Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

КУРСОВА РОБОТА

з курсу макроекономіка

на тему:

«МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЇХ РОЛЬ В ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА»


2010

Зміст


Вступ

Розділ 1. Інституційне середовище міжнародного бізнесу

1.1 Міжнародні організації в системі регулювання міжнародних економічних організацій

1.2 Історія виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій

1.3 Сутність сучасної міжнародної організації

1.4 Типізація міжнародних організацій

Розділ 2. Міжнародні економічні інтеграційні процеси

2.1 Суть і головні передумови міжнародної економічної інтеграції

2.2 Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості

2.3 Сучасні інтеграційні угруповання країн

2.4 Сучасні проблеми інтегрування України в міжнародну економічну діяльність

2.5 Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації: українська специфіка

Розділ 3. Україна і міжнародні економічні організації

3.1 Членство України в міжнародних організаціях

3.2 Україна і ЄС

3.3 Україна і МВФ. Діяльність Всесвітнього банку в Україні

3.4 ЄБРР і Україна

Висновок

Література


Вступ


Сьогодні на нашій планеті кількість населення досягла 6 млрд. чол. Всі люди, які проживають на Землі, розмовляють 2796 мовами.

На планеті існує 190 держав, відокремлених між собою приблизно 250 сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.

Держави, що існують на планеті, перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією більшість людства світу проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). За економічиим потенціалом сумарною величиною валового національного продукту, що виробляється на планеті роль лідерів відіграють розвинутi капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50 % ВНП.

У світовому господарстві існує величезне розмаїття країн за рівнем їх економічного розвитку, приналежності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох країнах мають місце релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти і т. п. У зв’язку з цим виникає питання про те, чи можуть у такому конгломераті діяти єдині економічні закони та закономірності? Якщо вони існують, то яка специфіка їхніх дій порівняно із законами у межах однієї країни, групи розвинутих капіталістичних країн або світового капіталістичного господарства? Щоб відповісти на це питання, необхідно коротко з’ясувати суть світового господарства.

Світове господарство як економічна категорія – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивно зумовлений дією таких факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози людству можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Зараз жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері. Це значно сприятиме встановленню між ними тісних економічних і науково-технічних зв’язків і, відповідно, веде до формування стійких структур у світовому господарстві.

По-третє, істотним фактором розвитку світового господарства виступають інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв’язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері.

По-четверте, необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстрс мальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого госнодарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв’язків між підприємствами, об’єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

У широкому плані структура світового господарства включає дві складові частини: по-перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується 190; по-друге, таким елементом виступають міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами. Розгляд першого з цих елементів структури світового господарства передбачає вивчення продуктивних сил і виробничих відносин, промислового, науково-технічного, трудового потенціалу кожної краіни, її системи управління та ін. Щодо розгляду міжнародних економічних відносин як складової частини світового господарства, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини у сфері виробництва, обміну, науково-технічні зв’ язки, валютно-фінансові відносини, форми створення інфраструктури світового господарства, міграції робочої сили. Міжнародні економічні відносини є похідними від національних і отримують від них головний імпульс для свого розвитку. Водночас міжнародні економічні відносини самі виступають і як активний фактор розвитку національного господарства. Йдеться, наприклад, про роль у національній економіці спільних підпpиємств, міжнародних господарських організацій, процесів міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва. Вони позитивно впливають на стабілізацію національної економіки, підвищення науково-технічного рівня виробничих процесів, випуск якісної продукції, що відповідає світовим стандартам.

Сукупність виробничих відносин світового господарства провляється у системі притаманних йому економічних інтересів. Структурними елементами такої системи інтересів є: по-перше, економічні інтереси окремих держав світового співтовариства, які виникають під час виконання ними господарських функцій на рівні міждержавних зв’язків; по-друге, економічні інтереси національних підприємств, об’єднаних, товариств, організацій, відомств, міністерств, які виступають учасниками взаємних господарських зв’язків, що складаються між країнами-нартнерами; по-третє, економічні інтереси міжнародних господарських організацій, об’єднань, товариств, спільних підприємств, що функціонують як на двосторонній, так і на багатосторонній основі; по-четверте, економічні інтереси окремих груп держав світового співтовариства, які є учасниками спеціалізованих міждержавних господарських організацій; по-п’яте, економічні інтереси держав інтеграційного об’єднання (Європейське економічне співтовариство, Європейська асоціація вільної торгівлі тощо).

Типовою тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття є інтернаціоналізація, важливим виявом якої є як глобалізація, так і регіоналізм. «Від пошуку можливостей співробітництва – до взаємної адаптації, від взаємновигідних контактів – до інтеграції зусиль, від обміну – до взаємопроникнення – від взаємопроникнення до формування єдиного ринкового та навіть соціального простору». Ось принципи, що містяться в основі її конкретних рис.

Поглиблення та розширення інтеграційних процесів потребують адекватного інституційного забезпечення ( тобто прийняття відповідних національних та міжнародних нормативних актів, створення спеціалізованих організацій), установлення максимально надійних виробничо-збутових ліній між країнами, усунення перешкод міжнародної торгівлі. Тому є важливим для усіх країн світу створення інституціональних економічних організацій, які б дозволили збільшити ринковий простір, неускладнений внутрішніми кордонами, митними та адміністративними процедурами контролю. Економічна інтеграція, як правило, відповідає географічному поділу світу на регіони та субрегіони, охоплюючи певні сигменти останніх. Щоправда, інколи інтеграційні процеси виявляютть схильність до значно повнішого охоплення відповідних територіальних площин. Так, переважна частина Західної та Центральної Європи перебуває в орбіті ЄС. Проекти створення всеамериканської зони вільної торгівлі націлені на повне охоплення обох Америк ( за винятком острівної Куби).

Безпосередня участь у міжнародній економічній системі господарювання завжди сприяє вирішенню в країнах національних економічних проблем, внаслідок перегляду й удосконалення розміщення та розвитку продуктивних сил. Удосконалення внутрішньогосподарських пропорцій економіки, розширення виробництва товарів і послуг за межі власної країни, підвищення якості продукції вітчизняних підприємств, зміцнення її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

За сучасних умов володіння знаннями з питань міжнародних організацій, місця і ролі їх в міжнародному житті набуває особливого значення передусім для осіб, що працюють або планують працювати в складній і динамічній сфері міжнародного економічного співробітництва.


РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ БІЗНЕСУ


1.1 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН


Регулювання міжнародних економічних відносин (МЕВ) у сучасних умовах здійснюється на основі міжнародних договорів, рішень міждержавних економічних конференцій, міжнародних звичаїв та рішень міжнародних організацій. Особливість останніх полягає в тому, що вони є одночасно і суб’єктами міжнародних економічних відносин (нарівні з фізичними, юридичними особами та державами), і частиною механізму регулювання цих відносин.

Об’єктивна ніобхідність у регулюванні зовнішньоекономічних зв’ язків між країнами випливає із зростаючої взаємозалежності і взаємозв’язку національних економік і відповідної інтенсифікації розвитку економічних відносин між країнами; неузгодженості національних законодавств різних країн, що потребує створення такого механізму регулювання міжнародних економічних відносин, який би забезпечував збалансовану координацію національних правових режимів.

Механізм регулювання міжнародних економічних відносин має два взаємопов’язані рівні: національний та міжнародний, кожному з яких властива певна система принципів, інституційно-правових структур, інструментів та методів управління (рис. 1.1).

Так, елементами регулювання міжнародних економічних відносин є:

принципи управління як фундаментальні правила, що характеризують певну «ідеологію» підходу до міжнародних відносин в економічній сфері;

інституційно-правові структури як сукупність міжнародних та національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення співробітництва;

інструменти та методи управління як сукупність конкретних заходів впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи, квоти і ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари й послуги для міжнародного обміну тощо.

Як зазначалося, регулювання міжнародних економічних відносин здійснюється на двох взаємопов’язаних, але нерівноцінних рівнях: національному та міжнародному.

Національному рівню відповідає система дій держави (уряду), що спрямована на регулювання зовнішньоекономічних відносин і використовує названі вище елементи (принципи, методи, інструменти). На міжнародному piвні здійснюється погоджений вплив двох або більше держав на економічні відносини між країнами взагалі або на окремі форми їх (міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, експорт та імпорт капіталу тощо). Цей рівень механізму регулювання являє собою систему координації зовнішньоекономічних політик кожної з країн та окремих дій, які потребують колективного міжнародного регулювання.


Принципи Методи, інструменти Інструкційно-правові структури

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваМіжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва



Елементи




Механізм регулювання МЕВ

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва


Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва


Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваРівні





Національний
Міжнародний



Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваКоординація

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва




Двостороння/білатеральна
Багатостороння

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва


Інституційна Дискретна



Міжнародні організації

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваЗакони, норми, угоди, звичаї та практика


Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваМіжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва



Міжнародні інститути

Рис. 1.1.* Місце міжнародних організацій у системі регулювання МЕВ


Координація економічних дій – це процес погодження певних параметрів національних економічних політик з метою peгулювального впливу на світогосподарські, регіональні ‘чи функціональні зв’язки. Об’єктами координації можуть бути:

цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємопідпорядкованих цілей);

інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);

інструменти економічної політики;

час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.

Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація міжнародної економічної діяльності може бути двосторонньою або багатосторонньою.

Двостороння (білатеральна1) координація включає угоди та домовленості між двома суб’єктами МЕВ, які досягаються безпосередніми переговорами між партнерами.

Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб’єктами з різних країн.

Координація економічної політики залежно від зaсобів здійснення може бути двох видів: дискретна та інституціональна.

Дискретна координація (або співробітництво типу ad hoc2) – це узгодження, якe досягається шляхом так званих, дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати дeякі заходи, інструменти, методи для досягнення належної єдності дій.

Інституціональна координація – це погодження, яке виробляється на підставі визначеного інституту, тобто з використанням встановлених уже законів, правил, норм, звичаїв та практики, організаційних структур. Отже, в поняття «міжнародні інститути» входять дві складові:

організаційні структури, тобто самі міжнародні організації, установи, конференції тощо;

сукупність законів, норм, правил, угод та ін.

При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів та норм.

Об’єктивна необхідність посилення інституціональної координації, тобто розвитку міжнародних організацій, пояснюється сукупністю вагомих чинників, як-от:

зростаюча кількість проблем, що виникають на перетині кількох сфер: валютних відносин і торгівлі, торгівлі та фінансових ринків тощо;

тривалий період узгодження за використання дискретної координації;

велика кількість учасників переговорного процесу, що ускладнює досягнення консенсусу;

залежність учасників переговорів та урядових осіб від тиску виборців і громадської думки в країні;

складність та дорожнеча інформаційного забезпечення взаємодії.

Серед суб’єктів системи регулювання міжнародних економічних відносин найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є, зрозуміло, держави (уряди), оскільки, використовуючи досвід та відповідний арсенал методів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені. Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та динамічного розвитку компаній, які в різних формах беруть участь у міжнародному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій натрапляють на внутрішні та міжнародні обмежники , які є різними у різних країнах та регіонах.

Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично були першопричиною розвитку міжнародних організацій, про що свідчить літопис створення основних із них: 1814 р. – Центральна комісія судноплавства по Рейну; 1865 р. – Міжнародний телеграфний союз; 1875 p. – Міжнародний комітет з мір і вагів; 1883 р. – Міжнародний союз з охорони прав промислової власноcті; 1890 р. – Міжнародний союз для публікації митних тарифів; 1919 p.

– Міжнародна організація підприємців; 1920 р. – Міжнародна торговельна палата; 1926 p. – Міжнародна організація зі стандартизації та ін.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку міжнародних організацій є розширення їхньої компетенції і ускладнення структури. Загальна кількість міжнародних організацій наближується до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Організації економічного напряму становлять найбільшу частку - понад 50 % усіх міждержавних організацій. З недержавних – найбільше таких засновано в комерції та промисловості, а також у системах охорони здоров’я і медицини.


1.2 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ


Перші міжнародні міжурядові організації як одна зі стабільних форм регулювання міжнародних відносин з’явилися порівняно недавно – y середині ХІХ сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес розвитку міжнародного спілкування, в ході якого формувалися об’єктивні суспільні потреби у створенні спеціальних міжнародних органів, які б регулювали дедалі більш складні багатосторонні відносини між державами в різних сферах діяльності. Умовно можна відокремити п’ять основних стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

Епоха рабовласницьких держав.

Період феодальної роздробленості.

Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та формування світового ринку.

Період між Першою та Другою світовими війнам.

Сучасний етап.

Епоха рабовласницьких держав. Ще в ІV – VІ ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії – це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільними святилищем, скарбницею, правилами ведення війн.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об’єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передусім під час виникнення загpози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі).

Водночас на світовій арені почали з’являтися торговельні союзи. Прикладом такого торговельного об’єднання є один із найвідоміших союзів цього типу – Ганза, що існував з ХІV по ХVІІ ст. До нього входили північнонімецькі міста Любек, Штраль-зунд, Росток, Вісмар, Гамбург та ін. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні інтереси і навіть вести війни з іншими державами. Ганзейський союз мав торговельні контори в Новгороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Бергені, Стокгольмі, Брюгге, Лондоні та ін.

Третій етап розвитку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже 6ули притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу, створеного російським царем Олександром І, австрійським імператором Францем І та прусським королем Фрідріхом-Вільгельмом ІІІ у вересні 1815 р. після падіння імперії Наполеона І.

Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судноплавства по Рейну, яка була організована Віденським конгресом 1814 – 1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р.

Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з середини ХІХ ст. пов’язане з розвитком зв’язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з’являються такі організації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874), Європейська конференція з розкладів пасажирських потягів (1874), Міжнародний телеграфний союз (1875), Міжнародний союз з охорони промислової власності (1883) та ін.

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою (неспеціалізованою) компетенцією Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського президента Вільсона, Ліга Націй являла собою:

міжнародну організацію;

асоціацію урядів;

метод організації міжнародного життя.

У цей період триває створення функціональних та галузевих організацій; загальна кількість міжнародних організацій збільшилася втричі (табл. 1.1).


Таблиця 1.1

ДИНАМІКА СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ *

Роки


Організації

1910 –1914 1925 - 1929 1935 - 1939 1945 - 1949 1956 - 1957 1966 - 1967 1972 - 1973 1999 2000
Загальна кількість міжнароних організацій 212 464 618 962 1117 2134 2750 4300 5000
Недержавні організації 192 426 570 862 985 1995 2470 4000 -
Міждержавні організації 20 38 48 100 132 199 280 300 -

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 pоку. Йому властиві такі риси:

збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем (через систему консультацій);

поява і вже понад 50-річне успішне функціонування універсальної організації глобального типу – Організації Об’єднаних Націй.

утворення інших функціональних організацій глобального типу - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої торговельної організації;

формування мережі, міжнародних організацій наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;

посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спеціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій;

розширення .сфери діяльності міжнародних організацій;

значне збільшення кількості як міждержавних, так і недержавних міжнародних організацій.

Узагальнюючи розлянуті етапи виникнення та розвитку міжнародних організацій, можна з’ясувати історичні тенденції, логіку формування сучасного розуміння сутності міжнародної організації (рис. 1.2).

Постійність діяльності. Спочатку конференції і конгреси відбувалися через необхідність вирішення конкретної проблеми. З часом у практику ввійшли періодичні міжнародні наради, коли створювались більш-менш постійні органи, які займалися питаннями скликання та обслуговування конгресів і конференцій, а іноді здійснювали інші функції у перервах між конференціями. Саме ці органи і започаткували майбутні постійно діючі організації.

Участь держав (урядів). Виникненню міждержавних (міжурядових) організацій, як правило, передувало створення неурядових союзів (асоціацій, спілок), членами яких були або національні організації, або окремі фізичні та юридичні особи з різних країн.

Функціональна спрямованість. Багато організацій і зараз орієнтовані на вирішення вузького кола питань, але дедалі більше стає міжнародних інституцій, які, вирішуючи навіть функціональні питання, не можуть абстрагуватися від політичних, регіональних, економічних проблем. Тому більшість організацій у своїй діяльності тяжіють до ширшої компетенції, не згадуючи вже про спеціально створювані організації широкої компетенції.


Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваКри 1. Постійна діяльність

терії

Конференції, конгреси
Міжурядові наради

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні організації

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваМіжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Постійні органи

2. Участь держав (урядів)


Недержавні союзи
Змішані організації

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міждержавні організації

3. Функціональна спрямованість


Вузькоспрямовані

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваСпеціалізовані


Загальної компетенції

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваМіжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва


Час

Рис. 1.2 Історичні тенденції зміни сутності міжнародних організацій3

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

1.3 СУТНІСТЬ СУЧАСНОЇ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ


Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи: звужений (інституціональний) та розширений. Відповідно до першого трактування міжнародна організація – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

Якщо виходити з самого визначення, а також з міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:

об’єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичнихта фізичних осіб);

погоджені, спільні, постійні цілі;

наявність міжнародного установчого документа;

постійні організаційні інституції;

політико-організаційні норми;

юридична pівність учасників;

відповідність цілей створення та діяльності загальновизначеним принципам і нормам міжнародного права.

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють однy від одної, є: сфера діяльності, цiлі, характер компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.

Представники дpугого підходу твердять, що міжнародна організація – це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.

Крім того, в західній літературі часто використовується термін «міжнародний інститyт» у трьох значеннях:

міжнародної конференції (конгресy);

міжнародної комісії (комітету);

міжнародної організації.

Усі ці установи, безумовно, мають родову спільність: міжнaродна сфера діяльності, міжнародний характер компетенції та відповідний механізм здійснення регулювання міжнародних відносин. А відрізняються вони своїм місцем та правовим станом у системі міжнародних відносин. Міжнародні конференції та міжнародні комісії, як правило, не є суб’єктами міжнародного права, а міжнародні організації – так.

Сучасні міжнародні конференції можна класифікувати за складом учасників, за географічним охопленням, цілями, piвнем і термінами скликання (рис. 1.3).


Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваМіжнародні конференції

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваМіжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваМіжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництваМіжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

За складом учасників За гоеграфічним охопленням За цілями скликання За рівнем скликання За термінами скликання





Міжурядові Глобальні Для обміну думками На найвищому рівні Спеціальні (для конкретного випадку) ad hos
Неурядові Регіональні Для обговорення проблем та вироблення спільної заяви На рівні міністрів закордонних справ Регулярні
Змішані
Для підготовки або прийняття договору На рівні офіційних осіб – керівників делегацій Періодичні

Рис. 1.3 Систематизація міжнародних конференцій4

Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними органами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб’єктності. Робота конференцій будується згідно з власними правилами процедури і регулюється тимчасовими організаційними структурами.

Міжнародні комісії та комітети створюються зазвичай на основі міжнародної угоди, їхня діяльність має постійний характер, вони створюють певні механізми для її забезпечення, а тому більш, ніж конференції, схожі на міжнародні організації.


1.4 ТИПІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ


Проблеми класифікації міжнародних організацій пов’язані не стільки з великою кількістю їх, скільки з існуванням безлічі різних ознак, за якими можлива класифікація. Тому доцільніше вести мову не про класифікацію, а про типізацію організацій. При цьому треба виділити найважливіші критерії, на основі яких може бути запропонована найзручніша та наймісткіша, типологізація.

Міжнародні організації можна розрізняти щонайменше за трьома базовими критеріями: членство держав, географічне охоплення, компетенція. Крім того, характеристику можна доповнити ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду фукціонування та порядку вступу до організації (табл. 1.2).


Таблиця 1.2

ТИПІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ5

Критерії типізації Типи організацій
Членство держав

міждержавні (міжурядові)

недержавні

змішані

Географічне охоплення

глобальні (всесвітні)

регіональні

субрегіональні

Компетенція (функціональне охоплення, спрямованість)

універсальні (загальної компетенції)

спеціальні (вузької компетенції)

Характер повноважень (юридичний статус)

міжнародні

наднаціональні

Характер діяльності

регулювальні

контрольні

координаційно-інформаційні

консультативні

Період функціонування

тимчасові

постійні

Порядок вступу до організації

Відкриті

Закриті


Від характеристик (ознак) організації залежить її роль і місце в системі міжнародних відносин.

Найвагомішим критерієм типізації міжнародних організацій визнано членство держав, згідно з яким організації поділяються на міждержавні (МДО) та недержавні (НДО). Міжнародні міждержавні організації - це об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.

Міжнародні недержавні організації - організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політичними, економічними, ідейними, професійними та іншими інтересами об’єднання різних громадських угруповань з різних країн.

Деякі організації не можуть бути прямо віднесені до МДО чи НДО. Нaприклад, Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також включає представників професійних спілок та робітників, або Інтерпол -

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: