Xreferat.com » Рефераты по истории » Уроки Берестецької битви

Уроки Берестецької битви

План


Вступ

Підготовка до бою

1.1 Військо Богдана Хмельницького

1.2 Військо Яна Казимира

Розгортання бойових дій

Бойові дії без гетьмана

Наслідки битви

Висновок

Список використаної літератури

Вступ


Близько 340 років тому відгриміли гарматні постріли під Берестечком. На полях, колись густо политих людською кров'ю, давно вже визрівають мирні врожаї. Затерлись сліди битви, військових таборів, переправ... Та народ свято береже пам'ять про героїзм своїх синів. Щороку тисячі людей відвідують ці місця, вшановують пам'ять полеглих, виявляють бажання знати правду про все, що відбулося тут 1651 р.

Битва на полях сіл Пляшева і Острів теперішнього Радивилівського району Рівненської області, що тривала з 28 червня по 10 липня 1651 р., була однією з найбільших подій другого періоду Визвольної війни 1648—1654 pp. Перший період війни розпочався в 1648 p., коли український народ, доведений до відчаю нестерпним потрійним (соціально-економічним, національним і релігійним) гнітом, піднявся проти своїх гнобителів — шляхтичів і католицького духовенства. На чолі цього найбільшого з усіх народних повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. став Богдан Хмельницький. На початку 1648 р. він вигнав із Запорізької Січі шляхетський урядовий гарнізон, заручився підтримкою кримського хана Іслам-Гірея III і розпочав підготовку до рішучої збройної боротьби з польське-щляхетськими військами. 16 травня 1648 р. військо Богдана Хмельницького, підсилене реєстровими козаками, які перейшли на бік повстанців, розбило під Жовтими Водами частину королівської армії, очолювану сином Великого коронного гетьмана Стефаном Потоцьким, який там же загинув, а 26 травня під Корсунем розгромило головні шляхетські сили під проводом самого Великого гетьмана Миколая Потоцького та гетьмана польного Мартина Калиновського, причому обидва вони потрапили в козацький, а відтак у татарський полон. На початку вересня 1648 р. нова шляхетська армія в кількості понад 40 тис. чол. під командуванням трьох польських магнатів — Домініка Заславського-Острозького, Миколая Остророга та Олександра Конєцпольського — з'єдналась з військом князя Яреми Вишневецького і прибула під Пилявці теперішньої Хмельницької області. Бої закінчилися 24 вересня блискучою перемогою повстанців, яка розчистила їм дорогу на Львів і далі у корінну Польщу. Козаки обложили міста Львів і Замостя. Та задовольнившись викупом, Богдан Хмельницький з ряду тактичних міркувань у листопаді 1648 р. зняв облогу, тимчасово припинив воєнні дії і повернувся на Україну.

Такі дії гетьмана викликали неоднозначну реакцію. Український народ прагнув скинути шляхетське ярмо, вбачаючи свій порятунок у продовженні збройної боротьби. Шляхта ж не хотіла відмовитись від своїх привілеїв і намагалась відновити своє панівне становище. Отже, у 1649 р. війна вибухнула з новою силою. На початку липня війська Б. Хмельницького і кримського хана Іслам-Гірея III оточили фортецю у Збаражі на Тернопільщині, де замкнувся десятитисячний відділ шляхетського війська на чолі з Яремою Вишневецьким. У запеклих боях тут загинули видатні козацькі полковники, такі як Бурлай, який раніше прославився здобуттям Синопа, та Станіслав Мрозовицький, відомий у козацькому війську під іменем Морозенка. Король Ян Казимир, який ішов назустріч козацькій армії, затримався у таборі поблизу с. Топорів теперішнього Буського району Львівської області. Одержавши зі Збаража повідомлення про важке становище обложеного там польсько-шляхетського гарнізону, король рушив йому на допомогу, але 15—16 серпня 1649 р. під Зборовом на Тернопільщині потрапив в оточення козацького і кримського війська. Тільки зрада підкупленого королем хана врятувала шляхту від повного розгрому. Б. Хмельницький змушений був задовольнитися підписанням з королем договору, званого Зборівським, яким і закінчився перший період Визвольної війни. Згідно з цим договором кількість реєстрових козаків збільшувалася до 40 тис. чол., королівським військам заборонялось перебування у східній частині України, що переходила під контроль козацьких полків, оголошувалася амністія всім учасникам повстання. Король також обіцяв розглянути на найближчому сеймі питання про ліквідацію церковної унії. Та незважаючи на ці полегшення, Зборівський договір не приніс українському народові звільнення від гніту. Шляхтичам — власникам маєтків на Україні — було дозволено повертатися у свої села і вимагати від селян виконання панщизняних повинностей Внаслідок цього у багатьох селах вибухали повстання проти гнобителів. Український народ хотів волі, шляхтичі, фактично втративши свої маєтки й прибутки, вимагали від короля нової війни для утвердження свого панування й відновлення старих порядків.

У грудні 1650 — січні 1651 р. королівський сейм вирішив розпочати війну, уповноважив короля збільшити кількість війська до 51 тис. чол. і скликати у відповідний час посполите рушення (загальне ополчення шляхти). У лютому 1651 р. на Поділля рушила дванадцяти-тисячна армія під командуванням польного гетьмана Мартина Калиновського. Так розпочався другий період Визвольної війни, кульмінаційною подієї якої стала Берестецька битва.

1. Підготовка до бою


1.1 Військо Богдана Хмельницького


Які ж си ли були в цей час у розпорядженні гетьмана? Джерела засвідчують, що йому вдалося на кінець травня зосередити майже таке ж багаточисельне військо, як і під Збаражем, очевидно, 100-110 тис. чоловік. Ф.Шевченко схиляється до думки, що українська армія налічувала близько 100 тис. чоловік. Згідно з інформацією, що надходила тоді до Кракова, при Хмельницькому перебувало 80 тис. «доброго війська». Проте, за свідченням самих козаків, «досить доброго, спорядженого і навченого до бою війська було трохи більше 40 тис, чоловік. Захоплені в полон татари дають приблизно таку ж цифру—40-50 тис. У принципі можна цілком погодитися з міркуванням В.І.Сергійчука, що боєздатне козацьке військо слід обчислювати в 60 тис., а решту становили значно гірше озброєні селяни та міщани, яких, за даними канівського сотника Тимоша, не можна було використати у відкритому бою («на полі»). Вони були придатні лише для оборонних боїв під захистом валів та окопів.

Як уже зазначалося, тепер українська армія була озброєна краще, ніж у попередні кампанії, в чому, безумовно, полягала величезна заслуга Хмельницького. Звертає на себе увагу висока питома вага кінноти. Маємо свідчення козаків, що піших було всього кілька тисяч, в основному для обслуговування потреб артилерії, а інших «повернули додому». Однак погодитися з цим важко. Вірогіднішим виглядає твердження ногайця Касі-мурзи, що «козаки на конях, а чернь чи селяни — піші». Відомо, що основну ударну силу української армії становила піхота, й це, на перший погляд, можна розцінювати як ослаблення боєздатності війська, адже польська кіннота істотно переважала козацьку. Однак ми оцінюємо це співвідношення сил у дещо іншому аспекті. Справедливо приділяючи велику увагу формуванню української кінноти, Богдан не переоцінював її потенційних можливостей, і більшість козаків посадив на коней не для того, щоб вони билися з ворогом у кінному строю, а щоб досягти максимальної швидкості пересування армії, надання їй високої маневреності.

Чимало клопоту завдавала гетьману проблема забезпечення 100-тисячного війська продовольством і фуражем. За його розпорядженням із Києва та Переяслава постійно прибували обози з продовольством і військовими припасами. Водночас козацькі загони поповнювали свої запаси в околицях Острога, Дубна та інших волинських міст. Та, незважаючи на ці заходи, в другій половині травня почала відчуватися нестача продовольства, головним чином солі. Значна його частина йшла на утримання татарських загонів, нерідко навіть за, рахунок низів українського війська. Є дані, що мурзи домагалися від гетьмана високої платні, погрожуючи інакше повернутися назад і пограбувати «всю Україну». Власне, вже й до того вони забрали в селян і міщан чимало коней.

Треба особливо підкреслити високу військову дисципліну, якої домігся гетьман, аби не дати можливості противникові захоплювати «язиків». Джерела зафіксували неодноразове бідкання представників польського командування на те, що нічого не можуть довідатися про задуми Хмельницького, бо (хоч у це важко повірити) послані в першій половині травня під український табір аж дев'ять під'їздів не спромоглися

полонити хоча 6 одного козака. Зі свого боку, гетьман теж виряджав сильні під'їзди під ворожий табір, та один із них у 20-х числах травня був розгромлений польськими корогвами під Підгірцями.


1.2 Військо Яна Казимира


Коротко зупинимося на характеристиці становища та намірів командування польської армії, основні сили якої зосереджувалися під Сокалем. 6 травня сюди з 6 тис. жовнірів прибув сам король. Тут же зупинився з 7 тис. жовнірів і М.Потоцький. Велику питому вагу в армії становили німецькі найманці. За даними венеціанського офіцера (від 10 травня), в таборі перебувало 10 тис. німецьких піхотинців, по З тис. драгунів і вершників. Як уже зазначалося, сюди ж з'явився з 55 тис. жовнірів М.Калиновський. Підходили зі своїми загонами жовнірів інші магнати, а також підрозділи посполитого рушення. Загальна кількість лише досвідчених у військовій справі шляхтичів і жовнірів досягала 30 тис(«без почтів»), а при них ще було щонайменше 120 тис. готових до бою слуг, окрім візників та кухарів. 18 травня Король поділив їх на 10 полків. Під його безпосереднім керівництвом було 8 тис. іноземців, 400 гусарів, кілька корогов і 3 тис. озброєних слуг. 24 травня було зроблено огляд піхоті (крім угорців, 14 тис. чоловік). Маємо дані, що магнати привели з собою 10 тис. добірних жовнірів, що разом із шляхтичами становило майже 40 тис. Та ще очікувався підхід основних сил посполитого рушення. Бойовий дух жовнірів підносили 400 ксьондзів. Прибули сюди також уніатські священики, яких очолював ігумен Хелмського базиліанського монастиря Суша. Чимало клопоту королю та гетьманам завдавала проблема забезпечення війська продовольством і фуражем. Піхотинцям доводилося голодувати.

2.Розгортання бойових дій


О восьмій годині ранку 18 вересня королю стало відомо, що українські полки переправилися й просуваються до його табору. Тому разом із М.Потоцьким він почав готувати військо до бою. Воно зайняло «польським шиком» позиції уздовж р.Стир — від лісу до діброви — довжиною близько 4-5 км. Ліс і долина на правому фланзі були добре укріплені піхотою й драгунами. Через дві години з'явилися загони козаків і татар, яким удалося захопити частину шляхетських слуг і коней. Спалахнули перші сутички, що ознаменували початковий етап Берестецької битви. До обіду козакам і татарам удалося оволодіти значною частиною навколишньої місцевості, відрізаючи таким чином польське військо від пасовищ. Це викликало занепокоєння у його проводирів. У другій половині дня (близько 15 годин) Конєцпольський звернувся з проханням до коронного гетьмана дозволити йому відкинути ворога. Діставши схвальну відповідь, а також одержавши на підкріплення полк коронного маршалка Любомирського та корогви добровольців, коронний хорунжий удався до атаки. В одній із балок його контратакували татари й, очевидно, козаки. Розгорівся запеклий бій, у ході якого польські корогви потрапили в скрутне становище, їм на виручку кинулися з лівого флангу Вишньовецький і Лянцкоронський зі своїми полками. Татари й козаки поспішно відступили до переправи. Переслідуючи їх, Конєцпольський захопив кількох татар у полон, від яких довідався про місцеперебування хана та його стосунки з Хмельницьким. Таким чином, перший день боїв завершився перевагою, принаймні моральною, польських підрозділів, що зумовило неадекватну переоцінку керівництвом коронної армії своїх можливостей.

Перебуваючи під враженням учорашнього успіху, король і коронний гетьман відверто недооцінили можливостей українсько-татарської кінноти, тому вирішили використати день 19 червня для з'ясування шляхом дрібних сутичок сил і намірів противника. Потоцький вивів у поле лише кінноту;, без підтримки піхоти. Не встигли кавалеристи зайняти бойові позиції, як помітили в багатьох місцях дим від запалених шляхетських маєтків, це відчило про наближення основних сил орди. Невдовзі жовніри побачили колони української й татарської кінноти, що вкривали всю рівнину й пагорби. Не чекаючи наступу поляків, гетьман і хан вирішили випередити їх і першими завдатиудару. Його було спрямовано на лівий фланг ворога, де стояв полк Лянцкоронського. Брацлавський воєвода швидко опинився в критичному становищі, тричі потрапляв у повне оточення, вирватися з якого допоміг подільський воєвода — М.Потоцький, що прибув на виручку зі своїм полком. Однак ситуація на лівому фланзі залишалася вкрай складною, бо в катастрофічне становище потрапила шляхта Сандомирського воєводства. Тоді сюди були перекинуті полки М.Потоцького та Є.Любомирського, а трохи пізніше — полк підканцлера литовського Л.Сапіги. Битва спалахнула з новою силою й набрала такого затятого характеру, що, за словами її учасника, «не можна було відрізнити поляка від татарина». Вона закінчилася поразкою польських полків, котрі покинули поле бою, інакше б «їх і нога не втекла». Загинуло майже 200 тільки шляхтичів. Козаки захопили навіть корогву М.Потоцького. Розвиваючи успіх, Хмельницький та Іслам-Гїрей почали оточувати недобитків, відрізаючи їх від пасовищ. До вечора лещата навколо польського табору зімкнулися так щільно, що коней довелося годувати лозою й дубовим листям, які «здобували кров'ю». Увечері кількатисячний татарський загін переправився через Стир, вийшов у тил ворожої армії й захопив чимало шляхтичів і слуг. У цілому бої цього дня завершилися повною перемогою українсько-татарської кінноти. Гадаємо, що якби під час битви підійшла козацька піхота, то доля воєнної кампанії 1651 р. вирішилась би на користь українського гетьмана (це розуміли й окремі сучасники цієї події). Велика поразка стала холодним дощем для жовнірів і керівництва коронного війська. За словами С.Освенціма, «військо після цієї кривавої справи втратило самовпевненість, так що ввечері лише мало хто залишався біля знамен».

Зрозуміло, Хмельницькому не були відомі підозрілі стосунки Іслам-Гірея з польським урядом. Уночі підійшла українська піхота з обозом, яку гетьман до світанку встиг переправити через річку й болота. В його розпорядженні тепер було майже 60 тис. досвідчених козаків, 40-50 тис. селян, міщан та обозних слуг, тобто загалом 100-110 тис. чоловік. За даними одного з шляхтичів, у козацькому таборі налічувалося понад 100 тис. «вогнистого люду», а в татарській орді — не більше 40 тис. Отже, сили українсько-татарського війська не перевищували 150 тис. чоловік. Ранком у густому тумані Хмельницький почав лаштувати військо до битви. Бойовий стрій (разом із підрозділами орди) простягався на милю (близько 7-8 км). На лівому фланзі, що пролягав до лісу, розташувався хан із своїми силами. Ставка Іслам-Гірея розміщувалася на пагорбі, звідкіля можна було спостерігати за розвитком подій на всьому полі битви. Центральну частину та правий фланг зайняли козацькі полки з основними силами ближче до центру, де на узвишші гетьман наказав побудувати табір із з'єднаних возів (за даними С.Твардовського, потрійними ланцюгами в 10 рядів), який на випадок необхідності міг стати «за добру фортецю». Гармати розміщалися в спеціально підготовлених між возами місцях. Між возами (можливо, між рядами возів) і за ними чекала свого часу піхота, а перед табором стояла кіннота. Деякі джерела дають підстави вважати, що серед української кінноти були й окремі підрозділи татар.

Значно повніше й детальніше джерела змальовують стрій польської армії, що складалася майже з 40 тис. жовнірів регулярного (кварцяного) війська. 20 тис. ланових і двірських жовнірів і 40 (за іншими даними — 60-80) тис. шляхтичів посполитого рушення. Крім цього, в розпорядженні кор9ля було ще 100—200 тис. озброєних слуг, готових взяти участь у битві. Загальна чисельність армії досягала 200-260 тис. чоловік. Це була найбільша армія, яку протягом XVI-XVIII ст. вдавалося зібрати польському урядові.

Ввечері 19 червня Ян Казимир скликав військову нараду для вироблення плану майбутньої битви. Очевидно, не довіряючи М.Потоцькому, король вирішив сам узятися за підготовку до неї війська, слушно вважаючи, що не варто переоцінювати можливості своєї кінноти, а для посилення ефективності її дій слід максимально використати німецьку піхоту й артилерію.

Відповідно до задуму на світанку Ян Казимир став шикувати свою армію. Попереду (як це видно з копії плану битви, котрий зберігається у фондах Кам'янець-Подільського краєзнавчого музею), по центру, навпроти козацького табору, в чотирьох місцях стояли батареї, які могли обстрілювати центр, лівий і правий «фланги противника. Командував артилерією досвідчений генерал Сигізмунд Їшиємський. Позаду, в центрі, вишикувалася піхота під орудою князя Богуслава Радзивілла, генерал-майора Христофора Убальда (Хубальда) та особистої охорони короля. За ними, посередині, розміщувалися кінні корогви списоносців, а з боків — рейтарів. Далі тісно гуртувалися полки. З флангів центр прикривали корогви драгунів та кінноти без списів. Командував усіма полками й корогвами сам король. На правому фланзі, яким керував М.Потоцький, зосереджувалися полки С.Лянцкоронського, Є.Любомирського, О.Конєцпольського, Л.Сапіги. Тут же, як засвідчує згадувана копія плану битви, розташувалася також значна (якщо не основна) частина посполитого рушення. В лісі, що примикав до флангу, було збудовано табір із піхотою, щоб зупинити можливий удар козаків. На лівому фланзі, очолюваному польним гетьманом M.Кaлиновським, стояли добірні полки кварцяного війська, керовані І.Вишньовецьким, М.Потоцьким та іншими досвідченими воєначальниками. Поряд підрозділи посполитого рушення. В цілому бойова лінія польського війська розтяглася на «руську милю» (трохи більше 8 км). Для захисту табору Ян Казимир залишив частину піхоти, посполитого рушення та озброєних слуг. Біля насипаного навколо нього валу стриміли гусарські списи.

Сильний туман укривав берестецьке поле до 10 години ранку. Коли він почав розвіюватися, постала грандіозна панорама протистояння величезних (як на той час) армій. Хмельницький не поспішав наступати. Українські та татарські загони раз за разом зачіпали поляків, виманюючи їх на себе, однак король суворо заборонив їм виїжджати. Лише артилерія вела прицільний вогонь, коли кримчаки занадто близько підступали до ворожих позицій. Так тривало до третьої години дня Король зібрав військову раду, щоб виробити план дальших дій. Дехто з присутніх почав схиляти його до того, щоб відмовитися від битви й перенести її на наступний день (аргументи були дуже прості — пізно, та й вітер дме жовнірам в обличчя), Інші наполягали перейти в наступ усім військом. Ян Казимир вагався, не знаючи, який варіант обрати. Близько четвертої години до нього примчав бидгощський староста Денгоф, який від Імені Вишньовецького прохав дозволити атакувати. Тоді король прийняв остаточне рішення —розпочав наступ лівим флангом. Отримавши дозвіл, руський воєвода під звуки сурм і барабанів на чолі 12 корогов стрімко ринув назустріч козакам. За ним подалися ще десять добре озброєних польських корогов, а незабаром у вир атаки втяглися й інші полки. Помітивши активізацію противника, Хмельницький наказав вирушити йому назустріч козацьким підрозділам правого флангу, які швидко й випередили лівий фланг. Татарські загони пересувалися значно повільніше. Зіткнення козаків і жовнірів було страшним. За словами очевидця, з півгодини все «було у вогні, не було нічого чути, лише гук... з ручної стрільби й з гармат, так що ми вже думали, що звідтіля вже ніхто живим не повернеться».

Зав'язалася кровопролитна січа. Всі билися з відчайдушною хоробрістю. Поряд з козаками стійко трималися татарські підрозділи. Спільно їм удалося не лише стримати жовнірів, а й потіснити корогви посполитого рушення. Здавалося, от-от козаки перехоплять ініціативу. Настала критична хвилина битви. Саме в цей час стрімка атака 40-тисячної орди могла відіграти вирішальну роль. Іслам-Гірей, який із пагорба оглядав бойовище, не міг не розуміти цього, проте затягував момент наступу. Двічі шикував своє військо, але не рушав з місця. Цим негайно скористався Ян Казимир: швидко перекинув на допомогу лівому флангові німецьку піхоту Убальда й наказав артилерії зосередити вогонь по козацьких позиціях. Тепер становище українських полків серйозно погіршилося й вони почали відступати. Переслідуючи їх, жовніри навіть прорвалися до табору, однак Хмельницький рішучими діями відкинув атакуючих, і війська знову зімкнулися. Спроби жовнірів розірвати табір успіху не мали.

Деякі джерела натякають, що після того, як козаки вибили з табору ворога, гетьман відвідав ставку хана й почав докоряти йому: «Что де твоя за правда — стоишь с людьми, а помочи никаковы не чинишь, то ли то де наше укрепленье».Іслам-Гірей начебто почав виправдовуватися, посилаючись на близькість розташування таборів та на час байраму . Тоді гетьман попросив його принаймні тримати позиції на фланзі («хотя и на бой не ходи»), обіцяючи завдати удару по польській армії вночі. Важко судити про ступінь достовірності цієї інформації, проте й ігнорувати її немає підстав. Не виключаємо, що подібна зустріч Хмельницького з Іслам-Гіреєм насправді могла відбутися.

Отже, ситуація на полі бою розвивалася на користь Яна Казимира, який, захопивши ініціативу, повів в атаку полки центру й наказав наступати правим флангом. Німецька піхота й рейтари за підтримки гарматного вогню прорвали лави українців і татар ітіочали рухатися до схилу того пагорба, де містилася ставка хана. Кілька ядер упали близько від ханського намету. І замість того, щоб контратакувати противника, Іслам-Гірей та його наближені з дивовижною швидкістю знялися з місця й почали втікати. Водночас із поля бою посунула вся орда. Це наштовхує на думку, що мурзи та беї отримали відповідне розпорядження правителя Криму. При цьому втікачі кричали жовнірам: «Не бий! Татарин утікає — Хмельницька застанеш». Скориставшися неузгодженістю дій між полками центру й правого флангу (а можливо, прохід залишався свідомо), основна маса орди проскочила мимо них і подалася спочатку в напрямі Лешнева, а потім узяла круто вліво й вийшла до переправи в районі Козина.

Втеча Іслам-Гірея з поля бою за відсутності серйозної загрози з боку противника була логічним завершенням його політики стосовно війн України з Польщею. Це чітко проявилося й, нагадаємо, під час Збаразько-Зборівської кампанії 1649 р. Хана більше лякала можливість перемогиукраїнської армії (а отже, й здобуття Українською державою цілковитої незалежності), ніж успіх поляків. Його поведінка напередодні та в ході битви недвозначно засвідчує: воюючи за інтереси України з Річчю Посполитою, він при цьому прагнув порозумітися з королем. Іслам-Гірей намагався пояснити турецькому султанові причину невмотивованого залишення поля бою під Берестечком не чим іншим, як... необхідністю покарати Ногайську орду, яка пограбувала добруджанських татар. Що й казати, «вагомий» аргумент!

Утеча орди й оголення нею лівого флангу поставили українську армію в катастрофічне становище. Ян Казимир кинув проти неї всі сили, щоб повністю розгромити й таким чином назавжди розв'язати «українську (козацьку) проблему». В ситуації, що склалася, основне завдання Богдана полягало у виведенні армії з-під удару і збереженні ЇЇ боєздатності для наступної боротьби. Щоб уникнути повного оточення, Хмельницький вирішив під захистом табору відступити з пагорба в долину, до берега Пляшівки, де болота й хащі могли прикрити тил війська. Ведучи бій з переважаючими силами ворога, вдалося до сутінок успішно завершити цейтекладний маневр без великих втрат. Зайнявши вигідне місце, гетьман наказав козакам негайно розпочати будівництво фортифікаційних споруд. Відчайдушні атаки польських полків розбивалися об залізну стійкість захисників табору. За визнанням анонімного польського автора, «козаки ж дуже добре трималися й вистояли». Уже темної ночі жовніри за наказом короля змушені були припинити штурм українських позицій і відступити. На цьому, як на нашу думку, завершується перший етап Берестецької битви. Втеча хана поставила українське військо в надзвичайно тяжке становище, але завдяки блискуче організованому й майстерно виконаному маневрові (що зайвий раз засвідчує величезний полководницький талант гетьмана) пощастило уникнути найгіршого — повного розгрому.

Вивівши військо з-під удару й вигравши таким чином цілу ніч для зміцнення табору, Хмельницький вирішив повернути назад орду. Наказав полтавському полковнику Мартину Пушкарю утримувати лінію оборони до його повернення, залишив булаву та бунчук І з кількома старшинами кинувся слідом за ханом. Наздогнав його, очевидно, на світанку за Козином. Між ними відбулася, як свідчать джерела, гостра розмова. За даними козацького полковника Семена Савича, Хмельницький почав «сердито говорить: найяснейший де хане, то ли де твоя правда и шерть и укрепленье с нами, что пришедши к бою да побежал, как де есть на искус и на повадку поляком то учинил».а й відмовився відпустити до козацького табору самого Богдана.

3. Бойові дії без гетьмана


Сподіваючись на швидке повернення Хмельницького з татарською ордою, козаки під заливним дощем рили окопи, висипали шанці, робили інші земляні укріплення. Центр табору містився над р. Пліснява (рукавом р. Пляшівка), а зі східного боку прилягав до Пляшівки, маючи вільний перешийок на схід. До ранку він був перетворений у неприступну, оточену валами й ровами фортецю.

А в польському обозі панувало радісне піднесення, жовніри співали «Тебе, боже, славимо». В нервовому збудженні король цілу ніч не злазив з коня. Шляхта вже смакувала успіх повної перемоги над своїм ворогом, не сумніваючись, що через день-два його буде знищено. Однак ранком укріплення українського табору помітно збили цей райдужний настрій. За даними М.Ємьоловського, коли на світанку жовніри побачили «вали й окопи на половину списа, то їхній запал пригас». Справді, табір був, за визнанням очевидця А.Мясковського, «дуже великий, оком неосяжний, багатолюдний, вогнистий». Ян Казимир скликав воєнну раду, яка зробила не досить втішний висновок: атакувати його не можна, бо це призведе до неминучих великих втрат. Тому вирішили взяти табір в облогу. В тил української армії були послані два полки, а жовніри заходилися й собі висипати шанці, робити редути, з яких уже й почали обстріл позицій Пушкаря.,

День 21 червня минув для козаків досить неспокійно. Затримувався Хмельницький, що породжувало нервозність, поширення чуток про те, нібито хан наказав зв'язати його, а татари погрожували пограбувати Україну: «І ти наш, і добро твоє, й Україна наша». Турбувала неясність перспективи, тому одні пропонували покинути табір, інші — захищатися. За влучним висловом захопленого в полон козака Якима, козаки залишилися, «як бджоли без матки». Виявилося, що без гетьмана генеральна старшина неспроможна підтримувати необхідний порядок і міцну дисципліну. До вечора їй усе ж удалося трохи стабілізувати обстановку, оволодіти розвитком подій, не допустити поширення панічних настроїв. Наступного ранку заговорила козацька артилерія, було зірвано намагання польського командування перекинути в тил козакам нові сили. Та заразом розкрилися наміри частини старшини й заможних козаків таємно вибратися з табору. Якщо вірити даним схопленого поляками Федора Некіцького (білоруського шляхтича з Полоцька), Пушкар розпорядився, щоб його наближені сідлали коней і готувалися в дорогу. Коли піхотинці запитали його, що це він робить, то одержали відповідь: «Що бачите, те й самі чиніть». Однак вони відмовилися тікати, й коли кіннота Полтавського полку зробила спробу вирватися з обозу, її перехопили, роззброїли й узяли під варту.

За таких умов особливо гостро постало питання про обрання — до повернення Хмельницького — гетьмана. На скликаній раді перевагу було віддано популярному серед низів полковникові Ф.Джеджалію. Всі почали вимагати від нього конкретних дій: «Або виводи з оточення, або миримся, або б'ємося, або поклонімося королю». Деякі джерела свідчать, що вже 22 червня частина старшини таємно звернулася до Яна Казимира з проханням виявити до них милосердя. Цього

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: