Xreferat.com » Рефераты по религии и мифологии » Символіка православних таїнств

Сколько стоит написать твою работу?

Работа уже оценивается. Ответ придет письмом на почту и смс на телефон.

?Для уточнения нюансов.
Мы не рассылаем рекламу и спам.
Нажимая на кнопку, вы даёте согласие на обработку персональных данных и соглашаетесь с политикой конфиденциальности

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, возможно, допущена ошибка в адресе.
В таком случае, пожалуйста, повторите заявку.

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, пожалуйста, повторите заявку.
Хотите промокод на скидку 15%?
Успешно!
Отправить на другой номер
?Сообщите промокод во время разговора с менеджером.
Промокод можно применить один раз при первом заказе.
Тип работы промокода - "дипломная работа".

Символіка православних таїнств

Вступ

1. Православні Таїнства

1.1 Таїнство Хрещення

1.2 Таїнство Миропомазання у складі чину Хрещення

1.3 Таїнство Покаяння. Встановлення таїнства Покаяння. Про єпітимію (покуту)

1.4 Таїнство Причастя (Євхаристія)

1.5 Таїнство Шлюбу

1.6 Таїнство Маслособорування (Єлеосвячення)

1.7 Таїнство Священства

2. Символіка церковних таїнств

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Таїнства – це “діючі знамення благодаті, установлені Христом і довірені Церкві, через які нам дається божественне життя. Видимі обряди, за допомогою яких відбувається таїнство, означають і здійснюють благодать, властивому кожному таїнству”.

Таїнств у Православній Церкві є сім: Хрещення, Миропомазання, Причастя, або Свята Євхаристія (Благодатна трапеза), Покаяння (Сповідь), Священство (хіротонія, висвята в єпископа, священика або диякона), Шлюб (вінчання, подружжя), Маслособорування (Єлеосвячення).

Заслуговують пояснення деякі особливості використання як самого слова таїнство, так і лексики, безпосередньо зв'язаної з таїнствами в цілому.

Коли слово таїнство вживається в значенні одного із семи таїнств Церкви, його варто писати з маленької букви. Те ж слово Таїнство з великої букви (іноді з епітетом Пресвяте) позначає конкретне Таїнство Євхаристії.

Найменування кожного із семи таїнств – крім Євхаристії, що завжди пишеться з великої букви – можуть писатися як з рядкової, так і з прописної букви (бажано, звичайно, щоб в одному тексті був прийнятий тільки один із двох можливих принципів написання).

Від слова таїнство утвориться прикметник таємничий (з наголосом на перший склад!); воно може бути замінено синонімом сакраментальний. Область богослов'я, що досліджує таїнства, називається сакраментологією.

Хоча слово таїнство найчастіше сусідить з дієсловом робити (чи іменником здійснення), ці і похідні від них слова вимагають у даному контексті дуже акуратного підходу. Дійсно будь-яке таїнство відбувається в Церкві. Але ніяка людина не може бути здійснюватилем таїнства: таїнство відбувається Самим Господом, і тільки Він може вважатися його здійснюватилем. Людина ж, що робить обряд таїнства (будь то єпископ чи священик, а для деяких таїнств – диякон чи навіть, в особливих випадках, будь-яка людина, що має відповідне намір) – тільки служитель таїнства.

Актуальність теми.

Актуальність теми полягає у тому, що дослідження символіка таїнств дає можливість краще ці таїнства зрозуміти і вияснити його значення у житті кожного християнина. Особливо таке розуміння актуальне для нашого українського народу, який протягом майже всього минулого століття, з відомих причин, існував поза Церквою і у своїй більшості втратив не тільки церковність, але і духовність. Сьогодні, коли прихід до Церкви став масовим, і майже кожний новий громадянин України приймає християнське Хрещення та інші таїнства стає дуже важливим правильне розуміння сутності цих таїнств, які мусять стати для людини не лише даниною моди і звичаю але і переміною власного життя.

Об’єктом дослідження є таїнства Православної Церкви, їх зародження, розвиток, проведення. Предметом дослідження є вивчення символіки таїнств та їх значення у становленні духовності людини.

Метою дослідження є визначення суті таїнств, вивчення системи відправ таїнств та богослужінь, окреслення символіки таїнств Православної Церкви.

Завданнями дослідження є:

  • охарактеризувати таїнства Православної Церкви;

  • визначити їх походження та історичний розвиток;

  • окреслити найголовніші моменти проведення таїнств у Церкві;

  • встановити символіку таїнств;

  • охарактеризувати значення таїнств в житті людини.

В роботі застосовувалися описовий метод (розділ 1) та метод аналізу (розділ 2).

Наукова новизна

Досліджень з даної теми в Українській Православній Церкві ще не проводилися. Наприклад, найпізніші дослідження про таїнство Хрещення були розроблені Російською Православною Церквою і сягають лише середини XIX століття. Але Російська Церква завжди упереджено ставилася до форми хрещення на теренах сучасної України і, по можливості, перехрещувала тих, хто приймав хрещення не через повне занурення. Досліджуючи цю тему, автор намагається пояснити символіку таїнств через форму їх проведення та догмати Православної Церкви.

Практичне значення

Мета цієї праці є у тому, щоб дослідити історичний розвиток чину таїнства, показати, яким воно було з самого початку і як і на що перетворилося протягом двадцяти століть. Знання такого літургічного розвитку допоможе зрозуміти таїнства, символічне значення кожної дії, кожної молитви, свідоміше сприймати ці таїнства, а, значить, допоможе глибше зрозуміти сутність і важливість акту прийняття до церковної спільноти.

Така переміна в ставленні до Таїнств Православної Церкви має велике значення для утвердження Української Православної Церкви і духовності українського народу. Свідоме прийняття Таїнств зробить нашу Церкву і державу духовно багатшими і досконалішими.

Правильне розуміння Таїнств допоможе і у справі екуменізму, головною засадою якого є поєднання християнських Церков, яке може відбутися тільки за умови визнання істинності таїнства Хрещення членів різних Церков.

 У першому розділі ми розглянемо сутність Таїнств з догматичного боку, їх літургіку та порядок проведення. У другому розділі висвітлений погляд на символіку таїнств, значення їх в житті людини.


Розділ 1. Православні Таїнства


1.1 Таїнство Хрещення


Кількісно церковних таїнств у Православній Церкві є сім. І найпершим таїнством, яке необхідне для вступу до християнського суспільства і без якого нереально увійти до благодатного Царства Божого, є таїнство святого Хрещення. Хрещення є дверима до спасіння і до Царства Божого. «Якщо хто не народиться водою і духом, - сказав нам Христос Спаситель, Який і встановив це таїнство, - не може увійти в Царство Боже» (Ів. З, 5). Хрещення «водою і духом» повністю змінює і очищує людину – вона вмирає для життя старого і народжується для нового святого життя в тілі Христовому (1 Кор. 12, 13).

Христос заповів Своїм ученикам: «Йдіть, навчайте всі нарoди, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святoгo Духа» (Мф. 28, 19), і таким чином Хрещення стало одним із найголовніших елементів у житті Церкви і влилося у богослужбову християнську практику.

На початку свого розвитку чин таїнства Хрещення був дуже простим, як і будь-яке інше богослужіння у часи апостолів. Але разом із зовнішнім розвитком Церкви, як живого організму, хрещення поступово змінювалося і розвивалося, перетворюючись із елементарного акту у складне богослужбове чинопослідування. Досліджуючи богослужбовий розвиток таїнства Хрещення, не важко помітити, що воно ніби завжди пристосовувалося до конкретного часу, і разом з цим незмінно несло у собі те духовне значення і внутрішній зміст, якими воно було наділене з часів апостолів.

Будучи одним із таїнств Церкви, Хрещення за своєю важливістю є одним із найскладніших, за своїм змістом, богослужбових актів. Воно містить у собі багато богослужбових елементів, які хоч і поєднані разом в одному чинопослідуванні, але, водночас, є настільки самостійними, що кожне може розглядатися в окремому літургічному дослідженні. Така структура таїнства робить його не легким для дослідження. А внаслідок відсутності протягом багатьох століть окремих письмових пам’яток, які б спеціально стосувалися до нашого предмету, і разом з цим при великій кількості коротких уривочних, а інколи і протилежних згадок у творіннях церковних письменників, дослідження історичного розвитку хрещення стає ще важчим.

Найбільшим розвитком у дослідженні таїнства Хрещення було XІX століття. Серед дослідників цього часу слід виділити А.Димитрієвського, А.Алмазова, Ф. Смирнова, Н. Одинцова.

Першим таїнством, без якого жодна людина не може стати членом Церкви Христової, є таїнство Хрещення. За словами Христа Спасителя, воно служить для людей дверима в Царство Його Церкви: «Якщо хто не народиться водою і духом, не може увійти в Царство Боже» (Ів. З, 5). Після прийняття Хрещення, як другого духовного народження, людина стає членом Церкви і має здатність приймати всю повноту благодаті, яка подається нею Богом. [6]

За догматичним визначенням: «Хрещення є таїнством, у якому грішна людина, яка народилася зі спадковим від прародичів нівеченням, знову народжується водою і духом. А докладніше - це таїнство, в якому грішник, оголошений вірою Христовою, під час потрійного його занурення у воду в ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа, очищається благодаттю Божою від всякого гріха і стає новою людиною, виправданою і освяченою». Таким чином, Хрещення є священнодією, через яку Божа благодать сакраментально діє на саму сутність людини, повністю очищує її від минулої гріховності, освячує її природу і відроджує для духовного життя.

Таїнство Хрещення було встановлено Ісусом Христом. Але, хоча Боговстановленість цього таїнства є беззаперечним фактом, існують різні думки щодо часу встановлення Хрещення.

Основою для розбіжностей з приводу часу встановлення Хрещення є те, що Ісус Христос Сам нікого не хрестив. Ми знаємо про хрещення, яке здійснював Іван Хреститель (Мф. 3,5), яке здійснювали учні Христові під час земного життя Спасителя (Ів. 4, 2), і, врешті, нам відомий той факт, що Сам Христос прийняв хрещення в Йордані (Мф. 3,13-17). Але все це було «хрещення в покаяння», яке готувало вибраний народ до прийняття Месії. У цих хрещеннях не було ще того Духу і вогню, про що пророкував Іван Предтеча (Мф. З, 11). І навіть хрещення Самого Господа можна вважати лише за прообраз, в якому вказувалася форма хрещення, і яке служило прикладом для майбутніх Христових послідовників. Древні отці і вчителі підтверджують цю думку. Тертуліан, наприклад, говорить: «Хрестили учні Христові, як служителі, подібно Івану Предтечі, і тим же Івановим хрещенням, а не інакшим. Бо іншого і немає, крім встановленого опісля Христом, котре ще не могло подаватися учнями, бо ще не сповнилася слава Господня, і сила купелі через страждання і воскресіння... До страждання і воскресіння Господа для спасіння була одна віра. Але, коли ця віра примножилася вірою в Його народження, страждання і воскресіння, тоді була подарована повнота таїнству... І тепер закон хрещення даний, форма визначена: «Йдіть, - сказав Господь, - навчайте всі народи, хрестячи їх в ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа». (Мф. 28, 19). Визначення цьому закону зроблене: «Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже» (Ів. З, 5), що й забов`язало віру до необхідності хрещення. З того часу всі віруючі охрещуються».

І тому часом встановлення таїнства Хрещення Православна Церква вважає час перебування Христа на землі після Його воскресіння з мертвих. А конкретно, той момент, коли Він, перед Своїм вознесінням на небо, урочисто проголосив Свою останню заповідь: «Дана Мені всяка влада на небі і на Землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 18-20).

Святі апостоли виконали заповідь Христову. І з того часу, як на них зійшов Дух Святий у вигляді вогненних язиків (Діян. 2, 1-4), почали здійснювати таїнство Хрещення над кожним, хто увірував у Христа. «Покайтеся, - каже ап. Петро, - і нехай охреститься кожен із вас в Ім`я Ісуса Христа на відпущення гріхів; - і приймете дари Святого Духа!» (Діян. 2, 38).

Як і кожне таїнство, Хрещення містить в собі дві дії, або сторони: видиму і невидиму. Видимий бік таїнства складають дії, які виражені в чинопослідуванні Хрещення і носять характер обрядності та символічний характер, а невидимий - це ті Благодатні дари, якими Бог невидимо діє на всю сутність людини-похресника.

Зовнішню видиму сторону в таїнстві хрещення складають:

1) речовина таїнства - вода;

2) дія при самому звершенні таїнства - потрійне занурення

похресника у воду, як символ Святої Трійці;

3) слова, які проголошуються під час цієї дії.[8]

1) Речовиною, або матерією для таїнства святого хрещення має бути тільки природна вода, на що вказує катехизис св. Петра Могили: «однією матерією завжди має бути сама через себе природна вода» . «Вещество для таинства крещения, - говориться в Короткому викладі догматів віри, - єсть не какая либо искусственная, но чистая, естественная, предварительно освященная вода». Таке вчення Церква виробила на основі слів Самого Спасителя: «Коли хто не народиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. З, 5).

У наступні, післяапостольські часи, Церква так само дотримувалася заповіді Спасителя і здійснювала хрещення за прикладом апостолів

2) Хрещення повинно здійснюватися через потрійне занурення похресника у воду. Сам Ісус Христос хрестився від Івана Предтечі через погруження (Мф. З, 16; Мф. 1, 5; Ів. З, 23). Таким же чином хрестили і св. Апостоли (Діян. 8, 37-38), які в своїх писаннях називали хрещення «водною купіллю» (Єф. 5, 26; Тит. З, 5). Так само, за свідченням багатьох отців і вчителів Церкви, здійснювалося хрещення в Древній Церкві.

Інколи Древня Церква допускала здійснювати хрещення через обливання або окроплення. Але здебільшого це робилося при особливих обставинах і практикувалося, як виключення.

3) При зануренні похресника у воду здійснювач хрещення повинен виголошувати затверджену формулу хрещення: «Охрещується раб Божий (ім`я) в ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа», як заповідав нам Ісус Христос (Мф. 28, 19). Тобто хрестити в ім`я Св. Трійці. І хоча в деяких місцях Св. Писання згадується про хрещення в Христа або в ім`я Христа (Рим. 6, 4; Діян. 2, 38; 8, 16), але це означає хрещення за заповіддю Христовою, тобто хрещення в ім`я всієї Св. Трійці.

Хреститися у Христа означає хреститися, віруючи у Нього; але вірувати у Христа не можливо, не навчившись сповідати Отця, і Сина, і Св. Духа, бо Христос є Син Бога Живого, помазаний від Отця Духом Святим». І тому вся Христова Церква здійснює таїнство хрещення в ім`я Пресвятої Трійці.

В той самий час, коли похресник занурюється у воду з проголошенням формули Хрещення, - благодать Божа невидимо діє на всю сутність похресника. Дари цієї благодаті, які складають невидиму сторону в таїнстві Хрещення, є наступними:

1. Хрещення духовно відроджує людину, як засвідчив Сам Ісус Христос у розмові з Никодимом: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого. Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися? Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух», (Ів. З, 3-6).

2. Хрещення очищує людину від будь-якого гріха, виправдовує її та освячує. Це видно з тієї ж самої розмови Спасителя з Никодимом. Христос пояснює, що до хрещення людина є народженою від плоті, тобто має від своїх прародичів спадкову гріховну нечистоту, яка не допускає її увійти до Царства Божого. Але вже в хрещенні людина народжується від Духа і стає духовною, а значить і чистою від спадкового гріха і нечистоти плоті, що і дозволяє їй увійти до Царства Божого.

3. Хрещення робить людей дітьми Божими і членами Церкви Христової. «Бо всі ви, - говорить ап. Павло, - сини Божі через віру в Христа Ісуса; усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодяглися... бо ви всі одно в Христі Ісусі» (Гал. З, 26-28). Тільки через хрещення люди стають членом Тіла Христового - Його Церкви і отримують право участі в усіх її таїнствах.

4. Хрещення спасає людей від вічного покарання за гріхи і робить їх спадкоємцями вічного життя. Про це чітко сказав Ісус Христос: «Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Мф. 16, 16). Про що свідчать і апостоли: «Він спас не за діла праведности, які б ми вчинили, а з Своєї милости через купіль відродження і оновлення Святим Духом, Якого щедро вилив на нас через Ісуса Христа Спасителя нашого, щоб, виправдавшись Його благодаттю, ми за упованням стали спадкоємцями вічного життя» (Тит. З, 5-7).

Всі ці дії благодаті в таїнстві хрещення, як видимі і невидимі, нероздільні між собою. Благодать Божа, відроджуючи людину, тим самим очищує її від будь-якого гріха. Очищуючи від гріхів - спасає від вічного покарання за гріхи. А оправдовуючи людину перед Богом і освятивши її, благодать робить її дитиною Божою, членом Тіла Христового та спадкоємцем вічного життя.

Древня Церква вчення про невидиму благодать Божу в таїнстві хрещення перейняла від св. Отців і вчителів. Розуміючи хрещення, як духовне народження людини, Церква порівнює його з народженням тілесним і визнає, що воно може здійснюватися над однією людиною лише один раз. Таку віру засвідчили святі отці II Вселенського Собору: «Вірую в одне хрещення на відпущення гріхів» (Символ віри).

Аналізуючи благодатні дії таїнства Хрещення, можна зробити висновок, що воно необхідне усім людям без виключення. Бо Господь сказав: «Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже» (Ів. З, 5). Отже, хрещення стало для людини тим засобом, без якого не можна сподіватися на майбутнє вічне блаженне життя з Богом у Його Царстві: «Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Мф. 16, 16). Таку ж віру засвідчили і св. отці і вчителі. «Чому ми християни? - Питає св. Василій Великий. - Кожен скаже: за вірою. А яким чином спасаємося? Таким, що відроджуємося саме благодаттю, яка подається в хрещенні. Бо через що ще можна спастися?».

Отже, як бачимо з усього вищенаведеного, хрещення є справжнім Боговстановленим таїнством з усіма внутрішніми та зовнішніми елементами, які притаманні кожному християнському таїнству, і займає чільне місце серед них.


1.2 Таїнство Миропомазання у складі чину Хрещення


Розглядаючи історичний розвиток таїнства хрещення, не можна обминути увагою ще одне таїнство, яке тісно пов’язане з хрещенням. Таким таїнством є миропомазання. Таїнство миропомазання знаходиться настільки в тісному зв’язку з хрещенням, що у сучасній літургічній практиці ці два сакраменти є нероз’ємними і складають єдиний богослужбовий акт. І хоча такий зв’язок є дуже міцний, та все ж таки миропомазання є окремим самостійним і повноцінним таїнством. Без миропомазання хрещення не має закінченого вигляду і завершеного духовного значення.

За своєю суттю таїнство миропомазання є відмінним від таїнства хрещення і водночас є, так би мовити, його продовженням, другим етапом у духовному житті людини, яка стала християнином. Хрещення, як вже було зауважено вище, є таїнством, яке відкриває людині двері до царства Христового, таїнством, через яке людина народжується в життя духовне і стає членом християнського суспільства. Але, щоб стати достойним членом християнського суспільства, не достатньо мати лише один доступ до нього. Людина стає членом Церкви Христової для здійснення відомої мети – досягти спасіння. І щоб виконати цю мету, християнин повинен мати певні духовні сили, і сили не звичайні, а благодатні, бо і царство Христове є благодатним царством. Ось ці благодатні сили і надаються кожному новому члену Церкви через друге таїнство – таїнство миропомазання. Тому миропомазання серед інших Церковних таїнств, за порядком його звершення, займає друге місце.

У догматичному визначенні миропомазання є таїнством, через яке новоохрещеній людині подається Дух Святий. А якщо докладніше, то це таїнство, через яке християнину, під час помазання частин його тіла освяченим миром з виголошенням слів «Печать дара Духа Святого», надаються благодатні сили, які необхідні для його укріплення і зростання у духовному житті. Отже, за своєю суттю таїнство миропомазання подає охрещеній людині сили для повноцінного християнського життя, сили які необхідні для досягнення спасіння.

Формою таїнства миропомазання є помазання частин тіла освяченим миром. І хоча ця форма затверджена у догматичному визначенні таїнства, напочатку було не так.

Першим визначним фактом здійснення таїнства миропомазання є низпосилання Святого Духа апостолами Петром та Іоаном на самаритян. Апостоли «поклали руки на них (охрещених самаритян – Б.Т.), і вони прийняли Духа Святого» (Діян. 8, 17). З цього факту випливає, що формою таїнства миропомазання у часи апостолів було не помазання миром, а покладання рук на похресника. Так само і ап. Павло охрестив учнів Іоанових у Єфесі і низпослав їм Духа Святого лише через покладання на них своїх рук, а не через якусь іншу форму (Діян. 19, 2-6). Пояснення такої розбіжності між формами миропомазання у апостольські часи і теперішні ми знаходимо у наступному. Насправді, таїнство миропомазання в історії своєї зовнішньої форми пережило те, чого не випало на долю інших таїнств. Сучасна його форма не є саме тією формою, яка практикувалася у зародку таїнства, а є заміною першопочаткової форми, яка складалася з покладання рук. [19, 35]

Заміна зовнішньої форми миропомазання не вплинула на сутність самого таїнства. Апостоли завжди діяли під впливом і керівництвом Святого Духа, і тому таїнство низпосилання дарів Святого Духа на похресників, як у своїй першій формі – формі покладання рук, так і в останньому вигляді – помазання миром, має Божественне походження.

Розглянувши таїнство миропомазання, як самостійний акт, далі необхідно провести історичний огляд ще одного питання, питання про відношення чину миропомазання до чину хрещення за часом їх звершення. У сучасній практиці, за вченням Православної Церкви, вимагається від священика здійснювати таїнство миропомазання відразу після хрещення. «Відразу ж після хрещення без будь-якого відкладання той святий Сакрамент (Миропомазання) був над ним відправлений, а чи немовлятко, чи дорослий буде, бо Церква Свята ті Сакраменти спільно поєднала – Хрещення й Миропомазання» - говориться у катехизисі св. Петра Могили. Отже, згідно цьому вченню, чинопослідування миропомазання у часі свого звершення повинно поєднуватися із чинопослідуванням хрещення.

Практика апостольського часу у цьому відношенні трималася такого ж самого напрямку. «Почувши це, вони хрестилися в ім’я Господа Ісуса, і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий» (Діян. 19, 5-6). Пізніше ап. Павло писав до тих же єфесян: «І не ображайте Святого Духа Божого, яким покладено на вас печать у день відкуплення» (Єф. 4, 30) – тобто, печать Святого Духа була покладена на них у день їхнього охрещення. Таке поєднання акту хрещення з актом подання дарів Святого Духа ще у апостольські часи було цілком природньо і навіть необхідно, бо апостоли, згідно з вченням Спасителя, дивилися на хрещення Духом, як на завершення хрещення водою, без якого останнє вважалося недостатнім і незакінченим.

Мужі апостольські для вирішення даного питання не залишили жодного свідчення. Це пояснюється тим, що вони, як і їхні попередники апостоли, розглядали миропомазання у тісному зв’язку з хрещенням і надавали обом актам одну назву - «хрещення», називаючи саме хрещення - «хрещенням водою», а миропомазання - «хрещенням Духом Святим».

Українська Церква перейняла практику Східної Церкви та здійснювала таїнство миропомазання разом з хрещенням. На Володимирському соборі (1274р.) було постановлено, щоб при звершенні хрещення, після погруження похресника в купелі, відразу помазувати його миром. Так само і у всіх стародавніх требниках, які дійшли до нас у вигляді рукописів, чин миропомазання знаходиться у безпосередньому зв’язку з чином хрещення.

Отже, безсумнівно, що по всій Східній Церкві чинопослідування миропомазання завжди звершувалося разом із хрещенням. Завдяки поєднанню з чином хрещення, чинопослідування миропомазання є дуже простим і нескладним актом. Таким воно було завжди і у своєму здійсненні являло собою немов би одну частину хрещального чину. [ 18, 22]

На закінчення необхідно відзначити, що, не дивлячись на тісний зв’язок, у якому перебувають миропомазання і хрещення, перше завжди складало особливе, відмінне від хрещення священнодійство та було таким же необхідним для кожного віруючого, як і хрещення. Церква розрізняє ці два таїнства і вважає їх повноцінними та окремими одне від одного.

1.3 Таїнство Покаяння


Покаяння – це таїнство, в якому християнин, що відверто визнає свої гріхи перед Богом і виявляє тверду волю покаятися, отримує відпущення гріхів видимо від священика, а невидимо – від Самого Господа нашого Ісуса Христа”. (Православний катехизис).

Встановлення таїнства Покаяння

Хрещення змиває гріхи, але не визволяє християнина від них впродовж усього життя. Завдяки хрещенню і пізнається жахливість гріха, як відступлення від Христа, осквернення і викривлення образу Божого в собі під впливом зовнішніх спокус та власних пристрастей. У безперервній боротьбі з гріхом, яка триває протягом усього земного життя людини, не обходиться без тимчасових поразок, відступів та падінь. Але якими б великими не були гріхи людські, милосердя Боже нескінченне, а щедроти Його незліченні. Господь знову піднімає грішних, дарує їм усвідомлення своїх гріхів, розкаяння та духовну силу для перемоги над злом. Господь “не хоче смерти грішника” за них (грішників) Він прийняв страждання та хресну смерть. “Якщо кажемо, що не маємо гріха, – обманюємо самих себе, і правди немає в нас. Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди”.

Головна частина таїнства Покаяння – сповідь – була відома християнам уже за часів апостолів, про що свідчить книга “Діяння Апостолів” (19, 18): “Багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої”. У давній Церкві в залежності від обставин сповідь була або таємною, або відкритою, публічною. До публічного покаяння закликалися ті християни, які своїми гріхами викликали спокусу у Церкви.

В залежності від тяжкости висповіданих гріхів призначались і церковні покарання (єпитимії): позбавлення на визначений час права робити приношення і брати участь у