Вентиляція та кондиціювання житлових та громадських споруд

1. Загальні відомості

В умовах незалежності України, інтенсивного розвитку виробництва, надходження на ринок сучасного вентиляційного обладнання із-за кордону відбувся поштовх у розвитку економічних і прогресивних способів створення та підтримання нормованих параметрів повітряного середовища приміщень громадських будівель і споруд.

Під "вентиляцією" розуміється забезпечення мікроклімату та чистоти повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним та технологічним вимогам, а також створення необхідного повітрообміну. Це і є внутрішнім завданням вентиляції. Зовнішнє завдання вентиляції полягає у вирішенні питання захисту повітряного басейну від забруднення шкідливими викидами з використанням при цьому нових ефективних технічних засобів. Правильне використання досконалих технічних засобів у галузі вентиляції забезпечує збереження здоров'я людей, підвищення якості продукції і необхідний перебіг технологічних процесів, збереження придатності споруд, художніх та історичних цінностей.

Вперше згадка про природну вентиляцію зустрічається в опису улаштування терм (лазні) з отвором у верхній точці споруди, де регулювання кількості витяжного повітря проводилося за допомогою мідного щита, положення якого на отворі змінювало площу живого поперечного перерізу для виходу вентиляційного витяжного повітря.

Гірничодобувна справа дала поштовх розвитку вентиляційної техніки для подачі свіжого зовнішнього повітря у глибокі штреки шахт. Праці видатного вченого М. В. Ломоносова відіграли важливу роль у становленні і розвитку вентиляції та вентиляційної техніки. У трактаті, написаному в 1763 році, "О вольном движении воздуха, в рудниках примеченном" теоретично обґрунтовано теорію розрахунку природної вентиляції, що лягло в основу розробки методики розрахунку, яка застосовується і в наш час. М. В. Ломоносов запропонував для вимірювання швидкості повітряного потоку прилад - анемометр, для вимірювання тиску - барометр.

В результаті антропогенної діяльності людини, людини як джерела забруднення довкілля при її біологічній активності, а також перебігу технологічних процесів, у повітря приміщень надходить забруднене повітря, непридатне до використання. Надходження шкідливостей у вигляді теплоти, отруйних газів, вологи і пилу призводить до зміни хімічного складу і фізичного стану повітря, що несприятливо відбивається на умовах діяльності людини, на її самопочутті і стані здоров'я.

Головним завданням вентиляції є створення і підтримування нормованих параметрів та чистоти повітряного середовища. Виходячи з цього, до вентиляції ставляться як санітарно-гігієнічні, так і технологічні вимоги.

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та обладнання, які забезпечують розрахунковий повітрообмін у житлових, громадських приміщеннях та промислових спорудах з метою дотримання санітарно-гігієнічних і технологічних вимог. Вентиляція - це слово латинського походження, ventilatio, і в перекладі означає провітрювання.

Санітарно-гігієнічне призначення вентиляції полягає у створенні та підтримуванні в приміщенні стану повітряного середовища, який задовольняє вимоги санітарних та будівельних норм проектування будівель і споруд різного призначення шляхом поглинання (асиміляції) надлишків теплоти та вологи припливним повітрям, розбавленням ним до гранично допустимої концентрації (ГДК) газоподібних шкідливих домішок, а також видалення пилу та інших шкідливих домішок з повітрям, що видаляється за межі приміщення.

Технологічні вимоги до вентиляції вирішують проблему чистоти та забезпечення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря у приміщенні з метою можливості перебігу технологічних процесів. Наприклад, надвисока чистота повітря необхідна у приміщеннях радіоелектронної та радіотехнічної галузей, необхідна відносна вологість потрібна для отримання нитки без поривів та сукання у текстильній промисловості тощо.

Теплота і різні домішки, які надходять у приміщення роблять повітря непридатним або незадовільним з точки зору гігієни людини або технології виробництва, називаються шкідливими домішками. В умовах виробництва на самопочуття людини та на продуктивність праці впливають фактори, які залежать від технологічних процесів та характеру виконуючої роботи. Ці фактори називаються професійними шкідливостями (шкідливими викидами).

В процесі роботи, а також біологічної діяльності, організм людини виділяє теплоту у вигляді прихованої теплоти з повітрям, що видихається, за рахунок випаровування рідини з поверхні шкіри та явної теплоти шляхом конвекції. ! тому людина при вирішенні питань вентиляції також розглядається як джерело шкідливих виділень. Кількість теплоти, що виділяється людиною, залежить від характеру роботи, яку вона виконує, та метеорологічних умов у приміщенні. Під час виконання людиною різних категорій фізичної роботи кількість теплоти, що виділяється при цьому, - різна (табл.. 1).

1. Категорія виконуваної роботи людиною та кількість теплоти, що виділяється при цьому

Теплове самопочуття людини є результатом взаємодії двох процесів - зовнішнього теплообміну тіла людини з середовищем приміщення та внутрішнього виробництва теплоти. Здатність організму людини адаптуватись (привикати) до теплових умов приміщення називається терморегулюванням.

Певне співвідношення показників параметрів повітряного середовища приміщень в робочій зоні (температура t_WiZ, рухомість повітря u_wz, відносна вологість <p_WiZ) регламентує теплове самопочуття людини як оптимальне або допустиме. Відповідно до санітарних норм оптимальне або допустиме співвідношення параметрів відображається номограмою (рис. 1). Відповідність метеорологічних умов санітарно-гігієнічним вимогам оцінюється сукупністю сумарної дії на організм людини стану повітряного середовища виходячи з теплового комфорту, який характеризується трьома зонами: зона найкомфортніших відчуттів, зони перегріву та переохолодження.

В умовах виробництва, крім теплоти, в атмосферу приміщень надходять волога (водяна пара), пил, гази та пара шкідливих речовин.

Волога надходить у повітря приміщень від технологічних процесів, пов'язаних з водою (промивання виробів у водяних ваннах, при вологому прибиранні тощо), а також від людей як джерел шкідливостей. Збільшення вологості у приміщеннях приводить до погіршення самопочуття людини.

Гази та пари шкідливих речовин надходять у повітря приміщені, при технологічних процесах, при диханні людини та при випаровуванні з поверхні тіла організму. Фізіологічна дія різних газів та пару залежить від їх токсичності, концентрації у повітрі, а також від часу перебування людини у забрудненій атмосфері. Концентрація шкідливої речовини - це її маса в одиниці об'єму (мг/м ; г/м³; кг/м³).

Рис.1. Області оптимальних і допустимих параметрів повітря у житлових і громадських будівлях для теплого (Т) та холодного (X) періодів року (заштриховано - для допустимих параметрів, не заштриховано - для оптимальних).

До окремої групи шкідливостей відноситься пил, який є матеріальною системою малих частинок твердої чи рідкої речовини. Пил утворюється при помолі, дробленні, стиранні чи механічній обробці поверхонь тощо. За походженням пил буває органічним, неорганічним або змішаним. Запиленість вимірюється масою пилу в одиниці об'єму (мг/м³), або числом частинок у 1 м³ повітря.

Параметри зовнішнього повітря для житлових, громадських та адміністративно-побутових приміщень треба Приймати:

• параметри А - для систем вентиляції в теплий період року;

• параметри Б - для систем вентиляції в холодний період року. Для систем вентиляції, які не використовуються з 13 до 16 години,

Параметри зовнішнього повітря для теплого періоду року допускається приймати нижчими від вказаних.

Параметри,зовнішнього повітря для перехідних умов року необхідно приймати: для систем вентиляції - температуру +8 °С і питому ентальпію +22,5 кДж/кг; для систем вентиляції допускається приймати параметри, які визначаються в межах використання зовнішнього повітря для подачі.

Сукупність температури внутрішнього повітря t_e, радіаційної температури приміщення t_R, відносної вологості повітря ф_в та рухомості повітря и_в, яка забезпечує найкраще самопочуття та найвищу працездатність людини, називається комфортними умовами.

Санітарні норми розрізняють оптимальні параметри у приміщеннях, які повинні бути забезпечені автоматичним регулюванням вентиляційних систем, та допустимі параметри у приміщеннях, які повинні бути забезпечені вентиляційними системами без автоматичного регулювання.

Оптимальні параметри повітря являють собою сукупність найбільш сприятливих умов для найкращого самопочуття людини, умов для правильного протікання технологічних процесів, збереження цінностей культури. Стосовно людини оптимальні параметри повітря забезпечують збереження та підтримання нормального і функціонального теплового стану організму без напруження реакції терморегулювання, відчуття теплового комфорту і високого рівня працездатності.

Допустимі - це таке поєднання параметрів повітря, коли при тривалій і систематичній дії на людину можуть викликати короткочасні, але швидко нормалізуючі зміни функціонального і теплового стану організму, що не виходять за межі фізіологічних можливостей людини. При цьому не виникають порушення стану здоров'я , але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття і зниження працездатності.

Необхідні умови (параметри) повинні бути забезпечені в робочій зоні приміщення. Робоча зона приміщення - це умовний об'єм приміщення, обмежений площиною підлоги, зовнішніми та внутрішніми огорожами та умовною площиною на рівні двох метрів при стоячій роботі або на рівні півтора метра при сидячій роботі.

Метеорологічні умови в межах допустимих норм необхідно приймати в робочій зоні житлових, громадських і адміністративно-побутових приміщень (табл. 2). Відповідно до санітарних норм [34] стан повітряного середовища у приміщенні характеризується концентрацією шкідливих речовин у повітрі. Цими ж нормами передбачено також гранично допустимі концентрації (ГДК) газів, пари та пилу у повітрі робочої зони приміщень різного призначення, а також у атмосферному повітрі населених пунктів.

Гранично допустима концентрація - це вміст у повітрі такої кількості шкідливих речовин, яка при дії на людину кожен день потягом необмеженого часу не викличе у її організмі яких-небудь патологічних відхилень або захворювань чи у наступних поколіннях.

2.Допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні житлових, громадських та адміністративно-побутових приміщень (норми для людей, які знаходяться у приміщенні більше двох годин безперервно)

2. Системи вентиляції та кондиціювання повітря, їх класифікація

Вентиляція призначена для створення та підтримання допустимих Параметрів повітря у приміщеннях будівель різного призначення. При виборі методів дотримання допустимих параметрів повітря у Приміщенні треба насамперед враховувати виконання санітарно-гієнічних та технологічних вимог.

Крім цього, до вентиляційних систем, які вирішують задачі Интиляції, висувають будівельно-монтажні, архітектурні та інші експлуатаційні вимоги.

Будівельно-монтажні і архітектурні вимоги включають:

• мінімальну потребу в обладнанні і устаткуванні, що диктується малою масою та габаритними розмірами;

• ув'язку елементів систем вентиляції з інтер'єром приміщень;

• Індустріальність і простоту монтування;

• можливість поетапного і блокового будівництва та введення в експлуатацію вентиляційних систем на окремих поверхах і в приміщеннях, які обслуговуються одними системами;

• пожежну безпеку і наявність засобів для попередження розповсюдження диму та вогню вентиляційними повітропроводами і каналами.

Основні експлуатаційні вимоги включають:

• зручність і простоту в обслуговуванні та при виконанні робіт з ремонту і реконструкції систем;

• можливість забезпечення індивідуального регулювання температурно вологісного режиму повітря в окремому приміщенні,

• максимальну за часом роботу вентиляційних систем у автоматичному режимі та мінімальну потребу в їх обслуговуванні та ремонті;

• централізацію розташування основного вентиляційного обладнання і устаткування, які потребують обслуговування;

• обов'язкове блокування основного та резервного вентиляторів вентиляційної системи, що дає можливість при зупинці одного з них автоматично вмикати другий з продуктивністю не менше 50% загальної продуктивності системи по повітрю. ^Вентиляційна система - це сукупність пристроїв для обробки, транспортування, подачі та видалення повітря. Системи вентиляції розділяють:

За призначенням на:

- припливні, які подають повітря у приміщення, та витяжні, які забирають відпрацьоване (забруднене) повітря із приміщений та викидають назовні, крім цього, дані вентиляційні системи можуть бути:

загальнообмінні, коли вентилюється (провітрюється) всо приміщення (або його робоча зона) при наявності розосереджених джерел шкідливих виділень рівномірно по площі приміщення;

місцеві, коли видаляється повітря безпосередньо від обладнання (джерела шкідливих виділень) або подається повітря у яку-небудь визначену частину приміщення, чи на фіксоване робоче місце. Необхідно зазначити, що місцева витяжна вентиляційна система більш ефективніша при боротьбі зі шкідливостями, що надходять у повітря порівняно із загальнообмінною, тому що видалення шкідливостей від місця їх утворення відбувається з більшою концентрацією. За способом спонукання системи вентиляції поділяються на:

• системи з механічним спонуканням, тобто з використанням вентиляторів, ежекторів тощо;

• системи з природним спонуканням, тобто з використанням природних сил - сил вітру та гравітації.

При цьому раніше розглянуті системи можуть бути канальними при вентиляції приміщень через розгалужену систему каналів чи повітропроводів, або безканальними при використані для вентиляції приміщень прорізів у зовнішніх огорожах. Використовуючи зведену класифікацію вентиляційних систем, можна відобразити певний Перелік варіантів систем вентиляції, який наведено на рис. 2.

^: Рис. 2. Схеми припливних та витяжних систем вентиляції:

а - прямоприпливна канальна з механічним спонуканням та подачею у верхню зону приміщення; 6 -прямоприпливна канальна з механічним спонуканням та подачею повітря у робочу зону; в - припливна канальна з механічним спонуканням подачею повітря у верхню зону та відбором повітря з верхньої зони на рециркуляцію; г - те саме що й система б, але з відбором повітря на рециркуляцію з робочої зони; д - припливновитяжна загальнообмінна безканальна з природним спонуканням (аерація); е - витяжна загальнообмінна канальна з природним спонуканням; 1 – повітрозабірна шахта; 2 - припливна камера; 3 - вентилятор з електродвигуном; 4 - глушник шуму; 5 - повітророзподільник; 6 - приміщення; 7 - мережа повітропроводів; 8 – вентиляційний канал.

Аварійна вентиляція, як правило, передбачається для виробничих Приміщень, в яких можливе раптове надходження великої кількості шидливостей або горючих газів, пари чи аерозолю, керуючись вимогами технологічної частини проекту. Витрата повітря аварійної вентиляції приймається з даних технологічної частини проекту. Проектування аварійних систем вентиляції залежить від категорії та пожежної небезпеки виробництва: А та Б вибухопожежонебезпечні; В, Г та Д - пожежонєбезпечні. При розв'язанні задач вентиляції необхідно врахувати категорійність приміщень за вибухопожежною і пожежною небезпекою.

Категорії вибухопожежної і пожежної небезпеки приміщень та будівель визначаються для найбільш несприятливого у відношенні можливості виникнення пожежі або вибуху періоду.

Повітряний режим будівлі (споруди) включає процеси руху повітря всередині приміщення, через зовнішні огороджуючі конструкції {інфільтрація та ексфільтрація), рух повітря припливного й витяжного каналами і повітропроводами, а також обтікання споруд вітром. Повітряний режим будівлі тісно пов'язаний з тепловим і вологісним режимами.

Існують три задачі повітряного режиму будівлі: внутрішня, крайова (кінцева) та зовнішня. Внутрішня задача повітряного режиму будівлі вирішує наступні питання:

• розрахунок необхідного повітрообміну у приміщенні. Повітрообмін -це кількість повітря, яку необхідно подати або видалити з приміщення з метою підтримки нормованих параметрів внутрішнього повітряного середовища, а також його чистоти;

• визначення параметрів внутрішнього повітря (температури, відносної вологості, швидкості руху і вмісту шкідливих речовин) та розподілу їх по об'єму приміщення при різних варіантах подачі й видалення повітря. Визначення оптимальних варіантів подачі й видалення повітря;

• визначення параметрів повітря у струминних течіях, які утворюються при дії припливної вентиляції;

• розрахунок кількості шкідливих виділень, які надходять у приміщення з-під місцевих відсмоктувачів;

- створення нормальних умов на робочих місцях або в окремих частинах приміщень.

Крайова (кінцева) задача повітряного режиму будівлі вирішує такі питання:

• визначення кількості повітря, яке проходить через зовнішні огороджуючі конструкції, що призводить до втрат теплоти з нагрітим повітрям, яке проходить через нещільності назовні, а також ні нагрівання зовнішнього холодного повітря, яке надходить черо.і нещільності в огорожах у приміщення;

• розрахунок аерації, кінцевою метою якого є визначення площ припливних та витяжних аераційних отворів при відомому повітрообміні;

• аеродинамічний розрахунок повітропроводів вентиляційних систем, каналів, шахт, а також вибір окремих елементів систем (фільтріи, калориферів, охолоджувачів, вентиляторів тощо);

розробка заходів, направлених на захист приміщень від проривання зовнішнього холодного повітря, на запобігання перетікання забрудненого повітря з технологічнобрудних у технологічночисті приміщення (наприклад, гарячий цех для приготування страви і обідній зал, туалетні кімнати і суміжні коридори тощо).

Зовнішня задача повітряного режиму будівлі вирішує такі питання:

• розрахунок різниці тисків на внутрішній і зовнішній сторонах огорожі будівлі, яка виникає за рахунок дії сили вітру і гравітаційної сили;

• розрахунок розсіювання шкідливих речовин, які викидаються в атмосферу, і розробка заходів, в результаті здійснення яких знижується негативна антропогенна дія на природу;

• встановлення місць улаштування повітрозабірних шахт припливних іентиляційних систем залежно від аеродинаміки будівель;

• розрахунок та прогнозування забруднення атмосфери шкідливими викидами з урахуванням розширення існуючих потужностей виробництв.

3. Повітрообміни в приміщенні

Повітрообмін визначають шляхом розв'язання системи двох рівнянь з двома невідомими: рівняння балансу повітря в приміщенні і шкідливих виділень (теплоти, вологи, шкідливих речовин). Невідомими при розв'язуванні є продуктивність загальнообмінної та витяжної вентиляції. Повітрообміни прийнято називати за типом шкідливостей, для боротьби з якими вони призначені. Існують такі повітрообміни:

• повітрообмін на асиміляцію явної теплоти;

• повітрообмін на асиміляцію повної теплоти;

• повітрообмін на видалення вологи;

• повітрообмін на розбавлення шкідливих речовин, які надходять у примішення, до ГДК;

• повітрообмін за санітарними нормами;

• повітрообмін за нормативною кратністю;

• повітрообмін на компенсацію місцевого видалення.

Існує розуміння розрахункового повітрообміну, який відповідає максимальному (найбільшому) значенню продуктивності з можливих типів повітрообмінів. Даний повітрообмін покладено в основу розрахунку систем вентиляції.

Важливим питанням при визначенні повітрообмінів є застосування їх типів і вентиляційних систем, тобто використання прямопливних систем і систем з рециркуляцією повітря.

Рециркуляція повітря - це повторне використання відпрацьованого повітря (нагрітого) з метою економії теплоенергетичних ресурсів для підігрівання зовнішнього холодного припливного повітря. Рециркуляцію повітря треба передбачати, як правило, зі змінною витратою залежно від зміни параметрів зовнішнього повітря. Рециркуляція повітря використовується в холодний період року.

Рециркуляція повітря не допускається:

а) із приміщень, в яких максимальна витрата зовнішнього повітря визначається масою шкідливих речовин 1-го та 2-го класу небезпечності, які надходять у приміщення;

б) із приміщень, у повітрі яких є хвороботворні бактерії та грибки з концентраціями, які перевищують норми Міністерства охорони здоров'я України, або ті, які мають різко виражені неприємні запахи;

в) із приміщень, у яких є шкідливі речовини, що зазнають термічну деструкцію при контакті з нагрітими поверхнями повітронагрівачів (калориферів), якщо перед ними не передбачене очищення повітря;

г) із приміщень категорій А та Б (крім повітряних та повітряно-теплових завіс біля зовнішніх воріт і дверей);

д) із п'ятиметрових зон навколо обладнання, розташованого у приміщеннях категорій В, Г та Д, якщо у цих зонах можуть утворюватися вибухонебезпечні суміші з горючих газів, пари, аерозолів з повітрям;

є) із систем місцевих відсмоктувачів шкідливих речовин і пожежонебезпечних сумішей з повітрям; ж) із тамбурів-шлюзів.

Повітрообмін за надлишками явної теплоти для теплого періоду року для приміщення (рис. 3), коли відомим є надлишок явної теплоти ДО, Вт,

Рис. 3. Схема організації повітрообміну

Кратністю повітрообміну називається відношення об'єму повітря, який подається або видаляється з приміщення протягом 1 години, до об'єму приміщення. Дана величина часто використовується також для оцінки правильності розрахунку повітрообміну у приміщенні. Як правило, нормативна кратність використовується для розрахунку повітрообмінів у приміщеннях з надлишками в основному вуглекислого газу і теплоти.

Для протікання нормальних біологічних процесів в організмі людини необхідна певна мінімальна кількість зовнішнього свіжого повітря, яка обґрунтовується медициною як санітарна норма повітря на одну людину Gch, (кг/год на 1 людину). Значення санітарних норм повітря регламентуються у відповідних будівельних нормах та правилах (БНІП), де розглядаються дані питання. Для глядачів та відвідувачів клубів, театрів та кінотеатрів санітарна норма повітря становить G_CHs25 кг/год на 1 людину.

4. Системи вентиляції житлових та громадських споруд

Вентиляція передбачається для створення і підтримання установлених нормами параметрів повітряного середовища будівель та споруд. Ефективність вентиляції приміщень у великій мірі залежить від правильного вибору і розташування пристроїв для подачі та видалення повітря. В свою чергу загальна ефективність вентиляції залежить від правильної організації видалення повітря із приміщення. Суттєвим при розподілі параметрів повітря в об'ємі приміщення є правильний вибір конструктивних рішень припливних пристроїв.

Системи вентиляції вибирають з урахуванням призначення будівлі, її об'єму, характеру шкідливостей, які виділяються, кліматичного району будівництва даного об'єкта, наявності вторинних теплових ресурсів і вимог до систем вентиляції. При цьому керуються відповідними будівельними нормами і правилами .Основними принципами організації вентиляції є:

• застосування місцевої витяжної вентиляції при її максимальній ефективності;

• загальнообмінна вентиляція повинна забезпечувати асиміляцію теплонадлишків та розбавлення шкідливостей до ГДК, а також видалення забрудненого повітря з метою підтримання нормованих параметрів повітря у приміщенні;

• припливне повітря необхідно подавати таким чином, щоб воно надходило в робочу зону чистим, а його параметри відповідали санітарним нормам.

Складність прийнятого рішення вентиляції визначається з техніко-економічних міркувань. Забезпечення нормованих параметрів повітряного середовища повинно відбуватися за допомогою найбільш дешевих і простих способів. За цією ознакою способи створення і підтримки нормованих параметрів можна розташувати в такій послідовності: природна вентиляція; змішана (природна і механічна) вентиляція; механічна вентиляція з випарним охолодженням, тобто від простого і дешевого до складного і дорогого.

Вентиляція приміщень житлових будівель призначена для видалення надлишків теплоти, вологи, вуглекислого газу, які виділяються людьми, інших шкідливих виділень у результаті процесів приготування страви тощо. За існуючими нормами [5, 20, 33] в цих будівлях влаштовують витяжну вентиляцію з верхньої зони приміщень кухонь, санітарних вузлів, ванних і душових кімнат, а в деяких випадках і житлових кімнат. Надходження повітря відбувається неорганізовано через кватирки і нещільності в зовнішніх огороджуючих конструкціях. Вентиляція передбачається з природним спонуканням, яка проектується відповідно до вимог [5].

Повітрообмін в приміщеннях житлових будівель з урахуванням нормованої площі на одну людину приймається 3 м³/год на 1 м² житлової площі. Виходячи із необхідності вентиляції кухонь, мінімальна кількість видаляючого повітря складає: для кухонь квартир з електроплитами - не менше 60 м³/год; з газовими 2-камфорочними плитами - не менше 60 м³/год, з 3-камфорочними плитами - не менше 75 м³/год, з 4-камфорочними плитами - не менше 90 м³/год. Із ванних і індивідуальних санвузлів кількість видаляючого повітря складає по 25 м³/год, а із суміщеної ванни та санвузла - 50 м³/год.

Схема повітрообміну в житлових будівлях така: зовнішнє повітря надходить безпосередньо в житлові приміщення, а видаляється через видаляючі канали кухонь та санвузлів. В квартирах із чотирьох і більше кімнат передбачається додаткове видалення із усіх кімнат, за винятком двох ближчих до кухні. Така схема повітрообміну надає можливість руху чистого зовнішнього повітря в житлові приміщення, а потім із них в сторону побутових приміщень.

В гуртожитках і готелях витяжна вентиляція влаштовується в спальних кімнатах, санвузлах і підсобних приміщеннях, крім вестибюлів та складових кімнат. В готелях підвищеної категорії рекомендується влаштовувати подачу повітря у верхню зону житлових приміщень санвузлів і ванних кімнат.

Вихідні канали природної вентиляції влаштовують у внутрішніх стінах (капітальних несучих) або можуть бути приставними за відсутності внутрішніх капітальних стін. Всередині зовнішніх стін канали влаштовувати забороняється із-за можливої конденсації водяної пари, що призводить при замерзанні та розмерзанні конденсату до руйнування стін. При улаштуванні приставного каналу до зовнішньої стіни обов'язково між ним та стіною передбачається зазор не менше 5 см. Конструкції вентиляційних каналів зображено на рисунку 4.

Мінімально допустимий розмір вентиляційних каналів у цегляних стінах Уг х Уг цеглини (140x140 мм). Відстань між суміжними каналами та між каналами і поверхнею стін повинна бути не менше У цеглини (140 mm). Мінімальний розмір приставних повітропроводів із блоків або плит становить 100x150 мм. У приміщеннях із нормальною вологістю приставні канали виконуються з гіпсошлакових або гіпсоволокнистих плит, а при підвищеній волозі - із шлакобетонних або бетонних плит товщиною 35-40 мм. У сучасних великопанельних будівлях вентиляційні канали виготовляють у вигляді спеціальних блоків або панелей із бетону, залізобетону тощо. Форма перерізу каналів є кругла, якнайбільш раціональна. Конструкцію вентиляційних блоків зображено на рисунку 5.

Рис. 4. Конструкції вентиляційних каналів і повітропроводів:

в - в цегляних внутрішніх стінах; 6- в борозні внутрішньої стіни при закриванні плитами; в - підвісний повітропровід під стелею; г - приставні вертикальні канали; д - розташування каналів у внутрішніх стінах із вмонтованими шафами; є - канали з сухої штукатурки в перегородках; 1 - цегляні стіни; 2 -штукатурка; 3 - гіпсошлакові плити; 4 - перекриття; 5 - сталева підвіска; 6 -кріплення розмірами 50x50x4 мм

Для будівель поверховістю до п'яти вентиляційні блоки виготовляють з індивідуальними каналами для кожного поверху (рис. 5, а), а для будівель поверховістю більше п'яти вентиляційні блоки виготовляють із перепускним каналом через один або більше поверхів (рис. 5, б). Дана конструкція дає можливість скоротити площу, яка зайнята каналом. Крім цього, такий блок має канал (рис. 5, в), до якого можуть приєднуватися вертикальні канали з поверхів.

Використання каналів (рис. 5) дає можливість забезпечити пожежну безпеку вентиляційних систем, звукоізоляцію та виконання санітарно-гігієнічних вимог.

Рис. 5. Конструкція вентиляційних блоків багатоповерхових будівель:

а - з окремими каналами при поверховості до п'яти; б - з похиленим перепускним каналом при поверховості будівлі більше п'яти; в - з двома каналами супутниками.

Видалення повітря з кухонь і приміщень санвузлів багатоповерхових будівель відбувається з використанням збірних вертикальних каналів - колекторів, до яких приєднуються вихідні канали з окремих приміщень під стелею (рис. 6, а). Використовується також схема видалення повітря з улаштуванням горизонтальних збірних колекторів (рис. 6, б). При такій схемі до одного колектора необхідно приєднувати канали з п'яти приміщень поверхів, які розташовані нижче. Горизонтальні колектори виконуються у вигляді підшивних каналів.

Рис. 6. Розташування каналів природної вентиляції багатоповерхових житлових і громадських будівель (схема) :

а - система з вертикальним колектором; б - система з горизонтальним колектором; 1 - отвір для видалення повітря; 2 - вертикальний колектор; З - відгалуження від колектора; 4 - витяжна вентиляційна шахта; 5 -регулюючий клапан; 6 - горизонтальний колектор

Необхідно зазначити, що не можна об'єднувати системи витяжної вентиляції квартир, приміщень гуртожитків і готелів із системами вентиляції громадських приміщень (магазини, столові, кафе тощо), які розташовані на перших поверхах будівель.

Радіус дії витяжних канальних систем природної вентиляції рекомендується приймати не більше 8 м із-за умови стабільності їх роботи. Витяжні вентиляційні системи закінчуються вентиляційними шахтами з металевим зонтом, а з метою використання сил вітру -дефлектором у випадку без теплих горищ. Теплі горища рекомендується передбачати для будівель висотою 9 поверхів і більше. Схему будівлі з теплим горищем зображено на рисунку 7. Конструкція теплого горища складається з перекриття, зовнішніх стін і горищної покрівлі, яка виконується зазвичай з утепленням або без нього. Конструктивно зовнішні стіни теплого горища не відрізняються від стін будівлі. На горищі не має бути наскрізних отворів, крім невеликих світлових засклень. Вхід на тепле горище проектується зі сходинкових кліток через герметичні двері.

Рис. 7. Тепле горище (схема):

1 - машинне відділення ліфта; 2 - витяжна вентиляційна шахта; 3 - панель покриття; 4 - опорна панель; 5 - панель покриття лотка; 6 - оголовок вентиляційного блока; 7 - панель горищного перекриття; 8 - водостічний стояк

Висота теплого горища повинна бути не менше 1,6 м. Випуск повітря на тепле горище здійснюється через оголовки, які ставляться на вентиляційних блоках. Використання дефлекторів у витяжних вентиляційних системах з природним спонуканням обґрунтовується за результатами аеродинамічного розрахунку, коли втрати тиску в системі більші наявного гравітаційного тиску. Конструктивно дефлектор типу ЦАП (центральний аерогідродинамічний інститут) зображено на рисунку 8.

Дефлектор - це насадка, яка встановлюється на гирлі повітропроводу або шахти, або безпосередньо над вихідними отворами покриття, суміщеного з перекриттям промислової будівлі. Робота дефлектора відбувається з використанням енергії потоку повітря внаслідок дії вітру. Під час набігання вітрового потоку на дефлектор у лобовій його частині утворюється зона надлишкового тиску (приблизно 2/7 периметра), а в останній частині - зона розрідження, через що збільшується ефект видалення повітря із приміщення.

У будівлях сучасних готелів проектуються припливно-витяжні загальнообмінні з механічним спонуканням системи вентиляції, схеми яких подано на рисунку 9. Як правило, в підвальних приміщеннях влаштовують припливні камери для обробки припливного повітря, а на технічному поверсі - обладнання витяжних вентиляційних систем (вентилятор, регулюючі пристрої тощо). Якщо поверховість будівлі десять і більше, то на двох верхніх поверхах на вентиляційних вітропроводах обов'язково передбачаються автоматичні зворотні апани, а на припливних та витяжних шахтах технічних поверхів - апани, які автоматично відкриваються під час зупинки вентилятора при підвищенні температури повітря в шахті до 50 °С.

Рис. 8. Дефлектор ЦАП (схема):

1 - патрубок вентиляційної системи; 2 - насадка-дифузор; 3 - оголовок (корпус); 4 - кріпильні стояки; 5 - зонт; 6 - конусний відбивач природних опадів

Вентиляція приміщень магазинів, підприємств побутової» обслуговування населення, підприємств громадського харчування, бань, пралень створюється відповідно до будівельних норм і правил для даних будівель.

Рис 9. Системи загально обмінної припливно-витяжної з механічним спонуканням вентиляції багатоповерхових житлових і громадських будівель (схеми):

а - системи з вертикальними колекторами; б - системи з горизонтальними колекторами-збірниками; 1 - отвори на видалення повітря, 2 -вертикальний колектор; 3 - відгалуження від колектора, 4 -зворотні клапани (самозакривні); 5 - автоматичний клапан; 6 - вентилятор, / -клапан; 8 - отвори для подачі повітря; 9 - припливна камера

Магазини. Основними приміщеннями є торгові зали, повітрообмін яких знаходять шляхом розрахунків і визначення максимальна кількості повітря з умов асиміляції надлишків тепла, видалення вологи, позбавлення вуглекислого газу до ГДК, які надходять у приміщення від обслуговуючого персоналу та покупців. Обов'язкова перевірка вітрообміну за санітарними нормами. Магазини, які знаходяться в будівлях іншого призначення, повинні мати самостійні системи вентиляції. В охолоджуючих камерах для зберігання овочів і фруктів проектується припливно-витяжна система вентиляції. Підприємства Побутового обслуговування населення. Основними шкідливостями Технологічних приміщень є гази й пара технологічних процесів (за даними технологів), теплота, волога, пил. Джерелами шкідливостей є технологічне обладнання, люди, сонячна радіація, електродвигуни, відкриті дзеркала ванн із різними хімічними речовинами тощо. Повітрообмін приміщень із машинами знежирення повинен бути не