Звичаї та обряди на Україні
З водою пов'язані обряди, приурочені до дня Богоявлепин, Йордану, або Водохрещ (19 січня), як називали цей день в народі. Після ранкового урочистого богослужіння в церкві процесія вирушала до річки чи водоймища. Місце водосвятя прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували оплонки, ставили з криги хрест. Під час відправи дехто вмивався водою. Парубки і дівчата намагалися обризкати одне одного. На Гуцульщині часто це робили ті, які незабаром мали побратися. Як тільки священик занурював хрест в ополонку, присутні поспішали зачерпнути у дзбанок свяченої води. Хто швидше з цією водою добіжить додому, той буде щасливим. При цьому також стріляли — «розстрілювали коляду», або, як казали гуцули, «проганяли вовків».
Якщо порівняти звичаєво-обрядові дійства Свят-вечора з водохресними, то можна дійти висновку: на Свят-вечір, як на початок найважливіших зимових свят, влаштовували урочисту вечерю. Взяти участь у ній кликали покійних предків, яких зогрівали ритуальним вогнем і годували ритуальними стравами, насамперед кутею і узваром. На Водохрещ, чи Йордан, цих «непростих гостей» виряджали до місця їх сталого перебування — за воду, яка з давніх-давен служила своєрідним пограниччям між живими і тими, що відійшли. Щоб ніхто з «покликаних» не залишився в хаті, вживали і таких оберегів, як шум, стрілянина. У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч — проводи. Зустріччю предків починалися найважливіші зимові свята (Свят-вечір), а закінчувались проводами (Водохрещ ). Недаремно всі вечори поміж цими двома датами вважалися в народі і святими, і страшними.
Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги. З ним народне повір'я пов'язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо: «На Петра Вериги труться криги»,— кажуть у народі.
Отже, з-поміж усіх церковних дат, які припадали на зимову пору, найважливіше значення мав період від Свят-вечора до Водохрещ. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров'я, щастя і достаток, Переважна більшість із них була прямована на вшанування покійних предків.
Список використаної літератури
Воропай О. Звичаї нашого народу – К.: Оберіг, 1991.
Міщенко М. “Хвали зиму після Миколи”//Українська культура - 1991 - №11 ст. 34-35.
Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчива. – Львів: Фенікс 1994. – 608 с.
Хромлива - Щур Л. Українські народні звичаї в сучасному побуті – Лівів: Фенікс 1990