Xreferat.com » Рефераты по истории » Військо княжих часів: підготовка до війни

Військо княжих часів: підготовка до війни

Реферат на тему:

Військо княжих часів: підготовка до війни


Війна й мир


Війна звалася рать: »почати рать«, »встати раттю«, »йти раттю« й ін. Деколи в цьому значінні вживається слово »полк«, пізніше приймається й »війна«. Неприятель називався »ратний«.

Лицарські князі явно проголошували війну. Славний завойовник Святослав усе повідомляв про те, що хоче почати війну: »посилав до краю, кажучи: »хочу на вас іти«. Того звичаю пильнував і Володимир Великий: »Прийшов Володимир із варягами до Новгорода і сказав посадникам Ярополка: »ідіть до брата мого і скажіть йому, — Володимир іде на тебе, готовся з ним битися«.

Війну проголошували святочно через послів. Коли князі Олеговичі почали були виступати проти Ізяслава Мстиславича, він 1147. р. вислав до них свого посла й нагадав їм їх присягу, що, мовляв, будуть жити з ним у мирі. Коли ж Олеговичі не дали ясної відповіді, Ізяславів посол приїхав до них удруге і привіз їм »хрестні грамоти«, тобто підписані ними грамоти з присягою. Посол промовив до них за князя: »Цілували ви мені хрест до кінця свого віку,— а оце ви, браття, хрест переступили, і почали придумувати зраду й хотіли вбити мене; так нехай буде зі мною Бог і сила животворного хреста, — і мені як Бог дасть«. І при цих словах посол кинув їм хресні грамоти. Ці слова »відкинути хресну грамоту« означали проголосити війну. »В той час розсварилися Всеволод із Володимирком — і почали шукати один на одного вини; і Володимирко відкинув йому хресну грамоту, а Всеволод із братами пішов на нього« (1144. р.)

Але бувало й таке, що війну починали, не проголошуючи її -- несподівано нападали на противника, щоб не дати йому підготовитися до боротьби.

Війну можна було вести всякими способами. З ворогом не тільки; стрічалися в бою, але й руйнували його землі, палили села, забирали населення в полон. У поході Данила на белзьку землю 1221. р_ »боярин грабував боярина, мужик мужика, городяни городян гак, що не залишилося одного села не пограбованого, як це книги говорять притчею: не залишився камінь на камені. Белжани називають це »злою ніччю«, бо ніч погану гру з ними заграла, — повоювали; їх перед світанком«.

Траплялося й таке, що бранців, що попали в полон, убивали. Погану славу здобув собі Ізяслав Мстиславич, що підступом у бою приманив галичан і казав їх повбивати: »залишився Ізяслав із малою дружиною на побоєвищі, й поуставляв стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги, і він набрав силу бранців. І коли побачив велике число бранців, казав їх рубати — а луччих мужів забрав зі собою. І був плач великий по всій галицькій землі« (1153. р.).

Але такі події громадська думка гостро осуджувала. Особливо ж: духовенство старалося стримувати князів від жорстокості!. Бували теж спроби унормувати ведення війни й забезпечити спокійне населення від війська. В 1229. р. прийшло до такого порозуміння: між Данилом та Конрадом Мазовецьким: »створили між собою клятву Русь і ляхи: як потім коли буде між ними війна, то ляхи не будуть воювати руської челяді, ні Русь лядської«.

Підчас війни скоро приходило до мирових переговорів. Звичайно слабша сторона, якій у боротьбі не поталанило, вишукувала;, собі посередника і той старався довести до мира. Таким »ходатаем« у 1147 р. був галицький Володимирко, що заступався перед Вячеславом і Юрієм за їх братанича Ізяслава. Він силкувався: поладити їх і казав: »Бог поставив нас володарями, на кару лиходіям і на добро благочестивим, то як же ми можемо молитися до Творця нашого. Отче наш, прости нам прогріхи наші, як і ми прощаємо прогрішеникам нашим? Ваш синовець Ізяслав, що з вашого роду, перед вами не почувається невинним, але кланяється і милости в вас просить; я ж простий ходатай між вами, — янгола Бог не зішле, а в наші дні нема ні пророка, ні апостолів«. Ці слова, так зворушили Всеволода, що він погодився на мир.

Обидві сторони зносилися спершу через послів, для безпеки: деколи давали заручників, потім приходило до з'їзду і врешті складали мир. Звичайно заприсягали мир святочною присягою, — »цілували хрест« у церкві. Духовенство своїми промовами підносило вагу присяги. Чернігівський єпископ Окофрій при такій нагоді сказав священикам: »Хто від цього хресного цілування відступить, нехай буде проклятий дванадцятьма Господніми празниками«. (1146 p.). Умови мира списували деколи у грамоти.

Переможена сторона платила часом переможцеві контрибуцію. Так Володимирко галицький, як дійшло до мира, заплатив своєму противникові Всеволодові 1400 гривень срібла »за труд«. Деколи обидві сторони давали одна одній заручників: »створили мир, з половцями і взяли таль між собою« (1101 p.).

Часом війна кінчалася без мира: »Ярополк із Всеволодом иіяк не уладився, ні мира з ним не створив« (1135. p.). Автім була така приповідка: »мир стоїть до війних а війна до мира« (1148. p.).

Командування. Найвищу владу над військом у війні й за мира мав князь. Як у одному князівстві князів було більше, найвище командування належало до князя-батька або до найстаршого в роді. Київські князі, що звалися ще великими князями, мали все первенство перед іншими членами княжої династії.

Князь мав обов’язок організувати військо, утримувати дружину, ставити й удержувати укріплення, приготовляти оборону; — він своєю владою починав війну, укладав союзи, приймав згоду. На всі ці справи великий вплив мала боярська рада або дума, що засідала при боці князя. З нею князь мусів порозуміватися, доки мав починати війну. Так 1103. р. відбулася рада у справі походу на половців: »Вклав Бог у серце руським князям думку добру, — Святополкові й Володимирові, і зібралися радити в Долобську; і сів Святополк зі своєю дружиною й Володимир зі своєю дружиною в одному наметі. І почали радити«.

Але боярська дума це був орган тільки дорадний, князь не був зобов’язаний іти за порадою бояр, вирішальний голос мав таки він сам. Деколи до значіння приходило віче, рада представників усієї землі і віче могло, прийняти жадання князя, або їх відкинути. Так , князь Ізяслав перед війною з Юрієм 1149. р. питався в київської громади: »Скажіть нам, чи можете за нас битися?« Кияни відмовилися від участи в війні й порадили князеві вступитися на якийсь час із Києва.

Підчас війни князь або сам виконував свою владу, або передавав її іншим князям, від нього залежним. Так київський князь Вячеслав на старости літ рідко виходив сам у поход, а виручався своїм небожем Ізяславом, що спільно з ним княжив у Києві: »Як де буде можна нам обом їхати, то поїдемо обидва; а втім ти їзди з моїм полком і своїм« (1151 р.).

Молодші князі мали обов’язок виявляти пошану старшому князеві, »їздити при стремені« його. Так галицький Ярослав, як був іще молодий, заявив київському князеві Ізяславові свою відданість: »Сьогодні, батьку, кланяюся тобі, прийми мене так, як сина свого Мстислава, — нехай Мстислав їздить при стремені твоїм по одному боці, а я по другому боці, попри твоє стремено їздитиму я з усіма своїми полками« (1152 р.).

Верховну військову владу міг виконувати тільки сам князь: »боярина не всі слухають«, зазначає літописець (1151. р.). »He сильно бореться дружина, коли ми не їздимо з нею самі«, казали князі 1152 р. Тим то в воєнний похід ішов навіть малолітній князь, а дійсний полководець видавав накази в його імені. Так знаємо, що Святослав іще недолітком був у поході, і сам починав бій традиційним ударом копя. Так само Данило посилав із військом малого Льва, хоч він »був іще такий молодий, що й на бій не міг вийти«. (1245 р.)

Але не раз князі виручалися в війні боярами. Ярослав Осмомисл »Сам не ходив із полками своїми, а посилав їх із воєводами«, зазначає літописець (1187 р.).

Воєвода в тих часах це не був ні уряд, ні титул, ні ступінь старшини. Воєводою називали всякого полководця, що проводив військом. У галицькій державі не раз провід над військом мали урядовці, що їх уряд не мав нічого спільного з військом, дворецький — наставник над княжим двором або печатник — державний канцлер. Воєводами бували і звичайні бояри без ніяких окремих титулів. Влада такого старшини над військом звалася воєводство. Коли Ярослав Мудрий висилав на Візантію 1043. р. сина Володимира, »дав йому велике військо, а воєводство доручив Вишаті«. В 1237. р. князь Юрій »Жирославові Михайловичеві придав воєводство у своїй дружині«. Воєводи, як княжі урядовці з означеним місцем урядування, виступають щойно в XIV. в. на західніх землях. Так у грамотах князя Юрія-Болеслава 13Q4-5. р. згадуються воєводи: белзький, львівський, перемиський і луцький.

Головний провід над військом якоїсь округи мав тисяцький, — організатор місцевого ополчення. Літописець зазначає, що 1089 р. »воєводство київської тисячі« а 1231 р. Іван Славнович. Тисяцький боронив передусім свого города знаємо це про перемиських тисяцьких Яруна 1213 р. її Юрія 1226 р. Але він виходив і в похід з військом, проводив полком, мав при собі бояр і отроків, водив військо в бій. Так 1128. р. Воротислав, тисяцький князя Андрія, та Іванко, тисяцький Вячеслава, »вислали отроків своїх у город«; 1136. р. київський тисяцький Давид Ярунович »з боярами гнав за половцями, та їх розбили«.

При тисяцьких були в війську сотські. Коли Данило 1231. р. скликав військо перед походом, на вічі виступають тисяцький Дем’ян і сотський Микула.


Мобілізація


Військо за княжих часів не творило армії, готової постійно до війни, а збиралося тільки в часі нападу ворога, або в похід, який постановив князь. Таку мобілізацію називали словами »Cовокупитивої дружину«.

Князі збирали передусім дружину. Це була найцінніша частина війська, досвідна в військових справах, тісно зв’язана з князем, зобов’язана з’явитися на перший заклик князя. Коли 1068. р. половці напали на Чернігівщину, князь Святослав зібрав тільки дружину і з нею рушив на ворога. Так само підчас половецького нападу 1093. р. Святополк мав "готову саму дружину (отроків). На заклик Данила 1231. р. прийшли тільки отроки з тисяцьким і сотським. В який спосіб скликали дружину, того певно не знаємо. Може, княжі доручення розвозили отроки, чи дітські. Воїнів, тобто ополчення покликав князь на віче й повідомляв там про потребу походу. Так 1147 р. Ізяслав Мстиславич наказав скликати киян і вони »зібралися від малого до великого біля святої Софії у дворі«. Княжий посланець вияснив мету походу й закликав нарід: »Поспішайте від малого до великого, хто має коня, на коні, а як не має коня, човнами«. Кияни відповіли: »Ми тішимося, що Бог тебе спас від зради, — підемо з тобою і з дітьми, як ти захочеш«. Коли треба було повідомити населення про похід, давали знак трубами: »Ізяслав ударив у труби, скликав киян і пішов з Києва в похід з полками своїми« (1151 p.).

Війську назначували якийсь реченець, коли воно мало було зібратися. Так при одному поході зазначено: »До Мстислава зібралася дружина на цей день, а на другий — новгородці, ростовці та білозерці« (1096. p.). Військо збиралося довший час: »Пішов Ізяслав на Чернігів, збираючи свою силу, і післав забрати полк у дядька свого Вячеслава, з Угорщини привів полки на поміч собі, і володимирський полк привів, і зібрав усі полки берендіїв« (1148. р.). Часом князь сам ішов збирати військо: »Того часу великий князь Святослав Всеволодич пішов був на Карачів і збирав із верхніх земель військо, хотів іти на половців на Дін на ціле літо« (1185 p.).

Деколи мобілізація мала успіх невеликий. Коли 1093 р. напали половці, князь Святополк поїхав збирати військо. Але нашвидку зібрав лише 800 отроків, а тимчасом потреба було до 8000 війська. Іншими часами знову на княжий заклик ставали всі, хто тільки міг зброю нести. Так 1148. р. Ізяслав Мстиславич викликав у Новгороді таке одушевления, що новгородці заявили: »Княже, за тобою піде всяка душа, — навіть дяк, коли йому гуменце пристрижено, а невисвячений, і той піде, а хто висвячений, той нехай Бога молить!« Не раз останні відділи війська прилучалися аж підчас самого походу. Коли Ігор Святославич вибиравсь у відомий похід на половців, вів із собою різні полки, »і так ішли вони тихо, збираючи дружину свою«. Але, як була небезпека нагальна, ополчення саме без наказу поспішало до зброї. Так 1068. р., коли половці пограбували були Київщину, »люди київські прибігли до Києва,, зробили віче й послали до князя, кажучи: »половці порозходилися по землі, дай, княже, зброю й коні, будемо ще з ними битися«.

Як із цієї картини видко, більші запаси зброї були у князя й їх розділяли ополченню. Для потреб війська служили й коні з княжих стаднин. Але й деякі бояри мали свої магазини зброї" і всякого воєнного припасу. Коли князь Данило добув двір бунтівничого боярина Судислава, знайшли там »вино, овочі, харчі, копя, стріли, — всього під достатком побачили« (1229 р.).

Коли війна закінчилася, князь розпускав військо додому:. »Ярополк вернувся до Києва й розпустив військо« (1135 р.).


Кількість війська


Літописи подають часом дуже великі числа нашого війська, особливо в найдавніших часах. Олег у поході на Царгород 907 р. мав, кажуть, 2000 човнів по 40 люда, тобто 80000 війська. Сили Святослава у другому поході на Болгарію греки нараховували на 60000, з них у боях полягло начебто 38000. Під Перемишлем 1097. р. угри мали 100000 війська, але в бою з Ростиславичами зазнали поразку, й на полі бою полягло їх 40000. ЦІ великі числа не заслуговують на довір’я. Літописи подавали ці відомості! за давніми переказами або з чуто, не провіряли їх достовірності, а часто і прибільшували числа, щоб цим виславити перемогу своїх князів або змалювати погром ворога.

В оповіданнях сучасників або й самовидців, що на власні очі бачили бої, кількість війська куди менша — часом така мала, що тепер нам важко повірити, що такими дрібними силами вели війни. Але і в тих згадках, що в їх вірности не доводиться нам сумніватися, треба докладно розрізняти, чи мова йде про все військо, чи тільки про дружину, або вибрані частини.

Числа, що торкаються дружини, все невеликі. В 1068 р. на Україну напали половці. Князь Святослав Ярославич силкувався зібрати для оборони всі можливі сили, але йому поталанило стягнути тільки 3000 дружинників, і з цією силою він пішов у бій з половцями, яких мало бути 12000, і погромив їх. У 1093 р. половці знову напали були на Київщину. Київський князь Святополк Ізяславич мав готового війська лише 700 отроків і більше їх не міг і зібрати, бо »земля збідніла через війни«, тим то мусив, просити підмоги в сусідніх князів. Князь Ізяслав Давидович 1146 р. мав 3000 війська, — мабуть, і дружини і воїнів разом. Печатник Курило 1241. р. привів Данилові 3000 піхоти і 300 кінноти. Це найбільші числа дружини або інших добірних військ, про які читаємо в літописах.

Але дуже часто князі йшли в бій із куди меншими силами.. У битві з уграми 1097. р. Давид Ізяславич мав 100 вояків, його союзник, половецький хан Боняк, 300, — і з таким військом вони звели успішний бій із мадярами. В 1172. р. князь Михалко пішов на половців зі 100 людьми дружини й 1500 берендичів — і переміг ворога. Данило 1231. р. мав при собі тільки 18 вірних отроків, а в бою під Ярославом 1249. р. на підмогу братові Василькові вислав лишень 20 »вибраних мужів«.

Народне ополчення, воїни, певне значно перевищули числом дружину. На жаль, літописці вдоволяються тільки загальними висловами, що, мовляв, війська було багато, »множество«, а докладних чисел не мають. Для орієнтації можемо навести тільки одну звістку — з московських земель, що, зрештою, в тих часах мали майже такий сам військовий устрій, як Україна. В 1174. р. князь Андрій Боголюбський улаштував перегляд свого війська: »післав позбирати свої вої — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, біло- зерців, муромців, новгородців і рязанців, перечислив їх, і знайшов їх — 50.000«. Це число, п’ятдесять тисяч війська — де найбільше число, яке стрічаємо в давніх літописах. Ледви чи котрий князь розпоряджався більшою силою дружини і народного ополчення разом.

Київські князі користувалися теж підмогою »чорних клобуків«, турецьких орд, що признавали над собою українську владу. В 1139. р. князь Ярополк стягнув у поход аж 30000 берендичів — число мало ймовірне. Але звичайно чорні клобуки приходили меншими полками. Як ми вже вище бачили, 1172 р. було їх - 1500, в іншому, поході 1183 р. - 2500. В порівнянні з рештою української армії це були значні сили, але ці степовики творили тільки легке військо, виступали стрільцями в передових полках, до бою з колійниками їх не можна було вжити.

У більших боях княже військо, - разом із ополченням та степовими союзниками, — могло доходити навіть до 50000. Але тяжко-озбройні сили, що вирішували битву (дружина й оружники), мабуть, ніколи не виходили поза число кількох тисяч.


Полки


Військо поділялося на полки. Слово »полк« мало кілька різних значінь. Найчастіше воно означало »військо« взагалі: »за мною йде полк із князем без числа«; »розмірили місце між обома полками (військами)«; »врадили не йти полком з ними битися, але припустити їх до себе«. Дальше »полк« означав похід або бій: » на полку тому з Мстиславом ми не були«; »говорять, що киян одних загинуло на тому полку (у бою на Калці) 10000«. Та під полком розуміли и народне ополчення у протилежносте до дружини: »Ізяслав звелів нарядити дружину з полків, а полків не рухати«. Нарешті, »полк« означав відділ війська: »Ізяслав післав до всіх своїх полків, кажучи: »дивіться ж, на мій полк, коли піде мій полк, тоді йдіть і ви«; Ярослав вислав на підмогу Мстиславові Ізяславичеві »галицьких полків п’ять«.

Полк за княжих часів не мав якогось постійного, означеного числа воївників, — був це відділ війська взагалі, раз більший, то знов менший. Літописи означують це словами: »сильний полк«, »великий полк« і под. На жаль, ніде не стрічаємо докладних чисел, із яких можна би зміркувати, кілько людей полк міг у собі містити. Як літописець подає якесь число війська, то не зазначає, що це один полк, чи більше, а говорить загально про дружину, військо й под. Пересічну величину полку можемо означити тільки на основі двох літописних згадок про чужоземні війська на Україні, а саме — половців і угрів. Під 1097. р. читаємо, що половецький хан Боняк під Перемишлем »упорядкував своє військо, — а було Давидового війська 100, а в нього самого 300, і розділив на три полки« — отже половецький полк мав 100 людей. Під 1152. р. літописець говорить, що угорський король привів до Галичини 73 полки. З іншого місця знаємо, що в тих роках угорський король висилав на Україну 10000 війська, отже угорський полк мав яких 140 людей.

Можна здогадуватися, що й українські полки з того часу були таксамо великі, мали по сто до двісті людей. І дійсно — такі невеликі відділи стрічаємо в різних походах: як сказано вище, князь Давид Ізяславич під Перемишлем 1097. р. мав 100 вояків; 1152. р. при Василеві Юрієвичеві було 50 люда дружини; 1172. р. князь Михалко йшов у похід зі 100 переяславцями; 1186. р. князь Всеволод висилає на підмогу 300 людей дружини.

Полки мали звичайно назву від імен князів, полки Ізяславові, рідше від земель — полк київський, полки галицькі.

Полк міг поділятися на менші частини. В бою під Перемишлем хан Боняк поділив був своє військо спершу на три полки по 100 людей, потім іще »сам розділив на дві частини, по 50 на сторону«. Одна така п’ятидесятка під проводом Алтунапи кинулася як-стій на угрів. Самі угри були поділені на заступи. Може, заступ означав пів сотні? Але ніде більше цього терміну не стрічаємо.

На які великі частини поділявся полк, це можна б виснувати В кількосте прапорів та труб і бубнів. В 1216. р. в війську князя Юрія стягів було — 13, труб і бубнів — 60; в війську Ярослава стягів — 17, труб і бубнів — 40. Можна б здогадуватися, що кожний полк мав свій стяг, бубни ж і труби були теж у менших відділах частинах полка. На один прапор приходить середньо 2—4 труби або бубни.

В Галичині в ХІН. в. стяг означав також відділ війська Про це можна доміркуватися з одного місця літопису 1231. р.: »Данило подивився сюди й туди й побачив, що стяг Василька стоїть, добре бореться й угрів жене«. Видко, від назви прапору почали звати стягом відділ війська, — так як пізніше »хоругва« означала і прапор і військову частину.


Військові відзнаки


Із відзнак війська з того часу знаємо прапори, труби та бубни.

Прапор називався — стяг або хоругва. Першої назви вживали від найдавніших часів — вона скандинавського походження (означає дрюк); друга назва появилася в Галичині в XIII ст. і теж повстала під чужим впливом (з готського чи монгольського)

Як виглядали тодішні прапори про це знаємо зі старовинних картин (Кеніґсберґського літопису й »Житія Бориса та Гліба«), де зображене княже військо. Всі рисунки прапорів подібні одні до одних. При кінці дрючка привішене полотно трикутної форми, досить довге; на деяких прапорах є якісь знаки, напр. зорі, місяць. Але переважно вони були без таких знаків. На вершку дрючка було вістря списа або , півмісяць, а під ним китиця кінського волосіння. В описі бою 1169. р. згадано, що вороги »здерли стягову чілку«, — може, це волосіння і звалося «чілка«. На печаті галицького короля Юрія зображений їздець із прапором. Тут полотно прикріплене на дрючку трохи нижче і, здається, воно простокутне. і поділене на три частини.

Княжі прапори відзначалися один від одного хоч барвою, хоч усякими іншими відзнаками, бо по них пізнавали, чиє котре військо. »Де побачимо твій стяг,' там і ми з тобою готові йти«, казали до Ізяслава Мстиславича 1146 р. кияни. Князі Юрієвичі 1149 р. »побачили стяги батька свого«.

Не раз князі вживали прапорів, щоб перехитрити ворога. Так 1096 р. князь Мстислав одному із своїх полків дав прапор Володимира Мономаха, і це зробило велике вражіння на ворогів: »як побачив Олег стяг Володимира, страх спав на нього«.... Так само Ізяслав Мстиславич 1153. р. піддурив галичан: »поставив стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги і він узяв силу бранців«.

На початку бою стяг підіймали над військом, — це був урочистий знак, що битва починається. Це звалося »поставити стяг«: »наші стали перед валом; і поставили стяги свої« (1093. р.); »половці налякалися, — не змогли навіть стяга поставити« (1107 р.); хан Боняк свого союзника князя Давида »поставив під стягом«. Ці вислови можна б розуміти так, що прапор стояв непорушно, був до чогось притверджений, може, вбитий у землю. Знані були ще" й вислови: »в о з волочити стяг«, тобто розпростерти або »напнути стяг«.

Не всі князі пильнували цього лицарського звичаю. Про Андрія Боголюбського літопис оповідає: »бачили, що стяг його не піднятий, бо він не любив пишатися воєнним звичаєм,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: