Xreferat.com » Остальные рефераты » Олігополія. Антимонопольне законодавство України

Олігополія. Антимонопольне законодавство України

Міністерство економіки України


Українська Академія Зовнішньої Торгівлі


Контрольна робота

з дисципліни “Мікроекономіка”


Виконала: студентка 1 курсу,
4 групи ММЗ 004
Єрьоменко Алла Іванівна.

Адреса: 04071 м. Київ,

вул. Межигірська 3, кв.27


Київ 2001

Варіант2. Завдання С

План

  1. Теорія Олігополії

    1. Модель Курно

  2. Антимонопольне законодавство України

    1. Зловживання монопольним становищем на ринку

    2. Антиконкурентні узгоджені дії

    3. Дискримінація підприємців

    4. Санкції за порушення антимонопольного законодавства

  3. Задача

  4. Список використаної літератури

  5. Додатки

5.1 Ст. 42 Конституції України

5.2. Ст. 1, 4-6,12, 16, 20 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”

5.3 Ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення


1. Теорія Олігополії

Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнено чи неможливо. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна ін­дустрії.

На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товару, який вони випускають. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів то наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.

Можна виділити наступні риси олігополістичних ринків:

1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

2.Принаймні, деякі фірми в олигополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

3.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий – коли невелика кількість виробників випускають диференційовані товари.

Однак в тому і іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірма буде посилено рекламувати свою продукцію чи брати участь у створенні нової моделі виробу, то вона повинна очікувати аналогічних дій з боку своїх конкурентів. У такій ситуації кожна фірма знає, що, принаймні, деякі рішення конкурентів залежать від її власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов'язана мати на увазі цю обставину.

Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу “всіх проти всіх”. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, чи ж – як іншу крайність – боротись один з одним аж до повного знищення.

Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни – поступового зниження існуючого рівня цін з метою витиснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники усі до одного ніякого виграшу не одержують. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників.

Припустімо, що через млявий збут автомобілів адміністрація компанії «Форд» роз­глядає можливість 10%-го зниження цін, щоб стимулювати збут. Вона має ретельно продумати те, як реагуватимуть на цей захід «Дженерал моторз» і «Крайслер». Вони можуть взагалі не відреагувати, а можуть знизити свої ціни лише незначно, і в цьому випадку обсяг збуту «форда» значно збільшився б, переважно за рахунок його конку­рентів. Можливо, вони наслідуватимуть приклад «Форда», а в цьому випадку всі троє виробників продадуть більше автомашин, проте одержать значно менше прибутків через знижені ціни. Ще один можливий варіант — таке зниження цін компаніями «Дженерал моторз» та «Крайслер», що перевищить зменшення цін «Форда». Конкурен­ти можуть знизити свої ціни на 15%, щоб покарати «Форд» за його підступність, а це, в свою чергу, може призвести до цінової війни та різкого падіння прибутків усіх трьох фірм. Тому адміністрація «Форда» має ретельно зважити всі ці можливості. Фактично, для будь-якого рішення, яке приймає фірма,— призначення цін, визначення рівнів виробництва, проведення широкомасштабної компанії по стимулюванню або інвес­тування в нові виробничі потужності — вона повинна передбачити можливу реакцію з боку своїх конкурентів. У цьому випадку кожна з фірм ставить себе на місце конкурентів і аналізує, яка була б їхня реакція. Процес прийняття подібних рішень розглядається на прикладі взаємовідносини двох фірм у моделі дуополії, яка була вперше запропонована французьким економістом А. Курно в 1838р.


1.1. Модель Курно

Припустімо, що фірми виробляють однорідний товар і знають криву ринкового попиту. Кожна фірма має вирішити, який обсяг виробляти, і обидві фірми приймають рішення одночасно. Прий­маючи своє виробниче рішення, кожна фірма бере до уваги і свого конкурента. Адміністрація фірми знас, що конкурент також вирішує, яку кількість виробляти, а ціна, яку фірма призначить, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм.

МАЛ. 1.1. Рішення фірми № 1 щодо обсягу виробництва. Вибір фірмою № 1 обсягу виробниц­тва, що максимізує прибуток, залежить від того, скільки, на її думку, вироблятиме фірма № 2. Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 нічого не вироблятиме, то крива попиту на товари фірми № 1 — це крива ринкового попиту. Відповідна крива граничної виручки позначена ГВ1 (0), і вона перетинає криву граничних витрат ГВт на рівні випуску 50 одиниць. Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 50 одиниць, то її крива попиту П1(50) зміщується ліворуч на цю величину. Відповідною кривою граничної виручки тепер є ГВ1 (50). Максимізація прибутку тепер передбачає випуск 25 одиниць. П1 (75) і ГВ1 (75) — це криві попиту та граничної виручки для фірми № 1 тоді, коли, на її думку, фірма № 2 вироблятиме 75 одиниць. Тоді фірма № 1 вироблятиме лише 12,5 одиниць.

Суть моделі Курно полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва свого конкурента як фіксований, а потім вирішує, скільки потрібно виробляти. Щоб побачити, як діє ця модель, розглянемо, як приймає виробниче рішення фірма № 1. Припустимо, на думку адміністрації фірми № 1, фірма № 2 нічого не вироблятиме. Тоді крива попиту на товар фірми № 1 — це крива ринкового попиту. На мал. 1.1 вона показана кривою П(0), що означає криву попиту для фірми № 1 за умови, що фірма № 2 не виробляє продукції взагалі. На мал. 1.1 також показана крива відповідної граничної виручки
ГВ1 (0). Ми припустили, що граничні витрати ГВт1 фірми № 1 постійні. Як показано на графіку, обсяг виробництва фірми № 1, який максимізує прибуток, становить 50 одиниць, що відповідає точці перетину кривих ГВ1(0) та ГВт1. Отже, якщо фірма № 2 не виробляє нічого, фірмі № 1 слід виробляти 50 одиниць.

Припустімо, натомість, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 50 оди­ниць. Тоді крива попиту для фірми № 1 є крива ринкового попиту, зміщена ліворуч до поділки 50. На мал. 1.1 вона позначена П1 (50), а відповідна крива граничної вируч­ки — ГВ1 (50). Обсяг виробництва фірми № 1, який максимізує прибуток, тепер стано­вить 25 одиниць, що відповідає точці, де
ГВ1 (50) = ГВт1. А тепер припустімо, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 75 одиниць. Тоді крива попиту для фірми № 1 — це та сама крива ринкового попиту, зміщена вліво до поділки 75. На мал. 1.1 вона позначена
П1 (75), а відповідна крива граничної виручки — ГВ1 (75). Тепер обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № 1, становить 12,5 одиниць, це відпові­дає точці на графіку, де ГВ1(75)=ГВт1. Нарешті припустимо, що, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 100 одиниць. Тоді криві попиту і граничної виручки для фірми № 1 (не показані на малюнку) перетинали б криву її граничних витрат на вертикальній осі; якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 вироблятиме 100 або більше одиниць, то їй не слід виробляти нічого.

Підіб'ємо підсумки: якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 не вироблятиме нічого, вона вироблятиме 50 одиниць; якщо фірма № 2 вироблятиме 50, вона вироблятиме 25; якщо ж фірма № 2 вироблятиме 75, вона вироблятиме 12,5; а якщо, на її думку, фірма № 2 вироблятиме 100 одиниць, то вона не вироблятиме нічого. Обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № 1, є, таким чином, спадною шкалою обсягу, який, на думку фірми № 1, вироблятиме фірма № 2. Ми називаємо цю шкалу кривою реакції фірми № 1 і позначаємо її К1* (К2). Ця крива зображена на мал. 2.2, де кожна з чотирьох наведених комбінацій обсягу виробництва має позначку «*». Аналогічний аналіз ми можемо виконати для фірми № 2 (тобто визначити кількість, максимізуючу прибуток фірми № 2, вважаючи заданими різноманітні припущення щодо обсягу ви­робництва фірми № 1). Результатом буде крива реакції для фірми № 2, тобто шкала К2*1), що співвідносить обсяг її виробництва із обсягом, котрий, на її думку, вироб­лятиме фірма № 1. Якщо крива граничних витрат фірми № 2 відрізняється від такої ж кривої фірми № 1, крива її реакції буде також відрізнятись за формою від відповідної кривої для фірми № 1. Наприклад, крива реакції фірми № 2 могла б мати вигляд, як зображено на мал. 1.2.

Крива реакції для кожної фірми підказує їй оптимальний обсяг виробництва за заданого обсягу її конкурента. В точці рівноваги кожна фірма планує обсяг відповідно до кривої своєї реакції, так що рівні виробництва в умовах рівноваги перебувають у точці перетину двох кривих реакції. Такий набір рівнів виробництва називаємо рівновагою Курно. За такої рівноваги кожна фірма ре­ально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, і відповідно максимізує свій прибу­ток.

Зауважте, що рівновага Курно є різновидом рівноваги Неша1. Слід пам'ятати, що при рівновазі Неша кожна фірма повністю реалізує свій потенціал, приймаючи як заданий обсяг виробництва конкурентів.

МАЛ. 1.2. Криві реакції фірм і точка рівноваги Курно. Крива реакції для фірми № 1 показує, скільки вона вироблятиме як функцію обсягу того, скільки, на її думку, вироблятиме фірма № 2. Знаки (*) в точках К- 0,50,75 і 100 відповідають прикладам, показаним на мал. 1.1. Крива реакції фірми № 2 показує обсяг її виробництва як функцію обсягу, який, на її думку, вироблятиме фірма № 1. В точці рівноваги Курно кожна з фірм правильно оцінює обсяг виробництва свого конкурента і відтак максимізує власний прибуток. Таким чином, жодна з фірм не порушить цієї рівноваги.

Як результат, жодна з фірм не має причин міняти свою виробничу політику. За рівноваги Курно кожен з дуополістів виробляє ту кількість, яка максимізує його прибуток, приймаючи як заданий обсяг виробництва свого конкурента. Таким чином, жоден з дуополістів не має причин змінювати обсяги виробництва.

Припустімо, що початкові рівні виробництва фірм далекі від рівноваги Курно. Чи будуть фірми вирівнювати обсяги свого виробництва, щоб досягти рівноваги Курно? На жаль, модель Курно нічого не говорить про динаміку перехідних процесів вирівню­вання. Справді, протягом будь-якого процесу вирівнювання основне припущення мо­делі, згідно з яким кожна з фірм припускає, що обсяги виробництва її конкурента фіксовані, не відповідає дійсності. Обсяг виробництва жодної з фірм не буде фік­сованим, оскільки обидві фірми вирівнювали б обсяги свого виробництва.

За яких умов для кожної фірми раціональним було б припустити, що обсяг вироб­ництва її конкурента фіксований? Це було б раціональним за тієї умови, якщо обидві фірми встановлюють обсяги свого виробництва лише одноразово, оскільки вони не можуть бути зміненими. Це також було б раціональним за тієї умови, якщо вони перебувають в стані рівноваги Курно, оскільки жодна з фірм не має причин змінювати. обсяг виробництва. Використовуючи модель Курно, ми, отже, маємо зрозуміти спе­цифіку поведінки фірм у стані рівноваги.

Приклад

Розглянемо приклад — дві однакові фірми мають інформацію про лінійну криву рин­кового попиту. Це допоможе зрозуміти суть рівноваги Курно і порівняти її з конкурен­тною рівновагою, а також рівновагою, котра досягається при злитті двох фірм і сприяє об'єднанню зусиль для досягнення певних рівнів виробництва.

Припустимо, наші дуополісти мають таку криву ринкового попиту:

Ц=30-К,

де К — сумарний обсяг виробництва обох фірм (тобто К = К1 + К2). Припустімо також, що обидві фірми мають нульові граничні витрати

ГВт1 = ГВт2 = 0.

Ми можемо визначити криву реакції для фірми № 1 таким чином: для максимізації прибутку фірма встановлює величину граничної виручки на рівні граничних витрат. Сумарна виручка фірми № 1 В1 визначається за рівнянням:

B1=ЦК1 = (30-К)К1

=30К – (К121

=30К1212К1

Гранична виручка фірми ГВ1 — це просто додаткова виручка ΔВ1, що є результатом додаткової зміни обсягу виробництва ΔК1:

ГВ1 = ΔB1/ ΔK1= 30-2K1-2K2

Тепер, прирівнюючи ГВ1 до нуля (граничні витрати фірми) і розв'язуючи рівняння для К1, ми визначаємо:

Крива реакції фірми №1: К1 = 15 – 1/2K2

Ці самі підрахунки справджуються для фірми № 2:

Крива реакції фірми № 2: К2 = 15 – 1/2К1.

Рівні виробництва в стані рівноваги — це значення для К1 і К2, дійсні в точці перетину двох кривих реакцій, тобто величини, отримані при розв'язанні рівнянь. Замінюючи К2 в рівнянні виразом з правої частини рівняння , можна переконатись, що рівні виробництва в стані рівноваги становлять:

Рівновага Курно: К1 = К2 = 10.

Сумарний обсяг виробництва становить К=К12=20, отже, ринкова ціна рівноваги становить Ц = ЗО - К = 10.

На мал. 1.3 показано криві рівноваги Курно та точку рівноваги Курно. Зауважте, що крива фірми № 1 показує її обсяг виробництва в показниках обсягу виробництва фірми № 2. Подібно крива фірми № 2 показує К2 в показниках К1. (Оскільки фірми є ідентичними, обидві криві мають однакову форму. Вони мають різний вигляд, оскільки одна з них задає К1 в показниках К2, а інша виражає К2 в показниках К1). Точка рівноваги Курно перебуває на перетині двох кривих. В цій точці кожна фірма максимізує свій власний прибуток, знаючи обсяг виробництва свого конкурента.

МАЛ. 1.3. Приклад дуополії. Крива попиту задана рівнянням Ц= 30 - К, а граничні витрати обох фірм дорівнюють нулю.У точці рівноваги Курно кожна фірма виробляє 10 одиниць. Контактна крива показує комбінації К1 і К2, які максимізують сумарні прибутки. Якщо фірми змовляться і ділитимуть прибутки порівну, кожна з них вироблятиме 7,5 одиниць. Крім того, показана також конкурентна точка рівноваги, в якій ціна дорівнює граничним витратам, а граничний прибуток дорівнює нулю.

Ми припустили, що між собою конкурують дві фірми. Припустімо, натомість, що антимонопольне законодавство було дещо пом'якшено, і обидві фірми можуть укласти таємний договір. Вони можуть визначити свої обсяги виробництва таким чином, щоб максимізувати сумарний прибуток і ділити цей прибуток порівну. Сумарний прибуток максимізується вибором сумарного обсягу К так, щоб гранична виручка дорівнювала граничним витратам, а ця величина в даному прикладі дорівнює нулю. Сумарна вируч­ка для обох фірм становить

В = ЦК = (ЗО – К)К = 30К - К2,

так що гранична виручка ГВ = ΔВ/ΔК=30-2К


Прирівнюючи ГВ до нуля, ми бачимо, що сумарний прибуток максимізується, коли К=15.

Будь-яке комбінування обсягів виробництва К1 і К2, що в сумі дає 15 одиниць, максимізує сумарний прибуток. Крива К1 2= 15, яка називається кривою конт­рактів, визначає, таким чином, усі пари обсягів К1 і К2, які максимізують сумарний прибуток, її показано на мал. 1.3 Якщо фірми домовляться ділити прибутки порівну, то кожна з них вироблятиме половину сумарного обсягу:

К12= 7,5.

Як і слід очікувати, обидві фірми тепер вироблятимуть меншу кількість — і одержу­ватимуть більші прибутки, ніж у разі рівноваги Курно. На мал. 1.3 показано цю рівновагу, спричинену змовою фірм, та конкурентні рівні виробництва, що визнача­ються прирівнюванням ціни до граничних витрат. (Ви можете пересвідчитись, що ці рівні становлять К1 = К2 = 15, а це означає, що кожна фірма одержує нульовий гранич­ний прибуток). Зауважте, що результат Курно значно вигідніший для фірм, ніж абсолютна конкуренція, проте не такий виграшний, як здобуток від таємної змови.


2. Антимонопольне законодавство України

У відповідності зі статтею 422 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, націленої на недопущення, обмеження чи усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”3 називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним становищем на ринку, антиконкурентні узгоджені дії і дискримінацію підприємців.


2.1. Зловживання монопольним становищем на ринку

Цей вид правопорушення може відбуватися лише суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку.

У відповідності зі статтею 1 Закону України “Про обмеження монополізму ...”4 Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків;

Ознаками ринкової влади є: здатність підприємця, що не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови при продажу товару, підписанні договору про постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови; здатність підприємця за допомогою монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, що випускають відповідні товари з застосуванням виробничих ресурсів, створювати бар'єри вступу на ринок; здатність підприємця скорочувати чи обмежувати випуск товарів і постачання їх на ринок збуту з метою одержання однобічної користі при купівлі чи продажі товарів, при заключенні договорів і угод про постачання товарів, а інші підприємства, що є його конкурентами, не здатні компенсувати створений дефіцит товарів; здатність підприємця підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.

Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним положенням не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.

У відповідності зі статтею 4 Закону України «Про обмеження монополізму ...» зловживаннями монопольним становищем вважаються:

  • нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

  • обмеження чи припинення виробництва, а також вилучення зі звертання, що призвело або може призвести до створення чи підтримці дефіциту на ринку або встановленню монопольних цін;

  • часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

  • інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;

  • встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) насвої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

  • встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

  • встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело чи може призвести до порушення прав споживачів;

Перелік правопорушень, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, розширювався в Законі, і якщо спочатку в законодавстві було зазначено 5 порушень, те потім їхнє число зросло до 7. Однак при цьому, незважаючи на розширення переліку правопорушень, цей перелік, як і в первісній редакції закону, є вичерпним.

Через відсутність діючої конкуренції і ефективних засобів правового захисту споживачів різко підсилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, у тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії споживач не може реально здійснювати право вибору виробника (продавця) і попадає в економічну залежність від виробника-монополіста, що нечесними способами намагається скористатися своїм монопольним положенням.

Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, одержання підприємцем прибутку, обумовленим не ефективністю чи діяльності з високою продуктивністю, а неправомірним використанням їм свого домінуючого положення на ринку, або утримання чи посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження з доступу на ринок.

У позначенні кола правопорушень і їх складів, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, виявляється істотна подібність законодавства країн СНД. Порівняльний аналіз цього законодавства показує, що основні склади правопорушень тотожні чи в значній мірі подібні. До них відносяться:

  • нав'язування контрагенту умов договору, невигідних для нього чи не стосовних до предмета договору;

  • включення в договір умов, що дискримінують, що ставлять контрагентів у нерівне положення в порівнянні з іншими суб'єктами, що хазяюють;

  • створення перешкод для доступу на ринок іншим суб'єктам, що хазяюють, або для їхнього виходу з ринку;

  • зміна обсягів виробництва і вилучення товарів зі звертання з метою створення штучного дефіциту і підвищення цін;

  • цінові маніпуляції з метою одержання додаткових переваг на ринку.

Незважаючи на таку подібність самих складів правопорушень, істотне розходження в розумінні їхньої природи просліджується при зіставленні законодавства України, інших країн СНД і Росії. У Законі України, як і більшості інших країн СНД, зазначені дії, безумовно, визнаються правопорушеннями незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі незалежно від можливості їхнього позитивного впливу в майбутньому. На відміну від них Закон Росії передбачає, що дії, що формально відповідають ознакам порушення, можуть, проте, бути визнані правомірними, якщо суб'єкт який визнано монополістом доведе, що вони можуть мати сприятливі соціально-економічні наслідки, тобто насичення товарних ринків, поліпшення споживчих властивостей товарів і підвищення їхньої конкурентноздатності, зокрема на зовнішньому ринку.

На Україні зловживання монопольним положенням на ринку було одним з найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства протягом останній декількох років.


2.2. Антиконкурентні узгоджені дії

Одним з видів порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні дії, що приводять до дискримінації конкурентів і споживачів і створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин

У відповідності зі статтею 5 Закону України “Про обмеження монополізму ...”5 антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, що призвели чи можуть привести до:

  • встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

  • розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що призвели або можуть призвести до їх монополізації;

  • усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

За змістом цієї норми неправомірними узгодженими діями можуть бути угоди та інші узгоджені дії, що привели чи можуть привести до обмеження конкуренції шляхом встановлення монопольних цін, розділу ринків з метою їхньої монополізації, усунення з ринку чи обмеження доступу на нього підприємців. Ці правопорушення на відміну від зловживання монопольним становищем відбуваються не одним суб’єктом, а двома чи більш підприємцями, що укладають угоди для досягнення антиконкурентної мети, тобто є не індивідуальними, а колективними діями. Заборона на здійснення таких дій спрямована на попередження надмірної монополізації і нарощування монополістичних явищ для сприяння створенню ринку, де захищені інтереси споживача.

Антимонопольний комітет України розцінює як неправомірні угоди між підприємцями, асоціаціями чи групами підприємців за участю або без участі третіх осіб або іншій сукупності зазначених суб'єктів такі дії:

  • прямий чи опосередкований вплив на встановлення, фіксацію, підтримку, перегляд цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, меж прибутковості (рентабельності), а також підвищення, зниження, підтримка цін (тарифів) на аукціонах, конкурсах та інших торгах;

  • встановлення нормативів цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, мінімальних, перепродажних цін, у тому числі у виді формул, таблиць, переліків, алгоритмів;

  • звуження територіальних границь ринку, на яких діють учасники асоціації, розподіл ринків за територіальним принципом, асортименту товарів, по колу продавців чи споживачів;

  • здійснення тиску на постачальників з метою обмеження чи виключення придбання їхньої продукції чи матеріалів, змова про усунення підприємців від ведення справ з яким-небудь клієнтом, постачальником, конкурентом, покупцем (замовником);

  • обмеження участі в торгах шляхом вибору запрошених постачальників, встановлення пріоритетів під час підписання контрактів;

  • розподіл замовлень, підрядів, проектів, визначення замовників, чи одержувачів замовлень стандартизація по цих

    Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
    Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

    Поможем написать работу на аналогичную тему

    Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: