Xreferat.com » Рефераты по истории » Костянтин та Мефодій в слов'янській історії та культурі

Сколько стоит написать твою работу?

Работа уже оценивается. Ответ придет письмом на почту и смс на телефон.

?Для уточнения нюансов.
Мы не рассылаем рекламу и спам.
Нажимая на кнопку, вы даёте согласие на обработку персональных данных и соглашаетесь с политикой конфиденциальности

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, возможно, допущена ошибка в адресе.
В таком случае, пожалуйста, повторите заявку.

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, пожалуйста, повторите заявку.
Хотите промокод на скидку 15%?
Успешно!
Отправить на другой номер
?Сообщите промокод во время разговора с менеджером.
Промокод можно применить один раз при первом заказе.
Тип работы промокода - "дипломная работа".

Костянтин та Мефодій в слов'янській історії та культурі

Зміст


Вступ

Розділ І. Костянтин та Мефодій їх життя та діяльність

1.1 Життєвий шлях Костянтина

1.2 Життєвий шлях Мефодія

1.2.1 Боротьба німецького духовенства проти Мефодія

1.2.2 Останні роки життя Мефодія

Розділ ІІ. Діяльність Костянтина та Мефодія та їх культурне значення

2.1 Місіонерська і проповідна діяльність Кирила та Мефодія

2.1.1 Сарацинська місія

2.1.2 Триязична Єресь

2.1.3 Брати в Римі

2.2 Походження слов’янського письма. Створення абетки як акт культурного значення для слов’янських народів

2.3 Праця братів в Моравії

2.4 Послідовники і учні Кирила та Мефодія та їх культурна діяльність

Висновок

Список використаної літератури


Вступ


Актуальність теми: Доба раннього середньовіччя визначається появою слов’ян на історичній арені. Загальні характеристики слов’ян, які дають автори VІ – VII століття вказують на самобутність слов’янського світу, наявність культури певного рівня розвитку. Слов’янська писемність і література зародилася шляхом боротьби за слов’ян між Візантією і західними католиками. Її підвалиною стала епохальна діяльність геніальних братів Кирила та Мефодія. Культурна діяльність Кирила та Мефодія стала визначною подією в житті слов’ян, а саме запровадження давньо - слов’янської абетки. Найбільш ґрунтовне дослідження цього питання висвітлене у праці сучасного болгарського вченого Емила Георгієва «Слов’янська писемність до Кирила і Мефодія». Автор на основі гіпотези, висунутої ще у 1884 році російським медієвістом В.Міллером про виникнення кириличного письма у процесі спілкування слов’ян із греками, дійшов висновку, що кирилиця не була ніким винайдена, а склалася еволюційно – історичним шляхом для практичних потреб слов’ян. Наукове припущення В.Міллера та Е.Георгієва щодо еволюційного шляху формування кириличного письма було пізніше підтверджено й іншими вченими. Зокрема, видатний український історик С.Висоцький знайшов на стінах Софії Київської графіті (від італ.graffiti – видряпаний) неповної кириличної абетки, яка складалася ще із 27 літер. З цього приводу С.Висоцький пише: «На два важливих питання походження слов’янської писемності, яку саме абетку винайшов Кирило і яка з них є старішою – глаголиця чи кирилиця – однозначної відповіді немає. Проте можна твердити, що Кирило не міг винайти кирилицю, тому що вона склалася еволюційним шляхом. На друге питання відповімо так: глаголицю винайдено у 863 році, і вона старша від кирилиці, але проти кирилиця значно старша від глаголиці. Проте існування протиглаголиці виникає великі сумніви».

Тому тема курсової роботи є актуальною на даний час і потребує детального розгляду.

Мета даної роботи: дослідити та проаналізувати життєвий та творчий шлях Кирила та Мефодія. Виявити місце місіонерської діяльності Кирила та Мефодія в культурному процесі. Проаналізувати набутки цих процесів.

Щоб досягти мети і розкрити тему потрібно вирішити такі завдання:

Дослідити біографічні відомості щодо Кирила та Мефодія

Проаналізувати місіонерську діяльність Кирила та Мефодія

Прослідкувати походження слов’янського письма

Виявити особливості щодо створення слов’янської абетки

Об’єкт роботи: культура раннього середньовіччя.

Предмет: культурологічна діяльність Кирила та Мефодія.

Джерельна база: при написанні роботи використана методична, наукова, історична література. Посібники з історії української та зарубіжної культури, історично-літературні монографії, енциклопедії, дослідження окремих зарубіжних та українських вчених, статті в журналах, наукових збірниках тощо.

Професор Іван Огієнко в книзі «Костянтин і Мефодій їх життя та діяльність» [ ] докладно висвітлює життя та діяльність солунських братів Кирила та Мефодія, звичайно на широкому фоні тодішнього культурного та політичного життя.

Автор відмічає, якою була віковічна сила кирило - мефодіївських ідей, в чому полягала геніальність їхньої праці, чому праця їхня мала безприкладно великі наслідки а також чому ці праці ми повік не забудемо.

Овчинніков В.С. у книзі «Історія книги: еволюція книжкової структури» [ ] констатує свою увагу на походження слов’янського письма. Аналізує походження слов’янських абеток – глаголицю та кирилицю. Намагається виявити спільність та відмінність між обома абетками.

Яровий В.І. у книзі «Історія західних і південних слов’ян» [ ] дає загальну характеристику слов’ян. Аналізує етапи поширення книжкової писемності слов’ян. Відмічає головне завдання Кирила та Мефодія та їхніх праць, виникнення церковнослов’янської мови і основ писемності слов’ян.

Професор Іван Огієнко у книзі [ ] 2 том достеменно висвітлює життя та діяльність Мефодія. Його культурно – просвітницька діяльність після смерті брата Костянтина. Констатує свою увагу також на боротьбі німецького духовенства проти Мефодія та його останні роки життя.

Бокань В.А. у книзі «Історія культури України [ ] висвітлює виникнення церковно – слов’янської літератури. Аналізує зародження слов’янської літератури, походження та здобуття освіти Кирила та Мефодія, створення слов’янської абетки та переклад Святого Письма.

Митропольська Н.Є. у книзі «Художня культура світу: Європейський регіон» [ ] відмічає, що найбільшою групою народів Європи споріднених за мовою та походженням є слов’яни. Аналізує спільні риси цих народів. Згадує, що першовчителями слов’ян були брати Кирило та Мефодій. Лаконічно аналізує їх місіонерську діяльність, та значення праці братів Кирила та Мефодія.

Методи дослідження: аналогічний метод, компілятивний метод, історичний метод, метод узагальнення.

Структура роботи: складається зі вступу, І Розділу, який вміщує два параграфи, розглядаються біографічні відомості Кирила та Мефодія, їх життя та діяльність.

ІІ Розділ «Місіонерська діяльність Кирила та Мефодія», який вміщує два параграфи, де розглядається найбільш плідна місіонерська та просвітницька праця Кирила та Мефодія. Також у параграфі 2.2. висвітлюється походження слов’янського письма, а саме - створення слов’янської абетки.

У висновку підсумовується спостереження всіх основ – проблем.

Розділ І. Констянтин та Мефодій, їх життя та діяльність


1.1 Життєвий шлях Костянтина


Слов’янський народ був народом численним і сильним, та займав широкі простори. На Сході Європи жили руси, на півдні – болгари й серби, на заході мешкали чехи, словаки, поляки. Усі ці народи трималися своїх стародавніх вірувань, але християнства ще не знали. З південними та частиною східних слов'янських народів межувала Візантія, - велика, міцна і найкультурніша грецька держава в усій Європі. Держава ця глибоко сповідувала християнство в східній Греції у православній формі. Багато працювала, щоб розповсюдити свою Віру по всіх східних народах. Про це все життя дбав великий тодішній патріарх Константинопольський Фотій, найосвіченіша людина всієї тодішньої Європи. Церква оголосила його святим, і святкує його пам'ять 6 лютого. Патріарх Фотій замислив і виконав величезну історичну працю – християнизував всі слов'янські народи і тим приєднав їх до європейської культури. Тобто дав новий зміст слов'янським культурам. Слов'яни не знали тоді добре європейської культури, - не мали своєї впорядкованої азбуки, а тому не мали й писаної літератури.

У грецькому місті Солуні (тепер Фессалоніки) в Македонії жили два брати: молодший Костянтий і старший Мефодій. Їх батько був губернатором Солуня в Македонії. У місті Солуні того часу люди були двомовні: знали державну грецьку мову і свою мову - слов'янську, тобто болгарську.

Просвітитель Костянтин народився в 827 році в Солуні, в заможній родині. Батька його звали Лев, а матір Марія. Батьки Костянтинові походили із знатного роду в Солуні. Як свідчить «Успіння Кирилла», батьки мали семеро дітей, з них наймолодший був Костянтин.

Місто Солунь, в південній Македонії, був на той час другою столицею Візантії, яка розташована в затоці Егейського моря. Християнство з'явилося в Солуні дуже рано, його заснував апостол Павел. Це було місто двоязичне з самої природи своєї: вищий міський клас – то був клас служилий та торговий, складався з греків, Але нищий міський клас – то були слов'яни. Ось через це майже кожен солунянин вже від народження свого був двоязичним. Навкруги Солуня скрізь жили слов'яни, котрі становили в Солуні національну більшість.

Хто були за походженням батьки Костянтнові, Лев та Марія джерела не розповідають про це однаково. Паннонські Життя про походження батьків прямо не розповідають, хоч деякі вирази в них натякають на їх грецьке походження. Пізніші слов'янські пам'ятки, з патріотичного почуття не могли змиритися з думкою, що святі брати були греки, і досить швидко зробили їх слов'янами.

У 7 років Костянтинові наснився дивний сон, про що він розповів своїм батькам так. Хлопцю наснилося, ніби «стратег зібрав усіх дівиць нашого міста та й сказав мені: «вибери собі рівну в них котра тобі люба, на потругу й на поміч». Я розглянувся, і перебравши всіх, побачив одну найкращу за всіх, світлу лицем, прикрашену золотим намистом та перлами, і всіма прикрасами, а ім'я їй було Софія, тобто мудрість. Ось цю я собі й обрав».

В школі Костянтин навчався краще за всіх, бо мав на диво всім скору пам'ять. Навчання в школі не задовільняло всіх духовних потреб Констянтина, тому він доповнював їх вдома. Констянтин був високоталановитим і надмірно полюбив слов'янський народ. Патріарх Фотій мав тоді високу школу в столиці Костантинополі. Костянтин одержав вищу освіту там. Здобувши найкращу на той час загальну різнобічну освіту. Він вивчив арабську, грецьку, єврейську, латинську і слов'янську мову.

Особливо полюбив молодий Костянтин твори Григорія Богослова чи Назіянзіна (326 – 389), і ці твори завчав собі на пам'ять.

Григорій Богослов, один з найвидатніших богословів свого часу, славний оратор і поет. Він прагнув служити Богові тим, що мав найбільшого - своєю красномовністю. «Її приношу я Богові мойому – каже він в одному своєму творі, - її я присвячую Йому; це одне, що лишилося в мене і на що я багатий, - від усього іншого я відмовився… Красномовність я поважаю, дорожу нею, тішуся нею більше, як інші тішаться всіма багатствами світа. Вона товариш життя мого, добрий порадник та співрозмовник, провідник до неба, горливий помічник». Звичайно, що сааме це стало заповітом молодого Костянтина.[ ]

Намалював Костянтин на стіні (своєї кімнати) і написав ось таку похвалу св. Григорію: «О, Григоріє, тілом чоловіче, а душею анголе! Бувши тілом чоловіком, ти стався анголом, бо твої уста, немов серафим, прославляють Бога та освітляють світ увесь навчанням віри справедливості. Прийми й мене, що припадає до тебе любов'ю та вірою, і стань мені вчителем і просвітителем». Оцей перший юнацький твір Констянтина був йому заповітом на ціле його життя, а життя та твори Григорія стали для Констянтина зразком, до якого він прагнув. [ ]

Коли Костянтину виповнилось 14 років, помер його батько десь 841- го чи 840-го року. Констянтин дедалі більше захоплювався наукою. Юнак розвивався передчасно і незабаром дійшов до того, що у Солуні, котрий мав славу вченого міста, не було вже потрібних йому вчителів. В цей час Костянтин почав читати богословські твори, Але багато чого не розумів. Особливо стало йому на заваді незнання грамматики, звичайно не в узькому нашому розумінні, а в широкому – філології взагалі. Почувши Костянтин, що до Солуня прибув якийсь чужинець, що знав грамматику (мандрівні вчителі в той час в Візантії були явищем звичайним) поспішає до цього вчителя з низькими поклонами просить його: «Зроби ласку, навчи мене – каже – граматиці». Але вчитель сухо відповів йому: «Юначе, я зарікся до кінця днів своїх нікого не навчати граматиці…». Тоді юнак знову вклонився йому і плачучи благав: «Візьми всю частку, що належить мені з дому батька мого, але навчи мене…». Протее суворий учитель був невмолимий. Випадок з цим невблаганним учителем свідчить про те, як молодий юнак поривався до науки, яка велика жага була в нього до неї. Вже в Солуні дане Костянтинові добре на той час виховання, яке тільки змогли дати йому багаті батьки та місцеві вчителі, а між вчителями був і знаний вчений того часу Лев Філософ.

Вже в рідному місті Солуні молодому юнакові запало глибоко до серця велика думка стати апостолом слов'янським. Але ще надто малий був Костянтин і потребував подальшої науки, якої не знаходив Солуні. Потрібно було вступати до вищої школи, і Костянтин їде за наукою до Костантинополя, як до джерела найвищих знань того часу.

Як вищого урядника в державі солунського друнгарія Лева добре знали й при Константинопольскому дворі. Державним канцеляром чи логофетом при візантійському дворі був у той час один з регентів, Феоксит, Людина дуже впливова. Можливо, як свідчить одне з пізніших джерел, що логофет Феоксит був родичем батька Костянтина Лева, тому вважають, що останні слова при смерті до дружини своєї, що Бог пошле малому синові «батька й такого керівника, що керує всіма християнами» могли відноситися до логофета Феоксита. Напевно, через те, коли настав час віддати Костянтина до вищої школи, то мати його нагадала про це логофетові і вмовила його взяти сина до Костантинополя.

Коли саме це сталося, памятки не розповідають, Але було це після смерті батька Лева, за царя Михаїла, тобто в 842 році, коли Костянтинові було 15-16 років.

Незадовго перед тим, як Костянтин приїхав до Константинополя, там відбулися дуже важливі політичні зміни. Імператор Феофил (829-842), останній захисник іконоборства, помер 20 січня 842 року, а за ним разом впали всі, хто був протии шанування ікон. На престол вступив 21 січня малолітній – йому тоді було лише три роки – Михаїл ІІІ, а його опікунами, дійсними правителями держави, стали: мати Феодора Пафлагонянка, дружина покійного Феофила, і три сановники: брат Феодори патриції Варда, логофет Феоксит і генерал Мануїл, дядько цариці. Першою справою нового уряду було розпорядження про пошану ікон. Під головуванням нового патріарха 11 березня 843 р. В першу неділю великого посту, в великій патриаршій церкві відбулося «свято православія» - іконоборство було засуджено, відновлено шанування ікон, і вирішено, щоб до віку в перший тиждень великого посту урочисто святкувати «свято православія».

Такий був стан в Константинополі перед прибуттям туди Костянтина. Вважають, що Костянтин навчався разом з юним імператором Михаїлом, що народився в 839 році, було йому під час приходу Костянтина десь 3-4 роки, а тому вчитися разом з Костянтином не міг. Він вчився власне в надвірній школі, вчився в тих вчителів, що навчали й Михаїла. Важко сказати, чи Костянтин, що був на 12 років старшим від Михаїла, мав якийсь вплив на імператора. Вихованням Михаїла займалася мати та дядько Варда.

Перейшовши Костянтин до столиці, із запалом узявся за навчання. Учителем у нього Були згадані вже Лев Філософ та Фотій. Найперше за що взявся Костянтин – це за грамматику, якої не міг навчитися в Солуні. Костянтин вивчав і інші науки, зокрема навчився у Лева знань про Гомера та геометрії, а у Фотія – діалектиці і «всіх інших філософських наук». Крім того вивчав він риторику, арифметику, астрономію, музику. Костянтин ніколи не марнував час.

Батьком Костянтину в Константинополі був логофст Феоксит. Він не мав дітей, тому настановив Костянтина управителем свого дому, і дозволив йому сміло заходити до царських покоїв. Логофет не жалів грошей на освіту, і Костянтин отримував блискуче на свій час виховання. В вихованні цьому, згідно з духом часу, на першому місці стояли науки богословські, і їх досконало навчився Констянтин, а особливо тому, що він мав до них великий хист. За свій разум та видатні успіхи в осягненні наук Костянтин одержав прізвище «Філософа» (мудрого). Після закінчення навчання Костянтин прийняв сан священника, і його було призначено хранителем бібліотеки при храмі Святої Софії, Але згодом залишив столицю і таємно пішов у монастир. Незабаром знову повернувся у Константинополь, і його було призначено учителем філософії до вищої Константинопольської школи. Згодом Костянтина було відіслано інспектором на диспут щодо захисту вчення про Святу Трійцю з мусульманами, і одержав перемогу. Повернувшись до свого брата – Мефодія на Олімп.

Незабаром імператор викликав обох братів з монастиря, і відправив їх з проповіддю до Хазарів, які жили в Причорномор'ї. По дорозі вони зупинились на деякий час у Корсуні. Там вони знайшли мощі священомученика Климента Римського. Вони провели успішну і плідну проповідь серед хазар. По дорозі додому брати знову відвідали Корсунь, і взявши там мощі святого Климента, повернулися до Константинополя.

Саме в цей час прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава з проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати на рідній словянам мові. Імператор ннадіслав в Моравію братів Мефодія і Костянтина. Разом з ними до Моравії поїхали їхні учні: Горазд, Климен, Савва, Наум та Ангеляр. Завдяки їхній допомозі, вони склали слов'янський алфавіт і переклали на слов'янську мову в священні книги, без яких не могло завершуватись богослужіння: Євангелія, Апостол, Псалтирь, а також різні служби. Це відбулося у 863 році.

Після завершення перекладу Костянтин і Мефодій стали навчати моравське населення слов'янської мови, а разом з тим навчали як відправляти богослужіння слов'янською мовою. Це викликало обурення німецьких єпископів, що звершували в моравських церквах богослужіння латинською мовою. Вони повстали проти Костянтина і Мефодія, стверджуючи, що богослужіння може відправлятися тільки на одній із трьох мов: єврейській, грецькій, латинській, тому подали скаргу до Риму.

Костянтин і Мефодій відправились до Риму взявши з собою мощі св'ятого Климента. Дізнавшишь, що вони несуть з собою мощі, папа Адріан вирушив їм на зустріч. Костянтин і Мефодій Були прийняті з великою шаною. Папа Римський затвердив відправляти богослужіння слов'янською мовою, а перекладені книги Костянтином і Мефодієм наказав покласти в римських церквах і завершувати богослужіння на слов'янській мові.

У Римі Костянтин занедужав. Він відчував, що наближається його остання хвилина, він постригся у ченці, прийнявши ім'я Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, Кирило помер у 42 роки. Під іменем Кирило він був згодом канонізований. Кирило заповідав братові Мефодію продовжувати їхню спільну справу.


1.2 Життя та діяльність Мефодія


Про молоді літа Мефодія майже нічого не відомо. Був він старший за Костянтина. Мефодій був гарної зовнішності, лагідної вдачі і всі його любили. Безумовно, ще з дитинства полюбив він слов'ян, і вмів розмовляти по-слов'янському. Не виключена можливість, що може саме від брата Мефодія Костянтин пізнав вперше слов'янський світ.

Молоді роки Костянтинові всі пройшли з Мефодієм, а звідси така їх сердечна прив'язаність один до одного, що не рвалася в них ціле життя. Про навчання Мефодія нічого не відомо, Але напевно батьки дали йому добру освіту, тому що деякі памятки називають і Мефодія філософом. Можливо, що Мефодій, закінчичши своє навчання, був на військовій службі у свого батька в солунській стратегії. Пізніше, десь після смерті батька, Лева (841-840), про Мефодія довідався імператор. І Мефодій став правителем якоїсь слов'янської землі, як вважають дослідники – може десь в Македонії, чи швидше – в Фесалії, бо там було «княженіє» і Були свої князі ще в кінці VІІІ століття. Вважають, що імператор відправив Мефодія на княжіння, ніби передбачаючи його майбутнє учителювання та архиєписковство серед слов’ян. Скільки саме на цій посаді пробув Мефодій невідомо. Це перебування воєводою у слов’ян, безумовно дало Мефодію досвід про слов’янське життя, мову та звичаї, що це пізніше, під час апостольської праці у слов’ян, йому військо пригодилось.

Мефодій від природи був практичнішим і сильнішим від Костянтина, мав характер схильний до самоаналізу. Дочекавшись слушного часу Мефодій, зрікся княжіння, пішов на гору Олімп, де жили чесні отці, і тут постригся у ченці і одягнув чорні ризи. Мефодій став ченцем приблизно 855-856 року, під час відомих революцій в Константинополі, коли регент Логофет був забитий, а царицю Феодору силою постригли в черниці. Не виключена можливість, що власне ці події змусили Мефодія кинути державну службу й шукати покою у монастирі.

14 лютого 869 року Мефодій поховав свого брата Кирила, та виповнив його передсмертний заповіт: розпочатої праці в Моравії не кинув, не пішов собі до свого улюбленого Полихронієвого монастиря або взагалі на гору Олімп. Навпаки – залишившись без брата, Мефодій не злякався тієї великої, незмірно тяжкої та небезпечної праці, що чекала його на Моравії, - і він ще довгих 16 років до кінця життя свого невпинно працює на користь моравського народу. Також ,завдяки Мефодію, Святе Письмо слов’янською мовою було закінчене. Мефодій у 870 році був висвячений на Архієпископа Мораво - Паннонського.

Мефодій з учнями 870 року покинув Рим і вирушив до Паннонії, де й став проводити апостольську працю. Але події в Римі швидко змінилися, - у 870 році німці захопили князя Моравського Ростислава, викололи йому очі й кинули у холодну в’язницю, де він незабаром помер. Також католицький Архієпископ Зальцбургський схопив Архієпископа Мефодія і кинув його у в’язницю. Мефодій зустрівся там з моральними знущаннями та нелюдськими фізичними катуваннями. Не змогли тепер досхочу помститися на його браті.

Біля трьох років перебував в тяжкій монастирській в’язниці Мефодій – перший моравський Архієпископ. Він вимагав правдивого суду над собою у Римі. Писав він у Рим, але Рим уперто мовчав, бо листи Мефодія перехоплювали, та й у самому Римі порядку не було. Старому архієпископу – Мефодію було тоді понад 50 років.

14 грудня 872 року відбулася зміна на папському престолі: Адріана ІІ замінив енергійний та невтомний Іоан VIII. Політичні міркування, а також бажання закріпити за собою паннонську єпархію, змусили папу Іоанна VIII енергійно вимагати звільнення Мефодія з в’язниці. І після звільнення Мефодій згодом повернувся в Моравію. Безумовно, не забули у Моравії про нього, дуже цікавилися його долею, бо ж тут було немало хоча б учнів його. Народ з великою радістю зустрічав свого улюбленого учителя, тільки тепер не простого ігумена, але й архієпископа Моравського. «І прийняв його князь Святополк зо всіма мораванами, і поручив йому всі церкви та священників по всіх містах». Моравська Легенда так розповідає про повернення Мефодія: «Покаявшись Святополк у тому, що він несправедливо накоїв святому мужеві, післав послів, щоби Мефодій вернувся до своєї церкви, обіцяючи загладити свої провини. Тоді Божий чоловік поспішив знову побачити свою паству, яку він залишив був тілом, але не любов’ю. Коли він наближався, зійшлися почесні люде та горожа не моравські; вони надзвичайно тішилися й дякували Богові, говорячи: Господи, Ти навістив нашу землю; Ти звеселив її, вернувши нам пастиря душ наших».


1.2.1 Боротьба німецького духовенства проти Мефодія

Історія Велико-Моравської держави – це трагічна історія боротьби слов’янського народу за свою незалежність. Незалежності цієї не хотіли німці, могутні сусіди Моравії, і тому постійно «огнем і мечем» повертали собі моравський народ, як тільки він здобував собі волю. Увесь час Моравія настирливо прагне до незалежності, і увесь час німецьке духовенство поборювало цю незалежність, вважаючи Моравію за свою власну єпархію.

Німецьке духовенство не змирилося, коли виникла думка відпустити з тюрми Мефодія. Знову ще з більшою заклятістю та впертістю виступило проти архієпископа моравського.

Коли розпочалися війни Святополкові за незалежність Моравії, німецьке духовенство змушене було втікати. Погодитися з таким гірким становищем не хотіла німецька влада ні церковна, ні політична. Зрозуміли вони, що головною причиною для їхніх нещасть було слов’янське богослужіння, яке запровадив «хитрий» грек Мефодій. Вони добре знали, що богослужіння народною мовою будитиме самостійницькі почуття серед мораван, і тому заклято виступали проти цього богослужіння мораван, і тому виступали проти цього богослужіння.

Святополк не мав особливої прихильності до слов’янського богослужіння. Він поважав латинське духовенство. Безумовно, Мефодій змушений не раз гостро нагадувати Святополкові його нелюдський вчинок з князем Ростиславом, і може власне це і посіяло нелюбов Святополка до Мефодія. Чим і скористалися латинські священики, які нав’язували підступну провокаційну думку Святополкові, що ніби слов’янська мова – то мова варварська, а служити богослужіння цією мовою – то непрощенний гріх.

Мефодію довелося тяжко й невпинно боронити свою «нову науку» - богослужіння народною мовою. Але папа поблагословив слов’янські книги, і тому німецькому духовенству довелося «ловити» Мефодія на чомусь іншому. І німецьке духовенство незабаром знайшло ці інші причини до архієпископа моравського: зробило його єретиком.

Мефодій увесь час лишався греком, тобто архієпископом східного обряду. Ніяких латинських релігійних новин він не тільки не приймав, але й гостро поборював їх як єресь. Мефодій міцно тримався постановами вселенських соборів і не дозволяв собі нічого до них додавати. Символ Віри Мефодій і в церкві читав і навчав тільки так, як його склали Никео-Цареградські собори, тобто без доповнення «і від Сина». Ось до цього власне вчепилися вороги Мефодієві, і почали скрізь розпускати чутки, ніби архієпископ навчає неправдиво, ніби він протоєретик.

На Мефодія посипалися до Риму численні наклепи на обвинувачення. Незабаром Мефодію було наказано з’явитися до Риму для виправдання. Старий архієпископ Мефодій був змушений втретє подорожувати до Риму й знову відповідав перед судом. Папа звелів їхати негайно, під кінець 879 року Мефодій був уже в Римі.

Мефодій досить довго пробув у Римі, більше ніж півроку. Був скликаний синод, де перед єпископами виступив Мефодій. Головним пунктом його оборони було богослужіння на слов’янській мові. Папа виправдав Мефодія. Але, щоб не дратувати німецьке духовенство, папа висвятив, на прохання Святополка, його наставника Вікінга на посаду єпископа, як вікарія Мефодія.

І Мефодій знову розпочав свою апостольську працю на Моравах. Про безправне ув’язнення Мефодія та його справу було забуто і закрито в Римі. Що саме робив архієпископ Мефодій, джерела докладно не визначають. Напевно праця була такою ж самою, як в перший приїзд братів до Моравії: проповідь християнства, викорінення забобонів, підготовка місцевого духовенства. Праці було вдосталь, бо в цей час Моравія поширилась на всі боки: до неї увійшли в найтісніший зв’язок на заході - Чехи, на півночі – Серби, на північному сході – Краківська Польща чи Хробація. Належала сюди й частина західно - українського народу. Цікаво зазначити, що це поширення політичної сили Моравії зв’язує з апостольською працею Мефодія: «Від