Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України

Зміст.

Вступна частина.

1. Значення харчової промисловості у соціальному та економічному розвитку України.

2. Основні етапи розвитку харчової промисловості та їх сировинної бази.

3. Розміщення продуктивних сил Північно-Східного економічного району:

• Особливості і фактори розміщення;

• Сучасна географія рорзміщення харчової промисловості у Північно-Східному економічному районі.

4. Торгівля продуктами у регіоні та проблеми формування ринку продовольчих товарів.

5. Перспективи розвитку харчової промисловості у Північно-Східному економічному районі.

Заключна частина.

Додатки

Список літератури

Вступна частина.

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для харчової промисловості, так як ця галузь дуже залежить від інших галузей – машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення.

Харчова промисловість — одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України.

Питома вага цієї галузі в структурі виробництва пред­метів споживання сягає 52,8 %, у загальному обсязі промис­лової продукції— 16,3%, а продукції агропромислового ком­плексу — 33,5 %. Продовольчі товари становлять 68,1 % за­гального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63% загального обсягу роздрібного това­рообороту та 61,5 % у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятли­вий природний, людський, геополітичний і ресурсний по­тенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

Останнім часом розвиток харчової промисловості в Ук­раїні характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва, спрацюванням знарядь праці, скорочен­ням обсягів і асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів, витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішньо­го й зовнішнього ринків продовольчих товарів, зменшен­ням обсягів надходження до бюджету та валютних надход­жень у країну від експортних операцій галузі тощо.

Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосним для розвитку як держави вцілому, так і окремих галузей промисловості. Вони не тільки визначають державний устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут народу. Відсутність у минулому виваженої регіональної політики призвела до значних диспропорцій у територіальній струтурі української економіки, неефективного використання переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, до надмірного забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах. В Україні ще не створено правової бази, необхідної для досягнення регіонами оптимальної економічної самостійності, немає чіткого розмежувавння повноважень між ценральими та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування з питань управління соціально-економічним розвитком регіонів. Слабкою є фінансово-економічна базабагатьох адміністративно-територіальних одиниць. Усе це зумовлює необхідність вжиття цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б забезпечили ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій ценральних та місцевих органів виконавчої влади щодо структірної перебудови економіки країни та послідовного впровадження ринкових відносин.

Північно-Східний економічний район має розвинутий АПК, який постачає основу сировинної бази для харчової промисловості. Частка у виробництві подуктів харчування районом досить значна у загальноукраїнських масштабах.

1. Значення харчової промисловості у соціальному та економічному розвитку України.

Ринкове трансформування народно-господарського комплексу України являє собою процес зміни визначальних характеристик економічної системи, зокрема, її елементів, звязків між ними та пропорцій розвитку. Причому це стосується не тільки економіки в цілому, а й її підсистем галузевого рівня, серед яких особливу роль відіграє харчова промисловість, прискорений розвиток якої є одним з приорітетів державної соціально-еконеомічної політики.

Система трансформування харчової промисловості має розглядатися з таких точок зору:

• зміна структури управління галуззю;

• зміна структури галузі (співвідношення між групами субєктів господарювання, виділеними за такими критеріями: форма власності, організаційно-правова форма підприємництва, розмір, фінансове становище і тип організаційної структури);

• зміна структурних галузевих ринків;

• зміна структури ресурсів, що споживаються галуззю;

• зміна структури асортименту, що виробляється галуззю;

• зміна структури створюваного галуззю валового внутрішнього продукту.

Зміни у структурі управління галуззю повинні мати характер остаточного відходу від прямого втручання держави у виробничо-господарську діяльність її підприємств у звязку з їх приватизацією. Станом на 1 січня 1998р. в системі міністерства АПК України повністю приватизовано масложирову, миловарну, тютюнову, кондитерську, парфумово-косметичну, макаронну галузі, зерноробні (без хлібоприймальних) підприємства, 98% підприємств молочної промисловості, 93% цукрової, 88% підприємств Держкомрибгоспу. Отже, у подальшому серед форм власності у вітчизняній харчової промисловості домінує приватна (в різних видах) власність (виняток становить спиртова підгалузь, що перебуває у власності держави).

Найбільш привабливими організаційно-правовими формами підприємництва для новостворених малих та середніх підприємств харчової промисловості є товариства з обмеженою відповідальність та закриті акціонерні товариства. Водночас для великих промислових підприємств приорітетною формою підприємництва є відкрите окціонерне товариство, оскільки саме така форма дозволяє залучити значні обсяги фінансових ресурсів на фондовому ринку.

Пожвавлення процесу створення малих підприємств у харчової промисловості зумовлене незначним розміром стартових інвестицій, високою інвестиційною привабливістю даної галузі, значною місткістю ринку продовольчих товарів.

Ефективне функціонування харчової промисловості значною мірою залежить від структури ресурсів, які вона споживає. Доцільно окремо розглянути структуру матеріальних (сировинних та енергетичних), фінансових і трудових ресурсів. Основні стратегічні напрями зміни структури сировиннних ресурсів, що споживає харчова промисловість України,Є мають стати: поліпшення якісних показників сільськогосподарської сировини, яка використовується у виробництві продуктів харчування, використання нетрадиційних видів сировини, харчових добавок та ін; максимальне зменшенняч залежності від імпортних сировинних ресурсів (насамперед таро-пакувальних матеріалів); забезпечення комплексної переробки сировини та мінімізація її витрат.

До основних цілей соціально-економічного розвитку країни належить зростання частки ВВП, створеної харчовою промисловістю (як галуззю з порівняно невисоким оборотом капіталу, зорієнтованої на задоволення кінцевого попиту). Структура цієї частки в процесі ринкових перетворень у середньостроковій перспективі змінюватиметься (з урахуванням вихідних припущень щодо здійснення урядом послідовної антиінфляційної політики, одержання “державних” кредитів від міжнародних фінансових організацій, легалізації економічних наслідків зменшення податкового тягаря) у таких напрямах: стабілізація частки фонду оплати праці (за рахунок підвищення продуктивності праці та ефективного оподаткування); скорочення частки чистого податку на 3-4%; зростання питомої ваги валового прибутку і нагромадження капіталу за його рахунок; поступове підвищення рівня нагромадження основного капіталу (зокрема у вигляді нематеріальних активів).

Основні напрямки системного трансформування харчової промисловості України:

1. являє собою фонову інформацію для розробки ефективних економічних стратегій підприємств галузі;

2. щодо організаційної, ресурсної та асортиментної структури галузі, то вони можуть розглядатись як комплекс якісних стратегічних цілей. Досягнення яких дозволяє у майбутньому подолати галузеву структурну деформацію, що залишилася у спадщину від командно-адміністративної системи управління.

2. Основні етапи розвитку харчової промисловості Північно-Східного економічного району України та їх сировинної бази. Сучасний стан галузі.

Сукупність галузей промисловості, підприємства яких виробляють продукти харчування, а також мило, тютюнові вироби, парфумерно-косметичні вироби та ін. До харчової промисловості належать три найбільші галузі: харчо-смакова, мясо-молочна, рибна. Вона обєднує більше 40 підгалузей і виробництв, що поділяються на добувні (рибна, соляна, виробництво мінеральних вод, переробка дикорослих культур) і обробні.

Фабрично-заводське виробництво харчових продуктів в Україні виникло у другій половині ХІХст. Переважали дрібні, кустарні, напівкустарні підприємства.

До 1917р. мясо-молочна промисловість тільки почала розвивиатись, рибна – обмежується промислом у прибережній зоні Азовського і Чорного морів. У 1940р. обсяг виробництва продуктів в УРСР майже в 6 разів перевищив рівень 1913р. Основні потужності створювались у післявоєнний час. Поліпшилась галузева структура харчової промисловості, зокрема зросла питома вага мясо-молочної промисловості.

Як відомо після створення СРСР у країні почалася політика індустріалізації. Це, звичайно відобразилось і на промисловості України. У першій пятирічці в харчовій промисловості виникли нові галузі – маргаринна, сироробна, комбікормова, хлібопекарська. Передбачалося створення чималої кількості нових підприємств, зокрема у цукровій промисловості планом першої пятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств. Але х часом виявилося, що сільське господарство не може забезпечувати сировиною такий приріст потужності. Тому побудовано було лише 3. З них Лохвицький (1929р.) та Купянський (1937р.).

У післявоєнні роки, за роки четвертої пятирічки, значно збільшився випуск продукції харчової промисловості. Так, довоєнний рівень по виробництву цукру у 1950р. був перевищений на 4%, масла рослинного – на 85%, мяса – на 25%.

Харчова промисловість при СРСР була галуззю спеціалізації республіки, якій належала важлива роль у міжнародному обміні продовольчими продуктами. Характерна особливість її розвитку – зростання концентрації виробництва, створення заводів і фабрик оптимальних потужностей.

Після розпаду СРСР відбулася руйнація виробництва та економічнизх звязків України з республіками, тому відбувся перерозподіл галузей по території України.

3. Розміщення продуктивних сил Північно-Східного економічного району України.

• Особливості і фактори розміщення;

До складу Північно-Східного економічного району входять Харківська (31,4 тис км², 3197 тис чол), Полтавська (28,8 тис км², 1757 тис чол), і Сумська (23,8 тис км², 1431 тис чол) області. Він характеризується сприятливими грунтово-кліматичними умовами для розвитку сільського господарства, яке забезпечує сировинну базу для харчової промисловості.

У Північно-Східному економічному районі сформувалось чотири основних економічних вузлів району: Харківський (Харків, Дергачі, Мерефа, Люботин, Чугаїв, Пісочин та ін), Кременчуцький (Кремечук, Комсомольськ та приміські селища Кременчука), Полтавський (Люботин, Миргород та ін. міста Полтавської області) та Сумський (Суми і навколишні селища).

Природні умови і ресурси У районі вділо поєднуються рівнинна поверхня, приятливий кліматичний режим, родючі грунти і значні запаси корисних копалин. Район розташований у межах Дніпровсько-Данецької западини, яка в рельєфі виражена придніпровською низовиною і полтавською рівниною.

Кліматичні умови характеризуються зростанням континентальності і зменшенням кількості атмосферних опадів з північного заходу на схід. Помірно холодна зима, середня температура січня –7…-8^оС; часто посушливе літо, середня температура липня +19…20 ^оС. Кількість днів з температурою, що первищує 10 ^оС, становить 149-172. Річна сума активних температур становить від 2600 ^оС до 3465 ^оС. територія району недостатньо зволожена (за винятком північної та північно-західної частин). Річна кількість опадів становить від 450 до 560 мм (у полтавській – 450-565, Сумській – 510-588, Харківській – 495-570). Більша частина опадів випадає в теплий період року. Для району характерні суховії, ерозійні процеси, значне промерзання грунту, заболочення територій. Це, безумовно, позначається на територіальній організації господарства.

У районі переважають чорноземи, цінні й родючі грунти. На півночі виділяються мало- і середньогумусні чорноземи, які менш родючі, а також підзолисті і боллотяні грунти.

Високоврожайні чорноземні грунти і сприятливі кліматичні умови дають змогу району займати в Україні важливе місце у виробництві товарного зерна, зокрема пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, соняшника; розвивати содівництво й овочівництво, мясо-молочне й мясне тваринництво.

Серед річок найбільше народногосподарське значення мають Днапро з Кременчуцьким водосховищем, Дніпродзержинське і Червоноармійське водосховища. Решта річок невеликі, маловодні: Ворскла, Сіверський Донець (верхня течія), Десна, Сули, Псьол, Хорол. Водні ресурси достатньо забезпечують лише полтавську і сумську області. У Харківській вони недостатні.

Відомі джерела мінеральних вод у Полтавській (Миргородське, Гоголівське) і Харківській (Березівське) областях.

Завдяки значному природно-ресурсному потенціалу район відіграє важливу роль у народногосподарському комплексі України.

Населення Загальна чисельність населення 6384,4 тис. чол. – це понад 12% чисельності населення країни. Середня густота нижча від середньої в Україні і становить приблизно 74,3 чол/км² (середній показник по Україні – 86 чол/км²); найгустіше заселена Харківська область (101,8 чол/км²); Сумська і Полтавська майже однаково (відповідно 60,2 і 60,9 чол/км²).

У містах Північно-Східного економічного району проживає 65,9% населення, що на 2% менше, ніж в Україні в цілому. Найбільш урбанізованою є Харківська область – 79,2%. Найнижча частка міського населення в Полтавській області – 57,9%.

Однією з проблем Північно-Східниого економічного району – територіальна нерівномірність розвитку. Основні промислові виробництва зосереджені у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях.

• Сучасна географія розміщення харчової промисловості у Північно-Східному економічному районі.

Північно-Східний економічний район має потужний агропромисловий комплекс, який забезпечує сировиною харчову промисловість, адже більшість галузей харчової промисловості переробляють сільськогосподарську сировину. Основу АПК становить сільське господарство. Традиційне сільське господарство ділять на дві галузі: рослинництво та тваринництво. Рослинництво вважається провідною галуззю, бо, окрім продуктів харчування та сировини для промисловості, воно виробляє корми для домашніх тварин.

Сільськогосподарські угіддя становлять 78% усієї площі району. Рослинництво розвивається краще, ніж тваринництво. Сільське господарство в основному спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані овоче-молочні господарства приміського типу. Розміщення основних галузей сільського господарства ілюструє Додаток 1.

У рослинництві домінує виробництво зернових культур, особливо озимої пшениці. Найбільш вирощувані технічні культкри – цукрові буряки та соняшник. Картоплю і овочі вирощують скрізь, найбільше – поблизу великих міст. Це стосується також садівництва та ягідництва.

За результатами вирощення основних видів рослинництва у 1998р. (табл.1) Північно-Східний економічний район займає досить значні позиції.

Таблиця 1

Виробництво основних видів рослинництва у 1998р.

Найбільше значення у районі має цукрова промисловість. Вирощення цукрового буряку у регіоні становить 17% від загальноукраїнського. Проте щодо безпосереднього виробництва цукру регіон має ще більш значні показники – понад 20% (табл 2). На території Північно-Східного економічного району є 59 цукрових заводів. Лохвицький цукровий комбінат (Полтавська обл) – одне з найпотужніших підприємств галузі в Україні. До великих цуцкрових заводів належать також Купянський, Орільський (Харківська обл.), цукрові заводи та цукрорафінадний завод у м.Дружбі (Сумська обл.). (Додаток 2)

Тенденція до скорочення виробництва спостерігається і у цукровій промисловості. У 1997р. порівняно з 1996 роком поставки цукрових буряків зкоротилися на 23%. Впродовж останніх років знижується виробництво цукру. Усе це зумовлено скороченнямченням посівних площ, зниженням врожайності буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку галузі.

Кількість цукрового буряку, вирощеного в Україні могла б вільно задовольнити потреби внутрішнього ринку, але надмірний експорт буряків не дає можливості цукровій галузі працювати на національній сировині. Спостерігається закономірність, що кожного року вже до березня-квітня місяця на цукрових підприємствах закінчуються запаси цукрових буряків, тому вони вимушені переходити на імпортну сировину – цукрову тростину та імпортний цукор-сирець. Але справа в тому що сезонний ввіз цукрової тростини у цих місяцях іще не розпочатий, що призводить до дисбалансу у виробництві цукру.

Таблиця 2

Звітні дані роботи цукрової промисловості у сезоні 1999р.

Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи — вирішення питання кредитування та створення умов для її ефективного функціонування. Виникає потреба в законодавчому врегулюванню врегулюванні всіх цих проблем. Так, у червні 1999р. був прийнятий Закон “Про державне регулювання виробництва й реалізації цукру”, основними положеннями якого є встановлення мінімальної ціни та квотування виробництва та реалізації цукру.

Борошномельно-крупяна промисловість по характеру та призначенню своєї продукції відіграє важливу роль серед галузей харчової промисловості. Вона має найбільш глибокі звязки з сільським господарством: обєми виробництва зернових культур, успішний розвиток зернового господарства безпосередньо впливають на обєми випуску продукції в галузі. (Вирощення зернових культур відображено у Додатку 3). Як видно з даних таблиці 1, вирощення зерна у Північно-Східному економічному районі знаходиться на високому рівні. Полтавська область займає третє місце серед областей України по вирощенню зернових культур (Одеська – 1845, Вінницька – 1858,7).

Значне скорочення обсягів виробниц­тва, лібералізація цін на сировину, ма­теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ­ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло­вості. Водночас калорійність харчуван­ня населення зменшилася на 26,4 від­сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук­тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук­ти, питома вага яких у структурі хар­чування сягає 44%.

З огляду на забезпечення населення продовольством, а тваринництва – комбікормами, галузь хлібопродуктів — пріори­тетна. Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит­ку галузі – сертифікація сіль­ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек­тивно визначити якість продук­ції, забезпечити ретельний кон­троль за дотриманням економіч­них вимог, підвищити конку­рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає 48 відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.

Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі — поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель­них і зернопереробних підп­риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі­нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль­ний реалізаційний і відтворювальний цикли. Крім того необхідна структурна перебудова з ураху­ванням наявного інвестиційно­го та інноваційного потенціалів.

Кондитерська промисловість. В спадщину від СРСР Україні залишилось 28 кондитерських фабрик. Тобто фактично у кожній області діє свій виробник. Але якщо раніше вони забезпечували солодощами 270 млн. населення СРСР, то нині реальний ринок збуту скоротився у декілька разів. До того ж значно впала купівельна проможність населення, а ринок перенасичений імпортними товарами.

Фінансова криза восени 1998р. витіснила з українського ринку імпортні кондитерські товари і дала можливість деяким національним виробникам збільшити обєми продукції.

Чимало факторів сприяло насиченості Північно-Східного економічного району кондитерськими фабриками. Одними з найбільших в Україні є “Харківська бісквітна фабрика”, Тростянецька кондитарська фабрика (“Крафт Якобз Сушард Україна”), “Харківська кондитерська фабрика”.

Основним аргументом вітчизняного виробника в боротьбі за ринок збуту є ціна. Але проблема полягає в тому, що практично у всіх виробництвах доля імпортних інгридієнтів у випуску виробів (крім печива) складає 15-20% фізичного обєму, а при виробництві, наприклад, шоколаду, доходить до 40%. Кондитери вимушені імпортувати какао-боби, жири, пальмове, арахісове, кокосове масло, ароматизатори, упаковку.

Крім того, у боротьбі за споживача підприємства намагаються підвищити якість продукції, зберігши доступні ціни, та збільшити асортимент своєї продукції. Так, кількість найменувань продукції на “Харківська бісквітна фабрика” становить 99, на “Крафт Якобз Сушард Україна” – 60 одиниць.

Відбувається постійний перерозподіл ринків збуту. Малі підприємства витісняються кондитерськими “магнатами”. Зокрема у листопаді 1998р. “Харківська бісквітна фабрика” викупила 51% статутного фонду “Харківської кондитерської фабрики”.

Олійно-жирова промисловість – складна галузь харчової індустрії, що складається з взаємоповязаних виробництв олії, жирів, харчового масла, маргарину. Олійно-жирова промисловість у якості вихідної сировини використовує насіння маслічних культур – соняшнику, льну, бавовнику, сої, гірчиці, арахісу, рапса, коноплі тощо. Розвиток олійного виробництва оляйного виробництва суттєво впливає на розширення посівів олійних культур у сільському господарстві, підвищення їх врожайності, збільшення жирності насіння. Готова продукція галузі – олія – надходить до торговельної мережі для задоволення попиту населення, а також є важливим напівфабрикатом - обовязковим компонентом при виготовлені широкого асортименту предметів споживання – маргарину, майонезу, мила, стеаринових свіч, оліфи, парфумів.

Отже, важливе значення для олійно-жирової промисловості є обєми вирощеної сировини. В Україні найбільш поширеною сировиною даної галузі є соняшник.

Складні часи переживає і олійножирова галузь. Як видно з даних Додатку 3, посіви олійних культур займають біля ј частини посівів технічних культур у Семській та Полтавській областях, а у Харківській – більше 50%. Але у 1997р. на підприємтва галузі надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, решту вивезено за межі держави. Цього року може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регу­лювання експорту насіння соняшнику.

Перше місце в Україні за обємами виробництва маргарину займає Харківський жирокомбінат. За обєммами випуску товарів мойонезної групи комбінат займає друге місце. При чому навіть у нинішніх кризових умовах комбінат у 1999р. дав приріст виробництва: по маргаринах – на 50,7%, майонезів – на 61% у порівнянні з 1998р. збільшення обємів дозволив збільшити завантаження потужності виробництва до 60%. Загальний обєм виробництва у 1999р. становив 134,7 млн. грн., а балансовий прибуток - 13,7 млн.грн.

Тваринництво – друга пасля рослинництва важлива галузь сільського господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування – молоком, маслом, яйцями, а харчову промисловість – сировиною. Тваринництво поділяється на наступні галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво, звірівництво тощо.

