Xreferat.com » Рефераты по истории » Структура та зміст родового циклу в бойків (XIX - поч. XX ст.)

Структура та зміст родового циклу в бойків (XIX - поч. XX ст.)

є хресні батьки (куми), яких запрошують до цього почесного звання рідні мама й тато новонародженої дитини. Хресні батьки вважалися як родичі для родини, а для похресника другими батьками. Якщо в сім’ї траплялися якісь негаразди, то в скрутну годину хресні батьки допомагали опікуватися дитиною. У випадку, коли з рідними батьками траплялось нещастя, то хресні батьки заміняли рідних. За звичаєм, у куми обирали людей, які мали своїх дітей. Вважалося доброю прикметою, коли кума була вагітною. У різних етнографічних районах України існували різні звичаї обрання хресних батьків. Переважно за кумів кликали когось з далекої родини або односельців. На Лемківщині існував цікавий звичай кликати до своїх дітей одних і тих самих кумів. Перший раз чоловік був за хресного, а в наступний раз - його дружина за хресну і навпаки. Різною була й кількість пар хресних: від однієї до п’яти. Присутність рідних батьків на обряді була необов’язковою. Хресні батьки мусили бути християнами, тобто хрещеними в церкві, та перебувати у законному церковному шлюбі [18, с.176].

Під час хрещення у церкві дитині давалося ім’я. Серед українців побутувала думка, що гарно обране ім’я має сприяти щастю та добробуту немовляти. В різних регіонах України існували різні звичаї обрання імені: на Поліссі дитину нарікала баба-повитуха, на Полтавщині вона це робила разом з кумами, на Наддніпрянщині та Півдні України - обирали ім’я куми. А вже наприкінці XIX - початку XX ст. батьки самі називали свою дитину, орієнтуючись здебільшого за церковним календарем, або робили це на честь батька чи діда. Часом траплялися випадки, коли позашлюбній дитині давали негарне ім’я на ознаку незаконного її народження. Дуже рідко зустрічалися такі ситуації: священик, перебуваючи у не зовсім добрих стосунках з родиною новонародженої дитини, негарно називав її на свій розсуд. Поняття “негарне ім’я" було специфічним для кожного села чи регіону, бо здебільшого асоціювалося з конкретними людьми: пияками, злодіями тощо [3, с.124].

Хрещення дитини вважалося й сьогодні вважається однією з найурочистіших подій в житті людини. Тому на святкування після хрещення дитини сходилося багато гостей: родичі, сусіди, знайомі. Щоб життя новонародженої дитини було веселим та щасливим, гості проголошували багато побажань і за традицією хрещені батько, мати й всі запрошені дарували подарунки. Цікавими є примовляння з приводу похрестин: “Ой ми вчора на родинах були, а сьогодні на хрестини прийшли. А ми прийшли з Божого дому, принесли дитину додому. Дитина хрещена, через куми принесена”. Український народ завжди славився своєю веселою вдачею, співучістю і дотепністю на жарти та прислів’я, тому свято було веселим і гомінким [11, с.186].

Закінчувався родильно-хрестинний обрядовий цикл святкуванням “пострижинами”. Коли дитині виповнювався рік, то відбувався обряд пострижин, головною метою якого було сприяти доброму здоров’ю та росту немовляти. Він символізував перехід новонародженого в новий віковий період. На це свято запрошували бабу-пупорізку та хрещених батьків. У сімейному колі за участю сусіда і кумів батько і повитуха стригли малюка. Обрядові дії обряду пострижин для хлопчика і дівчинки були різними [12, с. 200].

Малюка садили на подушку чи кожух і кум, тричі перехрестивши його, вистригав своєму похресникові трохи волосся навхрест. Дівочий же різновид пострижин - це обряд заплітання - урочисте плетення навхрест перших кісок хрещеною матір’ю. Хлопчика при цьому садили на сокиру, дівчинку - на веретено. Повитуху за це нагороджували, вона також обдаровувала дитину. Всі присутні обов'язково дарували що-небудь малюку “на зубок”. Обстрижене волосся ховали або закопували, щоб уникнути причини. Надалі в селянському середовищі не було заведено відмічати дні народження [1, с.256].

Висновки


Пологові обряди і звичаї. Вони складаються з трьох тісно пов'язаних циклів: передпологовий, власне пологовий і післяпологовий. Перші два включають звичаї, уявлення, повір'я, обрядові дії, метою яких є збереження вагітності та забезпечення успішного перебігу пологів. Післяпологові обряди спрямовані на охорону і очищення матері та дитини, приєднання новонародженого до сім'ї, громади і церкви.

Передпологові звичаї покликані були сприяти нормальному перебігу вагітності, доброму самопочуттю жінки, забезпеченню фізичної, розумової та моральної повноцінності новонародженого. До них належать, перш за все, поширені в усій Україні заборони на споживання певних продуктів, вимоги не дивитись на деяких звірят і плазунів, уникати зустрічей з каліками, сліпими, хворими і недолугими. Великого значення надавалось психічному стану жінки, оберіганню її від нервових потрясінь, сварок, переляку. Це пояснюється тим, що в народі вірили нібито вада інших могла перейти на дитину. Прояви негативної поведінки вагітної (крадіжки, сварки тощо), згідно з народними віруваннями, негативно позначились би на вдачі її дитини. Тому вагітна жінка свою вагітність приховувала якомога довше, щоб ніхто не врік і не тяжко було родити.

Власне пологові обряди починалися із запрошення баби-повитухи, коли вагітна жінка відчувала, наближення пологів. Бабу-повитуху запрошував чоловік, який йшов до неї з хлібом. У свою чергу, баба приходила приймати пологи з хлібом, свяченою водою і зіллям. У хаті породіллі вона відчиняла всі замки, вікна, двері та розв'язувала всі вузли: щоб дитині легше було прийти на світ. Потім обкурювала жінку зіллям. Народ вірив, що ці магічні дії мають надприродну силу і є корисними для матері та новонародженого.

Магічні дії часом супроводжувалися примовляннями. Наприклад, баба давала породіллі пити воду з пригорщі, решту води зливала над жінкою зі словами: "Як ота вода легко сходить, так би ота дитина легко з тебе зійшла". Різноманітністю відзначалися обряди, пов'язані з відрізанням пуповини. На всій території України існувало повір'я: якщо її відрізати на куделі, то в майбутньому будуть народжуватися дівчата, на сокирі - хлопці. На Бойківщині, Гуцульщині дотримувалися звичаю зберігати перев'язану пуповину до того часу, поки дитина сама її не розв'яже. Вірили, що таким чином дитина "розв'яже собі всю роботу", буде рости хазяйновитою і розумною.

Значне місце посідали обряди, пов'язані з першою купіллю. Існувало повір'я, що виконані в перший день народження дитини магічні дії впливатимуть на її подальше життя. Щоб дитина росла здоровою, у першій купелі використовували свячене зілля або свячену воду. Крім того, хлопчику до купелі клали дев'ясилу ("щоб сильним був"), дівчинці додавали меду, квітів, молока ("щоб гарною була"). Кожен, хто приходив до хати під час першої купелі, мав кинути до неї монету "на щастя".

Скупану дитину обсушували коло печі. Це робили не тільки з гігієнічних міркувань, але й з метою прилучення новонародженого до домашнього вогнища. Про вшанування вогню і домашнього вогнища та віри в їх очисну і охоронну дії свідчить звичай гуцулів прив'язувати на праву ручку немовляти разом з іншими оберегами (наприклад, часником) мішочок зі шматком глини з печі. У післяпологовий період здоров'я матері й дитини охоронялося від усього злого цілою низкою оберегів. Найпоширенішим в Україні був звичай пов'язувати дитині на ручку червону нитку.

В Україні з минулих століть і до нашого часу існує переконання, що новонароджену дитину, особливо хвору чи кволу, слід якнайшвидше охрестити. Таким чином переслідувалася подвійна мета: охоронити її від усього злого і прилучити до християнської громади, очистивши від першородного гріха. Мамі дозволяли ходити до церкви лише після здійснення церковного обряду "виводу", що символізував очищення.

Вважалося, що дитина, породілля і навіть баба-повитуха після пологів були нечистими. Молодій мамі певний час взагалі заборонялося переступати поріг хати. Довго в народі зберігався звичай очищення породіллі, який разом з нею здійснювала баба-повитуха. Виходячи з дому, жінка переступала ніж, яким баба відрізувала пуповину, тричі поливала бабі руки водою, щоб усе нечисте зійшло з водою в землю. Породілля також тричі обмивала руки бабі і витирала, коли прощалася з нею. Цей обряд під назвою "злити на руки" був поширений майже на всій Правобережній Україні.

У церковному обряді хрещення на перший план виступають хресні мама і тато (куми). Особам кумів надавалося особливого значення. Вони шанувалися нарівні з близькими родичами. Для похресника куми були другими батьками, оскільки мали обов'язок опікуватися дитиною, брати якомога більшу участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. За звичаєм у куми обирали людей, які мали своїх дітей. Вважалося доброю прикметою, коли кума була вагітною.

У різних етнографічних районах України існували різні звичаї обрання хресних батьків. Переважно за кумів кликали когось з далекої родини або односельців. На Лемківщині існував цікавий звичай кликати до своїх дітей одних і тих самих кумів. Якщо були відхилення від цього правила, то незначні. Перший раз чоловік був за хресного, а в наступний раз - його дружина за хресну і навпаки. Різною була й кількість пар хресних: від однієї до п'яти.

Хресні мама і тато повинні були мати "крижму" - біле полотно, на якому тримали дитину під час хрещення. Присутність рідних батьків на обряді була необов'язковою. Хресні батьки мусили бути християнами, тобто хрещеними в церкві, та перебувати у законному церковному шлюбі.

Під час хрещення у церкві дитині давалося ім'я. Серед українців побутувала думка, що гарно обране ім'я має сприяти щастю та добробуту немовляти. В різних регіонах України існували різні звичаї обрання імені: на Поліссі дитину нарікала бабка-повитуха, на Полтавщині вона це робила разом з кумами, на Надніпрянщині та Півдні України - обирали ім'я куми. Щоправда, в кінці XIX - на початку XX ст. батьки самі називали свою дитину, орієнтуючись здебільшого за церковним календарем, або робили це на честь батька чи діда.

Часом траплялися випадки, коли позашлюбній дитині давали негарне ім'я на ознаку незаконного її народження. Дуже рідко зустрічалися такі ситуації: священик, перебуваючи у не зовсім добрих стосунках з родиною новонародженої дитини, негарно називав її на свій розсуд. Поняття "негарне ім'я" було специфічним для кожного села чи регіону, бо здебільшого асоціювалося з конкретними людьми: пияками, злодіями тощо.

Після хрещення до хати сходилися родичі та сусіди. За традицією, не можна було приходити з порожніми руками. Здебільшого приносили полотно, їжу або продукти (хліб, цукор, яйця та ін.). Гостювання відбувалося весело, з піснями.

Список використаної літератури


1. Бойківщина. Історико - етнографічне дослідження Ю.Г. Гошко. - К.: Наукова думка, 1983 - 303 с.

2. Вачевський М.В., Скотний В.Г. Етнографічні відомості про Карпати. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 232 с.

3. Григорій Демян. Дядько й дядина на Бойківщині. // Берегиня. - К. 2004.

4. Гетьман В.І. Етнографічні Карпати: теорія і реальність // Рідна природа. - 2002. - № 3. - С.24-29.

5. Гібсон Пітер. Настільна книжка про населення Карпатської України / Пер. з англ. - Л.: Сейбр - Світло, 1996. - 208 с.

6. Горбилева З.М. Сімейно - шлюбні відносини Карпатської України: Учеб. По - соб. - Мн: БГ9У, 2004. - 478 с.

7. Горішевський П.В., Васильєв В.П., Зінько Ю.В. Сільський зелений туризм: організація гостинності на селі: Підручник. - Івано-Франківськ: Місто-Н, 2003. - 158 с.

8. Гринів Л., Мацола В. Розвиток в Українських Карпатах // Проблеми національної самосвідомості: 36. наук. пр. / Ін-т регіональних досліджень. - Л., 1995. - С.109-118.

9. Гуцули, бойки, лемки - традиція і сучасність: матеріали наукових конференцій. Станіслав Вінценз - вибрані листи і фотографії. - Краків. 2008 - 191 с.

10. Долішній М.І., Козоріз М.А., Мікловда В.П. та ін. Племена бойків в Україні: перспективи розвитку внутрішньо сімейних обрядів бойків в сьогоденні. - Ужгород: Карпати, 1997. - 363 с.

11. Дурович А. Реклама в туризме. Учеб. пособ. - Мн.: БГЗУ, 2001. - 192 с.

12. Євдокименко В.К. Політика нагромадження та Збереження етнічної культури і свідомості у племенах Карпатської України. (Методологія формування, механізм реалізації). - Чернівці: Прут, 1996. - 288 с.

13. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура Карпатського реґіону у духовній культурі: - Чернівці: Прут, 1995. - 80 с.

14. Заставецька О.В., Заставецький О.В., Ткач Д.В. Географія населення України. - Тернопіль.: "Астен", 2007 - с 350.

15. Культура і побут українських Карпат. Матеріали республіканських наукових конференцій. - Ужгород.: "Карпати", 1973 - 234 с.

16. Сілецький Р. Сільське поселення та садиба в Українських Карпатах XIX - поч. XX ст. - К.: Наукова думка, 1994 - 348 с.

17. Світлана Ференець. Як младенець - сідай на коня, як младенець - берись до гребеня. // Жінка. 1992. - с 23.

18. Украинские Карпатци. Культура. - К.: Наукова думка, 1989 - 276 с.

19. Чорі Ю. Від роду до роду: звичаєво-обрядові традиції Карпат. - Ужгород.: Видав.В. Падяки, 2001 - 172 с.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: