Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні
Таким чином, можна запропонувати норму ст. 19 Закону викласти у наступній редакції:
«Підприємницька діяльність релігійних організацій
Релігійні організації мають право здійснювати підприємницьку діяльність шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, передбачених чинним законодавством».
Право на здійснення релігійно-освітньої діяльності вказаними вище організаціями закріплено у ст. 11 Закону [3]. Релігійні управління і центри відповідно до статутів мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Дані заклади діють на підставі статутів, які реєструються у Державному комітеті України у справах релігій. Слід зазначити, що право на створення духовних навчальних закладів мають ті релігійні управління (центри), у статутах яких містяться відповідні положення про право заснувати такі заклади. Право на здійснення культурно-освітньої діяльності закріплено у ст. 23 Закону. Під названою діяльністю потрібно розуміти діяльність, спрямовану на повідомлення інформації про зміст конкретного релігійного вчення з метою формування у її отримувачів певного ставлення до нього.
Добродійну діяльність можна ототожнити з благодійною, оскільки «добродійний» — це той, хто має на меті давати матеріальну допомогу нужденним. Добродіяти — надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чому-небудь. Відповідно до ст. 1 Закону «Про благодійництво та благодійні органівації» від 16 вересня 1997 р.: благодійною діяльністю визнається добровільна безкорислива діяльність, що не передбачає одержання прибутку від неї [6]. При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігійної літератури та іншої культурно-освітньої діяльності. Ці організації діють на підставі зареєстрованих статутів у порядку, встановленому для громадських організацій. Відповідно їх правове становище буде регулюватися Законом «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р [7].
Слід вказати, що особливістю правоздатності релігійних організацій є їх виключне право засновувати підприємства для випуску богослужебної літератури і виробництва предметів культового призначення (ст. 22 Закону) [3]. Вони також мають право виготовляти, експортувати, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.
Враховуючи наведене вище, потрібно зазначити, що правоздатність релігійних організацій має спеціальний характер, тобто вони мають право на здійснення тих видів діяльності, які закріплені у їх статутах і повинні відповідати цілі створення даних організацій, а саме сповідування і задоволення релігійних потреб. Щодо здійснення цими організаціями підприємницької діяльності, то вони не мають право здійснювати її безпосередньо, а тільки шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановлених чинним законодавством.
У даному розділі розглянуті деякі аспекти правоздатності релігійних організацій, які мають дискусійний характер. Дослідник вважає, що одним з основних питань для вчених у галузі цивільного права є визначення правового статусу релігійних організацій як суб’єктів цивільного права.
Розділ III
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВ ВЛАСНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Згідно із ст. 35 Конституції України кожному гарантується право на свободу світогляду і віросповідання [1]. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Відповідно до ст. 13 Закону релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту [3]. Таким чином, релігійні організації є суб'єктами права і тому здатні від свого імені здійснювати належні їм права, в тому числі майнові. Основними нормативними актами у сфері регламентації майнових прав релігійних організацій є Цивільний Кодекс України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Майновий стан релігійних організацій регулюється також статутами цих організацій.
Слід зазначити, що майно, яке належить релігійним організаціям, традиційно має цільове призначення. Релігійні організації в Україні створюються з єдиною метою: задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру, а тому відносяться до непідприємницьких юридичних осіб, мають спеціальну правоздатність, у межах якої їм належать лише ті цивільні права й обов'язки, які відповідають цілям діяльності, які передбачені у статутних документах У зв'язку із цим майно, яке належить релігійним організаціям, повинно використовуватися ними виключно для досягнення: по-перше, статутних цілей, по-друге, тих цілей, які за своїм характером пов'язані із статутними. Використання манна релігійних організацій в інших, не передбачених статутними документами цілях, не допускається. У цьому і полягає певна особливість майнового режиму релігійних організацій.
У зв'язку із цим, досліджуючи право власності релігійних організацій, слід розглянути питання про джерела формування майна, яке знаходиться у власності цих організацій. Відповідно до ст. 18 Закону до таких джерел можна віднести майно, придбане або створене релігійними організаціями за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також на інших підставах, передбачених законом. Слід зазначити, що наведений перелік джерел формування майна не є вичерпним, оскільки використання майна можливе і на інших підставах, передбачених законом. Як випливає із статутних документів релігійних організацій, джерелами формування майна можуть бути також прибутки від здійснення виробничої та господарської діяльності, членські внески, грошові надходження від здійснення культової діяльності, доходи від реалізації літератури і предметів релігійного призначення.
Що стосується такого джерела формування майна релігійних організацій, як придбане або створене за рахунок власних коштів, то воно є досить поширеним майже для будь-якого з видів релігійних організацій (релігійної громади, управління (центру), релігійного братства, монастиря, місії, духовних навчальних закладів). Так, зусиллями віруючих релігійної громади можуть проводитися роботи з будівництва тих чи інших приміщень, створення будь-яких предметів, які використовуються при проведенні богослужінь, здійснення реставраційних робіт тощо. Право власності на майно, набуте за рахунок власних коштів, виникає у релігійних організацій на підставі укладення таких цивільно-правових договорів, як купівля-продаж, міна, поставка.
Серед релігійних організацій досить поширеним джерелом формування майна є пожертвування майна громадянами, організаціями або передача його державою. До цього джерела можна віднести як добровільні внески засновників, так і добровільні пожертвування фізичних чи юридичних осіб будь-якій релігійній організації. Пожертвування можуть мати і цільовий характер, визначатися окремими особами, відповідною програмою чи конкретною вказівкою ними особами на мету використання майна. Так, пожертвування з конкретним призначенням, у більшості випадків на користь релігійних організацій, здійснюються юридичними особами. При цьому цілі використання пожертвуваного майна пов'язані з відновленням нерухомості релігійних організацій.
Істотним джерелом формування майна будь-якого з видів релігійних організацій є прибутки, які отримують ці організації від здійснення виробничої та господарської діяльності. Слід зауважити, що чинний Закон не містить визначення поняття виробничої або господарської діяльності релігійних організацій, а лише розкриває юридичні межі здійснення такої діяльності, а саме вона повинна бути спрямована на виконання статутних цілей. Здійснювати таку діяльність релігійні організації можуть лише шляхом заснування видавничих, поліграфічних, реставраційно-будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств, а також добродійних закладів (притулків, інтернатів, лікарень), які мають права юридичної особи. Аналізуючи дану норму, слід зазначити, що чинний Закон не закріплює за релігійними організаціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на здійснення виробничої або господарської діяльності. Відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу України непідприємницькі товариства нарівні із своєю основною діяльністю можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені [2]. Як бачимо, чинне законодавство містить певні обмеження щодо здійснення непідприємницькими товариствами, в тому числі релігійними організаціями, підприємницької діяльності. По-перше, така діяльність повинна відповідати цілям створення цих організацій, а також сприяти їх досягненню, по-друге, прибуток від такої діяльності не може бути розподілений між учасниками цих організацій.
Що стосується такого джерела формування майна, як сплата членських внесків, то воно має місце лише в окремих видах релігійних організацій. Наприклад, таке джерело формування майна передбачається статутними документами релігійного братства. Питання про розмір і порядок сплати членських внесків чітко не встановлений у статуті, очевидно, що такі внески робляться добровільно і не мають встановленого фіксованого розміру У статуті, зокрема, закріплюється порядок вступу і виходу з членів братства. Так, у разі виходу з членів релігійного братства повинно бути виконано щонайменше дві умови: по-перше, подання заяви про вихід з релігійного братства на ім'я голови братства і отримання резолюції засідання ради братства, а також дозвіл контрольно-ревізійної комісії щодо відсутності майнової чи фінансової заборгованості.
Одним із поширених джерел формування майна, яке поступає у власність релігійних організацій, є доходи від здійснення культової діяльності. Так, відповідно до розділу 11 п. 10 Статуту про управління Української Православної Церкви Московського Патріархату одним із джерел формування майна є грошові надходження від здійснення богослужінь, таїнств, обрядів [20, с.93]. У більшості випадків культові послуги, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку культових послуг та предметів культового призначення, операції з надання і продажу яких звільняються від обкладання податком на додану вартість» від 12.09.1997 р. № 1010, здійснюються як на безоплатній основі, так і за певну плату.
До джерел формування права власності на майно релігійних організацій можна віднести і доходи цих організацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семінарів, організації паломницьких поїздок; освітньої, видавничої діяльності.
Слід звернути увагу на те, що об'єкти права власності релігійних організацій мають певні особливості. Перелік таких об'єктів закріплений в нормах законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 18), «Про власність» (ст. 29) [8]. Відповідно до ст. 18 Закону у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності [3]. Перелік об'єктів права власності не є вичерпним, тому релігійні організації можуть мати у власності й інше майно, необхідне для здійснення їх статутних цілей. Майно, яке знаходиться у власності релігійних організацій, можна класифікувати за різними критеріями:
на рухоме і нерухоме;
залежно
від цільового
призначення:
на
майно релігійного
призначення
й інше майно;
майно, яке вноситься до пам'яток icтоpii та культури й iнше майно.
Так, що стосується нерухомого майна, то воно може мати як культове, так і не культове призначення. До об'ектів культового призначення виносяться будівлі (церкви, костьоли, мечеті, тобто тi мйсця, які спеціально призначені для проведения богослужінь, здійснення різних релігійннх обрядів.
До нерухомого майна, яке не має специального культового призначення, можна віднести об'екти виробничого, навального, благодійного призначення, будівлі релігійних управлінь (центрів), будь-якi складські npиміщення.
Слід зазначитн, що не всі об'екти нерухомого майна, в тому числи культового призначення, можуть знаходитись у власності релігійннх організацій. Вдповідно до ст. 17 Закону культові будівлі, майно, які станов-лять державну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійннх оргашзацій безоплатно віповідно до рішень обласних, місцевих державних адміністрацій. З аналізу даної норми не зрозуміло, яке саме майно, крім культовнх будівель, може безоплатно передаватися у користування чи у власність релігійним організаціям. Kpiм того, чинне законодавство не містить усталеної термінології щодо визначення такого майна єдиним терміном. Так, у ряді підзаконних актів, зокрема в указах Президента Украши «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталитарної политики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков i релігійних оргашзацій» від 21.03.2002 р. № 279/2002 використовується термін «церковне майно» [10]; «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 04.03.1992 р. № 125/2003 вживається термін «культове майно» [11].
Зважаючи на викладене, доцільно було б на законодавчому piвні, по-перше, визначити найбілъш повний перелік такого майна, подруге, використовувати позначення такого майна єдиним терміном, оскільки, з цивьльно правової точки зору, особливість такого об'єкта, як культове чи церковне майно, полягає в тому, що передача його у користування чи у власність релігійних організацій здійснюється безоплатно. До того ж, відпо-відно до ст. 20 Закону, саме на майно культового призначення не може бути звернене стягнення за претензіями кредиторів.
Що стосується визначення такого майна єдиним терміном, то можна запропонувати термін «майно релігійного призначення». Під майиом релігійного призначення слід розуміти майно, яке має цільове призначення i тісно пов'язане з метою створення цих організацій, а саме із задоволенням релігійних потреб громадян сповідуватн та поширювати вipy.
Особливим правовим статусом наділяються такі об'єкти права власності релігійних організацій, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, тобто пам'ятки історії та культури. Відповідно до ч 3 ст. 17 Закону культові будівлі i майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям та використовуються ними з додержанням встановлених правил охорони i використання пам'яток історії та культури. Такі правила користування встановлені Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. № 1805-Ш [9].
Забезпечення охорони і збереження культових будівель та іншого майна – пам’яток історії та культури покладається на ті релігійні організації, у власності яких чи у користуванні яких вони перебувають. Релігійні організації також зобов’язані утримувати пам’ятки в належному стані, своєчасно проводити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення (ч. 1 ст. 24 Закону «Про охорону культурної спадщини») [9]. Слід зазначити, що в сучасному законодавстві містяться і обмеження щодо передачі культових споруд – визначних пам’яток архітектури, які не підлягають у постійне користування релігійним організаціям. Зокрема, перелік таких пам’яток закріплений у постанові Кабінету Міністрів «Про використання культових споруд – визначних пам’яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям від 09.08.2001 р. № 1005» [12].
Викладене дозволяє зробити висновок, що джерела формування і об’єкти права власності на майно релігійних організацій мають певну специфіку. Право власності на майно релігійних організацій в тому, що числі і на майно релігійного призначення (культові будівлі, предмети культу), повинно вирішуватися як на законодавчому рівні, так і самими релігійними організаціями. У цьому випадку, можливо, держава не буде порушувати принцип, закладений у ст. 5 Закону, відповідно до якого держава не втручається у здійснювану у межах цього Закону діяльність релігійних організацій.
Висновки
Проаналізувавши предмет даної курсової роботи дослідник може зробити наступні висновки.
На сьогодні держава не знає, існує з юридичної точки зору релігійне об’єднання чи ні, бо в неї (держави) відсутні формально-юридичні критерії визначення релігійного об’єднання. Це означає, що держава не спроможна дати задовільну відповідь принаймні на такі запитання. По-перше, скільки релігійних організацій можуть утворити релігійне об’єднання: дві, три, десять, сто? По-друге, чи можуть бути засновниками або співзасновниками релігійного об’єднання релігійні організації, що не мають статусу юридичної особи (для релігійних громад можливість діяти без державної реєстрації статутів і навіть без будь-якого повідомлення держорганів про їх утворення прямо передбачена ч. 3 ст. 8 Закону про свободу совісті)? По-третє, що вважати моментом утворення релігійного об’єднання?
Створення в Україні релігійного об’єднання не є юридичним фактом, оскільки воно не породжує будь-яких юридичних наслідків. Релігійні організації мають певні особливості щодо своєї дієздатності та, зокрема, прав власності на майно.
Отже, Верховна Рада України для вирішення вище перелічених питань правого статусу релігійних організацій повинна прийняти відповідний закон – або на базі діючого, але з урахуванням всіх зауважень, або скласти абсолютно новий.
Додаток 1.
ПРОТОКОЛ №1
Загальних зборів віруючих громадян
м. Київ, вул. …. … , буд. … ___.___.2003 р.
Початок зборів 17-00
Присутні:
Петров Іван Іванович Сидоров Дмитро Петрович Іванов Петро Петрович ………………………..… ………………………….. |
…………………. …………………….. …………………….. …………………….. …………………….. |
……………………. ……………………….. ……………………….. ……………………….. ……………………….. |
З числа присутніх віруючих громадян для ведення Зборів одноголосно обрано:
- Головою Зборів: Петрова Івана Івановича;
- Секретарем Зборів: ………………………...
Слухали:
Пропозицію Голови Зборів щодо визначення наступного порядку денного Зборів:
Про утворення релігійної громади та надання їй назви.
Про прийняття Статуту релігійної громади.
Про вибори керівних та ревізійних органів релігійної громади.
Про уповноваження 10 членів релігійної громади написати заяву про реєстрацію Статуту.
Інших пропозицій не надійшло.
Ухвалили:
Затвердити наступний порядок денний Зборів:
Про утворення релігійної громади та надання їй назви.
Про прийняття Статуту релігійної громади.
Про вибори керівних та ревізійних органів релігійної громади.
Про уповноваження 10 членів релігійної громади написати заяву про реєстрацію Статуту.
Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.
По 1-му питанню порядку денного:
Слухали:
Громадянина Іванова Петра Петровича, який запропонував створити релігійну громаду та надати їй назву: “Релігійна громада (церква) євангельських християн “Джерело надії”.
Ухвалили:
Створити релігійну громаду та надати їй назву: “Релігійна громада (церква) євангельських християн “Джерело надії” (далі по тексту – Церква).
Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.
По 2-му питанню порядку денного:
Слухали:
Громадянина Петрова Івана Петровича, який запропонував затвердити Статут Церкви, зразки якого роздані громадянам для обговорення до початку Загальних зборів (зразок Статуту – додаток до даного протоколу).
Ухвалили:
Затвердити Статут Церкви, що розданий громадянам для обговорення (зразок Статуту – додаток до даного протоколу).
Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.
По 3-му питанню порядку денного:
Слухали:
Громадянина Сидорова Дмитра Петровича, який запропонував обрати:
1) Пастором Церкви _______________________;
2) Церковну раду у складі 7 чоловік: ________________________________________
3) Ревізійну комісію у складі 3 чоловік: _______________________________________
Ухвалили:
Обрати:
1) Пастором Церкви _______________________;
2) Церковну раду у складі 7 чоловік: ________________________________________
3) Ревізійну комісію у складі 3 чоловік: _______________________________________
Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.
По 4-му питанню порядку денного:
Слухали:
Громадянина Петрова Івана Петровича, який запропонував уповноважити громадян:
………………… ………………… ………………… |
………………… ………………… ………………… |
………………… ………………… ………………… ………………… |
подати заяву до Київської міської державної адміністрації для реєстрації Статуту Церкви.
Ухвалили:
Уповноважити громадян:
………………… ………………… ………………… |
………………… ………………… ………………… |
………………… ………………… ………………… ………………… |
подати заяву до Київської міської державної адміністрації для реєстрації Статуту Церкви.
Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.
Голова Зборів ______________
Секретар Зборів ______________
Додаток 2.
Голові Київської міської державної адміністрації О.О.Омельченку Релігійної громади (церкви) євангельських християн “……………………………” |
__.__.2003
З А Я В А
Ми, уповноважені представники релігійної громади (церкви) євангельських християн “………………………………..”, яка знаходиться в Дніпровському районі м. Києва по вул.. ……………, …, для одержання правоздатності юридичної особи просимо Вас зареєструвати статут релігійної громади церкви євангельських християн “……………………………………”, що був прийнятий на загальних зборах релігійної громади __.__.2003 року (протокол №1).
№ п/п |
ПІП |
Рік народження |
Адреса |
Підпис |
1. |
Іванов Іван Іванович |
1960 |
Київ, вул. Ревуцького, 18, кв. 404 |
|
2. |
||||
3. |
||||
4. |
||||
5. |
||||
6. |
||||
7. |
||||
8. |
||||
9. |
||||
10. |
Додатки:
4 примірники Статуту релігійної громади;
Протокол загальних зборів релігійної громади №1 від 17.11.02.
Лист № від , про надання приміщення для зборів релігійної громади
Список використаних джерел
Нормативні акти
Конституція України від 28 липня 1996 р.
Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року.
Про свободу совісті та релігійні організації. Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII. – www.rada-gov.
Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України від 22 травня 1997 року – www.rada-gov.
Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 року (втратив чинність) – www.rada-gov.
Про благодійництво та благодійні організації. Закон України від 16 вересня 1997 року – www.rada-gov.
Про об’єднання громадян. Закон України від 16 червня 1997 року – www.rada-gov.
Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 року (із змінами та доповненнями) – www.rada-gov.
Про охорону культурної спадщини. Закон України від 08.06.2000 р. № 1805-III – www.rada-gov.
Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення церков та релігійних організацій. Указ Президента України від 21.03.2002 р. № 279/2002 – www.rada-gov.
Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна. Указ Президента України від 04.03.1992 р. № 125/2003 – www.rada-gov.
Про використання культових споруд – визначних пам’яток архітектури. Постанова Кабінету Міністрів від 09.08.2001 р. № 1005 – www.rada-gov.
Наукові та літературні джерела
Губар А. Взаємовідносини української держави та церкви: проблеми сучасного законодавства// Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. – К.: Право – 1996. – с.184-186.
Джунь В. Правні основи щодо використання культових споруд і майна в Україні// Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. – К.: Право – 1996. – с. 172-174.
Колодний А. Лобовик Б. Релігієзнавчий словник. – К., 1996. – с.63.
Лилак Д. Судовий захист майнових прав релігійних організацій// Свобода віровизнання. Церква і держава і Україні. – К.: Право – 1996 . – с. 157-166.
Павлов А. С. Курс церковного права. – СПб.,2002.
Піддубна В. Релігійні організації як юридичні особи//Право України. – 2005. - №4. – с. 107-109.
Піддубна В. Щодо спеціальної правоздатності релігійних організацій// Право України. – 2004. - № 11. – с. 112-115.
Піддубна В. Деякі питання щодо права власності релігійних організацій// Підприємство, господарство і право. – 2005. № 3. – с. 92-95.
Плохій С. Вибір: церковна політика в Україні і Росії: порівняльний аналіз//Людина і світ. – 1998. - № 7. – с. 8-12.
Рублюк О. Перспективи реформування державно-церковних відносин// Політичний менеджмент. – 2004. - № 1(4). – с. 111-118.
Друзенко Г. Статус юридичної особи для церкви: мрія чи реальність?// Юридичний журнал «Юстініан». – 2003. – № 10. - justinian/magazines.php
38