Xreferat.com » Рефераты по социологии » Гендерні аспекти епідемії ВІЛ/СНІД

Гендерні аспекти епідемії ВІЛ/СНІД

Національний університет “Києво-Могилянська Академія”

Факультет соціальних наук і технологій

Школа соціальної роботи ім. Полтавця


Кваліфікаційна робота

на здобуття академічного звання

бакалавра соціальної роботи


Гендерні аспекти епідемії ВІЛСНІД


Омеляненко Нінель Михайлівни

Науковий керівник

Савчук О.М.


Київ – 2009

Вступ


Проблема ВІЛ/СНІДу в Україні, не зважаючи на всі зусилля державних, неурядових та міжнародних організацій, залишається надзвичайно актуальною. За оцінками міжнародних експертів в Україні сьогодні живе понад 440 тисяч людей з ВІЛ/СНІДом, що обумовлює зайняття нашою державою одного з перших місць серед європейських держав за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу.[46] На початку розповсюдження хвороби, ВІЛ/СНІД в Україні був, в основному «чоловічою хворобою», та останнім часом тенденції змінюються. Так, якщо в 90-х роках більшість людей із позитивним статусом складали чоловіки, а жінки, в свою чергу, становили 25%, то зараз 43% офіційно зареєстрованих людей - це жінки [45]. Згідно даних ЮНЕЙДС вірус частіше вражає дівчат підліткового віку та жінок. Ця група населення є більш вразливою до ВІЛ з фізіологічних, соціокультурних та економічних причин.[46] Окрім того, ВІЛ-позитивні жінки щодня стикаються з гострими проблемами, які викликані гендерними стереотипами [21]. Тому гендерний аспект проблеми є актуальними і може бути значимим в ефективній протидії ВІЛ/СНІД.[49]

З огляду на це, в Україні постає необхідність формулювання комплексного підходу до боротьби з проблемою ВІЛ/СНІДу та його попередження, що включає в себе і гендерний вимір проблеми, адже саме він займає чільне місце в спектрі причин поширення епідемії. На жаль на даний час, робота з гендерними чинниками не є одним із пріоритетів «Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД», а також в роботі державних та недержавних організацій [36]. Це призводить до того, що в Україні дуже обмежено реалізуються гендерно чутливі програми подолання епідемії ВІЛ/СНІДу. Основний наголос в існуючих програмах зроблений на проведення досліджень, які зорієнтовані лише на порівняння рівня поінформованості чоловіків та жінок щодо проблеми, що є першим кроком у запровадженні гендерного підходу.

Однак, вивчення практики впровадження гендерно чутливих програм в Україні, а саме вивчення рівня поінформованості та ставлення до гендерних факторів ВІЛ серед спеціалістів, які реалізовують такі підходи, є актуальним. Оскільки “Всеукраїнська Мережа ЛЖВ)” одною з небагатьох організацій в Україні, яка декларує необхідність врахування гендерних чинників при надання послуг і зазначає про існування гендерної політики та реалізацію ряду проектів, пов’язаний з гендерним виміром інфекції, то вивчення рівня професійної компетентності щодо означеного аспекту є актуальним [20].

Мета роботи: з’ясувати рівень поінформованості працівників ЛЖВ щодо гендерних аспектів проблеми ВІЛ/СНІДу та визначити методи його покращення.

Завдання роботи:

1. Визначити рівень поінформованості працівників ЛЖВ щодо гендерних аспектів ВІЛ/СНІДу

2. Розробити та провести інформаційний тренінг “Гендерні аспекти ВІЛ/СНІД” з працівниками ЛЖВ

3. Виявити зміни у розумінні гендерних аспектів ВІЛ/СНІДу після участі в тренінгу

4. Розробити практичні рекомендації щодо покращення рівня проінформованості працівників ВІЛ-сервісної організації

Об’єкт дослідження: працівники організації “Всеукраїнська Мережа ЛЖВ”

Предмет дослідження: рівень поінформованості працівників організації Всеукраїнська Мережа ЛЖВ щодо гендерних чинників проблеми ВІЛ/СНІДу в Україні.

Розділ 1. Проблема ВІЛ/СНІД в гендерному вимірі


1.1 Сутність поняття гендеру та гендерної політики


Вивчення гендерного виміру проблеми ВІЛ/СНІД, потребує визначення основних понять, а саме- поняття гендеру та супутніх йому явищ. Поняття “гендер” походить від грецького “генос”, що означає “походження”, “матеріальний носій спадковості”, “той, що народжує”[6]

Вважається, що термін гендер було введено в науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером у праці “Стать і гендер: про розвиток мужності та жіночності” у 1968 році. “Гендер” він розглядав як поняття, що виражає психологічні, соціальні, культурні особливості, незалежно від тих, що тлумачать біологічну стать [4].

Понятійне поле гендеру ще не до кінця окреслене та інституціолізоване, але в основі гендерного підходу лежить ідея рівноправ’я, яка в умовах сучасного цивілізованого суспільства набула нових ознак. Тому є великою помилкою розглядати ґендер як виключно боротьбу жінок за рівні із чоловіками права [34]. У той же час слід визнати, що сучасний світ дійсно не надає фактичної можливості чоловікам і жінкам користуватися рівними правами, хоча юридично такі права часто проголошені як рівні. Так само слід визнати, що історично саме жінки були дискримінованою групою, що певною мірою відбилося на їхньому сучасному становищі в суспільстві. Але і не можна стверджувати, що чоловіки є абсолютною захищеною в своїх правах групою населення і що вони не потерпають від дискримінації за статевою ознакою[1].

Соцiологи проводять рiзницю мiж чоловiком та жiнкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролi. Гендер має соцiальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистостi є її фактичний соцiальний статус, тобто реальний стан людини в суспiльствi. Право вводить цей стан в законодавчi рамки. В соцiальному вiдношеннi статус являє собою певну систему соцiальних можливостей людини. В науковому дискурсі можна зустріти різні визначення гендеру, наприклад, Кобелянська вивчаючи питання гендеру в своїй праці “Гендерна освіта в Україні: реалії та перспективи”, визначає як соціальний інститут, засіб організації суспільства, який впливає на соціальні ролі чоловіка й жінки і закріплює певні зразки поведінки, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейних ролях та репродуктивній поведінці [22].

В контексті вивчення гендеру вивчають гендерну політику, як утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей, завдань та методів їх досягнення в діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань[13].

Для конкретнішого розуміння суті гендерної політики слід зосереджуватися на концептуальному тлумаченні таких понять: рівність чоловічої та жіночої соціальних статей; рівність прав; рівність можливостей, а також уточнити значення таких категорій, як гендерна рівноправність, суспільство гендерної рівності[16].

Рівність чоловічої та жіночої соціальних статей означає рівність соціального статусу, всезагальна участь у всіх сферах суспільного, державного та приватного життя на основі самоусвідомлення особистісних потреб та інтересів, долання елемента ієрархічності, за якою чоловіки історично розглядалися як істоти вищі, а результати їхньої діяльності заздалегідь оцінювалися як більш суспільно значущі, ніж ті, що були досягнуті жінкою [19].

Під рівністю можливостей розуміється фактична можливість користування правами й свободами людини незалежно від статі. Рівність можливостей забезпечується системою засобів рівного розподілу цінностей, що має виключати дискримінацію за статевою ознакою та уникати будь-якої можливості негативного впливу на життєдіяльність та самовираження особистості [23]. Гендерна рівноправність визначається як рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють. Тобто це означає, що жінки і чоловіки користуються однаковим статусом, мають однакові умови для реалізації всіх прав людини і можливість робити свій внесок у національний, політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а також мати користь від результатів [11].

Принцип гендерної рiвностi закрiплений в Конституцiї України. Стаття 3 Конституцiї закрiплює рiвнiсть чоловiкiв та жiнок в усiх сферах життя. Окрiм даної норми гендерна рiвність торкається ст.21, 24, 51. [32] Так, частина третя ст. 24 Конституцiї України, безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти та професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї i так далi. Але вiдповiдно до законодавства лише жiнкам надається можливiсть поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловiки позбавленi такої можливостi. Такий пiдхiд є характерною iлюстрацiєю формального розумiння принципу гендерної рівності саме в Українів ипів у різних сферах життя.

Ще однією важливою категорією є суспільство гендерної рівності, що визначається як системно організоване суспільне життя, в якому жінки й чоловіки мають рівні права, свободи й можливості для добровільної участі як рівноправні партнери в усіх сферах життєдіяльності, мають змогу користуватися рівними політичними, економічними, соціальними і культурними привілеями, а також нести однакову відповідальність. суспільство ґендерної рівності формується і функціонує, керуючись концептуальним баченням відповідних перетворень і розвитку [32, 22].

Гендерна політика реалізується через механізми – конкретні заходи, які вживаються державою та суспільством для утвердження гендерних принципів у різних сферах життя. Такі механізми різні за формою та ефективністю. Видяляють загальні та спеціальні механізми.

Загальні механізми передбачають: прийняття нормативно-правових актів, які забороняють дискримінацію, регулюють сфери суспільного життя з урахуванням ґендерних особливостей, встановлюють санкції за порушення правових норм та політичні заходи, що вживаються відповідними органами державної влади та главою держави.

Спеціальні механізми («позитивна дискримінація» або «засоби посиленої підтримки») запроваджуються і реалізуються жінками або чоловіками своїх прав і можливостей. Щодо напрямків гендерної політики, то вона реалізується в політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській та інших сферах.[26]

Гендерний розвиток у різних сферах передбачає як підвищення вимог до рівня представництва жінок в органах законодавчої та виконавчої влади встановлення однакових можливостей для вибору професії або спеціальності,

так і охорону материнства, батьківства та дитинства, охорону здоров’я, забезпечення жінкам рівних з чоловіками прав у галузі освіти, рівність у сімейних відносинах зміну соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення рівноправності, викорінення упереджень, забобонів та інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї зі статей або стереотипності ролей чоловіків та жінок[16, 41].

Визначений зміст конкретного напрямку державної гендерної політики не є повним, він розширюється і деталізується рішеннями й діями органів державної влади на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Формування ґендерної політики потребує, по-перше, чіткого усвідомлення необхідності зміни ситуації, що склалася, та, по-друге, визначення конкретних шляхів її вирішення. На першому етапі має місце наведення аргументів, чому ґендерні питання є пріоритетними та розв’язанню яких проблем має сприяти забезпечення гендерної рівності як чоловіків, так і жінок. [19]

Зараз найбільш актуальними сферами діяльності для забезпечення рівних прав жінок та чоловіків є економічна та соціальна. Важливою є і діяльність в культурній сфері задля впливу на один з чинників гендерної нерівності- гендерних стереотипів. Гендерний стереотипи- механізми, що забезпечують закріплення і трансляцію гендерних ролей від покоління до покоління. Вони напряму пов’язані з гендерними ролями [6]. Більше того, соціологи визначають ці поняття рівнозначними. Гендерні ролі характеризують різні ролі, які покладаються на чоловіка та жінку суспільством, в якому вони живуть. А отже створюють гендерні стереотипи. В підручнику Дж. Вандер Зандена приклад гендерної ролі подається у вигляді зазначеної статистики щодо видів праці, серед яких є такі, які вважаються неможливими для опанування жінкою, адже вона занадто фемінна: “емоційна, нервова”, а даний вид діяльності потребує інших “мускулінних якостей” [5]. В той самий час в матеріалах зібраних в процессі виконання проекту “Запобігання та подолання гендерного насильства в сімї”, що підтримувався Канадсько-Українським Гендерним Фондом, гендерні стереотипи - це один із видів соціальних стереотипів, заснований на прийнятих в суспільстві уявленнях про маскулинне і ремінне [17].

За іншими визначеннями поданими в міжнародних джерелах гендерні ролі грунтуються на традиційних очікуваннях, пов'язаних з їх статтю і є сукупністю загальноприйнятих, з точки зору культури, норм і правил поведінки, які закріплюються за людьми в конкретній ситуації. Гендерні ролі відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються з часом. Тоді як гендерні стереотипи - набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Вони закріплюють існуючі гендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ в сфері гендерних відносин. [5] Під соціальним стереотипом, зазвичай, розуміється стандартизований, стійкий, емоційно насичений, цінністно визначений образ. Синонімами стереотипу нерідко виступають поняття упередження, забобони або кліше [6]. Цікавим є також визначення подане в досідженні, що було проведене Британською Радою (British Council) у Києві ”Насильство проти жінок. Що думають люди?”, де вказується, що розподіл гендерних ролей, часто породжує конфлікти і створює стереотипізацію та продукує існування міфи про гендерну нерівність [8]. Поняття про очікування, обов’язки, ролі жінки мають великий вплив на соціальну сферу. Особливо в проблемах насильства та дискримінації прав жінки. В Україні найпоширенішими гендерними стереотипами є очікування від жінки в сфері сім’ї та особистих стосунків. В дослідженні ”Насильство проти жінок. Що думають люди?” було представлено реакцію на ряд тверджень, пов’язаних з гендерною нерівністю. Твердження спирались на біологічні та психологічні фактори, які підкреслюють різницю між двома статтями як таку, що дана від природи і не контролюється з боку людей.

Цікаво, що молодь обох статей найчастіше підтримує твердження, що стосується ставлення до дівчат та хлопців, коли вони дорослішають, а саме те, що воно повинно бути різними через їхню стать [4, 8]. Такі результати, свідчать про існування певних стереотипів, щодо існування негативних стереотипів щодо чоловік та жінок. Вони суттєво впливають на більшість проблем в соціальній сфері, зокрема, відіграють винятково важливу роль в розвитку епідемії ВІЛ/СНІД. Довгий час гендерні чинники не визнавались в даній тематиці, але ефективне запобігання розповсюдженню інфекції та підтримка хворих на ВІЛ потребує нових програм, що будуть зазначати принципові нові підходи до вирішення даної проблеми. Прикладом таких змін є гендерно- орієнтовані програми.

Прослідковується чіткий зв’язок між статтю, гендерними ролями і проблемою ВІЛ/СНІД [18]. Про це свідчать і світові дані, і українська офіційна статистика. Якщо на початку поширення ВІЛ-інфекції в Україні частіше інфікувалися чоловіки, то тепер кількість інфікованих чоловіків та жінок практично зрівнялась[36]. Найчастіше чоловіки інфікувались через зараження крові, під час вживання ін’єкційних наркотиків, але за даними останніх досліджень більше і чоловіків і жінок інфікуються під час незахищеного сексу. Росте кількість людей, партнерами яких не є люди, що споживають ін’єкційні наркотики. Оскільки жінки є вразливішими до такого шляху передачі і до ВІЛ взагалі з фізіологічних, соціокультурних та економічних причин кількість інфікованих жінок постійно зростає [49]. Дві треті зареєстрованих ВіЛ-позитивних жінок мають 20 -29 років, що є піком їхньої репродуктивної активності. Фактично 60% вагітних ВІЛ-позитивних жінок молодше 25 років, а отже і кількість ВІЛ-позитивних дітей постійно зростає [45]. Основною причиною цього явища є гендерні стереотипи, які закріпилися в свідомості людей. Крім того, ВІЛ-позитивні жінки щодня стикаються з гострими проблемами, які викликані гендерними стереотипами [20].

Отже, гендерний підхід – це підхід, що стосується різних потреб та різних ситуацій, в яких опиняються жінки та чоловіки через свої соціальні ролі. Відповідно до цього підходу створюються, плануються, втілюються в життя відповідні заходи [51]. Він враховує фактори вразливості до ВІЛ/СНІД в гендерному аспекті. Зараз в Україні обмежена кількість організацій враховує гендерний підхід в планування своєї діяльності, хоча його впровадження в Україні є необхідним, судячи з існуючих даних та міжнародного досвіду впровадження таких програм.


1.2 Фактори вразливості до ВІЛ/СНІДу в гендерному аспекті


Згідно існуючих гендерно чутливих програмах та дослідженнях в даній тематиці, фактори вразливості до ВІЛ/СНІД розглядається в двох аспектах: - гендерні стереотипи, які необхідно руйнувати як метод попередження поширення ВІЛ/СНІД; - гендерні стереотипи, які необхідно враховувати в програмах допомоги хворим на ВІЛ/СНІД.

Деякі фактори безпосередньо сприяють інфікуванню як жінок, так і чоловіків. Інші, ускладнюють життя жінок або чоловіків, яких так чи інакше торкнулась епідемія [36].

Фактори вразливості напряму пов’язані з гендерними розбіжностями в сприйманні ряду інформації, що пов’язана з хворобою. Ці розбіжності є стереотипами, що впливають на поширення епідемії [3].

Існують декілька визначених гендерно-орієнтованих факторів вразливості як і в міжнародних, так і в українських дослідженнях. Вони загалом об’єднують фактори вразливості на двох рівнях: біологічному, соціальному. Соціальний поєднує існування стереотипів в суспільстві, соціальних нерівностей, що так чи інакше пов’язані зі стереотипами [52]. Окремо можна виділити психоемоційну залежність партнера від іншого, та сімейний статус жінки, що також може бути фактором вразливості.

До біологічних факторів вразливості відноситься те, що біологічні особливості роблять можливість зараження для чоловічої та жіночої статі різна. Біологічні особливості жінки роблять її ще більш вразливою до ВІЛ/СНІД: вона має в кілька разів вищу ймовірність інфікуватися через статевий контакт, ніж чоловік [10]. Також жінки частіше хворіють іншими захворюваннями, які передаються статевим шляхом [30].

Спроба визначити фактори вразливості українськими авторами була презентовано в гендерно чутливій програмі Всеукраїнської мережі ЛЖВ. Вона була створена на базі міжнародних матеріалів та українських досліджень і включала в себе такі фактори вразливості:

Сексуальне насильство, щодо жінок;

Залученість до комерційного секс бізнесу;

Недоступність медичного обслуговування;

Наркотична залежність;

Нерівний доступ до економічних ресурсів.

Загалом, фактори стосуються жінок, адже жінки більш вразливі до епідемії з багатьох причин, що будуть зазначатись надалі. Можна простежити, що зазначені фактори включають в себе і поширені стереотипи і результати існування цих стереотипів в суспільстві [20].

Менш відомими, але дуже важливими, є соціальні та психоемоційні фактори. В міжнародній програмі “Інтеграція гендероно- орієнтованих програми боротьби з ВіЛ/СНІД-ом ” визначаються такі фактори як: нестача знаннь про сексуальні стосунки, певні уявлення про кількість сексуальних партнерів, стереотипізовані уявлення про жіночі обов’язки (материнство та виховування дітей), і існування нерівноправ’я, щодо жінок, що існує в світі [19]. Психоемоційна залежність і рівень проінформованості у жінок та чоловіків визначаються окремо. А також досліджується ставлення до сексуальних стосунків, а саме: щодо використання презервативів та до зміни сексуальних партнерів [12].

Це різнопланові дослідження об’єднані однією метою: визначити, на які гендерні аспекти треба звернути увагу в програмах боротьби з ВІЛ/СНІД-ом.

У соціологічному дослідженні „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні”, що було проведене Аналітичним центром „Соціоконсалтинг” у 2004 році вивчається існування гендерних стереотипів і ставлень до ролей жінки та чоловіка в суспільстві і впливу даних явищ на поширення ВіЛ/СНІДу. Це єдине дослідження в Україні, що спрямоване саме на цю проблематику. Також в дослідженні окремо визначаються демографічні розбіжності у рівні знань та загальний рівень проінформованості щодо ВІЛ/СНІД у чоловіків та жінок. За отриманими результатами існують певні гендерні особливості усвідомлення загрози інфікування ВІЛ.

Загалом, попри високу поінформованість населення про окремі шляхи передачі ВІЛ інтегрований показник знань, який вимагає правильно зазначити усі проаналізовані вище ризиковані ситуації, становить лише 12%. Краще за інших орієнтуються в шляхах передачі ВІЛ 18–29-річні жінки (19%) та покоління їх матерів (50–59-річні) (16%). Незначно від них відстають 30–49-річні жінки (13–14%). Рівень знань чоловіків репродуктивного віку майже однаковий (11–13%). Виключення складають 16–17-річні юнаки (8%). Такий самий рівень знань мають їх однолітки-дівчата. Недостатній рівень проінформованості, що може стати фактором вразливості чоловіків в сфері профілактики поширення ВІЛ/СНІД [1].

Насильство щодо жінок є важливим фактором вразливості. ВІЛ-інфіковані жінки часто стають об’єктом насильства з боку чоловіків через свій статус, який виступає додатковим приводом агресії, особливо в кризових сім’ях, в яких насильство - поширений стиль поведінки. Бувають випадки, коли чоловіки дискримінують жінок, яких самі ж інфікували [36].

Достатньо частими є випадки примушування жінки до вступу в небажані для неї статеві стосунки – за даними представленими Міжнародною Амністією на 2005 рік з загальної кількості жінок, що страждають від насильства в сім’ї над 70% жінок, счинювалось сексуальне насильство [44]. За даними зазначеними в програмі “Інтеграція гендероно- орієнтованих програми боротьби з ВіЛ/СНІД-ом ” більшість (79%) опитуваних жінок за період створення дослідження зазначали, що ставали жертвами сексуальних домагань [19]. Насильницький статевий акт різко підвищує ризик жінки інфікуватись ВІЛ та іншими інфекціями завдяки утворенню мікротріщин [37]. З різноманітних причин жінці часто бракує сили самій вирішувати, як, коли і з ким вступати в статеві стосунки. Через це вона може інфікуватися ВІЛ, оскільки в таких обставинах не наважується обговорювати використання презерватива [27].

Ставлення до використання презерватива окремо досліджується у жінок та чоловіків, під час вивчення гендерного виміру ВІЛ/СНІД. За результатами дослідження „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні”, суспільні погляди щодо використання у практиці статевих зносин презервативів є диференційованими, а саме: уявлення про жіночість та мужність під час обговорення та прийняття рішення щодо використання презервативів. Респонденти схиляються (43% повністю згодні і 29% скоріше, згодні) до того, що „якщо жінка схоче, то вона завжди зможе умовити чоловіка використовувати презерватив”. Лише 10% різною мірою заперечують цей факт [1].

Враховуючи епідемічну ситуацію, важливо, щоб чоловіки на практиці визнавали право наполягати на використанні презервативів за жінкою. Проте соціологічні дані свідчать, що це не зовсім так. Відносно більша частка чоловіків у віці 16 - 28 років (42%) вважають, що остаточне рішення з цього приводу зазвичай приймає чоловік, і лише 28% не згодні з ним. З віком саме такі уявлення про мужність дещо послаблюються. Проте чимало чоловіків дійсно грають домінуючу роль у прийнятті рішення про безпеку під час сексуальних зносин. Це визнається, зокрема, не менше, як 33% опитаних жінок [37].

Використання презерватива особливо актуальне для осіб, що приймають антиретровірусну терапію, у зв’язку з попередженням небажаної вагітності, оскільки планування вагітності в цьому випадку обов’язково потрібно обговорювати з лікарем [35]. Також презерватив потрібно розглядати як один із найдоступніших методів контрацепції в умовах, коли антиретровірусна терапія знижує ефективність оральних контрацептивів [49].

Можна зробити висновок, що домінування ролі чоловіків в виборі чи користуватися презервативами робить жінку більш вразливою до зараження ВІЛ. З цим можна пов’язати і сімейний статус жінки: світова практика свідчить, що одружена жінка має більше шансів інфікуватися ВІЛ статевим шляхом, ніж неодружена, оскільки останні більш схильні використовувати презервативи [20].

За даними представленими в програмі гендерної політики в недержавній організації “Всеукраїнська мережа ЛЖВ” одружена жінка не завжди наважується запропонувати використання презерватива з таких причин:

через боязнь почути докір у недовірі;

через боязнь накликати на себе підозри у невірності;

тому що погодитись чоловіку на використання презерватива – це значить взнати, що його є в чому підозрювати (тобто в зраді);

тому, що це не прийнято в подружньому житті [47].

Цьому також сприяє те, що чоловіча подружня невірність і полігамія знаходить набагато краще розуміння в суспільстві, ніж жіноча [12]. Вивчення ставлення до невірності сексуального партнера також було досліджено в рамках виконання проекту ПРООН організацією “Соціоконсалтинг”. Існуючі в сучасному українському суспільстві гендерні норми щодо сексуального життя, як свідчать соціологічні дані, забезпечували до недавніх пір „стримуючий ефект” щодо розвитку епідемії. Більшість опитаних поділяє думку про необхідність рівних і досить строгих вимог до чоловіків і жінок як сексуальних партнерів.

Але різняться відповіді в питаннях, що стосуються можливості зносин з декількома статевими партнерами для чоловіка та жінки.

Жіноча аудиторія к розгляду цієї проблеми підходить з позиції гендерної рівності, а саме: 75% респонденток заперечують прийнятність і для жінок, і для чоловіків. У чоловічому сегменті опитаних спостерігається відхилення у бік подвійних гендерних стандартів. Згідно з отриманими даними чоловіки (77%) більш строго оцінюють жіночу невірність, лише 9% визнають право жінок на стосунки з декількома партнерами [2].

Порівняння думок респондентів стосовно того, як слід ставитися чоловікам і жінкам до можливих інтимних зв’язків їх партнерів з іншими, підтверджує наявність у свідомості чоловіків подвійних стандартів і відсутність таких стандартів у жінок. На думку 29% чоловіків, жінка має з розумінням ставитися до можливих інтимних зв’язків її партнера з іншими жінками”. Аналогічне право для жінок визнають лише 13% чоловіків. Серед жінок „вільних поглядів” на невірність чоловіків і жінок дотримуються відповідно 16% і 15% опитаних.[52] Така статистика підтверджує існування подвійних сексуальних стандартів. Для жінки це: бути вірною одному партнеру; підкорятися в статевих стосунках навіть невірному або такому, що чинить насильство, партнеру. І для чоловіка: мати кілька партнерок та демонструвати владу над жінкою [1].

Пов’язані з представленими поняттями, щодо подружньої вірності є ряд існуючих уявлень щодо сексуального бізнесу. За даними Українського інститутут соціальних досліджень на 2006 рік приблизно 70% залучених до надання послуг комерційного сексу є жінки [2]. Але в зоні ризику знаходяться не тільки жінки, які надають ці послуги. А і клієнти, які їх отримують. Для жінок ситуація ускладнюється тим, що суспільством засуджуються робітниці сексуального бізнесу, але не чоловіки, які користуються їхніми послугами [20]. Іншою проблемою є поведінкові аспекти цієї діяльності.

За даними представленими у аналітичному звіті “Вторинний аналіз соціологічних і поведінкових досліджень щодо проблеми ВІЛ/СНІД, проведених в Україні . Жінки Секс-бізнесу” представленоно аналітичним ценром “Соціоконсалтинг” продовжує існувати гостра необхідність роботи з залученими до комерційного сексу: 19% жінок не використовували презерватив під час останнього контакту з клієнтами; 5% опитаних респондентом вважають за можливе завжди надавати секс-послуги без презерватива; 9% жінок вказали, що серед їхніх клієнтів були хворі на ЗПСШ; 5% - ВІЛ-інфіковані; 45% - споживачі ін’єкційних наркотиків [36]. Залученість жінок до комерційного секс-бізнесу є фактором вразливості для них, так і для чоловіків,що хоча і в меншій кількості але, є залученими до надання сексуальних послуг. Як заначається в документі “ВІЛ/СНІД, жінки та секс бізнес” представлений Фондом Народонаселення Організації Об’єднаних Націй (ФН ООН) робота с цими групами ризику повинна різнитися, адже існує біологічна різниця в захисті та лікуванні хвороб ВІЛ/СНІДУ та ЗПСШ між чоловіками та жінкам [10].

Загалом, існує тенденція, що безпека статевих зносин взагалі повинна покладатись на жінку: за даними дослідження „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні” респонденти критично оцінюють реальний розподіл гендерних ролей в практиці статевих зносин. Лише на думку половини опитаних, в Україні дійсно існує гендерний паритет у відповідальності щодо запобігання ІПСШ. Відповіді решти респондентів значною мірою варіюються залежно від їх віку і статі. Проте з набуттям досвіду статевого життя опитані, передусім жінки, визнають існування нерівної відповідальності за безпеку статевих зносин, яка значною мірою покладається на жінок [1].

Причинами надання жінками послуг комерційного сексу можуть бути складнощі фінансового становища, нижчі можливості знайти оплачувану роботу, накладення суспільством на жінку більшої відповідальності за турботу про родину порівняно з чоловіком, залежність від чоловіка. В умовах, коли жінці немає на кого розраховувати – ні на чоловіка, ні на членів родини – ці проблеми можуть стати вирішальними аргументами на користь того, щоб почати надавати послуги комерційного сексу [10]. На це впливає економічна залежність жінки від чоловіка. Вона включає і додатковий соціальний фактор, що підвищує вразливість жінок: жінки дуже обмежено представлені в органах влади і тому мало можуть впливати на розподіл бюджетних коштів, наприклад, на пріоритетне направлення коштів на медичні та соціальні програми [21].

Жінки займають в три рази менше керуючих посад, загалом в світі [15] Отже, вони є менш економічно спроможними, ніж чоловіки. Задля поліпшення свого соціального становища жінки часто виїжджають на заробітки і стають жертвами торгівлі людьми, через що інфікуються ВІЛ [62].

У випадках, коли чоловіки виїжджають на заробітки, вони можуть мати позашлюбні стосунки та інфікувати своїх дружин після повернення додому.[24] Попри ризиковану поведінку тесту на ВІЛ не проходять і чверть з загальної кількості, тих хто повернувся з закордону.

Через те, що чоловіки частіше можуть розпоряджатися значними сумами коштів, що дозволяє їм мати кількох партнерок, а також практикувати споживання алкоголю та наркотиків, які сприяють ризикованій поведінці [31, 42]. Економічна залежність впливає і на стан жінки, що вживає наркотики. Адже, жінки-СІН часто залежні не тільки від наркотиків, але і від чоловіка, який володіє ресурсами і зв’язками для добування наркотиків. В такій ситуації вона не наважується відстоювати свої потреби, боячись втратити чоловіка і постачальника наркотиків в одній особі. Існують випадки, коли чоловіки змушують жінок надавати послуги комерційного сексу для добування наркотиків і для жінки, і для чоловіка [40].

Нерівний доступ до ресурсів проявляється і в отриманні різноманітних послуг. Так, доступ дівчат і жінок до медичних та немедичних послуг часто обмежений таким факторами, як брак грошей, домашня робота, яка на них покладена, турбота про членів сім’ї, отримання дозволу від чоловіка. Особливо часто це проявляється в сільській місцевості [39].

На жінку покладається і знаходження роботи, попри нерівний доступ до ресурсів, обов’язки ведення домашнього господарства і виховання дітей. Будучи хворою, їй буває досить складно виконувати ці обов’язки. Крім того, жінка може відмовитись здійснювати дії щодо покращення свого життя, зокрема отримувати медичні або інші послуги, мотивуючи це тим, що їй потрібно піклуватися про сім’ю та дітей.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: