Планування діяльності підприємства

Міністерство освіти і науки України

Розрахункова робота

«Планування діяльності підприємства»

Вступ

Планування - це процес формування мети діяльності підприємства, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення на основі комплексу робіт, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, необхідних для їх виконання. Планування діяльності підприємства зводяться до розробки плану.

План – це система сформульованих в його рамках цілей, яка містить комплекс завдань, робіт, методів, способів їх виконання, необхідних матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів, ряду управлінських рішень та заходів для їх реалізації.

Згідно з Законом «Про підприємства в Україні» об’єктом планування на підприємстві є: виробнича, соціальна, екологічна діяльність.

Поточним завданням виробничої, господарської, комерційної діяльності підприємства є отримання прибутку та задоволення потреб, соціальних, економічних інтересів окремого споживача і суспільства в цілому при раціональному використані всіх видів ресурсів.

Розрахункова робота з дисципліни «Планування діяльності підприємства» передбачена робочою програмою з дисципліни і є обов’язковою частиною навчального процесу і призначена для набуття навиків розрахунку та аналізу системи планових показників планування діяльності підприємства, оволодіння основними методами планування, а також для засвоєння основних напрямків планування витрат ресурсів підприємства для забезпечення виконання виробничої програми.

Крім того, практична частина призначення для набуття студентами навиків розрахунку й аналізу показників планування діяльності підприємства.

Основні теоретичні поняття та положення, які необхідно засвоїти при виконанні розрахункової роботи, розроблені за такими темами:

Тема 1. «Теоретичні основи планування діяльності підприємства»

Тема 2. «Планування основної діяльності підприємства»

Тема 3. «Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства»

Тема 4. «Планування праці і персоналу на підприємстві»

Тема 5. «Планування оплати праці на підприємстві».

Тема 6. «Планування витрат виробництва».

Тема 7. «Планування фінансів підприємства»

Крім того, розрахункова робота передбачає виконання 5 задач за темами:

Тема 1. «Планування основної діяльності підприємства»

Тема 2. «Планування матеріально-технічного забезпечення підприємства»

Тема 3. «Планування праці і персоналу на підприємстві»

Тема 4. «Планування оплати праці на підприємстві»

Тема 5. «Планування фінансів підприємства»

Робота виконана на 31 аркушах, містить 3 таблиці та список використаних джерел.

Теоретична частина

Основні методи та принципи планування

Під методологією планування розуміють систему підходів, принципів, показників, методів розробки і абл.ього ди планових рішень.

Основними складовими елементами методології планування є принципи, методи, показники.

Принципи планування – це основні вихідні положення, правила формування, абл.ього ди і організації розробки планових документів.

Основними методологічними принципами планування є:

принцип еволюційного розвитку;

принцип науковості, оптимальності;

принцип соціальної спрямованості;

принцип підвищення ефективності виробництва;

принцип пропорційності і збалансованості;

принцип пріоритетності.

Принцип еволюційного розвитку передбачає врахування того, що виробничо-економічні процеси не відбуваються раптово, негайно, Для усвідомлення нових спрямувань і прийомів на виробництві та втілення їх у життя необхідна зміна психології людей та людських відносин, а для цього потрібний певний період часу. До небажаних негативних результатів приводять рішення, що спрямовані на негайні принципові зміни у людських відносинах.

Принцип науковості, оптимальності. Планові документи розробляють на основі використання економічних законів розвитку суспільства і в планах відображаються науково-обгрунтовані, оптимальні рішенні на рівні підприємства, окремої території, держави в цілому, що забезпечують досягнення максимального соціально-економічного ефекту. Застосування наукового методу дозволяє об’єктивно оцінити тенденції, абл.ього д перспективи розвитку підприємства, розробити прогнози і техніко-економічне абл.ього ди темпів і пропорцій економічного росту.

Принцип соціальної спрямованості означає, що в плануванні діяльності підприємства необхідно враховувати інтереси людей, забезпечувати соціальні потреби [5, .c.28-38].

Принцип досягнення ефективного виробництва. Усі завдання, що передбачені в планах діяльності підприємства мають впроваджуватися з найменшими затратами, з максимальною економією суспільно необхідної праці при виготовленні одиниці продукції. Принцип реалізується через різноманітні форми ресурсозбереження, систему показників ефективності, що передбачають зниження матеріале- і енергомісткості виробництва, підвищення фондовіддачі тощо.

Принцип пріоритетності. Необхідність вибору пріоритетних напрямків в діяльності підприємства обумовлена вимогами ринку, обмеженістю ресурсів, невідкладністю виконання першочергових завдань, що визначаються державним замовленням.

Принцип пропорційності і збалансованості. Ринковий механізм економіки забезпечує виробництво тієї продукції, яка задовольняє потреби споживачів. Однак принцип пропорційності і збалансованості може бути реалізований в результаті загальнодержавного планування. Реалізація цього принципу передбачає:

• еквівалентний обмін результатів виробничої діяльності у всіх сферах народного господарства;

• рівновагу попиту та пропозиції, що стосується всіх галузей виробництва;

• раціональне співвідношення між мінімально необхідними потребами і наявними ресурсами.

Методи планування являють собою сукупність способів і прийомів, за допомогою яких забезпечується розробка і абл.ього ди планових документів.

До основних методів планування відносяться: системний, балансовий, нормативний, програмно-цільовий, математичні методи.

Системний метод. Поняття «система» визначається як впорядкована сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле. Система являє собою одне із основних понять кібернетики – науки про управління складними динамічними системами. До системи належить будь-яке ціле, що складається із пов’язаних між собою окремих елементів. Властивістю динамічної системи є те, що окремі елементи утворюють єдине ціле з якісно новими властивостями. Розподіл системи на окремі підсистеми та елементи здійснюється таким чином, що зберігається загальна цілеспрямованість у функціонуванні системи.

Елементи в системі об’єднані причинно-наслідковими зв’язками. Зміна стану окремих елементів або зв’язків протягом певного часу приводить до зміни стану самої системи. Це означає, що система функціонує.

Застосування системного методу дозволяє розглядати підприємство як складну динамічну систему, дослідити та на етапі планування передбачити вплив на діяльність підприємства зовнішніх та внутрішніх факторів та їх наслідки на кінцеві виробничі, економічні та соціальні результати.

Балансовий метод в плануванні означає, що план виробництва матеріальних ресурсів, машин, обладнання, предметів споживання обґрунтовують в результаті розробки балансів, в яких визначають потреби і джерела задоволення цих потреб, тобто балансується. Оскільки сукупні потреби, як правило, більші можливих обсягів ресурсів, то в процесі розробки конкретних балансів проводять ранжування потреб – розподіляють їх по рангах на першочергові і менш важливі. Відповідно визначають обсяг ресурсів, що задовольняють спочатку першочергові потреби, а згодом – інші потреби.

Нормативний метод оснований на визначенні та використанні в плануванні діяльності підприємства прогресивних норм і нормативів, які відображають досягнення науково-технічного прогресу, завдання стосовно розвитку окремих галузей економіки, що мають важливе значення для держави.

Програмно-цільовий метод передбачає розробку цільових комплексних програм і призначений для обґрунтування вирішення крупних народногосподарських проблем, визначення шляхів розвитку провідних підприємств галузей економіки, що мають загальнодержавне значення.

Математичні методи дають можливість використовувати в плануванні економіко-математичні моделі з метою забезпечення наукової обґрунтованості і оптимізації планів.

Процес планування виробництва на промисловому підприємстві вимагає систематичного вирішення великої кількості питань техніко-технологічного, організаційного, економічного, соціального та правового характеру. Оптимальне вирішення цих питань може бути досягнуто на основі використання економіко-математичних моделей, враховуючи складність процесу планування та наявність значної кількості факторів, що впливають на кінцеві результати. На великих підприємствах функціонує комплексна система оптимального виробничого планування, використання якої дає позитивні результати.

В залежності від змісту техніко-технологічних, організаційних та соціально-економічних задач для отримання оптимального плану застосовують економіко-математичні методи, до складу яких входять методи математичного моделювання, лінійного, динамічного, стохастичного та інших видів програмування, стохастичного моделювання, моделі, що побудовані на використанні теорії черг (масового обслуговування), теорії управління запасів, теорії ігор та інших математичних теорій.

Економіко-математичне моделювання дозволяє значно збільшити аналітичні можливості керівника підприємства та його апарату, дозволяє проаналізувати велику кількість можливих варіантів планів організації виробництва, виявити існуючі резерви. Одночасно застосування цих методів не підміняє досвід та інтуїцію керівника.

Використання того чи іншого методу планування залежить від цілей та завдань, які стоять перед економікою, тривалості планових періодів, кваліфікації працівників тощо. Так, при перспективному плануванні найчастіше використовують програмно-цільовий метод, а при розробці поточних планів переважають балансовий і нормативний методи [5, .c.28-38].

Балансовий метод в плануванні діяльності підприємства

Макроекономічна збалансованість у суспільстві виступає як сукупність пропорцій між виробництвом і споживанням, ресурсами та їх використанням, пропозицією та попитом, факторами виробництва і його результатами, матеріальними і фінансовими потоками.

Баланс відображає співвідношення між взаємопов’язаними частинами, сторонами будь-чого, між тим, що надходить і що витрачається. В конкретній практичній діяльності широко застосовують поняття «баланс» як систему взаємопов’язаних показників, що характеризують наявність матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових ресурсів та використання цих ресурсів. Відповідно до ролі в плануванні суспільного виробництва баланси поділяються на технологічні та економічні.

Технологічні баланси використовують для оцінки обсягів виробництва та споживання конкретних видів продукції і включають матеріальні баланси предметів праці (сировини, палива, матеріалів), баланси засобів праці (машин, обладнання, приладів) та баланси предметів споживання (продуктів харчування, одягу, взуття тощо). , Економічні баланси характеризують сукупність предметів та явищ які не можуть порівнюватися між собою з використанням натуральних показників, складаються із-за цього тільки у грошовому виразі. Це фінансові баланси підприємств, бюджетних організацій, банків, місцевих органів влади, народного господарства країни.

Балансовий метод базується на тому, що кожний вид продукції, роботи чи послуги є, з однієї сторони, результатом будь-якої діяльності, а з іншої – ресурсом для використання, що дозволяє планомірно встановлювати і пов’язувати натуральні та вартісні пропорції в народному господарстві.

Найбільш чисельні та розповсюджені – матеріальні баланси, які характеризують процес виробництва та споживання, складаються по окремих видах продуктів виробництва в натуральному виразі (видах машин, обладнання, видах сировини, паливно-енергетичних та матеріальних ресурсів).

Основне призначення матеріальних балансів – збалансування загальних потреб в певних видах продукції з наявними ресурсами. В ринкових умовах матеріальні баланси повинні створювати умови для раціонального розподілу продукції між товаровиробниками та між регіонами.

Матеріальні баланси складаються в натуральних показниках і поділяються на абл.ього динн, абл.ього динну (зведені, комплексні, міжгалузеві). Узагальнюючі матеріальні баланси складають у вартісних показниках.

Основним видом матеріальних балансів, який використовують на всіх стадіях і рівнях планування, є абл.ього динну матеріальний баланс.

За структурою абл.ього динну матеріальний баланс складається з двох частин: наявні ресурси та використання ресурсів (абл.. 1.1.)

Таблиця 1.1

Структура абл.ього динну матеріального балансу

І. Наявні ресурси	II. Використання ресурсів
1. Залишки на початок року: - у постачальників - у споживачів 2. Виробництво 3. Імпорт 4. Інші надходження	1. Виробничі потреби 2. Капітальне будівництво 3. Ринковий фонд 4. Експорт 5. Інші витрати 6. Залишки на кінець року: - у постачальників - у споживачів
Усього ресурсів	Усього використано

Однопродуктові баланси розробляються по конкретних видах матеріальних ресурсів і повинні забезпечити рівність між обсягами наявних ресурсів за джерелами одержання і потребами в цих ресурсах за напрямами використання.

де Qij – обсяг i-го виду матеріального ресурсу з n-го джерела постачання;

Рik – потреба в i-му виді матеріального ресурсу k-го напряму використання.

Збалансування потреби в ресурсах з обмеженим обсягом наявних ресурсів досягається шляхом правильного планування структури та обсягів виробництва, раціонального використання сировини, матеріалів на виробництві, вдосконаленням експортно-імпортних операцій тощо.

Сукупність абл.ього динну балансів, об’єднаних за певною ознакою (галузеве призначення, технологічна належність продукту тощо) являють собою зведений баланс. При розробці зведених балансів абл.ього динн баланси приводять до одного виду базисної продукції і відповідних одиниць виміру.

Комплексні баланси розробляють по окремих групах взаємозамінних матеріальних ресурсів для використання підприємствами однієї або декількох галузей. В таких балансах враховують фактори виробництва, можливості взаємозаміни ресурсів, регіональні особливості використання місцевих ресурсів тощо.

Нормативною базою матеріальних балансів є система норм, які визначають витрати різних матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції або на виконання одиниці обсягу певної роботи.

Матеріальні баланси розробляються по типових формах з урахуванням особливостей того чи іншого продукту та його призначення. Принципова схема матеріальних балансів – це двохстороння таблиця, в лівій частині якої показують можливі джерела надходження ресурсів, а в правій – можливі шляхи їх розподілу. Обов’язковою вимогою при складанні матеріальних балансів є рівність двох частин: ресурсної і розподільчої.

В умовах ринкових відносин постає питання перетворення матеріальних балансів «ресурси-розподіл» в баланси «попит-пропозиція». Кожний варіант такого балансу можна розробляти тільки для фіксованого рівня цін, тому в дійсності він стає багатоваріантним і ступене-вим. Розробка таких балансів досить трудомістка і тривала в часі робота.

Аналогічно матеріальним балансам розробляють баланси використання трудових ресурсів підприємства, використання робочого часу працюючих, використання основних засобів та виробничих потужностей підприємства, баланси використання фінансових ресурсів абл.ього д [5, .c.28-38].

1.2 Нормативний метод

Нормативний метод в плануванні – це один із методів розробки планових документів, оснований на розробці і використанні норм та нормативів.

Використання нормативного методу для абл.ього ди прогресивних норм і нормативів виступає основою для забезпечення міжнародним стандартам рівня економічного та соціального розвитку, досягнення оптимальної збалансованості виробництва та споживання, своєчасного пошуку резервів, їх ефективного використання, впровадження прогресивної організації праці, розвитку ринкових відносин.

Достовірність нормативної бази має бути особливо необхідною в умовах формування нових економічних відносин в Україні у зв’язку із здійсненням ринкових перетворень. Актуальність застосування на підприємствах достовірної нормативної бази, яка б відповідала сучасним вимогам розвитку економіки, зростає, підвищується в умовах, коли відбувається становлення виробничої сфери.

Необхідно відрізняти такі поняття як «норма» та «норматив».

Норма — це науково абл.ього д максимально допустима величина абсолютних витрат сировини, матеріалів, палива, електроенергії, трудових затрат, інших ресурсів, необхідних для виготовлення одиниці продукції, виконання робіт, надання послуги заданої якості протягом планового періоду (наприклад, норма витрати металу показує, скільки кілограм металу необхідно використати на один виріб).

Норматив – відносний показник, що характеризує абл.ього д складові норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, затрат праці на одиницю роботи, ступінь ефективного використання ресурсів (наприклад, витрати заробітної плати на 1 грн. готової продукції). Норматив встановлює величину параметрів, які визначають, регламентують значення конкретної норми або певного завдання на виконання конкретної роботи.

В нормах та нормативах має бути відображений динамізм у зміні організації та технології виробництва. Нормативна база має систематично оновлюватися та вдосконалюватися, враховуючи що на підприємствах здійснюються різноманітні зміни, що безпосередньо впливають на використання матеріалів і пов’язані з постійними змінами техніки та технології виробництва, зміною замовлень та виготовлення тої чи іншої продукції в залежності від вимог ринку, що в свою чергу впливає на обсяг виробничої програми.

Система норм і нормативів — це комплекс науково абл.ього ди матеріальних, трудових, фінансових норм і нормативів, їх формування, поновлення і використання при розробці планових документів.

Норми і нормативи, які використовують для розробки планів роботи підприємства, розділяють на такі основні групи:

1. Норми витрат живої праці (норми часу, трудомісткості, тарифні ставки, коефіцієнти, нормативи заробітної плати тощо).

2. Норми витрат предметів праці (норми витрат сировини, матеріалів, палива, електроенергії, комплектуючих деталей технічних відходів, виробничих запасів тощо).

3. Нормативи використання засобів праці (машин, обладнання, споруд, тривалості освоєння проектної потужності підприємств, цехів, агрегатів, які вводяться в експлуатацію).

4. Нормативи для оцінки стану організації виробництва (тривалість виробничих циклів, питомі обсяги незавершеного виробництва, потреба в обладнанні, норматив завантаження обладнання, коефіцієнт змінності).

5. Нормативи для оцінки стану фінансової діяльності (норматив обігових коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, рентабельності тощо).

6. Нормативи, що використовують у природоохоронній діяльності (кількість шкідливих речових, допустимих викидів в атмосферу, норми скидів стічних вод тощо).

Для ефективного використання в процесі планування господарської діяльності підприємства норми і нормативи класифікують за такими ознаками [5, .c.28-38].

1. За терміном дії: перспективні – використовують для розробки стратегічних планів; поточні – поділяють на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм розробляють поточні плани діяльності підприємства; оперативні – використовують для оперативно-виробничого планування, для видачі в цехи матеріалів на декаду, зміну.

2. За характером поширення: цехові, заводські, які розробляються на підприємстві; міжзаводські, які розробляються до однотипного виробництва; галузеві, які розробляються для підприємств галузі; міжгалузеві, які розробляються на певні види робіт і процесів, які виконують в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисловості.

3. За ступенем деталізації: специфіковані — являють собою величину витрат конкретного матеріалу (марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці продукції; зведені, які складаються по угрупованій номенклатурі матеріалів.

4. За об’єктом нормування: готова продукція; напівфабрикати; види робіт.

5. За методами розробки: дослідно-статистичні, основані на встановленні норм і нормативів як середньоарифметичне значення фактичних затрат праці і матеріалів на одиницю продукції в минулому періоді; розрахунково-аналітичні, основані на вивченні факторів, які визначають витрату ресурсів, встановлюють кількісний вплив кожного з них чи їх сукупності на величину норми; експериментально-аналітичні, що встановлюють норми на основі спостережень, хронометражу, фотографії робочого дня.

Економічна нормативно-довідкова інформація в свою чергу поділяється на планову та звітно-облікову.

В залежності від часу використання нормативно-довідкова інформація може бути постійною, умовно-постійною і змінною Норми та нормативи розробляють, головним чином, на підприємстві, але в деяких випадках можливе використання спеціальних науково-дослідних підрозділів, дослідницьких центрів для обґрунтування конкретних норм для конкретних окремих підприємств або групи підприємств конкретної галузі економіки.

1.3 Програмно-цільовий метод

Програмно-цільовий метод – це спосіб формування системи планових рішень стосовно визначення шляхів вирішення важливих народногосподарських проблем. В особливих випадках програмно-цільовий метод може застосовуватися для планування діяльності великих промислових підприємств металургійної, машинобудівної галузей економіки. Сутність методу полягає у виборі основної мети науково-технічного, економічного та соціального розвитку, розробці основних заходів для їх досягнення у визначені терміни при збалансованому забезпеченні виробництва ресурсами. Для досягнення мети економічного та соціального розвитку окремих підприємств розробляють комплексні програми, Вони розробляються на весь період, необхідний для реалізації поставленої мети, з виділенням планових періодів і основних етапів. Комплексними вони називаються тому, що в них передбачаються виконання необхідних заходів виробничого, організаційно-господарського, соціально-економічного характеру для досягнення кінцевої мети.

Цільова комплексна програма – документ, в якому визначена мета та комплекс виробничих, організаційно-господарських, соціально-економічних та інших заходів, направлених на вирішення конкретної народногосподарської проблеми з врахуванням наявних трудових та матеріально-технічних ресурсів. За змістом цільові комплексні програми поділяють на науково-технічні, виробничо-економічні, територіальні, соціально-економічні, екологічні.

Науково-технічні програми передбачають вирішення наукових і технічних проблем, використання досягнень науки в народному господарстві, впровадження інноваційних програм.

Виробничо-економічні програми направлені на вирішення важливих галузевих та міжгалузевих проблем у виробництві, підвищення його ефективності, розвиток нових видів виробництва продукції технологічних процесів, впровадження нових транспортно-технологічних зв’язків.

Територіальні програми передбачають комплексний господарську розвиток виробничої сфери окремих регіонів, формування нових виробництв та сприяння забезпеченості зайнятості населення та покращення умов життя людей.

Соціально-економічні програми направлені на створення сприятливих соціальних умов для населення, покращення матеріального культурного життя населення, розвиток науки, освіти, культури, мистецтв, національних традицій тощо.

Екологічні програми включають комплекс заходів абл.ього динну характеру, що спрямовані на забезпечення раціонального використання та охорону земельних, водних, лісових ресурсів, ліквідації негативного впливу шкідливих виробництв на здоров’я людей.

По тривалості цільові комплексні програми можуть бути довго строковими, розробленими на термін 5 і більше років, і середньостроковими – до 5 років [5, .c.28-38].

2. Результати і показники виробничої програми підприємства

Важливим розділом тактичного плану є виробнича програма або план виробництва і реалізації продукції.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає товарній номенклатурі, якості, вимогам плану продажу. Вона обґрунтовує завдання щодо введення нових виробничих потужностей, потребу в матеріальних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті. Цей розділ плану тісно пов’язаний з планами по праці та заробітній платі, витратах виробництва, прибутках, рентабельності, фінансовим планом. Підприємства промисловості формують виробничу програму на основі державного замовлення, замовлень споживачів, виявленого в процесі вивчення ринку споживчого попиту.

Державне замовлення доводиться тим підприємствам, які випускають продукцію, що має важливе народногосподарське значення. Система державних замовлень поширена в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою і не суперечить її принципам. Більш того, отримання державного замовлення підприємством підвищує його імідж і проводиться на конкурсній основі.

Виробнича програма складається з двох розділів: плану виробництва продукції» в натуральних показниках, плану виробництва у вартісному виразі.

План виробництва продукції в натуральному виразі містить показники випуску продукції визначеної номенклатури, асортименту, якості в фізичних одиницях виміру (тонах, м2 , м3, аб.). При плануванні випуску однакових по призначенню видів продукції, але які мають різні споживчі властивості чи технічні характеристики, можуть використовуватись умовно-натуральні одиниці виміру. Так, наприклад, виробництво парових котлів вимірюють в штуках, тисячах тон пару в годину і квадратних метрах.

Планування виробництва в натуральних показниках дає можливість погодити випуск конкретних видів продукції з потребами ринку, виробничими потужностями підприємства, наявними ресурсами, необхідними для її виробництва.

Однак плани в натуральних показниках не дозволяють визначити загальний обсяг і структуру виробництва на багатопрофільних диверсифікованих підприємствах, розрахувати затрати, прибуток підприємства від реалізації продукції, тому розробляють план виробництва продукції у вартісному виразі.

План виробництва продукції у вартісному виразі містить наступні показники: реалізована продукція (валовий дохід); товарна продукція; валова продукція.

Основним вартісним показником цього розділу є реалізована продукція. Реалізованою вважають продукцію, яка оплачена покупцем або збутовою організацією.

Плановий обсяг реалізованої продукції Qр визначається за формулою:

де - обсяг товарної продукції i-го виду в оптових цінах підприємства, абл.;

- залишки готової продукції i-го виду на складі підприємства на початок і кінець планового періоду, абл.;

- залишки готової продукції i-го виду, відвантаженої, але не оплаченої споживачем на початок і кінець планового періоду, абл.;

п – кількість видів товарної продукції.

Реалізована продукція характеризує валовий доход підприємства в плановому періоді, який визначається як добуток ціни та кількості одиниць проданого товару.

де - валовий доход підприємства від реалізації i-го виду продукції, абл.;

- ціна одиниці i-го виду продукції (оптова, договірна), абл.;

- плановий обсяг продажу i-го виду продукції в натуральних показниках.

Крім валового доходу, план може передбачати отримання середнього доходу – тобто грошових коштів, які отримає підприємство від продажу одиниці продукції чи наданої послуги.

Величина середнього доходу визначається відношенням загальної виручки від реалізації i-го виду продукції до кількості проданих одиниць товару.

Якщо в плановому періоді передбачається зміна ціни товару, то середній доход дорівнює середній ціні товару.

Товарна продукція включає вартість: запланованих до випуску готових одиниць товару (прийнятих відділом технічного контролю, укомплектованих, відправлених на склад готової продукції підприємства), призначених для капітального ремонту підрозділів підприємства власними силами, інструментів та оснасток власного виробництва.

Плановий обсяг товарної продукції розраховується за формулою:

де - ціна одиниці i-го виду продукції (оптова, договірна), абл.;

- плановий обсяг продажу i-го виду продукції в натуральних показниках.

П – кількість видів товарної продукції;

- обсяг послуг та робіт промислового характеру, абл.;

т – кількість видів робіт промислового характеру.

Валова продукція включає вартість всієї виготовленої продукції і виконаних робіт чи послуг, в тому числі незавершеного будівництва. Вона оцінюється в порівняних цінах. Обсяг валової продукції розраховується за формулою:

де , - залишки незавершеного виробництва у вартісному виразі відповідно на кінець і початок планового періоду, абл.;

, - залишки інструментів і оснастки власного виробництва на кінець і початок планового періоду у вартісному виразі, абл.

Чиста продукція характеризує новостворену на підприємстві вартість, в яку не входять витрати підприємства на закупівлю сировини і матеріалів, а також амортизаційні відрахування, що включені в собівартість продукції. В чисту продукцію включають витрати на оплату праці і прибуток підприємства. Плановий обсяг чистої продукції визначається за формулою:

де - матеріальні витрати, що включені в собівартість продукції абл.;

А – амортизаційні відрахування на повне відновлення основних

фондів, абл.;

- заробітна плата, абл.;

- прибуток від реалізації продукції, абл.

Показник чистої продукції служить для аналізу структури виробничої програми, планування фонду оплати праці [5, .c.49-55].

Затверджений варіант виробничої програми оформлюють по формі таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

План виробництва і реалізації продукції підприємства в натуральному виразі______

Найменування продукції	Звіт за попередній період	Кількість продукції в натуральному виразі
		очікуване виконання (факт)	план	в тому числі по кварталах
				1	2	3	4
1. Державне замовлення
1.1. Виробництво профілюючих видів продукції, всього в тому числі: - експорт - нова продукція
2. Продукція, план продажу якої формується підприємством
2.1. Готові вироби, всього в тому числі: - експорт - нова продукція 2.2. Продукція із давальної сировини 2.3 Роботи промислового характеру і послуги на сторону 2.4. Вироби і напівфабрикати власного виробництва, які включені в товарну і валову продукцію 2.5. Інші види продукції

3. Планування незавершеного виробництва

Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва на випадок аварій або інших непередбачених обставин.

Величина незавершеного виробництва на початок планового періоду розраховується на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду.

Нормативна величина незавершеного виробництва розраховується в натуральних та вартісних показниках з врахуванням типу виробництва та методів його організації. Нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду при масовому типі виробництва визначається за формулою:

де - нормативна величина незавершеного виробництва, абл.;

- кількість робочих місць, аб.;

- кількість одночасно оброблюваних деталей, шт.;

- кількість деталей, які знаходяться між технологічними операціями, шт.;

- величина транспортної партії, шт.;

- собівартість одного і-го виробу, абл./аб.;

п – загальна кількість виробів.

При серійному типі виробництва нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньодобового випуску певної продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнту готовності виробів до виробництва та собівартості [5, .c.61-63].

Для її визначення використовують наступну залежність:

де - плановий випуск і-го виробу в натуральному виразі;

т – кількість робочих днів в плановому періоді, год.;

- коефіцієнт зростання витрат у виробництві по і-му виробу;

- собівартість і-го виробу, абл.шт.;

- тривалість виробничого циклу виготовлення одного виробу, год.

4. Розрахунок повної трудоємності робіт для виконання плану виробництва

Трудоємність розраховують на одиницю продукції та весь товарний випуск продукції підприємством. При цьому розглядають нормативну, планову і фактичну трудоємність.

Під нормативною трудоємністю розуміють затрати праці на виготовлення продукції або на виконання певного обсягу робіт по діючих на підприємстві нормах.

Планова трудоємність – це затрати праці на виготовлення одиниці продукції або на виконання певного обсягу робіт по змінених нормах в плановому періоді в результаті впровадження організаційно-технічних заходів.

Фактична трудоємність визначається по фактичних затратах праці.

За видами затрат праці, які включають в трудоємність, розрізняють:

технологічну трудоємність ;

виробничу трудоємність;

повну трудоємність ;

трудоємність обслуговування;

управління виробництвом.

Між перерахованими видами трудоємності існує відповідний зв’язок

,

де Кс – відношення числа спеціалістів, службовців та інших категорій (Чс) до числа робітників підприємства (Чр).

Виробнича трудоємність визначається за формулою:

де Кв – відношення числа допоміжних працівників (Чд) до числа основних (Ч0).

Технологічна трудоємність дорівнює:

де - відношення числа погодинників (Чп) до числа відрядних (Чвід)

Таким чином, повна трудоємність визначається:

.

Виробнича трудоємність робіт складається з технологічної трудоємності виробництва та з трудоємності робіт по обслуговуванню даного виробництва:

В свою чергу, повна трудоємність по обслуговуванню виробництва складається з трудоємності обслуговування основного технологічного процесу та трудоємності обслуговування виробництва в цілому:

= +