Охорона праці на підприємствах громадського харчування
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюється до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.
Діяльність служби охорони праці спрямована на:
– забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
– забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
– підготовку і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці, пропаганди безпечних умов праці;
– вибір оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;
– професійну підготовку виконавців для визначених видів робіт тощо.
Основні завдання служби охорони праці:
– опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці і сприяє вдосконаленню діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу, кожної посадової особи;
– розробляє разом з структурними підрозділами заходи щодо досягнення нормативів безпеки та охорони праці у виробничому середовищі;
– проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;
– бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони на підприємстві, розробленні положень, інструкцій з охорони праці, виявленні і усуненні неприпустимих ризиків;
– сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки та ін.
Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:
– видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
– вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт;
– зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих тощо.
3. Вимоги безпеки при експлуатації технологічного обладнання виробництв харчової промисловості
3.1 Охорона праці як необхідний елемент системного підходу при розробці і проектуванні технологічних процесів та технологій
Сучасні харчові технології можна розглядати як складні технічні системи, тому що вони відповідають основним ознакам СТС, а саме:
– багатомірністю системи;
– розгалуженістю структури;
– великою кількістю взаємозв’язків між елементами системи;
– різноманіттю природи елементів системи;
– відносною автономністю елементів;
– слабкою передбачуваністю поводження;
– цілеспрямованістю.
Основним методом вивчення СТС в сучасних методах дослідження є системний підхід.
Ідея системного підходу – навколишній світ складається зі взаємозв’язаних і взаємодіючих об’єктів.
Принцип системності передбачає розгляд об’єкта чи процесу як єдине ціле складових його елементів, що дозволяє виявити його нові властивості.
Принципи системного підходу: ієрархічність, інтеграція і формалізація.
Ієрархічність випливає з ієрархічної упорядкованості системи і передбачає трипідрівневий рівень дослідження:
– власний рівень;
– вищестоящий рівень;
– нижчестоящий рівень.
Інтеграція – вивчення інтегративних властивостей.
Формалізація – дослідження системи шляхом формального опису системи, наприклад, мовою математики. В цьому випадку використовують математичне моделювання.
Моделювання – дослідження не реальної системи, а її моделі.
Використання моделі дозволяє:
– значно скоротити матеріальні і інтелектуальні збитки при дослідженні системи;
– значно простіше установити деякі властивості системи;
– оперативно вирішувати питання дослідження складної системи.
Принцип моделювання дозволяє безпосередньо перейти до розробки технічної системи виробничого призначення. Етапи розвитку ТС від моделі до натурної, промислової системи наведені на рис. 51.
Рис. 3.1 – Етапи розробки технічних систем
Об’єктивний розвиток науки і необхідність підвищення ефективності функціонування сучасних виробництв сприяє розвитку і удосконаленню ТС. Ці процеси, як правило, спрямовані на підвищення критеріїв функціонування системи за рахунок підвищення показників роботи елементів системи. Однак практика розвитку ТС свідчить про те, що одночасне підвищення всіх показників і критеріїв неможливе. Тому принцип прогресивного розвитку для кожного нового покоління технічних систем полягає в поліпшенні одних і, по можливості, не погіршення інших критеріїв.
Систематика розвитку СТС за Богомоловим О.В. і Краснобаєвим В.В. наведена на рис. 3.2.
Рис. 3.2 – Систематика критеріїв розвитку технічних систем
Аналіз систематики вказує на чотири основних критерії розвитку, які в свою чергу підрозділяються на складові критерії. Так критерій «Безпека» є складовою частиною антропологічного критерію. Однак законодавство про охорону праці, як було вказано у попередній лекції, вимагає, а практика експлуатації СТС підтверджує паритетність розвитку заходів і засобів з охорони праці по відношенню до нових, особливо революційних рішень в галузі техніки і технології. Ці підстави вказують на те, що критерій «Безпека» повинен мати інше положення у систематиці критеріїв.
3.2 Небезпечні зони, особливості їх експлуатації і засоби захисту
Процес експлуатації основного і допоміжного технологічного обладнання передбачає безпосередній тимчасовий або постійний контакт людини з органами контролю і управління обладнання. В цьому просторі людина може потрапляти під дію НШВФ. В техніці безпеки простір, в якому постійно або тимчасово діють небезпечні та шкідливі виробничі фактори, отримав назву небезпечних зон. Небезпечні зони поділяються на постійні і змінні. Постійні характеризуються незмінними розмірами у часі, змінні – змінюють розміри у часі.
Засоби захисту небезпечних зон згідно ГОСТ 12.4.011–75 ССБТ поділяються на колективні і індивідуальні.
Колективні засоби захисту небезпечних зон умовно розділяють на: огороджувальні, запобіжні, сигнальні, дистанційного управління.
Огороджувальні засоби бувають стаціонарними, знімними і переносними.
Стаціонарні – постійно закривають доступ до небезпечної зони і демонтуються при огляді, ремонті та обслуговуванні робочих органів обладнання. Це корпуси, кожухи, бар’єри, незнімні огородження тощо.
Знімні – установлюються в місцях періодичного доступу до небезпечних зон і знімаються для виконання допоміжних операції. Вони обов’язково блокуються з приводом робочих органів і забезпечують їх зупинку при зміні положення знімного огородження. Блокувальні пристрої бувають механічними, електричними, фотоелектричними, електромеханічними тощо.
Переносні огородження установлюються на час виконання монтажних, ремонтних, будівельних та інших робіт.
Запобіжні пристрої забезпечують захист обладнання у автоматичному режимі від аварій і поломок та пов’язаних з цім вірогідністю травматизму. Запобіжні пристрої в залежності від відновлення працездатності обладнання підрозділяються на:
– з автоматичним включенням;
– з ручним включенням;
– зі зміною слабкої ланки.
Сигнальні пристрої інформують працівників про роботу обладнання і виникаючих при цьому небезпечних і шкідливих виробничих факторах. Інформація буває оперативною, попереджувальною та іншою. Доводиться до працюючих світлом, кольором, знаками, звуком або їх комбінацією. Вони широко застосовуються для контролю різних параметрів: рівня продукту, тиску, температури і вологості середовища, хімічного складу, вібрації, шуму тощо.
Дистанційне управління дозволяє усунути дію на людину вібрації, шуму, теплових випромінювань та інших небезпечних і шкідливих факторів. Воно широко розповсюджено на підприємствах харчової промисловості і в значній мірі поліпшує умови праці людини.
Індивідуальні засоби захисту використовують в тих випадках, коли використання колективних засобів захисту недостатньо або при їх відсутності. До них відносяться: глушники шуму, діелектричні рукавички, окуляри, протигази, хімічний одяг, кольчужні рукавички, каски і широкий клас інших засобів захисту.
3.3 Заходи безпеки при проектуванні технологічних процесів та експлуатації технологічного обладнання харчових підприємств
Розробка заходів і засобів безпеки від відомих та вірогідних НШВФ – основне завдання при розробці і проектуванні сучасних технологічних процесів і технологій.
Вимоги безпеки при експлуатації технологічних процесів і обладнання повинні бути передбачені у технологічній документації. Об’єм цих вимог визначається вказівками РД 50–134–78.
У виробничому приміщенні умови праці в значній мірі залежать від розміщення технологічного обладнання, відповідності його ергономічним вимогам і організації робочих місць.
Основне технологічне і допоміжне обладнання у виробничих приміщеннях розташовується і компонується у відповідності до галузевих норм технологічного проектування та галузевих правил з охорони праці.
Основні вимоги галузевих норм:
– послідовність розташування згідно технологічної схеми;
– максимальне забезпечення безпеки робіт;
– зручність налаштування, обслуговування, ремонту;
– забезпечення максимального значення коефіцієнта природного освітлення;
– забезпечення нормованих показників мікроклімату робочої зони і виробничих приміщень тощо.
Основні норми ширини проходів при розміщенні обладнання для магістральних не менше 1,5 м; між обладнанням не менше 1,2 м; між стінами виробничих будівель і обладнанням не менше 1,0 м. Вони збільшуються на 0,75 м при однобічному розташуванні працюючих від проходів і не менш ніж на 1,5 м при двобічному розташуванні працюючих від проходів. Ширина проїздів установлюється в залежності від виду транспорту, який використовується, з урахуванням радіуса його повороту. Для ремонту і обслуговування відстань від обладнання до стін повинна бути не менше 0,7 м. Монтажні прорізи у перекриттях будівель повинні бути передбачені не менш ніж на 1 м більше габаритів змонтованого обладнання.
Основне технологічне та допоміжне обладнання повинно виготовлятися відповідно до наступних ергономічних вимог: антропометричних, психофізіологічних та естетичних.
Відповідність антропометричним вимогам визначається економією рухів, виключенням незручних поз, вибором параметрів конструкції з урахуванням 2-х особливостей людини тощо.
Психофізіологічна відповідність базується на властивостях аналізаторів людини, які відповідають за взаємодію людини з об’єктами навколишнього середовища: зоровий, слуховий та шкірний.
Естетична відповідність визначається емоційним задоволенням людини від зорового сприйняття виробничого об’єкта за гармонійністю, пропорцією, кольором, масштабністю тощо.
Загальні вимоги безпеки щодо організації робочих місць:
– необхідні для роботи предмети розташовуються поруч з працівником;
– не слід захаращувати робоче місце непотрібними предметами, заготовками й готовими деталями;
– робоче місце повинно мати необхідну оглядовість;
– більш небезпечне обладнання треба розташовувати вище менш небезпечного;
– засоби відображення інформації повинні бути розташовані в зонах інформаційного поля робочого місця;
– більш значуща інформація повинна виділятися від менш значущої тощо.
3.4 Вимоги безпеки при експлуатації обладнання під тиском
У технологічних процесах харчових виробництв широко використовується посудини, що працюють під тиском. Це випарні апарати, автоклави, бродильні апарати, сепаратори, ресивери, котли, пароперегрівачі, економайзери, холодильні установки, трубопроводи пари, газу та гарячої води тощо. Вони належать до обладнання підвищеної небезпеки, при експлуатації яких не виключається можливість раптового вибуху. Потужність вибуху оцінюється роботою адіабатичного розширення агента під тиском за формулою
,
де А – робота адіабатичного розширення агента під тиском, МДж;
Р1, Р2 - відповідно абсолютний тиск у посудині і оточуючому середовищі, МПа;
V – первинний об’єм газу, м3;
k = СР;
N – потужність вибуху, МВт;
τ – час вибуху, с.
Значення N при вибуху посудини об’ємом 1 м3, яка знаходиться під тиском газу 1 МПа, досягає 13,2 МВт, а водяної пари – 200 МВт. Ця енергія може руйнувати будівлі, технологічні конструкції і, як наслідок, стає причиною травм різних ступенів важкості.
Усе обладнання, що працює під тиском, в залежності від параметрів робочого агента ділиться на дві групи.
Безпека об’єктів, що працюють під тиском, забезпечується наступними заходами: реєстрацією і опосвідченням.
Обладнання першої групи реєструється і перебуває під контролем органів Держгірпромнагляду України. Обладнання з параметрами робочого агента нижче, ніж у табл. 3.1 відноситься до другої групи, яка не підлягає реєстрації в Держгірпромнагляді України. Відповідальність за експлуатацію цього обладнання несе підприємство.
Таблиця 3.1 – Класифікація посудин та апаратів першої групи, що працюють під тиском
Вид посудини | Робочий тиск, МПа | Температура середовища, оС | Умовно допустиме значення |
Парові котли з об’ємом парового простору V>10 л; ємкості, резервуари, цистерни, бочки місткістю V>25 л | p>0,07 |
t >115 |
pV>20 |
Водогрійні котли з об’ємом водяного простору V>10 л; посудини для води місткістю V>25 л | p>0,07 |
t >115 |
pV>20 |
Балони для стиснених, зріджених та розчинених газів місткістю V>25 л | p>0,07 | t >115 | pV>20 |
Опосвідчення обладнання здійснюється до пуску в роботу, періодично у процесі експлуатації і у необхідних випадках – позачергово.
Опосвідчення посудин першої групи до пуску проводиться органами Держгірпромнагляду з видачею дозволу на експлуатацію.
Технічне опосвідчення посудин першої групи проводиться представником Держнагляду охорони праці та представником підприємства, другої – технічним керівництвом підприємства або спеціально призначеною ним комісією, яка складається з компетентних інженерно-технічних працівників. Технічне опосвідчення буває частковим і повним. Часткове проводиться один раз на 4 роки і обмежується зовнішнім і внутрішнім оглядом. Повне – доповнюється ще гідравлічним випробуванням кожні 8 років. Результати технічного опосвідчення заносяться у паспорт обладнання. Умови випробування наведені у табл. 5.2.
Таблиця 5.2 – Робочий та пробний тиск при гідравлічних випробуваннях обладнання
Види посудин | Тиск Р, МПа | |
робочий | випробування | |
Котли, пароперегрівачі, економайзери | Р<0,5 | 1,5 Р, але не менше 0,2 МПа |
Те саме | Р≥0,5 | 1,25 Р, але не менше 0,3 МПа |
Ємкості, резервуари, посудини, цистерни, бочки | Незалежно | 1.25 Р |
Литі посудини | Незалежно | 1,5 Р |
Балони для стиснених, зріджених та розчинених газів | Незалежно | 1,5 Р |
Правила безпеки при експлуатації парових котлів. Основними технічними причинами вибуху котлів є різке зниження рівня води в колекторі котла, перевищення робочого тиску, порушення водного режиму, дефекти конструкції елементів і основних вузлів. Попередження аварій котлів забезпечується автоматичним контролем рівня води та припиненням подачі палива до пальників, контролем тяги у топці котла тощо. Котли обов’язково комплектуються манометрами, які забезпечуються клапанами, термометрами, термопарами, запірною та регулювальною арматурою.
Стаціонарні котли повинні установлюватися у будівлях та приміщеннях відповідно до СНиП ІІ-35–76 «Котельні установки».
Вихідні двері з приміщень повинні відкриватися назовні, не мати запорів зі сторони котельні і під час роботи не запиратися. Із зовнішньої сторони повинен бути напис «Стороннім вхід заборонено».
Котельні розміщують у окремих будівлях, які не прилягають до виробничих та інших будівель.
Правила безпеки при експлуатації компресорних та холодильних установок. Небезпечність експлуатації цього обладнання полягає у тому, що при порушенні вимог безпеки вони можуть вибухнути. Холодоагенти холодильних установок можуть ще спричинити отруєння.
Вимоги безпеки при експлуатації компресорів та холодильних установок:
– кожна установка повинна бути обладнана системою автоматики та контролю, арматурою, манометрами, запобіжними клапанами, термометрами тощо;
– компресори продуктивністю біля 50 м3/хв мають бути обладнані пристроями автоматичного регулювання тиску нагнітання;
– компресорні станції з трьома і більше компресорами обов’язково обладнуються системою дистанційного контролю, сигналізацією, блокуючи ми пристроями, які не допускають перевищення температури й тиску стисненого повітря та води;
– аміачні холодильні установки необхідно розміщувати з дотриманням протипожежних норм;
– приміщення холодильних установок забезпечується проточною вентиляцією не менш як з двократним повітрообміном, аварійною вентиляцією та двома евакуаційними виходами;
– температура повітря у машинному та апаратному відділеннях не повинна бути нижче 12оС;
– покриття приміщень повинні легко скидатися, а площа вікон, дверей і легкоскиданих панелей повинна бути не менше ніж 0,05 м2 на 1 м3 об'єму.
Література
1. Законодавство України про охорону праці: У 4 т. – К.: Держнаглядохоронпраці, Основа, 1995. – 450 с.
2. Система стандартов безопасности труда. – М.: Изд-во стандартов, 1989. – 52 с.
3. Правила устройства электроустановок. – М.: Энергоиздат, 1998. – 640 с.
4. Балтук В.А. та ін. Охорона праці у галузі. – К.: Знання, 2006. – 551 с.
5. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравелла, 2004. – 400 с.
6. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравелла, 2008. – 384 с.