Xreferat.com » Рефераты по истории » Походження людини та її поява на території України

Походження людини та її поява на території України

Міністерство освіти України

Київський державний торговельно-економічний університет


Кафедра філософських та соціальних наук


Реферат


з курсу “Історія України”


на тему :


“Походження людини та її поява на території сучасної України”


Студентки :))

Golden Lady

Науковий керівник, доцент

Язвінська Олена Миколаївна


КИЇВ
2000


ПЛАН


  1. Вступ


  1. Основні теорії походження людини


  1. Поява людини на території сучасної України


  1. Висновок



Вступ


Де і коли, за яких обставин почалась історія людства ? Ці питання хвилювали і хвилюють кожного.Відповіді на них можна знайти в будь-якій культурі як в давнину ,так і нині.Проблема походження людини відноситься до так званих “вічних проблем”, бо ми ніколи не дізнаємося яка з багатьох теорій, що висунуло людство, є абсолютно істинною (хоча б тому, що абсолютної істини не існує).

Нині існує декілька основних теорій походження людини та життя взагалі.До них відноситься теорія еволюції Дарвіна (матеріалістична) та теологічна (ідеалістична) теорія.Ці теорії є протилежними і кожна з них має свої недоліки.Спільний у них лише той факт, що люди не існували вічно , а з’явилися чи то внаслідок еволюції від мавпи, чи були створені надістотою (Богом).

Цікаво те, що найдавніша людина з’явилася на території сучасної України приблизно 1 мільйон років тому.Взагалі терени України з найдавніших часів були місцем, де сходились різні племена і народи, тут пролягала межа між двома світами: світом осілих землеробських культур, що заклали основи європейської цивілізації, та степовим азійським світом. Про насичену подіями давню історію України довідуємось завдяки археологічним дослідженням пам'яток старовини — прадавніх селищ, городищ і міст, могильників і скарбів, якими наші землі надзвичайно багаті. Окрім археології, — науки, що вивчає життя людей в доісторичні та ранньоісторичні періоди земної історії, таємниці давнини допомагають розкривати такі науки, як антропологія, етнографія, лінгвістика, палеоботаніка, палеозоологія, геологія. Спільні зусилля цих наук дають змогу з'ясувати, коли з'явилися і якими були наші пращури, як вони розуміли всесвіт і своє місце в ньому, де, як і чому виникали, сягали розквіту і гинули прадавні цивілізації;пізнати усе багатство давньоукраїнської історії...


Основні теорії походження людини

Теорія еволюції Дарвіна

Елементи матеріалістичної теорії про природу мали місце ще у творах античних філософів – Демокріта, Епікура,Лукреція і ін.Відбитком цього світогляду в біології були спроби створення теорії еволюції органічного світу.Найбільш вдало та обгрунтовано це зробив Чарльз Дарвін (1809-1882),відомий англійський вчений.В своїй праці “Походження видів шляхом природного відбору”(1859) він показав, що видозмінення порід домашніх тварин та культурних рослин відбувається на основі незначних змін в ознаках окремих організмів.Людина свідомо вибирає організми, які мають найбільш цінні з господарської точки зору особливості, зберігає їх і від них отримує потомство,тобто робить штучний відбір.Дарвін довів , що аналогічний процес відбувається і в природі.При цьому спадкові зміни, що виникають у тварин та рослин потрапляють під дію природного відбору, так що в боротьбі за існування виживають форми,які найбільш пристосовані до данних умов середовища, в якому вони живуть.Тим самим Дарвін матеріалістично обгрунтував доцільність організації живих істот, тобто вперше в історії біології побудував теорію еволюції, а в 1871 р. він опублікував велику працю по теорії еволюції “Походження людини та половий відбір”, в якій навів багато доказів походження людини від тварин і того, що найближчими її родичами є людиноподібні мавпи.Спорідненність людини з мавпами підтверджується подібністю будови скелета, мускулатури, головного мозку, біохімічним особливостями крові, данними ембріонального розвитку.Кісткові залишки (зуби, щелепи, черепи, кістки скелету) напівмавп і їх нащадків – мавп(включаючи людиноподібних – найближчих родичів людини) свідчать про поступове в процесі еволюції приматів накопичення ознак , що характерні і сучасній людині.

