Теория международной торговли
2-й семестр.
1. Міжнародний рух капіталу.
2. Міжнародна міграція робочої сили.
3. Міжнародні валютно-кредитні відносини.
4. Міжнародна економічна інтеграція.
5. Міжнародні науково-технічні відносини.
6. Інфраструктура сучасних МЕВ.
2 контрольні роботи.
Література.
1. МЕВ. Під ред. Жукова.
2. МЕВ. Під ред. Рибалкіна.
3. Красагина. Международные валютно-финансовые отношения.
4. М.Пебро. Международные валютно-финансовые отношения.
5. Линдерт. Экономика мирохозяйственных связей.
6. Кругман. Международная экономика.
7. Міжнародні валютно-кредитні відносини. Під ред. Філіпенка.
Міжнародний рух капіталу.
План
1. Форми вивозу капіталу.
2. Економічні ефекти прямих іноземних інвестицій.
3. Роль ТНК у міжнародному русі капіталу.
4. Динаміка міжнародного руху капіталу після другої світової війни.
Для четвертого питання знайти “World Investment Report” (United Nations).
Міжнародна торгівля не є єдиним видом зовнішньоекономічної діяльності. Іншою формою міжнародних економічних відносин є міжнародний рух факторів виробництва (МРФВ). При цьому між МРФВ і МТ існують певні залежності:
1) Міжнародний рух факторів виробництва заміщає міжнародну торгівлю товарами у тому випадку коли її причиною є різниця в забезпеченості країн факторами виробництва. Припустимо, що капіталонасичена країна експортує капіталомісткий товар. При цьому вона вивозить і капітал, який розташовується в країнах, де процентна ставка вища, ніж в даній країна. Збільшення виробництва товару на експорт веде до збільшення попиту на капітал, а це в свою чергу призводить до зростання ціни капіталу. Якщо зросла ціна на капітал, то власники капіталу зменшують експорт капіталу, тому що ціна на капітал (процентна ставка) на внутрішньому ринку має тенденцію до зближення зі світовою ціною на капітал. Отже, можна зробити висновок, що експорт товарів заважає експорту капіталу.
2) Міжнародний рух факторів виробництва доповнює міжнародну торгівлю товарами в тому випадку, коли в основі МТ знаходяться інші причини, ніж відмінність у забезпеченні факторами виробництва. Якщо забезпеченість країн факторами виробництва і їх ціна однакові, то збільшення виробництва капіталомісткого (експортного) товару веде до зростання попиту на капітал, а це в свою чергу веде до збільшення його ціни. Якщо внутрішня ціна капіталу встановлюється вище світового рівня, то дана країна здійснюватиме імпорт капіталу. Таким чином, МТ веде до зміни ціни на фактори виробництва, а це в свою чергу веде до руху капіталу між країнами. Вданому випадку експорт товару стимулює імпорт капіталу.
3) Міжнародний рух капіталу заміщує міжгалузеву торгівлю та доповнює внутрішньогалузеву торгівлю в умовах великих відмінностей у забезпеченості країн факторами виробництва.
Коли рівень забезпеченості факторами між країнами дуже відрізняється, то кожна країна спеціалізується на виробництві певного товару, і міжнародний рух факторів виробництва відсутній. Між країнами можлива лише міжгалузева торгівля.
Коли ж розпочинається рух факторів виробництва, то обидві країни починають виробляти схожі товари, і між ними виникає внутрішньогалузева торгівля
Треба сказати, що коли має місце рух капіталів, то обсяг світового виробництва зростає значно швидше ніж за умов існування лише МТ.
Яка ж відмінність між МТ і МРФВ? При МТ країни обмінюються лише кінцевими товарами. При МРФВ має місце міжнародний рух тих факторів, які використовується для виробництва кінцевих товарів.
Треба сказати, що міжнародний рух капіталу контролюється урядом більш жорстко, ніж МТ.
1. Форми міжнародного руху капіталу.
Існує декілька форм МРК.
1) За джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний та приватний капітал.
Офіційний (державний) капітал – це кошти з державного бюджету, що переміщуються за кордон, або ті, що приймаються в країну за рішенням уряду, чи міжурядових організацій. До офіційного капіталу відносять всі державні позики, гранти, міждержавна допомога на основі міжурядових угод. До офіційного капіталу відноситься і капітал міжнародних організацій: МВФ, СБ, ООН тощо. Джерелами офіційного капіталу є кошти державного бюджету.
Приватний капітал – це кошти приватних фірм, банків, недержавних організацій та установ, що переміщуються за кордон, або приймаються з-за кордону за рішенням керівних органів підприємств. До цієї категорії капіталу відносять: інвестиції за кордон приватними фірмами, надання торгових кредитів та міжбанківське кредитування. Джерелом приватного капіталу є власні чи запозичені кошти приватних фірм.
2) За характером використання капітал поділяється на підприємницький та позичковий.
Підприємницький капітал – це кошти, що прямо чи опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. До підприємницького капіталу найчастіше можна віднести приватний капітал.
Позичковий капітал – це кошти, що позичаються з метою отримання відсотків.
3) За строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий.
Короткостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін до 1 року. В основному це – позичковий капітал.
Середньостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін від 1 до 7 років.
Довгостроковий капітал – це кошти, вкладені на термін понад 7 років.
Середньостроковий та довгостроковий – це в основному підприємницький капітал
4) За метою вкладення капітал буває у вигляді прямих та портфельних інвестицій.
Прямі закордонні інвестиції – це кладення капіталу з метою придбання довгострокового економічного інтересу в країні-імпортері капіталу. Цей довгостроковий інтерес забезпечує контроль над об’єктом розміщення капіталу. До прямих закордонних інвестицій відноситься в основному приватний капітал.
Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору право реального контролю над об’єктом розміщення капіталу.
Інвестиційна позиція країни – це співвідношення активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном і активі, які перебувають у власності іноземців в країні.
Країни-експортери мають більше активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном ніж активи, які перебувають у власності іноземців в країні.
Країни-імпортери мають менше активів, котрі знаходяться у розпорядженні країни за кордоном ніж активи, які перебувають у власності іноземців в країні.
Іноземні інвестиції отримали розвиток в період переходу від світового ринку до світового господарства (19 - початок 20 століття)
ООН та МВФ відносять до міжнародних інвестицій:
1) вкладання власного приватного капіталу компаній за кордон – капітал філій, які відкриваються за кордоном, а також доля акцій в дочірніх та асоційованих компаніях
2) реінвестування прибутку за кордоном;
3) внутрішньокорпораційні переводи капіталу.
До підприємства з іноземними інвестиціями можна віднести акціонерні чи неакціонерні підприємства, в якому іноземному інвестору належить більше, ніж 10% капіталу.
Підприємство з іноземними інвестиціями може мати 3 форми:
Дочірня компанія – компанія, в якому іноземному інвестору належить більше, ніж 50% капіталу.
Асоційована компанія – компанія, в якому іноземному інвестору належить менше, ніж 50% капіталу.
Філіал – компанія, в якому іноземному інвестору належить 100% капіталу.
Як показує практика, найпоширенішими формами підприємств з іноземними інвестиціями є дочірня компанія та філія.
Прямий інвестор – це державна чи приватна організація, фізична чи юридична особа, що володіє підприємством з іноземними інвестиціями.
Серед прямих інвесторів в особливу групу виділяють банки, які можуть бути як посередниками, так і безпосередньо займатися інвестуванням власних фондів.
Причини іноземного інвестування.
Головна причина здійснення прямих іноземних інвестицій – це прагнення розмістити свій капітал в тій країні і тій галузі, де він буде приносити максимальний прибуток.
ООН провела дослідження стосовно причин експорту та імпорту іноземних інвестицій.
Причини експорту інвестицій.
Серед причин експорту інвестицій на першому місці знаходиться технологічне лідерство, причому існує така залежність: чим вища доля витрат на НДІКР1 в об’ємі продаж корпорацій, тим більший об’єм її експорту прямих інвестицій за кордон; і навпаки. Це можна пояснити тим, що коли корпорація здійснює інвестиції за кордон, то завжди прагне утримати технологічне лідерство, тобто мати контроль над технологією, які використовуються в її філіях, і таким чином отримати конкурентні переваги.
На друге місце вийшли переваги в вартості робочої сили: чим вищий рівень оплати працівника корпорації, тим більший об’єм експорту прямих інвестицій; і навпаки. Тобто корпорації намагаються отримати більш дешеву робочу силу.
Третя причина – переваги в рекламі. Чим вища питома вага витрат на рекламу в продажах корпорації, тим вищий об’єм експорту прямих закордонних інвестицій, і навпаки.
Четверта причина – економіка масштабу. Чим вищий розмір виробництва корпорації на внутрішньому ринку, тим більший обсяг експорту прямих інвестицій, і навпаки. Це пояснюється тим, що тільки після заповнення внутрішнього ринку, корпорації починають експансію на зовнішні ринки.
П’ята причина – розмір корпорації. Чим більший розмір корпорації, тим більший обсяг експорту прямих інвестицій, і навпаки.
Шоста причина – ступінь концентрації виробництва. Чим вищий рівень концентрації виробництва певного товару в межах корпорації, тим більше обсяг експорту прямих інвестицій, і навпаки.
Сьома причина – забезпечення доступу до природних ресурсів. Чим вище потреба корпорації в певному ресурсі, тим більший об’єм її експорту прямих інвестицій в ту країну, де багато цього ресурсу, і навпаки.
Іншими причинами можуть бути:
скорочення транспортних видатків;
подолання митних обмежень (квот, ліцензій) та митних платежів.
Причини імпорту капіталу.
Перша причина – технологічне лідерство. Чим вища доля витрат на НДІКР в об’ємі продаж корпорацій, тим більший об’єм її імпорту прямих інвестицій з-за кордону; і навпаки.
На друге місце вийшли переваги в кваліфікації робочої сили: чим вищий рівень освіти працівника корпорації, тим більший об’єм імпорту прямих інвестицій; і навпаки. Це стосується високотехнологічних галузей.
Третя причина – переваги в рекламі. Чим вища питома вага витрат на рекламу в продажах корпорації, тим вищий об’єм імпорту прямих закордонних інвестицій, і навпаки.
Четверта причина – економіка масштабу. Чим вищий розмір виробництва корпорації на внутрішньому ринку, тим менше обсяг імпорту прямих інвестицій, і навпаки.
П’ята причина – розмір корпорації. Чим більший розмір корпорації, тим більший обсяг імпорту прямих інвестицій, і навпаки.
Шоста причина – ступінь концентрації виробництва. Чим вищий рівень концентрації виробництва певного товару в межах корпорації, тим менше обсяг її імпорту прямих інвестицій, і навпаки.
Сьома причина – потреба в капіталі. Чим більша потреба корпорації в капіталі, тим більший обсяг її імпорту прямих іноземних інвестицій.
Восьма причина – кількість національних філіалів. Чим більше філіалів має корпорація в межах країни, тим більший обсяг прямих закордонних інвестиції вона імпортує.
Дев’ята причина – рівень захисту національного ринку. Чим вищий рівень захисту національного ринку за допомогою торговельних бар’єрів – тим вищий рівень імпорту прямих закордонних інвестицій.
Десята причина – розмір ринку. Чим більший розмір внутрішнього ринку, тим більший обсяг інвестицій.
2. Економічні ефекти прямих іноземних інвестицій.
Маємо дві країни. Вважаємо, що єдина причина для руху капіталі – різна прибутковість. Обсяг капіталу, яким володіє перша країна – AK. Обсяг капіталу, яким володіє друга країна – AK’. Криві S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва в залежності від обсягу використання капіталу. Якщо не існує міжнародний рух капіталу, то перша країна інвестує весь свій капітал у власну економіку. Тоді процентна ставка (ціна капіталу) встановлюється на рівні C (LC). В другій країні, якщо вона інвестує весь свій капітал у власну економіку, процентна ставка дорівнює L’D.
Якщо наявний капітал в обох країнах використовується повністю, то обсяг виробництва в першій країні буде a+b+c+d+e+f, з них прибуток власників капіталу буде a+f, а b+c+d+e – прибуток власників інших факторів виробництва. Обсяг виробництва в другій країні буде дорівнювати k+i+j, з них k+j – прибуток власників капіталу, а i – прибуток власників інших засобів виробництва.
З графіку ми бачимо, що в другій країні процентна ставка більша, ніж в першій (прибутковість капіталу вища).
Припустимо, що країни зняли обмеження на міжнародний рух капіталу. Виходячи з того, що в країнах встановлена різна прибутковість капіталу, частина капіталу (в обсязі AB) переміститься з першої країни до другої. Прибутковість капіталу в обох країнах буде однаковою.
Внаслідок того, що частина капіталу з першої країни переміститься в другу, то обсяги виробництва також зміняться: в першій країні обсяг національного (!) виробництва зросте і буде дорівнювати: a+b+c+d+e+f+h, причому за рахунок національного капіталу, що залишився всередині країни виробляється a+b+c+d продукції (валовий внутрішній продукт), а за рахунок іноземних інвестицій – e+f+h.
В другій країні обсяг внутрішнього (не національного) виробництва також збільшився, і тепер дорівнює k+j+i+g+h+e+f (валовий внутрішній продукт), але за рахунок власного капіталу першої країни виробляється продукції k+j+i (це і становить прибуток першої країни і її валовий національний продукт), а за рахунок імпортованого капіталу – e+f+h (що і входить в національний продукт другої країни).
Наслідками руху капіталу є:
1) збільшується рівень виробництва в кожній країні, а значить і загальносвітовий рівень виробництва;
2) зменшується доход власників капіталу в першій країні внаслідок зниження процентної ставки.
1 Науково-Дослідницькі ІКонструкторські Розробки.
Copyright © by Заблоцька Р.О. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.
All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.
Сторінка
Міжнародні Економічні Відносини - 2 1. Міжнародний рух капіталу.
16 лютого 2000 р.
3. Роль ТНК в міжнародному русі капіталів.
Міжнародна корпорація – це форма структурної організації великої корпорації, яка здійснює прямі інвестиції в різні країни світу.
Як видно із цього визначення, головною ознакою міжнародної корпорації є здійснення нею прямих міжнародних інвестицій з країни базування в сприймаючі держави.
Країна базування – це країна, в якій розташовується головний підрозділ міжнародної корпорації.
Приймаюча країна (країна-реципієнт) – це країна, в якій міжнародна корпорація має філіал, дочірню чи асоційовану компанію, що створені на основі прямих інвестицій.
Економіст Вернер визначає міжнародну корпорацію через призму декількох критеріїв:
1) величина обороту – якщо обсяг продаж корпорації перевищує 100 млн. доларів в рік, то вона відноситься до міжнародних корпорацій;
2) її присутність на ринках у мінімальній кількості країн – корпорація є міжнародною, якщо вона здійснює свою діяльність як мінімум у 7 країнах1;
3) природа закордонного філіалу – якщо ціль закордонного філіалу – це продаж товару, який виробляється в країні базування, то така корпорація не є міжнародною (оскільки філіал відіграє роль закордонного дистриб’ютора товарів). Така корпорація, яка має лише виробничу діяльність в інших країнах, може вважатися міжнародною корпорацією;
4) величина відсотку закордонних продаж корпорації2.
Міжнародні корпорації бувають двох видів:
1) транснаціональні компанії – головна компанія належить капіталу однієї країни, а її філіали розташовані на території різних країн світу;
2) багатонаціональні компанії – головна компанія належить до капіталу 2-х або більше країн, а філіали розташовані на території багатьох країн світу.
Більша частина сучасних міжнародних корпорацій має форму ТНК.
Характерними рисами ТНК є:
1) створення системи міжнародного виробництва, яке розповсюджене серед багатьох країн світу, але контролюється з єдиного центру;
2) висока інтенсивність внутрішньокорпоративної торгівлі між філіалами, які розташовані в різних країнах;
3) відносна незалежність у прийнятті операційних рішень як від країни базування, так і від приймаючої країни;
4) глобальна структура зайнятості і мобільність персоналу між країнами;
5) розробка, передача і використання передової технології в межах замкненої корпоративної структури.
ТНК можуть мати організаційно-господарську структуру трьох типів:
1) горизонтально інтегрована компанія – таку структуру мають компанії-виробники технологічно складної та наукомісткої продукції. Ці компанії оперують в галузях, де за допомогою патентів, ліцензійних договорів мають монопольні переваги перед іншими компаніями;
2) вертикально інтегрована компанія – до цього типу відносяться компанії, що займаються видобутком та переробкою сировинних ресурсів. Перевагою такої структури є можливість контролювати за всіма етапами технологічного процесу і мінімізувати всі ризики;
3) диверсифіковані компанії – принцип їх функціонування полягає у проведенні операцій на різних, відносно ізольованих ринках. Це дає можливість компанії мінімізувати втрати внаслідок зміни кон’юнктури національних ринків в одній із країн. Крім того, компанії виграють за рахунок диверсифікації виробничо-комерційної діяльності.
Існують теорії, що пояснюють діяльність міжнародних корпорацій. Перші з них з’явилися в 50-х роках і грунтувалися на теорії економіки масштабу. Розглянемо їх на прикладі.
Розглянемо мексиканську автомобільну галузь. В Мексиці виробляються всі види автомобілів, і автомобільні компанії є в основному філіалами чи дочірніми фірмами американських корпорацій. Тут слід розглянути декілька питань:
1) Чому один і той же товар виробляється в декількох країнах?
Відповідь на це питання дає теорія розміщення: розміщення виробництва в тій чи іншій країні залежить від наявності ресурсів, тобто цей чи інший товар виробляється в тій країні, де є необхідні країни. В нашому прикладі, автомобілі виробляються в Мексиці тому, що в Мексиці видобувається алюміній. Переробка алюмінію потребує дешевої електроенергії.
Окрім цього, на розміщення виробництва будуть впливати транспортні видатки, перешкоди, які існують на шляху торгівлі товари.
2) Інше питання, чому виробництво цього товару в декількох країнах здійснюється однією і тією ж ТНК? Відповідь на це питання дає теорія інтерналізації.
Вперше теорію інтерналізації розробив Коуз, тому її іноді називають “правилом Коуза”. Справа в тому що діяльність ТНК в різних країнах взаємопов’язана: продукція одного філіалу використовується у виробничому процесі філіалу в іншій країні. Крім того, управління філіалами може здійснюватись головною компанією з єдиного центру. Виробничі зв’язки і зв’язки управління формують каркас корпоративної структури, а діяльність ТНК направлена на те, щоб полегшити зв’язки між філіалами, дочірніми компаніями та асоційованими компаніями. ТНК існують завдяки тому, що такі зв’язки вигідніше встановлювати в рамках однієї фірми (тобто формується т.зв. внутрішньокорпоративний ринок3).
Еклектична4 парадигма Дайнінга (1981 рік). Ця теорія пояснює, на чому грунтується успішна діяльність ТНК. На думку Дайнінга, успішна діяльність ТНК грунтується на 3 передумовах:
1) ТНК повинна мати безперечні переваги над своїми конкурентами, і ці переваги протягом певного моменту часу повинні бути недоступними для конкурентів. До таких переваг можна віднести:
а) науково-технічні розробки, технології, які створюються в межах ТНК і які є власністю цієї ТНК,
б) досвід організаційно-управлінської та маркетингової діяльності,
в) індивідуалізація продуктів, тобто наявність фабричної марки чи торгівельного знаку,
г) великі масштаби виробничо-комерційної діяльності, що сприяє зниженню собівартості товару (ефект масштабу);
д) необхідність значних капіталовкладень для створення виробництва в інших країнах.
2) переваги інтерналізації:
а) великі витрати, що пов’язані з підготовкою та реалізацією проектів;
б) відсутність інформації у покупця стосовно вартості технології, яка продається;
в) необхідність контролю за використанням чи перепродажем товару;
г) можливість ефективного застосування методу цінової дискримінації або перехресного субсидування (це робиться за допомогою трансфертних цін);
3) наявність сприятливих економічних факторів в країні, де планується організація виробничого процесу:
а) наявність природних ресурсів;
б) низька ціна робочої сили але наявність висококваліфікованих спеціалістів;
в) наявні обмеження імпорту.
Механізм, за допомогою якого ТНК конкурують на національних ринках з національними підприємствами називається «механізм трансфертних цін».
Трансфертні ціни – це ціни, що використовуються в рамках однієї ТНК.
Справа в тому, що не існує законодавства, яке забороняло б ТНК передавати товари між підрозділами за трансфертними цінами (обмежуються лише зловживання цим механізмом).
Трансфертні ціни мають два аспекти – внутрішній та зовнішній.
1) Внутрішній аспект полягає в тому, що трансфертні ціни виконують роль координатора комерційно-виробничої діяльності в межах ТНК.
2) Зовнішній аспект. Трансфертні ціни – це той інструмент, за допомогою якого ТНК намагається компенсувати негативний вплив зовнішнього середовища.
Отже, трансфертні ціни використовуються для:
1) зменшення суми надходжень, що оподатковується. Це можливо тоді, коли країна базування приймає рішення, що прибутки та інші форми доходів закордонних філіалів не оподатковуються до тих пір, поки ці прибутки не переведено на рахунок материнської компанії. Якщо ставка податку за кордоном нижча, ніж в країні базування, то тоді материнська компанія зацікавлена в переводі частини своїх доходів в філіали. Таким чином материнська компанія знижує ціни на експорт товарів та послуг, що йдуть до закордонного філіалу.
2) зменшення сум сплачуваних податків, що встановлюються за експорт чи імпорт. Досягти цього можна шляхом заниження цін на комплектуючі частини, які постачаються через кордон між філіалами та головною компанією.
3) подолання обмежень на репатріацію прибутків, що впроваджуються приймаючою країною з метою скорочення дефіциту платіжного балансу. В цьому випадку товари постачаються за вищою ціною до філіалу-споживача в країні, що застосувала валютні обмеження.
4) коли національна валюта країни, куди здійснюються прямі іноземні інвестиції, схильна до знецінення.
В 1971 році Херст запропонував модель, що описує ситуацію, коли материнська компанія експортує товари в країну, де знаходиться її філіал.
Прибуток материнської компанії до оподаткування: EP=SP+AX+CP
де SP – внутрішні продажі,
AX – експорт до філіалу, помножений на трансфертні ціни (A – трансфертна ціна, X – обсяг експорту),
CP – внутрішні витрати.
Прибуток закордонного філіалу: EH=SH-AX-CH
де SH – внутрішні продажі,
AX – сума імпорту, що надходить від материнської компанії.
CH – внутрішні витрати.
Якщо в цю модель ми введемо державу базування материнської компанії, яка вводить податок на доход (TP), а також приймаючу країну, яка також вводить податок на доход (1 TH) та митний тариф (t), то отримаємо:
прибуток материнської компанії: EP=(1-TP)(SP+AX+CP)
прибуток закордонного філіалу: EH=(1 - TH) (SH - (1+t)AX - CH)
Якщо ми приплюсуємо ці два рівняння, то отримаємо загальний прибуток корпорації.
Спробуймо дослідити взаємозалежність між трансфертними цінами та рівнем податків. Для цього виявимо взаємозв’язок між податком на доход та митом:
Ліва частина в цьому виразі – це відносний диференційний податок. Якщо відносний диференційних податок більший, ніж ставка мита, то тоді будуть використовуватись високі трансфертні ціни на експорт із країни базування в країну філіалу, тому що економія по сплаті податків в країні філіалу перевищує виплати по митам.
І навпаки, якщо відносний диференційний податок менший, ніж рівень митного податку, то тоді будуть використовуватись низькі трансфертні ціни тому, що економія по сплаті митного тарифу перевищує виплати по податкам на доход в країні філіалу.
В обох цих випадках ТНК буде зловживати трансфертними цінами.
Зловживання трансфертними цінами – це встановлення цін на рівні, що не відповідає ринковим цінам.
Практика показує, що чим нижчий рівень розвитку країни, тим частіше корпорації зловживають трансфертними цінами через існування великої кількості обмежень на репатріацію прибутків, нестабільність валюти. Проте існує таке зловживання і в розвинених країнах. Так, збитки США від зловживання трансфертними цінами оцінюється в 25 млрд. в рік.
Розглянемо позитивні і негативні наслідки для країн базування та реціпієнту більш детально.
Нехай ТНК вирішує відкрити філіал в іншій країні. Назвемо країни так: країна А – країна базування, а країна Б – країна-реципієнт.
Позитивні наслідки для країни А:
1) збільшення експортних надходжень в країні А в результаті поставок в країну Б обладнання, комплектуючих, сировини, товарів.
2) скорочення імпорту в країну А різноманітних ресурсів, які використовувалися раніше для виробництва цих товарів;
3) збільшення фінансових надходжень до країни А в результаті переказу на рахунок материнської компанії частини прибутків закордонного філіалу, а також оплати філіалом ліцензій та патентів.
Негативні наслідки для платіжного балансу країна А:
1) відплив капіталу до країни Б для фінансування створення та діяльності філіалу в країні Б;
2) скорочення експорту країни А до інших країн, оскільки цей товар виробляється в країні Б;
3) можливе зростання імпорту за рахунок ввозу в країну А того товару, що виробляється в країні Б.
Розглядаючи вплив ТНК на платіжний баланс при відкритті філіалу в країні Б, слід зауважити, що у короткостроковому плані позитивний вплив на платіжний баланс має країна Б, а в довготерміновому платі позитивний вплив має країна А.
Закордонні інвестиції можуть мати негативний вплив на країну А, коли вони ведуть до зменшення виробництва в країні А, а значить і до збільшення безробіття.
Слід зауважити, що негативні впливи на країну А існуватимуть лише в тому випадку, якщо ринок країни А не насичений тим товаром, що виробляє ТНК.
Позитивні наслідки для країни Б:
1) завдяки отриманим капіталам та технологіям в країні Б створюється оптимальна комбінація факторів виробництва;
2) підвищення рівня кваліфікації робочої сили;
3) збільшення експорту із країни Б.
Негативний вплив на країну Б:
1) збільшення імпорту за рахунок комплектуючих виробів та сировини;
2) перехоплення висококваліфікованої робочої сили від національних підприємств до ТНК;
3) гальмування розвитку національних підприємств внаслідок невпевненості в успіху конкуренції з іноземними компаніями;
4) погіршення платіжного балансу внаслідок переводу прибутків іноземному інвестору.
Переваги ТНК:
1) можуть відмовившись від капіталовкладень, що веде до негативних наслідків фяк в економічному, так і соціальному плані;
2) сприяють економічному розвитку приймаючих країн;
3) ТНК завжди можуть розраховувати на підтримку своїх національних урядів (урядів країни базування);
4) позиції ТНК у відносинах з приймаючою країною можуть посилюватися, якщо певні дії уряду відштовхують інших інвесторів.
Правила міжнародного інвестування.
Кожна країна самостійно регулює діяльність транснаціональний корпорацій. В рамках ООН в 70-х роках був створений центр по ТНК, який вивчав цей феномен, і займався розробкою кодексу поведінки ТНК. В цілому цей кодекс не був прийнятий, але результатом роботи цього центру було створення 4-х головних правил інвестування.
Головна ідея цих правил – максимально забезпечити свободу міжнародної міграції капіталу та лібералізацію національних ринків.
Перше правило – правило входу. Якщо ТНК дотримаються певних правил, то їм дозволяється створювати філіали та інші компанії та території інших незалежних держав, і для цього їм не повинні чинити перешкод (у вигляді дозволів тощо). Але в більшості випадків, уряд може регламентувати сфери, де іноземному капіталу забороняється відкривати філіали, або встановлювати обмеження діяльності іноземного капіталу.
Друге правило – справедливий та недискримінаційний режим. Це правило передбачає надання іноземним інвестором правового режиму не менш сприятливого, аніж національним інвесторам. Це також означає свободу репатріації прибутків, заробітних плат та інших платежів.
Третє правило – правило припинення контракту. Це правило визначає право приймаючої країни в односторонньому порядку націоналізувати філіал ТНК за умови дотримання діючого законодавства і виплатити іноземному інвестору нормальну компенсацію5.
Четверте правило – врегулювання суперечок. Для врегулювання суперечок ТНК і представники приймаючої країни мають сісти за стіл переговорів і вирішити суперечливі питання. При необхідності може бути застосоване право країни базування або міжнародний арбітраж.
1 На погляд ООН, мінімальна кількість країн діяльності корпорації для того, щоб її можна було віднести до міжнародної корпорації, становить 6 країн.
2 Лідером по цьому показнику є швейцарська фірма Nestle, яка 98% товарів реалізує за кордоном.
3 Відкритий ринок має певні недоліки: державне втручання, податки, зміни кон'юнктури тощо. І для того, щоб мінімізувати витрати і ризики, ТНК формують свій внутрішній ринок.
4 Еклектизм (від грецького “eklektikos” — той, що вибирає), механічне поєднання різнорідних, часто протилежних принципів, поглядів, теорій, художніх елементів і т.п. («Большой энциклопедический словарь»)
5 Компенсація вважається нормальною, якщо вона є достатньою, тобто виплачується ринкова вартість іноземних активів. Виплати також вважаються нормальними, якщо вони здійснюються ефективно, тобто виплачуються у тій валюті, яка задовольняє іноземного інвестора. Виплата вважається швидкою, якщо гроші переводяться чітко з погодженим графіком (у випадку затримки приймаюча країна виплачує відсотки).
Copyright © by Заблоцька Р.О. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.
All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.
Сторінка
За останні роки спостерігається швидке зростання прямих закордонних інвестицій. Наприклад, в 1998 році зростання обсягів прямих закордонних інвестицій у світі становило 38,8% порівняно з 1997 роком. Лише за 2 роки (1997-1998) обсяг експорту прямих закордонних інвестицій збільшився з 380 млрд. доларів (1996 рік) до 649 млрд. доларів (1998 рік). Причому слід врахувати, що цей високий рівень був досягнутий незважаючи на існуючі кризові явища:
1) рецесія в Азії (уповільнення темпів економічного розвитку);
2) нестабільність на фінансових ринках в Азії;
3) зменшення росту світової торгівлі і відповідно падіння світових цін на товари (особливо це стосується нафти).
В результаті темпи зростання світової економіки знизилися з 3,4% в 1997 році до 2 % в 1998 році. Парадокс росту прямих закордонних інвестицій на фоні кризових явищ можна пояснити так:
1) у 1998 році зростання обсягів прямих закордонних інвестицій був сконцентрований у промислово-розвинутих країнах.
У цих країнах темпи економічного росту у 1998 році залишалися більш-менш стабільними (2.5% у 1996 році, 2.7% у 1997 році, 2.3% у 1998 році). Ефекти рецесії в економіці Японії компенсувалися ростом промислового виробництва у США та країн ЄС. Експорт прямих інвестицій із промислово-розвинутих країн склав у 1998 році 595 млрд. доларів. Це на 46% більше, ніж у 1997 році. Імпорт прямих закордонних інвестицій в промислово-розвинутих країнах в 1998 році становив 460 млрд. доларів, що на 68% більше, ніж у 1997 році.
2) економічна ситуація в країнах, що розвиваються.
Темпи економічного росту цих країн знаходилися на рівні 1.5%, але основна частина цього росту припадає на Китай. Вперше за 10 років темпи економічного росту в країнах, що розвиваються, були нижчі за темпи економічного росту в промислово-розвинутих країнах. Падіння темпів зростання в країнах, що розвиваються, впливало на обсяг закордонних інвестицій.
В країнах, що розвиваються, в 1998 році обсяг прямих закордонних інвестицій становив 166 млрд. доларів, що на 4% менше в 1997 році (173 млрд. доларів).
Фактори, що впливали на зменшення інвестицій в країнах, що розвиваються:
а) девальвація валют країн, що розвиваються;
б) фінансова криза в Південній Азії.
3) На 48 найменш розвинених країн припадає менше