Xreferat.com » Рефераты по музыке » Еволюція музичної культури Західної Європи ХІ–ХІV століть

Еволюція музичної культури Західної Європи ХІ–ХІV століть

часу відчувають, що їх музика – це нове мистецтво, Ars nova.

У церковній музиці відбувається також певний переворот. З’являються перші зразки музичного багатоголосся. Розвитку професійного церковного багатоголосся сприяли численні школи співаків при крупних європейських монастирях. Так час з середини ХІІ до середини ХІІІ століття у історії музики прийнято називати «епохою Нотр-Дам». У цей час Париж дійсно стає осередком нової готичної архітектури, нового університетського життя.

Також у церковній службі вперше застосовується вид релігійного театру як літургічна драма. Згодом вона ускладнюється, стають різноманітними костюми «акторів», створюються «режисерські інструкції» з точними вказівками тексту та рухів. Всім цим займалися самі священики. Процес внутрішньої трансформації літургічної драми поступово посилювався. Риси театрального дійства, вистави у ній неухильно росли, відштовхуючи на задній план та поглинаючи релігійно-догматичні та ритуальні аспекти.

Так з’явилися містерії – вид релігійного театру, що досягнув розквіту у ХІV – ХV століттях. Містерії були частиною міських пасхальних та різдвяних святкувань та зазвичай проходили на центральній площі.

Перші відомості про явища багатоголосся у західноєвропейській музиці з’являються у теоретичних трактатах з ХІ століття, але на практиці вони існували вже з ІХ століття. Головний голос багатоголосся називали vox principalis (лат «голос перший»), а другий vox organalis (лат «голос органальний» від грецького organon – «інструмент», тому що часто цей голос доручався інтрументу). За назвою другого голосу усі композиції такого роду отримали назву «органумів».

З кінця ХІ століття у Провансі стали з’являтися перші зразки музично-поетичної творчості трубадурів. Мистецтво трубадурів-лицарів активно розвивається близько двох століть. А до середини ХІІ століття уже відомі імена і найбільш відомих труверів (від франц. Trover – «вигадувати»), тобто поетів-музикантів з жителів міста.

У вишуканих та доволі складних піснях трубадури оспівували лицарське кохання, героїчні подвиги під час хрестових походів. Характерними піснями трубадурів стали: альба (від лат. Alba – «ранкова зоря»), написана часто у формі діалогу, малювала розлучення закоханих після побачення. Пастурела (від фр. Pastourelle – «пастушка»), писалася також у формі діалогу, в якому зображали зустріч лицаря з пастушкою. Сирвента (від лат. Servo – «служу») часто її змістом були випади проти особистих та політичних ворогів трубадура. Плач виражав скорботу трубадура за втратою близької людини. Тенсана (від лат. tensos – «суперечка») була диспутом двох трубадурів на ліричні, політичні або філософські теми.

Скоро провансальські трубадури отримали численних послідовників, з творчості яких плодотворним виявився німецький мінезанг – художнє втілення лицарської культури Німеччини та Австрії. У вишуканих творах мінезингери оспівували не лише прекрасних дам, але й впливових герцогів та навіть зводили один з одним рахунки. Вони служили при дворах властителів, приймали участь у численних музичних змаганнях, мандрували Європою.

Розквіт німецького мінезангу відноситься до ХІІІ століття. Але вже у ХІV століття на зміну мінезингерам приходять зв’язані цеховою організацією мейстерзінгери (нім. Meistersinger – «майстер співу»). Це вже новий етап у розвитку середньовічного вокального мистецтва. Він потребував нової системи запису музики. Такою системою стала мензуральна нотація (від лат. Mensura – «міра»). Ця нотація проіснувала до початку ХVІІ століття. Близько 1250 року були встановлені точні співвідношення між тривалостями окремих звуків у музиці. Основною причиною появи мензуральної нотації став розвиток багатоголосся, яке швидко розвивалося. При ньому важлива не лише мелодія само по собі, а й співвідношення декількох мелодій, їх спільне звучання. Щоб не отримувати різких, неприємних співзвуч і знадобилося точно розмірити тривалості звуків у кожному голосі.

Пісні трубадурів та труверів записувалися за допомогою вже сучасної для них чотирьохлінійної нотації. Ритміка спершу не записувалася взагалі, ритм пісень підпорядковувався ритму вірша та укладався в одну з шести ритмічних формул – модусів (від лат modus – «міра, спосіб, правило»). Всі модуси мали тридольну, за розумінням того часу «досконалу» структуру.

Жонглери, менестрелі, шпильмани, як їх називали у різних краях, довго залишалися єдиними представниками світської музики. Жонглер (від французького jongleur від лат. Joculator – «шуткар») – це мандрівний балагур, швидше народний умілець, ніж професійний музикант. Менестрель (від французького menestrel від лат. Ministeriahs – «той, що служить») – це блазень-музикант, що служить дворянину. Шпильман (від німецького Spielmann від Spielen – «грати» та Mann – «людина») людина, ремеслом якої була музика.

Роль мандрівних музикантів середньовіччя була у швидкому та широкому розповсюдженні світської музики у Європі. Жонглери могли виступати на різних святах, під час сільський обрядів та на бенкетах у феодалів. Допускали їх навіть до церкви, де вони могли приймати участь у духовних виставах.

Мандрівні музиканти відіграли провідну роль і у розвитку інструментальної музики в середні віки. Адже інструментальна музика, порівняно з вокальною, вважалася низькою. Як не божественну її намагалися не використовувати у церкві. Навіть у вираженні любовних почуттів надавали перевагу вокальному виконанню. Лише танцювальна музика залишалася суто інструментальною. Цікавим є з цієї точки зору середньовічний інструментарій. Найбільш благородними та піднесеними вважалися духові інструменти – різноманітні ріжки та труби. Адже про них згадується у Священного писанні та їх використовували у євангельські часи іудейські священики. Але найбільш простонародними були струнні інструменти (ребаб, фідель, вієла) – попередники сучасної скрипки. На цих інструментах гралди лише прості люди на сільських святах, супроводжуючи танці. Дворяни почали освоювати струнні інструменти, у першу чергу лютню, пізніше, вже у епоху Відродження. Між цими двома групами розташувалися численні флейти та сопілки.

Наприкінці ХІІІ століття музичне мистецтво Франції у значній мірі завдавало тон у Західній Європі. Музично-поетична культура трубадурів, як і важливіші етапи у розвитку багатоголосся, почасти вплинули на музичне мистецтво інших країн. В історії музики ХІІІ століття (приблизно з 1230-х років) отримало назву "Ars antiqua" («старе мистецтво»). Це визначення розповсюджується і на перші десятиріччя ХІV століття. Це визначення виникло коли музичні теоретики заговорили про «нове мистецтво» ("Ars nova") ХІV століття.

Середньовічна музика – це розквіт григоріанського співу, активна діяльність монастирських шкіл духовної музики та розвиток багатоголосся, творчість мандрівних співаків та виконавців на музичних інструментах, які переносили з замку до замку різні музичні новини, це розвиток світської музики, поетичної та вокальної лірики у творах дворян-трубадурів, це діяльність цехів музикантів-мінезингерів. Це перший важливий крок з «темного середньовіччя» до епохи Відродження.

Список використаної літератури

Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. — М.: Искусство, 1965. – 462 с.

Боянус С.К. Средневековый театр. – Петербург: ACADEMIA, 1923. - С. 55-104.

Бордонов Ж. Повседневная жизнь тамплиеров в ХІІІ веке. – М.: Молодая гвардия: Палимпсест, 2004. – 244 с.

Брюнель-Лобришон Ж., Дюамель-Амадо К. Повседневная жизнь во времена трубадуров ХІІ – ХІІІ веков. – М.: Молодая гвардия: Палимпсест, 2003. – 416 с.

Вейс Г. История цивилизации. - М.: Эксмо-Пресс, 2000. - Т. II. – 599 с.

Виппер Ю.Б.. Драматургия: литература Западной Европы зрелого средневековья // Фундаментальная электронная библиотека «Русская литература и фольклор». - feb-web/

Гейзінг Й. Лицарський ідеал // Зарубіжна література. – 1997. - № 12. С.7-8.

Гене Б. История и историческая культура средневекового Запада. – М.: Языки славянской культуры, 2002. – 496 с.

Грубер Р.И. Всеобщая история музики. – Ч. І. – М.: Гос. муз. изд-во, 1960. – 488 с.

Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. — М.: Искусство, 1972. – 318 с.

Гуревич А. Я. Культура и общество средневековой Европы глазами современников. — М.: Искусство, 1989. – 366 с.

Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М.: Искусство, 1990. – 396 с.

Гуревич А.Я. Индивид и социум на средневековом Западе. – М.: РОССПЭН, 2005. – 424 с.

Даркевич В. П. Народная культура средневековья: Светская праздничная жизнь в искусстве XI – XVI вв. — М.: Наука, 1988. – 341 с.

Дживелегов А.К. Средневековые города в Западной Европе. – СПб.: Брокгауз-Эфрон, 1908. – 248 с.

Добиаш-Рождественская О. А. Культура западноевропейского средневековья: научное наследие. — М.: Наука. 1987. – 352 с.

Иванов К.А. Трубадуры, труверы и меннезингеры. – М.: Алтейа, 2001. – 360 с.

Иванов В.Г. История этики средних веков. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 279 с.

История западноевропейского театра /Отв. ред. А. Г. Образцова. – М.: Искусство. 1956. – 430 с.

Из истории культуры средних веков и Возрождения: сборник статей. / Отв. ред. В. А. Каркушина. М.: Наука, 1976. – 316 с.

Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. – М.: Прогресс, 1987. – 360 с.

Карсавин Л.П. Культура средних веков. К.: Символ – Air land, 1995. – 208 с.

Ле Гофф. Ж. Цивилизация средневекового Запада. — М.: Прогресс-Академия, 1992. – 376 с.

Ле Дюк Виолле Э.Э. Жизнь и развлечения в средние века. – СПб.: Евразия, 1997. - 480 с.

Ливанова Т. История западноевропейской музыки до 1789 года: В 2-х тт. – Т. І. - М.: Музыка, 1983. – 696 с.

Мулен Л. Повседневная жизнь средневековых монахов западной Европы Х – ХV веков. – М.: Молодая гвардия: Классик, 2002. – 348 с.

Обри П. Трубадуры и труверы. – М.: Гос. муз. изд-во, 1932. – 63 с.

Петрушевский Д. М. Очерки из истории английского государства и общества в средние века. – М.: Соцэкгиз, 1937. - 224 с.

Процюк Д. Б. Исполнительское искусство органиста. – СПб.: Композитор, 1997, - 123 с.

Розеншильд К. История зарубежной музыки. – М.: Музыка, 1973. – 456 с.

Рутенбург В. И. Городская культура: Средневековье и начало нового времени. — Л.: Наука, 1986. – 216 с.

Рутенбург В. И. Итальянский город от раннего средневековья до Возрождения. – Л.: Наука, 1987. – 176 с.

Сванидзе А. Средневековый город: вертикаль прогресса //Знание – сила. – 1995. - № 2. – С. 53-66.

Смирнов С. 1250-й. Высокое средневековье // Знание – сила. – 1987. - № 7. - С. 54-63.

Сказкин С.Д. Из истории социально-политической и духовной жизни Западной Европы в средние века. – М.: Наука, 1981. – 295 с.

Фридман Б. Любовная лирика трубадуров. - // rednose.home.nov./liter.htm

Шестаков В.П. Музыкальная эстетика средневековья и Возрождения. - // early-music.narod/biblioteka/estetika-shestakov-v1.htm

Ястребицкая А.Л. Западная Европа XI-XIII веков: Эпоха. Быт. Костюм. М.: Наука, 1978. – 318 с.

Додатки