Xreferat.com » Рефераты по культурологии » Теорія Едипового комплексу в науковому доробку З.Фрейда

Теорія Едипового комплексу в науковому доробку З.Фрейда

План.   Вступ І. Формування Едипової теорії в творах З.Фрейда; ІІ. Жіночий варіант Едипового комплексу; ІІІ. «Згасання Едипового комплексу»; Висновки Список використаної літератури   Вступ «Визнання Едипова комплекса є шибболетом, який відрізняє прихильників психоаналізу від його противників» З. Фрейд «Три нариси з теорії сексуальності» [8]

Едипів комплекс (нім. Ödipuskomplex) – поняття, що було введено в психоаналіз Зігмундом Фрейдом на позначення несвідомих сексуальних потягів до матері (батька – в жіночому варіанті) та вороже ставлення до батька (відповідно матері). В загальному сенсі Едипів комплекс позначає іманентний, відповідний бісексуальному розташуванню, універсальний несвідомий еротичний потяг дітей до батьків протилежної статі (і пов’язане з ним агресивне почуття до батьків власної статі; позитивна форма) або власної статі (і тоді відповідно – агресія до батьків протилежної статі; негативна форма), що має великий вплив на психіку, особистість та поведінку людини. Назва цього явища базована на давньогрецькому міфі про царя Едипа і однойменній драмі Софокла,  у якій Едип, проти власної волі та не відаючи, що робить, вбиває свого батька Лая і одружується на матері Іокасті. Дане поняття є одним із ключових в психоаналітичній теорії: Фрейд від початку надавав Едиповому комплексу найважливішого значення в утворенні всіх невротичних захворювань. За Фрейдом, успішне вирішення Едипова комплексу є ключовим для психічного здоров’я людини; невдача на цьому шляху веде до неврозів та сексуальних відхилень: в цьому випадку говориться про невирішений Едипів комплекс. Фрейд вважав, що Едипівський комплекс постійно тяжіє над всіма чоловіками, оскільки всі хлопчики відчувають еротичний потяг до матері, сприймаючи батька як сексуального суперника, якого вони бояться та ненавидять. За Фрейдом, пікового значення Едипів комплекс досягає у віці між 3 та 5 роками життя, на однойменній фазі розвитку і після деякого періоду згасання в латентному періоді, відроджується знову в період статевого дозрівання, в процесі якого долається тим або іншим вибором еротичного об’єкту. [10; 613-615] Отже, варто розглянути процес формування едипальної теорії в творах Зігмунда Фрейда та розкрити зміст цієї теорії у її розвитку.   Формування теорії Едипового комплексу в творах З.Фрейда Розуміння едипової ситуації як ключового фактора в утворенні невротичних захворювань  виникло у Фрейда в ході самоаналізу, який він провів після смерті свого батька. Вперше Фрейд згадує про комплекс Едипа в листі до свого друга Флісса в 1897 році, в якому він пише: «Я також винайшов на своєму власному прикладі закоханість у матір та ревнощі до батька… і тепер розглядаю це в якості універсального явища раннього дитинства. І якщо це так, то ми зможемо зрозуміти привабливу силу міфу про Царя Едипа». [10; 111] Перший детальний опис цього явища зустрічається в фундаментальній праці Фрейда «Тлумачення сновидінь» (1899) в главі «Матеріал та джерела сновидінь» [6]. Аналізуючи душевне життя юнака, що страждав нав’язливим неврозом і не міг виходити з дому через страх, що він може вбити оточуючих людей, Фрейд знаходить внутрішні причини цієї хвороби в бажанні, що походить з раннього дитинства, - в бажанні вбити свого суворого батька. На основі своїх спостережень Фрейд виводить теорію, згідно з якою батьки грають домінуючу роль в дитячому душевному житті не тільки всіх психоневротиків, але й більшості дітей. Істинність цього твердження він підтверджує міфом про царя Едипа, який виник із найдавнішого матеріалу сновидінь, що описують сексуальні стосунки з матір’ю та агресію по відношенню до батька. Міф про Едипа, пише Фрейд, є реакцією фантазії на ці типові сновидіння.  «Ситуація Едипа захоплює нас тому, що вона могла б бути нашою долею… Всім нам, можливо, судилося спрямувати наше перше сексуальне почуття на матір і першу ненависть і насильницьке бажання на батька: наші сновидіння переконують нас у цьому», - тобто Фрейд наголошує, що первинні едипальні імпульси містяться в кожному «я», лише в витісненому, притлумленому вигляді. [6; 215-225] Однак, сам термін «Едипів комплекс» Фрейд вводить лише в 1910 році в невеликій праці «Про особливий тип вибору об’єкта в чоловіків» [5]. В цій роботі автор аналізує характерний тип вибору любовного об’єкта, властивий великій кількості чоловіків. Для цього типу характерні дві головні умови: умова «постраждалого третього» - неможливість кохати вільну жінку та умова під кодовою назвою «любов до повії» - неможливість любити жінку, яка має статус чистої та невинної. Також для нього властиві дві характеристики ставлення до об’єкту кохання: по-перше, це ставлення до жінок з розряду повій як до привілейованих об’єктів бажання та, по-друге, це тенденція рятувати кохану. Всім цим на перший погляд непов’язуваним умовам Фрейд знаходить одне психологічне пояснення: «Такий своєрідний вибір об’єкта кохання і такі дивні любовні стосунки мають те ж психічне походження, що і любовне життя нормальної людини: вони походять від дитячої фіксації ніжності на матері і є одним з наслідків цієї фіксації» [5; 301]. На прикладі цього типу чоловіків, в яких на відміну від нормальних індивідів, потяг до матері після статевого дозрівання мав місце так довго, що у вибраних пізніше об’єктів кохання виявляються ясно виражені материнські ознаки (в них легко впізнати заміну матері), Фрейд пов’язує вищеописані умови кохання з едипальною ситуацією. Зокрема потяг до жінок, що належать іншим чоловікам, походить від початкової невільності матері – в повній родині уявлення про матір невід’ємно пов’язані з фактом, що мати належить батьку й «постраждалим третім» в такій ситуації є саме батько. Описуючи пізніший, підлітковий період, що характеризується отриманням перших реальних знань про статеві стосунки, Фрейд пише: «Хлопчик, що починає знову бажати свою матір та ненавидіти батька як суперника … потрапляє, як ми говоримо, під вплив Едипового комплексу. Він не прощає матері, що вона надає послугу статевих відносин не йому, а його батькові, і розцінює це як акт невірності» [5; 303], - саме тут було вперше вжито і сформульовано поняття Едипового комплексу. Згадки про Едипів комплекс містяться і в пізніших коментарях до «Трьох начерків з  теорії сексуальності» (1905) [8]. Фрейд неодноразово згадує в них, що «Едипів комплекс складає комплексне ядро неврозів, являючи істотну частину їх змісту. В ньому завершується інфантильна сексуальність, що має рішучий вплив своєю діяльністю на сексуальність дорослих. Кожному немовляті судиться задача подолати Едипівський комплекс; хто не здатен це зробити – захворіє на невроз» [8; 234]. В праці «Тотем і табу» [7] (1913 року) Фрейд надає Едиповому комплексу більш широкого, надіндивідуального значення. Зокрема він розглядає тотемізм, характерний для більшості народів на ранніх ступенях розвитку (які можна приблизно порівняти із дитинством конкретного індивіда), як явище, в основі якого лежить в основному Едипів комплекс: для тотемізму, по-перше, характерне повне ототожнення (ідентифікація) із твариною-тотемом, а по-друге, амбівалентність спрямованих на неї почуттів. Це зближує тварину-тотем із постаттю батька, що пояснює дві головні заборони тотемізму (табу) – не вбивати тварину-тотема та не користуватись у сексуальному відношенні жінкою, що належить тотемові. Обидві ці заборони по змісту збігаються зі злочинами Едипа, що вбив свого батька та одружився на власній матері, а також з обома первинними бажаннями дитини. Також Фрейд вводить своєрідний міф про первісну орду, керовану суворим батьком, що втілює собою сексуальні заборони для синів. Синівське бажання вбити та замістити батька й отримати доступ до жінок племені, уявлення про першозлочин батьковбивства - це ні що інше, як вияв Едипового комплексу, результати якого можна віднайти в ритуалах табуювання, жертвопринесення, а також в правилах шлюбних стосунків і «батьківському законі» взагалі (який в даному випадку стає своєрідним символічним заміщенням мертвого батька).  Тобто, в «Тотемі і табу» Фрейд ще раз наголошує на непересічному значенні Едипового комплексу, знаходячи майже в усіх проявах людської цивілізації едипальні корені: «Таким чином, щоб завершити це дуже скорочене дослідження, я хочу висказати висновок, що в Едиповому комплексі співпадає початок релігії, моральності, соціальності та мистецтва в повній згоді з даними психоаналізу, за якими цей комплекс складає ядро всіх неврозів» [7; 380]. Найбільш комплексну теорію індивідуального Едипового комплексу ми можемо знайти в теоретичній праці Фрейда «Я і Воно» [9] (1923). Виділяючи всередині Я ще одне утворення – «Над-Я» (Я-ідеал), Фрейд пов’язує його із ідентифікацією з ранніми недосяжними (втраченими) об’єктами потягу. Дія перших ідентифікацій, що мали місце в ранньому віці, на думку Фрейда, є найважливішою, і як наслідок – широкою і стійкою. Саме з цими ідентифікаціями пов’язане виникнення Я-ідеалу – першої і найвизначнішої ідентифікації індивіда – а саме ідентифікації з батьком в найбільш ранній період розвитку особистості. Така ідентифікація не є наслідком чи результатом прив’язаності до об’єкту, вона пряма, неопосередкована і більш рання, ніж будь-які можливі об’єктні потяги. Однак пізніший вибір об’єкту, що стосується першого сексуального періоду і спрямування лібідо на материнський образ, за нормальних умов приводить до повторної ідентифікації, що тільки посилює первинну. Саме в цьому контексті Фрейд розглядає Едипів комплекс, виділяючи спрощений варіант, та варіант, ускладнений первинною бісексуальністю індивіда. Спрощений випадок для дитини чоловічої статі складається таким чином: хлопчик рано віднаходить об’єктний потяг по відношенню до матері, що бере свій початок від материнських грудей і є типовим прикладом вибору об’єкта за типом опори; а з батьком хлопчик ідентифікується. Такі стосунки існують деякий час паралельно, доки посилення сексуального потягу до матері і усвідомлення того, що батько є завадою на шляху таких потягів, не викликає власне Едипів комплекс. Ідентифікація з батьком отримує вороже забарвлення і перетворюється на бажання позбавитись його і замінити його собою для  матері. Починаючи з цього моменту ставлення до батька стає амбівалентним. Саме ця амбівалентна установка по відношенню до батька і ніжний об’єктний потяг до матері складають для хлопчика зміст простого, позитивного Едипового комплексу. Після руйнування Едипова комплексу необхідно відмовитись від об’єктного потягу до матері. Замість нього можуть з’явитись дві речі – або ідентифікація з матір’ю або посилення ідентифікації з батьком. Останній випадок є  сприятливим для хлопчиків: він дозволяє зберігати ніжне ставлення до матері і одночасно посилює мужність характеру хлопчика. На думку Фрейда, аналогічним чином Едипова установка дівчинки виливається в посилення ідентифікації з матір’ю (або появу її), що зміцнює жіночний характер дитини.  Але Фрейд зазначає, що можливим (точніше навіть більш поширеним) є повний варіант Едипової ситуації, який залежить від відносної сили задатків тої чи іншої статі в дитині, тобто мова тут йдеться про втручання в долю Едипового комплексу вродженої людської бісексуальності. Повний Едипів комплекс, наголошує Фрейд, буває подвійним – позитивним або негативним – в залежності від первинної бісексуальності дитини, тобто хлопчик знаходиться не тільки в амбівалентних стосунках до батька і зупиняє свій ніжний об’єктний вибір на матері, але й він одночасно поводиться як дівчинка, проявляє ніжне жіночне ставлення до батька і відповідно ревниво-вороже до матері. Фрейд уточнює, що повний Едипів комплекс існує у всіх людей взагалі, не тільки і не стільки в невротиків. Після переживання активної едипової фази, та чи інша складова частина цього комплексу зникає, залишаючи лише ледве помітний слід, так що складається ряд, на одному кінці якого стоїть позитивний комплекс, на іншому – зворотній, негативний, в той час як серединні ланки відображають повну форму із неоднаковою участю обох компонентів. При зникненні Едипового комплексу, чотири потяги, які містяться в ньому, сполучаються таким чином, що з них виходить одна ідентифікація з батьком і одна з матір’ю, при чому ідентифікація з батьком утримує об’єкт-матір позитивного комплексу і одночасно заміняє об’єкт-батька зворотного комплексу; аналогічні явища мають місце і при ідентифікації з матір’ю. В різній силі вираження обох ідентифікацій відображається нерівність початкових статевих задатків. Отже, в «Я і Воно» Фрейд наголошує на важливій ролі Едипового комплексу в формуванні Я, зокрема в створенні Я-Ідеалу, який містить в собі саме осад утворених під час Едипової фази інфантильної сексуальності первинних ідентифікацій із матір’ю та батьком [9]. Звичайно, неможливо перерахувати всі можливі згадки цього феномену в науковому доробку Фрейда, оскільки Едипів комплекс є одним із центральних пунктів фрейдівської психоаналітичної теорії і згадується, піддаючись певним видозмінам та доопрацюванням, в багатьох пізніх працях. Але варто згадати ще один важливий момент, який доповнює теорію едипівських стосунків, а саме розвиток Едипового комплексу в жінок.   Жіночий варіант Едипового комплексу Важливим елементом едипальної теорії, яка від початку стосувалась в першу чергу чоловічого сексуального розвитку, є проблема застосування Едипового комплексу до жінок. В своїй лекції «Про жіночність» [4] (1917) Фрейд сформулював теорію розвитку жіночої сексуальності, враховуючи складність та подвійність едипальної ситуації в жіночому варіанті. На думку Фрейда, перетворення дівчинки на нормальну жінку відбувається складніше, оскільки воно включає в себе на дві задачі більше, ніж чоловічий варіант, і цим задачам немає відповідностей в розвитку чоловіка. Фрейд вважав, що ранні фази розвитку лібідо обидві статі проходять практично однаково. Із вступом в фалічну фазу різниця між статями майже повністю відступає на задній план, і маленька дівчинка – це немов би маленький хлопчик. Як для хлопчиків ця фаза характеризується тим, що вони можуть приносити собі задоволення за допомогою пенісу, так і дівчатка в цей період займаються онанізмом, використовуючи клітор як еквівалент пенісу і головну ерогенну зону. Але з переходом до жіночності клітор, на думку Фрейда, зовсім або частково поступається вагіні своєю чутливістю, і внаслідок цього – значенням (також важливим при цьому є перехід від активності до пасивності як основної ознаки жіночності). І це перша з
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: