Xreferat.com » Рефераты по краеведению и этнографии » Співочі Петрушки не лише піснями живуть

Співочі Петрушки не лише піснями живуть

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УКПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВМІСЬКРАДИ

(КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)

КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Секція фольклористики

Базова дисципліна – українська мова та література


Співочі Петрушки не лише піснями живуть…


Автор роботи

Омецинська Анастасія Сергіївна

27 квітня 1993 року

учениця 10 класу


КИЇВ – 2009


Тези


Я, Омецинська Анастасія, учениця 11-Б класу, протягом року працюю над роботою, пов’язаною з історією свого рідного села Петрушки Києво – Святошинського району. Дана робота написана у секції фольклористики. Педагогічний керівник – Спиченко Наталія Володимирівна.

У своїй роботі я досліджувала історію села, зібрала матеріал про маловідомих, але цікавих особистостей, жителів села.

Актуальність моєї роботи полягає у тому, що на превеликий жаль, на сьогодні залишилося дуже мало людей, які пам’ятають свої витоки, свою історію. Окрім того, дана робота має певну наукову цінність. У наш час зберегти історію невеликих сел і селищ дуже важко. Центри зосереджені у містах, але, все – таки, я вважаю, що витоки культури знаходяться у селах.

Мета моєї роботи – хоча б частково донести до вас відгомін історії славетного села Петрушки.

У ході роботи використала методи пошуку, спостереження, бесіди, анкетування, проблемно-пошуковий, метод дослідження.

Особливу увагу у своїй роботі я приділила історії села. Велику допомогу у зібранні цих матеріалів мені надав голова селищної ради, який, як виявилось, також цікавиться історією Петрушок.

У роботі вміщені матеріали як історичні, так і фольклорні. На жаль, старожилів з кожним роком залишається все менше, і тому ми повинні якомога більше збирати з їх вуст зразків усної народної творчості. У додатках є цікавий матеріал про участь жителів села Петрушки у Великій Вітчизняній війні, а також розміщені фотографії з краєвидами села та фото його жителів. Я маю надію, що робота буде цікава широкому колу слухачів.


Зміст роботи


Вступ

I. Історія виникнення села Петрушки Києво-Святошинського району

1.1 Легенди про виникнення села

1.2 Петрушки в XIX столітті

1.3 Петрушки до революції та після неї

II. Село Петрушки та Велика Вітчизняна війна.

2.1 Боєць Тетяна із Петрушок

2.2 Нелегка доля діда Терентія

2.3 Учасники партизанського руху

2.4 Список загиблих петрушчан на полях Великої Вітчизняної війни

Висновки

Список використаної літератури


I. Історія виникнення села Петрушки Києво-Святошинського району


1.1 Легенди про виникнення села


Історія виникнення села Петрушки йде в сиву давнину. Колись на нашу землю нападали дику орди. Село стояло на горбах, на поймі урочища когур. Та в XII столітті, за історичною довідкою, воно було спалене, і мирне населення піднялося на ще вищі пагорби, де колись був чорний ліс. Тепер тут село Петрушки. Чому Петрушки? Бо жили тут просто люди, ремісники, овочеводи.

Використовуючи цінні породи глини, ліпили іграшки-пітушки.

Розміщення села Петрушки на Київському Поліссі наклало на його історію відповідний відбиток, позначений близькістю до Києва та його міст-сателітів часів Київської Русі. Старий археологічний протопласт цієї місцевості заглиблений у часи Трипільської культури, що захоплювала територію західних околиць Києва ареалом пізнього розвитку цієї культури. Крім цього, село лежить в осередку зони поширення Скіфської, Зарубинецької та Черняхівської культур. Одначе, саме час Київської держави є періодом активного виникнення багатьох населених пунктів цього регіону, і в першу чергу великого супутника Києва – фортеці Білгороду. Також за літописними даними тут (поблизу сучасних Гореничів) розміщувалось село Кочур. Відомостей у літописні часи про Петрушки не зафіксовано, однак, важливими здогадами є те, що тутешня місцевість була добре захищеною від татаро-монгольських військ, які, як відомо, боялися лісу, в якому погано орієнтувались, і таким чином була придатна для переховування населення з розорених населених пунктів.

