Екологічне виховання в школі
КУРСОВА з педагогіки
Екологічне виховання в школі
Вступ
Історія людства нерозривно пов'язана з історією природи. На сучасному етапі питання традиційної взаємодії її з людиною виросли в глобальну екологічну проблему. Якщо люди в найближчому майбутньому не навчаться дбайливо відноситися до природи, вони знищать себе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність. І починати екологічне виховання, на мою думку, треба з молодшого шкільного віку, оскільки в цей час придбані знання можуть надалі перетворитися в міцні переконання.
Протягом багатьох десятиліть наша свідомість формувалася під впливом таких лозунгів як "Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек...", "Не ждать милости от природы..." та інших. Саме тому ми звикли більш користуватися дарами природи, ніж думати про її відновлення, піклування про неї. Культивація нової свідомості по відношенню до природи процес тривалий, він напряму пов'язаний з екологічними, соціальними і іншими умовами життя суспільства. У обстановці погіршення екологічної ситуації в країні, зниження життєвого рівня, відсутності стійких етичних орієнтирів, домінування споживацької психології, обмеженого сьогохвилинною вигодою без довгострокового прогнозу, в атмосфері байдужості і потурання, безкарності за екологічні правопорушення, сформувати нове розуміння людини, особливо молодої, своїх обов'язків перед природою непросто. І все-таки загальноосвітня школа покликана вже сьогодні проявити наполегливість у вихованні нового покоління, якому властиво особливе бачення миру як об'єкту його постійної турботи. Я вважаю формування екологічної свідомості найважливішою задачею школи в даний час і, неодмінно, багато людей погодяться зі мною. Зараз дуже багато екологічних проблем. І не тільки в Україні, але й у всьому світі. Це походить від того, що школа завжди дуже мало приділяла уваги екологічному вихованню учнів. Це призвело до того, що люди стали відноситься до природи тільки як до джерела сировини. В результаті з'явилися озонові діри, парниковий ефект, нафтові плівки на поверхні води.
Можна впевнено стверджувати, що недостатньо ефективна система екологічного виховання населення - одна з основних причин незрілості екологічної свідомості людей. Далеко не кожна людина має нагоду залучитися до розуміння екологічних проблем на рівні великої науки, уявлення про ці проблеми складається часом вельми випадковим чином: під впливом буденних вражень або з повідомлень засобів масової інформації. Розрізнені відомості не дають можливості людині виробити струнку систему екологічних знань, яка необхідна йому, щоб розумно відноситься до природи, не наносити їй шкоди. Задача суспільства тут - забезпечити системний характер екологічного виховання і виховання населення.
Можливість корінної зміни ситуації, що склалася, пов'язана з науковою розробкою проблем екологічного виховання на основі перспектив переходу людства, що виявляються сучасними філософами і культурологами, до ноосферної цивілізації через затвердження в суспільстві екокультурних цінностей.
Стає все більш ясною необхідність посилення впливу на духовну сферу особистості, формування етичного компоненту екологічної культури, що є прерогативою процесу екологічного виховання. На кожному віковому етапі розвитку особи екологічна культура має свої спецефічні характеристики. Підвищення рівня екологічної вихованості підростаючого покоління знаходиться в прямій залежності від повноти наукових уявлень про своєрідність процесу екологічного виховання на кожному віковому відрізку і його практичної реалізації з урахуванням виявлених особливостей.
Мета: 1.Уточнити сутність поняття «екологічна культура школяра», а також систему понять, які співвідносяться з цією категорією;
2. Довести важливість і необхідність екологічного виховання у сучасній школі;
3. Вивчити психолого-педагогічну літературу з питання екологічного виховання школярів;
4. Проаналізувати теоретико-методологічні підходи до формування екологічної культури.
Завдання:
1. Розглянути історію виникнення екологічної освіти, концепції відомих педагогів минулого щодо екологічного виховання учнів;
2. Розкрити сутність та цілі екологічного виховання в сучасній школі;
3. Визначити найефективніші методи виховання молодшого школяра на уроках природознавства;
4. Обгрунтувати дидактичний принцип зв’язку навчання з практикою на прикладі діяльністного підходу у екологічному навчанні;
5. Довести, що гра є одним з найефективніших засобів екологічного виховання школяра.
Об’єкт: процес экологічного виховання сучасного школяра
Предмет: методи та прийоми здійснення экологічного виховання у сучасній школі
Методи науково-педагогічного дослідження:
Вивчення літературних джерел видатних педагогів, психологів, вчених минулого і сучасності;
Теоретико-методологічний аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури; узагальнення педагогічного досвіду з питання моделювання;
Синтез теоретичного матеріалу, концепцій і думок різних авторів з приводу екологічного виховання.
Практичне значення мого дослідження полягає у застосуванні принципів, методів екологічного виховання школярів, описаних у роботі, на уроках у різних класах для підвищення екологічної культури учнів. У роботі дуже ретельно описані засоби застосування принципів екологічного виховання на уроках природознавства, наведені плани екскурсій, принципи екологічного прогнозування, що допоможуть вчителеві цікаво та невимушено подати матеріал з екології, сприятимуть кращому його засвоєнню учнями.
Розділ 1. Екологічна культура як ціль виховання в сучасній школі
Глобальні проблеми сучасності вимагають негайного переосмислення установки, що історично склалася в людській свідомості, направленої на споживацьке відношення до природи. Вступ людства до епохи нових взаємостосунків з природою вимагає зміни не тільки його поведінки, але, що особливо важливе, зміни його ціннісних орієнтирів. Саме тому однією з актуальних проблем сучасного суспільства є проблема формування екологічної культури особи. Поняття екологічної культури особи увійшло до нашої свідомості порівняно недавно, сформувавшись на базі вже існуючих понять про природовідповідність розвитку. От чому я вважаю важливим та необхідним розглянути динаміку їх співвідношень в історичному аспекті.
Історія екологічної освіти.
Проблема взаємовідношення людини і природи з'явилася предметом вивчення багатьох мислителів різних областей наукового знання минулого і сучасності. Ще в XVII столітті Ян Амос Коменський звернув увагу на природовідповідність всіх речей, тобто на те, що всі процеси в людському суспільстві протікають подібно процесам природи. Цю ідею він розвинув в своїй праці «Велика дидактика». Епіграфом до цієї книги послужив девіз «Хай тече все вільно, без застосування насильства [19, c. 20]». Коменський стверджував, що природа розвивається по певних законах, а людина - це частина природи, отже, в своєму розвитку людина підкоряється тим же загальним закономірностям природи [19, c. 23].Найважливіше екологічне положення про невіддільність людини і природи і педагогічну цінність зміцнення гуманних відчуттів дитини засобами природи підкреслювали такі великі педагоги як Ж.- Ж. Руссо (1762 р.), Г. Песталоцці (1781 - 1787 рр.), Ф. Дістверг (1832 р.) і багато інших мислителів, кажучи про виховання у дітей «відчуття природи» як відчуття його ушляхетнюючого впливу на людину.
Не залишився в стороні від питань екології і великий російський педагог Д.К.Ушинський. Слід зазначити, що пізнання об'єктивного світу неможливе без пізнання екологічних зв'язків, реально існуючих в ньому. Їх вивчення, таке важливе в наші дні, треба розглядати як необхідну умову формування у школярів основ діалектико-матеріалістичного світогляду. Разом з тим вивчення екологічних зв'язків виконує важливу роль в розвитку у хлоп'ят логічного мислення, пам'яті, уяви. Ушинський помітив, що логіка природи — є найдоступніше і найкорисніше для учнів [39, c. 245]. А логіка природи, як нам відомо, полягає у взаємозв'язку, взаємодії складових природу компонентів. Вивчення ж існуючих в навколишньому світі зв'язків служить однією з основних ланок формування екологічної культури школярів, необхідною умовою становлення відповідального відношення до природи. К.Д. Ушинський гаряче закликав розширити спілкування дитини з природою і нарікав: «дивно, що виховний вплив природи... так мало оцінено в педагогіці [39, c. 246]». Проти вузького прагматизму і утилітаризму у відношенні до природи виступали російські просвітителі В.Г. Белінський, О.І. Герцен, Н.О. Добролюбов, Д.І. Пісарев, Н.Г. Чернишевський. Вони підкреслювали роль природознавчих знань у формуванні етичних якостей особи, регулюючих поведінку людини в природі.
Ідеї педагогів минулого про виховну цінність природи знайшли своє віддзеркалення в діяльності вітчизняних методистів у області природознавства О.Я. Герда, О.І. Бекетова, К.О. Тімірязева, Д.М. Кайгородова і багатьох інших. Завдяки зусиллям видних ботаніків О.М. Бекетова і К.О. Тімірязева в шкільну практику вводяться елементи самостійного дослідження природи. О.Я. Герд, розробляючи проблему формування світогляду в процесі вивчення миру природи, піддав різкій критиці пануючий у той час формально-висловлюючий підхід і науково обгрунтував методи, що формують у дитини пізнавальний інтерес, спостережливість, самостійність мислення.
На початку XX століття в російських гімназіях вводиться програма вивчення природи, складена професором Д.М. Кайгородовим, який ставив виховну мету: розкриття доцільності в природі. Згідно даній програмі пропонувалося вивчати природу по «гуртожитках» (сад, ліс, поле, річка, луг). Учні повинні були вивчати рослинний мир і неорганічне середовище у взаємозв'язку, тільки по сезонах (вперше вводиться принцип сезонності) і лише на екскурсіях, (оскільки природу треба вивчати живу, красиву, справжню, а не засушену в гербаріях і колекціях). Виховна мета підручника — пізнання закону дивовижної доцільності в природі і того «Великого розуму», яким «все створюється і управляється в природі і у всьому Всесвіті [15, c.25]». Я вважаю, що концепція Кайгородова є дуже важливою, бо ідеї, запропоновані ним у підручнику були новаторськими та сприяли як екологічній, так і етичній освіті учнів.
Радянська школа при відомих обставинах зуміла зберегти все найцінніше з дореволюційної спадщини, проте ряд подій приводить до затвердження антропоцентричної установи по відношенню до природи. Так, в 20-х роках XX століття розповсюджується думка про необхідність проведення численних екскурсій в природу, велика увага надається практичним, дослідницьким, лабораторним роботам школярів. Н.К. Крупська підкреслювала, що формування відношення до реальної дійсності, зокрема до природного середовища, протікає в процесі діяльності по охороні природи [21, c.116]. Цьому положенню відповідав масовий розвиток юннатського руху в нашій країні. Проте, поступово вивчення природи дітьми в школі зводиться до сільськогосподарської практики, заперечується необхідність шкільних куточків живої природи, екскурсій, ознайомлення з книгами про природу, естетичного виховання засобами природи. Все це сприяло затвердженню прагматизму по відношенню до природи.
Необхідно відзначити також, що вихованню споживацького відношення до природи сприяла загальна індустріалізація 30-х років XX століття. Вивчення природознавства у багатьох випадках велося методом пояснювального читання. Вітчизняна педагогічна практика рясніє різного роду «перегинами». Згадка про них лише ще раз говорить про те, що протягом довгого часу екологічна освіта школярів зв'язувалося переважно з придбанням ними знань при вивченні біологічних, а також географічних дисциплін. Аналізуючи історію розвитку вітчизняної екологічної освіти, С.Д. Дерябо, В.О. Ясвін указують на те, що педагогам реально наказувалося виконувати методичні установки, які з позицій марксистського матеріалізму формують у школярів антропоцентричний тип екологічної свідомості [7, c. 112]. На мою думку, неприпустимо використовувати у навчанні методи політичного впливу, але, на жаль, у радянські часи школа завжди була ідеологізована і усе вивчалося на засадах, які б представляли б позиції марксизму-ленінізму у кращому світі. тому навчання було направлено на засвоєння ідеології партії, а не на формування екологічної свідомості учнів.
Наступною віхою в розвитку екологічної освіти стало розповсюдження до кінця 70-х років поняття «комплексна, соціальна, глобальна екологія», що якнайадекватніше відображає суть досліджень по взаємодії людини і суспільства в цілому з природою. З'явився термін «екологічна освіта» і став загальновживаним. У педагогічній теорії цей круг питань став розроблятися в руслі нової області педагогічного знання - теорії і методики екологічної освіти, виробляючої зміст, принципи, методи і форми екологічної освіти.
Таким чином, як результат усього вище сказаного, можна зробити висновок про те, що необхідність екологізації сфери виховання з’явилася дуже давно у працях видатних педагогів. Відомі діячи наголошували на великому суспільному та виховному значенні екологій, бо ця наука не лише підвищувала рівень естетичної культури учня, а й сприяла розвиткові логічного мислення, уяви. На жаль, не завжди концепції цих педагогів були гідно оцінені урядом, й екологічне виховання, що вводилося у школи, часто дуже різнилося з думками видатних педагогів і було застосоване лише частково. Як результат – ми маємо цілі покоління людей з низьким рівнем екологічної самосвідомості.
1.2. Про екологізацію як стратегію шкільної освіти
Одним із стратегічних напрямів у шкільній екологічній освіті був проголошений широкомасштабна екологізація шкільних дисциплін. Проте в даний час єдиного трактування цього терміну поки немає. Так, на думку Н.Ф.Реймерса, екологізація – це проникнення екологічних ідей у всі сфери суспільного життя. Екологізація, - пише далі Н.Ф. Реймерс - зрештою розрахована на збереження можливості існування і розвитку довгого ланцюга поколінь людей в рамках закону єдності організм–середовище і правила відповідності умов середовища генетичної приреченості організму. У довгостроковому плані він охарактеризував екологізацію як шлях суспільного розвитку, що визначається глобальними екологічними обмеженнями [31, c. 54] .
І.П. Герасимов визначав поняття «екологізація» як «сукупність методів і засобів оптимізації природокористування [5, c.33]…». Відповідно до І.П. Герасимова головними цілями екологізації є:
1. Оптимізація умов життєдіяльності людства шляхом збереження і поліпшення властивостей природного середовища;
2. Перехід виробництва на безвідходні технології і замкнуті цикли
ресурсоспоживання;
3. Раціональне використання природних ресурсів, яке забезпечує їх охорону, відновлення і розширене відтворення;
4. Захист і збереження генофонду рослинного і тваринного світу.
І.Я. Блехцин і В.Я.Мінєєв визначають екологізацію як принцип екологізму, який полягає у визнанні тісного взаємозв'язку різних форм і проявів сучасного життя з навколишнім середовищем [1, c. 14].
В.П. Максаковський вважає, що екологізація припускає розгляд людини в нерозривному зв'язку з середовищем. «Екологізація, як напрям, - відзначає він, - також характерна для всього міждисциплінарного комплексу наук, який досліджує взаємодію суспільства, виробництва і навколишнього середовища або екорозвиток [24, c. 45]».
Підсумовуючи вислови дослідників з приводу трактування терміну «екологізація», слід зазначити, що він одержав безліч тлумачень: екологізація науки, техніка, освіти. На думку Н.Ф. Реймерса, загальна екологізація означає різнобічний, системніший, ніж раніше, підхід до об'єктивного світу і більше усвідомлення ролі природи в житті людини [31, c. 54].
За словами Н.М.Мамедова: «Слід надати пильну увагу таким питанням, як екологізація системи освіти, формування екологічної свідомості, підвищення соціально-екологічної відповідальності особи [25, c. 27]».
У своїх поглядах на екологічну освіту Н.М. Мамедов вважає, що екологізація припускає включення екологічних аспектів у всі освітні предмети, екологізацію процесу навчання, екологізацію середовища освітніх установ, екологізацію взаємостосунків вчитель-учень [25, c. 24].
В той же час ряд дослідників вважає, що екологізація освіти не є механічним додаванням до загальної освіти, а виступає органічною складовою частиною системи освіти в цілому.
Кажучи про реалізацію екологічного підходу в шкільній освіті. В.В.Николіна відзначає, що разом з екологізацією всіх шкільних дисциплін необхідно одночасне включення в учбові плани інтегрованих екологічних курсів: «Природокористування», «Екологія», «Глобальна екологія» [26, c. 59].
Як вважає В.С. Преображенській, програма по екологізації повинна бути орієнтована, перш за все, на екологічне виховання громадянина. Він відзначає, проте, що екологізація змісту підручників виявилася не легкою справою, бо вимагає глибокого професійного вивчення, яке не можна замінити біглим читанням декількох вітчизняних і зарубіжних напівпопулярних книжок [30, c. 38].
На мій погляд, таке масове захоплення «екологізацією» приводить, часом, до механічного насичення шкільних підручників природоохоронним матеріалом. Однобічність такого підходу очевидна, оскільки природоохоронне навчання і виховання в недалекому минулому відчутного результату не принесло. Тому треба дуже відповідально підходити до цієї справи, не повторюючи помилок авторів книг про екологію попередніх років.
В процесі екологізації шкільних дисциплін, у тому числі і географії, небезпечної тенденцією стало посилене упровадження в зміст шкільних предметів фактів негативного впливу людини на навколишнє середовище. Ця обставина не може не насторожувати педагогів.
На цю обставину зверталася увага в матеріалах міжвузівської конференції в Іваново (1984). Зокрема було підкреслено, що екологізація шкільних дисциплін здійснюється шляхом упровадження до складу шкільних предметів знань про негативні дії людини і шляхів їх подолання, тобто про раціональне природокористування і охорону природи.
Із засобів масової інформації на голови широких верств населення, у тому числі і школярів, обрушуються численні приклади наслідків таких дій, часто невідповідних дійсності, з тим, щоб обчорнити, перш за все обстановку в Україні. На жаль, не лише журналісти, але й деякі педагоги ратують за насичення шкільних підручників «негативом». Я – супротивник таких поглядів, бо з педагогічної точки зору це неприпустимо. Замість мотивації захисту середовища, школярів, переконують в безвихідності ситуації, а у результаті порочності будь-якого виду діяльності людини в природі.
В даному випадку ми стикаємося з недотриманням загальнодидактичного принципу – врахування вікових особливостей школярів в учбово-виховному процесі.
Я підтримую думку В.Б.Калініна, який вважає крайністю інформувати учнів про проблеми, непідкріпляючи це відомостями про можливість і шляхи рішення цих проблем. «Якщо діти не бачать позитивних прикладів рішення проблем, - говорить він, - якщо освіта не даватиме їм можливості знайти власний досвід вирішення екологічних проблем на рівні своєї сім'ї, своєї школи, своєї місцевості – це приведе до апатії, невірі у власні сили, зниженню соціальної активності. Отже в екологічній освіті...повинні бути збалансовані «світлі» і «темні» аспекти проблеми стану і охорони навколишнього середовища [16, c. 40] ...».
Н.А. Риков стверджував, що дуже важливо не тільки не залякувати дітей труднощами, але і вселяти в них оптимізм і упевненість у тому, що людство все подолає. «На жаль, - констатував він, - у виховній роботі на уроках біології, природознавства, географія, хімії і фізики зараз домінує використовування негативних прикладів дії на природу [33, c. 215] ...». «У екологічній освіті необхідно подолати виникле в суспільстві відчуття безвихідності екологічної ситуації [33, c. 216]…». Я розділяю його точку зору, тому що позитивна установка завжди важлива у вихованні та освіті. Безумовно, як позитивні, так і негативні емоції сприяють розвиткові особистості, але, мені здається, що позитив повинен переважати.
У ряді досліджень розкриваються особливості екологізації окремих курсів шкільної географії .
« Екологізація шкільної економічної географії – вважає Л.Д. Соркина, дозволить характеризувати природу не тільки як предмет праці, але і як оточуючу людину середовище [37, c. 74]».
Більш стримано висловлюється Н.Н. Родзевіч: «Екологізації физико-географічного матеріалу в процесі навчання допомагає постановка питань, які розкривають причини, інтенсивність і характер слідства антропогенних дій на природні комплекси, окремі компоненти і явища природи [32, c. 29]».
Полемізуючи з радикальними прихильниками екологізації географії, О.Г. Ісаченко помічає: «…доречно запитати: як потрібно відноситися до закликів екологізувати географію? [14, c. 96]» Він підкреслює, що чіткого наукового формулювання ці заклики не мають і, в значній мірі, диктуються свого роду модою на екологію. Можливо, в деякому розумінні він правий, й у такому разі наше завдання не пишно виловлюватися, а активно діяти, випрацьовуючи засоби екологізації географії. Йдеться про те, щоб привернути увагу географів до людини або, мабуть точніше, до природи як середовища людини, з особливим упором на ті негативні зміни, які людина в цьому середовищі виробила.
«Справа в тому, - продовжує O.Г. Ісаченко – що географія вже давним-давно екологізована — ще з тих часів, коли самої екології і в помині не було [14, c. 96]».
На мою думку, під екологізацією шкільній географії слід розуміти, таку дію на розум учня, при якому він засвоює єдність і неподільність природи Землі, необхідність оптимізації процесів взаємодії людського суспільства з навколишнім середовищем, опановує елементарні навики географічного прогнозування, розуміє цінності навколишнього середовища в найширшому значенні, виконує правила індивідуальної поведінки в природі, проявляє готовність особистої участі в процесі оптимізації взаємостосунків людини і навколишнього середовища, володіє просторовим мисленням в аспекті взаємодії суспільства і навколишнього середовища.
Підводячи підсумок сказаному, можна стверджувати, що більшість вчених дотримуються думки, що екологізація є процесом формування екологічної свідомості учня. При цьому вона не є механічним додаванням до загальної освіти, а виступає органічною складовою частиною системи освіти в цілому. Екологізація підручників є дуже не легка справа, бо часто автори не дотримуються балансу між «світлими» і «темними» аспектами проблеми стану і охорони навколишнього середовища, та залякують дітей труднощами. Задача підручників: вселяти у школярів оптимізм і упевненість у тому, що людство все подолає.
Розділ 2. Методи екологічна освіти в сучасній школі
Одним з основоположних дидактичних принципів є принцип зв'язку навчання з практикою.
Психологією давно встановлено, що знання тільки тоді включаються в загальну систему поглядів людини, переростають в переконання, коли вони проходять через сферу його відчуттів і переживань. Емоційне переживання ускладнюється, якщо суб'єкт є не тільки споглядальником, але учасником подій або процесів.
Таким чином, відношення до навколишнього середовища носить не тільки інтелектуальний, емоційно-вольовий, але і практично-дійовий характер.
Єдність інтелектуального, емоційно-вольового і діяльністного компонентів забезпечують переконання школярів в необхідності дбайливого відношення до оточуючого середовища.
М.М Мамедов вважає, що насущні запити практики в придбаних напрямах наукового пізнання визначають орієнтацію будь-якої освіти [25, c. 24].
Специфіка теоретичного і практичного освоєння дійсності повинна з випередженням відображатися на структурі і змісті освіти.
Рахуючи екологічне утворення складовою частиною сучасного світогляду, Г.О. Ягодін говорить: «.. найважливіша частина освіти полягає в конкретних діях [42, c. 35]...». Отже зараз ми розглянемо різні методи застосування екологічної освіти у сучасній школі.
2.1 Основні напрямки здійснення екологічного виховання молодшого школяра
Принцип природовідповідності є дуже важливим. Усі вікові періоди розвитку мають свої особливості, яких треба суворо дотримуватися при складанні планів учбової діяльності. Та авжеж психологія молодшого школяра суттєво різниться від психології підлітка і навпаки. Тому зараз я хочу запропонувати засоби упровадження екологічного виховання на уроках з природознавства молодших класів.
Розробки вчителів в даній проблемі йдуть по трьох напрямах.
Перший напрям. Створюється абсолютно новий курс, що не вливається в природознавство. З цієї точки зору цікавий досвід Л.Н. Єрдакова. Він відзначає, що в даний час існує немало літератури для пізнання екології. "Сюди можна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такими є і частина казок, де діють персонажі з світу тварин, а крім того, не порушуються екологічні правила (Вовк може з'їсти Бабусю і Червону Шапочку, але, мабуть , не стане їсти солоний огірок або пити чай з варенням) [9, c. 7] ". Мені здається, що цей метод буде також принадним для виховання дошкільників, і діти, читаючи казки будуть також отримувати корисні елементарні знання з екології.
Мені відомі багато екологічних казок, створених Б. Заходером. До числа екологічних можна віднести і розповіді В. Біанки. Можуть бути корисними і деякі російські та українські народні казки, якщо в них є ланцюг перетворень: яйце - в гусеницю, гусениця - в лялечку, та - в метелика. Дуже екологічні взаємодії чарівника і його непокірного учня (учень - в зерно, чарівник - в курку; учень - в карася, чарівник - негайно в щуку; учень - в качку, а чарівник - в сокола). Це вже ілюстрація фрагментів харчових ланцюгів, елементи складних природних взаємодій типу "хижак - жертва".
Узявши ці міркування до уваги, Л.Н. Єрдаков вигадав екологічні сюжети про пригоди Еколобка. Чому ж ця казка про екологічний колобок? Колобок - цікавий персонаж. Він зроблений з тесту і явно не несе ніяких екологічних властивостей і спеціалізацій. Такому персонажу можна приписувати різні особливості і поміщати його в різні екологічні ситуації. Еколобок стає членом багатьох біоценозів і вступає там у взаємостосунки з живою і неживою природою. На нього впливає середовище, а він, у свою чергу, якось його змінює.
Книга складається з 5 випусків. Всі вони яскраво ілюстровані художниками Якушевічами Л.О. і Т.О.. У першому випуску Еколобок, як і вважається, тікає в ліс. Справа відбувається взимку і йому холодно. В дорозі він зустрічає різних звірів, які мають різну адаптацію до холоду (тепла шуба, нора, барліг). Кожен пропонує йому свій спосіб зігрітися. Врешті-решт Еколобок повертається до бабусі в теплий будинок.
Другий, третій випуски ілюструють пристосування тварин до сніжного покриву. У другому випуску Еколобок дізнається, як пристосовуються тварини жити в рихлому снігу. Сам Еколобок не може жити там, він тоне в ньому, скотившися з доріжки. Його рятують хлопчиська і відвезуть додому на санках. Третій випуск присвячений подорожі Еколобка в лісі по насту. Він бачить, як одні тварини пристосовуються до руху по насту, інші - ні. Сова не може дістати корм через наст. Куріпок довелося рятувати. Вони лягли спати в снігу, а прокинулися і не змогли вибратися з своїх лунок.
У четвертому випуску справа відбувається влітку. Це лісова прогулянка ілюструє адаптацію рослин і тварин до прямого сонячного випромінювання, до пекла. Еколобок не має певних пристосувань і розтріскується. Численні організми навколо показують йому як можна сховатися від пекучого проміння сонця.
П'ятий випуск - друга літня прогулянка. Еколобок взнає можливості маскувального (пристосовного) забарвлення і пристосовної поведінки різних тварин до своїх місцепроживань.
Пригоди Еколобка - це своєрідний підручник по екології. За казковим сюжетом криються чіткі правила екології. Таким чином, Л.Н. Єрдаков пропонує нам ввести абсолютно новий предмет в шкільний курс - це екологія. На мою думку, даний підручник допоможе дітям засвоїти деякі екологічні поняття, більше дізнатися про взаємозалежність компонентів природи, саме тому він є дуже корисним.
Багато вчителів (наприклад, Л.М. Хафізова, Н.С. Жестова) йдуть по другому шляху: підсилюють екологічну спрямованість існуючих підручників природознавства. Наприклад, Е.А. Постникова пропонує вводити схеми для показу взаємозв'язку в природі [29, c. 31]. Це виховує у учнів абстрактне мислення. Взаємозв'язок, показаний у вигляді схеми, на перших етапах вводиться у вигляді динамічного малюнка. Наприклад, природа містить в собі два компоненти: жива і нежива природа. Нежива природа - вода, каміння, місяць, хмари, сонце і т.д., для неї вибирають умовний малюнок - сонечко. А поряд малюють зображення живої природи - тварина, рослина і т.д.. Жива природа також неоднорідна і включає тварин, рослини і людини. Тварини - це звіри, птахи, риби, комахи і інші, вибираємо символічне зображення тварин. Людина живе в суспільстві, тому Постникова пропонує намалювати два чоловічки на тому ж рівні що і зображення природи. І людина, і