Скотарство є провідною галуззю тваринництва. Поголівя рогатої худоби на 100га сільськогосподарських угідь у Північно-Східному економічному районі становить 55-65 голів. Загальне ж поголівя рогатої худоби у Харківській та Полтавській областях становить понад 900 тис. голів, - що ненайвищий показник в Україні. У Сумській області поголівя дещо менше (750-900). В основному переважає молочно-мясний напрямок, а навколо великих міст (Харків, Суми, Полтава, Кременчук) переважає молочний напрямок.

Тут зберігаються традиційні для району мясо-сальний і сальний напрямок свинарства. поголівя свинейна 100га орної землі у Полтавлькій та Харківській областях становить понад 35голів, у Сумській – 30-35. поголівя свиней у Полтавській та Харківській області також наближається до максимальго в Україні – понад 600тис. голів.

Тваринництво є сировинною базою для мясної промисловості. У торгівлі харчовими продуктами мясо поступається лише хлібобулочним виробам. Головними підприємствами цієї галузі є мясокомбінати, що зосереджені в основному у великих містах, а також у районах розвитку тваринництва. Найбільшими у Північно-Східному економічному районі є Харківський та Полтавський.

З
а останні роки виробництво мясної продукції значно зменшилось (таблиця 3). За даними таблиці вцілому у Північно-Східному економічному районі у 1998р. порівняно з 1997р. виробництво мяса скоротилося на 12,5%, а порівнянні з 1990р. – на 61%.

Такий стан у галузі має декілька передумов. Однією з причин є скорочення споживчого ринку, тому що у 90-х роках доходи населення значно скоротилися, що призвело до зміни раціону. Так, споживання мясопродуктів зменшилося, а збільшилося споживання хлібопродуктів та картоплі.

Молочна промисловість. Серед галузей харчової промисловості молочна промисловість займає третє місце за обсячгами після Мясної та хлібопекарської. Молочно промисловість обєднує такі основні виробництва: маслоробне, сироробне, виробництво незбираного молока та молококонсервне.

На розміщення молокопереробних заводів впливає сировинний чинник та наявність масового споживача. Так, вироблення продукції з незбираного молока – пастеризованого молока, сметани, кефіру, ряжанки – розміщене у великих містах, тобто орієнтоване на масового споживача. Виробництво масла, сиру, молочних консервів зосереджено в невеликих містах і селищах, у сільськогосподарських районах з розвинутим молочним тваринництвом.

З
початку 90-х рр. кількісьт видоїного молока скоротилась майже у 32 рази. Зі зменшенням загальних надоїв змінилася і загальна структура розподілу молочних ресурсів. Приватний сектор продає свій товар з минулою інтенсивністію, але сільськогосподарські підприємства, продукція яких складала у 1994р. 94,1% загального ринку молока, у 1997р. забезпечують продукцією лише 64% ринку молока.

За даними таблиці 4 виробництво молока у Північно-Східному економічному районі за період 1990-1998 рр. зменшилось на 49%. При цьому обєми продажу переробних підприємств знизилися у 7 раз.

Проблеми молочних підприємств почалися на початку 90-хх рр., коли на сільськогосподарську продукцію були офіційно відпущені ціни та скоротились дотації на неї: ціни на незбиране молоко піднялись у 5р. Наслідком подорожчання було таке ж різке зниження купівельної проможності населення та, як наслідок,– зменшення обємів споживання сільськогосподарської продукції, що викликало штучний надлишок її. Для господарств утримання молочного стада стало збитковим.

На фоні загального спаду виробництва у галузі деяким гігантамт вдається нарощувати обєми виробництва. Зразком такого господарства є ОАО “Харківський молокомбінат”, що випускає молоко під маркою “Т-молоко”.

Добре розвинуті маслоробна і сироварна галузі. Найбільші молококонсервні заводи – у Купянську (Харківська область) і Біликах (Полтавська область). У Хоролі (Полтавська область) на основі молока виробляється дитяче харчування.

На скорочення виробництва харчових продуктів впли­нуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позна­чається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.

Отже, маючи потужну сировинну базу, харчова промисловість району за обсягами виробництва поступається тільки машинобудуванню.

4. Торгівля продуктами у регіоні та проблеми формування ринку продовольчих товарів.

Визначальним елементом продовольчого ринку, активною силою, що рухає весь ринковий механізм, є попит. Споживчий ринок продуктів харчування був і буде завжди через те, що попит на продовольство є невідємним атрибутом життєдіяльності населення. У макроекономічному плані до основних факторів формування попиту на продовольство належать такі: чисельність населення, тенденції розвитку демографічних процесів; рівень доходів населення; професійна структура зайнятих у галузях господарства.

Чисельність населення України скорочується: 1991р. – 51,9 млн. чол, 1998р. – 50,5 млн. чол. Головними факторами зменшення чисельності населення є перевищення смертності над народжуваністю та фактор зовнішньої міграції.

В структурі населення за статевою ознакою пеерважають жінки (53%), потреба яких у харчових речовинах та енергії нижча, ніж у чоловіків. Рівень урбанізації в Україні у 90-х рр. є стабільним. У міських поселеннях проживає 68% всього населення, причому 49 міст мають населення понад 100 тис чоловік в кожному. Це створює територіальний розрив між концентрацією міських жителів – споживачів продуктів харчування та сільською місцевістю, де ці продукти в основному виробляються.

Важливим демографічним процесом є тенденція до збільшення частки населення у віці старше працездатного в загальній його чисельності. Це позначається на продовольчому ринку дуже специфічно, тому що у похилому віці знижується енергетичний еквівалент харчового раціону, змінюється його структура, знижується рівень платоспроможного попиту громадян.

Отже в Україні мають місце деякі демографічні фактори, що якісно впливають на ринок продуктів харчування.

Важливим завданням є визначення частки регіону в загальнодержавному продовольчому ринку. Для визначення частки регіону в доходах населення використовуються результати бюджетних обстежень сімей. Відомості про середній сукупний доход на 100 сімей, склад сімей по регіонах дали змогу здійснити розрахунки сердньодушового сукупного доходу за 1997р. Помноживши його на чисельність наявного населення відповідної області, отримуємо “масу” сукупного доходу населення для кожної області й України в цілому. Це дозволило розрахувати частку регіонів у сукупному доході населення країни. Визначивши частку регіонів в країні за обсягом роздрібного товарообігу (включаючи громадське харчування) та чисельності населення. (Таблиця 5)

Таблиця 5

Значення відносного потенціалу регіональних ринків (1997 р.)

Слід відмітити, що Північно-Східний економічний район займає середню позицію відносно інших регіонів України. Його частка всередньому по областям – 4,23%. Хоча Харківська область займає четверту позицію у загальноукраїнському рейтингу за регіоними.

Пропозиція подуктів харчування на внутрішньому ринку залежить від обсягів виробництва, сальдо експортно-імпортних операцій, зміни запасів, обсягів витрат та виробничого споживання у самому сільському господарстві. Як свідчить статистика у 90-х рр. Обсяги пропозиції продуктів харчування на внутрішньому ринку України скоротились. Реальні доходи населення знизились. Зростання цін призвело до відмови від купівлі частини продовольства і збільшення його виробництва в особистих підсобних господарствах населення.

Серед багатьох функцій цін слід підкреслити їх регулюючу роль, вплив на баланс попиту та пропозиції, споживання та виробництва. Територіальна диференціація цін створює передумови для перерозподілу частини товарних ресурсів в регіони з високою ціною за умови окупності витрат на транспортування.

Для виявлення ступеню міжрегіональних відмінностей у роздрібних цінах на окремі продукти харчування та продовольчий кошик із 22 продуктів (борошно пшеничне, хліб пшеничний, вермішель, кріпа манна, яловичина, свинина, кури, ковбаса варена, молоко, сир мякий та твердий, сметана, масло вершкове, яйця, цукор, олія, картопля, капуста, морква, буряк, цибуля, яблука) використані дані Держкомстату України про ціни у торговельній мережі й на міських ринках за 1996-1997рр. по регіонах.

Розрахунок регіональних індексів цін у Північно-Східному екномічному районі відносно середніх значень по Україні за період з січня 1996 по грудень 1997 наведено в табл 6 (Додаток 4).

Вцілому Україні властивий дуже зачний ціновий градієнт для більшості продуктів харчування ( картопля – 63,3; молоко свіже – 119,1; свинина – 47,2; сир твердий – 49,3% тощо), що є доказом низької територіальної мобільності продовольчих ресурсів та невиправдано значних відмінностей у рівнях доходів населення різних регіонів країни. Проте, як видно з даних таблиці, ціни на продукти харчування у Сумській, Полтавській та Харківській областях мають невелике відхилення від середнього значення по Україні.

Методом здешевлення продукції та прискорення обігу коштів є розширення мережі фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152