Xreferat.com » Рефераты по религии и мифологии » Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні

Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні

юридичні особи можуть створю­ватися у формі товариств, установ та у інших формах, передбачених законом. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподі­лу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські това­риства (повне товариство, командитне товарис­тво, товариство з обмеженою або додатковою від­повідальністю, акціонерне товариство) або виро­бничі кооперативи.

Таким чином, можна запропонувати норму ст. 19 Закону викласти у наступній редакції:

«Підприємницька діяльність релігійних ор­ганізацій

Релігійні організації мають право здійснюва­ти підприємницьку діяльність шляхом заснуван­ня юридичних осіб, у формах і порядку, перед­бачених чинним законодавством».

Право на здійснення релігійно-освітньої ді­яльності вказаними вище організаціями закріп­лено у ст. 11 Закону [3]. Релігійні управління і центри відповідно до статутів мають право ство­рювати духовні навчальні заклади для підготов­ки священнослужителів і служителів інших необ­хідних їм релігійних спеціальностей. Дані закла­ди діють на підставі статутів, які реєструються у Державному комітеті України у справах релігій. Слід зазначити, що право на створення духовних навчальних закладів мають ті релігійні управлін­ня (центри), у статутах яких містяться відповід­ні положення про право заснувати такі заклади. Право на здійснення культурно-освітньої діяль­ності закріплено у ст. 23 Закону. Під названою діяльністю потрібно розуміти діяльність, спрямо­вану на повідомлення інформації про зміст кон­кретного релігійного вчення з метою формуван­ня у її отримувачів певного ставлення до нього.


Добродійну діяльність можна ототожнити з бла­годійною, оскільки «добродійний» — це той, хто має на меті давати матеріальну допомогу нужден­ним. Добродіяти — надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чому-небудь. Відповідно до ст. 1 Закону «Про благодійництво та благодійні орга­нівації» від 16 вересня 1997 р.: благодійною дія­льністю визнається добровільна безкорислива діяльність, що не передбачає одержання прибу­тку від неї [6]. При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігій­ної літератури та іншої культурно-освітньої дія­льності. Ці організації діють на підставі зареєс­трованих статутів у порядку, встановленому для громадських організацій. Відповідно їх правове становище буде регулюватися Законом «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р [7].

Слід вказати, що особливістю правоздатно­сті релігійних організацій є їх виключне право засновувати підприємства для випуску богослужебної літератури і виробництва предметів культового призначення (ст. 22 Закону) [3]. Вони також мають право виготовляти, експортувати, імпор­тувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інфо­рмаційні матеріали релігійного змісту.

Враховуючи наведене вище, потрібно зазна­чити, що правоздатність релігійних організацій має спеціальний характер, тобто вони мають право на здійснення тих видів діяльності, які закріплені у їх статутах і повинні відповідати цілі створення даних організацій, а саме сповідуван­ня і задоволення релігійних потреб. Щодо здій­снення цими організаціями підприємницької ді­яльності, то вони не мають право здійснювати її безпосередньо, а тільки шляхом заснування юри­дичних осіб, у формах і порядку, встановлених чинним законодавством.

У даному розділі розглянуті деякі аспекти пра­воздатності релігійних організацій, які мають дискусійний характер. Дослідник вважає, що одним з ос­новних питань для вчених у галузі цивільного права є визначення правового статусу релігійних організацій як суб’єктів цивільного права.


Розділ III

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВ ВЛАСНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ


Згідно із ст. 35 Конституції України кож­ному гарантується право на свободу світо­гляду і віросповідання [1]. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправ­ляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держа­ви. Відповідно до ст. 13 Закону релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту [3]. Та­ким чином, релігійні організації є суб'єктами права і тому здатні від свого імені здійснюва­ти належні їм права, в тому числі майнові. Основними нормативними актами у сфері регламентації майнових прав релігійних ор­ганізацій є Цивільний Кодекс України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації». Майновий стан релігійних організацій регу­люється також статутами цих організацій.

Слід зазначити, що майно, яке належить релігійним організаціям, традиційно має цільове призначення. Релігійні організації в Україні створюються з єдиною метою: задо­волення релігійних потреб громадян спові­дувати і поширювати віру, а тому відносять­ся до непідприємницьких юридичних осіб, мають спеціальну правоздатність, у межах якої їм належать лише ті цивільні права й обов'язки, які відповідають цілям діяльності, які передбачені у статутних документах У зв'язку із цим майно, яке належить релігій­ним організаціям, повинно використовува­тися ними виключно для досягнення: по-перше, статутних цілей, по-друге, тих цілей, які за своїм характером пов'язані із статутни­ми. Використання манна релігійних органі­зацій в інших, не передбачених статутними документами цілях, не допускається. У цьо­му і полягає певна особливість майнового ре­жиму релігійних організацій.

