Українська національна революція 1649-1657рр
Тож теріторіальний розкол призводить до виникнення двох гетьманств, початку довгої, спустошливої війни – періоду Руїни.
Гетьманом Лівобережної України на так званій “Чорній раді” обирають Івана Брюховецького, що надалі проводив виключно промосковську політику – віддав Україну у повне розпорядження царя, за що зажив собі багатьох привілеїв від російського правительства. В той же час Москва, таємно, без відома України, підписує з Польщею Андрусівський договір про перемир”я на 13 років, за яким сторони відверто поділили між собою українські землі ( Лівобережна Україна – Росії, Правобережжя – Польщі). Ця домовленість викликала глибоке обурення українського суспільства, вибухнуло повстання, у червні 1658 Брюховецький був убитий натовпом розгніваних козаків.
На Правобережній Україні (1663 – 1665рр.) правив Павло Тетеря, що зажив недоброї слави польського поплічника і в кінці-кінців втік до Польщі, прихопивши з собою гетьманські клейноди й казну. Гетьманом Правобережжя став у 1666 р. один із соратників Богдана Хмельницького - Петро Дорошенко. Цей відразу заходився рятувати Україну від того хаосу і розбрату, в якому вона перебувала на той час, намагаючись продовжити справу Хмельницького в творенні української державності. Дорошенко одразу ж проводить військову реформу: набирає полки найманців-сердюків (молдавани, серби), спираючись на яких, приборкує непокірну старшину і придушує заколоти. Зміцнивши внутрішнє становище, розпочинає боротьбу з Польщею, що просувалась з поперемінним успіхом. Після того, як лівобережні козаки вбивають гетьмана Брюховецького і переходять на сторону Дорошенка, він проголошується гетьманом обох боків Дніпра. Однак цієї єдності надовго зберегти йому не вдалося. На Лівобережжі проти нього виступають російські війська, на Правобережжі насуваються поляки. Тож під час відсутності “гетьмана всієї України”, на Правобережжі запорожці проголошують своїм гетьманом П Суховія, а невдовзі по тому, поляки – Михайла Ханенка. Вирушаючи проти них у похід, Дорошенко залишив по собі на Правобережжі Михайла Ханенка. Але, коли російськи війська зайняли Лівобережжя, той і собі присягнув на вірність цареві – так Україна знову була роділена на дві частин. Дорошенко в розпачі звертаєтся до турецького султана. В результаті походу на Польщу султана Мехмеда IV у 1672 р., до якого приєднався Дорошенко, турки захопили Поділля, обложили Львів і примусили поляків підписати Бучацький мир, за яким “Україна в давніх кордонах” віддавалась Дорошенку. Але турецькі й татарські війська принесли в Україну ще більше спустошення: населення забирали в полон, церкви перетворювали на мечеті. Поляки ж не виконали умов договору й не вивели свої війська з меж України. Все це й відвернуло народ від Дорошенка.
Цього ж року лівобережна старшина скинула Многогрішного і обрала Івана Самойловича. У 1674 р. на Переяславській раді М. Ханенко передає булаву Самойловичу. П. Дорошенко,втративши підтримку козацьких мас, змушений був підкоритись Самойловичу і складає булаву у 1676 році. До Самойловича прибувають депутати десяти правобережних полків і визнають підданство Москви. Українська національна революція зазнала поразки.
Отже, підвівши підсумки, що можна сказати про політичні, соціально-економічні та інші наслідки а також характер і причини поразки національно-визвольного руху?
Безперечно – це був грандіозний підйом національного духу, діяльного потенціалу українського народу, що звичайно ж призвело до його величезних жертв і втрат. Однак Україні так і не судилося вибороти право на самостійне, ні від кого не залежне існування і розвиток власної державності. Серед причин, що призвели до цього сумного результату, після стількох літ виснажливої і відчайдушної боротьби, слід насамперед вказати такі: перевага станових, а особливо особистих інтересів можновладців, козацької еліти над державними, національними інтересами а також інтересами простого люду, маси; відсутність досвіду державного будівництва у тих, хто очолював боротьбу; постійні міжусобні, вузькостанові конфлікти між окремими групами, недостатня консолідація їх на базі національно-державної ідеї, різні зовнішньополітичні орієнтації цих угруповань; боротьба одразу з кількома агресивними державами, що зазіхали на етноукраїнські землі; ліквідація утвердженої Б. Хмельницьким ще на початку монархічної форми правління і встановлення республікансько – олігархічної моделі, що спричинила слабкість центральної влади внаслідок всевладдя старшин, запеклої боротьби за булаву; великий розкол України на два гетьманства, що призвів до міжусобної боротьби і послабив національно-патріотичні сили народу.
Звичайно ж така довга, виснажлива війна привела до величезних руйнацій, втрат, економічних, людських і навіть культурних. Людські втрати, а це і внаслідок бойових дій, голодувань, епідемій, ясиру – до 70% усього населення України. Всі міста й села зазнали руйнації.Також глибокої шкоди зазнало сільське господарство. Дуже позначились втрати в сфері розвитку: промислів, ремесел, торгівлі тощо.
Але ж і позитивне значення, яке принесли події Української національної революції, важко переоцінити. Насамперед, це той великий урок державотворення, а також могутній імпульс до розвитку національної самосвідомості. Також виникнення та закріплення державної назви “Україна”, зміни назви “руський народ” на “український народ”. Збагачення традицій боротьби проти соціального та національно-релігійного гноблення. Розвиток усної народної творчості, літератури, історії. І ще багато чого.
До того ж слід зазначити важливий вплив цих подій на історичний розвиток усієї Східної Європи, і невіддільність процесу Української національної революції від європейського революційного руху XVI – XVII ст.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Історія України: Навч. Посіб. / Під ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка. – К.: НАУ, 2001.
Орест Субтельний. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1992.
Алексєєв Ю.М., Вергел А.Г., Даниленко В.М. Історія України: Навч. Посіб. – К.: КСУ, 1994.
Ілюстрована енциклопедія Історії України / Авт. тексту О. Кучерук. – К.: Спалах ЛТД, 1998.