Позакласне заняття з виховання почуття патріотизму в дітей на тему "Державні символи України"

Державні символи України

Мета. Поглибити знання дітей про державну символіку України, виховати в учнів почуття патріотизму та любові до рідного краю. Сприяти розвитку інтересу до правознавства.

Оформлення. (у далині сцени прикріплено тризубець і слова):

Ні, не згине Україна!

Відродиться мила.

Свій народ вона до щастя

Піднесе на крилах.

Етапи проведення.

І. Підготовчий.

Ми з учнями домовилися про проведення свята, визначили тему та основний зміст заходу, розподілили ролі та обов’язки.

ІІ. Безпосередня підготовка до проведення.

Було проведено дві репетиції, підготоване оформлення сцени.

ІІІ. Проведення свята.

Після обіду всі діти зібралися в актовому залі, попередньо були запрошені класний керівник та вчителі. Діти організовано провели свято.

ІV. Підведення підсумків.

Оскільки всі діти в однаковій мірі брали участь у проведенні заходу, то враження, висловлені ними, виявилися позитивними і більшість дітей запропонували ще підготувати і провести день іменинника у подібній формі.

Хід заходу.

1-й ведучий.

Україно! Мій коханий краю,

Мати наша рідна і свята!

Небо чисте над тобою має,

Медом диха нива золота.

Ми з тобою завжди, Україно!

2-й ведучий.

Ми з тобою разом повсякчас,

Поки б’ється в грудях серце вірне

І допоки в душах жар не згас.

Мова наша ніжна калинова,

В серці у моєму ти завжди!

Я з тобою лину знову й знову

В майбуття омріяні світи...

1-й ведучий. Україна! Скільки глибини у цьому співочому слові...Це – золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес.

2-й ведучий. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, Карпатські верховини і донецькі простори, Полісся і Крим, біленькі полтавські хати і велич міських краєвидів – все це наша Україна.

1-й ведучий. Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле! Топталися по тобі орди чужинців, ворожі пазури роздирали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники у неволю.

2-й ведучий. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, шугали ненависні залізні круки, вирували нескінченні битви за твою свободу і честь.

1-й ведучий. Кістьми синів і дочок наша свята земля, щедро кров’ю і сльозами залита.

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми українці!

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми в Україні – таки ж український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

Я до себе кажу і до кожного з нас: «Говори!»

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати.

Запитаймо у себе: відколи і якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості свідомості наші збагнути не змога,

Чом солодший од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок од порога.

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...

Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

І тоді в мене ниє крамоли осколок тупий,

Мене думка одна обсідає і душить на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в орські степи,

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил,

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

2-й ведучий. Пройшло вже 15 років від дня, коли потоки людей під синьо-жовтими прапорами виповнювали майдани українських міст і сіл, святкували день Незалежності! Здавалося, назавжди щезає з нашої землі ненависницький, чужинський режим, що стільки років нищив народ український. У той день не одного українського серця торкнулася надія – вибороли осягнули свій історичний шанс! Починаємо будувати Соборну Самостійну Україну.

1-й ведучий. Шановні гості! Вашій увазі пропонується усний журнал «Державні символи України». Перша сторінка нашого журналу присвячена події, яка схвилювала весь світ – це проголошення незалежності України.

...Там упала бомба стопудова,

І земля розсипалась кущем.

Довго, довго зяяла пустиня,

Та весна взяла свої права.

Там розквітла квітка жовто-синя,

І сказала людям: «Я жива!»

Чому це весняним світлом

Людям осяяло лиця?

Зацвіла синьо-жовтим цвітом

України древня столиця.

Довго була в нарузі

Історія наша багата.

Шикуймося в лави, друзі!

Сестро, стань ближче до брата!

Будемо разом радіти,

Що дочекалися свята.

Візьміться за руки, діти,

Бедемо пісню співати.

Пісню слави полеглим,

Живим – відродження пісню,

Хоч і було нам нелегко,

Та ми народились не пізно.

Була велика руїна,

Було страждання безкрає,

Але – не вмерла Вкраїна,

Душа наша не вмирає!

2-й ведучий (зачитує). Акт проголошення незалежності України. Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависала була над Україною, в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року:

- продовжувати тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України

1-й ведучий (зачитує). Постанова Верховної Ради Української Соціалістичної Республіки

Про проголошення незалежності України.

Верховна Рада Української Соціалістичної Республіки постановляє: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.

З моменту проголошення незалежності чинним на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавтства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акту проголошення незалежності.

М. Київ

24 серпня 1991 року

Голова Верховної Ради Української РСР

Л. Кравчук

2-й ведучий. Здійснилася віковічна мрія українського народу, який сказав тверде і остаточне ТАК – 1 грудня 1991 року. Результати референдуму свідчили єдність всіх наших помислів і прагнень. Україна стала вільною! Слава ж нашій Україні – вільній, воскресаючій, соборній!

Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів.

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкільсь взялася міць шалена,

Як буря все живе схопила, пройняла.

І ось, дивись, - в руках знамена

І гімн побід співа невільна сторона.

1-й ведучий. Друга сторінка журналу присвячується нашій святині – Українському державному прапору.

«І стяг синьо-жовтий – над нивами і водами,

В небі твоїм на вітрах степових...»

Здійнявся вперше він над Галицько-Волинським

Князівством, що відтак об’єднує під ним

Ще й землю Київську наперекір дрібним

Сваркам і всупереч загарбникам чужинським.

Із воєводою Дмитром, як побратим,

Боровся мужньо він під натиском ординським,

Данило Галицький над орденом Добжинським,

Під стягом переміг небесно-степовим,

У синім кольорі була ознака миру,

А в жовтому народ плекав велику віру

На власний розвиток, просвіту міст і сіл.

Прапор відомий з античних часів. Древні стяги були у великій шані на Русі ще за часів язичництва, а після впровадження християнства вони освячувалися образом животворного Христа.

Значення стягів, як святині, зростає – жодне військо без прапора не вирушало у похід і не виступало в бій.

Історичні джерела донесли до нас скупі відомості про кольори прапорів Київської Русі. У 1910 році синій і жовтий кольори називали державними кольорами Давньої Русі, спадкоємицею якої була передусім Україна.

Одна з версій щодо давньої української традиції поєднання жовтого й синього кольорів . Згідно з нею, слово «хохол», яким дехто зневажливо називає українців, - монгольського походження «хох» - означає синій, голубий, небесний, «улу» - жовтий. Кінцева голосна редукується – маємо теперішнє звучання – хохол.

Для нашої, залитої світлом країни, жовтий і синій кольори були і є найбільш підхожі. Це чудесно зрозумів наш простий український народ, вимальовуючи свої хати спершу в синє, а з затилля в жовте. Ці кольори давала народові любов до природи, яку він бачив сам в жовтій і лазуровій окрасці: золотистий степ, синє небо, синє море, ріки з жовтими очеретами і рудими скелями.

Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

«...Бій одлунав. Жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов... ». Кожен, безперечно, пам’ятає ці слова з балади В. Сосюри. Адже саме з цього твору більшість громадян України вперше дізналися про саме існування національного прапора своєї держави. Прапори, як нас вчили, ворожого, націоналістичного, бо під ним, мовляв, воювали проти радянської влади й народу петлюрівці й бендерівці.

Досі не стерлося відчуття в ті дні, коли „стало можна”. Ідеш вулицею, уздовж якої, а також на будинках, тріпочуть на вітрі синьо-жовті прапори – аж душа завмирає від великої радості й превеликого щастя. Не вистачило лише невеликої формальності, але і вона тепер відпала. 28 січня сесія Верховної Ради нашої республіки більшістю голосів проголосила синьо-жовтий прапор Державним прапором України. Це велика подія і велика наша перемога. Ревно ж бережімо нашу святиню і стараймося ніколи й нічим не заплямувати її.

Живи, Україно, живи для краси,

І сили, і слави, і волі.

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Довіку тебе не скують ланцюги

І руки не скрутять ворожі,

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І рідні знамена в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою.

1-й ведучий. Зпрошуємо переглянути третю сторінку нашого журналу, що присвячена золотому, непокорному тризубу:

Тризуб (як сокола, що йде в піке),

Облюбував собі на ловах Рюрик.

І віщий князь Олег на вежах бурих

Лишав його зображення стрімке,

На печенігів, половців у шкурах

Цей герб наводив жах – було й таке!

Й дерево життя змогло вінке

Не вимерзти в холодних кучугурах.

Сам Олександр здіймав Тризуб увись,

Як з півночі посунули колись

Навали шведів і тевтонів сила,

І коли схрестились грізно меч і спис,

А для наук йому розправив крила

Засновник Академії – Могила.

- Про походження, ідею і значення знаку тризуба в Україні, як державного герба, національного знаку і релігійного символу, писали більш як 50 авторів.

Як державний герб тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року малою радою в Коростені. Як герб тризуб залишився і в часи гетьманату, а далі й за Директорії. Від часу об’єднання УНР і ЗУНР державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

Михайло Грушевський вважав, що лише УНР – „єдина спадкоємиця Русі на визнання знаку тризуба”. І ось, 19 лютого 1992 року за пропозицією Президента України Л. Кравчука сесія Верховної Ради затвердила малий герб України.

Як птах золотий, в переливах

На прапорі має, горить.

Це знак наш, це фабрики й ниви,

Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор,

Степи плодовиті, моря...

Це в праці змозолені руки,

Що подвигом завжли горять.

Це наша любов, наша мужність,

Вогняний порив боротьби,

Це наша згуртованість дружня,

Це пісні нової доби.

Це юність, це клич поколінням,

Що йдуть крізь життєву грозу,

Це слава твоя, Україно,

Золотий непокірний тризуб.

2-й ведучий.

«Довго нас недоля жерла,

Досі нас наруга жре,

Та ми крикнім: „Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!»

Так, так ви не помилилися, наступна сторінка нашого журналу присвячена національному гімну України.

Яка краса: Відродження країни! Ще рік, ще день назад.

Пісня – душа народу, національні гімни – найвищий прояв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою незалежність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну, його заступали патріотичні пісні, що не охоплювали досі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархії.

Яскравим проявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета й етнографа Павла Чубинського „Ще не вмерла Україна”.

Жодному нашому творові української літератури не судилась така велична і... трагічна доля.

Велична, бо в цьому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України.

Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, вбивали, забороняли, та як не силкувались – не вбили.

Відроджуються, воскресають національні традиції України: її символіка, патріотичні та духовні гімни, серед яких і «Ще не вмерла Україна». Тисячі синів українського народу з цим гімном на устах боролися за волю України, страждали у царських тюрмах, ішли на заслання, гинули героїчною смертю у повстанських загонах.

Ти не згинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік. І світ – зоря,

Твоя зоря засяє,

Поглянь – слов’янство оживає

І сили пробує свої:

Ганебні ярма розбиває,

Докупи всіх синів скликає...

А то ж усе брати твої!

Ні, не умре ніколи мова,

Якою син співає твій,

Якою лад скликав Підкова,

Богдан славетний і Палій,

Якою Січ буйна пишала,

Якою наш Кобзар співав,

Яка степи опанувала,

І мільйони об’єднала

Людей-братів!

Хто не чував

Пісень по селах вечорами

І жартівливих, і сумних?

То долю рідними словами

Народ виспівує у їх.

О, ні, Вкраїна не загине!

Коли народний океан

Співа, неначе той орган,

Є сила в нім – душа єдина.

- З піснею-гімном пов’язані вікові поривання нашого народу до незалежності, яка в наш час стала реальністю. Тому нова незалежна Україна обрала мелодію і слова пісні „Ще не вмерла Україна” за свій державний гімн. Пісні, створеної діячами культури Наддніпрянщини і Галичини. Пісня, яка понад століття одухотворяла національно-духовні поривання народу до своєї незалежності, кликала народ до святої Волі.

- У березні 2003 року відбулися зміни в редакції Державного гімну України.

Христос воскрес – воскресне Україна –

Ось заповіт, що йде од рода в род,

На нього жде століттями країна,

І ним живе і кріпиться народ.

Христос воскрес перед європейським людом,

Хоч був умер, пребитий, погребен.

Але народ не воскресає чудом,

А працею і силою рамен,

Не вірте ви, що, мов, роса на сонці,

Погинуть так всі наші вороги,

Що заживем у рідній сторонці,

А коло нас приятелі, други!

А хоч би й так, а хоч би й ми воскресли

Не працею, а чудом, як Христос,

Та за часом нас знову би понесли

На кладбище, на місце смут і сльоз.

А хоч би й так, а хоч би й вороженьки,

Як та роса, погинули зовсім,

То прийде ніч і впаде потихеньку

Нова роса, і виїсть очі всім.

(Виходять учасники свята у зал. Учасники свята квітчають дерева).

У Подільськім краї мальви величаво

Тягнуться до сонця в небесну блакить.

І на святі нашім дерева чудово

Ружа світанкова перша прикрасить.

Південним сонцем сяє сонцеликий сонях,

Як древній бог Ярило у вікон –

Від лісової Мавки, як привіт,

Що колір взяв з небесної блакиті.

Волинь дарує синьоокий цвіт,

Льоном квітча найкраще дерево у світі.

Щоб дивне наше дерево квітчати,

Від славної Полтави принесла

Я чорнобривців, що насіяла мати,

Й на щастя і долю дитині дала.

З Карпатських гір – зійшов до нас на свято,

Як гордий витязь, - закарпатський едельвейс.

Хто в легіня візьме косицю шовкову,

Кохання і вірність йому принесе.

Таїть він в собі красу смерекову

І силу чарівну на щастя несе.

Тернопіль – західне Поділля –

Любистком пахне і цвіте.

Хто тут пустив своє коріння,

Для нього місце це – святе.

Червону руту – символ Буковини,

Що парубку зривала на зорі,

Щоб забуяла, заквітчала Україна,

Принесла з чернівецької землі.

Я диво-дерево каштаном уквітчаю.

Він символом древнього і нескореного краю,

Він символом серця українського народу,

Щоб не було йому ніколи переводу.

А ми дива-квіт квітчали,

Рідну Україну величали.

А ми дива-квіт вберемо,

Рідну Україну піднесемо.

Щоб звучала мова наша рідна

І гопак вистукували дрібно,

Щоб стелилась доля рушниками

І дороги всі вели до мами.

Щоб в дорогу брали квіт калини

І чудову пісню України.

Щоб зоря всміхалась світанкова

І в віках звучала колискова.