Xreferat.com » Остальные рефераты » Використання різних джерел інформації для підготовки та прийняття управлінських рішень

Використання різних джерел інформації для підготовки та прийняття управлінських рішень

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ


ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА


Кафедра Документознавства


Використання різних джерел інформації для

підготовки та прийняття управлінських рішень.


Курсова робота з дисципліни "Інформіційно-аналітична діяльність"


ВИКОНАЛА:

студентка ІV курсу

групи ДМ-


Київ-2004

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Управлінські рішення

§1 Суть управлінських рішень, їх функції та класифікація

§2 Планування як вихідний етап розробки та прийняття рішення

§3 Процес розробки рішення як складова частина теорії прийняття рішень

Розділ ІІ. Інформація та управління

§1 Поняття „Інформація”

§2 Роль інформації в управлінні

§3 Джерела інформації в системі інформаційної діяльності

3.1 Електронні джерела інформації

3.2 Друковані видання як джерело інформації для підготовки управлінських рішень

3.3 Реклами, виставки та конференції як джерело інформації

3.4 Консультативні послуги як джерело інформації

Розділ ІІІ. Інформація в теорії підготовки та прийнятті управлінських рішень

§1 Інформаційне забезпечення управління для прийняття рішень.

§2 Дослідження кількісного використання інформації в організаціях та на підприємствах для прийняття рішень.

Висновки

Список використаних матеріалів


ВСТУП

Управління будь-якою соціальною системою передбачає цілеспрямований вплив суб’єкта управління на виробничо-господарську діяльність об’єкта управління для забезпечення оптимального функціонування та розвитку останнього, створення нормальних умов праці та задоволення соціальних потреб членів колективу. Цей вплив здійснюється насамперед розробкою планової програми діяльності соціальної системи. Однак, у зв’язку з динамічним характером виробничо-господарського процесу, умови функціонування системи постійно змінюються, що проявляється у виникненні різноманітних виробничо-господірських ситуацій, відхиленні від планової програми розвитку об’єкта управління.

Виробничо-господарські ситуації можуть бути наперед передбачуваними (мати плановий характер) або виникати випадково, у зв’язку з не передбачуваними обставинами. У будь-якому випадку виникнення певної господарської ситуації супроводиться порушенням зв’язків, що склалися у підприємстві, зміною окремих елементів об’єкта управління: трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, технології діяльності тощо. Все це зумовлює потребу втручання в хід господарського процесу, тобто прийняття і реалізації управлінського рішення у зв’язку з виникненням ситуації, що характеризується певними кількісними та якісними параметрами.

Вихід з ситуації, що склалася, може бути здійснений у різні строки, різними шляхами та із залученням більших чи менших засобів. Усі ці аспекти мають бути враховані при розробці управлінського рішення.

Відомо, що роль інформації в управлінському процесі надзвичайно велика. Циркуляція інформації в суспільстві це головний показник, завдяки якому можна судити про необхідність і потенційність цілісності її існування. Потік інформації, з яким кожен день зустрічається індивід, представляє собою дуже складне, багаточисленне та полісемантичне утворення. Вивчення його структури призводить до аналізу взаємодії людей в процесі виробництва, передачі та використання інформації.

Досліджуючи тему курсової роботи, я порушую питання використання різних джерел інформації для підготовки та прийняття управлінських рішень. Отже, актуальність даної теми полягає в дослідженні джерел інформації під впливом яких відбувається планування та прийняття управлінських рішень. Розкриваючи поняття управлінського рішення, я доводжу роль та важливість інформації в цьому не простому процесі. Крім того, з практичного досвіду різних підприємств я намагаюся представити кількісні показники використання інформації при прийнятті управлінських рішень та деякі недоліки, яких припускаються управлінці у своїй діяльності.

Предметом даного дослідження являється процес використання джерел інформації при формуванні управлінських рішень, а об’єктом вивчення даної теми є управлінські рішення як основний засіб впливу керуючої системи на керовану.

Мета і завдання даного дослідження - подати необхідне системне представлення про сутність, структуру, функції та вплив джерел інформації на прийняття управлінського рішення.

Проводячи своє дослідження я використала значний інформаційний фонд, який стосується даної теми. Слід відзначити, що ці фонди не повністю розкривали дану тему, деяких питань зовсім не було розглянуто в даних працях, що свідчить про невелику базу, по цій темі. Крім того я помітила, що провідні вчені мало приділяють уваги даній темі.

Джерелами, які були опрацьовані мною, являються переважно навчальні посібники для студентів вищих закладів освіти, монографії, а також рідше автореферати.


РОЗДІЛ І. УПРАВЛІНСЬКІ РІШЕННЯ

§1 Суть управлінських рішень, їх функції та класифікація.

Роль рішення в управлінському процесі надзвичайно велика. Керувати – це значить вирішувати будь-яке завдання для досягнення певної мети. рішення має універсальний характер, що витікає із специфіки людської діяльності, свідомої і цілеспрямованої.

Виходячи із його універсального характеру, ряд авторів висловлюють різне тлумачення поняття управлінського рішення.

Професор Русинов Ф.М. під управлінським рішенням розуміє знаходження певного варіанту дій, сам процес діяльності і її кінцевий результат. Коли говорять про вирішення проблем, використовують цей термін в трьох значеннях: 1) знайдений, але ще не здійснений варіант дій; 2) сам процес вирішення проблеми, тобто усунення деяких перешкод і труднощів на цьому шляху; 3) підсумок діяльності.[10, с.10]

Категорія „управлінського рішення” як відмічають Райзберг Б.А. та Фатхутдинов Р.А має багато аспектний зміст. В широкому розумінні управлінське рішення можна розуміти як вираження процесу управління на його заключній стадії, як підлягаючу виконанню команду, що надходить від керуючої до керованої системи. Управлінське рішення має соціально-економічну природу. Воно пов’язане з діяльністю людини, яка керує іншими людьми і використовує при цьому всі свої здібності, вміння, знання і навички. Можна виділити три взаємопов’язані аспекти управлінського рішення.

По-перше, управлінське рішення – це вид діяльності, що проходить в керуючій системі і пов’язаний з підготовкою, знаходженням, вибором і прийняттям певних варіантних дій. В цьому аспекті управлінське рішення – вид роботи в апараті управління, певний етап процесу управління.

По-друге, управлінське рішення – це варіант впливу керуючої системи на керовану та формула впливу. В цьому розумінні управлінське рішення є описом передбачуваних дій керуючої системи по відношенню до керованої.

По-третє, управлінське рішення – це організаційно-правова діяльність керівника в керованій системі. Приділяючи увагу цьому важливому аспекту, управлінське рішення інколи визначають як акт організаційно-практичної діяльності керівника і апарату управління, який здійснюється по раніше розробленому і свідомо вибраному варіанту. Розуміння управлінського рішення тільки в такому трактуванні розкриває його повний зміст. Для правильного розуміння управлінського рішення необхідно завжди враховувати всі три його аспекти в поєднанні і взаємозв’язку.

Управлінське рішення як специфічний вид діяльності людини в процесі управління можна уявити в вигляді послідовності певних операцій. Це перш за все розробка варіантів дій, вибір варіанту, його прийняття, (затвердження) і здійснення.

Рішення охоплює всю сукупність вказаних операцій, є поєднанням інтелектуальної діяльності в керуючій системі з організаційно-практичною діяльністю в керованій системі. Рішення знаходиться на межі процесу виробництва. Воно є важливою ланкою відносин управління, зв’язуючим фактором керуючої і керованої системи.

Прийняття управлінського рішення – це процес вибору розумної альтернативи вирішення проблеми, що є вирішальним в системі управління. Результати реалізації прийнятих управлінських рішень – це найбільш об’єктивна оцінка мистецтва керівника.

Завадський Й.С., Глушко В.П., Галькович Р.С. і Набоков В.І. та інші відмічають, що управлінське рішення – це своєрідний соціальний акт, який містить постановку мети, завдань, а також загальні чи більш конкретні вказівки для засобів їх здійснення. [10, с.12]

Рішення – один із необхідних моментів вольової дії керівника. Швидкість, правильність і чіткість рішень залежить від уміння керівника творчо мислити, від його особистих якостей (рішучість, ініціативність, сміливість, прагнення до самостійного виконання покладених на нього обов’язків) і від його організаторських здібностей.

Необхідність прийняття рішень виникає в силу впливу внутрішніх і зовнішніх обставин. В даному випадку, рішення виступає як відповідна реакція на ці впливи.

Зміст управлінського рішення можна розкрити в його функціях, які воно виконує в загальній системі управління господарською діяльністю, організацій і підприємств: керуючій, координуючій та мобілізуючій.[10, с.14]

  1. Керуюча функція. Будь-яке рішення розробляють, виходячи з певної стратегії управління соціально-економічною системою організації чи підприємства, тобто з урахуванням довгострокової перспективи. Виходячи з стратегічної лінії розвитку, у рішенні ставиться конкретне завдання, яке потрібно виконати в певний строк. При цьому найкращих результатів досягають у тих випадках, коли поставлене завдання забезпечує реалізацію принципу: те, що вигідно підприємству чи організації, має бути вигідним і окремому працівнику.

  2. Координуюча функція (узгодження). Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, підрозділу, працівника у вирішенні поставлених завдань, погоджує та взаємно пов’язує їхні дії та необхідні ресурси у часі та просторі. Таким чином, функція координації та узгодження у поєднанні з іншими заходами покликана забезпечувати чітку погодженість дій всього трудового колективу, ритмічність виконання виробничої програми.

  3. Мобілізуюча (стимулююча) функція. Завдання цієї функції полягає у забезпеченні найбільш повної активізації окремих виконавців чи трудових колективів для досягнення, сформульованої у рішенні, мети.

Приймаючи управлінське рішення, необхідно забезпечувати наявність усіх розглянутих функцій. Недооцінка ролі будь-якої з цих функцій на практиці призводить до нерозуміння мети та завдань, які стоять перед конкретними колективами, непогодженості в діях, до безініціативності, а нерідко і до порушення трудової дисципліни.

Управлінські рішення відрізняються великим різноманіттям і можуть класифікуватися за різними ознаками. Класифікація їх розглядається як складний логічно-пізнавальний процес. Вона дозволяє розчленувати багато рішень на істотно однорідні частини, упорядкувати їх і виявити загальні закономірності, а також характерні особливості, притаманні окремим їх видам. По кожному виду рішень може бути розроблена система інформації, яка правильно орієнтує керівників і спеціалістів при підготовці рішень, виборі кращого варіанту прийняття рішення.

Дослідженнями доведено, що управлінські рішення можна класифікувати за різними ознаками: об'єкту і суб'єкту управління; соціальному значенню мети і завдань, що в них містяться; тимчасовому критерію, в залежності від стадії процесу управління, на якій приймаються рішення; від рівня інформованості про середовище і напрямки керованості системи, характеру і змісту рішень, рівня деталізації в них вказівок, обов'язковості виконання, наявності кількісних і некількісних характеристик і т. д.

Прохожев А.О. відмічає, що залежно від масштабів , а точніше від рівня рішень, їх можна класифікувати таким чином:

Стратегічні рішення. Рішення самого високого рівня, які приймаються у відношенні стратегічних проблем вищим керівництвом певної системи. На цьому рівні важливим фактором при прийнятті рішення є взаємовідносини між окремими системами в зв'язку з чим потрібно, щоб особи, які приймають рішення, володіли високим мистецтвом управління.

Поточні рішення. Рішення, що приймаються на всіх рівнях управління і відносяться до щоденних, поточних питань.

В залежності від рівня рішення і масштабів системи управління методи прийняття рішень різні, але в кожному випадку результати рішень в обов'язковому порядку повинні перейти в стадію практичного здійснення або спричинити ланцюг нових рішень на більш низькому рівні з подальшою їх реалізацією. Результати цих дій породжують новий цикл рішень, які виступають уже як зворотній зв'язок і дозволяють оцінити правильність початкового рішення.

Певний інтерес представляє класифікація управлінських рішень дана М. Месконом, М. Альбертом і Ф. Хедоурі, які виділяють організаційні, інтуїтивні і раціональні рішення.

Організаційні рішення - це вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язки, обумовлені займаною посадою. Мета організаційного рішення - забезпечити рух до поставлених перед організацією завдань. Організаційні рішення можна розділити на дві групи: запрограмовані, незапрограмовані. В запрограмованому рішенні число можливих альтернатив обмежено і вибір повинен бути зроблений в межах напрямків, заданих організацією. Незапрограмовані рішення - це рішення, які вимагають в певній мірі нових ситуацій; вони внутрішньо не структуровані або поєднані з невідомими факторами.

Раціональне рішення - це вибір, закріплений результатами об'єктивного аналізу. Раціональне рішення, на відміну від заснованого на міркуваннях, не залежить від досвіду, накопиченого в минулому.

Кабушкін Н.І. відмічає, що при розгляді процесів прийняття рішень слід враховувати два моменти [12, с. 45]:

1. Приймати рішення, як правило, порівняно легко, але прийняти правильне рішення важко;

2. Прийняття рішення - це психологічний процес, тому не дивно, що способи, які використовує керівник для прийняття рішень, коливаються від спонтанних до високологічних. Звідси можна стверджувати, що процес прийняття рішень має інтуїтивний, заснований на міркуваннях, раціональний характер.


§2 Планування як вихідний етап розробки та прийняття рішення.

Для ефективної діяльності людей, які працюють спільно при виробництві матеріальних благ чи послуг в організаціях, важливою умовою їх діяльності є чітке розуміння визначених цілей і завдань, методів їх здійснення. Інакше кажучи, щоб колективні зусилля були успішними, люди повинні знати, чого від них очікують. Саме це забезпечує функція управління - планування.

Воно полягає у виборі як для організації в цілому, так і для кожного підрозділу відповідного чину дій з майбутніх можливих альтернатив, у визначенні шляхів вирішення завдань і досягнення цілей. Таким чином, планування - це прийняття заздалегідь рішення про те, що робити, як робити, хто буде робити. Отже планування - це функція управління, змістом якої є визначення цілей діяльності та шляхів їх досягнення.

Серед інших функцій управління (організація, мотивація, контроль) планування грає провідну роль, оскільки діяльність керівників з цих функцій спрямована на те, щоб сприяти досягненню запланованих цілей. Очевидно, що планування логічно передує виконанню всіх інших функцій, передбачаючи напрямки дій по них: адже ж цілі визначаються до того, коли вже відомо, які будуть потрібні організаційні взаємозв'язки, які знадобляться особисті якості, який вид контролю належить застосувати. Крім того, вся решта функцій повинні плануватися, щоб успішно здійснюватися. Сенс планування - це природний міст між минулим і майбутнім. Відомий французький вчений в області менеджменту А. Файоль писав: „Планування дій - це водночас і передбачений результат, і напрямок дій, яким треба йти, і етапи, які треба пройти, і методи, які належить застосувати. Це свого роду картина майбутнього, у якій наближені події окреслені з деякою певністю, в той час як віддалені події виступають все менш і менш виразно.” Важливо розуміти, що планування виражає собою навмисне намагання вчинити вплив на майбутні зміни, управляти їх розмахом, швидкістю і наслідками. Отже, воно дає змогу здійснитися тому, що за інших обставин могло і не статися. Таким чином, планування - це організоване продумування рішень замість спонтанного їх прийняття. Тобто протилежністю планування є імпровізація, коли рішення ухвалюється після отримання реальних даних про подію, яка вже здійснилась, і виконавець лише узгоджує свої дії з ситуацією. [3, с.38-42]

Планування вважають чудовим досягненням людської думки. Р.Акофф, відомий американський вчений - управлінець, пише так: „Мудрість - це здібність передбачати віддалені наслідки дій, які здійснюються, готовність пожертвувати теперішньою вигодою заради більших благ у майбутньому і уміння управляти тим, що є керованим, не засмучуючись із - за того, що не є керованим ... Планування це зброя мудрих ... Планування це один з самих складних і нелегких видів розумової праці, доступних людині” [8, с.16].

Таким чином, планування грає особливу і провідну роль в динамічних ринкових умовах. При зрілому ринку організації всіх типів планують все більше аспектів своєї діяльності і на більш віддалені роки, планують, все менше опираючись на інтуїцію, а все більше - на аналіз. Інтенсивні зміни і економічний зріст створюють додаткові можливості успіху на ринку.

Плани є засобом координації діяльності різних підрозділів при прийнятті управлінських рішень. В планах визначають наявні ресурси, необхідні для досягнення накреслених цілей в межах конкретного періоду. Плани охоплюють діяльність виробничих підрозділів, тому прийняття управлінських рішень здійснюється в межах своїх планів. Перевага планів перед правилами заключається в тому, що вони являються більш гнучкими і їх легше пристосувати до змінюючих умов. В той же час план повинен бути не догмою, а гнучким інструментом. Успішно діяти в ситуації, яка безперервно змінюється, може той, хто не просто стежить за змінами, і використовує нову інформацію для оперативного коригування власної дійсності.

Таким чином, призначення планування як функції управління заключається в прагненні завчасно врахувати по можливості всі внутрішні і зовнішні фактори, які забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємства. Воно передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з врахуванням можливостей найбільш ефективного використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і підприємством в цілому. Тому планування покликане забезпечити взаємозв'язок між окремими структурними підрозділами, включаючи весь технологічний ланцюг; наукові дослідження і розробки, виробництво і збут. Ця діяльність спирається на виявлення і прогнозування споживчого кошика, аналізу і оцінці наявних ресурсів і перспективи розвитку господарської кон’юнктури.

В залежності від змісту цілей і завдань можна виділити такі форми планування: перспективне стратегічне планування (прогнозування), середньострокове (тактичне) та поточне (оперативне) планування.

Стратегічне планування (вищий рівень) - це спроба поглянути у майбутнє, оцінити, які тенденції спостерігаються в його оточенні; визначити, якою буде поведінка конкурентів. Головне завдання планування на цьому рівні полягає в тому, щоб визначити, як організація буде себе вести в своїй ринковій ніші.

Тактичне (середньострокове) планування визначає проміжні (середньострокові) цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і завдань. Тактичне планування по своїй суті подібне стратегічному. Різниця лише в тому, що керівники підрозділів повинні координувати або інтегрувати свою діяльність між собою. І це повинно бути відображено у плані. Тому їх відповідальність з точки зору тактичного планування заключається в тому, щоб в основу планування покласти ідеї, які були розроблені при стратегічному плануванні.

Оперативне планування - це основа основ планування. В оперативних планах стандарти діяльності, описання робіт і т.д. вписуються у таку систему, при якій кожен направляє свої зусилля на досягнення загальних і головних цілей організації.

Всі три типи планів складають загальну систему, яка називається генеральним або загальним планом, або бізнес-планом функціонування організації. Планування передбачає: обґрунтований вибір цілей; визначення політики; розробку мір і заходів (образу дій); шляхи досягнення цілей; забезпечення основи для прийняття наступних стратегічних рішень. [3]


§3 Процес розробки рішення як складова частина теорії прийняття рішень.

В даний час процес розвитку і становлення теорії прийняття рішення як науки проходить досить інтенсивно. Це пов’язано з розвитком і впливом на виробництво результатів інновацій, застосування ЕОМ, а також сучасних кількісних методів. При цьому спостерігається взаємне проникнення і збагачення між окремими дисциплінами і областями знань. Із аналізу складових частин теорії проникнення рішень виникає, що вона не вузька галузь, а наука, яка синтезує безліч знань із різних областей, використовуючи і направляючи їх на підвищення якості розроблених рішень і ефективності управління виробництвом.

Розглядаючи теорію прийняття рішень як узагальнюючу, інші теорії або їх частини, слід перш за все виділяти фактори, що їх визначають. Це умови, в яких прийняття рішення; особа, яка приймає рішення; процес розробки та прийняття рішення.

Умови, в яких необхідно приймати рішення, ряд вчених трактують таким чином; а) вибір рішень в умовах визначеності, тобто, коли результат кожної дії відомий; б) вибір рішень в умовах ризику, коли кожна дія приводить до визначеного результату, причому кожен результат має відому правдоподібну появу і ці імовірності приймаючому рішення відомі; в) вибір рішення в умовах невизначеності, коли кожна дія має багато виходів, правдоподібності яких невідомі. [16, с.10]

Ефективність управлінського рішення багато залежить від
ієрархічного рівня, а також особи, яка приймає рішення. Тому
необхідно встановити, на якому ієрархічному рівні повинно
прийматися те чи інше рішення і хто повинен його приймати.
Класична теорія централізації і децентралізації рекомендує приймати
рішення на самому низькому компетентному рівні, але проблема:
заключається в його визначенні.

Складовою частиною теорії прийняття рішень, де реалізуються визначаючі її фактори, є процес розробки і прийняття рішення, основна проблема якого заключається в визначенні етапів і методів їх формалізації.

Процес розробки та прийняття рішення являє собою обґрунтований вибір стратегії поведінки працівника управління між декількома варіантами (альтернативами) для досягнення поставленої мети. Характерними особливостями процесу є зв'язок з майбутнім, наявність альтернатив і їх раціональний вибір, вольове зусилля і знання особи, яка приймає рішення.

Автори підручника „Основи менеджменту” М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі відмічають, що вирішення проблем, як і управління - процес, так як мова йде про нескінчену послідовність кроків. Керівник турбується не стільки про рішення як про таке, скільки про все, що пов'язане і витікає із нього. Для вирішення проблеми необхідне не одиничне рішення, а сукупність виборів. Тому процес вирішення проблеми являється п’яти етапним плюс впровадження і зворотній зв'язок. Фактичне число етапів визначається самою проблемою. На їх думку послідовність етапів повинна бути: діагностика проблеми; формулювання обмежень і критеріїв для прийняття рішення; виявлення альтернатив; оцінка альтернатив; вибір альтернативи, впровадження, зворотній зв’язок.



РОЗДІЛ ІІ. ІНФОРМАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ

§1 Поняття „Інформація”

Поняття “інформація” (лат. Informatio – роз’яснення, виклад) має багато значень, з яких найбільш загальне і широке – „відображене різноманіття”. Таке визначення дозволяє розглядати як інформаційні процеси, які проходять в технічних механізмах, живій і неживій природі, в суспільстві. Отже, за інформацію вважали і передачу ознак від клітини до клітини, і від організму до організму. У теорії інформації все різноманіття її форм прийнято ділити на елементарну – інформацію, яка циркулює в неживій природі, біологічну – яка циркулює в живій природі (рослинний і тваринний світ), соціальну – яка осмислена людським суспільством (соціумом).

Певний час в деяких філософських працях була висунута концепція, згідно якої інформація являється однією з основних універсальних властивостей матерії – атрибутом всієї матерії. Такий підхід пов’язує поняття „інформації” з поняттям „відображення” і отримав назву атрибутивного. [17, с.36]

„ Інформація цінна, - говорив академік А.А. Харкевич, - оскільки вона сприяє досягненню поставленої цілі. Одна й та ж сама інформація може мати різну цінність, якщо її розглядати з точки зору використання для різних цілей”. Цінність інформації, таким чином, прямо залежить від цілі, яку ставить перед собою її споживач. З тим чи іншим ступенем припущення ми можемо говорити про ціле покладання і в тваринному, і в органічному світі. Цінність і корисність інформації – це її якісні характеристики, дуже значимі для цілей соціального управління.

Початок нового тисячоліття характеризується глобалізацією світових економічних і політичних процесів, невід’ємною складовою яких є інтенсивне використання досягнень сучасних інформаційних технологій, після вибору Україною шляху до інтеграції в Європу. У сучасному світі інформація є найціннішим глобальним ресурсом. Економічний потенціал суспільства переважно визначається обсягом інформаційних ресурсів та рівнем розвитку інформаційної інфраструктури. Інформація постійно ускладнюється, змінюється якісно, зростає кількість її джерел і споживачів. Водночас зростає уразливість сучасного інформаційного суспільства від недостовірної (а іноді й шкідливої) інформації, її несвоєчасного надходження, промислового шпигунства, комп’ютерної злочинності і т. ін.


§2 Роль інформації в управлінні

З точки зору функціональної структури в системі соціальної інформації, як і в цілому в інформаційній сфері, необхідно виділити функцію управління. Управління розуміється як невід’ємна властивість суспільства, яка властива йому на будь-якому етапі розвитку. Говорячи про соціальне управління, ми не можемо не звернути увагу на ту обставину, що управління на всіх стадіях розвитку людства невід’ємне від відповідних видів інформації. Без інформації управління не зможе існувати. Тому в управлінні соціальними процесами велику роль відіграють усі види інформації, які разом являються складовими інформаційної сфери. Інформаційна сфера в своїй структурі має не лише різноманітні види інформації, але й різноманітні їх форми.

Коли йде мова про головну роль управлінської діяльності в усіх блоках інформації, в тому числі й соціальній інформації. Необхідно мати на увазі, що управлінські відносини і відповідна до них інформація мають подвійний характер: з однієї сторони, вони об’єктивні, тобто створені виробничим способом, економічним базисом суспільства, а з іншої – суб’єктивні, оскільки складаються з відношень між людьми і проходять через їх свідомість. Отже, необхідно мати на увазі дві грані процесу управління – людина водночас виступає і об’єктом, і суб’єктом управління. Вміння бути дисциплінованим, відповідальним за справу, підкоряти своїй волі, приймати правильні рішення поєднується з умінням управляти виробництвом та людьми.

Без інформаційних зв’язків неможливо існування соціальної системи, бо сам процес її зародження, становлення й розвитку тісно пов’язаний з необхідністю „зчеплення” між її елементами, координацією їх дій.

Без інформаційного обміну не можна собі уявити весь процес взаєморозуміння і взаємодії всіх інших компонентів, тобто існування цілісності. Без інформаційного обміну суспільної системи із середовищем, що її оточує, не можливе існування, функціонування та розвиток системи, її життєздатність, адаптація до постійно змінних умов і можливість впливу на зовнішній світ.

Таким чином, лише з допомогою інформаційних зв’язків можливі процеси управління як всередині самої системи так і між системою та середовищем, що її оточує.

В людському організмі безперервно функціонують потоки інформації, які рухаються самі по собі, не проходять через свідомість. Ми їх не відчуваємо, як не відчуваємо роботу серця й легень, коли вони функціонують нормально. Це внутрішні об’єктивні процеси управлінських зв’язків, завдяки яким існують і розвивається живий організм. Та в це й же час ця об’єктивна інформація управління сприймається як суб’єктивна, коли вона осмислена, проаналізована в цілях свідомого управління. [15,с. 140-141]

Управлінську інформацію можна назвати знанням, але не тим яким володіє людина, суспільство, а тією її частиною , яка використовується для управління системою в цілях її вдосконалення й розвитку.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: