Створення Організації Об’єднаних Націй
Створення Організації Об’єднаних Націй
Зміст
Вступ 2
Основна частина. 4
1.Зародження ідеї створення міжнародної організації з безпеки. Історичний екскурс. 4
2. Перші кроки на шляху до створення ООН (Союзницька декларація; Атлантична хартія; Декларація Об’єднаних Націй). 6
3. Московська та Тегеранська конференції. 7
4. Конференція в Думбартон-Оксі. 9
5. Кримська конференція. 23
6. Конференція в Сан-Франциско. 26
Висновки 33
Список використаної літератури. 35
Вступ
Напевне важко уявити собі людину, яка активно бере учсть в житті суспільства чи держави в сучасному світі, й ніколи не чула про Організацію Об’єднаних Націй (ООН). Водночас, не можна уявити нинішній світ, якби людство не створило таку організацію. Все це випливає з того, що ООН сьогодні тісно вплилося в життя кожної держави, є арбітром у вирішенні будь-яких проблем, внутрішних чи глобальних, економічних чи політичних. Тобто ООН займає важливемісце на данному етапі історичного розвитку людства. Ідея створення органу, який би підтримував мир та безпеку в світі, а передусім в Європі, зародилася ще декілька століть тому. Людство за цей час зробило багато спроб створити міжнародну організацію. Але кожна спроба мала недоліки, які призводили до розпуску цих органів. Але, водночас, кожна наступна спроба мала менше недоліків ніж попередня — тобто з часом ідея створення міжнародної організації вдосконалювалась. І створення у 1945 році ООН, заради підтримки миру та безпеки, розвитку співпраці між державами —універсальний і, поки що, найбільш розвинутий орган.
ООН підтримує людський розвиток в найвищому сенсі. Важливість економічного розвитку є цілком зрозумілим, але зрештою, метою має бути покращення матеріального і духовного буття кожної особистості - жінки чи чоловіка; екологічну безпеку -право на продуктивне і стійке довкілля; правову та демократичну безпеку - право кожної людини на правовий захист і участь у демократичному процесі. ООН є охоронцем міжнародної Декларації Прав людини підписаної у 1948р.
У теперішній час не останнє місце займають місії спостерігачів, які у перше були застосовані в 1956р. у районі Суецького каналу. А у 1995р. ООН нараховувала ***шістнадцять операцій по підтримці миру. Серед них: проблема апартеїду в Південній Африці; ірано-іракський конфлікт; аробо-ізраїльський конфлікт; тим часові сили ООН у Лівані; операція ООН в Конго; збройні сили ООН з підтримки миру на Кіпрі; утворення Намібії; афганський конфлікт; місії спостереження в Центральній Америці; операція ООН з підтримання миру в Камбоджі; конфлікт в Самолі; югославський конфликт; місія допомоги ООН у Руанді; місія спостереження ООН в Грузії.
Найбільшу частину займає матеріал з посібника - Радянський Союз на міжнародних конференціях періоду Великої Вітчизняної Війни 1941-1945рр. Том 3. Конференція в Думбартон-Оксі (21 серпня - 28 вересня1944р.). Тут викладено всі суперечки, які відбувались на конференції в Думбартон-Оксі між США і Радянським Союзом, інтереси яких дещо перетинались. Тут послідовно викладено позиції США щодо Радянського Союзу , його політики та поведінки на самої конференції. Показано намагання Радянського Союзу дотримуватись всіх правил проведення конференції на відміну від Сполучених Штатів ,які намагались перешкодити та заперечити всі намагання Радянського Союзу.
Якщо розглянути конференцію в Сан-Франциско з погляду різних авторів А.А.Громико. “Історія Дипломатії “ та Г.М.Цвєткова.” Міжнародні відносини і зовнішня політика у 1917-1945рр. “, то позиції написання дещо відрізняються. Г.М.Цвєтков намагається висвітлити позицію українських делегатів та їхнє значення на конференції, а А.А.Громико висвітлює проходження конференції з боку Радянського Союзу та якщо скласти до купи , то можна отримати повну картину ,яка відбувалась того часу на конференції.
Також Г.М.Цвєтков намагався показати політику американського уряду щодо Радянського Союзу :"Трумен загрожував, що росіяни будуть поставленні на місце, і тоді Сполучені Штати візьмуть на себе керівництво рухом світу".
Ціллю написання курсової роботи за цією темою є:
визначити передумови створення ООН;
зробити дослідження процессу створення і позиції великих держав;
знайти найбільш суперечливі питання в цьому процесі;
визначити вожливість ООН насьогодні та її місце на міжнародній арені.
Основна частина.
Зародження ідеї створення міжнародної організації з безпеки. Історичний екскурс.
Витоки створення міжнародних організацій лежать у далекому минулому. Привід до їх появи був частіше всього політичним або дипломатичним. Вже в часи античності було відоме міжнародне право, яке вело до створення союзів.
Такими ж давними є й ідеї забезпечення всеосяжної системи безпеки в Європі в різних її формах, які існують вже багато століть. Однак лише в останні десятиліття, у зв’язку з істотно змінившимся характером міжнародних відносин, в умовах розвинутих багатосторонніх зв’язків і взаємозалежності держав, в результаті появи сучасної зброї масового знищення і нових засобів її доставки, об’єктивно з’явилася реальна можливість її утворення.
У пректах, які висувалися, ця мета знаходила різні втілення. Так, в “Проекті встановлення вічного миру в Європі”, який був запрпанований абатом Сен-П’єром у 1713 році, пропонувалося заключити між європейськими державами союзний договір, відмовитися від територіальних претензій і передаити усі спірні питання на розгляд міжнародного третейского суду; герцог Сюллі розробив проект “єдиної Європи”, а Жан-Жак Руссо вважав, що рішенням цієї проблеми є створення Європейської республіки, хоча і визнавав, що Європа того часу не була готовою до об’єднання. Основними мотивами до вступу до міжнародної організації були і є неспроможність власними силами вирішити політичні, економічні, соціальні та культурні проблеми, які постали перед нею1.
Однак всі проекти встановлення “вічного миру” в той час не виходили за рамки теоритичних досліджень через відсутність об’єктивних істориних умов для їхнього здійснення. З початку XIX ст. держави стикаються з завданнями, які покількості та складності до цих пір не зустрічалися, і які вони не в змозі вирішити внутрішньо державним методами2.
Деякі ідеї в області заьезпечення загальноєвропейської безпеки, у специфічній для тієї епохи формі, обговорювалися і в ході Віденьського конгресу 1814-1815 рр. Вони знайшли своє втілення у створенні Священного союзу (вересень 1815 р.), який повинен був підтримувати стабільність та непохитність світового порядку, який існував тоді, загрозою якому європейські монархи бачили в першу чергу з боку внутрішних революцій.
Деякі політики й дипломати вважали, що основою регіональної безпеки може стати система союзних договорів. Так С.Ю. Вітте вважав, що цю проблему можна вирішити, якщо заключити Великий континентальний союз трьох держав: Росії, Франції та Німеччини.
Ліга Націй, яка була створена у 1919 р., була новою спробою створення системи колективної безпеки. Разом з тим, принципи, які були покладенні в основу діяльності цієї організації (зокрема, можливість вирішення спірних питань шляхом війни та “мирної” зміни кордонів), неврегульованність міждержавних протиріч та відсутність дієвого механізму боротьби з агресією, з самого початку формували достатньо хиткий фундамент, який не витримав випробування часом.
З боку СРСР вживалися активні спроби створення системи колективної безпеки в Європі (наприклад, проект “Східного пакту”). Однак ці зусилля не зустріли підтримки з боку правлячих кіл західноєвропейських країн, в першу чергу Франції та Великобританії. Зусилля СРСР щодо перетворення Ліги Націй в інструмент забезпечення міжнародної безпеки також зустріли активну протидію з боку прибічників “умиротворення” Німеччини.
Друга світова війна чітко підкреслила необхідність створення механізму підтримки миру і запобігання агресії. Але йшлося не про те, щоб просто відновити Лігу Націй у чистому вигляді. ЇЇ фіаско було очевидне, і психологічні наслідки її відновлення, певно були б катастрофічні. Більше навіть — СРСР, що його виключили з Ліги Націй у грудні 1936 р., рішуче заперечував проти її відновлення. Тому й виникла ідея створення нової організації3.
При створенні ООН були враховані численні печальні уроки діяльності Ліги Націй. Не дивляичись на те, що Статут ООН став результатом компромісів, була сформована універсальна міжнародна організація, яка була спроможна стати основою для системи колективної безпеки.