«Глухі» на історичні текстові джерела XIII – XIVстоліття також не дають ясної інформації про цю територію, яка за усіма ознаками увійшла у період боротьби князів Великого князівства Литовського з монгольськими військами аж до 1369 року, коли остаточно Київщина стала політично інкорпорована у Велике князівство Литовське. Набіги XV століття, а особливо похід Манглі-Гирея 1485 р. та інші активні набіги кримських орд своєрідним чином «сприяли» тому, що люди тікали у ці захищені місця, а землевласники всіляко сприяли процесу осадження місцевих осад, що почалося активним переселенням населення з Волині у кінці XVI – на початку XVII століття. Тутешніми власниками Бутовичами, Сусідні Гориничі, село до церкви якого були приписані Петрушки, належало до власності Адама Киселя (з 1628 р.), київського воєводи, - людини, що стояла між королем і Богданом Хмельницьким в часи кривавої війни 1648 – 1657 рр.

Очевидним фактом є та обставина, що найсприятливішим періодом для виникнення села є часи Андрусівського перемир’я 1678 р., коли кордом між Московською державою і Річчю Посполитою проліг річищами Ірпеня та Стугни. Сюди, з багатьох місцевостей Лівобережжя тікали втікачи. В ці часи осаджені були маєтки Київської уніатської метрології у бік сучасних Шибенного, Бабинців.

Читаючи історичну літературу, можна зробити висновок , що село (селище) Петрушки утворилося приблизно 1050 року. Коли село Кучари було зруйноване, то люди з цього села переселилися вверх по річці Кочур. Може, саме тоді й було засноване селища Петрушки, Горбовичі, Шпитьки.

А з інших джерел, теж історичних, можна зробити висновок, що селище Петрушки було засноване пізніше, в XIII столітті. Коли в 1240 році орди хана Батия спалили місто Київ і Білгород, то уціліли їх мешканці, ховаючись у зручних безпечних місцях, заснували нові поселення Одним із таких поселень і стало селище Петрушки. Могутній ліс, топкі болота, що були навкруги, робили селище важко доступним для ворога.

Одна з версій походження назви села Петрушки, від слова «петушки» - це музичний інструмент, на якому грають губами. Їх не тільки виробляли в селищі, а й чудово грали всі мешканці.

Там, де тепер розкинулось на горбах та долинах село Петрушки, шумів раніше чорний ліс. Тут і ховались втікачі від татар. Дехто з них тут оселився назавжди. Спершу було в селі 7 хат, пізніше їх стало більше. Це на початку XX століття посеред села стояв старовинний стовп, на якому було написано: «40 дворів». Старі люди розповідають, що колись вели польських повстанців по дорозі від Шпитьок, що пролягала тоді через болото і Чорний ліс. Рубали великі дерева, валили їх у болото і по них переходили. Те місце і тепер називається Бродок. Біля болота на горі спочивали. В цій горі ховали свої цінні речі. Називають цю гору і тепер Скавиця (від слова схов). Під час першої імперіалістичної війни один із петрушан зустрівся з старим поляком, який розповідав, що знає село Петрушки де проходили польські повстанці, знає гору Скавицю, де вони ховали кладь. Кілька разів перекопували гору петрушани, шукали клад, але не знайшли. І тепер ще старі люди стверджують, що десь під березою в Чорному лісі заховані скарби.

Один із польських повстанців нібито і втік і оселився в нашому селі. Прізвище його було Петратевський чи Петрушевчький. Деякі кажуть, що від нього і пішла назва села Петрушки.

Під великим дубом, якого зрубав Олексієнко Андрій , що викорчовував пень, знайшов кістки людей. Певно, то були люди, що йшли через болото і загинули в ньому. А на городі в себе два чоловіки з села знайшли глечик зі старовинними грошима, які їм обміняли на сучасні гроші.

Про урочище Бадлеря старі люди розповідають таке. Колись тут стояв панський будинок, і жила в ньому пані-кріпосниця Залєська. Чоловік її помер, і був у неї улюблений садівник Бодлер. Та ось і друг поміщиці помер. Покликала поміщиця старих кріпачок посидіти вночі біля померлого, а сама пані стала біля свого улюбленця і приплакувала: «Ой, Бодлер, душка, якби та встав і побачив, які свині над тобою сидять».

Поховала поміщиця Бодлера в спеціально зробленому для нього склепі у своєму садку. Щодня сюди приходила. А лакей один мав стежити, що лампочка тут горіла невгасаюче, щоб квіти свіжі були.

Набридло лакеєві тіло панського улюбленця вшановувати, і набруднив він у склепі. Відтоді пані занедбала склеп Бодлера. А місце те і тепер його прізвищем називають. Після революції розкопали склеп, думали золото знайти, а знайшли в домовині кістяк з волоссям на голові та бородою.

Розповідали старожили і про полювання панське. Загадали для панської забави зайців з лісу вигонити. Вигонили діти, вигонили зайців, а їх мало, дітей же багато. І почали пани знічев’я не по зайцях, а по дітях стріляти, так і вбили кількох дітей кріпосницьких.

Є і інша легенда про виникнення села. Повертався Богдан Хмельницький після битви під Жовтими Водами. Йшов він від Шпитьок через болото і Чорний ліс. Ліс рубали, болото гатили і так через болото і переходили. От і зветься місце це відтоді – Бродок.

Перейшовши через болото воїни Богдана Хмельницького на високій горі в лісі чорному спинилися, а дітки з порохом, вином і інший скарб у горі тій сховали. Гора та й зветься Схов-Скавиця.


1.2 Петрушки в XIX столітті


В клірових відомостях церкви Різдва Богородиці села Гориничів за 1829 рік вказано дату будівництва церкви – 1448 рік, принаймні так у 1801 році повідомив священик Василь Мощинський та дяк Іван Драгомарецький у Київську консисторську канцелярію. Цього ж року цей храм був відремонтований. Селище Петрушки приписувалося до приходу цієї церкви. На 1801 рік у відомості було зазначено кількість населення Петрушок – 29 дворів, 118 чоловік і 114 жінок.

Одна з версій походження назви села Петрушки, від музичного інструменту – свищика, яких не тільки виробляли в селищі, а й чудово грали всі мешканці села. Після третього поділу Польщі, ця місцевість відійшла до складу Російської імперії, а старі власники – нобілітована шляхта Речі Посполитої мала присягнути на вірність російській короні. Процес входження цих земель до складу Російської імперії був непростим і політична палітра тутешніх місць була найбільш проблематичною для царського уряду: український сільський елемент, польські шляхетські власники та російська адміністрація.

Петрушки, уже адміністративно належні до Київської губерній (до цього часу це був Київський повіт Київського воєводства) та повіту, у 1810 році належали поміщику-поляку Шамбелану, крім нього тут мав у своїй власності винокуренний завод Підвисоцький – основу тодішніх економічних стосунків та статутів. Ця панська винокурня працювала з 1 листопада по 1 травня, під час якого періоду завод видавав 1000 відер «вина» в день. Збут цього продукту звичайно припадав на місце споживання, або навколишні околиці.

12 травня 1820 року селище Петрушки було куплене поміщиком Підвисоцьким, який ще у 1804 році купив у княгині Чуйської село Шпитки. Селян разом у обох його маєтках було 409 душ.

Низка перепродаж села не принесла суттєвих змін у життя сільської громади села: - у 1823 році поміщик Якуб Залєський відкупив селище Петрушки.

В 1830 році в селищі Петрушки мешкало 110 чоловіків і 104 жінок.

В 1830 році селище належало поміщику Флоріану Залєському , який тут не мешкав. В його маєтку було 29 дворів селян і мешкало 118 чоловіків і 114 жінок. У 1831 році поміщик продав своє селище братові І. Залєському, який був засудженим за участь у польському повстанні в 1831 році і в результату переховувався від суду і слідства. У 1838 році йому довелося продати свій маєток в селищі Петрушки Юзефі Залєській, також родичці, за13 тисяч 800 рублів. В селищі за останньою ревізією в 1834 роцімешкало 132 чоловіки.

З 1843 року поміщиця Залєська тут не мешкала, у 34-ох дворах селян жило 136 чоловіків і 135 жінок. У 1853 році в селищі – 136 душ. Статистичні дані свідчили, що в хлібному запасному магазині села зберігалось озимого зерна 136 кг і ярового – 68 кг. Ці запаси перевищували на 10 кг і 5 кг необхідну норму. В 1854 році селище мало 28 дворів, де було 136 селян.

5 травня 1853 року був виданий імператорський указ «Про влаштування сіл та селищ, які прилягають до Києво-Брестського шосе». Згідно з ним було приписано «щоб негайно приступили до будівництва вздовж шосе правильних сіл та селищ, за існуючим зразком для казенних поселень…». Тож у 1854 році і в селищі Петрушки відбулися зміни в розташуванні села. Можливо це й стало причиною селянських заворушень, оскільки 21 вересня 1857 року селяни селища Платон Клименко, Кульзма Кузнецьк, Макар Клименко відмовились від відробітку панщини. Їхня сусідка, Устиня Базиленкова, підмовляла жінок, працюючих на полі, щоб вони не відробляли згінних днів, а також ображала саму поміщицю. Пояснення у тому, що це трапилося через «зрівнялівку» між селянами у перерозподілі земельних ділянок. Вона відібрала землі у більш заможних селян і віддала їх бідним. Пилип Воротило відмовився їхати з листом поміщиці Залєської до суду , а 18 липня 1857 року в селищі відбувся бунт. За розпорядженням Залєської були призначені перші жнива, зажинки, на які виходило працювати 50 женців і 31 косар косити ячмінь. З ними завжди був економ Романський, за словами селян п’яниця і здирник. Селянки Матрона Настенчукова і Євдокія Клименкова під час роботи в’язали снопи менші аршина, не добираючи до потрібного розміру четвертину. Суперечка з економом про розмір снопа призвела до бійки між економом і селянином Климентом. Селянин Єлисей Клименко і Іван Тодосенко відмовились допомогти Романовському і економу було нанесено дві криваві рани серпом. Платона Клименка піймала 30 липня і посадили під варту. Однак, 28 січня 1858 року поміщиця Ю.Залєська просила суд про помилування Платона Клименка і його 8 березня 1858 року було звільнено.

Очевидно, ще цей випадок став причиною зміни економа маєтку. У 1863-му році поміщиця Залєська подала в Палату казенного суду для засвідчення домовленості з поміщиком О. А. Пеньковським на верування помістям в селищі.

У «Списке населённых местностей Киевской губении» за 1864 рік сказано: «Деревня Петрушки в 3 верстах от Горенич на запад, в 1 версте от шоссе, при вершине ручья к Горбовичам текущего. Жителей оба пола 254. Земли 1134 десятины, большей части лесной. После продажи в 1841 году Горенич, вдова Залесского ,капитанша Юзефа Залесская осталась при одном этом имении. Из двух её сыновей: старший, за участий в польском мятеже 1830 года, лишён прав состояния; меньший двуименный Франц-Петр остаётся наследником этого имения ».

В 1864 році, після смерті матері, Франц-Пьотр Залєський продав селище Петрушки за 1800 рублів поміщику Скиргелло. А через 4 роки Скиргелло продав половину маєтку за ту ж суму своїй племінниці Ругельман М. В. і почесному громадянину Михайлу Таранову, а другу частину маєтку з садибою за 2000 рублів Єремеєвій, переуступивши свою купівлю незабаромкалезькому асесору фон-Гіллєн-Шмідту.

19 липня 1870 року в селищі Петрушки було знищено градом велику кількість посівів.

15 червня 1872 року поміщик, відставний штабс-капітан Болеслав Осипович Скиргелло продав вдові капітана-лейтенанта Марії Дмитрівні Мікрюковій власний маєток в селі за 24 тисячі рублів.

Під час купівлі Болеславом Осиповичем Скригелло маєтку там мешкало 132 душі. Землі орної було 592 десятини, неорної землі – 143 десятини і 1230 сажнів, зарослого поля кущами – 114 десятин, лісу чорного дров’яного – 4 десятини лісу будівельного – 161 десятина, під селищем 33 десятини. Під ставками й водоймами 16 десятин, під дорогами та вулицями 10 десятин. Всього 1133 десятин, 1230 сажнів, в тому числі зручної 1107 десятин, 1230 сажнів і незручної 26 десятин.

В цьому селищі знаходяться особлива сінокісна дача, яка включала 230 десятин і 1200 сажнів – окреме угіддя села.

У 1873 році поміщиця Марія Василівна Рігельман одержала свідоцтво на маєток в селах Шпитьки і Петрушки. Управляючим був Тарновський Василь Васильович.

У 1874 році відбулася справа про видачу свідоцтва поміщиці Єремеєвій Т. М. на маєток в селищі Петрушки. Дружина колезького асесора Тетяна Михайлівна Єремеєва купила 527 десятин у генерал-майора Федора Івенсена (з червня 1871 року – господар села Скиргелло, після Івенсана). У Скиргелло було 732 десятини, однак він продавав частинами маєток у різні руки.

Івенсоном було на вирубку різного роду і якості лісу купцю Бродському в 1874 році (за виключенням лісу вирубаного Френкелем Гребенем) на суму 7500 рулів, строком на 8 років. Бродський свої права передав Єремієвій. Скиргелло продав для вирубки ліс купцю Гребеню 75 десятин. Бродський не встиг приступити до вирубки , як з’ясувалося, Меєр Якович Гребень купив ліс ще у 1871 році.

В 1888 році в селищі Петрушки було знайдено клад, що складався з 1470 шелягів XVIII століття: польських, шведських, пруських, ливонських, тешинських. У 1895-му році в селищі Петрушки мешкало військових 12 дворів – 49 чоловіків і 56 жінок, 1 міщанин, селян 83 двори – 333 чоловіки і 300 жінок.


1.3 Петрушки до революції і та після неї


На 1900 рік: «Петрушки (владельческое). В деревне дворов 88, жителей обоего пола 555 человек. Главное занятие жителей – хлебопашество. В деревне чистится земли 809 десятин; из них принадлежит: помещикам – 367, крестьянам – 443 десятины. Деревня принадлежит помещице Кпитолине Михайловне Дунин-Боровской, хозяйство ведёт управляющий И. В. Оликов. В деревне имеется школа грамоты, одна водяная мельница с одним рабочим, принадлежащим помещице, и один общественный запасной хлебный магазин».

У 1900 – 1903 роках у Петрушках мешкав відомий археолог Вікентій Хвойка, що тут мав сільськогосподарський інтерес – вирощував хміль, зразки якого на виставці у Парижі отримали срібну медаль.

До революції село Петрушки було дуже бідне. Хати розкидані на чималому просторі, низенькі під солому, вікна маленькі

А на околиці села у чудовому саду стояв гарний панський будинок. Липові, бузкові алеї до нього вели. У саду були й оранжеві. Собаки у панів великі, як телята, разом із панами в саду по алеях походжали.

«Працював я в оранжереї, підмітав доріжки біля панського будинку щодня, - розповідає Угляренко Мина Сидорович, - аж тут на мене напав панський собака здоровенний і штани мені порвав і перелякав.

Пани в нас мінялися. Був пан Дунш-Бараковський (губернатор Волинський), був Махновський (зять пана Терещенка), був орендар Крижанівський.

Ще до зорі вставали селяни і бігли в панську економію. Як прийдеш трохи пізніше, роботи вже нема і чимчикуєш додому з батіжком під пахвою.

Орач за день роботи одержував 25 коп., а погонич 10 коп. Ще мені довелося за цукерки борозеники (червяки-шкідники) разом з іншими дітлахами збирати. Як заробили цукерку, так половинку з’їси, а половинку ще додому комусь несеш. А бувало, що день увесь проходиш і червяка не знайдеш, так ні з чим, голодний увечері одому й повертаєшся.

До школи ходили 2-3 зими, мало хто її кінчав. Учились відтоді, як сніг випаде і корови пасти припиняємо і до ранньої весни.В школі стояли довгі парти і за ними сиділи діти (17-20 чоловік) I, II, III класу. Вчив спершу кривші дячок, а потім учителька Олександра Петрівна (дочка попа, сирота, родом з с. Лука).

Вона довгий час у нас вчителювала. Жила у своєму будиночку, в кімнаті, які їй виділив пан. Лікаря ні в нас, ні в навколишніх селах не було. В Ігнатівці, це раніше містечко було, була аптека. Там був базар, куди возили на продаж наші селяни дрова, сіно. У нас в селі була тільки невеличка бакалійна крамниця. В ній продавалися сірники, оселедці, сіль.

Пам’ятаю, під час революції 1905 року неспокійно було і в нашому селі. Розгромили корчму, були й єврейські погроми. В село прийшли козаки, щоб втихомирити село, а самі били й вбивали безневинних євреїв.

Перед війною 1914 року землю в нашому селі купив пан Сахновський. Він був професор медицини і брав участь у земстві.

П’ятеро наших селян пішли привітати пана з купівлею села (сподіваючись, що він їх добре почастує). Пан подякував за привітання, але не почастував (за що його лаяли дуже), тільки пообіцяв для села щось добре зробити. Через деякий час з’явився в село уповноважений пана (ревізор) і сказав, що будуватимуть у нас школу (видно пан у земстві цього добився). Селян повідомили, що вони мають самі цеглу на школу возити. Дехто малосвідомий, був дуже незадоволений цим, бо не розумів користі від навчання. Свідоміші їх переконали, що школа нам потрібна. Ми навозили цегли і школу перед війною побудували, навчання в ній розпочали. Школа мала дві класні і квартиру для вчителів.

Під школою підвал, в якому мали встановити парове опалення, в цей підвал під час окупації фашисти кидали непокірних.»

Після Жовтневої революції 1917 року влада переходила з рук в руки. Нарешті, в кінці 1917 року встановилась Радянська влада. Земля, яка належала панові була роздана незаможнім селянам на кожний селянський двір. Активістом серед наших селян був Шматко Сергій, який і став першим головою сільської ради. Пізніше його надіслали вчитися і він працював в Києві прокурором.

Період Української народної республіки в контексті історїї села цікавий тим, що 23 листопада 1918 року Симон Петлюра із загоном зупинився у Білгородці, звідки спрямовував зусилля на набрання призову до його армії: з Петрушок з’явилось 100 чоловік , саме стільки, скільки з великої Білгородки. В цей же час починає працювати в селі Петрушкіське однокласне училище та Товариство споживачів. Старостою села на той час був Углеренко Роман Тимофійович, секретарем - Сильвестр Григорович Анатоненко.

В часи радянської влади у Петрушках було створено ревком, що різного часу очолювали представники як з місцевих, так і з інших сіл.

12 червня 1920 року у Петрушках було обрано ревком у складі голови Шамича Сергія Семеновича, заступника – Михайленка Савелія Романовича, секретаря Антоненко Є. Г. (колишній секретар Білогородської волості).

Першим секретарем комсомольської організації, яка була організована в 1926 році був Михайленко Василь Пантелійович. Першими комсомольцями цієї організації були: Трохименко Антон Хомич, Дмитренко Дося, Болюх Василь. Потім стали вступати інші. Ці комсомольці виконували доручення партії, приймали активну участь в організації колгоспу, підписували позику. Вони ж організували і комсомольську групу в селі Горничах.

В 1929 році в Петрушках організовувались совхози і колгоспи. Головою одного з них був Угляренко Захар Сидорович, за його ініціативи біля школи і посеред села був посаджений фруктовий сад.

Голодомор і процеси колективізації позначилися на житті села так, як і всієї України. Під час Голодомору загинуло багато мешканців села.

Потім все йшло добре. З року в рік щедріше родила земля. Вона оброблялась тепер не тільки кіньми, а й машинами. За короткий час в селі з’явились великі колгоспні будови. Для культурних розваг, відпочинку, для художньої самодіяльності комсомольці власними силами побудували клуб, бібліотеку, сільську раду.

Із «Історії міст і сіл Київської області» за 1971 рік: «Село Петрушки – центру сільської Ради, розташоване за 26 км від Києва і за 15 км від залізничної станції Ірпінь. Сільраді підпорядковані населені пункти Дмитрівка, Капітанівка, Мила. Населення 654 чоловіка.

У Петрушках міститься відділок радгоспу ім. Шевченка (центральна садиба – в Гореничах).

У селі працюють восьмирічна школа, клуб, бібліотека. За мужність, виявлену на фронтах ВВВ, 37 мешканців села нагороджено орденами і медалями СРСР».


II. Село Петрушки та Велика Вітчизняна війна


2.1 Боєць Тетяна із Петрушек


Цей день Тетяна Іванівна пригадує так, ніби все це відбувалось вчора. Чужинська техніка неспішно повзла вулицями села. Ось біля хати, де мешкала, зупинився танк. Не звертаючи уваги на селян, котрі повиходили з домівок, офіцери по-діловому розглядали карту й тільки питали коротко: «Білогородка? Три Ліски?». Саме так прийшли німці у село Петрушки в 1941. Пройде кілька років й вони назавжди у паніці залишать ці місця. Та до тих днів селяни ще мали дожити.

Тетяна Угляренко одна з не багатьох, хто може підняти завісу над подіями, що відбувались у цих краях за часів ворожого хазяйнування. Адже народилась і все життя прожила у цьому мальовничому куточку, у маленькій хаті майже на околиці села. Якщо говорити про пані Тетяну ємко і образно, то її долю, певно, найкраще охарактеризували б слова пісні: «Мене водило в безвісти життя, та я вертався на свої пороги». Саме так, бо куди б не закидало її життя, вона завжди поверталась до порогу рідної домівки, загубленої серед неповторних пейзажів,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: