Зовнішня торгівля України та її місце в системі світових господарських зв’язків
Кафедра міжнародної економіки
КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ:
"МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА"
за темою: Зовнішня торгівля України та її місце в системі світових господарських зв’язків
Дніпропетровськ
2010
Зміст
ВСТУП
Розділ 1 Зовнішня торгівля як система економічних відносин
1.1 Сутність та форми зовнішньої торгівлі
1.2 Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю
1.3 Система показників зовнішньої торгівлі
Розділ 2 Аналіз масштабів і тенденцій розвитку зовнішньої торгівлі України
2.1 Зовнішня торгівля України товарами
2.2 Зовнішня торгівля України послугами
Розділ 3 Роль та місце України у світовому господарстві: проблеми та перспективи розвитку
3.1 Основні проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України
3.2 Напрямки удосконалення торгівельних відносин України
ЗАКЛЮЧЕННЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Міжнародна торгівля була історично першою і до певного часу головною сферою міжнародних економічних відносин. Лише наприкінці ХХ століття провідну роль в системі міжнародної економіки почали відігравати різноманітні форми фінансових операцій, але значення міжнародної торгівлі і тепер надзвичайно суттєве, і полягає в тому, що підґрунтям міжнародної торгівлі є важливі чинники та доцільність міжнародного обміну товарами та послугами.
У загальному вигляді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, які вони не в змозі самостійно ефективно виробляти.
По вартісним масштабам в загальному комплексі світогосподарських зв’язків зовнішньоторговельний обмін продовжує зберігати ведучі позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширюється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які складають, в свою чергу, сферу „невидимої” торгівлі, що швидко розвивається. Високі темпи розвитку міжнародної торгівлі свідчать також про поглиблення поділу праці, спеціалізації і кооперування виробництва. Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяє подоланню негативних процесів в економіці і подальшому розвитку ринкових відносин.
Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Як суб’єкт міжнародних економічних відносин, Україна має свідомо входити до системи світогосподарських зв’язків з метою якнайефективнішого використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності.
Актуальність даної теми полягає в тому, що зовнішня торгівля України є одним з найважливіших засобів наповнення державного бюджету. Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки України.
Основною метою даної курсової роботи є дослідження особливостей зовнішньої торгівлі України.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:
дослідження сутності і змісту міжнародної торгівлі та її концепцій;
визначення основних тенденцій розвитку зовнішньої торгівлі України;
висвітлення основних проблем та суперечностей у розвитку зовнішньої торгівлі України та вироблення рекомендацій щодо вдосконалення торгівельних відносин.
Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формування сучасної системи міжнародних економічних зв’язків.
Об’єктом дослідження є зовнішня торгівля України.
Розділ 1 Зовнішня торгівля як система економічних відносин
Сутність та форми зовнішньої торгівлі
Міжнародна торгівля – це сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу.
Зовнішня торгівля – це торгівля однієї країни з іншими, яка полягає у оплачуваному вивезенні (експорті) та ввезенні (імпорті) товарів та послуг [2, с. 23].
За специфікою предмета торгівлі звичайно розрізняють наступні форми міжнародної торгівлі:
Торгівля сировинними товарами, до яких відноситься: мінеральна сировина, продукти збагачення і переробки, сільськогосподарська сировина рослинного і тваринного походження і продукти їх первинної переробки, а також продовольчі товари.
Торгівля промисловими товарами, у тому числі:
Товарами широкого вжитку: одяг, взуття, миючі засоби, меблі, побутова техніка, товари для особистої гігієни, парфуми і косметика, аксесуари, ювелірні прикраси, хутряні вироби, автомобілі.
Машинно-технічною продукцією, у тому числі:
Готовою продукцією (постачання машин та устаткування в готовому до експлуатації вигляді);
Продукцією в розібраному вигляді;
Комплектним устаткуванням. Під комплектними об’єктами розуміють промислові чи інші підприємства в цілому, окремі цехи, установки, агрегати, що утворюють готовий технологічний комплекс чи його самостійну частину.
Торгівля послугами. Наприклад, транспортні послуги, туризм, оренда, комп’ютерні, фінансові, інженерні послуги, послуги зв’язку тощо [9, с. 43].
За способом та організацією взаємовідносин між партнерами розрізняють:
Зустрічну торгівлю. Сутність зустрічної торгівлі полягає в тому, що експортно-імпортні операції доповнюють прийняттям партнерами зустрічних зобов'язань щодо постачання (закупівлі) погоджених товарів і послуг. Міжнародна зустрічна торгівля є якісно новою формою організації комерційних операцій, розвиток якої відрізняється швидкими темпами. Вона сприяє встановленню ефективного, довгострокового, взаємовигідного співробітництва учасників безпосередньо в сфері виробництва. У міжнародному товарообігу її частка складає близько 50%.
Видами міжнародної зустрічної торгівлі є:
бартерні операції;
зустрічні закупівлі;
викуп техніки, що була у вживанні;
операції з давальницькою сировиною;
прості компенсаційні операції;
складні компенсаційні угоди.
Бартерна (товарообмінну) угода — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором чи зі змішаною формою оплати, яким оплата експортних (імпортних) поставок частково передбачена в натуральній формі між контрагентами, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якім сполученні, який не оподатковується рухом засобів у готівковій чи безготівковій формах.
Зустрічні закупівлі. Ця форма зустрічної торгівлі дозволяє партнерам гнучко виконувати свої зобов'язання з урахуванням повної чи часткової оплати товарів у грошовій чи товарній формі, заліку фінансових вимог без переказу валютних коштів, досягнення збалансованості взаємопоставок.
Викуп техніки, що була у вживанні, при збуті більш нових моделей і модифікацій. За цією формою торгівлі експортер одержує можливість продати більш сучасну і дорогу продукцію, а імпортер — можливість звільнитися від морально застарілої техніки, а також продати її за залишковою вартістю, тобто врахувати її у вартості нової придбаної техніки. Вартість викупленої техніки зараховується в платіж за нову і складає в залежності від її стану, моделі, року виготовлення й інших умов приблизно 10-20% вартості нової.
Операції з давальницькою сировиною. Давальницька операція — це постачання однією країною сировини, напівфабрикатів, комплектуючих деталей для їх наступної переробки, складання в країні торгівельного партнера і зворотне постачання готових виробів у країну першого експорту.
Прості компенсаційні угоди. За цієї форми зустрічної торгівлі експортер поставляє виробниче устаткування на умовах комерційного кредиту, а імпортер після його встановлення і пуску в експлуатацію, компенсує його вартість і вартість кредиту постачанням продукції, виготовленої на цьому устаткуванні, поставленому, з розстрочкою платежу.
Прості компенсаційні угоди, як правило, укладають на суми, що не перевищують 20 млн. дол. і на термін не більше 3 років. При цьому ціни на компенсуючу продукцію встановлюються тверді і фіксуються щорічно.
Складні компенсаційні угоди. Це довгострокові (на 5-10 років) компенсаційні операції великомасштабного характеру (100 млн. дол. і більше). Особливістю таких угод є те, що експортер не зацікавлений сам використовувати компенсуючу продукцію у таких великих обсягах і найчастіше відмовляється від неї на користь третьої сторони, яка в міру реалізації продукції компенсує експортерові вартість устаткування і кредит.
Таким чином, складна компенсаційна угода носить тристоронній характер [9, с. 49].
2. Електронна торгівля. Важливою рисою сучасної міжнародної торгівлі є розвиток електронної торгівлі.
Термін «Електронна торгівля» охоплює дистриб'юцію, маркетинг, продаж чи доставку товарів або послуг електронними засобами. Швидкі темпи зростання електронної торгівлі спостерігаються завдяки використанню Інтернету для комерційних цілей.
Комерційна операція поділяється на три етапи:
реклама та пошук;
замовлення та оплата;
постачання.
Кожен з цих етапів може здійснюватись через Інтернет і тому розглядається в контексті електронної торгівлі.
До продуктів, які постачаються електронним способом, відносяться:
комп’ютерне програмне забезпечення;
фінансові та страхові послуги;
аудіо-відео товари;
туристичні послуги;
інформаційні послуги;
телекомунікаційні послуги;
послуги інформаційних технологій та ін. [19, с. 61].
Отже, зовнішня торгівля являє собою обмін товарами та послугами з іншими країнам для окремо взятого національного господарства. З моменту виникнення зовнішньої торгівлі відбувався постійний розвиток та вдосконалення її форм, пошук найзручніших способів організації взаємовідносин між торговельними партнерами.
Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю
Меркантилізм. Першою систематизованою теорією міжнародної торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має конкретного автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Меркантилісти асоціювали багатство з запасами дорогоцінних металів. Країна, на їхню думку, тим багатша, чим більшою кількістю шляхетних металів вона володіє. Держава, на думку меркантилістів, повинна:
стимулювати експорт і вивозити більше товарів, ніж завозити;:
обмежувати імпорт товарів;
заборонити виробництво готових виробів у своїх колоніях;
заборонити вивезення сировини з метрополій у колонії і дозволити безмитний імпорт сировини, що не добувається усередині країни;
стимулювати вивезення з колоній переважно дешевих сировинних товарів;
заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами, крім метрополії.
Таким чином, в основі меркантилістської політики провідних країн було прагнення максимального нагромадження грошового капіталу і мінімального імпорту.
Концепція меркантилізму була першою спробою створити теорію міжнародної торгівлі, що прямо погоджувала торгівельні відносини з внутрішньо економічними розвитком країни, її економічним зростанням.
Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що меркантилісти не змогли зрозуміти що збагачення однієї нації може відбутися не тільки за рахунок зубожіння інших, з якими вона торгує, що міжнародна економіка розвивається, а тому розвиток країни можливий не тільки за рахунок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування [11, с. 38].
Теорія абсолютних переваг А. Сміта. Вперше політика фритредерства була визначена А. Смітом при обґрунтуванні ним "теорії порівняльних переваг". А. Сміт доводив, що "обмін сприятливий для кожної країни; кожна країна знаходить у ньому абсолютну перевагу". Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів політики вільної торгівлі.
Викладена в роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш низькі витрати виробництва товару однієї нації, порівняно з витратами виробництва цього ж товару іншої нації, означають її абсолютну перевагу. Отже, якщо одна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного певного товару, а інша - другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.
Теорія абсолютних переваг показує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Однак ця теорія не розглядає ситуацію, коли б яка-небудь країна мала абсолютну перевагу по всіх товарах або не мала б її по жодному товару [9, с. 65].
Теорія відносних переваг Д. Рікардо. Д. Рікардо в дослідженні "Початок політичної економії й оподаткування" (1817 р.) виводять класичну теорію з безвиході. Він показує, у яких межах можливий та бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалізації. В інтересах кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою.
Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. За допомогою хрестоматійного прикладу торгівлі сукном і вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти міжнародної торгівлі:
а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між двома країнами - у торгівлі немає стимулу;
б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу у виробництві одного з видів товарів - тут торгівля можлива з урахуванням абсолютних переваг;
в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного з видів товарів - у цьому випадку обидві сторони зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.
Обмеженість теорії порівняльних переваг полягає у тих вихідних передумовах, на яких вона будується. Вона не враховує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів усередині країни, коливання цін і заробітної плати, міжнародний рух капіталу, не пояснює торгівлю між майже однаковими країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою [9, с. 67].
Теорія Хекшера - Оліна. Основи сучасних уявлень про те, чим визначаються напрямки і структура міжнародних торгових потоків, заклали шведські вчені-економісти Елі Хекшер і Бертіль Олін. Вони висунули теорію "вирівнювання цін на чинники виробництва", суть якої полягає в тому, що національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Найбільш ефективною зовнішня торгівля стає між країнами, які мають різну забезпеченість чинниками виробництва. Але теорія Хекшера-Оліна не враховувала, що чинники виробництва можуть мати різну структуру, а один і той же чинник виробництва в різних країнах може по-різному використовуватись [8, с. 104].
Парадокс Леонтьева. Подальший розвиток теорія зовнішньої торгівлі одержала у роботі американського економіста В. Леонтьева. Парадокс Леонтьева полягає в тому, що, використовуючи теорію Хекшера - Оліна, В. Леонтьев показав: американська економіка повоєнного періоду спеціалізувалася на тих видах виробництва, що потребували відносно більше роботи, ніж капіталу. Іншими словами, американський експорт, порівняно з імпортом, більш трудомісткий і менш капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про економіку США, що існували раніше. На загальну думку, вона завжди характеризувалася надлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера - Оліна можна було очікувати, що США експортують, а не імпортують висококапіталомісткі товари.
В наступні роки економісти з різних країн багато дискутували з приводу "парадокса Леонтьева". Парадокс був вирішений, коли Леонтьєв дослідив структуру американської економіки і з’ясував, що США експортують товари новітніх технологій з високими затратами висококваліфікованої робочої сили, а імпортують сировину, яка містить високі затрати капіталу [8, с. 109].
Теорія життєвого циклу продукції на світовому ринку розроблена Раймондом Верноном у 1966 р. Вона базувалася на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, і говорила про те, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Розрізняють 4 основні стадії життєвого циклу продукції:
На стадії впровадження нового продукту рівень продажів низький. Через витрати по впровадженню цього продукту прибутки теж низькі;
Стадія зростання характеризується збільшенням прибутків і зростанням продажів;
На стадії зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку продаж і прибутки стабілізуються;
На стадії спаду рівень продажів і прибутків падає.
Р. Верном припустив, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що призведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їх продукції, ці фірми імовірніше за все будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги товарів, виробництво яких сильно не залежить від технології чи наукових досліджень [14, с. 92].
Теорія економії на масштабах виробництва не зв'язана з теоріями порівняльних переваг чи співвідношення чинників виробництва. Вона визнає наявність різного рівня монополізації ринків і неоптимального використання чинників виробництва.
В міру зростання чинників виробництва собівартість одиниці товару знижується в результаті поглиблення спеціалізації виробництва, відносно більш повільного зростання обслуговуючих підрозділів, ніж масштаби самого виробництва, технологічної економії.
Економія на масштабах виробництва — це розвиток виробництва, при якому зростання витрат чинників на одиницю призводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.
Теорія економії на масштабах виробництва пояснює торгівлю між країнами, котрі близькі по наділеності чинниками виробництва до такого ступеня, що незначні розходження в забезпеченості ними не можуть вважатися поясненням взаємної торгівлі, а також пояснює торгівлю між країнами технологічно близькою чи однорідною продукцією. Відповідно до даної теорії, у країнах, що мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватись такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабів виробництва. Основним у даній концепції є допущення, що розвинуті країни наділені чинниками виробництва приблизно в однакових пропорціях, і тому торгівля між ними доцільна в тому випадку, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва. Внаслідок розвитку міжнародної торгівлі кількість фірм і розмаїтість товарів, що вони виготовляють, зростають, а їх ціна падає [9, с. 72].
Теорія представницького попиту С. Ліндера (1961 р.) бере за основу обсяг обміну подібними товарами між країнами з порівняльним рівнем розвитку, відкидаючи теорію Хекшера-Оліна. Новий підхід спирається на наступні принципи:
умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим вища, ніж більше попит;
умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрішнього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і необхідною, але не достатньою умовою, щоб товар можна було експортувати;
зовнішній ринок — це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін — тільки продовження міжрегіонального. Звідси робиться висновок: чим більше країни схожі між собою, тобто подібні за рівнем розвитку, тим більше «спектр експорту ідентичний спектру імпорту або входить до нього». Обмін здійснюється між схожими країнами і порівняльними чи близькими товарами.
Наближеність країн за рівнем розвитку вимагає від них порівняльної якості товарів, оскільки нескінченне розмаїття товарів уможливлює успішну торгівлю товаром.
Отже, дослідження питань про причини виникнення міжнародної торгівлі, її вигідність для країн-учасніць та вибір найкращої торговельної політики для забезпечення економічного зростання відбувалось починаючи з виникнення самої економічної думки і дало змогу пояснити різноманітні аспекти зовнішньоторговельних відносин [13, с. 116].
Система показників зовнішньої торгівлі
Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.
Згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», експорт - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.
Реекспорт - продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.
Імпорт - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами [15].
Реімпорт – ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись.
Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:
ЗТО = Ек + Ім, (1.1)
де ЗТО - зовнішньоторговельний обіг; Ек - обсяг експорту (у вартісних одиницях); Ім. - обсяг імпорту (у вартісних одиницях).
Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:
,
(1.2)
де ГТ - генеральна (загальна) торгівля; Ек - вартість експорту; Ім. - вартість імпорту; Т - вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.
Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:
• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;
• загальної системи, що застосовується до всіх товарів;
• вивезення товарів після переробки під митним контролем;
• націоналізовані товари.
Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.
Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.
Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:
,
(1.3)
де Iф.о - індекс фізичного обсягу; P0 - ціна товару в базисному періоді; q1 - кількість товару в періоді, що вивчається; q0 - кількість товару в базисному періоді.
Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.
Сальдо - різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.
Сальдо торговельного балансу:
Ст = Ект - Імт (1.4)
де Ст - сальдо торговельного балансу; Ект - вартість товарного експорту; Імт - вартість товарного імпорту.
Сальдо балансу послуг:
Сп = Екп - Імп (1.5)
де Сп - сальдо балансу послуг; Екп - вартість експорту послуг; Імп - вартість імпорту послуг.
Сальдо балансу поточних операцій:
Спо = Екпо - Імпо (1.6)
де Спо - сальдо балансу поточних операцій; Екпо - надходження по статтях балансу поточних операцій; Імпо - платежі по статтях балансу поточних операцій.
Індекс стану балансу. Абсолютні розміри сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу з поточних операцій дають можливість лише ранжувати країни за цим показником. Зіставляти ж розміри сальдо по країнах некоректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. В цьому випадку доречно використовувати індекс стану балансу, який ще називають індексом (коефіцієнтом) покриття експортом імпорту (коефіцієнтом покриття імпорту експортом):
І
і/е =
(1.7)
Ек та Ім - відповідно, вартість експорту та імпорту.
Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів.
Платіжний баланс - це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).
Індекс «умови торгівлі» - відношення експортних цін країни до її імпортних цін.
Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):
Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:
,
(1.8)
де Іу.т. - індекс «умови торгівлі»; РЕк - індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти); РІм - індекс імпортних цін.
Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.
Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.
Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.
Індекс диверсифікації експорту — це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей У структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Для цього використовується формула:
,
(1.9)
де Sj - індекс диверсифікації експорту країни; hj - частка товару в загальному експорті країни; hij - частка товару в загальному світовому експорті.
Недоліком даного показника є його значна залежність від кон'юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни.
Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.
Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:
;
(1.10)
(1.11)
,
(1.12)
де Екд - експорт на душу населення; Імд - імпорт на душу населення; ЗТОд - зовнішньоторговельний обіг на душу населення; Ек - вартість національного експорту за рік; Ім - вартість національного імпорту за рік; ЗТО - зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І); Ч - чисельність населення країни на відповідний рік.
Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою:
,
(1.13)
де Ке - квота експортна; Ек - річний обсяг експорту країни; ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.
Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:
,
(1.14)
де Кj - квота імпортна; Ім - обсяг імпорту країни за певний рік; ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період [2, с. 167].
Показники економічної ефективності експорту та імпорту. Розрахунок економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.
Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі:
Макроекономічний показник ефективності зовнішньоторговельного обігу:
,
(1.15)
де Ето - ефективність зовнішньоторговельного обігу; ВІм - економія витрат у результаті імпорту; Век - національні витрати на експорт.
Макроекономічний показник ефективності експорту:
,
(1.16)
де ЕЕк - ефективність національного експорту; VЕк - валютна виручка від експорту товарів і послуг; ВЕк - національні витрати на експорт.
Макроекономічний показник ефективності імпорту:
,
(1.17)
де ЕІм - ефективність національного імпорту; ВІм - економія витрат у результаті імпорту; VІм - валютні витрати на імпорт.
Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни.
Показники динаміки розвитку міжнародної торгівлі — це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10,