Xreferat.com » Рефераты по истории » Українська держава Богдана Хмельницького

Українська держава Богдана Хмельницького

Зміст


Вступ

1. Богдан-Зиновій Хмельницький

2. Від повстання до визвольної війни

3. Берестечко - жванець

4. Переяславська угода

5. Українська держава Богдана Хмельницького

6. Спадковість гетьманату

Висновки

Список літератури


Вступ


Сьогодні найактуальнішою темою досліджень у сучасній історичній науці є історія виникнення і становлення української державності, багатовікова боротьба українського народу за свою незалежність та суверенітет.

У процесі українського державотворення важливе місце займає Українська козацька держава Б. Хмельницького. Її виникнення і становлення як нової європейської держави відбулося у ході національної революції, що кардинально змінила не тільки хід національної історії, але й суттєво вплинула на геополітичний розвиток всієї Європи.

Питання про створення української козацької держави має сьогодні принципове значення. Якщо раніше радянська історіографія трактувала ці події тільки як боротьбу українського народу проти феодального гніту та польських загарбників, то сьогодні треба відзначити, що на чолі з Богданом Хмельницьким у 1648 році вибухнуло народне повстання; охопивши більшу частину території та населення України, воно переросло у визвольну війну, а війна – у національну революцію. Вона несла в собі елементи релігійної, громадянської війни, йшла в руслі інших європейських політичних рухів.

Понад чотири століття український народ стогнав під тяжким пануванням іноземних феодалів, але не скорився й героїчно боровся за своє визволення. Козацтво, яке стало провідником національно-визвольної боротьби, інтенсивно формувало зародки національної державності, спромоглося до 1648 р. виробити у загальній формі лише ідею обмеженої автономії. Починаючи повстання, ні Б. Хмельницький, ні його соратники не мали програми боротьби за створення незалежної держави. Але після воєнних перемог 1648 р. гетьман почав усвідомлювати спадкоємне право Української держави на територіальну спадщину Київської Русі і висловлював прагнення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування.

Давній лад перестав існувати, на його місці треба було встановити новий. Саме в той час гетьман Богдан Хмельницький зрозумів, що він не просто ватажок збунтованих селянсько-козацьких мас, а вождь усього українського народу, який веде героїчну боротьбу як за національно-політичне визволення, так і за рішення важливих соціально-економічних питань. Перш за все – за землю і волю. Так, вперше за кілька років боротьби з польською шляхтою, з’явилась думка про створення Української козацької держави, яка і стала унікальним явищем в епоху світового феодалізму.


1. Богдан-Зиновій Хмельницький


Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу поміж добами історії України, поклав початок Української Козацької Держави, був найбільшим державним мужем, що його будь-коли мала Україна, — так характеризував його один з найвидатніших дослідників тієї доби, В. Липинський.

Проте, хоч порівняно не так багато років відділюють нас від Б. Хмельницького, ми знаємо про нього дуже мало, а саме життя його овіяне легендами. Невідомо навіть точно, де й коли саме він народився. Не підлягає сумніву, що походив Богдан Хмельницький з шляхетської родини, бо користався гербом "Абданк", але з котрої частини України походив — невідомо. З усіх гіпотез найбільше заслуговують на довір'я дві: за одною — рід Хмельницьких походив з Галичини, з Хмельника на Перемищині, бо в Галичині вже з XVI ст. зустрічаються Хмельницькі; за другою гіпотезою — рід його походив з Переяславщини; один із сучасників — князь Заславський — називав його "переяславським козаком". Богдан Хмельницький дійсно мав зв'язки з Переяславом: мав там власний двір, одружений був з переяславською мешканкою, Ганною Сомківною, брат якої пізніше був полковником Переяславським; там Хмельницький тримав до хрищення майбутнього гетьмана Павла Тетерю. З Переяславом зв'язані видатні події: 1649 року Богдан приймав там польських послів, а 1654 року відбулася там рада з московськими послами.

Рід Хмельницьких був незаможний. Батько майбутнього гетьмана, Михайло, служив у коронного гетьмана Жолкєвського в Жовкві, потім у зятя Жолкєвського, Яна Даниловича, на Львівщині, і переїхав з ним, коли його призначили Старостою Корсунським та Чигиринським. Михайло Хмельницький був осадчим Чигирина та Лисянки. У Чигиринському повіті він був податковим писарем і згодом — підстаростою. Під Чигирином мав хутір Суботів. 1620 року Михайло Хмельницький із сином Богданом-Зиновієм брав участь в поході на Молдавію і був забитий під Цецорою. Його вдова одружилася вдруге з польським шляхтичем Ставецьким.

