьому світі. Його методи боротьби за національні інтереси, модель "єгипетського соціалізму" вважалися найбільш ефективними в ряді країн. Організації "Вільні офіцери" були створені в Сирії, Іраку, Лівії. Патріотично настроєні суспільні сили, в першу чергу офіцерство, на початкових етапах після приходу до влади в цих країнах орієнтувалися на насерівські реформи. Водночас він допустив ряд об'єктивних і суб'єктивних помилок. Життя вимагало нових підходів до вирішення проблем країни.
Правління А. Салата (1970-1981)
Після смерті Г.А. Насера президентом Єгипту став Анвар Садат, який докорінно змінив внутрішню і зовнішню політику країни. В економічній сфері вводився інфітах - політика відкритих дверей. Створювались сприятливі умови для залучення іноземного капіталу. Знімались обмеження з діяльності національної буржуазії. Водночас не були розроблені механізми захисту інтересів власних товаровиробників. В Єгипет ринув потік іноземних товарів. Іноземні капітали вкладалися лише в нафтовий бізнес і фінанси. Випереджаючими темпами розвивалась торгівля, а не промисловість і сільське господарство. За роки правління А. Садата в Єгипті не було збудовано жодного великого підприємства. Недостатня увага до розвитку сільського господарства привела до того, що більш як половина продовольства стала ввозитися з-за кордону, у тому числі 70% необхідної кількості пшениці. Зовнішній борг країни збільшився більш ніж у 10 разів - з 1,7 млрд. дол. в 1971 р. до 20 млрд. дол. в 1981 р. Посилилися структурні диспропорції в господарстві. Сформувалась неокомпрадорська буржуазія - "жирні коти інфітаху", яка не була зацікавлена в розвитку національного виробництва, а виконувала роль посередника між єгипетським ринком та іноземними монополіями,
Такі тенденції в господарстві привели до різкої майнової поляризації населення і високої соціальної напруженості. Одночасно з інфітахом в економіці і політичній сфері вводилася система "контрольованої демократії". У 1971 р. була прийнята нова конституція Єгипту. Поряд з широкими законодавчими повноваженнями президент мав право призначати не лише міністрів, але й губернаторів провінцій, редакторів газет, ректорів університетів та інших впливових офіційних осіб. Вищі державні чиновники визначали зміст радіо - і телепередач, програми шкіл і зміст проповідей у більшості мечетей. Вводилася багатопартійність. Конституція 1971 р. забороняла створення політичних партій за класовою і релігійною ознакою, а також таких, що повторювали програми вже існуючих. На базі Арабського соціалістичного союзу виникли Арабська соціалістична партія, Соціалістично-ліберальна партія, Національно-прогресивна партія. У 1978 р. була створена Національно-демократична партія на І чолі з президентом А. Садатом. Опозиція перебувала під жорстким контролем держави. Для боротьби з нею президент видав І ряд законодавчих актів, що суперечили конституції і елементарним демократичним нормам. Так, у президентському декреті "Про захист національної єдності" (1978) 6 із 11 статей І передбачали каторжні роботи за антиурядові виступи, участь у І несанкціонованих зборах, завдання збитків державному майну, І порушення громадського спокою, організацію страйків. Закон і "Про порок" (1980) вводив суворі покарання за підрив "національної єдності і соціального миру" або ж "моральних цінностей суспільства".
У зовнішній політиці відбулася переорієнтація Єгипту на СПІА і західні країни. Під впливом їх була порушена арабська єдність у ставленні до Ізраїлю і палестинської проблеми. Президент А. Садат поставив єгипетські національні інтереси вище від загальноарабських. Були висунуті лозунги "Єгипет понад усе!", "Єгипет по-перше, по-друге і в цілому!". У 1979 р. А. Садат підписав сепаратну двосторонню угоду з Ізраїлем. Єгипет виходив із збройного конфлікту і поетапно повертав свої окуповані території. Договір викликав загальне обурення як в арабському світі, так і в самому Єгипті. Більшість арабських країн розірвала з ним дипломатичні відносини і припинила будь-яке співробітництво. Єгипет був виключений з Ліги арабських держав. Всередині країни розпочалися акції протесту. А. Садат розпустив парламент, оскільки 33 депутати в тій чи іншій формі не підтримали мирний договір з Ізраїлем. У 1981 р. за особистим указом президента в тюрмах опинилися представники всіх політичних течій єгипетського суспільства - лівих сил, патріотично настроєної інтелігенції, лібералів, мусульманських фундаменталістів. Осінь 1981 р. в Єгипті дістала назву "осінь гніву".
6 жовтня 1981 р. президент А. Садат був убитий на військовому параді в Каїрі ісламськими екстремістами, які таким чином розправилися з ним за зраду арабських інтересів, співробітництво з Ізраїлем і Заходом. Правління А. Садата оцінюється двояко. З одного боку він започаткував створення в Єгипті ринкової економіки на нових засадах, вивів країну зі стану багаторічної конфронтації з Ізраїлем, скоротив військові витрати, повернув Синайський півострів. З іншого боку, президент А. Садат порушив загальноарабську єдність і не дістав підтримки єгипетського суспільства. Позитивні аспекти його діяльності почали проявлятися лише через певний час.
арабська країна палестинський близькосхідний
Правління X. Мубарака (з 1981 р.)
Хосні Мубарак зайняв пост президента Єгипту після загибелі А. Садата. Нова серія перетворень мала поліпшити економічну ситуацію в країні, забезпечити політичну стабільність. Перш за все були проведені заходи, які мали на меті встановлення контролю над мусульманськими фундаменталістськими організаціями. Були страчені бойовики, що підготували і здійснили вбивство А. Садата. Переслідувались нелегальні угруповання, які визнавали терор і насильство методами політичної боротьби. В той же час з тюрем звільнялись більш помірковані ісламські активісти, серед них і ті, хто критикував режим. Як і раніше, не допускалася ісламізація державних і юридичних структур, зате розширювався вплив релігії на побутовому рівні. Збільшилась кількість ісламських програм на радіо і телебаченні. Розпочалося будівництво нових мечетей. Більше стало видаватися релігійної літератури. Курс на деполітизацію ісламу в Єгипті дав позитивні наслідки. Екстремісти втратили значну частину своїх прихильників.
Нове керівництво Єгипту пішло на співробітництво з іншими напрямками опозиції. Були звільнені політв'язні, розширена діяльність легальних політичних партій, зняті обмеження для засобів масової інформації. Відбулася демократизація єгипетського суспільства. Для заснування нової партії необхідно було звертатися в Комітет з політичних партій, який складався з трьох міністрів (внутрішніх справ, юстиції і в справах парламенту) і трьох призначених урядом чиновників на чолі зі спікером. Рішення комітету має бути одноголосним. Нині в Єгипті діє 14 партій. Закон про вибори (1983) ввів систему пропорційного представництва в парламенті. Для проведення своїх кандидатів у вищий законодавчий орган партії повинні набрати 8% голосів виборців. Опозиція має в ньому близько третини місць. Правляча Національно-демократична партія, очолювана президентом X. Мубараком, контролює парламент і уряд і може на законних підставах здійснювати свою політику.
В економіці була проведена перебудова інфітаху з урахуванням помилок, допущених попереднім режимом. Вводився новий порядок залучення іноземних інвестицій у виробничі галузі за умови, що вони не заважатимуть розвиватися єгипетській промисловості. Державний сектор реорганізовувався на ринкових засадах, нерентабельні підприємства приватизувались. Проте повністю він не ліквідовувався. У модернізації зони Суецького каналу були задіяні американські, англійські, японські капітали. Побудовані риболовецький порт, дві ГЕС, водогінні станції, дороги вздовж узбережжя і в бік Каїра, кілька сотень туристичних комплексів, яхт-клуб. Після остаточного виведення ізраїльської армії з Синайського півострова (1982) тут створюється новий потужний економічний район шляхом залучення як державних, так і приватних національних і іноземних інвестицій. Будується 8 нових міст: Рас-Сидр, Абу-Рудейс, Торсина, Шармеш-Шейх, Загаб, Нувейба, Санкт-Катрин, Абу-Зунейма. Значно посилилась увага держави до сільськогосподарського виробництва, були виділені значні капіталовкладення. Заохочувалось фермерство. Президент X. Мубарак висунув лозунг "Назад - до землі!"
За всіх помітних досягнень в економіці Єгипту залишилось багато невирішених проблем. Валовий національний продукт зростає повільно і переважно за рахунок зовнішніх джерел (експлуатація Суецького каналу, продаж нафти, надходження від єгиптян, що працюють за кордоном, туризм). Зростають зовнішні борги. Складними соціальними проблемами є швидкий приріст населення, забезпечення продовольством, урбанізація, зосередження більшої частини жителів країни в долині Нілу.
В царині зовнішньої політики X. Мубарак досяг значних успіхів. Збереглися "особливі стратегічні стосунки" із США. У 80-х - на початку 90-х років Єгипет займав перше місце за обсягами військової і економічної американської допомоги серед країн, що розвиваються. В той же час X. Мубарак покращив відносини з великою групою країн. Він висунув тезу про те, що мир на Близькому Сході для Єгипту є стратегічною метою, але двосторонні відносини з Ізраїлем залежать від вирішення палестинської проблеми. Арабські країни відновили з Єгиптом дипломатичні відносини. Він знову став членом Ліги арабських держав, а штаб-квартира цієї організації знову знаходиться в Каїрі. Єгипет виступав на боці міжнародної коаліції, очолюваної США, в ірако-кувейтській війні 1991 р. Така позиція сприяла не лише відновленню його авторитету як одного з лідерів арабського світу, але й позитивно вплинула на розв'язання проблеми зовнішніх боргів. Нафтовидобувні країни Перської затоки списали йому борг в 15 млрд. дол. США, у свою чергу, анулювали воєнні борги в 7,1 млрд. дол. і виділили щорічну субсидію в 2 млрд. дол.
Результатом діяльності X. Мубарака на посту президента Єгипту стали внутрішня стабільність, успіхи в розвитку національної економіки, збалансованість у зовнішній політиці. Він завоював авторитет у країні і світі своїм виваженим курсом, в основі якого лежить повага до історії, до досягнень його політичних попередників, до прагнень різних груп єгипетського суспільства.
Размещено на