У зв'язку із цим, досліджуючи право влас­ності релігійних організацій, слід розглянути питання про джерела формування майна, яке знаходиться у власності цих організацій. Відповідно до ст. 18 Закону до таких джерел можна віднести майно, придбане або створене релігійними організаціями за рахунок влас­них коштів, пожертвуване громадянами, ор­ганізаціями або передане державою, а також на інших підставах, передбачених законом. Слід зазначити, що наведений перелік джерел формування майна не є вичерпним, оскільки використання майна можливе і на інших під­ставах, передбачених законом. Як випливає із статутних документів релігійних організацій, джерелами формування майна можуть бути також прибутки від здійснення виробничої та господарської діяльності, членські внески, грошові надходження від здійснення культо­вої діяльності, доходи від реалізації літерату­ри і предметів релігійного призначення.

Що стосується такого джерела форму­вання майна релігійних організацій, як прид­бане або створене за рахунок власних коштів, то воно є досить поширеним майже для будь-якого з видів релігійних організацій (ре­лігійної громади, управління (центру), релі­гійного братства, монастиря, місії, духовних навчальних закладів). Так, зусиллями вірую­чих релігійної громади можуть проводитися роботи з будівництва тих чи інших примі­щень, створення будь-яких предметів, які ви­користовуються при проведенні богослу­жінь, здійснення реставраційних робіт тощо. Право власності на майно, набуте за рахунок власних коштів, виникає у релігійних орга­нізацій на підставі укладення таких цивіль­но-правових договорів, як купівля-продаж, міна, поставка.

Серед релігійних організацій досить по­ширеним джерелом формування майна є по­жертвування майна громадянами, організа­ціями або передача його державою. До цього джерела можна віднести як добровільні внес­ки засновників, так і добровільні пожертву­вання фізичних чи юридичних осіб будь-якій релігійній організації. Пожертвування можуть мати і цільовий характер, визначати­ся окремими особами, відповідною програ­мою чи конкретною вказівкою ними особами на мету використання майна. Так, пожертву­вання з конкретним призначенням, у біль­шості випадків на користь релігійних ор­ганізацій, здійснюються юридичними особами. При цьому цілі використання пожертву­ваного майна пов'язані з відновленням неру­хомості релігійних організацій.

Істотним джерелом формування майна будь-якого з видів релігійних організацій є прибутки, які отримують ці організації від здійснення виробничої та господарської діяль­ності. Слід зауважити, що чинний Закон не містить визначення поняття виробничої або господарської діяльності релігійних органі­зацій, а лише розкриває юридичні межі здійснення такої діяльності, а саме вона по­винна бути спрямована на виконання статут­них цілей. Здійснювати таку діяльність релі­гійні організації можуть лише шляхом заснування видавничих, поліграфічних, рестав­раційно-будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств, а також добродійних закладів (притулків, інтернатів, лікарень), які мають права юридичної особи. Аналізую­чи дану норму, слід зазначити, що чинний Закон не закріплює за релігійними організа­ціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на здійснення ви­робничої або господарської діяльності. Відповідно до ст. 86 Ци­вільного кодексу України непідприємницькі товариства нарівні із своєю основною діяль­ністю можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено зако­ном і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені [2]. Як бачимо, чинне законодавство містить певні обмеження що­до здійснення непідприємницькими товари­ствами, в тому числі релігійними організа­ціями, підприємницької діяльності. По-пер­ше, така діяльність повинна відповідати цілям створення цих організацій, а також сприяти їх досягненню, по-друге, прибуток від такої діяльності не може бути розподіле­ний між учасниками цих організацій.

Що стосується такого джерела формуван­ня майна, як сплата членських внесків, то во­но має місце лише в окремих видах релігійних організацій. Наприклад, таке джерело формування майна передбачається статутни­ми документами релігійного братства. Пи­тання про розмір і порядок сплати членських внесків чітко не встановлений у статуті, оче­видно, що такі внески робляться добровільно і не мають встановленого фіксованого роз­міру У статуті, зокрема, закріплюється поря­док вступу і виходу з членів братства. Так, у разі виходу з членів релігійного братства по­винно бути виконано щонайменше дві умови: по-перше, подання заяви про вихід з релігій­ного братства на ім'я голови братства і отри­мання резолюції засідання ради братства, а також дозвіл контрольно-ревізійної комісії щодо відсутності майнової чи фінансової за­боргованості.

Одним із поширених джерел формування майна, яке поступає у власність релігійних ор­ганізацій, є доходи від здійснення культової діяльності. Так, відповідно до розділу 11 п. 10 Статуту про управління Української Право­славної Церкви Московського Патріархату одним із джерел формування майна є грошові надходження від здійснення богослужінь, таїнств, обрядів [20, с.93]. У більшості випадків куль­тові послуги, перелік яких затверджений пос­тановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку культових послуг та предметів культового призначення, операції з надання і продажу яких звільняються від обкладання податком на додану вартість» від 12.09.1997 р. № 1010, здійснюються як на безоплатній основі, так і за певну плату.

До джерел формування права власності на майно релігійних організацій можна віднести і доходи цих організацій, які вони одержують у результаті здійснення культурно-освітньої діяльності, а саме: проведення виставок, семі­нарів, організації паломницьких поїздок; ос­вітньої, видавничої діяльності.

Слід звернути увагу на те, що об'єкти права власності релігійних організацій ма­ють певні особливості. Перелік таких об'єк­тів закріплений в нормах законів України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 18), «Про власність» (ст. 29) [8]. Відповідно до ст. 18 Закону у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, со­ціального і добродійного призначення, тран­спорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності [3]. Перелік об'єктів права власності не є вичерпним, тому релі­гійні організації можуть мати у власності й інше майно, необхідне для здійснення їх ста­тутних цілей. Майно, яке знаходиться у власності релігійних організацій, можна кла­сифікувати за різними критеріями:

на рухоме і нерухоме;

залежно від цільового призначення: на
майно релігійного призначення й інше майно;

майно, яке вноситься до пам'яток icтоpii та культури й iнше майно.

Так, що стосується нерухомого майна, то воно може мати як культове, так і не культове призначення. До об'ектів культового призначення виносяться будівлі (церкви, костьоли, мечеті, тобто тi мйсця, які спеціально призначені для проведения богослужінь, здійснення різних релігійннх обрядів.

До нерухомого майна, яке не має специаль­ного культового призначення, можна віднести об'екти виробничого, навального, благодійного призначення, будівлі релігійних управлінь (центрів), будь-якi складські npиміщення.

Слід зазначитн, що не всі об'екти нерухо­мого майна, в тому числи культового призна­чення, можуть знаходитись у власності релігійннх організацій. Вдповідно до ст. 17 Закону культові будівлі, майно, які станов-лять державну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійннх оргашзацій безоплатно віповідно до рішень обласних, місцевих державних адміністрацій. З аналізу да­ної норми не зрозуміло, яке саме майно, крім культовнх будівель, може безоплатно передаватися у користування чи у власність релігійним організаціям. Kpiм того, чинне законодавство не містить усталеної термінології щодо визначення такого майна єдиним терміном. Так, у ряді підзаконних актів, зокрема в указах Президента Украши «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталитарної политики колишнього Со­юзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков i релігійних оргашзацій» від 21.03.2002 р. № 279/2002 використовується термін «церковне майно» [10]; «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культо­вого майна» від 04.03.1992 р. № 125/2003 вживається термін «культове майно» [11].

Зважаючи на викладене, доцільно було б на законодавчому piвні, по-перше, визначити найбілъш повний перелік такого майна, по­друге, використовувати позначення такого майна єдиним терміном, оскільки, з цивьльно правової точки зору, особливість такого об'єкта, як культове чи церковне майно, полягає в тому, що передача його у користуван­ня чи у власність релігійних організацій здійснюється безоплатно. До того ж, відпо-відно до ст. 20 Закону, саме на майно культо­вого призначення не може бути звернене стягнення за претензіями кредиторів.

Що стосується визначення такого майна єдиним терміном, то можна запропонувати термін «майно релігійного призначення». Під майиом релігійного призначення слід розуміти майно, яке має цільове призначення i тісно пов'язане з метою створення цих організацій, а саме із задоволенням релігійних потреб громадян сповідуватн та поширювати вipy.

Особливим правовим статусом наділяються такі об'єкти права власності релігійних організацій, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, тобто пам'ятки історії та культури. Відповідно до ч 3 ст. 17 Закону культові будівлі i майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям та використовуються ними з додержанням встановлених правил охорони i використання пам'яток історії та культури. Такі правила користування встановлені За­коном України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. № 1805-Ш [9].

Забезпечення охорони і збереження культових будівель та іншого майна – пам’яток історії та культури покладається на ті релігійні організації, у власності яких чи у користуванні яких вони перебувають. Релігійні організації також зобов’язані утримувати пам’ятки в належному стані, своєчасно проводити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення (ч. 1 ст. 24 Закону «Про охорону культурної спадщини») [9]. Слід зазначити, що в сучасному законодавстві містяться і обмеження щодо передачі культових споруд – визначних пам’яток архітектури, які не підлягають у постійне користування релігійним організаціям. Зокрема, перелік таких пам’яток закріплений у постанові Кабінету Міністрів «Про використання культових споруд – визначних пам’яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям від 09.08.2001 р. № 1005» [12].

Викладене дозволяє зробити висновок, що джерела формування і об’єкти права власності на майно релігійних організацій мають певну специфіку. Право власності на майно релігійних організацій в тому, що числі і на майно релігійного призначення (культові будівлі, предмети культу), повинно вирішуватися як на законодавчому рівні, так і самими релігійними організаціями. У цьому випадку, можливо, держава не буде порушувати принцип, закладений у ст. 5 Закону, відповідно до якого держава не втручається у здійснювану у межах цього Закону діяльність релігійних організацій.


Висновки

Проаналізувавши предмет даної курсової роботи дослідник може зробити наступні висновки.

На сьогодні держава не знає, існує з юридичної точки зору релігійне об’єднання чи ні, бо в неї (держави) відсутні формально-юридичні критерії визначення релігійного об’єднання. Це означає, що держава не спроможна дати задовільну відповідь принаймні на такі запитання. По-перше, скільки релігійних організацій можуть утворити релігійне об’єднання: дві, три, десять, сто? По-друге, чи можуть бути засновниками або співзасновниками релігійного об’єднання релігійні організації, що не мають статусу юридичної особи (для релігійних громад можливість діяти без державної реєстрації статутів і навіть без будь-якого повідомлення держорганів про їх утворення прямо передбачена ч. 3 ст. 8 Закону про свободу совісті)? По-третє, що вважати моментом утворення релігійного об’єднання?

Створення в Україні релігійного об’єднання не є юридичним фактом, оскільки воно не породжує будь-яких юридичних наслідків. Релігійні організації мають певні особливості щодо своєї дієздатності та, зокрема, прав власності на майно.

Отже, Верховна Рада України для вирішення вище перелічених питань правого статусу релігійних організацій повинна прийняти відповідний закон – або на базі діючого, але з урахуванням всіх зауважень, або скласти абсолютно новий.


Додаток 1.

ПРОТОКОЛ №1

Загальних зборів віруючих громадян


м. Київ, вул. …. … , буд. … ___.___.2003 р.

Початок зборів 17-00


Присутні:

Петров Іван Іванович

Сидоров Дмитро Петрович

Іванов Петро Петрович

………………………..…

…………………………..


………………….

……………………..

……………………..

……………………..

……………………..

…………………….

………………………..

………………………..

………………………..

………………………..


З числа присутніх віруючих громадян для ведення Зборів одноголосно обрано:

- Головою Зборів: Петрова Івана Івановича;

- Секретарем Зборів: ………………………...

Слухали:

Пропозицію Голови Зборів щодо визначення наступного порядку денного Зборів:

Про утворення релігійної громади та надання їй назви.

Про прийняття Статуту релігійної громади.

Про вибори керівних та ревізійних органів релігійної громади.

Про уповноваження 10 членів релігійної громади написати заяву про реєстрацію Статуту.

Інших пропозицій не надійшло.

Ухвалили:

Затвердити наступний порядок денний Зборів:

Про утворення релігійної громади та надання їй назви.

Про прийняття Статуту релігійної громади.

Про вибори керівних та ревізійних органів релігійної громади.

Про уповноваження 10 членів релігійної громади написати заяву про реєстрацію Статуту.

Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.


По 1-му питанню порядку денного:


Слухали:

Громадянина Іванова Петра Петровича, який запропонував створити релігійну громаду та надати їй назву: “Релігійна громада (церква) євангельських християн “Джерело надії”.

Ухвалили:

Створити релігійну громаду та надати їй назву: “Релігійна громада (церква) євангельських християн “Джерело надії” (далі по тексту – Церква).

Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.

По 2-му питанню порядку денного:


Слухали:

Громадянина Петрова Івана Петровича, який запропонував затвердити Статут Церкви, зразки якого роздані громадянам для обговорення до початку Загальних зборів (зразок Статуту – додаток до даного протоколу).

Ухвалили:

Затвердити Статут Церкви, що розданий громадянам для обговорення (зразок Статуту – додаток до даного протоколу).

Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.


По 3-му питанню порядку денного:

Слухали:

Громадянина Сидорова Дмитра Петровича, який запропонував обрати:

1) Пастором Церкви _______________________;

2) Церковну раду у складі 7 чоловік: ________________________________________

3) Ревізійну комісію у складі 3 чоловік: _______________________________________

Ухвалили:

Обрати:

1) Пастором Церкви _______________________;

2) Церковну раду у складі 7 чоловік: ________________________________________

3) Ревізійну комісію у складі 3 чоловік: _______________________________________

Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.


По 4-му питанню порядку денного:

Слухали:

Громадянина Петрова Івана Петровича, який запропонував уповноважити громадян:


…………………

…………………

…………………

…………………

…………………

…………………


…………………

…………………

…………………

…………………

подати заяву до Київської міської державної адміністрації для реєстрації Статуту Церкви.

Ухвалили:

Уповноважити громадян:

…………………

…………………

…………………


…………………

…………………

…………………


…………………

…………………

…………………

…………………

подати заяву до Київської міської державної адміністрації для реєстрації Статуту Церкви.


Результати голосування: “За” – 15 громадян; “Проти” – немає; “Утримався” – немає.


Голова Зборів ______________


Секретар Зборів ______________


Додаток 2.




Голові Київської міської державної адміністрації

О.О.Омельченку


Релігійної громади (церкви)

євангельських християн

“……………………………”


__.__.2003


З А Я В А


Ми, уповноважені представники релігійної громади (церкви) євангельських християн “………………………………..”, яка знаходиться в Дніпровському районі м. Києва по вул.. ……………, …, для одержання правоздатності юридичної особи просимо Вас зареєструвати статут релігійної громади церкви євангельських християн “……………………………………”, що був прийнятий на загальних зборах релігійної громади __.__.2003 року (протокол №1).


п/п

ПІП

Рік народження

Адреса

Підпис

1.

Іванов Іван Іванович

1960

Київ, вул. Ревуцького, 18, кв. 404


2.





3.





4.





5.





6.





7.





8.





9.





10.






Додатки:

4 примірники Статуту релігійної громади;

Протокол загальних зборів релігійної громади №1 від 17.11.02.

Лист № від , про надання приміщення для зборів релігійної громади


Список використаних джерел


Нормативні акти

Конституція України від 28 липня 1996 р.

Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року.

Про свободу совісті та релігійні організації. Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII. – www.rada-gov.

Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України від 22 травня 1997 року – www.rada-gov.

Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 року (втратив чинність) – www.rada-gov.

Про благодійництво та благодійні організації. Закон України від 16 вересня 1997 року – www.rada-gov.

Про об’єднання громадян. Закон України від 16 червня 1997 року – www.rada-gov.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 року (із змінами та доповненнями) – www.rada-gov.

Про охорону культурної спадщини. Закон України від 08.06.2000 р. № 1805-III – www.rada-gov.

Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення церков та релігійних організацій. Указ Президента України від 21.03.2002 р. № 279/2002 – www.rada-gov.

Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна. Указ Президента України від 04.03.1992 р. № 125/2003 – www.rada-gov.

Про використання культових споруд – визначних пам’яток архітектури. Постанова Кабінету Міністрів від 09.08.2001 р. № 1005 – www.rada-gov.


Наукові та літературні джерела

Губар А. Взаємовідносини української держави та церкви: проблеми сучасного законодавства// Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. – К.: Право – 1996. – с.184-186.

Джунь В. Правні основи щодо використання культових споруд і майна в Україні// Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. – К.: Право – 1996. – с. 172-174.

Колодний А. Лобовик Б. Релігієзнавчий словник. – К., 1996. – с.63.

Лилак Д. Судовий захист майнових прав релігійних організацій// Свобода віровизнання. Церква і держава і Україні. – К.: Право – 1996 . – с. 157-166.

Павлов А. С. Курс церковного права. – СПб.,2002.

Піддубна В. Релігійні організації як юридичні особи//Право України. – 2005. - №4. – с. 107-109.

Піддубна В. Щодо спеціальної правоздатності релігійних організацій// Право України. – 2004. - № 11. – с. 112-115.

Піддубна В. Деякі питання щодо права власності релігійних організацій// Підприємство, господарство і право. – 2005. № 3. – с. 92-95.

Плохій С. Вибір: церковна політика в Україні і Росії: порівняльний аналіз//Людина і світ. – 1998. - № 7. – с. 8-12.

Рублюк О. Перспективи реформування державно-церковних відносин// Політичний менеджмент. – 2004. - № 1(4). – с. 111-118.

Друзенко Г. Статус юридичної особи для церкви: мрія чи реальність?// Юридичний журнал «Юстініан». – 2003. – № 10. - justinian/magazines.php


38


Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: