Інтерактивні методи навчання на уроках анлійськой мови

Вступ

Одним із пріоритетних напрямів реформування освіти, висунутих Державною національною програмою «Освіта. Україна XXI ст.», визначено необхідність «досягнення якісно нового рівня у вивченні іноземних мов». Іноземна мова – це не просто навчальний предмет. На відміну від інших академічних предметів, це ціла галузь, оскільки розкриває перед людиною скарбницю іншомовної культури, нові стилі життя. Інтеграція України у світову спільноту потребує досконалого володіння іноземними мовами. Тому оволодіння іноземними мовами визначене як один з пріоритетних напрямів реформування освіти. Формування свідомості в процесі вивчення іноземних мов відбувається шляхом розкриття способів мислення. Специфіка іноземної мови як навчального предмета полягає в тому, що спілкування є не лише кінцевою метою навчання, а й засобом її досягнення. Саме Вчитель робить усе можливе і неможливе для цього. Творча особистість Учителя – необхідна умова реформування освіти. Учитель, який творчо реалізує свої педагогічні здібності, розвиває й укріплює внутрішній потяг до самовдосконалення вбачає сенс не тільки в самостійному творчому пошуку. Під час праці він формує в учнів:

культуру навчальної праці;

реалізує принцип переконаності учнів у дієвості та необхідності знань;

розвиває самостійність учнів як засіб їх інтелектуального розвитку;

навчає вміння самостійно регулювати свою розумову діяльність;

навчає таких прийомів мислення, як порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових зв'язків;

мотивування оцінки ситуацією успіху, просування учня у творчому пошуку;

створює необхідну психологічну атмосферу підтримки та розвитку особистості.

Оскільки мова залишається єдиною універсальною базою мислення, знання іноземної мови слід розглядати з погляду вдосконалення інтелектуальних здібностей (пам'яті, уяви, критичного, логічного, креативного мислення). Творчість є найвищим виявом розвитку людського розуму. Творча здібність – це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду. Завдяки творчій діяльності в дитини розвивається здатність самостійно реалізувати свої можливості. А самореалізація веде до особистісного зростання. Реалізація ідеї неможлива без розробки та впровадження відповідних технологій навчання. Школа має бути не підготовкою до життя, школа має бути життям. Досягнути цього можливо, створюючи інтерактивне середовище.

Мета дослідження. З'ясувати наскільки інтерактивні технології навчання та колективного творчого виховання відповідають сучасним вимогам гуманізації освіти та потребам суспільства, наскільки вмотивоване їх застосування під час уроків іноземної мови.

Завдання дослідження.

Зацікавити учнів до вивчення англійської мови з використанням інтерактивних методів навчання, розвивати емоційні відгуки учнів до таких уроків, вчити розуміти їх зміст.

Описати методичні прийоми, зміст та відповідність використання інтерактивних методів навчання на уроках англійської мови.

Визначити характер впливу роботи з інтерактивними методами на рівень знань учнів.

У додатках запропонувати розробки уроків англійської мови з використанням інтерактивних методів навчання.

Об'єкт дослідження: процес навчання.

Предмет дослідження: комплекс вправ і даний предмет.

Методи дослідження: моделювання, мовне спостереження, експеримент.

Гіпотеза: на уроках з англійської мови можливо формувати високий рівень знань в учнів, їх самореалізації та вдосконалювати інтелектуальні здібності при умові:

творчого реалізування педагогічних здібностей вчителя та створюючи ним інтерактивне середовище на уроках;

активного застосування інтерактивних методів навчання на різних етапах уроку, які сприяють досягненню якісно нового рівня у вивченні іноземних мов.

1. Інтерактивне навчання – технологія успіху в сучасному навчанні

1.1 Сутність інтерактивного навчання

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку, варто з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняти його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Я. Голант ще в 60-х рр. XX ст. охарактеризував три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Він виділяв активну й пасивну моделі залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін «пасивна» є умовним, оскільки будь – який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта – учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе.

У такій класифікації Я. Голант швидше використовує «пасивність» як визначення низького рівня активності учня, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності й творчості.

До цієї класифікації можна додати інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності та особливості.

У пасивній моделі навчання учень виступає в ролі «об'єкта» навчання. Він повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника. До відповідних методів навчання належать ті, за якими учні лише слухають і дивляться (лекція – монолог, читання, пояснення, демонстрування й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

Активна модель навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

Слово «інтерактивний» означає здатний до діалогу. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації навчальної діяльності, яка має конкретну, передбачену мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умова постійної, активної взаємодії усіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Інтерактивне навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу вчителю стати лідером колективу.

Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншим, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Інтерактивне навчання – це діалогічне навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя й учня.

Мета інтерактивного навчання – створити комфортні умови навчання, за яких учень відчуває успішність, свою інтерактивну досконалість, що робить продуктивним сам освітній процес.

Переваги інтерактивного навчання перед традиційним:

у роботі задіяні усі учні класу;

учні навчаються працювати у команді;

формується доброзичливе ставлення до опонента;

кожна дитина має можливість пропонувати свою думку;

створюється «ситуація успіху»;

за короткий час опановується велика кількість матеріалу;

формуються навички толерантного спілкування;

вміння аргументувати свій погляд, знаходити альтернативне рішення проблеми.

Призначення інтерактивного навчання – передати знання і усвідомити цінність інших людей. Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах і мікрогрупах. Оптимальний склад групи -4–6 осіб. Риси інтерактивного навчання:

двобічний характер;

спільна діяльність учителя й учнів;

керівництво процесу вчителем;

спеціальна організація та різноманітність форм;

інформаційна прогалина;

цілісність та єдність;

мотивація та зв'язок з реальним життям;

виховання та розвиток особистості учнів одночасно з процесом засвоєння нових знань.

Організація інтерактивного навчання передбачає використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих ситуацій, створення проблемних ситуацій.

1.2 Групова та кооперативна форми організації діяльності учнів на уроці

Групова (фронтальна) форма організації навчальної діяльності учнів передбачає навчання однією людиною (здебільшого вчителем) групи учнів чи цілого класу. За такої організації навчальної діяльності кількість слухачів завжди більша, ніж тих, хто говорить. Усі учні в кожен момент часу працюють разом чи індивідуально над одним завданням із наступним контролем результатів.

Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності учнів – це форма організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність груци. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дозволяє реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями високих результатів засвоєння знань та формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується з традиційними формами і методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

Абрахам Маслоу твердить, що в людини переважають дві потреби – потреба до постійного росту й потреба бути в безпеці. Людина, яка повинна вибрати між цими двома потребами, обирає потребу в безпеці. Потребу бути в безпеці необхідно задовольняти скоріше, ніж потребу в особистісному зростанні, у відкритті нового. Згідно з Маслоу, зростання відбувається невеликими «кроками», і «кожен крок уперед можливий лише тоді,

коли забезпечується почуття безпеки, коли рух у невідоме відбувається із безпечного домашнього порту».

Один із найважливіших способів досягнення безпеки – це поєднатися з іншими людьми, залучитися до групи. Почуття групової належності дає учням змогу подолати труднощі, які постають на їхньому шляху. Коли діти навчаються разом з іншими, вони відчувають істотну емоційну та інтелектуальну підтримку, яка дає їм можливість вийти далеко за рамки їх нинішнього рівня знань і вмінь.

Джером Брюннер визначив соціальний бік навчання: «Людина повинна відповідати за інших, діяти разом у напрямку досягнення мети». Це він називає взаємодією. Брюннер вважає взаємодію основою активного навчання: «Де необхідні спільні дії, де потрібна взаємодія, щоб досягти поставлених групових цілей, відбувається процес залучення індивіда до навчання, вироблення компетентності, яка необхідна для групи».

Концепції Маслоу та Брюннера лежать в основі розробки методів спільного кооперативного навчання (ґрунтуються на колективних формах організації навчальної діяльності учнів), таких популярних нині в освітніх колах США.

Загальнокласну роботу, яка поширена в сучасній українській школі, не можна назвати колективною перш за все тому, що при загальнокласній роботі учні не мають спільної мети. Адже вчитель ставить перед дітьми не спільну, а однакову для всіх мету. Внаслідок цього в учнів виробляється ставлення до навчальної діяльності не як до спільної і творчої праці, а як до чогось індивідуального й обов'язкового. Діяльність, спрямована на досягнення спільної мети, об'єднує, а однакової – викликає конкуренцію, змагання.

Спільну мету легко відрізнити від однакової для всіх. Якщо завдання, поставлене вчителем, може виконати кожен учень самостійно, то така мета однакова для всіх. А якщо за певний, вказаний проміжок часу завдання можуть виконати лише всі учні спільними зусиллями, то така мета є спільною. Одна людина досягти її не в змозі.

Навчальна мета може бути спільною в тому випадку, коли в ході навчання, окрім засвоєння нових знань, умінь і навичок, група учнів навчає кожного свого члена. Це передбачає систематичну участь кожного учня в навчанні всіх.

На традиційному уроці найчастіше використовують групову (фронтальну) форму організації навчальної діяльності учнів. Усі спроби осучаснити класно-урочну систему, позбавити її притаманних їй недоліків були пов'язані з використанням у рамках уроку ще й парної та колективної форм.

Групову роботу організовуємо тоді, коли:

завдання досить об'ємне та потребує розподілу праці;

бракує літератури для опрацювання матеріалу з усіма учнями;

прагнемо надати можливість висловитися максимальній кількості дітей, а час робити обмежений;

необхідно зібрати думки багатьох для узагальнення;

хочемо надати нагоду дитині уникнути страху виступати перед великою аудиторією;

маємо на меті, щоб дитина вчила дитину;

учитель має потребу працювати з малою групою дітей, якій необхідна допомога в засвоєнні конкретних знань і вмінь;

прагнемо задовольнити потреби групи чи однієї особи в поглибленій роботі над проблемою, котра зацікавила.

Співробітництво (кооперація) – це спільна діяльність для досягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх інших членів групи. Кооперативним навчанням називається такий варіант його організації, за якого учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів. Ідея проста. Одержавши інструкції від учителя, учні об'єднуються в невеликі групи. Потім вони виконують отримане завдання – поти, поки всі члени групи не зрозуміють і не виконають його успішно. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди.

У результаті виграють усі («Твій успіх іде на користь мені, а мій – на користь тобі»), учні усвідомлюють, що всі члени групи приречені на загальну долю («Або ми потонемо, або випливемо, але – разом»). Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, а й зусиллями його товаришів («Ми не можемо обійтися без тебе»). Усі члени групи пишаються успіхами один одного і разом святкують перемогу, коли один із членів групи удостоюється похвали за особливі досягнення («Ми всі поздоровляємо тебе з успіхом!»). У ситуаціях кооперативного навчання існує позитивна взаємозалежність цілей, що досягаються учнями: вони розуміють, що можуть досягти свої особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші по групі також досягнуть успіху.

Успіх члена команди при презентації результатів дослідження групою якоїсь теми, наприклад «Захист навколишнього середовища», залежить як від його особистих зусиль, так і від внеску інших членів групи, що допомагають йому знаннями, уміннями і практичними можливостями. Жоден член групи наодинці не має всієї інформації, уміння чи можливості, необхідних для того, щоб забезпечити успіх групової діяльності.

Навчальні цілі учнів можуть бути структуровані по-різному: одні стимулюють спільні зусилля, другі – конкуренцію, треті – тільки зусилля окремої особистості. На відміну від ситуації кооперативного навчання, ситуація конкуренції виникає, коли учні змагаються один з одним, щоб досягти мети, що насправді досяжна тільки для одного чи кількох учнів. У конкуренції присутня негативна взаємозалежність між цілями, що 1 досягаються. Учні розуміють, що вони досягають свої цілей | тільки за умови, що інші учні класу зазнають невдачі. Здійснюється нормативна оцінка власних досягнень. У підсумку – і учні або ретельно працюють, щоб перемогти інших однокласників, або, махнувши рукою, відступають, оскільки не вірять, що і в них є шанс на перемогу. В індивідуалістській навчальній ситуації учні трудяться поодинці, щоб досягти цілей, що ніяк не і співвідносяться з цілями однокласників. Цілі, до яких прагнуть учні, незалежні одна від одної. Учні розуміють, що їхні успіхи ніякою мірою не залежать від діяльності товаришів. Як результат вони зосереджуються винятково на власних інтересах і персональному успіху, а успіхи і невдачі інших ігнорують як те, що не має ніякого значення.

Зарубіжні дослідження кооперативного, конкурентного й, індивідуального навчання мають довгу історію і, безсумнівно, вказують на те, що співробітництво, порівняно з конкуренцією й індивідуальними зусиллями, приводить до:

а) більш високих досягнень і більшої продуктивності;

б) більш турботливих, чуйних і відданих взаємин;

в) більшого психологічного здоров'я дітей, соціальної компетентності і самоповаги.

Позитивний ефект, що має співробітництво для досягнення багатьох важливих результатів, робить кооперативне навчання одним з найбільш цінних інструментів в арсеналі педагога.

Педагоги самі себе обманюють, якщо думають, що добрих намірів і відповідних вказівок, типу «працюйте разом», «співробітничайте» і «будьте єдиним колективом», буде досить, щоб В члени групи дійсно почали працювати спільно. Об'єднавши учнів у групи і поставивши їм завдання працювати разом, не можна розраховувати, що це само собою

приведе до спільної діяльності. Не всі групи є групами співробітництва. Об'єднання в групи цілком може закінчитися конкуренцією, причому в тісному просторі, або приведе до окремої, індивідуальної діяльності, що перемежовується з розмовами. Організувати урок таким чином, щоб учні дійсно працювали в режимі співробітництва, можна лише розуміючи, які компоненти запускають механізм співробітництва.

Оволодіння суттєвими компонентами співробітництва дає можливість вчителям:

4 навички в той момент, коли організовуються подібні уроки. Такі соціальні здібності необхідно розвивати в учнів так само цілеспрямовано й акуратно, як і академічні навички;

4 навички керівництва, прийняття рішень, вироблення довіри, спілкування й улагоджування конфліктів;

дають учням можливість успішно справитися як із процесом групової роботи, так і з виконанням академічного завдання. Оскільки співробітництво і конфлікт нерозривно пов'язані процедури, то навички конструктивного розв'язання конфліктів особливо важливі для довгострокового успіху при кооперативному навчанні.

П'ятим основним елементом кооперативного навчання є обробка (аналіз, опрацювання) даних про роботу групи. Таке опрацювання відбувається, коли члени групи обговорюють, наскільки успішно вони досягають свої цілей і наскільки успішно вони підтримують ефективні робочі стосунки.

Група повинна розібратися, які дії окремих її членів корисні, а які марні, і прийняти рішення про те, як варто поводитися надалі: що залишити і що змінити у своїй поведінці. Підвищення ефективності процесу навчання відбувається завдяки ретельному аналізу того, як співпрацюють члени групи, і визначенню способів поліпшення ефективності цієї роботи.

Кооперативне навчання може здійснюватись не тільки в групах, а й у парах. Пара є різновидом навчального колективу, де відбувається взаємонавчання. Взаємодія учнів у парі, порівняно з групою, має свої особливості, які позначаються на організації діяльності, але за механізмами впливу на розвиток дітей є значною мірою подібною до групової діяльності. Робота в парах застосовується і як окрема самостійна технологія навчання, і як підготовчий етап до роботи в групах, який допомагає розвинути в учнів комунікативні та інші вміння і навички.

Така групова навчальна діяльність сприяє формуванню у школярів позитивного ставлення до навчання, розвиває вміння пристосовуватись до умов роботи в групі і забезпечує високу загальну активність учнівського колективу. Крім того, саме групові форми організації навчальної діяльності є надзвичайно важливими для широкого та ефективного використання інтерактивних технологій. Кооперативне навчання дає можливість всім учням активно працювати на уроці, застосовувати на практиці уміння активного слухання, сприяє виробленню спільної думки в ситуації, менш напруженій, ніж робота у великій групі. Невимушена обстановка в малій групі сприяє розвиткові у сором'язливих учнів навичок міжособистісного спілкування. Крім того, технології кооперативного навчання вчать учнів уникати конфліктних ситуацій при вирішенні спірних питань.

Дискусії в малих групах стимулюють роботу командою. Потік ідей допомагає учням бути корисними один одному. Висловлення думок дає їм змогу відчути їхні власні ресурси та зміцнити їх.

Сутнісним є встановлення міцного контакту між учителем і класом, а також між учнями.

Отже, основними ознаками кооперативної групової роботи є:

1. Поділ класу на групи для досягнення конкретного навчального результату.

Склад групи не може бути постійним протягом тривалого часу. Він змінюється залежно від змісту і характеру навчальних завдань, що необхідно виконати.

Кожна група розв'язує певну проблему, визначену завданням, яке може бути:

за складністю однаковим для гетерогенних (складаються з учнів з різним рівнем пізнавальних можливостей) група диференційованим для гомогенних (складаються з учні) приблизно рівних за пізнавальними можливостями);

за змістом та навчальною метою однаковим для всіх груп (не залежно від складу групи);

за змістом взаємодоповнюючим або послідовно пов'язаним;

завданнями інших груп за логікою матеріалу, що дозволяє вивчити проблему з різних боків;

способом (процедурою) виконання різним або однаковим. Завдання в групі виконується таким способом, щоб можна врахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного члени й групи в цілому.

Групам з непарною кількістю властива краща спроможність вибратися з глухого кута.

Групи з двох осіб (пара) – високий рівень обміну інформацією і низький рівень незгоди. Але якщо в такій групі запанують емоції, ситуація може зайти в глухий кут, бо тут відсутня третя людина для примирення.

Групи з трьох осіб – найбільш стабільні групові структури випадкових змінних коаліцій, але двоє сильніших у цій групі можуть домінувати над третьою людиною. П'ять осіб – оптимальний розмір навчальної групи. Він досить великий для групової стимуляції і досить малий для особистого визнання. Співвідношення 2:3 забезпечує, меншість підтримкою.

Об'єднання в групи може здійснюватись вчителем (здебільшого на добровільній основі, за результатами жеребкування) або самими учнями за власним вибором. Існує багато ефективних способів об'єднання учнів у групи.

Можна заздалегідь скласти список і вивісити його в класі ще до уроку. У цьому випадку вчитель контролює склад групи.

Можна попросити учнів розрахуватися на «перший, другій…», об'єднати їх за порами року, квітками тощо (замість номерів можна використовувати різнобарвні картки, різноманітні предмети тощо).

В окремих випадках учитель може зберегти групу, яка вже почала працювати над проблемою, на кілька уроків у постійному складі або виділити постійно (на певний час) діючу групу експертів, спостерігачів тощо. Треба тільки пам'ятати, що демократичність інтерактивного навчання, його особистісна орієнтованість потребують обов'язкового залучення учнів до організації їхньої діяльності, тобто обговорення з ними можливого складу груп, процедур групової діяльності, її очікуваних результаті» і досягнення демократичної згоди між учнями і вчителем на ВОІХ етапах навчально-виховного процесу.

Отже, групи можуть бути гомогенними (однорідними), тобто об'єднувати учнів з спільними ознаками, наприклад за рівнем знань та позаурочної інформації з предмета, або гетерогенними (різнорідними). Бажано об'єднувати в одну групу сильних, середніх і слабких учнів. У різнорідних групах стимулюється творчо мислення й інтенсивний обмін ідеями.

Таким чином, використання групових форм організації діяльності учнів у рамках класно-урочної системи навчання дає змогу позбутися деяких її вад і є однією з умов використання інтерактивних технологій навчання.

Структура інтерактивного уроку.

Мотивація (мета етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до теми).

Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів (забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, що вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає учитель).

Надання необхідної інформації (дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання).

Інтерактивна вправа (центральна частина, її мета – засвоєння навчального матеріалу, досягнення результату).

Підбиття підсумків (рефлексів), оцінювання результатів уроку.

На кожному з даних етапів можна використовувати різноманітні інтерактивні технології та вправи.

Мотивація	«Незакінчені речення» «Мікрофон» «Мозковий штурм» «Асоціативний кущ»
Надання необхідної інформації	«Мікрофон» Робота в парах та малих групах
Інтерактивна вправа (центральна частина)	«Ажурна пилка» «Займи позицію» «Ситуативне моделювання» Метод «Прес» «Два – чотири – усі разом» «Акваріум» «Навчаючи – вчуся» «Дискусія» Навчальна гра Робота в парах та малих групах
Підбиття підсумків	«Мікрофон» «Мозковий штурм» Робота в парах «Дерево рішень» «Займи позицію»

Такі підходи до навчання не є абсолютно новими для української школи. Частково вони використовувалися в перші десятиріччя минулого століття і були поширені в педагогіці та практиці української школи ще в 20-і роки – роки масштабного реформування шкільної освіти.

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського творчості вчителів – новаторів 70–80-х рр. Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших.

Незважаючи на те, що інтерактивні технології – це форма організації пізнавальної діяльності, що дає змогу створити комфортні умови навчання, за яких учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, вони мають свої слабкі сторони:

для вивчення навіть невеликого за обсягом матеріалу витрачається багато часу;

результати роботи учнів не завжди виявляються ефективними, і їх складно передбачити. Часто виникає необхідність подальшої корекції знань, умінь та навичок.

Щоб уникнути труднощів, які виникають під час застосування інтерактивних технологій, слід пам'ятати наступне:

елементи інтерактивних технологій варто вводити в практику роботи поступово, враховуючи вікові особливості молодших школярів, адже ці технології передбачають зміни звичайного ходу уроку;

підготовка до уроків за інтерактивними технологіями потребує від учителя й учнів значної кількості часу;

інтерактивні технології не повинні стати самоціллю – вони мають бути засобом для створення комфортної атмосфери, яка дасть змогу реалізувати особистісно орієнтований підхід у навчанні.

Розвиток науки і техніки дав учителям та учням нові форми комунікації, нові типи розв'язання абстрактних і конкретних завдань, перетворюючи вчителя з авторитарного транслятора готових ідей у натхненника інтелектуального та творчого потенціалу учня. Майбутнє за системою навчання, що складалося б у схему «учень – технологія – учитель», за якою викладач перетворюється на педагога – методолога, технолога, а учень стає активним учасником процесу навчання.

Понад дві тисячі років тому видатний китайський педагог Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Ті три прості твердження обґрунтовують необхідністю використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова видатного педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

1.4 Керування процесом виконання завдань

Щоб добре запланувати всі завдання вчителю варто пам'ятати такі «правила» групової роботи:

Необхідний вступ до кожного виду роботи. Вступом може бути навіть коротке, але точне пояснення. Вступ пояснює мету, завдання та форму представленої роботи, спосіб оцінювання.

Необхідно пояснити учням, яку користь приносить – робота в групах. У групах учні мають нагоду практично вправлятися у вмінні вживати різні форми та функції мови. Не всі учні люблять говорити перед класом, боячись допустити помилку. У малих групах можна це робити «безпечніше».

Варто навести приклади виконання завдання. Якщо завдання нове для учнів і може бути для них важким, треба впевнитись, що всі діти зрозуміли, чого від них очікують.

Слід подати чіткі та детальні інструкції (вказівки).

Поділити клас на групи.

Перевірити, чи всі учні зрозуміли завдання. У процесі роботи вчитель допомагає тим учням, які цього потребують: дає консультації, підбадьорює, спрямовує думки у необхідне русло.

Слід організувати презентацію групової роботи. Усі учні мають отримати можливість задавати питання до звітуючої групи та звертатися за додатковими поясненнями. Це дає змогу побачити, як працювали інші. Учитель підтримує кожну групу, яка презентує виконане завдання позитивними схваленнями.

Необхідно підготувати класну кімнату. У членів групи має бути можливість, сидячи разом, віч-на-віч, обмінюватися думками, передавати один одному інформацію з теми. Не заважаючи роботі інших груп, вести обговорення. У той же час учитель повинен мати змогу легко підійти до кожної з груп, що працюють.

Варто роз'яснити учням критерії оцінювання якості виконаної ними роботи. До початку заняття учнів знайомлять з критеріями оцінки їхньої праці. Оцінювання можна використовувати для трьох цілей:

щоб спонукати дитину до кращої роботи;

щоб встановити, що дитина знає або не знає, уміє або не вміє, у чому учневі треба допомогти;

щоб встановити результати засвоєних знань, умінь, навичок у процесі роботи.

Учням на уроках подобається така форма оцінювання, як складання «Flower». Весь клас має 5 однакових завдань, на дошці 6 намальованих кружечків (для 6 груп).

Поступово, по мірі виконання завдання, представники з кожної групи малюють на кружечку пелюстки. Якщо група виконала завдання повністю, утворюється квітка.

Після кожного групового заняття вчитель має попросити учнів оцінити свій персональний внесок у роботу групи, а також досягнення цілої групи з метою обговорення результатів на уроці.

Групова робота.

Were we divided the opinions?

Did we tell each other something pleasant?

Did we help other?

Were in a there all position to take part in work of group?

Як співпрацювали члени групи.

Imagine that your group has got a very tasty cake for your good work. Please, divide this cake above the members of your group according they work.

3. Я оцінюю мою роботу в групі.

Name

Date

Members of my group

I listened when other told.

I proposed my ideas.

I asked others about their ideas.

I divided of my equipment.

I asked my collaborators about help when I need it.

I helped somebody in my group.

I told others that I like their ideas.

I adhered to my order.

Отже, основними ознаками кооперативної групової роботи є:

поділ класу на групи для досягнення конкретного навчального результату; склад групи не може бути постійним на протязі тривалого часу – він змінюється залежно від змісту й характеру навчальних завдань, які необхідно виконати;

кожна група розв'язує певну проблему, визначену завданням;

завдання в групі виконується таким способом, щоб можна було враховувати й оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи та групи в цілому.

2. Застосування інтерактивних технологій на практиці

2.1 Інтерактивні технології кооперативного навчання

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку.

Магічні дрібнички

Намагайтеся ніколи не застосовувати слово «розподілятись», «розподіляти» дітей на пари, на трійки, на групи тощо. Пам'ятайте, учні об'єднуються. З об'єднаних учнів виростають дорослі, здатні об'єднуватися і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава або нація.

Усе, що пропонують учні, має бути прийняте й обговорене. Не слід казати їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», треба лише допомогти опрацювати інформацію і прийняти власні рішення. Спостерігайте, щоб ніхто з учнів не залишався поза обговоренням.

Рішення учнів повинні сприйматися серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення.

Деякі учні зразу готові активно працювати і в більшій групі, але дійсно ефективною групова робота буде в групі не більше 5–6 осіб. Більші групи потребують інших технологій.

Робота в парах

Фрагмент уроку в ІОкл.з теми «Why do people become ill?»

Уявіть собі, що сусід по парті збирається вступати до медичного навчального закладу. Допоможіть йому підготуватися. Повторіть хвороби та симптоми хвороби.

What diseases do you know?

I know many diseases: flue, pneumonia, rheumatism, mumps, ulcer and many