Xreferat.com » Остальные рефераты » Проблемы налогооблажения в странах переходного периода

Проблемы налогооблажения в странах переходного периода

Вступ


  1. Податки та їх теоретичні засади.

    1. Поняття податку й економічної сутності оподатковування.

    2. Функції податків

    3. Принципи податків.


2. Проблеми оподаткування у країнах з перехідною економікою на прикладі України, Росії та республіки Молдова.

    1. Сучасний стан податкової системи України.

    2. Структура чинної податкової системи Російської Федерації. Основні групи проблем.

    3. Характерні риси сучасної податкової політики республіки Молдова. Існуючі проблеми.


3. Реформування податкової системи.

    1. Основні засади формування податкової політики в Україні на сучасному етапі.

Висновки


Список використаної літератури.


Вступ

Проблема економічного зростання - центральний пункт економічної теорії і практики. Саме з ним зв'язуються показники розвитку виробництва і його ефективності, можливості підвищення матеріального рівня і якості життя населення, і тим самим усього суспільства і держави в цілому.

Практична діяльність урядів по здійсненню економічної політики, у кінцевому рахунку, також спрямована на її вирішення. Бюджетно-податкова політика є ключовою ланкою економічної політики держави і являє собою інструмент регламентування макроекономічних пропорцій, визначених спроможністю республіки по збору прибутків і ефективному керуванню витратами. У умовах ринкової економіки будь-яка держава широко використовує податкову політику в якості визначеного регулятора впливу на негативні явища ринку.

Так, податкам приділяється важливе місце серед економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку. Застосування податків є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтересами підприємців, підприємств незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємовідносини платників податків із бюджетами всіх рівнів а також із банками, що вышестоят організаціями й іншими суб'єктами податкових відношень.

При переході до ринкових відносин істотно змінюється роль податкової політики в регулюванні суспільного виробництва і розподіли національного доходу: зростає роль і значення податків як регулятора ринкової економіки в заохоченні і розвитку пріоритетних галузей народного господарства, наукомістких виробництв а також у ліквідації збиткових підприємств. Водночас, формування податкової політики в країнах з перехідною економікою ускладнюється наслідками командно-адміністративної системи керування економіки, недостатністю досвіду у використанні податкової системи для розвитку народного господарства.

У той же час, податкова система здатна деякою мірою до саморегуляції - автоматичне збільшення податкових надходжень, скорочення державних витрат у період підйому, і навпаки, зменшення податкових надходжень і збільшення державних витрат у період спаду за рахунок існування стабілізаторів.

Для ослаблення виробничого бума необхідний бюджетний надлишок, тобто перевищення прибуткової частини державного бюджету над видатковою. З іншого боку, щоб збороти спад, бажаний дефіцитний бюджет. Існують два шляхи для досягнення поставлених цілей, один із яких досягається за допомогою регулювання податкових надходжень. Так у першому випадку вихід у збільшенні податків, у другому ж, навпаки, у їхньому зниженні.

Крім податкового існує ще ряд умонтованих стабілізаторів, що у своїй сукупності врівноважують економічну систему країни.

Проте, незважаючи на безумовно корисні спроможності податкової системи до стабілізації, регулювання економіки не можна здійснювати винятково за допомогою умонтованих стабілізаторів, проведення дискреційної політики є необхідним (під дискреційною політикою розуміється свідоме маніпулювання податками й урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролем над інфляцією і прискоренням економічного росту).

Таким чином, податкова політика, обумовлена економічною політикою і имеющая свої власні принципи, може бути ефективним макроекономічним інструментом впливу не тільки на бюджетні процеси, але і на весь комплекс економічних проблем.

У той же час безсистемна, непродумана податкова політика, що переслідує лише фіскальні цілі, спроможна призвести держава до ситуації “податкової пастки”, коли сплачувати податки буде вже не з чого, і тим самим до краху усієї фінансової системи держави.

1. Податки та їх теоретичні засади.


    1. Поняття податку й економічної сутності оподатковування.


Виникнення оподатковування було викликано появою держави і державного апарата, що створили і використовували фіскальні механізми для фінансування своїх витрат. Проте податок - це в першу чергу найважливіша фінансово-економічна категорія.

Вартість усіх матеріальних благ, створених суспільством за певний період (звичайно за рік) і призначена для задоволення сукупних суспільних потреб в економіці, носить найменування сукупного (валового) суспільного продукту (СВП). У свою чергу, СВП у вартісній формі складається з вартості спожитих засобів виробництва (с), виплаченої заробітної плати (v) і прибули (m). Знову створена вартість (v+m) представляє національний доход (НД). У своєму русі СВП і НД проходять чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Проте об'єктивна необхідність мобілізації частини СВП для казни виникає тільки на стадії розподілу. Оскільки саме на цій стадії виявляється частка (пропорція) виробників і інших суб'єктів суспільства в СВП. Крім того, необхідно відзначити, що процеси первинного розподілу СВП здійснюються без участі держави, оскільки увесь виробничо-розподільний процес у принципі неможливо здійснити інакше, чим відшкодовуючи вартість витрачених засобів виробництва (c), виплачуючи заробітну плату (v) і одержуючи прибуток (m).

У той же час держава, що виникла як надбудовна форма керування суспільством на відповідній стадії розвитку цивілізації, об'єктивно зажадало матеріальної основи для свого існування, джерелом чого могла виступити тільки сфера матеріального виробництва. Саме з виникненням держави починається формування системи перерозподільних відношень, що із розвитком товарно-грошових відношень виступила у грошовій (фінансовій) формі.

Основним методом перерозподілу СВП стало пряме вилучення державою визначеної частини СВП у свою користь для формування централізованих фінансових ресурсів (бюджету), що і складає фінансово-економічну сутність оподатковування. Цей перерозподіл здійснюється з НД, що виступає єдиним джерелом податкових платежів незалежно від їхнього об'єкта.

Перерозподіл частини СВП на користь держави здійснюється між двома учасниками суспільного виробництва: від робітників (із “c”) у формі прибуткового й інших податків, а від суб'єктів, що хазяюють, (із “m”) у формі ПДВ, податку з прибутку й ін.

Характерною рисою сучасного етапу є те що, велика частка національного доходу формується в сфері обігу.

Тепер більш докладно зупинимося на понятті “податок”. Так, податки в реальному податковому механізмі - безповоротна, безеквівалентна і термінова форма примусового стягнення з платників податків відповідно до чинного податкового законодавства частини їхнього прибутку з метою задоволення суспільно необхідних потреб. Поряд із податками в структурі податкової системи в конкретному просторі і часі, певне місце займають мита і збори. Їх не варто ототожнювати з поняттям “податок”, так: мито - це відповідна обов'язкова плата за вчинення державними й іншими органами юрисдикції дій в інтересах заявника; збір - платіж, встановлюваний у рамках податкового законодавства органами місцевого самоврядування і що зараховується в місцевий бюджет.

Податок як комплексне економіко-правове явище являє собою сукупність визначених взаємодіючих складових (елементів), кожне з яких має самостійне юридичне значення.

Виділення самостійних елементів, обумовлено особливою важливістю відношень, що торкаються матеріальних інтересів платників податків.

Першим елементом податку виступає податково-правова форма, тобто загальне правило поводження в податковій сфері, встановлене у визначеному порядку і санкціоноване компетентним державним органом. Саме податкова норма регулює виникнення і реалізацію податкових зобов'язань. Без податкової норми обов'язок сплачувати податок не може вважатися “законно встановленим” і не спричиняє для учасників податкової сфери ніяких наслідків.

Об'єкт оподаткування - це юридичний факт або сукупність юридичних фактів (юридичний склад), із яких пов'язане виникнення обов'язку платника податків, сплатити податок, іншими словами, це - предмет, який оподатковується: прибуток, земля, майно, капітал тощо.

Для встановлення податкової бази необхідно знати масштаб оподаткування - це одиниця, що кладеться в основу виміру податку (наприклад, у земельному податку - площа), тобто визначена законом фізична характеристика або параметр виміру об'єкта оподатковування.

У той же час, одиниця оподаткування - частина об'єкта оподаткування, прийнята за основу при численні конкретної податкової суми (у сучасному трактуванні це податкова база).

Платник - особа або господарство, що виконує покладені на нього податкові зобов'язання в силу володіння їм об'єктом оподатковування.

Норма оподатковування - частка прибутку, стягнута через податки з оподаткованих об'єктів.

Податкова ставка - розмір податку з одиниці оподаткування.

При обчисленні податку, що підлягає внеску в бюджет, необхідно враховувати податкові пільги - зменшення податкового тягаря аж до нульового.

Податкова санкція - збільшення податкового тягаря при установленні факту порушення податкового законодавства.

Законом може встановлюватися і термін сплати податку, на протязі якого платник податків зобов'язаний фактично внести податок у бюджет.

Для упорядкування процедури внесення податку в бюджет установлюється порядок сплати податку, що представляє собою нормативно встановлені засоби і процедури внесення податку в бюджет.

Одержувачем податку є бюджет або позабюджетний фонд.


    1. Функції податків.


Податки як вартісна категорія мають свої відмітні ознаки і функції, що виявляють їхню соціально-економічну сутність і призначення. Так, функція податку - це прояв його сутності в дії, засіб вираження його властивостей, показує яким образом реалізується суспільне призначення даної економічної категорії, як інструмента вартісного розподілу і перерозподілу прибутків. У зв'язку з цим можна відзначити що, незважаючи на все різноманіття думок, розвиток податкової системи історично визначило три основних функції: фіскальну, контрольну і розподільчу. Які взаємозалежні, і жодна з них не може розвиватися на шкоду інший.

При цьому основна функція податків - фіскальна по забезпеченню наповнюваності скарбниці (від латинського слова fiscus - державна скарбниця).

Фіскальна функція - основна, характерна споконвічно для всіх держав. З її допомогою утворюються державні грошові фонди, тобто матеріальні умови для функціонування держави. Саме ця функція забезпечує реальну можливість перерозподілу частини вартості національного доходу на користь найменш забезпечених соціальних прошарків суспільства.

Держава, установлюючи податки, прагне насамперед забезпечити собі необхідну матеріальну базу для здійснення покладених на неї задач. Так, у період становлення буржуазного суспільства податки в основному мали фіскальну функцію. Проте світовий досвід свідчить про те, що функції податків змінюються в міру розвитку держави.

Інша функція податків, як економічної категорії, складається в тому, що з'являється можливість кількісного віддзеркалення податкових надходжень і їхнього зіставлення з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечується контроль за прямуванням фінансових ресурсів, виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Контрольна функція податково-фінансових відношень виявляється лише в умовах дії розподільної функції. Таким чином, обидві функції в органічній єдності визначають ефективність податково-фінансових відношень і бюджетної політики.

Розподільна функція податків володіє багатьма властивостями, що характеризують багатогранність її ролі у відтворювальному процесі. Це насамперед те, що споконвічно розподільна функція податків носила чисто фіскальний характер. Але з тих пір як держава порахувала необхідним активно брати участь в організації господарського життя в країні, у функції з'явилася регулююча властивість, що здійснюється через податковий механізм.

Стимулююча підфункція податків реалізується через системи пільг, винятків, преференцій (переваг), пов'язаних ознаками об'єкта , що пільготоутворюють, оподатковування. Вона виявляється в зміні об'єктів оподаткування, зменшенні податкової бази, зниженні податкової ставки й ін. так, Законом України “Про систему оподаткування” передбачені такі види пільги:

  • неоподаткований мінімум об'єкта податку;

  • вилучення з обкладення визначених елементів об'єкта податку; звільнення від сплати податків окремих категорій платників; зниження податкових ставок;

  • цільові податкові пільги, включаючи податкові кредити;

  • інші податкові пільги.

Преференції встановлені у виді інвестиційного податкового кредиту і цільової податкової пільги для фінансування інвестиційних і інноваційних витрат. Податковий кредит, як і всякий кредит, дається на умовах повернення і платності, оформляється договором між підприємством і відповідним податковим органом.

Підфункцію відтворювального призначення несуть у собі платежі за користування природними ресурсами, податки, стягнуті в дорожні фонди, на відтворення мінерально-сировинної бази. Ці податки мають чітку галузеву приналежність, диференційовані по джерелах оподаткування


1.3. Принципи оподатковування.


Принципи (від латинського principium - основа, першооснова) - це основні і керівні ідеї, провідні засади, що визначають початки. Стосовно до оподатковування принципами варто вважати базові ідеї і положення, що існують у податковій сфері.

Проте, з огляду на багатоаспектність змісту податків, їхній комплексний характер і неоднозначну природу, необхідно відзначити, що кожній сфері податкових відношень відповідає своя система принципів.

Так, можна умовно виділити три такі системи:

  • економічні принципи оподатковування;

  • юридичні принципи оподатковування (принципи податкового права);

  • організаційні принципи податкової системи.

Крім того, у рамках кожній із зазначених систем необхідно виділяти як загальні принципи оподатковування, властивій усій системі оподатковування в цілому, так і окремі принципи оподатковування, що відповідають тільки деяким розділам і положенням оподатковування, наприклад, принципи застосування відповідальності за порушення податкового законодавства, принципи обчислення і сплати податку з прибутку, принципи стягування податків із нерезидентів тощо.

Економічні принципи оподатковування являють собою сутнісні, базисні положення, що стосуються доцільності й оцінки податків як економічного явища. Вперше вони були сформульовані в 1776 році Адамом Смитом у роботі “Дослідження про природу і причини багатства народів”. Адам Смит виділив 5 принципів оподатковування, названих пізніше “Декларацією прав платника”:

  1. принцип господарської незалежності і свободи платника податків, засновані на праві приватній власності; як вважав А. Смит, всі інші принципи займають підпорядковане даному принципу положення;

  2. принцип справедливості, що полягає в рівному обов'язку громадян сплачувати податки відповідно до своїх прибутків: “... відповідно їхнього прибутку, яким вони користуються під заступництвом і захистом держави; ”

  3. принцип певності, із якого випливає, що сума, засіб, час платежу повинні бути заздалегідь відомі платнику податків;

  4. принцип зручності, відповідно до якого податок повинний стягатися в такий час і такий засіб, що подають найбільші зручності для платника;

  5. принцип економії, відповідно до котрого витрати по стягуванню податків повинні бути менше, чим самі податкові надходження;

Принципи, запропоновані А. Смитом, зберегли свою актуальність і понині. Проте, за більш ніж 200-літній розвиток суспільства, система принципів А. Смита перетерпіла визначені зміни. Рекомендується, що в даний час реально втілені на практику такі економічних принципи оподатковування:

    1. принцип домірності;

    2. принцип соціальної справедливості, максимального врахування інтересів і можливостей платників податків;

    3. принцип економічності (ефективності) або економічної обгрунтованості;

    4. стимулювання підприємницької діяльності; і наукого-технічего прогресу;

    5. принцип обов’язковості;

    6. принцип рівнозначності і рівномірності;

    7. принцип рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

    8. Принцип стабільності;

    9. Принцип компетенції;

    10. Єдиний підхід;

    11. Доступність.

Принцип домірності полягає в співвідношенні наповнюваності бюджету і несприятливих для платника податків наслідків оподатковування.

Під правовими принципами розуміються керівні положення права, вихідні напрямки, його основні початку, що визначають сутність усієї системи, галузі або інституту права.

Правові принципи організації системи оподатковування, використовувані в міжнародній практиці, можна сформулювати в такий спосіб:

  1. Юридична рівність перед законом усіх суб'єктів, що хазяюють, і громадян. Податковий нейтралітет.

  2. Податкові преференції підлягають обов'язковому затвердженню в законі.

  3. Гарантованість стабільності і послідовності податкової політики.

  4. Податкова прозорість (компанія не може приховувати прибутки акціонерів і служити їм податковим сховищем).

  5. Заборона оберненої сили податкового закону (дія податків у часу).

  6. Функціонування інституту відповідальності грунтується на презумпції винності платника податків за умови гнучкого податкового впливу на порушників податкових законів.

  7. Орієнтація переважно на прогресивні форми оподатковування.

  8. Антидискреційність рішень податкових адміністрацій.

  9. Домірність і рівномірність податкових надходжень, що розподіляються по ланках бюджетної системи з розміром витрат, що щорічно підтверджується поточним фінансовим законодавством.

  10. Пріоритет фінансових суспільно необхідних цілей.

До організаційних принципів податкової системи відносяться положення, відповідно до яких здійснюється її побудова і структурна взаємодія:

  1. принцип єдності;

  2. принцип рухливості;

  3. принцип стабільності;

  4. принцип множинності податків;

  5. принцип вичерпного переліку податків.

  1. Проблеми оподаткування у країнах з перехідною економікою на прикладі України, Росії та республіки Молдова.


    1. Сучасний стан податкової системи України.


Загальний рівень оподаткування в Україні

В Україні доходи держави (сектора державного управління) включають до себе доходи державного і місцевих бюджетів, а також Пенсійного фонду і фонду соціального страхування (щодо коштів, одержаних за рахунок обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій, кооперативів і громадян). У 1996—1999 рр. частка доходів держави у ВВП країни становила 37,8—40,3% (див. табл. 2.1.1.).

Таблиця 2.1.1.

Доходи держави в Україні (за даними 1996—1999 рр.)

(% ВВП)

Показника

Роки

1996

1997

1998

1999

ВВП (млн.грн)

81519

93365

102593

127126

Державний бюджет (без коштів пенсійного фонду)

14,8

17,1

15,3

15,5

Місцеві бюджету

13,4

13,0

12,9

10,1

Страхові внески у Пенсійний фонд

8,6

9,0

8,6

8,3

Страхові внески у фонд соціального страхування

1,2

1,2


1,0

0,9

Доході згідно із ст.42, 43 і 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 1999р.




3,8

Доходи держави (в цілому)

38,0

40,3

37,8

38,6

(доходи не включають міжбюджетних трансфертів).

В Україні (якщо судити з обсягу податків і обов'язкових платежів, які фактично збираються у країні) доходи держави приблизно відповідають їх середньому рівню в промислово розвинутих країнах Європи, але є істотно вищими, ніж у США та Японії (див. табл. 2.1.2.).

Таблиця 2.1.2.

Доходи держави в деяких країнах (за даними 1995 р.)

(% ВВП

Країни

Рівень доходів

Країни

Рівень доходів

Данія

51,6

Норвегія

4137

Швеція

50,2

Німеччина

39,1

Бельгія

45,9

Ірландія

35,4

Фінляндія

44,5

Великобританія

35,2

Франція

44,5

Швейцарія

34,3

Нідерланди

44,4

Іспанія

34,2

Люксембург

42,0

Португалія

33,9

Австрія

42,0

Японія

27,8

Італія

41,8

США

27,6


Однак обсяг податків і обов'язкових платежів, які фактично збираються в Україні, не може слугувати коректною оцінкою доходів сектора державного управління, яку закладено в чинному податковому законодавстві. В основі такої оцінки повинні лежати не фактично сплачені, а нараховані (належні до сплати) податки, збори і обов'язкові платежі, оскільки в Україні високим є рівень заборгованості по них.

Наявність такої заборгованості відзначається практично в усіх країнах з перехідною економікою. Однак у найуспішніших з них максимальний рівень заборгованості по податках і соціальних зборах (% ВВП) не тільки був істотно нижчим, ніж в Україні, але й стабільно знижується. Так, у Польщі в 1998 р. заборгованість по податках і внесках по соціальному страхуванню становила 2,7% ВВП (порівняно з 4,5% ВВП у 1993 р.). В Україні у 1998 р. недоїмка перед бюджетом і Пенсійним фондом досягла 12% ВВП, а в 1999 р. - дещо знизилася, але в 2000 р. її рівень продовжує зростати.

У цілому по Україні (без урахування МП і кооперативів) у 1996 р. сума нарахова­них податків і обов'язкових платежів становила 46,1% ВВП, у 1998 р. — 45,3 і в 1999 р. — 45,5% ВВП. У 1998 р. МП повинні були сплатити у бюджет, у цільові фонди і фонди соціального страхування близько 4,5% ВВП (за інші роки розрахунки не виконано через відсутність необхідної статистичної інформації). Як видно з наве­дених даних, у 1996—1999 рр. рівень податкових вилучень, передбачений чинним законодавством, становив, за мінімальними оцінками (тобто без урахування МП і кооперативів), 45—46% ВВП, а з урахуванням МП — близько 50% ВВП. Отже, подат­кове навантаження на сумлінних платників податків, у яких обсяги фактично сплачених і нарахованих податків збігалися, було не на середньому в Європі рівні, а на максимальному. В Україні особливо високою є сумарна ставка оподаткування трудових доходів (сума прибуткового податку і відрахувань у позабюджетні фонди, поділена на суму доходу, що включає податок, і відрахувань по соціальному страхуванню), причому значну частину цього податкового навантаження несуть роботодавці (див. табл. 3). Наприкінці 1999 р. фактична сумарна ставка прибуткового оподаткування для доходів на рівні мінімальної заробітної плати становила у нас близько 34%. Гранична ставка оподаткування мінімальних доходів (тобто процент збільшення платежів по прибутковому податку і внесках по соціальному страхуванню при збільшенні доходів) досягала 38,8%, що приблизно відповідало показнику Росії, де в 1999 р. вона була на рівні близько 37,2%. Однак для доходів, оподатковуваних за максимальною ставкою, гранична сумарна ставка оподаткування в Україні досягала, 67,2% (проти 53% у Росії).

Таблиця 2.1.З.

Оцінка граничної та середньої ставок оподаткування доходів в Україні (за даними 1999 р.)

(%)

Показники

Мінімальна заробітна плата

Середня заробітна плата

Подвійна середня заробітна плата


Гранична

середня

гранична

середня

гранична

середня

1.

Прибутковий податок з громаді»

10

7,7

20

13,4

20

16,7

2.

1+ внески громадян у Пенсійний фонд і фонд зайнятості

11,5

9,2

22,5

15,9

22,5

19,2

3.

2+ внески роботодавців у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування і фонд зайнятості.

38,8

34,0

49,8

;8,8

49,8

41,2


У 1999 р. сумарна ставка прибуткового оподаткування середньої заробітної плати (включаючи усі внески по соціальному страхуванню) становила 38,8%, а кожна додаткова гривня валової заробітної плати (заробітної плати і внесків роботодавців по соціальному страхуванню) означала збільшення прибуткового податку і соціальних внесків працівників і роботодавців майже на 50 коп. Зрозуміло, що такий високий рівень податкового навантаження на заробітну плату не може не справляти негативного впливу на ринок праці та функціонування підприємств у офіційному секторі економіки. Не випадково в матеріалах вибіркових обстежень ділової активності переважна більшість керівників підприємств (від 82 до 95% опитаних) вважають рівень оподаткування головним фактором, який перешкоджає зростанню виробництва в Україні.


Міжгалузеві відмінності в рівні податкового навантаження

В умовах України на економічне зростання негативно впливає не тільки високий загальний рівень оподаткування, але й порушення принципу нейтральності оподаткування у відношенні до галузей економіки. Згідно з чинним в Україні податковим законодавством, у промисловості рівень податкового навантаження (63,6—61,7% ВВП галузі) є в 2 рази вищим, ніж у сільському господарстві (відповідно, 32,4—30,2% ВВП). Для транспорту і зв'язку передбачено податкові вилучення в розмірі 50% галузевого ВВП.

Значні податкові пільги для сільського господарства призводять до зниження част­ки податків і обов'язкових платежів у його новоствореній вартості. Використання як бази оподаткування показників реалізованої продукції (для відрахувань у дорожній та інноваційний фонди) і заробітної плати (для відрахувань у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування і фонд зайнятості) збільшують питоме податкове навантаження для тих галузей і підприємств, які випускають більш трудомістку продукцію або мають вищий рівень матеріальних затрат.

Згідно з даними статистичної звітності, в 1998 р. платежі, нараховані у дорожній та інноваційний фонди у цілому по народному господарству України (без урахування МП і кооперативів), становили майже 3,5% ВВП (див. табл. 4). Для транспорту, зв'язку та сільського господарства вони були приблизно на середньому рівні, тоді як для промисловості — майже в 1,5 рази перевищували його. При цьому в чорній металургії нараховані платежі досягли вже 10,6% ВВП галузі, при менш як 2% — у легкій промисловості.

Таблиця 2.1.4.

Відрахування у дорожній та інноваційний фонди (за даними 1998 р.)

(% ВВП відповідної галузі)

Галузі

Належить сплатити за розрахунком

Фактично сплачено

Народне господарство (в цілому)

3,5

1,8

Промисловість

5,2

2,5

У тому числі – електроенергетика

8,5

2,6

Кольорова металургія

6,0

6,7

Чорна металургія

10,6

5,4

Хімічна та нафтохімічна промисловість

4,2

2,7

Машинобудування

4,0

2,2

Деревообробна і целюлозно-паперова промисловість

4,3

1,7

Промисловість будівельних матеріалів

3,5

1,7

Легка промисловість

1,9

2,1

Харчова промисловість

2,7

1,2

Сільське господарство

3,5

0,6

Транспорт

3,7

2,1

Зв’язок

3,3

3,1


Значні галузеві відмінності в обов'язкових платежах у державні цільові фонди не були пов'язані ні з результатами діяльності галузей, ні з обсягом послуг, одержаних ними від держави. Причиною порушення принципу нейтральності оподаткування стало використання як його бази показника реалізованої продукції. Тому не випадково для підприємств гірничо-металургійного комплексу потрібним було введення спеціальних умов оподаткування (у тому числі — таких, як зниження ставки збору в Державний інноваційний фонд (на 50%) і скасування збору у дорожній фонд).

За обсягом фактично сплачених податків і обов'язкових платежів у бюджет відмінність питомого податкового навантаження виявляється ще значнішою, ніж за нарахованими платежами (див. рис. 2): якщо на транспорті сума податків та інших обов'язкових платежів у бюджет, а також внесків по обов'язковому соціальному страхуванню в 1996 р. становила 54,7% ВВП галузі, то в сільському господарстві — відповідно, тільки 14,6%, тобто майже в 4 рази менше. У 1998 р. податкове наванта­ження коливалося від 47,3% галузевого ВВП (у галузі зв'язку) до 15,8% (у сільському господарстві).


Рис. 2.1.1 Внесено податків і обов’язкових платежів (за даними 1996 і 1998р.) (% ВВП галузі)



Диференціація фактичного рівня оподаткування є наслідком не тільки особливостей податкової системи (наявності галузевих податкових пільг і податків, прив'язаних до елементів затрат), але й, насамперед, заборгованості підприємств по податках і обов'язкових платежах.

У 1998 р. приріст недоїмки у розрахунку на 1 грн. нарахованих платежів у бюджет становив по народному господарству (в цілому) 37 коп., у промисловості — 44 коп., а в сільському господарстві — 59 коп. (див. табл. 2.1.5). У галузі зв'язку приріст недоїмки був у 10 разів нижчим, ніж у середньому по народному господарству.

Таблиця 2.1.5.

Галузева структура недоїмки і платежів, нарахованих у бюджет (за даними 1998 р.)

Галузі

Галузева структура нарахованих платежів

Галузева структура надходжень у бюджет України

Галузева структура приросту недоїмки

Приріст недоїмки у розрахунку на 1 грн. Нарахованих пла­тежів (грн)

Україна (в цілому)

100

100

100

0,37

Промисловість

50,2

37,9

60,7

0,44

Сільське господарство

3,7

2,5

6,0

0,59

Транспорт

11,8

8,9

12,9

0,40

Зв’язок

2,8

3,4

0,2

0,03


Висока заборгованість по податках та інших обов'язкових платежах означає, що фактично підприємства-боржники здобувають додаткові "податкові пільги". У 1998 р. до заборгованості низькоефективних і збиткових підприємств по податках та інших обов'язкових платежах у дедалі більшому обсягу стала додаватися стрімко зростаюча заборгованість підприємств високорентабельних галузей, які випускають "універсальні товари" (електроенергетики і газової промисловості)". В умовах бартеру неплатежі підприємств, які погано адаптувалися до ринку, врешті-решт, нагромаджуються в їх заборгованості виробникам або постачальникам газу і електроенергії. Виробники і постачальники "універсальних товарів" використовують неплатежі у бюджет як засіб часткової компенсації неплатежів своїх споживачів. Відсутність реальної майнової відповідальності підприємств за виконання податкових (як, зрештою, і будь- яких інших) зобов'язань, а також практика списання і реструктуризації їх заборгованості перед бюджетом призвели до того, що неплатежі стали важливим елементом їх "раціональної поведінки".

Поведінка підприємств у ринковій економіці, міра свободи їх дій визначаються ринковими цінами і співвідношенням доходів і витрат кожного з них, тобто жорсткістю його бюджетних обмежень. Однією з ознак такої жорсткості є неможливість для підприємств впливати на нормативи оподаткування12. Підприємства ж України досі можуть впливати на умови свого оподаткування через систему неплатежів. Тим самим доходи держави перерозподіляються на користь найменш ефективних підприємств, які завдяки цьому дістають можливість продовжувати діяльність практично незалежно від критеріїв економічної ефективності. Усі спроби Уряду збільшити бюджетні надходження приводили, в кращому разі, до стабілізації доходів у номінальному вираженні (як це було в 1997 і 1998 рр.) або до зниження темпів зростання недоїмки (як це було в 1999 р.).

В умовах, що склалися, ефективніші підприємства втрачають свої конкурентні переваги як на міжнародному, так і на внутрішньому ринках:

— по-перше, погіршується їх міжнародна конкурентоспроможність (через вищий, ніж в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: