Творчество Ивана Мазепы

СПИСОК ВИКОРАСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Мацьків Теодор. Гетьман Іван Мазепа — князь Священної Римської Імперії // Укр.історик. 1966. № №3/4. с. 33-40.

  2. Боpщак І. Мазепа. Людина й історичний діяч. ЗНТШ, т. 152, 1933, с. 23.

  3. Вишневський Л. Мазепа: історія життя і зради // Наука і суспільство. 1985. № 9. с. 34-37.

4. Господин А. Мазепа у світовій літературі / Передмова А. Курдидик. Вінніпег: у вв Накладом читальні «Просвіти» у Вінніпегу, 1987. с. 58.

5. Барабаш Ю. Іван Мазепа — ще одна літературна версія // Київ. 1988. № 12. п с. 140-149.

6. Мацьків Теодор. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709 / д З передм. Л.Винара. Мюнхен: УВУ, 1988. 286 с. (2-е вид., дон. і перероб. — К.; о о пп Полтава, 1995).

7. Оглоблин Олександр. Гетьман Іван Мазепа і Москва // Укр.історик. 1989. № 4. С. 7- щ 16; 1990. № 1/4. С. 45-54; 1991. № 1/2. С. 82-94. 1990.

  1. Мазепа — людина й історичний діяч / Упоряд. Й. Чікало. К.: Асоціація укр. експортерів друкованої продукції, 1991. с. 48.

  2. Іван Мазепа: Художня-докумептальна книга: Для середнього і старшого шкільного віку / Упорядник і автор передмови В.Шевчук. К.: Вид-во «Веселка», 1992.

  3. Соловьев. С. М. История России с древнейших времен, т. VII, с. 486.

  4. Покровский M. H. Русская история з древнейших времен, Москва 1966, (перше видання 1920), с. 497.

  5. Ковтун Алла. Іван Мазепа: виправданий історією // Дзеркало тижня №32. К. – 2001.

Іван Степанович Мазепа — один із найвидатніших українських гетьманів, який найдовше (понад 20 років) був при владі — народився 20 березня 1640 року (за деякими джерелами 1639 або 1644) на хуторі Каменці (згодом Мазепинці) біля Білої Церкви, що на Київщині, в родині української шляхти.

Мати — Марія Магдалина — була освіченою, сміливою і великою патріоткою України. Вона до кінця днів своїх (1707 р.) була найпершою порадницею сина-гетьмана, що свідчить про її глибокий інтелект. Останні 13 років життя вона була ігуменею Києво-Печерського жіночого монастиря.

Тому Іван ще змалку, окрім їзди верхи та володіння шаблею, пізнавав європейські науки, а згодом за настановою матері поїхав навчатися до Києво-Могилянської колегії, яку за часи свого гетьманування він перетворить в академію. Улюбленими авторами Мазепи були Цицерон, Тит Лівій, Тацит.

По закінченні колегії батько Івана Мазепи Степан-Адам (досить ділова постать серед почту гетьмана Виговського) відсилає сина до двору польського короля пажем, звідкіля його як талановитого шляхтича направляють в Західну Європу для завершення навчання. Голландія, Франція, Німеччина, Італія розширили світогляд молодої людини, збагатили духовно і політично. Він досконало вивчив основи фортифікації, гарматну справу та інші науки.

Стрункий, неймовірно привабливий зовні, Іван був досить освіченою людиною для свого часу: володів, окрім української, російською, польською, латинською та французькою мовами, добре знався на філософії та історії, музиці і поезії, писав вірші. Від самої молодості аж до пізньої старості Мазепа володів даром зачаровувати людей: королі і царі, вояки і козаки, навіть духовенство корилися його привабливості, не кажучи вже про жіноцтво. Через його життя проходить ряд любовних пригод.

Головний герой поеми Байрона «Мазепа», згадуючи свою молодість, говорить:

Ще в дні юнацтва золоті,

Бувало, кожного вельможу,

З мужів чи хлопців, переможу

У всій привабній марноті.

Заклятий ворог Мазепи при дворі польського короля, один із багатьох, хто заздрив успіхам українця, все зробив, щоб Іван Степанович втратив королівську прихильність. У своїх «Споминах» (мемуарах) цей майстер пера описав легенду про одну з любовних пригод Мазепи, яка, на думку автора, повинна була навіки знеславити колишнього королівського улюбленця. Але вийшло навпаки...

Легенда ця розповідала про те, що Мазепа, маючи коханку — жінку визначного польського магната, був впійманий «на гарячому», прив’язаний голим до дикого коня, який помчав молодого парубка степом із Польщі аж до України. І хоч ця вигадка була малоймовірна, вона стала своєрідним символом. Красива, приваблива історія була підхоплена поетами, художниками і композиторами, коли настав час звеличення одного з видатних гетьманів України, державного діяча, будівничого, покровителя культури, знавця і майстра літературної ниви.

З історії гетьман Мазепа відомий нам тим, що він сміливо пішов проти політики Петра І та заключив угоду зі Швецією. За цей вчинок його і називали зрадником, і вважали героєм. Постать гетьмана надихнула багатьох поетів, письменників, композиторів, художників та інших митців ще з давніх часів. Про Мазепу написано і у літописі Величка, і у поезіях Феофана Прокоповича. Європейці Вольтер (1731 р.), Францішак Госецький (1732 р.), Анрі Констана д’Орвіль (1764 р.), Генріх Бертуха (1812 р.), американець Джон Говард Пейн (1852 р.) — ось тільки декілька авторів, які започаткували світову мазепіану. А далі в XIX столітті — опери, музичні симфонії, етюди, романи, повісті, поеми, художні полотна буквально заполонили літературно-мистецький простір Європи. У західноєвропейській літературі Мазепа, завдяки романтичній поезії, залишився легендарним героєм. Французи – письменник і поет Гюго та живописець Верне, угорський композитор Ліст, користуючись цією легендою, створили невмирущі твори, які піднесли героя легенди до рівня історичного символу.

Але це не єдине, чим нам відомий Іван Мазепа. Ми знаємо його і як талановитого поета, і як людину, яка, добре знаючись на епістолярному жанрі, створювала прекрасні листи, і як чоловіка, палко закоханого в Мотрю Кочубей. Саме цій жінкі гетьман присвячував палкі листи та пристрастні вірші. Історія їх кохання, нажаль, нещаслива. Мазепа писав до коханої: “Моє серце кохане! Сама знаєш, як я сердечне, шалене люблю Вашу Милість; іще нікого на світі не любив так. Моє б теє щастя і радість було, щоб нехай їхала та жила у мене; тільки ж я уважав, який кінець з того може бути, а головне при такій злості і заїлості твоїх родичів...” Біла граційна рука зупинилась, тонкі пальці стисли перо. Тріпотіла свічка, випромінюючи тремтливі спалахи на сувору фігуру в темряві, а в чорнезних очах гетьмана виблискували вологі сполохи гніву.

Мазепа сидів, відкинувшись у кріслі, та думав про свою юну кохану. Трапляється ж таке: йому вже стукнуло 65, а їй добре, якщо вже виповнилось 18 років! “Спокусник! Ґвалтівник!” – таким вважала його родина чарівної Мотрі Кочубей. Але сама дівчина думала по-іншому, і її палка взаємність втішала Мазепу.

Мазепа був ані трохи не старий, міцний та енергійний. А розмовою він міг приворожити будь-кого, не говорячи вже про наївне дівчисько. Як розповідав посол Франції Жан де Балюз, що відвідав його світлицю 1704 року, Іван Мазепа володів багатьма мовами: так з німцями-лікарями гетьман розмовляв німецькою, з італійськими майстрами – італійською, а з ним – польською та латиною. Посол був просто вражений домашньою бібліотекою Мазепи, що її складали кращі київські, німецькі, латинські та старовинні рукописи. Ще здивований посол дізнався, що гетьман регулярно читав газети французькою та голландською. Такі глибокі знання з мов та інших дисциплін Мазепа отримав у Києві та навчальних закладах Європи. Гетьман не лише любив купувати книги, але й усіляко допомагав талановитим авторам. Лише в Чернігові за час його правління було вийшло близько 50 видань. Одного разу до нього потрапила надзвичайно старовинна книга – Пересопницьке Євангеліє. Мазепа не став прикрашати цією перлиною власну бібліотеку, а подарував її побудованому на його гроші кафедральному собору в Переяславі, де вона й збереглась. Зараз на цьому Євангелії присягають новообрані президенти України

Отже, було чим гетьману приворожити прекрасну Кочубеївну. Незважаючи на те, що наміри кілька років тому овдовілого Мазепи були щирими, батьки, особливо мати, що несподівано зненавиділа гетьмана, категорично відмовили його пропозиції одружитись із Мотрею. Між іншим, Мазепа був не лише старим приятелем сім’ї, але й хрещеним батьком своєї коханої!

Дізнавшись про відмову батьків, Мотря таємно втекла з дому в палац Мазепи. В гетьманських покоях відбулась розмова двох закоханих. Мотря палко клялась до смерті любити Мазепу, а той на знак своєї відданості подарував їй перстень з діамантом, як він сам висловився, “найдорожчим та кращим з тих, що мав”. Після того гетьман повернув дівчину батькам. В листі до коханої він так пояснив свій вчинок: “Уваж сама, що б з того виросло. Перше: що б твої родичі по всім світі розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у себе замість підложниці. Друга причина: що державши Вашу Милість у себе, я би не міг жадною мірою витримати, та і Ваша Милість так же; мусили би ми із тобою жити так, як подружжа каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви і клятьба, щоби нам із собою не жити.” Гетьман сподівався, що йому вдасться законним шляхом повінчатись з Мотрею. Але батьки дівчини навіть чути про це не хотіли. Мати безпідставно звинуватила гетьмана в тому, що він “причарував” та збезчестив їх доньку. Вийшов грандіозний скандал. Саму ж Мотрю вдома жорстоко карали.

У 1708 році батько Мотрі, через наполягання дружини, доніс Петру І про союзну угоду гетьмана з шведським королем Карлом ХІІ. Це був не перший донос на гетьмана і Петро І, що цінував розум та освіченість Мазепи, наказав відрубати голову донощикам: генеральному судді Кочубею та його спільнику, полтавському полковнику Іскрі. Наказ швидко виконали на очах у козаків, а тіла покараних поховали у Києво-Печерській лаврі.

Як склалася подальша доля обраниці гетьмана? Відповідно до народної версії, Мотря втопилась в батуринському ставку. Відповідно до версії деяких істориків, у 1707 році вона вийшла заміж за 35-37-річного удівця, полкового суддю Семена Чуйкевича, проте була не щаслива в шлюбі та ... закінчила своє життя ігуменею Ніжинського жіночого монастиря.

А гетьман доки жив, сумував за Мотрею та... писав вірші. Багато його віршів стали народними піснями: “Ой горе, горе тій чайці-небозі, що вивела чаєнята при битій дорозі...”

Ой горе тій чайці, горе тій небозі,

Що вивела чаєняток при битій дорозі.

Ішли чумаченьки, воли попасали,

І чаєчку зігнали, чаєнят забрали.

А чаєчка в'ється, об дорогу б'ється,

К сирій землі припадає, чумака благає:

-Ой ти чумаченьку, ти ще молоденький!

Верни моїх чаєняток - вони ще маленькі!

- Ой не верну, чайко, не верну ніколи,

Бо забереш чаєняток, полетиш у поле.

- Не буду летіти, то буду сидіти,

Буду воли завертати й діток доглядати!

- Ой, полети, чайко, на зелену пашу,

Бо вже твоїх чаєняток покидали в кашу!

- Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили,

Як ви мої чаєнята у каші зварили.

Бодай вам, чумаки, воли поздихали,

Як через вас чаєнята навіки пропали!

Як бачимо, у народній обробці цей вірш зазнав деяких змін, але це як раз наголошує на тому, що це справжня Народна пісня. Напевно, найголовніший показник вічності вірша, це коли він перетворюється в загальнолюдську, народну пісню.

На сьогодні завершує поетичну мазепіану харківський поет Іван Перепеляк. У 1994 році в Харкові видана його поема «Остання любов гетьмана», в якій, нарешті, розкрита правда про взаємну любов Мазепи і Мотрі Кочубеївни. Як свідчать листи Мазепи — це була взаємна любов двох душ високих помислів. Не зважаючи на велику різницю у віці, Мотря і Мазепа були однодумцями. Мотря, будучи освіченою, з широким світоглядом, як і Мазепа, мріяла про вільну Україну.

Разом зі своїм доносом на Мазепу Кочубей, як доказ аморальності гетьмана, переслав цареві його листи до доньки Кочубея, яка була хрещеницею Мазепи. Тому ці листи і збереглися в московських архівах. Ось один з них: «Моя сердечна кохана Мотронько! Поклін мій віддаю, Ваша Милість, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій Милості гостинця — книжечку і обручик діямантовий... За тим цілую уста коралевії, ручки біленькії і всі члонки тільця біленького, моя любенько кохана!»

Відповідь 16-річної Мотрі, в гетьмана, ми можемо тільки передбачити, що і робить поет. Ось закінчення одного із її листів:

Я не втоплюся у журбі.

На кращі буду ждати переміни.

Дай, Боже, сили!

Любий, а тобі —

Любить мене, як любиш Україну!

Як розправився Мазепа з батьком своєї коханої Мотрі добре відомо з поеми Пушкіна «Полтава». Щоправда, не все в геніального поета відповідає дійсності.

Відомо, що до написання «Полтави» Пушкіна спонукали рядки поеми Кіндрата Рилєєва «Войнаровський» про «жену страдальца Кочубея и обольщенную их дочь».

Андрій Войнаровський, син сестри Мазепи, був улюбленцем бездітного гетьмана і розділив з ним долю поразки під Полтавою. Войнаровський до 1716 року знаходив притулок у Західній Європі, а потім був схоплений у Гамбурзі за вимогою російського резидента і засланий до Сибіру.

У поемі поета-декабриста образ українського гетьмана постає як взірець борця за

свободу своєї батьківщини:

Уж близок час, близка борьба,

Борьба свободы с самовластьем!

І устами Войнаровського поет каже про себе і про своїх однодумців по боротьбі:

Так мы, свои разрушив цепи,

На глас свободы и вождей,

Ниспровергая все препоны,

Помчались защищать законы

Среди отеческих степей.

Незважаючи на невдачу, Мазепа в поемі проголошує:

Спокоен я в душе своей;

И Петр, и я — мы оба правы:

Как он, и я живу для славы,

Для пользы Родины моей.

Отже, К. Рилєєв не тільки не зневажає Мазепу, а й ставить його поряд з Петром.

Зовсім інша точка зору на Мазепу у Пушкіна. В цій темі двох російських поетів єднає тільки те, що ні Рилєєв, ні Пушкін не назвали свою поему іменем головного героя. Така назва була б обов’язково заблокована царською цензурою. Але два поети, живучи в один і той же час, по-різному сприйняли вчинки гетьмана України. Для одного з них Мазепа був майже однодумцем, для іншого — зрадником, ворогом і злочинцем.

В передмові до першого видання «Полтави» Пушкін, недвозначно натякаючи на Рилєєва, пише про образ Мазепи: «Некоторые писатели хотели сделать из него героя свободы, нового Богдана Хмельницкого».

Автор «Полтави» пише про гетьмана досить зневажливо. Майже десять разів він називає Мазепу «злодей» і «враг», або навіть «мощный злодей» і «мощный враг». Але характерно, що у перекладах поеми українською мовою А.Малишку і М. Рильському вдалося уникнути майже всіх пушкінських, м’яко кажучи, несхвальних епітетів на адресу гетьмана.

Ось кілька прикладів:

О.Пушкін — А.Малишко і М.Рильський.

— Она в объятиях злодея! — Іван Мазепа – він із нею!


— Донос на мощного злодея... — Донос на владаря лихого...

— ... Не дремлет его коварная душа... — Не має спокою гетьмана душа...

— В груди кипучий яд нося, в светлице гетьман заперся... — У чорній тузі сам один

замкнувся у світлиці він...

— Теперь он мощный враг Петра... — І ополчився на Петра...

— И где ж Мазепа? Где злодей? — І де ж Мазепа? Як з очей...

— Забыт Мазепа с давних пор... — Мазепа ніби зник у тьму...

Ось так — «зник у тьму», а не забутий.

І тепер стає зрозумілим, чому Рилєєв та інші декабристи навіть і не думали залучати Пушкіна у своє товариство. Як би тепер сказали, у них були великі ідейні розбіжності. Якщо для Рилєєва боротьба за свободу розумілася широко, як необхідність не тільки для російського народу, для Пушкіна на першому місці була Російська імперія, а потім уже — свобода. У «Полтаві» поет каже:

В гражданстве северной державы,

В ее воинственной судьбе

Лишь ты воздвиг, герой Полтавы,

Огромный памятник себе.

Та, як бачимо, пророцтво поета про те, що будуть пам’ятати тільки Петра, а Мазепу забудуть, не збулося. У 1994 році на Київщині в Мазепинцях було відкрито пам’ятник гетьманові. Отож Пушкін тут не став провидцем. І благородний Рилєєв, хоч і не був настільки ж геніальним поетом, видався більш пророчим, коли писав про Україну:

Еще, быть может, друг народа,

Спасет несчастных земляков,

И, достояние отцов,

Воскреснет прежняя свобода!

В «Отрывках и заметках» Кіндрат Федорович так характеризує гетьмана (як на мене, досить об’єктивно): «Для Мазепы, кажется, ничего не было священным, кроме цели, к которой стремился: ни уважение, оказываемое ему Петром, ни самые благодеяния, излитые на него сим великим монархом, ничто не могло отвратить его от измены. Хитрость в высочайшей степени, даже самое коварство почитал он средствами, дозволенными на пути к оной...»

Творчість Івана Мазепи пронизана ідеями про вільну Україну. Його знаменита

“Дума” яскраво і влучно описує часи, коли в другій половині XVII століття Україна переживала страшні часи: турки, татари, поляки і московити чинили напади на її землі. Літописець тих часів Величко так змальовує цей край: «Багато міст і замків опустілих, зруйнованих... Поля спустошені, ліси, озера та очерети вкриває мох... На всіх дорогах біліють купи висушених людських черепів...» Багаті і родючі землі України стали пусткою. До того ж одна українська верхівка тягнеться до Москви, інша — до Туреччини, третя — до Польщі. А сам Мазепа так описує ці часи:

Всі покою щиро прагнуть,

А не в оден гуж всі тягнуть,

Той направо, той наліво.

А все браття: то-то диво!

Не маш любви, не маш згоди,

Од Жовтої взявши Води.

През незгоду всі пропали.

Самі себе звоювали.

Гей, братове, пора знати,

Що не всім нам панувати

І речами керувати.

На корабель поглядімо,

Много людей полічимо.

Однак стерник сам керує,

Весь корабель управує.

Пчулка бідна матку має

І оної послухає.

Жалься, Боже, України,

Що не в купі має сини:

Оден живе із погани,

Кличе сюди отамани.

Ідем матку рятувати,

Не дамо їй погибати!

Другий ляхам за грош служить,

По Україні і той тужить;

Мати моя старенькая!

Чом ти вельми слабенькая?

Різно тебе розшарпали,

Куди аж по Дніпр туркам дали:

Все фортель щоб заслабіла

І аж вконець сил не міла.

Третій Москві юж голдує.

І їй вірно услугує.

Той на матку нарікає

І недолю проклинає:

Ліпше було б не родити,

Нежлі в таких бідах жити.

Од всіх сторон ворогують,

Огнем, мечем руїнують,

Од всіх не маш зичливости,

А не слушной учтивости;

Мужиками називають,

А підданством дорікають.

Чом ти синів не учила.

Чом од себе їх пустила?

Ліпше було пробувати

Вкупі лихо одбувати.

Я сим, бідний, не здолаю,

Хіба тілко заволаю:

Гей, панове — єнерали,

Чому ж єсте так оспали?

І ви, панство — полковники,

Без жадної політики

Озметеся всі за руки —

Не допустіть гіркой муки

Матці своїй більш терпіти,

Нуте врагів, нуте бити.

Самопали набивайте!

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте,

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права.

Дослідники і досі сперечаються стосовно дати створення “Думи”. Офіційно вважається, що вірш створений у 1698 році.

Багато зробив Іван Степанович для культурного розвитку України. Pезиденція гетьмана – місто Батурин – стає культурно-освітнім центром України і Європи. Мазепа листується з багатьма європейськими вченими та політичними діячами, бере під свою опіку Києво-Могилянську колегію, перетворивши її в академію, піднімає її до рівня європейського університету, будує для академії нове триповерхове приміщення. Він перетворює Чернігівський колегіум на вищу школу-ліцей, в багатьох містах і селах будує власним коштом школи, друкарні, церкви. Мазепа відбудовує монастир Києво-Печерської лаври, обвівши його монументальним муром з чудово прикрашеними воротами у вигляді церкви.

За часів Мазепи будується багато кам’яних церков, у тому числі і коштом гетьмана.

«Собор Мазепин сяє, біліє» — з гордістю писав Тарас Шевченко.

На початку XVIII століття, в кінці Мазепинської доби, в Україні була одна школа на 1000 мешканців (через століття в 1875 році — вже одна школа на майже 7000 мешканців).

За часів Мазепи (1708 р.) Києво-Могилянська академія налічувала 2000 студентів, та вже в 1709 році їх стає 161, а майже через століття ця кількість збільшується, але всього до 800—1000 чоловік. Сьогодні відроджена академія має понад 2000 студентів.

В часи Мазепи серед слухачів університетів Сорбонни і Праги було багато українців. Взагалі, майже вся козацька старшина в Україні мала вищу освіту.

Мазепа і сам був людиною високої освіти і товариської культури. Загальну тодішню освіту отримав він у Києво-Могилянській Академії, був пажем на польському королівському дворі, відвідував Францію, а в Парижі з нагоди підписання Піренейського миру (1659) був прийнятий у Люврі, про що сам засвідчив у своїй розмові з Балюзом, який у вище згаданому листі писав: "... Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що не володіє добре французькою мовою, хоч у

молодих літах відвідав Париж та південну Францію."

“Мазепа, — підчеркує Борщак — міг говорити з кожним мовою свойого розмовника, тобто мав той талант, що його Френціс Бекон уважав ще в 16 віці за першу прикмету великої людини… Всі його співбесідники, чи то гонорові польські маґнати, напівдикі московські бояри, буйні запорожці, статечні турки, елєґантні французи й пуритани шведи — всі вони, — твердить Борщак, — стрічаючись з українським гетьманом, складали перед ним свою зброю”.

Без сумніву, що Мазепа був державним мужем європейського маштабу, його можна назвати українським Бісмарком, хоч би тому, що обидва ці визначні державники поставили собі виразну

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: