Українські народні ліричні пісні
Як було вже сказано вище, що при характеристиці народної лірики Подніпров'я ми будемо опиратися на історичне минуле та козацьку добу. Отже при характеристиці усної народної творчості ми будемо описувати соціально-побутовий вид ліричної пісні, а саме особливу увагу буде приділено козацьким, солдатським, чумацьким та стрілецьким пісням та думам, які співалися та співаються населенням на даній території.
Найбільшого розквіту і самобутності на Подніпров’ї набула позаобрядова пісенна епіка і особливо лірика. Найяскравіше тут проявились риси подніпровського виконавського стилю, традиції протяжного пісенного стилю. Але останній притаманний лише частині репертуару народних співаків Дніпропетровщини. У цьому регіоні переплелися, історично нашарувалися різноманітні пісенні стилі, утворився багатий репертуар не тільки із суто місцевих фольклорних творів, але здебільшого із запозичених, які мають загальноукраїнське поширення, або побутують у сусідніх регіонах. Розглянемо найхарактерніші фольклорні твори, найбільш яскраво виражені побутуючі тут пісенні стилі, їхні основні характеристики.
Пісенна епіка Дніпропетровщини також може розглядатися як багатошарове, полістильове явище. З одного боку, тут поширені твори, типові для всього українського загалу або спільні подільсько-подніпровські, волинсько-подніпровські. До останніх належать найдавніші балади про кохання та родинні стосунки: парубка, який кохав одночасно двох або трьох дівчат, забито („Ой чиї то воли по горі ходили?”, „Ой у полі жито, копитами збито”); сестра отруює брата за намовою коханки („Сербин”); стрілець убиває голуба, голубка („Ой там, на горі, ой там, на крутій”) дівчина розшукує могилу загиблого милого („Калина-малина над яром стояла”); зустрівшись після тривалої розлуки, закохані похворіли („Як піду я не берегом, лугом”), дівчина колише позашлюбних дітей-близнят („Ой у лузі на калині”); вдовин син зводить дівчину („Тихо, тихо Дунай воду несе”); дівчина топить позашлюбне дитя („Ой ковалю, коваль, коваленку”); балади „Подолянка”, „Бондарівна”; вдова і двоє синів („Що то в лузі за верба?”); дівчина не дозволяє вбити нелюба („Ой у полі озеречко”); жінка знущається з чоловіка-недоростка („Ой оддала мене мати”); чоловік пускає за водою нелюбу жінку, а потім просить повернутися („Оженивсь молод”); чоловік п’є з кумою, за скаргою жінки його карають („Ой орав же мій миленький”); чоловік карає жінку за позашлюбну дитину („Тиха, тиха величенька тиха”); чоловік вбиває жінку за намовою коханки („Ой високо сонце сходить”), свекруха перетворює невістку в тополю („Ой жила удівонька та на роздоллі”); балади „Про чайку”, „Дочка-пташка”; син виганяє з хати свою стару матір („А в неділю рано-пораненьку”); козак полишає батька і топиться в річці („Усі гори зеленіють”); багатий брат і бідна сестра („Під білою березою”) тощо.
До суто подніпровських балад можна віднести такі, що мають обрядове коріння („Стріла” – „Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл” з наспівом весняного „кривого” танцю), версії сирітських балад: де батько з мачухою проганяють дітей („Ой по горі, по горі”); чи коли сирота шукає матір, але знаходить лише її могилу („Щось у лісі гукає?”); казкова версія балади про свекруху-обмовницю – змія обмовляє жінку донця („Ой ходив донець сім год по Дону”), а також новітні балади, що виникли на Подніпров’ї під впливом російської пісенності: жінка вбиває чоловіка, а потім шкодує за ним („Ой зима, зима, ти холодная”); матроси завозять сп’янілу та підмовлену дівчину на кораблі („Ой зацвіло синєє море”); під впливом міського жорстокого романсу: парубок застрелився, коли, повернувшись, застав померлу кохану („Любила хлопця з восьмого року”)
Порівняно невелика група пісень відбиває тематику та стильові особливості співу козацької доби: „Закувала зозуленька” де козаки просять у вдови дозволу подивитися на її дочку; „Як у саду, так і в лісі” в ній козак від’їжджає, заповідаючи дівчині рости; з маршовою мелодією; „Ой піду я понад лугом” тут чоловік нарікає на негарну жінку; „Ой дівчина сіни мила” в якій мати здогадується про кохання дівчини до козака, але не хоче нелюбого зятя ці пісні з танцювальними наспівами.
Пізніші нашарування у пісенній ліриці Дніпропетровщини у вигляді сільського романсу простежуються у секвенційних наспівах пісень „Ой у полі криниченька” де парубок залицяється до дівчини, яка несе відра з водою; „Ішли воли із діброви”, „В кінці греблі шумлять верби” тут козак покидає дівчину.
Вся специфічність змісту ліричних пісень визначається перш за все характером ліричного героя. Ліричний герой в народних піснях нашого краю, як здебільшого і в інших – це завжди проста людина: селянин, селянка, бурлак, повстанець, козак, вояка. Саме їх відчуття, світогляд і думки складають основний зміст ліричної пісні.
Таким чином, пісенність Наддніпрянщини становить складний конгломерат різних пісенних стилів, сукупність різних загальнопоширених жанрів, серед яких не всі представлені на Дніпропетровщині в чистому виді. Але переважна більшість побутуючих тут фольклорних творів несе в собі стильові риси подніпровської традиції співу. Найдавніші пісенні зразки з архаїчною мелодикою співіснують тут з новітніми творами та пісенними стилями. За пісенним репертуаром та співочими стилями Наддніпрянщина становить перехідну зону між Поділлям і Поліссям, збагатившись фольклорними традиціями сусідніх регіонів та обдарувавши їх своїми надбаннями. Та головною „візитною карткою”, неповторним обличчям подніпровської пісенної лірики залишається відомий далеко за межами нашої області протяжний гуртовий спів.
Розділ 4. Значення українських народних ліричних пісень в
сучасній державі
Переходячи до характеристики української ліричної пісні в сучасній українській державі варто зробити акцент саме на ту культуру яка розвивається сьогодні і які види анти культури ми можемо спостерігати на території сучасної України, і як вона впливає на розвиток молодого підростаючого покоління, і чи зможе вивчення народної лірики в сучасній школі вплинути на подальше становлення школяра як особистості в суспільстві.
Поняття культури в сучасній Україні на стільки диференційоване, що кожна людина на питання «Що таке культура?» дасть власний варіант відповіді, який буде не схожий, а можливо навіть прямо протилежний попередньому варіантові. Можливо це так і потрібно, адже кожна людина – це особистість не схожа на іншу, але ж тоді самовільно виходить питання про те що поняття про культурний ідеал у кожного різний, що на нашу думку не є приємним для молодої держави. Адже культура є фактором організації суспільного життя, сукупність ідей, принципів, соціальних інститутів, що забезпечують колективну діяльність людини.
Звертаючись до соціології можна виділити наступні форми і різновиди сучасної культури українців:
елітарна культура (або культура еліти);ї
народна культура (або культура, що твориться народом, частіш за все без участі професійних творців – артистів, зодчих, письменників, музикантів, художників) - фольклор (міфи, легенди, казки, билини, пісні, танці);
масова культура, чи культура, що спрямована на задоволення недовгих у часі запитів народних мас (цирк, популярна музика);
субкультура, чи культура певної соціальної групи (наприклад, культура «дітей рок-н-ролу», культура панків, культура студентів);
контркультура, чи культура, цінності якої є протилежними щодо будь-якого зі згаданих вище видів культури; така культура не визнається іншими видами культури і вважається анти культурою;
суперкультура - це культура технократії (наприклад, культура університетів, культура автошляхів, культура висотних будівель, культура контролю за народжуваністю).
Чи не найцікавішим є той факт що на сьогодні в українському суспільстві існують всі ці форми культури.
Говорячи про теперішній розвиток музичної української культури, варто зазначити, що здебільшого нинішня культура розвивається під впливом західних понять про культуру та завдяки нашій теперішній молоді стає її складовою частиною.
Відслідкувавши таку тенденцію ми з усією ймовірністю можемо сказати що наша народна музика і пісня поступово відходить у молодого покоління на другий, третій, а можливо і останній план. Наша молодь є характерним представником масової культури яка виникає і з часом переходить в інше захоплення.
Характеризуючи значення народної пісні та лірики в сучасній держави можна сказати про те що люди поступово перестають співати пісні як це робили наші предки, вони перестають звертатися до пісні як до найкращого заспокійливого, як до можливості вилити всі свої страждання через пісню.
Народна ж пісня залишається надбанням людей старшого покоління, саме вони можуть розповісти нам історію створення тієї чи іншої пісні, розповісти про її героїв та заспівати її для нас.
Завдяки ж саме представникам старших поколінь ми зараз маємо найбільші в Європі, а, можливо, навіть у світі збірки народного фольклору, народних пісень, дум, балад, приспівок, байок та інших видів народної творчості, тільки завдяки їм та їх вкладу в розвиток народних пісень ми по праву вважаємося самим співучим народом в світі.
Що стосується вивчення народних пісень та інших видів фольклору в сучасній школі, то на нашу думку, це потрібно зробити на загальнодержавному рівні, ввівши етнологію та фольклористику українського народу окремим предметом в середній школі. Вивчаючи даний предмет потрібно в першу чергу педагогам звертати увагу на те, що це неоціненне надбання всього українського народу, що кожна пісня написана де сльозами, а де інколи навіть кров’ю, що це не просто пісня, яку співають наші бабусі – це історія нашого народу виспівана в пісні, а як відомо «без знання історії свого народу не можливо оцінити його сьогодення».
Висновки
З глибини століть пісня донесла до нас пам'ять про людей, їх пристрасті, переживання і ідеали, вона зв'язує часи, радує і засмучує людські душі. Супроводжуючи народні життя, вона по-своєму відображає духовні шукання, етичні ідеали як українського народу, так і сусідніх держав та їх суспільств, показує життя народу в різні історичні періоди, розкриваючи їх з різних сторін та позицій. Народна пісня – літопис народного життя, хранитель духовних початків життя.
Вплив народної пісні на українську літературу величезний. Цей вплив виявляється і в створених міцних характерах, особливо жіночих, і в розвитку так званої ліричної прози, в трактуванні теми «чоловік і природа», в стилістичних елементах.
Українська народна пісня – явище унікальне, грандіозне і вічно живе.
Ми привели свою класифікацію пісень, спираючись на наявні в літературі. Так, ми виділяємо:
родинно-побутові пісні, які включають пісні любовної і сімейної тематики;
соціально-побутові пісні: трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі і заслання, тюремні;
жартівливі та сатиричні пісні, хороводи пісні і пісні літературного походження.
Виявляючи композиційні особливості пісні, приділяємо увагу варіативності пісенних сюжетів і такому пісенному явищу, як контамінація. Часто зустрічається такий композиційний тип, як пісня-монолог, рідше – пісня-діалог. Особливістю пісні-монологу є наявність звернень, які, в основному, виконують риторичну функцію. Характерною для пісенної композиції є оповідна форма, яка як така сама по собі зустрічається рідко. В основному цей композиційний тип зустрічається у поєднанні з монологом або діалогом, що є найбільш поширеним композиційним типом.
Аналізуючи кожен композиційний тип, знаходимо, що композиція впливає на сприйняття слухача. Вона, з'єднуючись із змістом і мелодією, не тільки бере участь в розкритті характерів героїв через події, але і дозволяє зіставити внутрішній світ людини з світом навколишньої природи.
Сюжетну основу, на нашу думку, складають соціальні мотиви: одруження або заміжжя, трагедія неподіленої любові, батьківської влади, любові до рідного будинку і т.п. Антикріпосницька тематика також є характерною для українських ліричних пісень, оскільки кріпацтво надало величезний вплив на сімейні відносини.
Герої – це вихідці з простого народу: дівчата і хлопці з селянських сімей. Вони володіють багатим внутрішнім світом і небажанням миритися з навколишньою несправедливістю. Так народжуються скарги, переживання, плачі героїв. Представники рослинного і тваринного світу також є героями українських народних ліричних пісень, але часто їх образи символічні. Саме ці образи-символи дозволяють глибше зрозуміти внутрішнє життя українського народу.
Аналізуючи фольклорний текст, знаходимо, що його основою є все ж таки слово. Воно, з'єднуючись з музикою, розкриває внутрішній світ героя. Саме поєднання слова і музики і визначає специфіку жанру ліричної пісні. Кожне слово в пісні важливе, кожне слово бере участь в описі миру відчуттів, характерів і настроїв. Слово в пісні змінює своє значення, яке визначається контекстом.
Все це пов'язано з тим, що фольклорні твори створюються на живій, розмовній народній мові, з тим що люди перш за все в пісні шукали бажаного затишку, укриття від тяжкого та буремного повсякдення.
Пісня і зараз залишається невід’ємним атрибутом життя українців. А все тому, що наш народ і пісенність поняття не роздільні.
Список використаної літератури
Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // К.: Наукова думка, 1966.
Давлетов К.С. Фольклор как вид искусства. – М.: Наука, 1966. – 365 с.
Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України: Нариси і статті. – Львів, 2002. – 352 с.
Колеса Ф. українська народна словесність. - Едмонтон, 1983.
Козацькі пісні / Фольклорні записи та упорядкування Н.Г. Полякової. – К.: “Музична Україна”, 1991. – 150 с.
Кушніренко І.К., Жилінський В.І. Фольклор Гуляйпільщини: Запорізька та Дніпропетровська область / За ред. проф. В.О.Горпинича. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. - 171 с.
Лирические песни / Составление, предисловие, подготовка текстов и примечания П.С. Выходцева. – М.: Современник, 1990. – 653 с.
Махновець Л. „Давній український гумор і сатира”, 1959 р.
Ой у полі дві тополі”. Українські народні пісні Запорізького краю. Випуск 1. Упорядник і редактор Н.Полякова. – Запоріжжя: Культурний центр “Хортиця”, 2000. – 103 с.
Січова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Упорядкування, передмова та примітки Віктора Чабаненка.– Запоріжжя, ЗДУ, 1999. – 392 с.
Стрюк Л. Етнологія України у пісенному фольклорі. – Тернопіль: Астон, 2001.
Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка / Упор., вступна стаття та примітки Єфремової Л. О. – Ч. 1. – К.: Музична Україна, 1990. – С. 181.
Українські народні пісні та думи. – К.: Товариство «Знання» України 1992р.
Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст.. Левченко О. – Тернопіль, 1991р.
Шумада Н. С. Поетична творчість українського народу // Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. – К, 1989.
Яворницький Д.І. Вольності запорозьких козаків. – Дніпропетровськ: Січ, 2002. - 359 с.
Додатки
В додатках ми вирішили навести найбільш характерні приклади українських ліричних пісень.
ЧОМ ДУБ НЕ ЗЕЛЕНИЙ? БО ТЕ ТУЧА ЗБИЛА
Чом дуб не зелений? Бо Те туча збила,
Козак зажурений: лишила дівчина.
А хто хоче знати, най мене спитає,
Що дівчина любить, як сім років має.
Як сім років має, то до школи ходить,
А вже за собою штирки хлопці водить
А як десять має, го вже мелюєся,
Вийде на вулицю, до хлопців сміється.
Як п’ятнадцять має, то вже віддаєся,
А вна си гадає, що так і здаєся.
Я в чужої мами треба рано встати
Не будеш, дівчино, личко малювати.
А як має двадцять, то цвіте, як ружа,
А люди все кажуть:" он пішла сивуля!”
ЩО ЗА ПАРУБОЧОК, ЩО НАБІК ЧУБОЧОК
Що за парубочок, що на бік чубочок,
Сидить коло столу, як з рожі цвіточок? (2)
Сидить коло столу, як мак процвітає,
Не одна дівчина на нього чекає. (2)
Не одна дівчина, та й не одна мати
Хоче свою доньку за нього віддати. (2)
ОЙ НА ГОРІ НА МОГИЛІ
Ой на горі на могилі
Там пасуться три кобилі
Їдна кара, друга бура ...
Що то в дівки за натура:
Йшла за дров’ми та й заснула.
Прийшов кабан тай торкає:
- Вставай, дівко, бо світає.
Пішла дівка до пана
Позивати кабана:
- Ой ти, пане, твій кабан
Такий самий, як сам пан.
ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ДО РОБОТИ
- Грицю, Грицю, до роботи!
В Гриця порвані чоботи.
- Грицю, Грицю, до Марусі!
- Зараз, зараз приберуся!
- Грицю, Грицю, врубай дров!
Ой! Гриць щось нездоров.
- Грицю, Грицю, до Марусі!
- Зараз, зараз приберуся!
- Грицю, Грицю, молотити!
Гриць нездужає робити.
- Грицю, Грицю, до Марусі!
- Зараз, зараз приберуся!
- Грицю, Грицю, до телят!
В Гриця ніженьки болять.
- Грицю, Грицю, до Марусі!
- Зараз, зараз приберуся!
- Грицю, Грицю, роби хліб!
- Кахи, кахи, щось охрип!
- Грицю, Грицю, до Марусі!
- Зараз, зараз приберуся!
Грицю, Грицю, хоч жениться?
Не може одговориться!
- Грицю, Грицю, кого взяти?
- Краще Марусі не зискати!
- Марусенько, серце моє,
Чи підеш за мене?
- Стидкий, бридкий, не люблю
І за тебе не піду.
Пішов Гриць, зажурився
Да і в ченці постригся.
Тепер Грицю скучно жити,
Було Марусі не любити.
Грицю всюди не в покой,
Гриць іду уже домой.
Грицю, Грицю, пошукай,
Краще Марусі вибирай.
Єсть Наталка і Ганнуся,
Та миліш нема Марусі.
Хоч ізгину, пропаду,
Краще Марусі не найду.
ЗА РІЧКОЮ ГЕРАСИМ
За річкою Герасим,
В Герасима гарний син,
Мати любить Герасима,
А я, дочка,- його сина.
- Ой ти казав люблю, люблю
І в осені візьму, візьму,
А тепер довелося-
Ти без чобіт, а я боса
-Ходи ж, мила моя, боса,
Бо тобі так довелося,
Мені ж босим не годиться,
Буде жито не родиться.
Нехай краще не родиться,
Коли таке поводиться,
Ми ж на теє не здаваймось
Та ходімо обвінчаймось.
-Та ще ж бо я не збісився,
Щоб на тобі оженився
Поглянь ти на свою вроду,
Краще з мосту кинусь в воду
Таки ж Гандзя доскочила,
Петра таки зморочила,
Як він на ній оженився,
Мов за стіну заступився.
Через річку, через став,
Любив, поки перестав.
Та й вона ж його любила,
Так,що й розум загубила.
Ой гоп-чук-чук, поберемся
Та й будемо панувати,
Ой ти будеш кози пасти,
А я вівці заганяти.
Оженився навісний
Та взяв біснувату.
Та не мали що робить,
Запалили хату.
І УЧОРА У КУМИ
І учора у куми,
І сьогодні у куми,
Гей, ой коли ж я куму
Та й до себе зазву?
Ой найму я стрільця
тай застрелю горобця,
Гей, та й тоді я куму
Та й у гості зазву.
Ой продам я груди
Та куплю блюди,
Гей, ой продам я реберця
Та покуплю видельця
І зварила горобця
На дванадцять блюдів,
Гей, на дванадцять блюдів,
На дванадцять столів.
Аж тоді вже я куму
Тай у гості зазву.
- Гей, їж, кумо, горобця,
Не засалювайся,
Гей, за пазуху не бери,
Своїм діткам не неси!