Згідно з розповсюдженною точкою зору , людська вітка еволюції відокремилась від загального з людиноподібними ствола найімовірніше 12-15 млн. років назад .Більшість дослідників виділяє в антропогенезі( процесі еволюціонно-історичного формування людини) три стадії :

  1. Антропоїдні предки людини – високорозвинені двуногі примати, що жили біля 2-3 млн. років назад, вони користувалися природніми предметами(палками, каменями, кістками тварин) як знаряддям праці;

  2. Прадавні та давні люди – архантропи та палеоантропи, що жили біля 1 млн. років назад, з ними пов’язана поява штучно виготовленних знарядь праці,їх вдосконалення, початкова форма організації;

  3. Люди сучасної фізичної будови – неантропи, що жили 40-50 тисяч років назад(епоха пізнього палеоліта)


Теологічна (християнська) концепція походження людини

Вона викладена у священній книзі “ Біблії”, в першій книзі Мойсея «Битіє».Згідно з писанням Бог створив світ за шість днів: спочатку створив небо та землю, відокремив темряву й світло і т.д. Лише на шостий день Бог сказав : «сотворим человека по образу нашему, по подобию нашему; и да владычествуют они над рыбами морскими, и над птицами небесными, и над скотом, и над всею землею, и над всеми гадами, пресмыкающимися на земле.И создал Господь Бог человека из праха земного, и вдунул в лице его дыхание жизни, и стал человек душею живою.И сказал Господь Бог : не хорошо быть человеку одному; сотворим ему помощника, соответственного ему.И создал Господь Бог из ребра, взятого у человека, жену.»(«Первая книга Моисеева»: «Бытие» глава 1, 2) Ось короткий зміст християнської теорії походження людини.Наукою вона не визнана, тому ,що не підлягає перевірці, тобто не верифікується.Але, на мою думку, науково визнанні теорії незавжди істинні.


Найдавніші поселення на території України.


ДАВНЬОКАМ'ЯНА ДОБА (палеоліт)

Найдавніша людина на землях України з'явилася приблизно 1 мільйон років тому, за доби раннього, палеоліту (від "палайос" — старий, давній і "літос" — камінь) — початкового і найтривалішого періоду історії людства. Це був час мінливого клімату, коли поступове похолодіння, що супроводжувалося утворенням льодовиків, змінювалось періодами потеплінь. Територія України, особливо її південної частини, входила до зони сприятливих для проживання природно-кліматичних умов. На степових рівнинах, на узгір'ях і в долинах рік, вкритих хвойними і широколистяними лісами, паслися стада бізонів, гігантських оленів, антилоп, мамонтів і носорогів, водилися леви, ведмеді, вовки. Шляхи пралюдей, які примандрували на територію сучасної України, пролягали з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу;такий рух відбувався поетапно протягом багатьох тисячоліть. Це були людські істоти, названі в науці архантропами (прадавніми людьми). Вони пересувалися на ногах, обличчям нагадували сучасну людину. Будова скелета була майже такою, як у сучасної людини, але відрізнялася масивністю. Архантропи вели рухливе життя мисливців і збирачів. Користувались досить примітивними знаряддями: ймовірно, дерев'яними киями та загостреними палицями, які не збереглися до нашого часу, а також зробленими з різних порід каменю, найчастіше з' кременю, ручними рубилами. Такі рубила, оббиті і загострені з країв, служили основним універсальним знаряддям. Вогонь був уже знаний первісній людині з лісових пожеж, блискавиць, вибухів вулканів, але сама вона, очевидно, ще не вміла його розпалити. Сліди перебування перших поселенців на землях України виявлені на Закарпатті, Середньому Дністрі, поблизу Житомира, на Донеччині та в Криму. Неподалік селища Королево на Закарпатті на високому березі р. Тиси на глибині до 12 м від поверхні в товщі грунту виявлено 15 культурних шарів палеолітичної доби. В найнижчому шарі знайдено знаряддя, вік яких близько 1 мільйона років. Це одне з найдавніших місцезнаходжень прадавніх людей у Європі.

ПЕРІОД СЕРЕДНЬОГО ПАЛЕОЛІТУ.

ОВОЄННЯ ЛЮДЬМИ ТЕРЕНІВ УКРАЇНИ

Освоєння людьми теренів України тривало і в наступні епохи. Приблизно 150 тис. років тому, за доби середнього палеоліту, або, як її ще називають, мустьєрської доби, наприкінці другого зледеніння на території сучасної України з'явля­ються люди нового фізичного типу — палеоантропи (давні люди), або неандертальці. Названі вони так за місцем першої знахідки їх решток у Німеччині (так само за місцем першого дослідження названо більшість археологічних культур). Вони були невисокими на зріст (150—160 см), помітно сутулі, з масивною головою, великою нижньою щелепою і скошеним чолом, мали пряму ходу і сильно розвинені м'язи. Об'єм головного мозку неандертальця відповідає об'єму мозку сучасної людини, досягаючи 1600 см3. Про досить високий інтелект неандертальця свідчить спосіб його життя. Значно вдосконалюється виробництво крем'яних і кам'яних знарядь, мисливської зброї, з'являються крем'яні вістря на списи, ножі, шкребла. Неандертальці живуть у довготривалих таборах, розташованих на берегах великих рік, будують перші житла і користуються вогнем. Тоді ж зароджується мова, виникає родовий лад, з'являється рахунок та перші ознаки мистецтва, людина виготовляє перший одяг зі шкір. Населення в мустьєрську добу значно зросло, неандертальці розселилися майже по всій території України. Відомо вже понад 200 поселень неандертальців: у Наддніпрянщині і Подесенні, в Наддністрянщині, Прикарпатті та Закарпатті, на Західному Поділлі та Донеччині. У Криму в скельних сховищах знайдені найдавніші в Україні поховання людей. Поховання здійснювались-за досить складним ритуалом: померлого неандертальці ховали у скорченому положенні (лежачи на боці) у спеціально викопаній ямі. Це свідчить про існування вже на той час початків релігійних уявлень і вірувань, про здатність неандертальської людини до осмислення явищ життя та смерті. Унікальні археологічні дослідження проведено на берегах Дністра у Чернівецькій області, де на поселенні мустьєрської доби поблизу с. Молодово знайдено перші в Європі тривалі наземні житла віком 44 тис. років. Вони споруджувались з велетенських кісток, черепів і бивнів мамонтів, дерева, накривались зверху шкірами. Житла обігрівались й освітлювались вогнищами, біля яких люди в негоду майстрували знаряддя, обробляли шкіри. Всередині жител і поблизу них археологи виявили багато крем'яних і кам'яних знарядь, а також предметів, що свідчать про появу тут найдавнішого мистецтва: кістки, різьблені геометричним орнаментом, зображенням тварин і людей, а також розмальовані чорною та червоною фарбами.

ПЕРІОД ПІЗНЬОГО ПАЛЕОЛІТУ.

ПОЯВА ЛЮДИНИ СУЧАСНОГО ТИПУ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Цей період охоплює понад 25 тис. років (тривав від 40 до 11 тис. років тому). Він збігається в часі з настанням останнього, четвертого зледеніння, але сам льодовик не досягнув України, зупинившись на її північних межах. Підсоння тоді було континентально-холодним, Україну вкривали лісотундра і степ, пересічені долинами великих рік — Дністра та Дніпра. Приблизно 40 тис. років тому в Україні з'являється "homo-sapiens" (людина розумна), інакша її назва — неоантроп або кроманьйонець. Це вже були люди сучасного фізичного типу, які інтенсивно розселились майже по всій Європі. В межах України відомо близько 800 пізньопалеолітичних пам'яток. Очевидно, Північна і Середня Наддністрянщина, Західне Поділля та південна частина Волині і Закарпаття були особливо сприятливими для життя, археологи тут виявили багато поселень і стоянок первісних людей. Кроманьйонці жили також по берегах Дніпра, Десни, у східній частині України, а також у Криму. Локальні скупчення поселень свідчать про те. що люди в пізньому палеоліті вже об'єднувались у племена. Одному племені було під силу влаштувати облаву на великих звірів: мамонтів, бізонів, оленів, кістки саме цих тварин найчастіше трапляються на поселеннях кроманьйонців. Характерною ознакою цих поселень є тривале існування жител. Пізньопалеолітичні житла поділялись на зимові та літні. Зимові житла споруджувались, як і в раніші часи, з великих кісток та ікол мамонтів, оленячих рогів і дерев'яних жердин і накривалися шкірами. Рештки таких жител археологи дослідили поблизу сіл Молодово та Вороновиця на Дністрі, Мізин на Десні. Межиріч на Канівщині. Вчені підрахували, що в кожному пізньопалеолітичному селищі жило від 25 до 70 осіб. Середній вік життя людини того часу становив приблизно 20—23 роки. Кроманьйонці вміли виготовляти знаряддя, які вражають розмаїттям форм і майстерністю обробки. Удосконалились технічні прийоми роботи з кременем. На пізньопалеолітичних стійбищах археологи під час розкопок знаходять сотні ножеподібних пластин, шкребел і скобелів для обробки шкіри, різців, необхідних для розкроювання шкіри та обробки кісток і дерева, проколки, свердла, вістря для зброї — списів і дротиків. Кроманьйонець уперше в історії почав широко використовувати кістку для виготовлення знарядь праці, зброї та прикрас: рогових молотів, наконечників, проколок," шил, голок, — адже люди на той час уже вміли шити з хутра одежу. Надзвичайну історичну вагу мають знахідки, можливо, найдавніших в Європі примітивних серпів і мотик з пізньопалеолітичних стійбищ Наддністрянщини, що може змінити дотеперішні уявлення про час і місце зародження первісного землеробства. Але ця версія дискусійна.

Особливим явищем в історії людства є пізньопалеолітичне мистецтво. Всесвітньовідомими є печерні розписи в Іспанії та Франції, різьблені кістяні фігурки жінок. В Україні цінні мистецькі твори цього часу відомі з багатьох місць. Найцікавішими є, як їх називають, "жезли начальників" із вирізьбленими зображеннями людей і тварин, знайдені на поселенні Молодово над Дністром, кістяні браслети та антропоморфні (людиноподібні) фігурки, прикрашені різьбленими складними геометричними орнаментами, виявлені на Мізинській стоянці на Десні. На цій же стоянці, а також в селі Межиріч на Канівщині виявлено кістки і черепи мамонтів, розмальовані червоною охрою. Унікальними є знахідки, що свідчать про існуванння у пізньопалеолітичного населення території України музичного мистецтва. На стоянках Дністра знайдено своєрідні кістяні флейти, а на Мізинській стоянці відкрито особливе культове житло для здійснення обрядових музичних дій, а всередині житла — набір ударних музичних інструментів із кісток мамонта. Вчені реставрували ці інструменти, і сучасні музиканти відтворили звучання, можливо, найдавнішого в світі оркестру.

На деяких виробах з кістки, рогу, каменя, знайдених на піізньопалеолітичних стоянках, трапляються насічки, нарізи, ямки, розташовані в певному порядку. Такі речі свідчать, як вважають вчені, про існування в кроманьйонців раціонального мислення, тобто про тс, що вони вміли рахувати, а можливо, й укладати прості-календарі.

Люди пізньопалеолітичної доби вже мали досить складні вірування, властиві первісним мисливцям. Перед полюванням і після нього здійснювались магічні заклинання, людина вірила, що кожна жива істота, а також речі, що оточують її, мають душу, добре знала навколишню природу і відчувала свою єдність з нею.

Пізньопалеолітичні люди часто мандрували, інколи досить далеко від своїх земель. Племена, які жили на теренах України, зналися не лише між собою, а й з племенами Центральної та Західної Європи, обмінюючись знаряддями, прикрасами, сировиною.

СЕРЕДНЬОКАМ’ЯНА ДОБА (мезоліт)

В історії людства ця доба, що тривала з 9 по б тис. до н.е., вважається перехідною від давнього кам'яного віку (палеоліту) до неоліту (нового кам'яного віку). Природні умови в Україні тоді вже були подібними до сучасних. Щезли "герої" минулих епох, з якими тісно було пов'язане життя людини — мамонти. Основними заняттями людини й надалі залишились полювання, рибальство та збиральництво. Змінюють свій вигляд крем'яні знаряддя — вони стають меншими, делікатнішими. Все ширше застосовуються лук і стріли — основна мисливська, а часто й бойова зброя минулого, винайдена ще в пізньопалеолітичну добу. Збільшення населення і підвищення ефективності мисливства порушують рівновагу в навколишньому середовищі. Відчуваючи нестачу звірини, людина починає приручати тварин (найшвидше собаку), пробує висівати перші злаки.

В Україні відомо майже 1000 пам'яток мезолітичного періоду. Це тимчасові стоянки, тривалі поселення, могильники. В межах України вчені виділяють три основні ареали розселення мезолітичних племен: північний "поліський", прикарпатсько-дністрянський і південний "степовий". Побут та звичаї людей цих племен дещао відрізнялися між собою. На півночі — на Волині й Поліссі, серед лісів, боліт та озер люди займалися полюванням, рибальством, збиральництвом, споруджували легкі житла, подібні до вігвамів індіанців. Стоянки влаштовували на видмах. Досліджуючи їх, археологи знаходять багато невеликих майстерно оброблених крем'яних знарядь: вістря стріл, сокирки, шкребла, проколки, різці, нуклеуси — крем'яні ядрища, з яких давні майстри зтесували заготовки-пластини для знарядь. Племена, які жили на Поліссі, мали багато спільного з племенами доби мезоліту в Північній Польщі, Білорусі, Прибалтиці.

У Прикарпатті й Наддністрянщині частина племен доби мезоліту була, очевидно, прямими нащадками давнішнього, пізньопалсолітичного населення, а частина примандрувала з інших місць: з півночі, заходу, а також з півдня і південного заходу через карпатські перевали. Пам'яткою мезоліту с печера поблизу с. Баламутівка на Буковині, стіни якої розмальовані зображеннями людей і тварин, мисливців, чаклунів, що танцюють. Очевидно, вона служила стародавнім місцем культових дійств.

У горах Криму в мезолітичну добу люди для житла використовували, як і раніше, скельні сховища, де тривалий час жили, а інколи й ховали померлих. Такі поховання виявлені в гротах Мурзак-Коба та Фатьма-Коба.

До найдавніших з розкопаних у Європі родових могильників належать три великі могильники поблизу сіл Волошське та Василівка в дніпрянському Надпоріжжі, де виявлено близько 90 поховань. Померлих ховали або у випростаному, або у скорченому положенні, посипали зверху охрою, поруч клали зброю, стріли і списи з кістяними та крем'яними наконечниками. Деякі вістря списів і стріл стриміли в кістках людей, на черепах помітні сліди сильних ударів, що й стало, напевно, причиною їх смерті. Більшість похованих — чоловіки. Антропологи виявили, що люди, поховані в могильниках, належать до трьох різних рас: .зві з них були місцеві, а третя — прийшла, південно-ссредземноморського походження. Такі поховання й могильники є найдавнішими на українських землях слідами захисту місцевого населення від пришельців. Судячи з поховального обряду, люди мезолітичної доби поклонялись небесним світилам, передусім сонцю.

Отже, ми коротко розглянули величезний період історії людства — кам'яну добу, що тривала на землях України майже мільйон років. За цієї доби з'явилися перші людиноподібні істоти, людина навчилася майструвати різноманітні знаряддя, користуватися вогнем, навчилася розмовляти й лічити, будувати перші житла. Виникли сім'я, рід та плем'я. В кам'яній добі знаходимо витоки образотворчого і музичного мистецтва, приклади початкових релігійних уявлень. 40 тисяч років тому на теренах сучасної України з'являється людина сучасного фізичного типу, в походженні якої с ще багато таємниць. І останнє — наприкінці середньокам'яної (мезолітичної) доби людина від полювання і збиральництва почала переходити до скотарства і землеробства.


ПЕРШІ ПАСТУХИ ТА ЗЕМЛЕРОБИ

ДОБА НЕОЛІТУ

(новий кам’яний вік)

У VI тис. до н.е. в житті стародавнього населення України відбулися величезні зміни. Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше і випадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя, будували постійні житла, гуртуючи їх у селища, померлих ховали неподалік осель. Поряд з традиційними мисливством і рибальством існували скотарство та землеробство. Лісостеп південного заходу та півдня України був місцем найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби і коней, а кози і вівці потрапили сюди з Передньої Азії, мабуть, вже прирученими. Вважають, що орне землеробство зародилось теж у передньоазійському регіоні в VII—VI тис. до н.е., зідти проникло в Південну та Центральну Європу, а на початку V тис. до- н.е. з'явилося на теренах України. Цим же шляхом поширюються і найдавніші культи та вірування землеробів, деякі основні форми посуду та його орнаментація, а пізніше і металургія. Проте не слід відкидати і можливості паралельного самостійного виникнення землеробства в Україні. Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Збіжжя жали крем'яними серпами, а зерно розтирали на муку на кам'яних зернотерках. 1 хоч первісні стада і поля були ще невеликі, людина вже була в змозі створювати запаси харчів, щоб не залежати від наслідків полювання, могла вести більш розмірений і сталий спосіб життя. Житла людей доби неоліту були досить різноманітні: великі наземні споруди, напівземлянки та землянки. Найбільшим досягненням людини неоліту стало вміння виробляти посуд. Глиняний посуд — кераміка (від гр. "керамос" — глина) спочатку був нетривкий і грубостінний, з загостреним або округлим дном, тому що його встромляли в грунт біля вогнища або ставили поміж камінням. Пізніше з'являється посуд із плескатим дном, що може свідчити про наявність житла з долівкою та столу у побуті. У великих посудинах зберігали запаси їжі (зерно, мед, жир, молоко, ягоди), у менших варили страву. Посуд ліпили вільноруч, без допомоги гончарного круга і випалювали його на вогні. Часто на мокрій глині залишалися відбитки пальців стародавніх гончарів, і вчені визначили, що ті відбитки належать в основному жіночим рукам. Поверхня посуду вкривалася різноманітними візерунками. Починаючи з неоліту орнаментація кераміки стає одним з найважливіших видів прикладного мистецтва. Кожне плем'я ліпило свій посуд, що відрізнявся від посуду інших племен формою, орнаментацією, способом виготовлення. Ці особливості керамічного виробництва збереглися і в наступні епохи, і тому глиняний посуд є для археолога найприкметнішою знахідкою, що допомагає визначати культурну та етнічну приналежність, хронологію та взаємовпливи стародавнього населення.

На півночі і північному сході України в неолітичну добу жили мисливсь­ко-рибальські племена, на південному заході — землеробсько-скотарські. Цс були два світи, що різнилися між собою походженням, побутом, звичаями та віруваннями. Культура північно-східних пізньокроманьйонських племен була набагато примітивнішою порівняно з культурою племен Наддністрянщини, Закарпаття та Надбужжя. Населення землеробсько-скотарської зони належало до середземноморського антропологічного типу й було генетично пов'язане із культурами Балкано-Дунайського регіону. В Україні виявлено понад 500 неолітичних пам'яток, а вчені виділили більше 10 неолітичних культур. Найраніші з них знаходились на Закарпатті в басейні Тиси та у Наддністрянщині і Надбужжі.

У людей неолітичної доби ускладнюється світогляд, з'являються нові культи та вірування, пов'язані з виникненням землеробства. Зокрема, існував дуже цікавий культ черепів (очевидно, пов'язаний із культом предків), що простежується на великих родових могильниках у дніпровському Надпоріжжі та Надазов'ї. В одному з таких могильників — Микільському — знайдено золоту підвіску — найдавнішу в Україні прикрасу з благородного металу. Унікальною пам'яткою давньої культури є Кам'яна Могила — пагорб з кам'яних брил у степу поблизу міста Мелітополя. В печерах, що були, очевидно, святилищем одного або декількох навколишніх племен, виявлено численні зображення тварин — биків, коней, оленів, різьблених і мальованих на камені.

ДОБА ЕНЕОЛІТУ

(мідно-кам'яний вік)

У IV—III тис. до н.е. люди вже почали користуватися першим металом — міддю, хоч знайомство з нею розпочалося вже у VII тис. до н.с. у передньоазійському регіоні. Водночас продовжують розвиватись і вдосконалю­ватись скотарство та землеробство, де використовують рало і тяглову силу, виникають спеціалізовані ремесла. За доби енеоліту з'являється одна з найяскравіших культур давньоевропейської історії — трипільська.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

Була вона поширена на величезній території: від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор'я, проіснувала протягом двох тисячоліть (IV—III тис. до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Утворилася трипільська культура на основі давніших автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу — пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен. Сліди трипільців знайдено і в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел, де вони виварювали сіль та будували оборонні городища. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1 млн чол. Трипільські селища розташовувались на високих рівних місцях поблизу рік і потоків. В основному цс були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування — всі будови були розташовані кількома рядами або кон­центричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька громадських споруд-святилищ. Від майдану радіальне розходились вулиці, обабіч яких були розташовані садиби. Житла трипільців були переважно наземними і різними за розмірами (площею від ЗО до 150 м2). Конструкція їх була досить складною: підлога викладалася на дерев'яному помості з глиняних обпалених вальків і зверху замазувалась глиною. Стіни споруджувались на дерев'яному каркасі-плетінці і теж обмазувались глиною, двосхилий дах перекривався солом'яними або очеретяними сніпками. Часто житла мали піддашшя. Вікна були невеликими та округлими. Всередині могла бути одна, дві або й три кімнати. В кожній кімнаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Вівтар мав вигляд невеликого хрестоподібного в плані глиняного підвищення, розписаного різнобарвними фарбами, де стояв культовий посуд та глиняні жіночі фігурки. Біля печі, під стінами та на полицях-мисниках стояли різноманітні горщики та миски. Зовні стіни житла розмальовувались вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів. Розмальовува­лись карнизи вікон та дверей, стіни всередині. Житло трипільської культури дуже нагадуе українську сільську хату минулого століття. В такому житлі мешкала одна сім'я. На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двопо­верховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей. Археологи виявили в трипільців унікальний в історії культури звичай — періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося цс раз у покоління, приблизно через кожні 50 років, коли виснажувались навколишні поля. Освоївши нові грунти і збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували старе й спалювали його. Очевидно, цей звичай був пов'язаний із якимись релігійними уявленнями та громадськими законами.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вже вирощували на своїх полях і городах всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові.

Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, займались також садівництвом (їм відомі були яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками — досить ефективними знаряддями, рідше застосовували рало. Троє людей з допомогою мотик могли обробити за годину ділянку площею 150—200 м . Збирали врожай серпами з крем'яним лезом. Його продуктивність була лише в 1,5 раза менша, аніж сучасного серпа. Зерно перетирали на муку на кам'яних зернотерках. До речі, аналогічні зернотерки застосовувались в часи 3-ї династії в Єгипті (близько 3000 років до н.е.), а також в Шумері. Трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, мали коней. Як тяглова сила використовувались бики — їх запрягали у візки, можливо, сани, орали ними поля. Не втратило свого значення полювання і рибальство. В Дністрі ловили рибу, зокрема сомів довжиною до двох метрів: У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти. Трипільці майстрували й використовували різноманітні знаряддя з кременю (ножі, серпи, сокири, вістря стріл і списів), каменю (сокири, булави), кістки й рогу (мотики, проколки, шила, голки). Значно менше було в той час мідних речей; відомо, що трипільці користувались мідними шилами, рибальськими гачками, браслетами, кинджалами та сокирами. Сировина для мідних виробів та частина самих виробів привозилась із Балкано-Карпатського міднорудного басейну. Із технічних прийомів трипільці освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Домашніми промислами або общинними ремеслами було чинбарство, кушнірство, прядіння і ткацтво. На денцях багатьох трипільських посудин с відбитки тканин двох родів: тонкого полотна

Похожие рефераты: