Дуалізм «конфуціанство – даосизм» у китайському культурному світогляді.

чого мало, стає більшим» («Даодецзін», 1ч.).  Ідея розвитку виражена в положенні: «В світі найслабші перемагають найсильніших». «Людина при народженні є слабкою, а після смерті твердою та міцною. Всі істоти  і рослини при народженні слабкі та тендітні, а при загибелі – тверді та міцні. Тверде та міцне – це те, що гине, а ніжне та слабке є те, що починає жити». «Найм`якша і найслабша істота є нездоланною в подоланні твердого та міцного. Слабкі долають сильних, м`ягке долає тверде.» («Даодецзін», 2ч., 76,78). Етика Лаоцзи – це вчення про золоту середину. Мудрець уникає крайностей, він діє, але не бореться, постійно вдосконалюється. Треба зливатися з «природностю», розуміючи, що вона не знає мети. Природнє дао нагадує натягнення луку.  Коли його розтягують, він стискається, результат – політ стріли. Якщо народ пригнічувати, він повстає і знищує своіх гнобителів. Мудра людина задовольняється малим. Ідеал Лаоцзи – простота та природність людей давнього суспільства, куди він пропонує повернутись, бо там не було ні багатих, ні бідних, не було насильства та війн, не було знарядь праці та зброї, не було письма, але люди були счастливими. Таємні товариства Китая, які виступали в опозиції до державної влади знаходили підтримку в цих даоських ідеях. Крім Лаоцзи не можна не назвати іншого даосього мислителя, Чжуан Цзи (IV-III ст. до н.е.), автора трактату, який названий його ім`ям. Втім, «Чжуан-цзи» навіть не хочеться називати сухим словом «трактат»: так багато в ньому парадоксів, притч, ексцентричних образів,  перетлумачених в дусі даоської філософії і літературного блиску. Чжуанцзи (369-286 до н.е.). Книга «Чжуанцзи» складається з трьох частин: внутрішня, зовнішня та змішана. Внутрішня частина викладає філософські проблеми. Чжуанцзи (Чжуан Чжоу) схилявся до містицизму. Щоб досягти пізнання дао, потрібно відмовитися, відволіктися від усього реального як іллюзорного. «Одного разу Чжуан Чжоу наснилося, що він метелик, що весело літає. Він насолоджувався від душі і не освідомлював, що він – Чжоу. Але раптом прокинувся і здивувався, що (він) – Чжоу і не міг зрозуміти: чи то Чжоу наснилося (що він) – бабочка, чи то метелику – (що він) Чжоу. Це називається перетворенням речей, тоді як між мною (Чжоу) і метеликом безсумнівно є різниця». Чжуанцзи – філософ-поет, який покладався на метафору, уособлення природи, інтуіцію. Для його розуміння потрібний відповідний интуітивний підхід. «Безумні промови» Чжуанцзи як вираження парадоксальності його мислення, яке вивертає навиворіт сутність істини – такий погляд на Чжуанцзи В.В. Малявіна, автора дуже оригінального і цікавого дослідження про Чжуанцзи. Чи може західноєвропейська настанова на раціоналізм допомогти зрозуміти китайського мислителя? Ні, вважає В.В. Малявін. Піздні даоси спиралися не тільки на натурфілософію і діалектику Лаоцзи, але й на містицизм та релятивізм Чжуанцзи.  І ці тенденції сприяли перетворенню даоської філософії в релігію. Так що ж таке даосизм? Це питання здавно привертає увагу дослідників Китая, але дати на нього коротку та ясну відповідь виявилося дуже важко. Бо «даосизм» - поняття дуже багатовимірне і багатозначне. Саме слово «дао» зовсім не є ексклюзивним надбанням даосизму. Воно належить усій китайській думці, і кожен філософ давнього Китає бачив в ньому позначення істини або, точніше, найглибшої правди та праведного шляху життя.  Всі китайські мудреці – прихильники Дао. І хоча це поняття дало назву даосизму (дао цзяо), нічого власне даоського в ньому немає.  Це одна з найважливіших категорій всієї китайської культури. Специфічним є лише її осмислення даосизмом. Якщо в конфуціанстві Дао – шлях морального вдосконалення і правління на основі етичних норм, то в даосизмі Дао космологізується, набуваючи значення вищого першопринципу, світової субстанції, джерела всього сущого. Даос живе тим, що є живим завжди – капіталом духу. Даосизм є перш за все виправдання традиції. Правда Дао – це те, що дається нам перше, ніж ми пізнаємо самі себе, і вона є тим, що перейде від нас до наступних поколінь після того, як ми підемо. Що ж це? «Класики» даоської традиції дають по формі туманну, але по суті дуже точну відповідь: все те, що існує «саме по собі» (цзи жань), що не народжено людськими міркуваннями та занепокоєнням, що не несе на собі відбитку натуги, напрягу, насильства. Мудрість прихильника Дао – це не знання і не мистецтво, а деяке вміння «не затемнювати марними діями величний спокій буття». Даосизм, таким чином, втілює всю серцевину східної думки, яка завжди вимагала від людини знайти повноту свого буття через самоусунення, проявити глибину небажання, яка ховає у собі найдуховніше бажання. Тому даосизм не є філософією в класичному розумінні цього слова, бо він не цікавиться визначеннями понять, логічними доказами і іншими процедурами чистого умогляду. Не є він і релігією трансцедентного Бога, який вимагає від своїх шанувальників віри та слухняності. Його не можна, нарешті, звести і до мистецтва, майстерності, практики у власному значенні слова, бо мудрість Дао не затверджує необхідності щось робити. Скоріш, даосизм – це «шлях цільного існування», в якому умогляд і дія, дух и матерія, свідомість і життя виявляються зібраними у вільній, безмежній, хаотичній єдності (і сюй). Така єдність, як і більшість основних понять даосизму,  наскрізь парадоксальна, і тому даоські вчителі замовкають, коли в них просять це пояснити. Як сказано в «Дао-де-цзін», головному каноні даосизму: «Той, хто знає – не говорить, той хто говорить – не знає». І в іншому місці «Коли нечестива людина чує про Дао, вона сміється.  Якщо б вона не сміялась, це не було б Дао». Даоські мудреці нічого не доводять і не проповідують. Вони навіть не вчать якомусь певному способу життя. Їх мета – дати правильну життєву орієнтацію, вказати шлях до осередку життєвого досвіду – вічно відсутній та всюдисущого. Не будучи в суворому сенсі, як вже говорилось, ні філософією, ні релігією, даосизм поєднує в собі риси і того й іношого. За вченням даосів, воістину існує лише величне Дао – передвічного, безкінечного, немисливого, що не має «образу, смаку або аромату», що ніким не створене, воно «саме собі стовбур, саме собі корінь», що охоплює і містить в собі все суще. Даоси називають його «вищим Вчителем», «небесним предком», «матір`ю світу» або «творцем речей», але всі вони не чекають від нього конкретної зацікавленості в їх особистій долі або долі Всесвіту, бо у світі все відбувається «саме по собі», кожна мить часу і кожна частинка буття абсолютно  самодостатні. Це означає, що саме Дао не є, по суті, принципом світобудови. Дао, як стверджується в даоській літературі, «не може володіти навіть собою», воно «має, не володіючи». Дао миттєво і безперестану змінюється, «втрачає себе в світі кінечного і тимчасового». Але «воістину, немає нічого постійнишого за непостійність» - в своєму самоперетворенні Дао буде вічним. Звідси і те важливе місце, яке займає в даосизмі вчення про космогенез – створення усього сущого. Даоси вчать, що світ виник з первозданого Хаосу, який вони також називають Единим диханням (і ци), Одвічним диханням (юань ци) або Великою пустотою (тай сюй). Створення світу є результатом спонтанного поділу первинного Хаосу. Спочатку Хаос, або Едине дихання, розподілився на два полярних начала – чоловіче -  світле, активне Ян і жіноче - темне, пасивне Інь; з «двох начал» виділился «чотири образи», які відповідали чотирьом сторонам світу; «чотири образи» породили «вісім просторів» світобудови і т.п. Ця схема записана в найдавнішому китайському каноні «І цзін» («Книга Перемен»), який містить спільний для всієї китайської традиції збірник графічних символів світового процесу Дао. Світ, за уявленнями даосів, є «перетворене Єдине», плід метаморфози Дао. В даоській традиції у зв`язку з цим говорилося і про перевтілення першолюдини, якою вважався напівлегендарний основоположник даосизму Лао Цзи.  Світ для даосів – це «перетворене тіло» (хуа шень) Лао Цзи.  А це означає, що між серцем людини і тілом передвічного Дао існує глибинний внутрішній зв`язок. Людина і світ в даосизмі нерозривні та взаємозамінні. Тема перевтілення, творчих метаморфоз буття – центральна тема даоської думки. Для даосів ні форми, ні безформене не є реальними.  Або,   як розповідається в даоських книжках, «порожнеча не може здолати десять тисяч речей». Справжня реальність для даосів – це саме перевтілення. Даоси міркують в категоріях не сутностей або ідей,  а відношень,  функцій,  впливів.  Для них в світі «нічого нема», але самі зв`язки між речами, без сумнівів,  є реальними. Істини, можливо, взагалі немає. Але метафора істини, численні відблиски реальності точно існують. Отже, даоська картина світу – це нескінченно складний, насправді хаотичний узор явищ, де немає ні одного привілейованого образу,  однієї «єдино вірної» ідеї.  