2. Перші кроки на шляху до створення ООН (Союзницька декларація; Атлантична хартія; Декларація Об’єднаних Націй).
Згідно з твердженням Стеттініуса ініціатива створення нової організації більшою мірою йшла від Сполучених Штатів Америки, ніж з боку Великобританії та Радянського Союзу. 1 січня 1942, під час візиту Черчілля до Вашингтона, держави, що перебували в стані війни з Німеччиною та Японією, підписали "Декларацію Об'єднаних Націй" перший проект якої, був підготовлений державним департаментом Сполучених Штатів4. "Декларація Об'єднаних Націй" (або Вашингтонська декларація), підписана у Вашингтоні представниками СРСР, США, Великобританії, Китаю, Австралії, Бельгії та багатьох інших держав. За наполяганням СРСР у вступній частині було внесено положення про те, що повна перемога над ворогом "необхідна для захисту життя, волі, незалежності та релігійної волі та для зберігання людських прав та справедливостей" у всіх країнах миру. Уряди держав, які підписали В.д. по-перше, зобов'язувались вжити всі свої економічні, військові ресурси проти тих членів Троїстого пакту 1940р. та приєднаних до нього держав , з якими ці держави знаходились у стані війни, по-друге вони зобов'язувались співпрацювати один з одним та не укладати сепаратного миру чи перемирря з іншими ворогами. Також країни зобов'язувались після закінчення війни заснувати систему миру та безпеки.
3. Московська та Тегеранська конференції.
У жовтні 1943р. відбулася Московська конференція., на якій було принято "Декларацію чотирьох держав з питання всезагальної безпеки". Ця декларація - це решимість СРСР,США, Великобританії та Китаю, який потім приєднався, продовжити війну проти країн "осі" до повної їхньої поразки та незворотньої капітуляції і розброєння противників, вони зобов'язувались діяти гуртом. Крім того, держави заявляли, що гуртові дії будуть продовжуватись і в післявоєнні часи5.
Декларація проголошувала "необхідність урядування" всезагальної міжнародної організації для підтримки миру та безпеки, заснованій на прийнятті суверенної рівності всіх держав, членами якої, можуть бути всі держави великі і малі. Держави вирішили, що після війни вони будуть співпрацювати між собою та з іншими Об'єднаними Націями у цілях досягнення всезагальної згоди щодо врегулювання та розброєння.
Уряди погодились, що після закінчення війни "вони небудуть застосовувати свої збройні сили на територіях інших держав, крім як після спільної консультації та для цілей передбачених в цій декларації".
На конференції в Москві був присутній державний секретар К. Хелл, який домігся від Радянського Союзу схвалення проекту створення міжнародної організаціі,застосованої на прийнятті рівності всіх миролюбивих держав, зобов'язання з боку держав, які вели війну проти "осі", не припиняти своєї співпраці й після перемоги. Протягом М.к. та після її завершення продовжувалось обговорення питання щодо місця та терміну скликання конференції трьох держав. Радянський уряд наполягав на зустрічі у Тегерані. Президент Рузвельд, схиляючись на свої обов'язки, встановленні конституцією США, зокрема на необхідність швидкого розглядання та утвердження законопроектів, надходжених з Конгресу, заперечував проти Тегерану, з яким на його думку важко було б налагодити авіазв'язок для передачі документів.
В зв'язку з цим Сталін вимовив думку про те, що його міг би замінити 1-ий заступник в уряді у такому разі відпали б усі заперечення, щодо вибору місця зустрічі. Тому, отримавши звістку Сталіна від 5 листопада 1943 р. Рузвельт вирішив відправитись на зустріч в Тегеран. Попри всі дрібні суперечки зустріч в Тегерані мала величезне міжнародне значення.
Рішення М.к. підготували умови для першої зустрічі глав трьох держав, яка відбулася у Тегерані, де зустрілися Сталін, Рузвельт і Черчілль, які обговорювали подальшу співпрацю та забезпечення міцного миру.
Конференція відбувалась з 8-го листопада по 1-ше грудня 1943р. По-перше, мова йшла про те, щоб назавжди знесилити Німеччину . Тому, глава радянського уряду у розмові з президентом США 29 листопада сказав, що через 15-20років Німеччина зможе відновити свої сили і розпочати нову війну, але для того, щоб запобігти цьому, союзники повинні створити могутній орган, який буде мати право захищати стратегічно важливі пункти.
Англійський прем'єр-міністр зауважив, що США,СРСР та Великобританія повинні "забезпечити безпеку у світі, принаймні, близько на 50 років, шляхом роззброєння Німеччини, встановлення контролю над підприємствами, забороною авіацію та шляхом зменшення її територій".
Однак, думка Сталіна була негативною, щодо виказаних пропозицій, про утворення федерації у Європі. Він заявив :»Мені не подобається план нових об'єднаних держав... не потрібно утворювати будь-якого нового недієздатного об'єднання дунайських держав. Угорщина та Австрія повинні існувати окремо один від одного".
Герц Гонкінс писав :»Сталін без особливого ентузіазму віднісся до обох пропозицій... обговорювання цього питання було завершено безрезультатно'.'
Детально розібравши проблеми майбутнього, в особливому порядку питання про створення міжнародної організації по збереженню миру та безпеки, сторони виразили впевненість у тому, що існуюча між ними згода забезпечить міцний мир, та заявили про свою готовність до співпраці та високої відповідальності всіх Об'єднаних Націй за існування миру, який ліквідує горе та жахливість на подальше життя.
4. Конференція в Думбартон-Оксі.
Аналізуючи ці конференції, можна зробити висновок, що керівники того часу мали великі надії і вже навели контури майбутного устрою. Найголовніший етап у вирішенні цієї проблеми — конференція в Думбартон-Оксі, яка проходила з 21.08-7.10 1944р. Місцем конференції уряд США обрав збудований у 1802р. трьох поверховий особняк в Думбартон-Оксі на окраїні Вашингтону, який належав до власності Гарвардського університету. В будівлі, де студенти вивчали мистецтво античних та візантійських майстрів, вранці 21 серпня 1944р. державний секретар США Корделл Хелл відкрив засідання конференції. Конференція була скликана за пропозицією СРСР за виконанням декларації Московської конференції 1943р. про утворення "в можливо короткий час всезагальної міжнародної організації для підтримання міжнародного мира та безпеки"6. На конференції було чотири країни-учасниці цієї декларації СРСР, США, Великобританія та Китай, які провели попередні переговори з ціллю розробки статуту організації. Переговори проходили в два етапи:
1)представників СРСР, США, Великобританії з 21.07 по28.09 (делегацію відповідно очолювали посол СРСР у США А.А.Громико, заст.держ. секретаря США Е.Стеттініус та постійні заст. Міністра закордонних справ Великобританії А. Кадоган).
2) двох останніх держав з Китаєм з 29.09 по 7.10. На цих переговорах були розроблені пропозиції, які покладені в основу Статуту ООН, ухваленого 25.06.1945р. на конференції у Сан-Франциско. Також радянський меморандум про Міжнародну організацію безпеки був переданий урядам США та Великобританії 12.08.1944р., в якому підкреслювалось, що на першій стадії переговорів про утворення Міжнародної організації безпеки цілеспрямовано обмежитись обговоренням лише найбільш важливих питань та принципів, які повинні бути закладенні в основу цієї організації. До числа таких питань були віднесені наступні: а) цілі та завдання організації; б) склад організації; в) основні органи: Генеральна Асамблея, Рада Без пеки, Міжнародний суд, Генеральний секретаріат, Рада з економічних иа соціальних питань (їх компетенція, функції та зобов'язання); г) заходи щодо припинення та придушення агресії.
У радянському меморандумі основними цілями були названі: 1) підтримання всезагального миру та безпеки та прийняття з цією метою колективних заходів для припинення агресії. 2) Розвязання та ліквідація мирним шляхом міжнародних конфліктів, здатних призвести до порушення миру. 3) Вживання будь-яких заходів, що мають відношення до укріплення всезагального миру та розвитку дружніх відносин між націями. Головну відповідальність за забезпечення всезагального миру та безпеки народів мала бути покладена на Раду Безпеки, до складу якої, повинні були війти, в якості постійних членів, представники СРСР, США, Великобританії, Китаю та Франції, а також деяке число представників інших держав-членів, які обираються Загальною Радою на строк, визначений Статутом. Рішення у Раді з питань, які відносяться до попереджень чи припиненню агресії, повинні прийматись більшістю голосів, за умов погодження всіх постійних членів Раді, а рішення організаційного характеру простою більшістю голосів.
На початку переговорів в Думбартон-Оксі американці запропонували, щоб у Раді Безпеки діяло правило одностайності. Колишній державний секретар США К. Хелл у своїх мемуарах заявив:".. .у нас не було сумніву, стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право "вето". США є ініціаторами права вето, яке витікає з потреби одностайності п'яти держав. Коли ж англійці спробували виступти проти цієї ідеї, американці заявили, що "без цієї умови буде важко, чи взагалі неможливо провести весь план через Сенат". Також у вступній промові Хелл заявив, що зберігання миру та безпеки у майбутньому є головною причиною міжнародної співпраці. " У Московський декларації, - казав він, кожний уряд також взяв на себе частину відповідальності за керівництво у створенні міжнародної організації, переслідуючи цю мету, шляхом спільних дій усіх миролюбних держав".
На конференції в Думбартон-Оксі делегація США підтвердила необхідність того, щоб рішення Ради Безпеки мали силу лише при єдиномовстві всіх постійних членів - СРСР, США, Англії, Китаю, Франції. Однак, при цьому вона пропонувала зробити одне виключення, яке полягало в тому, що в тих випадках, коли у суперечках задіяний будь-хто з членів Ради, він не повинен брати участь у голосуванні. На засіданні 28.08.1944р. американський представник Є.Стеттініус казав, що сторона незалежно від займаного нею положення у Раді, при вирішенні питання, в якому вона зацікавлена, не повинна бути допущена до голосування. Англійці зайняли подібну ж позицію. Пропозиція США не змогла не насторожити радянську делегацію. Порядок голосування у Раді Безпеки, який пропонували США, не утворював необхідних гарантій проти можливих зловживань з боку окремих держав. Знаючи імперіалістичні повадки правлячих кіл США та Англії, неможна було ручатися за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують прийняти рішення про застосування військових та економічних санкцій, про розрив дипломатичних стосунків з будь-якою державою у своїх корисних цілях, які не мають нічого загального з завданням зберігання миру та безпеки.
Голова радянської делегації А.А.Громико у своєму виступі підкреслив, що для підтримання миру та безпеки недостатньо володіти лише бажанням загнуздати агресора чи застосувати проти нього силу, якщо цього не потребують обставини. Щоб забезпечити мир та безпеку, необхідно володіти ресурсами, за допомогою яких, можна запобігти чи придушити агресію та зберегти міжнародний порядок. Ось, чому всі, кому дорогі воля та незалежність, не можуть не зробити висновку, що волю та незалежність можна зберегти лише в тому випадку, якщо майбутня Міжнародна організація безпеки в інтересах волелюбних народів ефективно використає всі ресурси, які знаходяться у розпорядженні членів організації, і в першу чергу ресурси таких великих держав, як Радянський Союз, США та Великобританія.
"Єдність всіх союзників, проявлена у боротьбі проти загального ворога, заявив голова радянської делегації, та їх намагання зберегти мир у майбутньому являють собою гарантію того, що теперішні дослідницькі переговори дадуть позитивні результати. Вони є першим кроком на шляху, який веде до будування знання, у спорудженні якого зацікавлені всі волелюбні держави світу, заради утворення ефективної міжнародної організації з питань збереження миру та безпеки".
Голова англійської делегації А.Кадоган у своєму виступі «підмітив, що є всі підстави бути вдячними Радянському Союзу, за ініціативою якого було прийнято рішення про організації теперішніх переговорів. З позиції, яку займав уряд СРСР на Московський конференції, "було зрозуміло, що він придає великого значення створенню системи, призначеної для застерігання повторення нацистсько-фашиської агресії".
За столом переговорів в Думбартон-Оксі зібрались представники держав, інтереси та політичні намагання яких у питаннях післявоєнного устрою мира, мали глибоку різницю.
Радянська дипломатія ставила перед собою високе завдання — організація вільного від озброєного конфлікту миру, в якому народи СРСР та народи всього світу могли б спокійно займатися своєю працею. Вона виходила з того, що урядова міжнародна організація повинна засновуватись на принципах суверенної рівності її членів, служити інтересам всезагального миру та безпеки.
Інтереси ж монополістичних кіл американської та англійської буржуазії наполягали на забезпеченні гегемонії своїх держав у післявоєнному світі, за рахунок і на шкоду іншим країнам. Про це зовсім відверто говориться в мемуарах державного секретаря США К.Хелла, який в травні 1944р. у розмові з групою американських сенаторів прямо заявив, що в результаті відмови від утворення Міжнародної організації безпеки чи у випадку неучасті у ній, США будуть позбавлені свого панівного становища.
Однак, за всією різноманітністю класових позицій та ідеологій, учасників конференції з'єднувало загальне прагнення до співпраці, яке є необхідним для досягнення перемоги над фашисткою Німеччиною та її союзниками, та до утворення системи колективної безпеки для збереження подальшого миру. Цей фактор сприяв результативності переговорів.
На конференції була швидко досягнена домовленість щодо цілей, принципів діяльності основних органів Міжнародної організації безпеки. На перший план було винесено, як головну мету, "підтримання міжнародного миру та безпеки та прийняття з цією метою ефективних колективних заходів для запобігання та ліквідування загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру та забезпечення мирними заходами врегулювання міжнародних суперечок, які можуть призвести до порушення стану безпеки''
В якості важливих цілей організації було вказано на розвиток дружніх відносин між націями та здійснення міжнародної співпраці у сфері економічних та соціальних питань7.
Радянська делегація, враховуючи негативний досвід Ліги націй, чия діяльність була перевантажена розгляданням можливих гуманітарних проблем, спочатку виступала за утворення спеціальної організації з економічних питань та соціальних. Однак наполягати на своїй точці зору радянська делегація не стала. Оскільки тут мова йшла не про принціпіальні протиріччя, а лише про організаційні форми, та розподіл дій у сфері співпраці з міжнародних економічних та соціальних питань був прийнятий без перешкод.
Було домовлено, що Міжнародна організація безпеки повинна діяти відповідно до наступних принципів: 1) Організпація заснована на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав; 2) Всі члени організації повинні виконувати взяті на себе положення; 3) Всі члени організації повинні утримуватись у своїх міжнародних відносинах від того, щоб загрожувати силою чи використовувати силу будь-яким засобом, не сумісним з метою організаціі; 4) Всі члени організації будуть надавати їй всяку допомогу у будь-якій дії, у відповідності з положенням статуту прийнятому організацією; 5) Всі члени організації повинні утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої організацією прийняті заходи превентивного чи примусового характеру; 6) Організація забезпечить, щоб усі держави, які не входять до організації, діяли у відповідності до її принципів.
Було вирішено утворити діючий орган під керівництвом Генеральної Асамблеї Економічну та Соціальну Раду. Але серед основних органів він не згадувався. Цим як би підкреслювалось, що на перший план висувають завдання забезпечення миру та безпеки.
Обговорюючи питання про склад та повноваження Генеральної Асамблеї, делегації прийшли до згоди, що цей орган буде складатися з представників всіх держав-членів міжнародної організації. Було вирішено, що кожна держава повинна мати в Асамблеї один голос, що Асамблея повинна збиратись на регулярні сесії. Асамблея повинна обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, обирати згідно з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, за рекомендаціями Ради Безпеки призначати генерального секретаря, затверджувати бюджет організації. Делегати встановили, що для прийняття рішень з всіх цих питань необхідна більшість у дві треті голосів, а для прийняття рішення по організаційним питанням достатньо простої більшості.
Делегація США внесла пропозицію, що при прийнятті рішень щодо бюджету органів та урядів організації та розподілення витрат організації, кожна держава член повинна володіти чисельністю голосів, яка пропорційна її участі у витратах організації. Ця пропозиція США явно ***(ущемляла) права малих та економічно слаборозвинених країн. Відстоюючи демократичні принципи роботи організації, радянська делегація виступила проти вказаної пропозиції, але протест був відхилений.
До компетенції Генеральної Асамблеї було віднесено не тільки розглядання та обговорення загальних принципів та питань щодо підтримання міжнародного мира та безпеки, але і право давати рекомендації щодо таких питань8. Зокрема делегати уточнили, що до числа таких питань відносяться принципи, щодо врегулювання озброєнь та роззброення.
Генеральна Асамблея уповноважувалася приймати до організації нових членів за рекомендацією Ради Безпеки та утворювати такі органи та уряди, які вона може визнавати необхідними для виконання своїх функцій.
Радянський делегації вдалось також наполягти на прийнятті положення, націленого на укріплення дієвості Статуту організації, на недопущення його порушень. СРСР пропонував представити Генеральній Асамблеї право виключати за рекомендацією Ради Безпеки з членів організації держави, які порушують Статут, в якості дисциплінарних заходів. Спочатку ця пропозиція викликала негативну реакцію з боку США та Великобританії, однак очевидність збитків, які нанесли б дії організації, потурання порушенням Статуту, примусили б англійських та американських делегатів погодитись з доводами радянської делегації.
Основні суперечності на конференції в Думбартон-Оксі виявилися при обговоренні питань щодо першочергового членства у майбутній організації та про порядок голосування у Раді Безпеки.
У радянському меморандумі передбачалось, що першочерговими членами-засновниками Міжнародної організації безпеки, повинні бути ті держави, які 1 січня 1942р. підписали Декларацію Об’єднаних Націй чи пізніше приєднались до неї. При обговорені цього питання 28 серпня голова делегації СРСР А.А.Громико заявив, що до числа першочергових членів майбутньої організації повинні бути включенні всі 16 радянських союзних республік, як окремих суб’єктів. Ця заява голови радянської делегації була заснована на рішенні Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1944р. про внесення поправок у Конституцію СРСР, у відповідності з якими союзним радянським республікам було пропоновано право вступати у безпосередні зносини з і іншими державами, заключати з ними угоди та всановлити свої представництва.
Радянський Союз вважав це законним, оскільки всі члени Британської співдружності були членами ООН і мали право голосу. Проте Британанську співдружність важко порівнювати з СРСР. Будучи насправді централізованою державою, Радянський Союз отримав би в ООН 46 голосів9 і представники США та Англії на конференції в Думбартон-Оксі висказались проти пропозиції радянської делегації.
Президент США Рузвельт звернувсяся 31 серпня до голови радянського керівництва І.В.Сталіна з посланням, в якому закликав не піднімати питання про членство радянських союзних республік у Міжнародній організації безпеки до початку діялбності Асамблеї10. У своєму докладі І.В.Сталін підкреслив, що це питання має виключно важливе значення і що такі республіки, як, наприклад, Україна та Білорусія, які входять до Радянського Союзу, по чисельності їх населення та політичному значенню перевищують деякі держави, повинні бути включенні у число членів засновників міжнародної організації. ".. .Я сподіваюсь. —писав він, — що матиму нагоду роз'яснити вам політичну важливість питання, поставленого радянською делегацією в Думбартон-Оксі"11.
Як видно з заключної частини цього послання, представництво СРСР вважало можливим відкласти на деякий час рішення питання про членство радянських республік у Міжнародній організації безпеки. У подальшому ці питання на конференції в Думбартон-Оксі не торкались.
Однак делегації США та Англії не погодились з цією пропозицією. Вони мотивували свої заперечення доводами про те, що начебто немає можливості чітко виявити, є та чи інша держава фашисткою. Стеттініус заявив про те, що середній американець не розуміє ніякого іншого типу держави, крім американського.
Наслідком такої позиції делегацій США та Англії стало те що в Думбартон-Оксі не вдалось домовитись про те, які країни можуть бути першочерговими членами організації. Тому учасники конференції вирішили обмежитись формуліровкою, яка декларувала, що "членами організації можуть бути всі миролюбні країни"12.
Особливу позицію на конференції зайняло питання про склад, процедури та повноваженнях Ради Безпеки. Рада, мовилось у директивах, повинна відігравати рішучу роль у майбутній організації, нести головну відповідальність за збереження миру, для чого слід наділити її необхідними правами та повноваженнями. В директивах підкреслювалась необхідність того, щоб питання, які відносяться до попередження чи припинення агресії, рішення Ради приймались більшістю голосів, при умові згоди всіх постійних представників у Раді.
При вирішенні питання щодо складу Ради всі учасники конференції прийшли до єдиного рішення, що Рада Безпеки повинна складатися з представників 11 держав-членів організації, по одному від кожного13. Преставники СРСР, США, Великобританіі,Китая та у "належний час"