Xreferat.com » Рефераты по истории » Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери

Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери

Курсова робота


Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери

План


Вступ

Розділ І. Загальні риси зовнішньої політики

Розділ ІІ. Основні напрямки зовнішньої політики

А) Західний

Б) Північно-східний

В) Східний

Г) Південний

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки


Вступ


Актуальність теми. На рубежі старої і нової ери римська республіка досягла своїх природних меж, і така велика імперія постійно контактувала з сусідніми племенами та царствами. Завоювання Цезаря і Августа пересунули північні рубежі імперії на лінію великих європейських річок Рейну і Дунаю; ще раніше на сході римляни вийшли до Євфрату. Таку політику, хоча і не так активно, продовжили їх наступники. Та нажаль більшість істориків, що займаються вивченням політичної історії Римської імперії періоду І–ІІ століття нашої ери, звертають увагу на внутрішній лад та політику щодо провінцій, зовсім мало надаючи значення стосункам із зовнішнім світом.

Зовнішня політика є однією із найважливіших сфер життя кожної країни, тому вивчення її є одним із необхідніших аспектів дослідження історії Римської імперії періоду І–ІІ ст. н.е.

Виходячи із важливості теми для створення цілісної картини історії Римської імперії та недостатньому науковому рівні її розробки, дослідження цієї проблеми є досить актуальним.

Метою дослідження є історія зовнішньої політики Римської імперії у I–ІІ ст. н.е. і визначення її впливу на трансформацію становища провінцій і нових територій що входили до її складу, та на еволюцію зовнішньої політики римлян за різних імператорів, встановлення контролю над новими територіями і на розвиток міжнародної обстановки у цілому. Відповідно до мети постають найбільш важливі завдання дослідження:

– провести комплексний аналіз взаємин між Римською імперією та прикордонними областями як дипломатичного, так і військового характеру;

– визначити мету і напрямки політики Риму, визначити місце завоювання нових територій в цій політиці;

– встановити основні методи і прийоми ведення зовнішньої політики Римом та правителями, простежити зміни методів й прийомів зовнішньої політики римлян під час переходу від республіканського ладу до принципату;

– визначити ступінь впливу Риму на розвиток міжнародної ситуації і встановити залежність стосунків між Римом і неримськими територіями від змін загальнополітичної ситуації в певному регіоні;

– встановити ступінь і характер впливу Риму на внутрішньополітичну ситуацію у прикордонних територіях та провінціях.

Об’єктом дослідження є дипломатичні, економічні, військові і культурні контакти між Римом та зовнішнім світом, і напрямки зовнішньої експансії.

Предметом дослідження є зовнішня політика Римської імперії у I–ІІ ст. н.е.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені поставленими метою і завданнями і охоплюють період епохи ранньої імперії. Зовнішня політика Цезаря і Августа проводилась дуже активно і була досить вдалою. Але нижня хронологічна межа у роботі обумовлена припиненням активної зовнішньої діяльності після смерті Августа при Тиберії, тому нижньою межею є початок його правління, тобто 14 р. (Епоху імперії прийнято ділити на два періоди: ранню імперію (з 27 р. до н.е. до кінця II ст. н. е.) і пізню (ІІІ–V ст. н.е.)).1

Верхньою межею роботи є кінець ІІ ст. н.е.

Структурно робота поділяється: на вступ, п’ять розділів та висновки. В кінці роботи подано список використаних джерел та літератури.

Історіографічний огляд літератури: До нашого часу дійшла велика кількість письмових джерел, та нажаль небагато з них перекладені на українську чи російську мови. З письмових джерел у даній роботі використовувались праці Корнелія Тацита та Йосифа Флавія. Тацит залишив досить детальний опис соціального, політичного та культурного життя римлян досліджуваного періоду . Із праць Й. Флавія до даної тематики відноситься тільки «Іудейська війна», яка є одним із епізодів боротьби іудеїв з римлянами. Також досить багато інформації можуть дати хрестоматії, але у них розміщені лише уривки творів римських авторів. Із монографій які присвячені І-ІІ ст. н.е., і частково розкривають зовнішню політику варто відзначити роботи таких істориків, як К. Кріст, Е. Баррет, К. Вербицький, С Ковальов, Т Момзен та ін. У вітчизняній історіографії існує велика кількість праць присвячених історії римських колоній, але у них переважає опис їх після римського завоювання. До них відносяться роботи С. Голубцової, В. Зубаря, Ю. Колосовської, та А. Рановича. Періодичні видання є досить цінним джерелом, тому що здебільшого їх зміст охоплює певну, конкретну проблему чи певний період.

Наукова новизна у вітчизняній історіографії на даний час окремих праць та монографій які розкривали б проблему зовнішньої політики Римської імперії немає. Тому дана робота є спробою узагальнення та виділення особливостей цієї політики.

Розділ І. Загальні риси зовнішньої політики


З кінця І століття до н.е. в Римі були запозичені стародавні уявлення еллінізму, які ототожнювали римське панування з пануванням над всією ойкуменою, тобто над всім цивілізованим світом за середземноморськими уявленнями, а виражаючись по-римськи, над земною кулею1. Ця концепція існує в офіційних текстах, символічно вона виражена застосуванням глобуса на римських монетах, який втілює світове панування. Зображення на монетах інтерпретувалися не тільки як спроба зобразити положення ойкумени на земній кулі, але і як символ світової імперії. Якою б не була картина світу у мешканців імперії, чи уявляли вони його оточеним океаном диском або кулею, їх світ охоплював земну кулю і всесвіт, і над цим простором панував Рим. За словами Г.С. Крабе «у першому столітті нашої ери римляни дотримувались староелліністичних цінностей в число яких входило переконання що вони в усьому кращі за провінціалів»2. Суперечності між ідеєю римського світового панування і військово-політичною реальністю існували із самого початку. Слідуючи традиції Олександра, римські полководці завжди мріяли здобувати собі славу, пройти до меж ойкумени: Помпеї з своїм походом до Каспійського моря, Цезар з своїми настаннями до північно-західного краю Іберійського півострова і пізніше до Британії. Проте полководці були змушені перервати ці широкомасштабні операції. Нічого було і думати про пряме і тривале володіння всіма землями, по яких вони пройшли.

Контраст між претензією на світове панування римської держави і фактично підкореними територіями, а також інструментарій і форми римського впливу в просторі по той бік прикордонної зони виявилися ще при Августі. Сформульований тільки після його смерті заголовок латинської копії його «Діянь» говорить про те, що він підпорядкував земну кулю імперії римського народу. Характерно, що Август вихваляється проривами свого війська і флоту в регіони, в які до цього не заходило жодне римське військове з’єднання, будь-то дакські землі по той бік Дунаю, міста Аравії і Ефіопії або батьківщина кімбрів.

Уявлення Августа про Римську імперію включало племена і народи, які цій імперії не підкорялися, він вихвалявся тим, що розширив межі всіх прилеглих римських територій. Він говорить про утихомирення іспанських і галльських провінцій, Германії до гирла Ельби, причому саме в цьому регіоні він свідомо умовчує про те, яку конкретно територію має на увазі. Зовсім інший засіб використовується при описі зовнішньополітичних успіхів на Сході. Досягнутий з великими зусиллями дипломатичний успіх 20 р. до н.е. був піднесений так, ніби то парфяни попросили дружби у римського народу. 1

Встановлення дружніх відносин через посольства далеких країн, перш за все з Індії, звідки раніше ніколи не прибували посли, надалі посольства від бастарнів, скіфів і сарматів, від царів альбанів, іверів і мідян свідчать про радіус римського престижу не менше, ніж прийом царів і князів сусідніх держав. Цьому відповідає той факт, що чужі народи випрошували у Августа царів2. Названі подробиці, звичайно, не можна переоцінювати, проте вони показують, що імперія вже при Августі розповсюдила свій вплив далеко за межі провінцій і за прикордонні зони. Як і всередині, імперія, не дивлячись на свідомо встановлену Августом когерентність її складових частин, зовсім не складалася з уніфікованих елементів, так і ззовні була пов’язана контактами дружніх відносин зі своїм прикордонням.

Але не тільки ці контакти дозволяли дозволяли панувати над всією земною кулею. Хоча старі римські основоположні категорії в області дипломатії і зовнішньої політики, дружба і вірність давно вже стали ненадійними, принципат все ж таки перейняв їх і підпорядкував, як споконвіку, своїм інтересам. Хоча владики і племена хотіли підтримувати дипломатичні або дружні відносини, вони при цьому переслідували інші цілі, ніж імперія, і виходили з іншого змісту і зобов’язань цих контактів, ніж римська сторона. Але тих правителів які не хотіли виконувати волю Риму ліквідовували, але здебільшого не фізично тому опір переселенню чи призначенню на якусь посаду на іншій території майже не чинився1.

Сучасна наука довгий час фіксувала свою увагу на кордонах по річках, які врешті-решт були оцінені як «моральний бар’єр» між римлянами і варварами. Проти такого уявлення говорять не тільки військові і політичні досягнення, але і перш за все той факт, що загальне і сумарне поняття «варвари», для позначення тих всіх, що живуть за межами імперії, неримлян, переважало в ідеології Риму тільки в пізній античності2. Скільки зусиль приклав Тацит в «Агріколі» і «Германії», щоб осягнути своєрідність окремих британських і германських племен!

У всіх прикордонних зонах спочатку мірилом були військові цілі, до яких відносилися з міркувань безпеки поточна розвідка і контроль за прикордонною зоною. До них належали прикордонні патрулі в Британії, на Рейні, в Сірії, Аравії і Північній Африці. Тому важливо було створити велику і сильну армію яка могла б, не тільки захищати кордони імперії, а й завойовувати, у разі потреби, нові території. В кінці останньої громадянської війни Август успадкував близько шістдесяти легіонів. Він скоротив це число до двадцяти восьми, три з яких були втрачені в Тевтобургськоу лісі. До кінця правління Нерона (68 р. н.е.) число легіонів знову виросло до двадцяти восьми, причому двадцять п’ять з них були розміщені на кордонах імперії. Ці сили підтримувалися приблизно такою ж кількістю допоміжних військ, набраних з місцевого населення, що живе уздовж кордонів3.

Створення «клієнтних» і васальних держав, династії яких були пов’язані з Римом, стало звичним з здавна, що привело, при Августі, до призначення васальних царів. Одним з найвідоміших є випадок з Італіком: «У тому ж році (47 р. н. е.) народ херусків попросив у Риму царя, оскільки їх дворянство було винищене у внутрішніх міжусобних війнах, і залишилася єдина людина царського походження на ім’я Італік, який (у примусовому порядку) жив в Римі. Його батьком був Флав, брат Арменія, матір’ю – дочка хатського царя Актумера, сам він був красивий собою і майстерний у володінні зброєю і верховій їзді, як за нашими правилами, так і за правилами свого батька. Принцепс (Клавдій) вдосталь забезпечив його грошима, дав йому безліч супроводжуючих і доручив прийняти сан свого роду. Він був першим, хто народився в Римі, і зайняв трон чужої країни не як заручник, а як римський громадянин».1

Хоча Тацит констатує, що ця форма політичного впливу не завжди зберігалася і перш за все рідко була постійною, римські монети, як рупор офіційної політики, прославляли призначення васальних царів, хоча країна, про яку йшлося, не знаходилася під безпосереднім римським керівництвом. Але представники іноземних провідних станів були зобов’язані римлянам і в іншому: розвиток дипломатичних місій і контактів засвідчено не тільки у літературі, але і доведено речовинними знахідками.

Регулювання час від часу відносилося також і до вербування допоміжних груп на територіях по той бік кордону, до тимчасової допомоги фахівцями, як у Децебала, і до контролю за торгівлею: «Ближче... розташовано плем’я гермундурів (між Майном і Дунаєм), що залишилося вірним римлянам. Тому тільки ним одним з германців був дозволений товарообмін не тільки по берегу, але і глибоко всередині і в багатющій колонії провінції Реція (Ангсбург). Всюди вони проходили без контролю...».2

Принаймні тимчасова прихильність до гермундурів не стала загальною нормою так само, як суворий контроль за тенкторамами на Рейні або закріплення місць і часу для торгівлі, що були здійснені маркоманами за наказом Марка Аврелія після 173 р. н.е.1 Проте якими б значними не були ці розпорядження для життя прикордонних сусідів, вони по своїх наслідках навіть близько не досягли того втручання, до якого вдавалася римська політика на Рейні і Дунаї за часів Цезаря для стабілізації положення на межах: переселення цілих племен або неоднорідних груп населення.

Очевидно, що такі насильницькі або принаймні неконтрольовані акції по переселенню за часів Цезаря і Августа робилися набагато частіше, ніж в подальші десятиліття, коли вони проходили у великому об’ємі перш за все на Нижньому Дунаї. Спочатку серйозні зміни зазнали рейнська зона і її оточення, коли гельвети, убії, сигамбри, хаті, маркомани і гермундури з своїми сусідами, прямо або що побічно постраждали від цих акцій, змінили місця свого мешкання. Якщо римська сторона майже до середини ІІ ст. н.е. була контролюючою і зваженою владою, то пізніше закон про торгівлю розповсюджувався, як правило, і на іншу сторону.

Уявлення про римське панування над всією земною кулею ототожнювались з пануванням римського сенату і римського народу або із сприйняттям міста Риму як столиці, всесвіту. З часу створення принципату само собою напрошувалося бачення в принцепсі гаранта щастя, вартового і батька всієї земної кулі. Якщо самі принцепси спочатку були стриманими в цьому плані, то таке відношення вже з давніх пір відображалося в почесних написах і віршах. Але не всі поділяли цю думку, деякі нівіть негативно оцінювали таку політику. Квінт Горацій Флак у зверненні «До римського народу» говорить, що Рим своїми постійними війнами ослабив себе, і загинув від своєї ж руки.2

Ключове положення в загальному розвитку думки про світове панування займає Адріан, який переніс свій вплив на всю «земну кулю» і на державних монетах прославлявся як відновлювач і добродійник всієї ойкумени, як відновник і навіть збагачувач всього світу. Метою Адріана було задовольнити інтереси міста Риму, всіх провінцій і всієї землі. Так, для нього характерний, що він, з одного боку, в довгих і виснажливих подорожах відвідував провінції, щоб ознайомитися з їх проблемами, з іншою, він наказав позначити новими маркувальними каменями священну межу міста Рим. що свідчить про бажання краще прикріпити до імперії нові території, в той же час мешканці Риму і Італії вважали себе кращими від інших. Бажання відгородження диктувало також систематичну фіксацію і реорганізацію укріплених меж імперії, які в першу чергу були призначені для нагляду, а не для оборони.

Разом з Римською імперією в тодішньому світі існували інші великі держави – Парфянське царство, Кушанськая держава, Ханьська імперія в Китаї, але серед них Римська імперія виділялася по своєму військово-політичному потенціалу, культурному рівню і загальному історичному значенню.

Щодо характеру зовнішньої політики то більшість учених сходяться до думки, що у І ст. вона була завойовницька, а в ІІ переважно оборонницька. Але існують різні думки з цього приводу. Наприклад О. В. Кудрявцев вважає, що при Юліях–Клавдіях Рим не прагнув до захоплення нових земель і що наступальні війни, пояснюються тільки небажанням посилення сусідів.1 Він також наводить ще одне підтвердження своєї теорії говорячи, що римські кордони були настільки великі, що з такою кількістю армії, що була тоді в Римській імперії (бл. 150 000), неможливо було проводити завойовницьку політику, її ледве вистачало на оборону кордонів і підтримання внутрішнього порядку, про свідчать численні повстання у провінціях.2 Також про малу спроможність вести завойовницьку політику свідчить те, що до складу допоміжних когорт армії входили виходці із різноманітних племен, які використовувались здебільшого для оборони меж імперії.3

У I–II ст. Римська держава досягла найбільшого територіального розширення. До його складу увійшли Північна Африка, велика частина Західної, Південної і Південно-східної Європи, Східне Середземномор’я частина Вірменії і річки Євфрат. На території колишньої Римської імперії I–II ст. в даний час існує близько 25 держав. Римська імперія стала світовою, по тих масштабах, державою.

Більшість рис зовнішньої політики у І-ІІ ст. н.е., були сформовані як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Римська культура яка досягла небаченого, як на той час, розвитку давала підстави громадянам імперії, порівнюючи себе з іншими народами, вважати себе кращими, і не тільки в культурному плані. Що і формувало характер відносин з іншими народами. Римська дипломатія тих часів була розвинута краще ніж у їх сусідів, що давало змогу панувати не тільки з допомогою сили. Зовнішньополітичні вектори римлян були досить різноманітними, імперія контактувала з представниками не тільки різних народів, а і з представниками великої кількості етносів та різноманітних культур, що і призвело до багатогранності політики. Створення клієнтних держав, військова та економічна експансія поступово розширювали території імперії, а призначення Римом правителів, контроль економіки, насадження римських порядків та культури допомагало зберегти там владу.


Розділ ІІ. Основні напрямки зовнішньої політики


А) Західний


До західних провінцій відносилися Корсика, Сардинія, три провінції Іспанії (Бетіка, Лузітанія і Тарраконська Іспанія), чотири галльські (Нарбонська провінція, Аквітанія, Лугудунська Галія і Бельгіка), Нижня і Верхня Германія і провінція Британія. Ці території були в своєму історичному розвитку, соціально-економічному і етнічному відношенні (велику їх частину населяли кельти і галли) єдними і в цілому складали особливу частину Імперії. До часу римського завоювання на території Іспанії і Галії жили численні племена і народності, що ще не досягли рівня зрілого суспільства і національної державності. Розповсюдження римського впливу, вищої культури, класичних форм рабовласництва сприяло соціально-економічному і культурному підйому західної частини Римської імперії, що зробило римський Захід одним з самих романізованих регіонів Імперії1. Ефективним знаряддям римського впливу в західних провінціях були численні міста різного типу, засновані в I–II ст.: найбільш привілейовані римські колонії, латинські колонії, муніципії, місцеві міста. Імперський уряд, заохочуючи активну романізацію, охоче роздавав права римського і латинського громадянства жителям багатьох західних міст. Окрім міст і приписаної до них сільської місцевості в західних провінціях були племінні округи, які знаходилися поза міськими землями і підкорялися безпосередньо римському намісникові. Як у містах, так і в племінних округах більшість місцевих жителів, не рахуючи італійських переселенців, говорили на латинській мові, носили римський одяг, засвоювали римську культуру. Немало вихідців із західних провінцій стали крупними діячами римської культури, наприклад, тільки з Іспанії: Сенека – ритор; його син, знаменитий Сенека Молодший – великий державний діяч часу Нерона і один з видатних римських філософів; поети Лукан, Марціал, автор найбільш повної сільськогосподарської енциклопедії Колумелла; прославлений ритор Квінтіліан1. Для охорони західних провінцій було виділено 10 легіонів (з 25 легіонів римської армії), з них величезна армія в 8 легіонів (близько 80 тис.) стояла на Рейні, охороняючи безпеку західних провінцій від набігів германських і інших племен, що жили на схід від Рейну2. Високий ступінь романізації разом з багатими місцевими традиціями кельтських племен або різномовних жителів античної Іспанії дав цікавий синтез соціально–економічних відносин і культури. Швидкі успіхи романізації, господарський підйом і впровадження вищої культури привели до тісних зв’язків між західними провінціями і центром Імперії – Італією: активна торгівля продуктами харчування, ремісничими продуктами і сировиною, особливо металами, дозволила встановити численні і тісні контакти усередині західної половини Імперії, привела до створення єдиного комплексу, що включає Західне Середземномор’я і Західну Європу, створила основи для їх сумісного історичного шляху майбутньому.

Поступово укріплюючись на нових територіях римляни починали просуватись далі. Політику Августа продовжив імператор династії Юліїв–Клавдіїв Тиберій. Серед достоїнств Тиберія, безумовно, не було одного: наступник Августа не був оригінальним політичним мислителем. Опинившись в новій для себе ролі, він старався, якомога точніше копіювати стиль поведінки Августа, але, як показали подальші події, далеко не завжди вдало.3 Імператор Тиберій проводив обережну політику на західних кордонах, це було спричинено тим, що на продовження активних військових дій, які мали місце при Августі, потрібні були великі кошти. Також існує думка що один із полководців Германік був популярний як в армії так і в столиці, що лякало Тиберія, тому військові дії були припинені і Германік отримав доручення в Азії1. К.В.Вержбицький, провівши ретельний аналіз першоджерел так і виділяє дві лінії військової політики на початку принципата Тиберія: лінія Германіка – військова, наступальна і Тиберія – дипломатична, на підтримку статус–кво2. Що ще раз засвідчує про більше оборонну ніж завойовницьку політику Юліїв-Клавдіїв.

Але наступник Тиберія знову став на шлях завоювань. При Клавдії римляни не допускали об’єднання окремих груп Германців, підтримуючи суперечки між різними племенами, а також і династичну боротьбу, що відбувалася всередині племен. З фрізами протягом кількох років велась війна, яка не мала істотного значення. На землі убіїв у 50 р. була заснована колонія Агріпіна (майбутній Кельн), яка скоро перетворилась у важливий римський центр.

Клавдію першому вдалося оволодіти значною частиною Британії. Британія, судячи з досвіду Юлія Цезаря, не являла собою загрози збройного супротиву.3 Похід туди був організований у 43 р. Очолював експедицію спочатку Авл Плавцій, потім у ній брав участь сам імператор. Племенні вожді бритів південної частини острова визнали над собою владу римлян і допомогли їм у боротьбі з одноплеменцями. Але з північними племенами римлянам довелося вести тривалу і вперту війну. У завойованій частині було засновано колонію ветеранів Камулодун (сучасний Колчестер), яка разом з торговим містом Лондінієм (сучасний Лондон), де оселилося багато римських громадян, перетворилась згодом у центр римської колонізації.

З серйозними труднощами довелося зіткнутись римлянам у Британії. Після її окупації боротьба там не припинялась. Населення виявляло постійне незадоволення римським пануванням. Це яскраво видно зі слів вождя одного британського племені Колгака, який називає їх грабіжниками, які з однаковою жадністю нападають на бідних і на багатих.4

Наприкінці 59 р. Британією управляв Гай Светоній Паулін. Він організував експедицію на острів Мону, що залишався центром друїдизму — національної кельтської релігії, забороненої при Клавдії. У відсутність Светонія Пауліна вибухнуло повстання в самій Британії. Цар племені іценів, умираючи, залишив своїм наслідником римського Імператора, а його співнаслідницями — двох своїх дочок. Але після смерті царя країну почали спустошувати центуріони, а в домі його всім розпоряджались імператорські раби. Сваволя римлян перейшла всякі межі: царицю Боудіку піддали тілесному покаранню, а над її дочками було вчинене насильство. У знатних іценів відібрали майно і зробили їх рабами. Боудіка закликала своїх одноплеменців та інших британців до помсти. Скористувавшись з відсутності в Британії головних військових сил, повсталі напали на римські провінціальні центри (Камулодун, Лондіній, Веруламій), жителі яких були неспроможні вчинити опір. Майже 70 тисяч римлян було перебито1.

Лише після повернення в Британію Светонія Пауліна повстання було жорстоко придушене (61 р.). Після цього обороні римських кордонів і поселень в Британії приділяли більшу увагу.

Побудований між 122 і 128 рр. н.е. 117 кілометровий «вал Адріана» включав цілу систему елементів військової архітектури. Проведене між Солуєю Фертом і Тайном споруда в своєму кінцевому вигляді мала стіну заввишки від одного до 3,5 метра, навколо якої було розташовано добре скоординоване гніздо маленьких фортець, башт, ровів і валів2. Це гарантувало не тільки безперебійний контроль всіх перехожих і транспорту, але й давало можливість для вилазки маленьких гарнізонів у разі оборони.

При Антоніні Пії знову почалося просування на північ, близько 142 р. н.е. був побудований «вал Антоніна» з розташованими попереду ровами, земляними спорудами і дерев’яними зміцненнями. Він блокував північну частину Шотландії в найвужчому місці острова. Проте ця нова концепція була недовготривалою. Вже в 184 р. н.е. вал Антоніна ліквідовували.

Розвиток подій в Британії показав, як було важко надовго забезпечити римський порядок в переможених областях і їх прикордоння, не дивлячись на всі військові успіхи і застосування переважаючих технічних засобів, якщо римська влада не спиралася на надійних союзників, якщо не привертали зручності міської цивілізації. Якщо Агрікола ще міг мріяти про завоювання за допомогою додаткових засобів Шотландії і Ірландії, то римське втручання до Британії з часів Нерона було спірним, баланс все одно залишався пасивним. Економія експансії ставила все більш вузькі межі сліпому акціонізму, який приховував основні проблеми.

У Британії політика завоювання проводилась послідовно і дуже уміло, що дало змогу римлянам надовго там закріпитись.

Разом з Британією Германія була тією римською прикордонною провінцією, в якій найінтенсивніше виявлялись етапи окупації, перебіг військових пересувань, а також структури прикордонного контролю і охорона межі. Тому прикордонна політика і організація прикордоння в цьому регіоні можуть служити прикладом для узагальнення.

Римлянами вдалось закріпиттись тільки на невеликій території германців, наступи Друза Старшого, Доміція Агенобарба і Тиберія, які були проведені усередину Гермінії є тільки епізодами римсько-германських зіткнень. Після захоплення правобережних рейнських позицій в 16 р. н.е. під римським пануванням знаходилися тільки фрізи на побережжі Північного моря між Рейном і Емсом1.

Відносно невеликий інтерес римлян до племен побережжя Північного моря стає зрозумілим, коли уявити собі повідомлення очевидця – Плінія Старшого: «Сильним потоком заливає океан двічі за день і за ніч неозорий простір. Він так покриває землю, за яку стихії ведуть вічну боротьбу, що не можна розрізнити, що належить суші, а що морю. Там, на високих горбах, живе убогий народ, хавки. Горби, як вищі за ораторські трибуни, зведені людськими руками і такої висоти, який буває найвищий прилив. Тут вони побудували свої хатини. Коли підливши все навколо заливає, вони схожі на мореплавців, а коли вода убуває – на потерпілих корабельної аварія. Поблизу своїх хатин вони ловлять рибу, яка йде разом з морем. Вони не тримають худоби і не харчуються молоком, як їх сусіди; навіть неможливо полювати на диких звірів, оскільки навколо не росте жодного кущика. З морських водоростей і ситника вони плетуть нитки, а потім роблять з них сіті для рибного лову. Своїми руками вони збирають болото і сушать його більше на вітрі, ніж на сонці; за допомогою цього торфу вони готують собі їжу і гріються. П’ють вони тільки дощову воду, яку збирають в ямах, розташованих в передніх частинах їх будинків. І ці люди стверджують, що якщо римський народ їх переможе, вони будуть рабами!»1.

Але все ж таки римляни продовжували просуватися у вузьке прикордоння, якщо для цього існували вигідні для них цілі: у Нижній Германії до кінця І ст. н.е. використовувалися окремі землі, був побудований навіть військовий цегляний завод, в Драхенфельсі в Семигорьї добувався трахіт, в районі Бонна письмово засвідчено існування пасовищ. Точно встановлено, що у Вісбадені при Клавдії римляни користувалися тепловими джерелами. З іншої

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: