Стан та тенденції розвитку банківської системи України

ЗМІСТ

ВСТУП

СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 5

1.1. Загальна характеристика банківської системи

1.2. Формування ресурсів банківської системи

1.3. Розміщення ресурсів банків України

1.4. Фінансові результати діяльності банківської системи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов’язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб’єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах.

Серед суб’єктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки – це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон’юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Метою даного звіту є визначення сучасного стану та тенденції розвитку банківської системи України.

Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:

розробка загальної характеристики банківської системи;

аналіз процесу формування ресурсів банківської системи;

здійснення аналізу фінансових результатів діяльності банків України;

зібрати документи, якими оформлюються депозитні, розрахунково-касові, та кредитні операції банку.

Саме ці питання будуть висвітлені в даному звіті, для з’ясування яких, будуть використані наступні методи аналізу:

читання звітності;

горизонтальний аналіз;

вертикальний аналіз;

математичні методи.

Об’єктом дослідження обрано статистичну інформацію Національного банку України, комерційних банків та Державного Ощадного банку України.

РОЗДІЛ 1. СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1. Загальна характеристика банківської системи

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям в 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Україна як й інші незалежні держави, що виникли в економічному просторі колишнього СРСР, задекларувала необхідність побудови ефективної фінансово-кредитної системи, створено у вигляді дворівневої структури управління фінансовими ресурсами, яка представлена, по-перше, Національним банком України та його підрозділами, по-друге – комерційними банками різних форм власності, спеціалізації та територіального статусу [4].

Банківська система – основна ланка кредитно-фінансової системи, невід’ємна частина структури ринкової економіки. Банківська система України зображена на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Банківська система України

Статус і принципи діяльності Національного банку України визначені основним законом держави – Конституцією України. Статті, які стосуються функціонування Національного банку, вміщено у двох розділах, присвячених законодавчій і виконавчій гілкам влади. Правовий статус Національного банку України визначається також Законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та іншими законодавчими актами.

Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими завданнями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для виконання цих завдань центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями. [8]

Правовий статус Національного банку має комплексний характер, що властиво статусові органів держави. Він складається з конституційної правосуб’єктності та галузевих статусів (адміністративно-правового та цивільно-правового). Основний зміст правового статусу НБУ становлять його функції та повноваження. Національний банк України як орган держави зі спеціальним статусом реалізує функції держави, виконуючи вимоги законодавчих актів[7].

Принципи організації діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України».

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави – Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці – гривні.

Національний банк України у відповідності із Законом України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк виконує такі функції:

монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

здійснює банківське регулювання та нагляд;

веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом [1].

Організаційна структура НБУ побудована за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Організаційну структуру НБУ наведено в додатку А.

Повноваження Ради Національного банку:

відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

затверджує Регламент Ради Національного банку України;

затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік;

приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку;

затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

вдосконалення платіжної системи;

інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного банку;

вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;

з метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної політики має право застосування відкладального вето щодо рішень Правління Національного банку з питань:

диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності;

лімітів позабалансових зобов'язань;

формування резервів, покриття фінансових ризиків;

порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

мінімального розміру золотовалютних резервів;

з інших питань, віднесених до її компетенції.

Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку[3].

Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління Національного банку [1].

У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень Ради Національного банку, які є обов'язковими згідно з цим Законом, Рада Національного банку має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій.

Операції Національного банку України можуть бути розділені на дві групи: пасивні – операції зі створення та залучення ресурсів та активні – операції з розміщення створених і залучених ресурсів. Активні й пасивні операції Національного банку відображаються в його балансі. Наведемо для прикладу баланс НБУ станом на 1 січня 2003 року. Баланс НБУ наведено в додатку Б.

З даних наведених в балансі НБУ, найбільш вагомими джерелами ресурсів є: готівка в обігу – 48,3% пасивів; кошти Міжнародного Валютного Фонду – 34,8% пасивів; кошти банків та інших клієнтів – 9,9% пасивів; капітал і резерви – 4,9% пасивів;

Розміщення ресурсів НБУ здійснювалось за такими основними напрямками: розміщені кошти та депозити – 40,9% активів; надані кредити, всього 19,9% активів; вимоги до Міжнародного Валютного Фонду – 17,4% активів; вкладення в цінні папери – 15,8% активів;

До основних пасивних операцій Національного банку України належать залучення коштів від міжнародних фінансових організацій, емісія банкнот, вклади банківських установ, формування капіталу і резервів.

Основними активними операціями є кредитування уряду та комерційних банків, фінансування міжнародних фінансових організацій, інвестиції в державні цінні папери.

Як уже було зазначено, банківська система України складається з двох рівнів: перший представлений Національним банком, другий – комерційними банками. Комерційні банки – кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестується;

випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій, тощо);

купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають Ії виконання у грошовій формі;

касове виконання державного бюджету;

придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо)за дорученням клієнтів;

надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам України забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування. Їм забороняється використовувати свої союзи та інші об’єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі [8].

Класифікацію комерційних банків зображено на рисунку 1.2.

Рис. 1.2. Класифікація комерційних банків

Комерційні банки різних видів і форм власності можуть створюватись у вигляді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та не резиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі, що включає можливість використовувати розподільний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги НБУ. Ці вимоги спрямовані на те, щоб забезпечити певний рівень надійності банку і його спроможності відповідати за своїми зобов’язаннями.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:

для місцевих кооперативних банків – 1 млн. євро;

для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, – 3 млн. євро;

для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, – 5 млн. євро.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день укладання уставного договору.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного банку);

статут банку;

рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку [2].

За станом на 1 січня 2005 року в Державному реєстрі банків значиться 182 банки, з них 160 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 132 банки – акціонерні товариства (з них: 92 - відкриті акціонерні товариства (2 банки - державні), 40 - закриті акціонерні товариства), 28 банків – товариства з обмеженою відповідальністю, 19 банків з іноземним капіталом в т. ч. 7 банків з 100% іноземним капіталом.

На підставі офіційних даних Національного банку України, розглянемо кількісні зміни у складі банків за останні три роки. Кількісні зміни у складі банків України зображено на рисунку 1.3.

Рис. 1.3. Кількість банків за реєстром

З діаграми 1.3. видно, що у 2002 та 2004 роках кількість банків в Україні є однаковою (182), в 2003 році у порівнянні з 2002 і 2004 роками кількість банків менша (179). В цілому можна зробити висновок, що кількість банків в Україні залишається відносно сталою, що може свідчити і про достатню насиченість банківськими послугами, і про недостатній розвиток банківської справи та законодавства в цій сфері

Розподіл банків за організаційно-правовою формою наведено в таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Аналіз банків за організаційно-правовою формою

З даних наведених у таблиці 1.1, питому вагу займають акціонерні товариства – 87% (2002р.), 85% (2003р.), 82% (2004р.), серед акціонерних товариств найбільш поширені є відкриті акціонерні товариства 69% (2002р.), 71% (2003р.), 70% (2004р.). Банків у формі товариства з обмеженою відповідальністю за аналізуємий період збільшилось з 20 (2002р.) до 28 (2004р.). За три досліджуваних періоди існував лише один кооперативний банк у 2002 році.

Кількість банків з іноземним капіталом зображено на рисунку 1.4.

Рис.1.4. Кількість банків з іноземним капіталом

Кількість банків з іноземним капіталом за аналізуємий період залишається практично не змінною. Кількість банків зі 100% іноземним капіталом не змінювалася у період 2002-2004рр. і становить 7 банків. В основному зазначені банки входять до 2-ї та 4-ї груп. Балансовий капітал банків з іноземним капіталом становить 17,5% від балансового капіталу банківської системи України, загальні активи – 15,6%, кредитний портфель – 16,7%.

Розподіл банків за регіонами наведено в додатку В. Здійснивши аналіз даних додатку В можна зробити висновок, що найбільша концентрація банків зосереджена в м. Києві – 85 (2002р.), 83 (2003р.), 89 (2004р.). Що стосується інших областей України, то тут лідерами є Дніпропетровська, Харківська, Одеська та Донецька області, тому що в даних областях кількість банків приблизно однакова і знаходиться в межах від 9 до 13 банків. Є області в яких не існує жодного банку: Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська.

Особливість діяльності ВАТ «Державний ощадний банк України»:

Виникнення перших ощадних структур на території України датоване другою половиною ХVІІІ століття в Галичині. Подальшого розвитку система набула за часів царської Росії, Австро-Угорської імперії, Польщі і в радянській період.

У 1991 році Україна виходить зі складу Радянського Союзу і проголошує свою незалежність. З проголошенням Ощадним банком України самостійності і відокремленням від Ощадбанку СРСР мали місце негативні явища. Залишки на вкладах, цінних паперах і страхових полісах населення України залишилися в Росії, а у новоствореного банку виник автоматично внутрішній борг, що з часом збільшувався [5].

Після прийняття 20 березня 1991 року Закону України «Про банки та банківську діяльність» Ощадний банк України набув спеціального статусу. 31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано як самостійну банківську установу в Національному банку України – «Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України».

В умовах економічної кризи, що охопила всі сфери життєдіяльності суспільства, Ощадбанк проявив гнучкість та належну керованість процесами. Завдяки розвинутій мережі установ та кваліфікованим кадрам банк успішно виконав свої зобов’язання у державній приватизаційній програмі, провів обмін грошових знаків.

Враховуючи українську перспективу – масову приватизацію та розвиток малого бізнесу, Ощадбанк активно сприяє своїм клієнтам у їх діяльності як приватних власників та підприємців.

Державний ощадний банк України - один з найбільших банків нашої країни. Мережа його підрозділів складає 25 регіональних управлінь, 441 відділення та 7416 філій, охоплюючи всі куточки країни.

Центральний апарат банку знаходиться в м. Києві. Ощадний банк – велике підприємство, де зайнято близько 35 тис. працівників.

Ощадбанк контролює значну частину ринку особистих вкладів населення, оперує більш як 90 мільйонами рахунків. Банк має тісні зв'язки з іноземними банками в багатьох країнах світу. Вже не один рік Ощадбанк підтримує добрі відносини з німецькими ощадкасами, які мають багаторічний досвід ощадної справи, а також Фондом міжнародного співробітництва, Комітетом TACIS Європейської Комісії. На правах членства банк входить до всесвітньо відомих організацій Visa International, Europay International. Ощадбанком встановлено прямі кореспондентські відносини з провідними іноземними банками [6].

З метою вдосконалення структури й організації управління Державним спеціалізованим комерційним Ощадбанком України та для створення умов для більш ефективної реалізації державою прав власника постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року Ощадний банк перетворено у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

Ощадний банк – єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

Організаційна структура Ощадбанку наведена в додатку Г.

Система управління Ощадбанком побудована за адміністративно-територіальним принципом так, щоб у кожному адміністративному центрі держави була установа Ощадбанку.

Ощадбанк охоплює територію всієї країни, надаючи різноманітні послуги її населенню. Це дає можливість концентрувати зусилля та кошти банку на ключових напрямках у межах системи, використовуючи коливання кон’юнктури в своїх інтересах та інтересах клієнтів.

Система складається з установ 4-х рівнів, загальну діяльність яких координує Спостережна Рада [5].

Економічна основа грошових заощаджень – відкладання на певний час грошей після задоволення невідкладних потреб населення. При стабільній економічно-фінансовій ситуації в країні ці кошти осідають на рахунках у банках і тільки частина – у готівковій формі населення.

До фінансових ресурсів банку входять сукупність грошових коштів, які перебувають у його розпорядженні на певну дату.

Аналіз пасивів Ощадбанку показує, що статутний капітал банку станом на 01.01.2005р. складає 301 млн.грн. і за цим показником банк перебуває на 7 місці серед банків України. Резервний фонд створено в сумі 11 млн.грн. станом на 01.01.2005р. Власні кошти банку на кінець 2004 року становили 376 млн.грн.

Структура активів балансу Ощадбанку України наведена на рисунку 1.6.

Рис. 1.6. Структура активів балансу Ощадбанку України (на