Участь слов’янських народів Австрійської імперії в Європейській революції 1848-1849 рр.

Курсова робота

УЧАСТЬ СЛОВЯНСЬКИХ НАРОДІВ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 РР.

Зміст

Вступ

Розділ І. Передумови, хід і наслідки революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії

Розділ II. Участь у революції слов'янських народів

Висновок

Список літератури

Вступ

Сучасний етап розвитку України у всьому розмаїтті соціально-економічних, політичних, національно-державних та інших аспектів його прояву диктує необхідність звернутися до досвіду минулого, до осмислення його уроків, мобілізації ресурсів історичної пам'яті як міцного знаряддя процесів оновлення сучасності.

Останні часи, котрі можна охарактеризувати як часи національно-культурного та державного відродження українського народу, відзначаються, крім усього іншого, пробудженням широкого суспільного інтересу до історичного минулого не лише України, а й до минулого сусідніх країн, зокрема Східної Європи. Відбувається справжній ренесанс дорадянської української історіографії, великими тиражами друкуються твори видатних істориків минулого, розгортаються публікації архівних джерел. Інтенсивно заповнюються так звані «білі плями» історії, хоча й не без труднощів, відбувається переосмислення, ревізія багатьох усталених понять, долаються догми та стереотипи радянської офіційної історіографії.

Революційні події 1848-1849 рр. внесли докорінні зміни не лише в політичний, економічний, культурний розвиток Австрійської імперії, а й змінили всю тодішню Європу. Сприяли переходу національного розвитку, так званих недержавних народів (хорватів, словенців, чехів, словаків тощо), на якісно новий рівень. Після славнозвісних подій в Україні західні та деякі вітчизняні історики, політологи, публіцисти заговорили про докорінні зміни в житті нашої країни, викликані революційними процесами в суспільстві, які несуть оновлення всій суспільно-політичній системі держави.

Історія проходить свої цикли і хоча зовнішні форми постійно змінюються, у світ з певною періодичністю вертаються одні і ті ж самі принципи, перед людством постають одні і ті ж завдання.

Виходячи з актуальності теми дослідження, автор ставить перед собою мету - розкрити особливості революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії та дослідити в ній участь слов'янських народів.

Для досягнення поставленої мети пропонується вирішити наступні завдання:

розкрити причини революції в Австрійській імперії в 1848-1849 рр.;

показати хід революції;

охарактеризувати наслідки революції для Австрійської імперії взагалі та слов'янських народів зокрема;

проаналізувати участь слов'янських народів в революції.

Хронологічні межи роботи охоплюють період з 1848 по 1849 рр.

Географічні рамки роботи - територія Австрійської імперії та слов'янських народів, які входили до її складу. Сучасна Східна Європа, зокрема Австрія, Чехія, Словаччина, Хорватія тощо.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові (метод загальної характеристики) та основні історичні методи (хронологічний, історико-порівняльний). Опора на принципи об'єктивності, науковості, історизму, порівняння та узагальнення дозволили об'єктивно підійти до висвітлення подій цього періоду всесвітньої історії, викласти його в логічно завершеній і послідовній формі.

Джерельну базу роботи складають збірник матеріалів та документів з нової всесвітньої історії та довідник у 2 частинах "Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. Документи і матеріали".[2;201]

В першому подається аналіз програмних документів партій та політичних організацій слов'янських народів, статей лідерів національно-визвольного руху на території Австрійської імперії, державних актів, постанов, резолюцій уряду австрійської імперії та державних автономних об'єднань на її теренах тощо. Тут висвітлюються причини, передумови, хід та підсумки європейської революції 1848-1849 рр.

Можемо зробити висновок, що на сьогодні бракує джерел з даної теми дослідження, оскільки вони ще не надруковані у нас в країні і не видані окремими збірниками, а зарубіжні джерела нам не доступні.

Історіографія дослідження.

Дана тема дослідження завжди викликала значний інтерес у вітчизняних та зарубіжних істориків. її розробка розпочалася вже на початку XX століття. Ми не будемо зупинятися на всьому масиві матеріалів, статей, монографій, підручників присвячених аналізу теми, розглянемо найяскравіші та найцікавіші з них.

Умовно всю літературу з даної проблеми можна поділити на три групи:

література радянського періоду (радянська історіографія), особливо дослідження 60-80-х років;

література часів незалежності України (1991-2004 рр.);

перекладені монографії західноєвропейських авторів та публіцистичні матеріали.

Що стосується першої групи, то звісно аналіз подій відбувався у руслі марксистського підходу, через призму класових протиріч. Досягнення слов'янських народів у революції 1848-1849 рр. сприймались дуже позитивно. Але серед факторів, які впливали на розвиток подій, економічні стояли на першому плані від національних. Хоча національний фактор теж враховувався в дослідженнях деяких радянських вчених цього періоду. До цієї групи відносяться роботи "Революция 1848-1849 г. в Австрии и Германии", "Революции 1848-1849", "Історія південних і західних слов'ян" тощо. Найбільшої уваги заслуговує фундаментальна праця "Новая история. 4.1. (1640-1870)" під редакцією А.Л. Нарочницкого, де міститься обширний матеріал про участь слов'янських народів в революції 1848-1849 рр. більшою мірою розповідного характеру. [13]

Після здобуття незалежності Україною розпочався новий етап в розвитку вітчизняної історичної науки, що характеризувався переглядом методики вивчення історичних подій, підходів аналізу джерельної бази та викладу матеріалу. В дослідженнях Ярового В.І., Лаптева Л.П., Бадак А.Н., Войнич И.Е, Волчек Н.М. з нових позицій, з урахуванням нової методологічної бази дається аналіз розвитку слов'янських народів в Австрійській імперії та їх участі в революції 1848-1849 рр. Вони відрізняються більшою об'єктивністю висвітлення подій. Приділяється значна увага аналізу економічних, політичних, національних, навіть релігійних, факторів в Європейській революції. [20;140]

До третьої групи ми відносимо монографії Нормана Дейвіса, Френсіса

Дворника , Еріха Цьольнера , які містять безцінний матеріал щодо участі слов'янських народів в політичному розвитку Східної Європи, зокрема Австрійської імперії. [17;435]

В процесі роботи над курсовою також використовувалися публікації в історичній пресі, зокрема статті в журналах "Новая и новейшая история", "УІЖ", газеті "історія України"[6;4].

Практичне значення результатів. Дане дослідження може бути використане для підготовки відповідей на семінарських заняттях, для написання рефератів і творчих робіт. До того ж на основі цієї роботи можна буде скласти плани-конспекти уроків з всесвітньої історії під час проходження педагогічної практики в школі. Курсова робота може бути використана як основа для майбутнього дипломного проекту.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. В першому розділі подається характеристика революції 1848-1849 років в австрійській імперії. Другий розділ присвячений аналізу участі слов'янських народів в революції. Висновки розкривають результати до яких дійшов автор в процесі написання дослідження

Розділ І. Хід і наслідки революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії

В Австрійській імперії протягом усієї першої половини XIX ст., незважаючи на реформи, залежність селян від поміщиків зберігалася повсякчасно. Поміщики мали у своїх володіннях всю повнотою судової і поліцейської влади, збільшували панщину й оброки. Крім поземельного чиншу, селяни несли оброки, численні платежі, пов'язані з переходом їхнього майна в інші руки, і виконували «робот» - панщину, а також платили звичайні оброки за право займатися будь-яким ремеслом. Значну частину робочого часу і до двох третин врожаю селяни (у більшості - слов'ян) повинні були віддавати своїм панам, найчастіше іншої національності. Крім цього існували всілякі державні і місцеві податки і збори, що поглинали більшу частину доходу селянина.(у Моравії, наприклад, число різних поборів під час революції 1848 р. доходило до 242). Сильно страждали селяни і від військових постоїв. Голодування і повальні хвороби були звичайними супутниками селянського життя [6;5]

Говорячи про розвиток промисловості, слід зазначити, що паростки капіталістичного способу виробництва з'явилися в Австрійській імперії в 20-х роках XIX ст., коли поряд з мануфактурами почали створюватися перші фабрики і заводи, з'явилося фабричне виробництво пряжі. У 1841 р. в Австрійській імперії (без Угорщини та італійських провінцій) нараховувалося вже більше 900 тис. механічних веретен. З 1831 по 1842 р. кількість завезеної в Австрію бавовни збільшилося в три рази, а готової пряжі - у десять разів. Розвивалися виробництво ситцю, бавовнопрядильне, важка промисловість.[3;75]

Столиця держави, Відень, була великим торгово-промисловим центром. Переважне значення тут мало виробництво предметів розкоші, готового плаття, дорогих текстильних товарів.

Положення робітників Австрійської імперії було досить важким. Перехід від ручної праці до фабричного виробництва призводив до швидкої пауперизації трудового населення, до поступового вимирання від голоду цілих селищ ручних прядильників і ткачів. Результатами економічного розвитку Австрії в 30-40-х роках XIX ст. стали убогість, дитяча смертність, різке погіршення фізичного стану робітників, ремісників, селян. Населення країни знаходилося в умовах подвійного, а для більшості трудящих і потрійного гноблення - феодальної, капіталістичної експлуатації і національного безправ'я.

Незважаючи на те, що буржуазія Австрії в 30-40-х роках XIX ст. швидко збагачувалася, проте вона була незадоволена як загальним напрямком внутрішньої і зовнішньої політики, так і економічною політикою уряду. Митна політика уряду позбавляла австрійських промисловців необхідної їм сировини. Крім того, Австрійська імперія не ввійшла в створений Пруссією Митний союз, що послабило її зв'язки із сусідніми державами і сприяло розвиткові контрабанди.

Особливо згубною була заборонна політика уряду для Угорського королівства, перетвореного в аграрний придаток до західних частин Габсбурзької імперії, майже зовсім відрізаний від зовнішнього світу. Угорщина була позбавлена власної національної промисловості [12;17].

До кінця 40-х років в Австрійській імперії різко посилилося невдоволення народних мас, а також опозиційні настрої торгово-промислової буржуазії. Одночасно великої гостроти досягли і національні протиріччя. У багатонаціональній Австрійській імперії, що керувалася династією Габсбургів, найбільш політично-розвинутими були німці, хоча в чисельному відношенні вони складали незначний відсоток населення. Німецька національність пригнічувала всі інші національності цієї держави.

Напередодні 1848 р. в Австрійській імперії: в Угорщині, Чехії, Галичині, у Хорватії, Ломбардії, Венеції й інших областях спостерігалося сильне суспільне невдоволення, гострі класові і національні протиріччя. У самому Відні, напередодні 1848 р. неухильно зростали опозиційні настрої. Нижньоавстрійський сейм ще в 1843 р. був змушений прийняти резолюцію про скасування феодальних повинностей, а в 1845 р. звернув увагу уряду на необхідність розширення виборчого права й опублікування протоколів сеймових засідань.

Народне обурювання виявлялося в стихійних селянських виступах, у відмові виконання панщини. Спостерігалися також хвилювання серед робітників, особливо в передмістях Відня. Таким чином, до кінця 40-х років «Австрія повільно, але вірно рухалася до великих змін».[3;67]

Незважаючи на всі перешкоди, розвиток капіталістичних відносин йшов вперед: у країні будувалися залізниці, збільшувалося число фабрик і заводів. Разом з ростом німецької буржуазії росла і буржуазія інших національностей. «Стиснута з усіх боків буржуазія пригнобленої нації природно починає рухатися. Вона апелює до «рідних низів» і починає кричати про «Батьківщину», видаючи свою власну справу за справу загальнонародну... І «низи» не завжди залишаються байдужими до закликів, збираючись навколо її прапора: репресії зверху зачіпають і їх, викликаючи в них невдоволення». Невдоволення виявлялося в різних провінціях монархії Габсбургів - в Угорщині, Чехії, Галичині, скрізь, де зіштовхувалися інтереси пригнічених націй, що просипалися до самостійного життя, з інтересами поміщиків і буржуазії пануючої нації.

29 лютого у Відень прийшли перші звістки про повалення монархії Луї-Філіпа і встановлення у Франції республіки, про революційні події в

Південно-Західній Німеччині. Французькі події сприймалися у Відні як провісник політичних змін і в Австрії. Невдоволення режимом поєднувало в цей момент дрібну і середню буржуазію, селянство, ремісників і робітників. Тільки землевласницька аристократія і верхівка буржуазії продовжували підтримувати уряд.

Опозиційний рух у Відні наростав. У суспільстві обговорювалися поточні політичні події. Збори стихійно виникали коло будинку, де містився «Політико-юридичний союз читачів». На засіданні цього союзу, що поєднував ліберально налаштовану буржуазію і буржуазну інтелігенцію Відня, читалися газети, що вимагали конституції.

З березня 33 депутата Нижньоавстрійського сейму склали доповідну записку, у якій були висунуто вимоги реформ із метою «врятувати монархію від розкладання». Потім була опублікована «Відозва і програма прогресивної партії Австрії», у якій говорилося: «Стара Австрія йде до своєї загибелі. Слабке будинок тиранії поступово валиться, і на його руїнах неминуче повинна народитися нова Австрія - країна волі, права, освіти».[3;212]

Програма висувала вимоги конституційних перетворень, реформи всієї урядової системи, реорганізації міністерства і скликання об'єднаного сейму, вільної промислової діяльності, реорганізації суду, скасування цензури.

Ці вимоги підтримав «Нижньоавстрійський промисловий союз», що був буржуазною опозицією. Союз склав петицію на ім'я імператора. А 9 березня група представників ліберально-буржуазної інтелігенції, направила сеймові звертання, у якому вказувала на необхідність політичних перетворень «з метою уникнути революційних потрясінь».

Однак уряд відмовлявся йти на будь-які поступки. В офіційному повідомленні, опублікованому 10 березня у «Віденській газеті», говорилося, що імператор буде «припиняти будь-які намагання, спрямовані на скинення законного порядку в країні»[3;210]. Лише 12 березня був публікований урядовий указ про скликання Нижньоавстрійського сейму для «обговорення необхідних питань» і представлення імператорові своїх побажань.

Однак революційний рух, як у центрі, так і на периферії не міг задовольнитися незнаними поступками уряду і продовжував швидко розвиватися. 11 і 12 березня у Відні відбулися виступи робітників і студентів, на яких звучали заклики про скинення абсолютистсько-феодального гніта: «Гасло наших паризьких братів - воля, рівність і братерство, повинний стати гаслом і віденських робітників».

Віденські студенти на початку березня утворили «Союз для боротьби за волю». До нього входили студенти різних національностей, що були об'єднані одним прагненням - скинути режим Меттерниха. 9 березня була складена петиція, що вимагала народного представництва, свободи друку і слова, рівноправності релігійних віросповідань. Петиція була затверджена 12 березня на широких зборах в університеті. її підписали більше 2 тис. Студентів. Одночасно в пригороди були послані представники від університету, зі звертанням до народу з'явитися наступного дня у Відень, до будинку Нижньоавстрійського сейму і підтримати вимоги студентів.

Фердинанд І обіцяв «зважити всі обставини справи», але не дав ніякого руху петиції. Розбіжності й інтриги усередині імператорської родини привели до прояву нерішучості урядових кіл перед загрозою революційного руху. Аж до 13 березня уряд ще сподівався на мирне рішення конфлікту.[7;488]

13 березня відкрилися засідання Нижньоавстрійського сейму. Більшість членів сейму вважало, що його основним завданням є вироблення петиції імператорові з вимогою розширення кола виборців і збільшення складу сейму. Народні маси чекали від сейму корінного перетворення існуючого ладу.

13 березня площа перед сеймом з 9 годин ранку була заповнена народом. З промовами виступили видатні діячі ліберальної опозиції. Вони вимагали введення суду присяжних, відповідального міністерства, свободи друку і совісті. Звучали заклики об'єднатися з усіма народами і скинути режим Меттерниха.

Уряд для втихомирення заколоту вирішив використати армію, яка вже чекала наказу. О першій години дня війська з'явилися на центральних вулицях Відня.

Звістки про події в будинку сейму проникли на фабрики і заводи. Населення передмістя Відня рушило до центра столиці. Але за наказом влади міські ворота були зачинені, а на міських стінах виставлені пушки. Однак робітники розбили ворота і прорвалися у місто. Поліція і війська атакували беззбройних повстанців. Робітників активно підтримало студентство.[4;113]

Великі зіткнення відбулися в центрі міста. Тут біля будинку сейму роздалися перші постріли в беззбройну юрбу. Народ відповів військам градом каміння. На вулицях столиці почали виростати барикади. Більше всього їх було в районі імператорського палацу.

Увечері в палаці з'явився Меттерних. Він зажадав від депутатів негайного припинення «безладдя». «Це не безладдя, а революція, у якій беруть участь усі верстви населення!». Було заявлено, що народ вимагає відставки Меттерниха, і буде чекати до 9 годин вечора; якщо до цього часу уряд не прийме рішення, почнеться загальне повстання. Двір змушений був «пожертвувати» Меттернихом.

Увечері того ж дня (13 березня) почалося озброєння студентської молоді за офіційним дозволом уряду «для охорони правопорядка в місті» Так створилася студентська збройна організація під назвою «Академічний легіон», до якого приєдналася група журналістів, поетів, лікарів.

Часткові поступки уряду не задовольнили трудящих. Ранком 14 березня боротьба на вулицях Відня продовжувалася. «Віденська газета» опублікувала повідомлення про відставку Меттерниха. Меттерних пішов, але його «система» збереглася. Повсталий народ як і раніше вимагав видачі зброї і скасування цензури. 14 березня була створена національна гвардія, одночасно з нею було видано указ про свободу друку.

Йдучи на часткові поступки, уряд у той же час вживав рішучих заходів для придушення народного руху. У 3 години дня було підписано наказ про передачу всієї повноти влади у Відні фельдмаршалові князю Виндишгрецу відомому реакціонеру і ворогу будь-яких поступок і реформ. Заклики до боротьби зазвучали з новою силою.

Тисячі робітників направилися до арсеналу і захопили зброю. Уряд був змушений скасувати наказ про введення облогового стану.

Ранком 15 березня було опубліковано урядове повідомлення про скликання не пізніше 3 липня станових зборах в усіх німецьких, слов'янських і італійських областях Австрії. Це розпорядження викликало невдоволення у Відні. «Меттерниха вже немає, але його система залишилася, з обурюванням говорили жителі.— Ми вимагаємо скликання народних представників, а не скликання станів».[3;28]

Населення Відня знову піднялося на боротьбу. З гаслом: «За конституцію» увечері 15 березня сотні робітників, ремісників і студентів осадили імператорський палац і погрожували взяти його штурмом. Загроза нового повстання змусила уряд у той же день обнародувати постанову про скликання зборів для вироблення «конституції батьківщини».

Революційні дні 13—15 березня змусили уряд відступити перед революційними масами. Спроба встановлення військової диктатури провалилася. Шлях для створення конституційного ладу був розчищений. Це було досягнуто спільною боротьбою робітничого класу, дрібної і середньої буржуазії, радикальної інтелігенції. Однак міцність революційних завоювань залежала не тільки від положення в самій столиці, але і від того, як відгукнуться на віденські події інші міста й області імперії.

Але березнева революція залишила невирішеними майже всі соціальні питання. Політична ситуація загострювалася економічною кризою і зростанням безробіття. Порушення торгівельних зв'язків і знецінення паперових грошей викликали серйозну продовольчу кризу. Це сприяло новому підйомові руху робітників і ремісників. Право на працю, 10-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, створення кас взаємодопомоги — такі були вимоги робітників.

17 квітня масові збори ремісників вимагали зниження непрямих податків на 25 %, але міністерство відмовило трудящим. В усіх частинах імперії знову почалося наростання революційного руху. В Угорщині австрійський уряд змушений був піти на поступки і 10 квітня імператор Фердинанд затвердив конституцію, що засновувала особливий угорський парламент і самостійне угорське міністерство. Країна повинна була одержати свободу друку, суд присяжних і рівність всіх громадян перед законом. Угорська мова була проголошена державною мовою.

Важливим наслідком віденських подій було пробудження до боротьби селян. У Нижній Австрії і Верхній Штірії справа дійшла до повстань. 27 березня було видано особливий наказ уряду— «патент», яким надавалися деякі пільги заможній частини селянства. Патент дозволяв селянам продавати або передавати свої наділи з метою викупу феодальних повинностей і панщини, але залишав у силі кріпосну залежність селянства.

В результаті березневих подій австрійська монархія опинилася під загрозою розпаду. Одна за іншою пригноблені національності піднімалися на боротьбу за свою незалежність. Революційні настрої підсилювалися й у самій столиці. Щоб придушити зростання революційного руху, влада вдалася до прийняття ряду репресивних заходів. 1 квітня були опубліковані тимчасові правила про друк, що фактично відновлювали стару цензуру і надавали урядовим чиновникам можливість затримувати вихід будь-якого друкованого видання.[2;211]

20 квітня при магістраті був створений особливий Комітет безпеки, що мав «неухильно підтримувати існуючі закони суспільної безпеки і порядку».

21 квітня - за 4 дні до виборів у загально-німецькі Національні збори - в «Віденській газеті» була оприлюднена декларація уряду щодо питання про політичний устрій Австрії. Уряд залишав за собою право мати особливу думка про будь-яке рішення загально німецького парламенту; і у випадку розбіжності позиції цього парламенту з урядом Союзу держав або Союзної держави Австрії залишав за собою право виходу із Союзу.

25 квітня була опублікована нова конституція, що поширювалася на всю територію Австрійської імперії. Конституція передавала виконавчу владу і керівництво збройними силами імператорові, надавала йому право абсолютного вето. При виборах у рейхстаг встановлювався майновий ценз і ценз осілості. Рейхстаг мав складатися з двох палат - сенату і нижньої палати. Конституція залишала недоторканими старі феодальні відносини; скасування селянських повинностей допускалася лише шляхом грошового відшкодування землевласникам.

15 травня був опублікований новий виборчий закон, що визначав порядок виборів і склад обох палат. Сенат мав складатися з 200 чоловік, з яких 50 призначалися імператором, а 150 обиралися на основі двоступеневих виборів з осіб, що сплачують найвищу суму податків. Це була поступка для великої буржуазії. Сенаторами могли бути лише особи після 30 років.

Палата депутатів мала складатися з 383 членів. Вибори їх були також двоступеневими. Виборчі права надавалися лише особам чоловічої статі, що досягли 24-літнього віку. Норма представництва в нижню палату - один депутат на 50 тис. жителів. Робітники, поденники, прислуга, а також особи, що користуються допомогою суспільних благодійних установ, не могли ні обирати, ні бути обраними. Позбавленими виборчих прав виявилися і інваліди, що втратили працездатність на війні і жили на державний рахунок.

Конституція 25 квітня і виборчий закон 15 травня викликали обурення всього населення Австрії. Конституція була сприйнята як прагнення уряду повернути країну до абсолютизму. Почалася підготовка до нових революційних виступів.

Ініціативу протесту проти конституції і виборчого закону взяв на себе Комітет національної гвардії (утворений 14 квітня), що став головним органом ліберального руху, не зважаючи на деякі суперечності до нього приєднався і Студентський комітет.

10 травня був створений новий Політичний центральний комітет національної гвардії. Однак відсутність єдності між різними угрупованнями привели його до повної нездатності очолити народний протест проти контрреволюції. Центром радикальної опозиції з цього часу став Віденський університет.

14 травня уряд видав наказ про розпуск Політичного центрального комітету національної гвардії, що викликав вибух обурення серед народу. Міністерство відповіло приведенням військ у бойову готовність.

Звістки про заходи уряду стали сигналом для виступів студентів, національних гвардійців і робітників. Газета «Конституція» писала про настрої робітників: «Вони прийшли, озброєні своїми інструментами, готові на будь-яку допомогу студентам у їхній боротьбі з урядом. Настрій робітників бойовий, вони готові будувати барикади».[3;112]

Увечері почалася грандіозна демонстрація. Маніфестанти йшли з гаслами: «Геть аристократичну конституцію! За Установчий рейхстаг!» Армія (солдати) виступили на боці народу. О 10 годині вечора уряд, врахувавши положення, пішов на поступки. Уночі були видані накази про скасування розпуску Політичного комітету національної гвардії, про зміну виборчого закону, про демократизацію виборчої системи і встановлення однопалатної системи.

26 травня уряд знову зважився завдати нового удару революції, видавши наказ про розпуск Академічного легіону. Але і цього разу Відень дав відсіч контрреволюції. У результаті двох послідовних перемог народу, в австрійській столиці зріс вплив створеного віденською буржуазією Комітету безпеки, а уряд був змушений вивести з Відня свої війська. Робітникам були надані виборчі права.

У липні у Відні відкрилися засідання австрійських Національних зборів, так називаного рейхстагу, більшість депутатів якого належало до великих власників. В результаті роботи засідань 7 вересня 1848 р. рейхстаг прийняв рішення про звільнення селян без викупу лише від повинностей, що випливали з особистої феодальної залежності. Всі' оброки, пов'язані з земельним триманням, підлягали викупу. Селяни були розчаровані і стали відходити від революції.[5;246]

До літа 1848 р. стала відходити від революції й австрійська буржуазія. Застій у справах, викликаний тривалою економічною кризою, хвилювання безробітних і підвищення політичної активності робітників - усе це штовхало австрійську буржуазію до угоди з Габсбургами.

23 серпня, у відповідь на зниження підприємцями заробітної платні, відбулася масова демонстрація робітників. Національна гвардія відкрила вогонь, у результаті чого було убито 18 і поранене до 200 робітників.

Восени 1848 р. у Відні народ повісив військового міністра і виступив проти військ уряду. До кінця жовтня столиця була оточена урядовими військами. Австрійська буржуазія не підтримала повсталих, більшість бюргерів відвернулося від революції. На чолі виступів опинилися студенти, службовці, представники інтелігенції. Збройні сили повсталих залишали бажати кращого, не вистачало гармат, рушниць, не було професійного командира.

1 листопада урядові війська штурмом опанували центром міста і підняли на дзвіниці собору св. Стефана ненависний для всього австрійського народу чорно-жовтий прапор Габсбургів. Боротьба коштувала повсталим більше 5000 жертв. Перемога контрреволюції була відзначена численними арештами і розстрілами.

Розгром віденського демократичного повстання дав можливість уряду імператора перейти до знищення всіх основних завоювань революції. Австрійський рейхстаг був розпущений, було призначено контрреволюційне міністерство, імператор Фердинанд І відрікся від престолу на користь 18-літнього племінника Франца-Йосифа, який не був зв'язаний ні якими обіцянками народу, що власне і розв'язувало австрійському двору руки для подальшої контрреволюції.

4 березня 1849 р. у Відні була оприлюднена нова конституція, що поширювалася на всю територію імперії і знищувала всі політичні завоювання березневої революції. Ця Конституція скасовувала автономію Угорщини і створювала єдине централізоване керування всіма землями імперії. Угорщина виступала складовою частиною володінь Габсбургів; від угорських земель були відділені Хорватія, Славонія, Воєводіна і Трнсильванія. В Австрії конституція встановлювала двопалатну систему, вводила високий майновий ценз і повертала імператорові всю повноту виконавчої влади. Австрія знову перетворювалася на самодержавну країну, в якій і мови не могло бути про автономії для окремих народів, що населяли велику імперію.

Розділ II. Участь у революції слов'янських народів

На розвиток революційного руху Австрії безпосередній вплив мали події, що відбувалися на всіх землях "лоскутної імперії", насамперед, слов'янських територіях. Розвиток подій саме в цих областях відіграв важливе значення у перемозі Березневої революції.

Чехія на початку XIX в. перетворилася в провінцію Габсбурзької імперії, що піддавалася насильницькому понімеченню.

Основна маса населення, селянство, знаходилося під тягарем поміщицької експлуатації, панщини, оброків, податків і поденщини. Ненависть чеських і моравских селян раз у раз проривалася повстаннями. У 1821 р. у Зноємському краї (Моравія) владі удалося придушити повстання селян лише після 4-х місячної боротьби.[9;387]

У промисловому відношенні Чехія до початку XIX в. займала в Австрійській імперії перше місце. Найбільше значення мала тут текстильна промисловість. Положення робітників було важким. Вони неодноразово виступали проти машинізації виробництва, що викликала безробіття.

Улітку 1844 р. у багатьох містах Чехії виникли великі хвилювання робітників, що продовжувалися, незважаючи на жорстокі репресії, аж до 1848 р.

Між панівними класами чеської і німецької національності існувала конкурентна боротьба. Чеська буржуазія, у руках якої знаходилася дрібна і середня промисловість, конкурувала з німецькою буржуазією, яка переважала у великій промисловості і користувалася підтримкою з боку уряду. Виразником ідей буржуазно-національного руху виявилася чеська інтелігенція, що розвивалася під впливом ідей французької буржуазної революції, а ще більше - російської літератури. У цей час шириться рух за рівноправність чеської і німецької мов, за повну національну автономію Чехії в рамках Австрійської імперії. Однак єдиної національно-політичної програми в чеської буржуазії до 1848 року не було, хоча спроби її створення робилися неодноразово.

Однієї з форм політичних організацій перед революцією 1848 р. були читацькі клуби, так називані «бесіди», куди приходили російські, польські і німецькі періодичні видання; відвідувачі «бесід» спільно обговорювали питання поточної політики.

Опозиційно налаштовані елементи чеської буржуазії, дворянства й інтелігенції йшли під загальним гаслом повної національної рівноправності, але серед них намітилися дві основні течії: одна, поміркована, на чолі з Ф.Палацьким, інша, більш ліва, що стала пізніше ядром радикально-демократичної партії. Виразником ідей цієї течії став таємний гурток «Ріпіл» (1846 р.).[10;45]

Після перших повідомлень про революційні події у Франції в Празі активізувалося політичне життя. Ініціатива першого політичного мітингу належить гуртку "Ріпіл". 9 березня по всьому місту були розклеєні відозви про загальні збори населення на Святовацлавській площі 11 березня з метою все людного обговорення болючих політичних питань. Уряд знімав ці листівка і навіть видав циркуляр, який рекомендував населенню не звертати уваги на ці відозви і не брати участі у зборах Однак 11 березня 1848 р. на Святовацлавській площі зібралася велика кількість народу. Ці збори були початком політичного руху в Чехії.[10;45] Чеські радикали вимагали прийняття конституції, розширення виборчих прав, скасування панщини, забезпечення свободи слова, зборів, гарантій особистої безпеки, свободи віросповідання, запровадження чеської мови у судочинстві та шкільній освіті, вирішення соціальних проблем. Чеські ліберали також висунули ряд своїх вимог. Вони пропонували створити єдиний сейм Чехії, Моравії та Сілезії, надати виборчі права всім верствам населення, скасувати панщину та привілеї шляхти, зрівняти чеську мову з німецькою, встановити свободу друку, зборів та віросповідання, скоротити строк служби в армії, зменшити податки та інше.

19 березня депутація комітету обох партій відвезла до Відня петицію до імператора, яка була складена на Святовацлавській площі. Вона вимагала об'єднати чеські коронні землі й створити в Празі спільний становий сейм і уряд; надати всьому населенню рівні з дворянством і духовенством права на представництво у сеймі; забезпечити рівність чехів і німців у адміністративних установах і школах та публічне судочинство; призначати на посади людей, які б володіли чеською та німецькою мовами; ліквідувати рештки феодальних відносин шляхом викупу державою повинностей селян.

В цей