Як писав Чжуан Цзи: «Вся безліч речей – немов розкинуті тенета, і ніде не знайти початку». Для традиційної китайської філософії була нехарактерною віра в безсмертя конкретно душі. Реальною визнавалась тільки єдина психофізична цілісність живої істоти. Сам дух розумівся досить натуралістично: як витончена матеріально-енергетична субстанція (ци). Після смерті тіла це «ци» розсіювалось в природі. До того ж даозизм успадкував від шаманізму вчення про численність душ – тварин (по) і мислячих (хунь). Тіло виступало єдиною ниткою, яка зв`язувала їх воєдино. Смерть тіла призводила до роз`єднання і гибелі душ. Тому вже в давній давнині велике значення надавалося засобам продовження фізичного життя, довголіття (шоу) стало однією з найважливіших цінностей китайської культури. Проте даосизм не задовольнився ідеалом простого фізичного, хай навіть і нескінченного продовження життя. Істинний даоський безсмертний (сянь) в процесі руху по шляху безсмертя радикально трансформував, перетворював своє тіло, яке згідно з даоським вченням набувало надприродної сили і здібності: вміння літати в повітрі, ставати невидимим, одночасно знаходитися в декількох місцях і навіть стискати час. Але основна трансформація в процесі занять даоською медитацією – духовна: безсмертний в повній мірі відчував і переживав даоську картину світу, реалізуючи ідеал єдності із всім сущим та з Дао як таємничою першоосновою світу. Шлях до безсмертя за даоським ученням передбачав заняття складними методами особливого психофізичного тренування, яке нагадувало індійську йогу. Вона передбачала два аспекта: вдосконалення духу та вдосконалення тіла. Перший полягав у заняттях медитацією, спогляданням Дао і єдності світу, єднанням з Дао. Використовувались також і різноманітні складні візуалізації божеств, які символізували собою особливі стани свідомості  та типи життєвої енергії. Даосизм іноді називають національною релігією Китая, але це визначення не зовсім вірно. По-перше, даосизм розповсюдився і серед деяких інших народів, які живуть по сусідству із китайцями. По-друге, даоси не тільки не проповідували свою релігію в суспільстві, а й, навпаки, старанно приховували свої таємниці від непосвячених і навіть не дозволяли бути присутнім на  найважливіших молебнах. До того ж даосизм завжди був розділений на безліч самостійних сект, де «мистецтво Дао»  передавалось від вчителя до учня в таємниці від сторонніх. Тим не менш даосизм без перебільшення можна назвати істинним фокусом китайської культури, адже він забезпечував наступність між елітарною мудрістю Дао та віруваннями прстого люди, принципами внутрішнього вдосконалення і всім життєвим укладом китайців. Для даосів їх релігія була лише чимось схожим на «корисну ілюзію», адже зразки богів, як і весь видимий світ, уявляли собою, за їх поняттями, тільки «відблиски» сокровенного Дао. Говорячи про китайську культуру, ми звикли розглядати її як дещо єдине і цільне. Проте, це зовсім невірно стосовно китайської давнини. Подібно до того, як сам Китай (тоді царство Чжоу) був поділений, починаючи з середини 1го тисячоліття до н.е. на безліч окремих царств, які ворогували між собою, також і культура його являла собою картину значного різноманіття; існувало декулька типів культур, які тільки пізніше були сплавлені у великому загальнокитайському синтезі. Найбільше відрізнялись одна від одної культури півночі та півдня Китая. Якщо для півночі, яка дала початок конфуціанству, характерна увага до етичної проблематики та ритуалу, розумове прагення до раціонального переосмислення архаїчних основ цивілізації, то на півдні переважала стихія міфопоетичного мислення, процвітала екстатичність шаманських культів. І даосизм, який дозрів, мабуть, на лоні південної традиції, тим не менш поєднав у собі екзальтовану архаїку півдня та раціональність півночі. Перша дала йому зміст, інша наділила формою, надав створений нею філософський спосіб освоювання дійсності для вираження неясних і неусвідомлюваних творчих потенцій. Без південної традиції даосизм не став би даосизмом, без північної – не зміг би сказати про себе мовою великої культури і книжної освіченості.     Висновок. Отже, споконвіку в Китаї поряд існували дві релігії (обидві з яких назвати релігіями в суворому сенсі цього слова неможливо) – конфуціанство та даосизм, які мали великий та воістину неоціненний вплив на розвиток китайської культури, на формування китайської нації взагалі, світогляду китайців тощо. Дуалізм конфуціанство-даосизм спостерігався протягом усієї історії Піднебесної, елементи конфуціанства та даосизму перепліталися або навпаки відторгали одне одного, створивши в результаті неперевершений за своєю оргигінальностю та самобутністю феномен  китайської культури та філософії.   Список використаної літератури.   1.      Антологія  даоської  философії.   Переклад/склад.   В.В.   Малявін,   Б.Б. Виноградський. - М.,1994. 2.  Васільєв Л.С. Исторія релігій Сходу. – М.: Вища школа, 1988. 3.      Містерія Дао. Маслов А. А.— М.: Сфера, 1996 4.      Мудреці Китая. Ян Чжу, Лецзи, Чжуанцзи / Пер. с кит. Л.Д. Позднеєвої. –
СПб.: Видавництво «Петербург – XXI век» спільно з ТОО «Лань», 1994. 5.      Полікарпов В.С. Історія релігій. – М.: «Гардарика», «Экспертное бюро»,
1997. 6.      Полікарпов В.С. Лекції з культурології. — М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997. 7.      Рубін В.А. Благородний муж та влада в класичному конфуціанстві // Восток 1994