Реєстрові козаки, що пливли човнами, збунтувалися, перебили всіх старшин, крім Михайла Кричевського, і перейшли на бік Хмельницького. Біля балки Жовті Води Хмельницький напав на польський авангард, що був під проводом Стефана Потоцького. Реєстрові козаки з війська Стефана Потоцького також приєдналися до нього. Військо Стефана Потоцького було знищене, а сам він тяжко поранений, потрапив у полон до татар і помер. Живим залишився один лише челядник, який сповістив гетьманів про поразку. Вони почали відступати, але Хмельницький наздогнав їх 26 травня 1648 р. біля Корсуня і розгромив. Поразка поляків була повна. Обидва гетьмани опинилися в татарському полоні.

Тим часом Владислав IV помер і поляків охопила паніка: ні короля, ні гетьманів, ні війська. Паніку підсилило повстання селян на Київщині, які почали бити панів, жидів, палити польські маєтки. Повстання перекинулося на Полтавщину, на Вишневеччину. Сам князь Єремія Вишневенький ледве втік до Польщі.

Згідно з конституцією, під час міжкоролів'я канцлер мусів подаватися на демісію, але, зважаючи на тяжкий стан країни, канцлер Оссолінський почав правити нею сам. Спішно скликано соймики, асигновано кошти на 70.000 найманого війська. Обрано нових гетьманів: князя Домініка Заславського, Миколу Остророга та Олександра Консцпольського.

Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про смерть короля, він вислав до нього листа, в якому вимагав збільшити реєстр козаків до 12.000, повернути православним церкви і виплатити козакам платню за 5 років. Такі скромні умови запропонував був Хмельницький після перемог при Жовтих Водах та Корсуні. Ці умови конвокаційний сойм прийняв, і оголошено було перемир'я.

Богдан Хмельницький тоді ще й сам не розумів Грандіозних форм того повстання, що він підняв, щоб помститися за власні образи. Його лякали селянські повстання, і він намагався втихомирити їх. Однак, повстання ширилося по всій Україні — на Поділлі, Волині. Ватажком їх став Максим Кривоніс, шотландець з походження. З польського боку виступив Єремія Вишневецький, який мордував повстанців, вбивав їх і тим ще більше розпалював ненависть.

Тим часом військо Хмельницького збільшувалося спольщеними українськими шляхтичами, які переходили на його бік після поразки під Жовтими Водами та Корсунем, серед них були — майбутній військовий писар та вірний співробітник Хмельницького Іван Виговський, С. Мрозовицький-Морозенко, брати Іван та Данило Нечай, Іван Вогун, Кричевський. Деякі з цих людей мали освіту, яку здобули в закордонних університетах, мали державний досвід. Вони зайняли високі посади у війську, поруч з старими полковниками, здебільшого з Запоріжжя, як Джеджалій, Бурлій, Вишняк, Гиря, Нестеренко, Топига та інші.

Селянські повстання і терор, що його вносив Вишневецький, примусили Хмельницького поновити рух, бо тільки таким способом міг він тримати в руках повстанців. Знову закликав він татар. 3-го липня 1648 року поновилися воєнні дії.

Сили противників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка і 100 гармат мали поляки, бл. 118.000 мав Хмельницький, але в тім числі було коло 40.000 слабо озброєних повстанців-селян, які часто тільки заважали діям. Слабістю польського війська був його величезний обоз: до 100.000 возів з винами, припасами, посудом, одягом панів. На кордоні Поділля та Волині, під Пилявцями, 23 вересня 1648 року польське військо було розбите. 80 гармат і десятки тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінювано на декілька десятків мільйонів злотих. Польське військо тікало на захід. За ним ішли козаки. Вони здобули Збараж, Вишневець, Броди і 8 жовтня підступили під Львів.

Богдан Хмельницький обложив Львів, але задовольнився окупом у 200.000 червінців та крамом на півмільйона червінців і рушив на Варшаву. Рух Хмельницького викликав великі селянські повстання в Галичині й на Волині. Селяни палили замки, палаци, вбивали шляхту. Хмельницький не врахував значення цих повстань і не використав їх.

Не зважаючи на погром польської армії, Хмельницький вважав, що воює він не з державою, не з королем, а зі шляхтою. Він вислав до Польщі послів з вимогою обрати на короля брата ВладиславаIV — Яна-Казіміра. Неясно, чому наполягав він на кандидатурі цієї обмеженої, малоінтелігентної людини. Новому королеві Хмельницький ставив умови: амнестія для всіх, хто брав участь у війні залежність гетьмана лише від короля, скасування церковної унії поновлення козацьких прав, збільшення реєстру козаків, право виходу на море, територіяльна автономія України.

Чекаючи на відповідь, Хмельницький зупинився в Замості, де й дістав вісті обрання на короля Яна-Казіміра. Причину, яка спинила рух Хмельницького на Польщу, тлумачиться по-різному. Насамперед — військо було втомлене, серед нього ширилися хвороби, стояла вже пізня осінь, і похід серед ворожого польського населення був дуже небезпечний; полковники відрадили Хмельницькому йти далі. З другого боку шанси Польщі значно піднялися, бо в жовтні 1-648 року підписано в Мюнстері мир, який закінчив 30-літню війну, і Австрія, союзниця Польщі, могла діяти на її боці. Але головним було те, що Хмельницький ще не мав на меті нищити Польщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би домагання козаків. Полковник Силуян Мужиловський писав, що король Ян-Казімір до обрання обіцяв Богданові "бути руським королем" і підтвердити все, що козаки "через шаблю узяли". На бажання короля Хмельницький залишив Замостя і рушив до Києва.


2. Від повстання до визвольної війни


На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріюмфально в'їхав до Києва. Його зустрічали" як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея. Єрусалимський патріярх Паїсій, митрополит Київський Сильвестер Косів, духовенство, професори Киево-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишні акти, виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського та Волоського господарів і Семигородського князя.

Перебування в Києві відіграло велику ролю в формуванні психології Богдана Хмельницького. Розмови з патріярхом і київською елітою відкрили йому очі на те, що сталося в Україні. Він збагнув, що то було не повстання селян проти панів, не помста магнатам за сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежність України, за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію українців: вони зрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмельницького, як згадано вище, переходило багато спольщених українців-шляхтичів, людей з широкою освітою, які сприяли створенню державницької ідеології Богдана."

У лютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, приїхали до нього посли від короля Яна-Казіміра. Хмельницький розмовляв з послами не як ватажок повстанців, а як володар України.

"Виб'ю з лядської неволі руський народ увесь! — казав він. —Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру... Поможе мені в тому чбрнь уся — по Люблин, по Краків, і я 'й' не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не вдарили. Буду мати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім... За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підіму. Досить маю в Україні, Поділлі і Велиш тепер... у князівстві Ідоїм по Львів, по Холм і Галич"." Таку широку програму розгорнув Богдан Хмельницький перед польськими послами у 1649 році. Властиво, цю програму зберіг він до кінця свого життя. Серед послів був сенатор, воєвода Брацлавський, а пізніше і Київський — Адам Кисіль, один із найвидатніших українських патріотів та політичних діячів XVII століття. Він походив з волинської шляхти, був одним із найзаможніших магнатів та провідником непокозаченої православної шляхтеї і виступав в соймі та в сенатів обороні українського народу і православної віри. Але він був противником повстання і вважав, що між Польщею та Україною можна знайти компроміс. Кисіль не раз брав участь як представник Польщі в переговорах з козаками. За відданість інтересам Українипольська шляхта вважала його "зрадником". "Я майже зів'ялий, ввесь - умучений і на здоров'ї скалічений, — писав Кисіль Хмельницькому в 1651 році, — три роки ганяю... від сойму почавши, доосі постійно зношуся з королем, щоб кров християнська не лилася, щоб остання частина народу нашого козацького не згинула". Так характеризував він свою діяльність з першого року повстання Хмельницького."

В особах колишніх друзів Хмельницького і Киселя стали один проти одного патріоти, віддані Україні діячі, бо йшли вони різними шляхами і розділяла їх різниця ідеології і тактики,

Перед Хмельницьким стояло тяжке завдання. Боротися з Польшею" щею своїми лише силами Україна не могла, бо Польща не тільки мала великі власні військові сили, але й була багатою державою, що могла користатися найманим військом. Татари виявили себе як ненадійні союзники, які грабували населення і виводили ясир. Отже треба було шукати інших союзників.

У перших же місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів звернути увагу на Московщину. З 1647 року між Москвою і Польщею існував оборонний союз, спрямований проти Криму, але поскільки татари стали союзником Хмельницького, московсько-польський союз міг обернутися проти України. Богдан Хмельницький щоб не допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти України, ще в 1648 році радив цареві Олексієві, скориставши з нагоди, зайняти Смоленськ і заявити претенсію на польський престіл." Ідею союзу з "одновірною" Москвою підтримував і патріярх Паїсій. Ще гостріше стало питання про цей союз у 1649 році, йоли Хмельницький готувався до нової війни з Польщею. Силуян Мужилов-ський, український посол до Москви, пропонував цареві на початку того року окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну з півночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла Україні."

Шукання союзу привело Хмельницького до першої коаліції україно-турецько-татарської, яку створив він тоді, коли не вдалося зреалізувати союзу з Молдавією та Семигородом.

Війна була неминуча. ЇЇ диктували настрої селян: "вся чернь зброїться, смакуючи собі свободу від робіт та податків, і навіки не хоче мати панів, — писав сучасник. — Так чернь роз'ярилася, що або знищити шляхту, або сама згинути хоче". З другого боку Польщу лякали чутки, що Богдан Хмельницький творить "вільне князівство козацьке", "відокремлену державу".18

На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посунуло на Україну. Хмельницький, мавши лише коло 70.000 козаків, не рахуючи селянських повстанців, та стільки ж татар, обложив у Збаражі польську армію і тримав Її в облозі півтора місяця.

Тим часом з півночі на Україну виступив Литовський гетьман Радзівілл. Під Лоєвом полковник Станіслав-Михайло Кричевський дав йому відсіч, але сам загинув у бою.

На допомогу польській армії прийшов король з новими силами. Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом, але канцлер Оссолінський підкупив хана Іслам-Ґерея, і той поставив вимогу Хмельницькому: замиритися з королем, або татари перейдуть на бік поляків. Хмельницький примушений був погодитися.

.Підписаний 18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі пункти: В межах Польської держави утворюється автономна область, до якої входять воевідства: Київське, Брацлавське та Чернігівське — від Случі до Дністра, частини Волині, Поділля. Цією областю управляє гетьман. Вона має своє військо — 40.000 реєстрових козаків. Решта — селянство — мусить повертатися до панів і відбувати панщину. Королівська адміністрація та польські пани можуть повертатися на свої місця. Православна Церква дістає права рівні з Римо-Католицькою. Унія касується. Єзуїтські школи в Києві ліквідується.

Так — замість визволення українського народу з-під польської влади та створення власної держави — здобутки кривавої боротьби обмежилися національно-територіальною автономією для козацької верстви.

Зборівський договір проголошений як "Деклярація ласки короля, даної на пункти прохання Війська Запорозького", був паперовий: ні в Польщі, ні в Україні його не зреалізовано. Особливо викликав протест пункт 6-ий про зрівняння православних з католиками. Остаточне рішення було відкладене до наступного сойму, на якому мав бути присутній і православний митрополит. Однак, на засідання сойму католицькі єпископи митрополита не допустили, також не допустили його до сенату. Українська Уніятська Церква звернулася до папи Інокентія X, який в листі до короля просив захисту для унія-тів, але не знайшов підтримки. 8 січня 1650 року сойм ратифікував Зборівську угоду.

В Україні влада фактично перейшла до Війська Запорізького. Всю територію поділено на полки, спочатку на 16, згодом число Їх зросло. Податки збирав військовий скарб. Хмельницький, як незалежний володар, вів дипломатичні переговори з сусідніми державами.

Коли Хмельницький спробував був на підставі Зборівського договору перевести реєстр козаків, селяни, що брали участь у війні, не захотіли зрікатися козацьких прав та повертатися до панів І підняли повстання. Ще більше обурювали Їх польські пани, які поверталися в свої маєтки. З другого боку Польща не виконувала своїх зобов'язань: православний митрополит, як згадано, не дістав місця в сенаті, не повернено спірних земель, польський уряд не здійснив амністії, і багатьох повстанців страчено."


3. Берестечко- жванець


Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забезпечити себе союзами з сусідами. Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаря Василя Лупула, з дочкою якого, Роксан" дою, мав одружитися його син Тиміш. Наприкінці 1651 р. уклав союз з Туреччиною, і султан дозволив Кримському ханові допомагати козакам" Султан Магомет IV назвав Богдана "славою князів християнського народу" І обіцяв свою опіку. (М. Грушевський вважав це васалітетом, але Д. Дорошенко — просто союзом). Це ще більше дратувало Польщу. Навесні 1651 року поляки напали на міетечко Красне на Поділлі, і в бою з ними згинув один із найкращих українських полководців Данило Нечай. Але від Вінниці поляків відбив видатний козачий стратег — Іван Богун."

Рішальна битва відбулася 28-30 червня 1651 року коло містечка Берестечка, над р. Стирем. Там у болотяній долині зустрілися два війська: Хмельницький — бл. 100.000 козаків разом із повстанцями та 50.000 татар, і поляків — 80.000 та стільки ж озброєної челяді. Иа самому початку бою татари раптом почали тікати. Хмельницький і Виговський поїхали мобілізувати нові сили, залишивши командувачем І. Богуна, який відбиваючи наступ поляків, почав виводити козаків з бою. Але серед повстанців зчинилася паніка, вони кинулися тікати і понад 30.000 їх втопилося в річці. Загинув і митрополит Коринтський Йоасаф, що привіз Хмельницькому меч, освячений на Гробі Господнім.

4-го серпня 1651 року Литовський гетьман Радзівілл узяв Чернігів та Київ. Міщани спалили Поділ" щоб не дати його литовцям. Митрополит Сильвестер Косів, піддавшись паніці, вітав переможців.

Хмельницький зібрав нові полки, побудував укріплення біля білої Церкви, спинив польський похід і погодився на переговори. Згідно з Білоцерківським миром, за козаками залишено лише Київське воєвідство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шляхта мала право повернутися до свеїх маєтків, заборонялося вести закордонні переговори. В Україні почалися знову повстання, збільшилася втеча населення за московський кордон — на Слобожанщину.

Білоцерківський договір також не був реалізований: на соймі один із шляхтичів наклав "вето", і договірне затверджено. Богдан Хмельницький поновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреччиною, Москвою. Тому, що Лупул відмовився виконати угоду — видати Роксанду за Тимоша, Хмельницький вирядив під його командою військо до Молдавії. По дорозі під Батогом Тиміш зустрів 20-тисячне військо гетьмана Калиновського. Поляки зазнали нищівної поразки, а сам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат, Тиміш вступив до Молдавії і одружився з Роксандою. В 3653 р. він загинув під час облоги Сучави, яку захопив волоський князь Матвій Басараб. Катастрофа балканської політики була страшним ударом для пляну Богдана Хмельницького: він хотів посадити на престіл Молдавії Тимоша, Лупулеві дати Волощину і тим забезпечити Україні надійний західній кордон. Нове лихо чекало далі: обложене козаками в Жванці у грудні 1653 року польське військо з королем Яном-Казіміром вже готове було капітулювати, але поляків знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Татарам дозволено грабувати українське населення та брати ясир по Барське староство.Становище України було тяжке. Війна, татарські напади, тотальна мобілізація, нарешті посухи, неврожай, пошесті, знищення промислових закладів, головно рудень, ізоляція від ринків Західньої Европи — все це руйнувало господарство. Внаслідок цього населення в щораз більшій кількості пересолюється на схід, на південний схід, на Слобожанщину, Донеччину." Як казав М. Грушевський, "справа самостійности України була вбита за ціну її територіяльного розширення", бо прилучення України до Москви було вже пересуджене оцим еміграційним рухом.


4. Переяславська угода


Загроза нової війни з Польщею, повстання в полках України, брак надійних союзників звертали знову думки до православної Москви, тим більше, що тисячі втікачів знаходили притулок на підлеглій Слобідській Україні і далі в Московщині.

З 1648 року Богдан Хмельницький час від часу звертався до Москви з проханням допомогти в боротьбі з Польщею. Він загрожував навіть війною, якщо вона не дасть допомоги проти Польщі. Значну роль в справі союзу України з Москвою відіграло східне духовенство, вищі представники якого брали на себе посередництво між Богданом Хмельницьким і царем: Паїсій, патріярх Єрусалимський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році й вітав, як нового Мойсея; Йоасаф, митроп. Коринтський, що загинув під Берестечком у 1651 році; Гавриїл, митрополит Назаретський, що був у гетьмана після берестейської поразки.

Усі звернення до Москви в справі допомоги були марні. Моковський уряд відмовляв або відповідав загальними заявами, висилав хліб і сіль, але вичікував, не бажаючи розривати миру з Польщею.

В. Ключевський так характеризував політику Москви супроти України: вона "протягом 6 років приглядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовом і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошилася союзниками-татарами і люто-нелюдською усобицею, і нарешті, коли Україна вже знищилася дорешти, її прийняли під свою високу руку".

Наводячи цю цитату, М. Грушевський пояснював справу так: "Увесь хід історії Східньої Европи міг би взяти інший і кращий напрямок, коли б Україна ввійшла в політичну унію з Москвою в прчатках своєї боротьби з Польщею, ще повна сил, повна людности, не зневіреної в своїх провідниках і в піднятому ними ділі, здатної бути опозицією Москви, обстояти себе в сій позиції і не дати себе зіпхнути на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може й умисно дали поборюкатись українській козаччині з Польщею і дійти до останнього обопільного знищення ... аби ввійти з свіжими силами між сил обезкровлених противників і взяти козаччину вже не в роді рівнорядного союзника, а підручного, котрого можна було б звести до ролі прислужника, підданого " холопа ".

У Москві добре врахували і другий бік питання. Союз з Україною був конче потрібний для Москви з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечував Їй панування на сході, а головне — трагічне становище України загрожувало Москві або захопленням й Польщею, або союзом її з Туреччиною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною був дуже бажаний для "Москви тим, що забезпечував Її мілітарні інтереси. Україна мала 300.000 випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Европи війська. Всі ці умови робили союз з Україною конче потрібним для Москви.

1-го жовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прийняти Україну "під високу руку царя", а 1 листопада московське посольство вже було на кордоні України. Цей поспіх, невластивий московському урядові, свідчить, яка велика була заінтересованість Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін, намісник Тверський. В посольстві були: окольничий Іван Олфер'єв, намісник Муромський та дяк Ларіон Лопухін. З ними їхало духовенство з іконами, корогвами, хрестами, з образом Спаса — дар царя Хмельницькому — та великий почет.

Гетьман був зайнятий війною з Польщею та похороном Тимзша і прибув до Переяслава лише 6 січня 1954 року. Він уникав будь-яких урочистих прийнять і ні разу не запросив московських послів до себе. Можливо, для того обрав для переговорів не Київ, чого добивалися посли, а тихий козацький Переяслав. Не було прийняття і в полковника Переяславського Тетері. Всі переговори відбувалися сухо й офіційно. 8-го січня відбулась Рада Старшин та поспіхом скликана Загальна Рада мешканців Переяслава. Після вислухання царської грамоти, гетьман, посли та старшини поїхали до Успенського собору.Там стався інцидент, не передбачений у Москві. Коли духовенство хотіло було привести до присяги гетьмана та старшину, Хмельницький зажадав від послів, щоб вони перші принесли присягу від імени царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого, формального ствердження україно-московського союзу і запевнення оборони України та її прав. В цьому виявилася рівноправність сторожі — недовір'я щодо дійсних намірів Москви.

Боярин Вутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя. Гетьман і старшина пішли на нараду. Посли, довгий час стояли в соборі, чекаючи. З'явились два полковники — Тетеря та Лісницький (Миргородський) — і почали переконувати послів скласти присягу, і знову вони відмовилися. Вся ця історія з присягою була публічним скандалом для московського посольства. Воно кілька годин чекало на гетьмана, і двічі підтверджена Вутурліним обіцянка, що цар охоронятиме всі права України, була фактичною присягою. "Царское слово пременно не бьівает", — скезав Вутурлін.

Питання — чи приносили московські посли присягу, чи ні — розв'язувалося різним способом. Сучасники вважали, що фактично присяга була зложена, бо двічі повторив Бутурлін запевнення, що цар словом своїм ручиться, що Польщі України не віддасть і державний лад її буде збережений. Це витлумачили Хмельницький і старшина, як а к т рівнозначний з присягою царя."

Єдиний документ, в якому зберігся опис подій — це "Статейний список" Бутурліна — звіт, що його він подав царському урядові про переговори в Переяславі. Цей звіт не можна вважати за цілком вірний, бо він мас ознаки пізнішої переробки, а про неточність його промовляє такий деталь: Бутурлін писав, що на Переяславській Раді

Похожие рефераты: