Xreferat.com » Рефераты по религии и мифологии » Буддизм як найдавніша зі світових релігій

Буддизм як найдавніша зі світових релігій

всіх людей, що шукають істини, незалежно від їхнього походження, станової приналежності, мови, підлоги, віку, характеру, темпераменту і розумових здібностей.

У своїй першій проповіді Будда говорив про дві “крайності” у поводженні людей, що заважають вони встати на шлях релігійного порятунку.

“Є, про брати, дві крайності, яких повинний уникати віддалені від світу.

Які ці дві крайності? Одна крайність припускає життя, занурену в бажання, зв'язану з мирськими насолодами; це життя низька, темна, пересічна, неблага, марна. Інша крайність припускає життя в самокатуванні; це життя, виконане страждання, неблага, марна. Уникаючи цих двох крайностей, Татхагата (Так пішов — епітет Будди.) під час Просвітління осяг серединний шлях — шлях, що сприяє збагненню, розумінню, що веде до умиротворення, до вищого знання, до Просвітління, до нірвани”.

Свій шлях Будда називав “серединним”, оскільки він лежав між звичайним почуттєвим життям і аскетичною практикою, минаючи крайності того й іншого. 45 років Будда провів, поширюючи своє навчання в Індії. По буддійських джерелах, він завоював прихильників серед самих різних шарів суспільства; у число послідовників буддизму входила безліч багатих і впливових людей, включаючи пануючі держави Магадха Бимбисару і його сина Аджаташатру.

Незадовго до смерті Будда повідомив своєму улюбленому учню Ананде, що міг би продовжити своє життя на ціле століття, і потім Ананда гірко шкодував, що не догадався попросити його про це. Причиною смерті Будди послужила трапеза в бідного коваля Чунди, під час якої Будда, знаючи, що бідняк збирається пригощати своїх гостей несвіжим м'ясом, попросив віддати все м'ясо йому. Не бажаючи, щоб постраждали супутники, Будда з'їв його. Перед смертю Будда сказав улюбленому учню: “Ти, вірно, думаєш, Ананда: “Змовкло слово Пана, немає в нас більше Вчителя!”. Ні, не так вам належить думати. Нехай Дхарма і Виная (дисципліна), що я виголосив і яким наставив вас, будуть вашим учителем, після того як не стане мене” (“Сутра великої кончини”). Умер Будда в містечку Кушинагара, і його тіло було за звичаєм кремовано, а порох розділений між вісьма послідовниками, шість з який представляли різні громади. Його порох поховали у восьми різних місцях, і згодом над цими похованнями були споруджені меморіальні надгробки — ступи. Відповідно до легенди, один з учнів витяг з похоронного багаття зуб Будди, що став головною реліквією буддистів. Нині він знаходиться в храмі в місті Канди на острові Шрі-Ланка.


Учитель? Бог? Чи...


Смерть, чи, як вважають буддисти, звільнення — нірвана (чи навіть парінірвана, тобто “велика нірвана”), Будди стала початком відліку часу існування буддизму як релігії. Хто ж усе-таки Будда для буддистів — Учитель, чи Бог усього лише рядовий представник досить численної категорії будд — Просвітління особистостей, що досягла, проживаючих у різних світах уселеної?

Безсумнівно, що Будда — Учитель, тому що він не тільки відкрив Шлях, але ще й учив, як треба йти по ньому. Складніше відповісти на запитання, чи Бог Будда, тому що буддисти заперечують саме поняття божества. Однак Будді присущі такі якості, як усемогутність, здатність робити чудеса, приймати різний вигляд, впливати на хід подій і в тутешньому світі, і в інший світах. Це ті самі якості, який наділені боги, у всякому разі так вважають люди, що сповідають різні релігії.

Буддизм визнає існування незлічимої кількості будд — у різних світах і в різних проміжках часу. Є будди минулого, сьогодення і майбутнього. Є група в тисячу будд; є будди, що уособлюють різні види діяльності і явища природи; будда лікування і будда невимірного світла, будда незламної істини і всесвітній, космічний будда. Але тільки для одного з них — того, хто став Учителем людства, — цей епітет є першим і головним ім'ям.


Навчання Будди


Як і інші релігії, буддизм обіцяє людям рятування від самих тяжких сторін людського існування — страждань, негод, пристрастей, страху смерті. Однак, не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її чимось вічний і незмінної, буддизм не бачить змісту в прагненні до вічного життя на небесах, оскільки вічне життя з погляду буддизму й інших індійських релігій — це лише нескінченна низка перевтілень, зміна тілесних оболонок. У буддизмі для її позначення прийнятий термін “сансара”.

Буддизм учить, що сутність людини незмінна; під впливом його вчинків міняється лише буття людини і сприйняття світу. Надходячи погано, він пожинає хвороби, бідність, приниження. Надходячи добре, укушає радість і умиротворення.

Такий закон карми (морального воздавання), що визначає доля людини й у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях.

Цей закон складає механізм сансари, що називається бхавачакра — “колесо життя” (воно ж круговорот чи буття коло сансари). Бхавачакра складається з 12 нідан (ланок): неведення (авід’я) обумовлює кармічні імпульси (санскари); вони формують свідомість (віджняна); свідомість визначає характер намарупи — фізичного і психічного вигляду людини; нама-рупа сприяє формуванню шести почуттів (аятана)— зору, слуху, дотику, нюху, відчуття смаку і сприймаючого розуму. Сприйняття (спарша) навколишнього світу породжує саме почуття (ведана), а потім бажання (тришна), що у свою чергу породжує прихильність (упадана) до того, що почуває і про що мислить людину. Прихильність приводить до ходіння в існування (бхава), наслідком чого є народження (джати). А всяке народження неминуче спричиняє старість і смерть.

Такий цикл існування у світі сансари: кожна думка, кожне слово і справа залишають свій кармічний слід, що приводить людини до наступного втіленню. Ціль буддиста — жити так, щоб залишати якнайменше кармічних слідів. Це значить, що його поводження не повинне залежати від бажань і прихильності до об'єктів бажань.

“Немає уз у тих, у яких немає приємного чи неприємного”.

“Із прихильності народжується сум, із прихильності народжується страх; у того, хто звільнився від прихильності, немає суму, відкіля візьметься страх?”

“Як дерево, хоча і вирване, продовжує рости, якщо корінь його не ушкоджений і міцний, так і страждання народжується знову і знову, якщо не викоренена схильність до бажання”.

“Я всіх переміг, я усіх знаю. Я відмовився від усього, зі знищенням бажань я став вільним. Учачи в самого себе, кого назву я вчителем?” Так сказано в “Дхаммападі”.

Вищу мету релігійного життя буддизм бачить у звільненні від карми і виході з кола сансари. В індуїзмі стан людини, що досягло звільнення, називається мокшею, а в буддизмі — нірваною.

Люди, поверхово знайомі з буддизмом, вважають, що нірвана — це смерть. Невірно. Нірвана — це спокій, мудрість і блаженство, угасання життєвого вогню, а разом з ним і значної частини емоцій, бажань, пристрастей — усього того, що складає життя звичайної людини. І все-таки це не смерть, а життя, але тільки в іншій якості, життя зробленого, вільного духу.

Буддизм не відноситься ні до монотеїстичного (прихильником єдиного Бога), ні до політеїстичного (заснованим на вірі в багатьох богів) релігіям. Будда не заперечує існування богів і інших надприродних істот (демонів, парфумів, створень пекла, богів у виді тварин, птахів і т.п.), але вважає, що вони теж підлеглі дії карми і, незважаючи на усі свої надприродні сили, не можуть самого головного — позбутися від перевтілень. Тільки людина здатна “устати на шлях” і, послідовно змінюючи себе, викорінити причину перероджень, досягти нірвани. Щоб звільнитися від перероджень, богам і іншим істотам прийдеться народитися в людському вигляді. Тільки серед людей можуть з'явитися вищі духовні істоти: будди — люди, що досягли Просвітління і нірвани і що проповідують дхарму, і бодхісаттви — ті, хто відкладає відхід у нірвану заради допомоги іншим створенням.

Може скластися представлення, що буддам і бодхисаттвам належить у буддизмі те ж місце, що в інших релігіях займають чи боги єдиний Бог. Але це не зовсім так Будди не можуть, як боги інших релігій, створювати світ, керувати стихіями; вони, як правило, не можуть карати чи грішників нагороджувати праведників. Буддизм — і в цьому ще одне його відмінність від інших релігій — не визнає провидіння і підкреслює, що доля людини залежить тільки від його власних зусиль у безустанній свідомій роботі над собою. Тому в “Дхаммападі” сказано: “Будівельники каналів пускають воду, лучники підкоряють собі стрілу, теслі підкоряють собі дерево, мудреці упокорюють самих себе”.


Всесвіт І Його Пристрій


Світ сансари для буддистів — це безупинний потік народжень, смертей і нових народжень, виникнення, руйнування і нового виникнення. У нього втянуте все живе і неживе на всіх рівнях існування. Як же уявляли собі буддисти пристрій світу?

На відміну від інших світових релігій кількість світів у буддизмі практично нескінченно. Буддійські тексти говорять, що їхній більше, ніж крапля в чи океані піщин у Гангові. У кожнім зі світів є свої суша, океан, повітря, безліч небес, де живуть боги, і ступіней пекла, населених демонами, парфумами злих предків — претами й ін. У центрі світу коштує величезна гора Міру, оточена сьома гірськими хребтами. На вершині гори розташоване “небо 33 богів”, очолюваних богом Шакрой. Ще вище, у повітряних палацах, знаходяться небеса трьох сфер. Боги, люди та інші істоти, що діють винятково заради задоволення власних бажань, живуть у камадхату — “сфері бажання”, розділеної на 11 рівнів. У сфері рупадхату — “світу форми” — на 16 рівнях розташовані 16 небес Брахми (верховного бога брахманізму). Над нею міститься арупадхату — “світ не-форми”, що включає чотири вищих небеса Брахми. Усі боги, що населяють три сфери, підлеглі закону карми і тому, коли їхні заслуги вичерпуються, можуть утратити свою божественну природу в наступних утіленнях. Перебування у вигляді бога таке ж тимчасове, як і у всякому іншому.

Однак, відповідно до самої древньої космологічної схеми, існують три головних рівні — світ Брахми (брахмалока), світ богів і напівбогів (девалока) і світ бога Мари, що уособлює смерть і різні спокуси, яким піддається людина. Вплив Мари поширюється на землю і безліч підземних пекельних областей.

Світи не вічні. Кожний з них виникає, розвивається і руйнується протягом однієї махакалъпи; її тривалість — мільярди земного років. Вона у свою чергу поділяється на чотири періоди (калъпи). По закінченні махакальпи світобудова не знищується цілком. Тільки ті істоти, що досягли просвітління, переселяються у світ Брахми, на небеса Абхассара. Коли на землі знову створюються умови для життя, вони народжуються тут у відповідності зі своїми колишніми заслугами. Однак не всяка кальпа стає щасливою, а лише та, у якій з'являється будда. По буддійських переказах, у нинішньої кальпе з'явиться тисяча будд. Буддійські тексти називають шість будд, що жили у світі людей до Шакьямуни: Вишвабха, Випашин, Шикхин, Кракучханда, Канакамуни, Кашьяпа. Однак найбільш популярний серед буддистів Майтрейя — будда, приходу якого очікують у майбутньому.

Дхарма — закон, істина, шлях


Найважливішим для буддистів є поняття дхарми — воно уособлює навчання Будди, вищу істину, що він відкрив всім істотам. “Дхарма” буквально означає “опора”, “те, що підтримує”. Слово “дхарма” означає в буддизмі моральну чесноту, насамперед — це моральні і духовні якості Будди, яким віруючі повинні наслідувати. Крім того, дхарми — це кінцеві елементи, на які, з погляду буддистів, розбивається потік існування.

У своїй першій мові після Просвітління Будда порівнює здібності різних людей до збагнення Дхарми з розмаїтістю лотосів у ставку: “И оглянувши світ своїм оком Проясненого, Благословенний, сповненого співчуття до всіх живих істот, побачив істоти, розумова погляд яких лише ледве запорошений пилом, і істоти, чий розумовий погляд покритий густим шаром пилу; побачив істоти з гострою сприйнятливістю і зі сприйнятливістю млявої, істоти, що мають сприятливу форму, істот, що легко піддаються вселянню і важко піддаються вселянню, а також побачив істоти, що перебувають у страху перед інший світом і в страху перед гріхом.

Подібно тому як у ставку, що заріс блакитними лотосами, чи в ставку, що заріс червоними лотосами, чи в ставку, що заріс білими лотосами, одні лотоси, породжені у воді, що виросли у воді, не піднімаються над водою, інші, породжені у воді, що виросли у воді, коштують урівень з поверхнею води, а треті, породжені у воді, що виросли у воді, піднявшись над водою, коштують так, що вода їхній не стосується”.

Будда, як ніхто інший, розумів, що люди від народження не схожі один на одного і не можна до них підходити з однієї і тією же міркою: одним Дхарму потрібно довго розтлумачувати, інші зрозуміють її на лету, третім буде потрібно привести безліч прикладів, четвертих прийдеться учити йозі і т.п. Не існує єдиного, універсального зводу буддійського віровчення, придатного для усіх. Немає універсальної формули Дхарми на усі випадки життя; є Дхарма, викладена з урахуванням індивідуальних особливостей кожної групи віруючих. Тому буддійське навчання може бути виражено високим ученим стилем і простій народною мовою, у віршах і в прозі, зображено на священній діаграмі (мандолі) і на барвистій картині.

Різні цілі переслідують і буддійські проповіді. Вищою метою завжди залишається нірвана, але досягти її важко — це під силу лише самим завзятим і обдарованої. Для простих людей, не здатних на значні духовні зусилля в нинішньому своєму стані, проміжним етапом може стати втілення в кращих чи умовах відродження на небесах якого-небудь будди, за допомогою якого вони надалі досягнуть нірвани.


Чотири шляхетні істини


Проповідь свого навчання Будда почав з “чотирьох шляхетних істин”: про страждання і причину страждання, про усунення причини страждання і про шлях до припинення страждань. Звертаючи до учнів (бхикшу), він говорив: “А от, бхикшу, блага істина про те, що існує страждання. Народження — страждання, старість — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання; з'єднання з тим, що неприємно, — страждання; роз'єднання з тим, що приємно, — страждання; коли немає можливості досягти бажаного — це теж страждання.

А от, бхикшу, блага істина про те, що страждання має свою причину. Це спрага, що веде до перероджень, зв'язана з насолодою і пристрастю, що знаходить задоволення те в одному, то в іншому. Спрага буває трьох видів: спрага почуттєвих задоволень, спрага перероджень, спрага існування.

А от, бхикшу, блага істина про те, що страждання може бути знищено. Це знищення спраги і повне знищення пристрасті, відмовлення від них, зречення від них, звільнення від них, відраза від них.

А от, бхикшу, блага істина про те, що існує шлях, що веде до знищення страждання”.

Відповідно до першої істини, все існування людини є страждання, незадоволеність, розчарування. Навіть щасливі моменти його життя в остаточному підсумку приводять до страждання, оскільки вони зв'язані з “роз'єднанням із приємним”. Хоча страждання універсальне, воно не є споконвічним і неминучим станом людини, оскільки має свою причину — чи бажання спрагу задоволень, — яка лежить в основі прихильності людей до існування в цьому світі. Така друга шляхетна істина.

Песимізм перших двох шляхетних істин переборюється завдяки наступним двом. Третя істина говорить, що причина страждання, оскільки вона породжена самою людиною, підвластна його волі і може бути їм же й усунута — щоб покласти кінець стражданням і розчаруванням, треба припинити випробувати бажання.

Про те, як досягти цього, говорить четверта істина, що указує восьмеричний шляхетний шлях: “Цей благий восьмеричний шлях такий: правильні погляди, правильні наміри, правильна мова, правильні дії, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильне усвідомлення і правильне зосередження”.

Таким чином, восьмеричний шлях включає три основних вправи в моральності, спогляданні і мудрості: культуру поводження (правильні думка, слово, дія), культуру медитації (правильні усвідомлення і зосередження) і культуру мудрості (правильні погляди).

Культура поводження — це п'ять (чи десять) основних заповідей (панчашила): не убий, не бери чужого, не бреши, не пияч, не прелюбодій; а також чесноти щедрості, доброзичливості, смиренності, очищення і т.п.

Культура медитації — це система вправ, що ведуть до досягнення внутрішнього умиротворення, відчуження від світу і приборканню пристрастей.

Культура мудрості — знання чотирьох шляхетних істин.

З усіх чотирьох шляхетних істин саме восьмеричний шляхетний шлях складає головна своєрідність буддизму. Будда не просто говорить про можливість звільнення, але і вказує шлях, випливаючи якому кожна людина власними силами, без допомоги Будди, здатний досягти волі і сам стати буддою. Усе це дуже відрізняється від інших відомих релігій — жодне релігійне навчання не визнає, що людина може своїми зусиллями зробити себе богоподібною істотою.

Уставши на цей шлях, можна прийти до вищої мети людини — виходу з круговороту перероджень (сансари), а виходить, до припинення страждань і досягненню стану звільнення — воно і є нірвана. Проходження тільки моральним заповідям приносить лише тимчасове полегшення.

Чотири шляхетні істини багато в чому нагадують принципи лікування: історія хвороби, діагноз, визнання можливості видужання, рецепт лікування. Не випадково буддійські тексти порівнюють Будду з лікарем, що зайнятий не загальними міркуваннями, а практичним лікуванням людей від духовних страждань. І своїх послідовників Будда призиває постійно працювати над собою в ім'я порятунку, а не витрачати час на просторікування про предмети, яких вони не знають із власного досвіду. Він порівнює аматора відвернених розмов з дурнем, що замість того, щоб дозволити витягти стрілу, що потрапила в його, починає міркувати пр тім, кого вона була випущена, з якого матеріалу зроблена і т.п.

Іншими важливими положеннями навчання Будди є три характеристики буття (трилакшана): страждання {духкха), мінливість (анітъя) і відсутність незмінної душі (анатман), а також навчання про взаємозалежне виникнення всіх речей (пратітья самутпада).

У світі немає нічого вічного — всяке існування має початок і кінець, а раз так, то не може бути і незмінної душі. Людина складається з п'яти скандх: тілесного (рупа), відчуттів (ведана), розпізнавання- (санджня), кармічних імпульсів (санскар) і свідомості (віджняна). Після смерті велика частина скандх руйнується.

Буддизм — релігія без божества


Якщо християнство нерозривне зв'язано з вірою в Христа, а іслам — з вірою в Аллаха, то віра в Будду Шакьямуни не грає особливо важливої ролі в багатьох напрямках буддизму. З погляду буддистів, як уже говорилося, будд було і буде нескінченна безліч, і деякі з них не менш авторитетні, чим Шакьямуни. У ряді плинів індійського, китайського і японського буддизму більше поважають інших будд, наприклад Амитабху, Вайрочану чи будду майбутнього — Майтрейю, а в країнах Південно-Східної Азії Будду Шакьямуни почитають скоріше як святого і великого мудреця. У пізньому буддизмі з'являється навчання про Ади-будде — Споконвічний будді, що втілив сутність усіх будд.

Розходження між окремими напрямками буддизму в їхньому відношенні до Будди так великі, що часом важко повірити, як настільки протилежні навчання могли відбутися з одного джерела. Наприклад, у японському буддизмі сусідять амідаїзм — культ будди Аміди (відповідає Амітабхе), у якому єдиною релігійною заслугою визнається багаторазове повторення імені даного будди, і дзен-буддизм, де культ будь-якого будди вважається безглуздим, а головна увага приділяється практиці медитації, тобто заглибленому спогляданню природи речей. У цілому ж віра в богів і надприродні сили хоча й існує, але не грає в буддизмі такої ролі, як в інших релігіях. Віра (шраддха) у більшості буддійських навчань вважається лише самою попередньою умовою вступу на буддійський шлях. Для того щоб йти по ньому, потрібні більш серйозні духовні зусилля, і насамперед — медитація.

Але як би ні були великі розходження між школами і напрямками буддизму — усі вони є формами однієї і тієї ж релігії, що проповідував Буддо Шакья-муни. Що дає підстави так думати?

По-перше, сам Будда говорив про можливість різних способів викладу Дхарми і тим самим заздалегідь узаконив усі форми, що може прийняти його навчання в майбутньому. По-друге, як би далеко ні відходив буддизм від свого первісного виду, у ньому завжди зберігалося навчання, що приписувалося Будді Шакьямуни. По-третє, єдність і розмаїтість буддизму порозуміваються його історичною долею — тими обставинами, що сприяли перетворенню цього релігійного навчання у світову релігію.

З моменту виникнення буддизм пройшов три основні стадії: починався він як чернеча громада, що проповідувала утечу від реальності (эскапизм), потім перетворився у свого роду релігію цивілізації, що об'єднала різні культури і традиції багатьох країн Азії, і, нарешті, став культурною релігією, тобто релігією, що формує культуру, що по-різному ввійшла в культурні традиції багатьох країн і народів. На сучасному етапі в буддизмі можна розрізнити і риси сектантської релігії (наприклад, у країнах, де буддисти змушені ховати своє віросповідання, як це було в СРСР), і риси релігії цивілізації (нові міжнародні об'єднання буддистів різних країн, наприклад Всесвітнє братерство буддистів), і, звичайно ж, риси культурної релігії (нові буддійські суспільства на Заході).


Чи релігія - буддизм?


Справді, що ж робить його релігією, якщо в ньому немає ні такого Бога, як у християнстві, ісламі й інших монотеїстичних релігіях, ні такої віри в богів, як у політеїстичних релігіях, ні безсмертної душі — основи церкви як посередника між богом і людьми? Проте відомо, що буддизм сповідають більшість народів Азії. Буддизм — релігія насамперед тому, що учить вірити в порятунок, чи, як говорять буддисти, у возможность для людини досягти нірвани. Однак рятує в буддизмі не бог; порятунок чи приходить зсередини людини в результаті його власних духовних зусиль, чи ж завдяки допомозі будд і бодхисаттв.

Громада віруючих


У буддизмі на відміну від християнства й ісламу немає церкви, але є громада віруючих — сангха. Це духовне братерство, що допомагає в просуванні по буддійському шляху. Громада забезпечує своїм членам тверду дисципліну (віная) і керівництво досвідчених наставників. У ній немає складної ієрархії, як у християнській церкві. Сангхой можна назвати і місцеву громаду, і всіх буддійських ченців у світі разом узятих, а вона члени не є священнослужителями, посередниками між богом (чи богами) і мирянами. Миряни повинні подавати ченцям — це їхній обов'язок і чеснота; ченці у свою чергу учать їхньої моралі, ведуть спасенні бесіди, але вони не вправі чи сповідати відпускати гріхи. Якщо в одних напрямках буддизму, наприклад у тхераваде, сангха відіграє визначальну роль, то в інших, особливо в буддизмі махаяни, більше значення мають монастирі-університети. Утім, останні в широкому змісті також є сангхами.


Перші кроки майбутньої світової релігії


По переказі, через рік після смерті Будди його послідовники зібралися разом, щоб записати те, що вони довідалися від Вчителя і зберегли у своїй пам'яті. Чернець по імені Упали переказав усе, що він чув про дисципліну: правилах прийому до сангху і виключення з її, нормах, що регулюють спосіб життя ченців і черниць і їхні відносини із суспільством. Усе це було об'єднано в звід текстів, що одержали назву “Виная пітака” (“Кошик дисципліни”). Усе, що Будда говорив із приводу самого Навчання і методів релігійної практики, переказав його найближчий учень Ананда. Ці тексти ввійшли в “Сутра пітаку” (“Кошик бесід”). Потім присутні ченці (їх було 500) проспівали зміст канону. Це збори буддистів одержало назву Першого буддійського сангити (буквально — “співанка”), чи собору. По деяких версіях, у ньому брав участь цар Аджаташатру. Вважається, що на Першому соборі була канонізована і третя частина навчання, “Абхидхарма питака” (“Кошик Абхидхарми”), — систематичне, можна сказати, філософський виклад Навчання.

Будда не залишив духовного спадкоємця, покладаючись на те, що громада буде просто випливати його розпорядженням. Однак між членами сангхи виникли серйозні розбіжності з приводу трактування ряду правил. Одні ченці виступали за зм'якшення і навіть скасування твердих границь, що відокремлюють сангху від іншого суспільства, у той час як інші наполягали на їхньому збереженні. Вже в IV ст. до н.е. це привело до розколу сангхи на махасангхіку (“велику громаду”), що поєднувала прихильників більшого “оповіщення” буддійської громади, і стхавираваду чи тхераваду (“навчання старійшин”), прихильники якої дотримували більш консервативних поглядів. Прихильники махаяни (одного з напрямків буддизму) вважають, що розкол відбувся на Другому буддійському соборі у Вайшали, через сто років після першого.

З появою імперії Маурьїв, особливо в епоху правління знаменитого царя Ашоки (III ст. до н.е.), буддизм із навчання чернечих громад перетворюється у свого роду державну релігію. Цар Ашока з усього навчання особливо виділяв правила буддійської моралі.

При Ашоке в буддизмі з'явилася безліч сект і шкіл: по загальноприйнятій класифікації — 18. У цей же час зібрався Третій собор у Паталіпутре, на якому були засуджені навчання деяких буддійських шкіл, а школа тхеравади одержала підтримку пануючи. Саме в цей період був створений буддійський канон “Типітака” ( мовою упали), чи “Трипітака” (на санскриті), що означає “Три кошики”. Послідовники різних напрямків буддизму вже два з половиною тисячоріччя сперечаються між собою про тім, коли, де і на якій мові були канонізовані “Три кошики”. Махаянисти вважають, що на Четвертому соборі, що проходив під заступництвом пануючи Канишки в I ст. н.е., канонізували санскритську версію — “Трипітаку”. А прихильники тхеравади думають, що Четвертий собор відбувся в 29 р.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: