Зведення будівлі з внутрішнім монолітним залізобетонним каркасом та зовнішніми цегляними стінами

Рис. 4. – Схема організації робочого місця муляра:

1) робоча зона; 2) зона матеріалів; 3) транспортна зона.

Процес кладки, що полягає з багатьох робочих операцій, виконує не один муляр, а ціле ланка в складі від двох до п'яти мулярів. Ланки мулярів залежно від кількісного складу називають "двійкою", "трійкою", "четвіркою" і "п'ятіркою".

Цегельну кладку стін слід вести операційно-розчленованим методом, при якім кожний робітник день у день виконує ті самі операції. Це сприяє підвищенню продуктивності праці й поліпшенню якості роботи.

Чисельний склад робочої ланки, при якому муляри можуть досягатися найбільшої продуктивності праці, залежить від конструктивних особливостей будинку: товщини стін, кількості й розмірів прорізів, складності архітектурних форм.

Зводити житлові будинки доцільно ланками "четвірка" і "п'ятірка". Залежно від складності, призначення й виду стін ці ланки можуть розпадатися на дві "двійки" (якщо основна ланка "четвірка") або на "двійку" і "трійку" (якщо основна ланка "п'ятірка"). Якщо необхідно, "двійки" і "трійки" знову з'єднуються в робочу ланку основного складу, і робота триває "четвіркою" або "п'ятіркою".

Цегельну кладку стін ланка "п'ятірка" (мал.) виконує в, такої технологічної послідовності. Муляр 4-5-го розряду разом з першим муляром 2-го розряду встановлює причалку для зовнішньої версти, перевіряє правильність раніше викладеної кладки, а потім разом виконують кладку зовнішньої версти. Задніми на відстані 2-3 м працюють другий муляр 2-го розряду й муляр 3-го розряду, вони викладають внутрішню версту. Слідом за ними на відстані 2-3 м працює третій муляр 2-го розряду, який виконує кладку забутки.

Рис. 5. – Приблизний порядок роботи ланки "п'ятірка" при кладці стіни

в 2 цеглини

Перший і другий муляри 2-го розряду за вказівкою мулярів, яким вони допомагають, роблять також сколку цегли по ходу кладки. При необхідності третій муляр 2-го розряду допомагає першим двом підготовляти матеріали.

При організації праці мулярів ланками "п'ятірка" потрібно меншу кількість висококваліфікованих мулярів, чому при ланках "двійка". Крім того, практикою багатьох будівельних організацій установлено, що при роботі ланками "п'ятірка" приблизно на 15-20% підвищується продуктивність праці й відповідно зменшується потреба в робітників у порівнянні з ланками "двійка".

Щоб скоротити час будівництва й забезпечити безперебійну роботу мулярів і монтажників, будівлю у плані ділять на рівновеликі частини – захватки. Розмір захватки звичайно рівний 35-50 м по довжині будинку.

Комплексна бригада для зведення будинку зі стінами із цегли звичайно складається з 20-25 людей. До її складу входять 1-2 теслі для заповнення віконних і дверних прорізів, 5-7 такелажників для подачі цегли й розчину, установки й перестановки підмістя й 14-18 мулярів різної кваліфікації для виконання малярних робіт, подачі цегли й розчину на стіну.

Вимога до якості цегельної кладки.

Кладку стін із цегли треба виконувати у відповідності зі БНіП 3.03.01 87 "Несучі обгороджуючі конструкції, Розділ "Кам'яні конструкції", дотримання яких забезпечує необхідну міцність конструкції що зводиться й високу якість.

У процесі роботи муляр повинен стежити за тим, щоб застосовувалися цегла й розчин, зазначені в робочих кресленнях, перевіряти правильність перев'язки і якість швів кладки, вертикальність, горизонтальність і прямолінійність поверхонь і кутів, правильність установки закладних деталей і зв'язків, якість поверхонь кладки, а також якість застосовуваних матеріалів.

Якість виконуваних робіт необхідно систематично контролювати, використовуючи наявні в муляра інструменти й пристосування. У тих випадках, коли відхилення перевищують припустимі, питання про продовження робіт повинен бути вирішений разом із проектною організацією. Якщо при цьому кладку не переробляють, то повинні бути дані конкретні рішення про способи виправлення дефектів.

Правильність закладки кутів будинку перевіряють дерев'яним косинцем. Горизонтальність рядів контролюють правилом і рівнем не рідше двох раз на кожному ярусі кладки. Для цього правила кладуть на кладку, ставлять на нього рівень і вирівнюють його по горизонту, визначають величину відхилення кладки від горизонталі. Якщо вона не перевищує встановленого допуску, відхилення усувають у процесі наступної кладки.

Вертикальність поверхонь і кутів кладки перевіряють рівнем і схилом не рідше двох раз на кожному ярусі кладки. Якщо будуть виявлені відхилення, що не перевищують, що допускаються, то їх виправляють при кладці наступного ярусу або поверху.

Виявлені відхилення осей конструкцій, усувають у рівнях міжповерхових перекриттів.

Товщину швів також періодично перевіряють. Для цього вимірюють п'ять-шість рядів кладки й визначають середню товщину шва; наприклад, якщо при вимірі п'яти рядів кладки стіни її висота виявилася 400 мм, те середня висота одного ряду кладки буде 400:5=80 мм, а середня товщина шва за винятком товщини цегли складе: 80-65-15 мм. Середня товщина горизонтальних швів цегельної кладки в межах висоти поверху повинна становити 12 мм а вертикальних – 10 мм. При цьому товщина окремих вертикальних швів повинна бути не менше 8 мм і не більше 15 мм., а горизонтальних не менше 10 мм і не більше 15 мм.

Техніка безпеки.

Загальні заходи щодо техніки безпеки на будівництві передбачають створення безпечних умов як для безпосередньо працюючих на будівельному майданчику, так і для людей, що тимчасово перебувають на ній.

Територія будівництва в населених пунктах щоб уникнути вільного доступу на неї сторонніх осіб повинна бути огороджена. Споруджувальні об'єкти, розташовані в населених місцях уздовж вулиць, проїздів і проходів загального користування, огороджують суцільними заборами. Якщо забір установлюють близько від об'єкта що зводиться, то його роблять із захисним козирком, що прикривають місця проходу людей.

Для обслуговування робітників будівельні майданчики обладнаються санітарно-побутовими й санітарно-гігієнічними приміщеннями, які розміщують із урахуванням необхідності скорочення переходів від них до місць роботи. До складу санітарно-побутових приміщень для будівельних майданчиків входять: гардеробні, приміщення для сушіння робочого одягу, умивальні й душові, убиральні, приміщення для особистої гігієни жінок, приміщення для обігрівання й відпочинку. Склад і площі цих приміщень визначаються проектом організації будівництва.

На території будівництва повинні бути зроблені внутрішньомайданчикові дороги, а місця проходів і проїздів позначені покажчиками. Зони, небезпечні для руху, слід огороджувати або виставляти на їхніх границях попереджувальні написи й сигнали, видимі як у денний, так і в нічний час.

Проходи для робітників, розташовані на уступах, укосах і косогорах з ухилом більш 20°, обладнають драбинами або сходами з поруччям; на переходах через канави, траншеї роблять містки шириною не менш 0,8 м з поруччям висотою 1 м.

Проїзди, проходи й вантажно-розвантажувальні майданчики на будівництві повинні регулярно очищатися від сміття й будівельних відходів і не захаращуватися ґрунтом, матеріалами, устаткуванням. У зимовий час їх треба очищати від снігу й льоду, а дороги й проходи посипати піском або шлаками.

Розміщення будівельних матеріалів, конструкцій, деталей і встаткування; установку механізмів, піднімальних кранів і інших пристосувань на будівельних майданчиках виконують у відповідності зі схемою будівельного генерального плану майданчика.

Для кожного виду матеріалів, виробів і конструкцій існують свої правила складування, якими визначені розміри штабелів по ширині й висоті, кількість виробів у ряді, порядок укладання їх один на одного, ширина проїздів і проходів між суміжними рядами. Дотримання цих правил забезпечує безпечну роботу такелажників і транспортних робітників на об'єкті будівництва.

Основними вимогами безпеки, які пред'являють до машин, є: розміщення машин і встаткування, що виключає захаращення проходів, під'їздів; наявність пристосувань, що забезпечують безпеку праці; застосування тільки безпечних способів роботи машин; достатнє освітлення робочого місця; справний стан машин; наявність сигналізації. Особлива увага при цьому повинне звертатися на огородження частин, що рухаються, механізмів, що представляють небезпеку для обслуговуючих їх робітників.

Машини й механізми, пуск, робота й пересування яких можуть бути небезпечними для навколишніх, обладнають звуковою або світловою сигналізацією. Крім того, на машинах і в зоні їх роботи вивішують попереджувальні написи, знаки, плакати й інструкції з техніки безпеки.

Найпоширенішими вантажопідйомними механізмами на будівництвах у цей час є баштові крани. Бували випадки, їх падіння в результаті недотримання правил експлуатації вимагають особливо ретельного нагляду за кранами, за справністю підкранових колій. Стан колії необхідно щодня перевіряти, вчасно їх ремонтувати, стежити за тим, щоб непрацюючі крани були закріплені пристроями проти викрадення й відключені від джерел енергопостачання.

Для захисту людей від можливої поразки електрострумом усі тимчасові електричні установки й мережі на будівництві виконують ізольованим проведенням і підвішують на висоті не менш 2,5 м над робітниками місцями, 3 м над проходами й 5 м над проїздами. Металеві частини будівельних машин і механізмів, електродвигунів, пускових апаратів і інших обладнань на будівництві повинні заземлюватися відповідно до затверджених інструкцій.

Наряду з технічними заходами, спрямованими на забезпечення безпеки працюючих на будівництві, усі установки, що перебувають під напругою, забезпечуються відповідними написами, що попереджають про їх небезпеку.

9. ПОБУДОВА ТА ОБЛАСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ

ВІБРАТОРІВ

Будівельні вібратори, використовуються для ущільнення бетонної суміші. Будівельні вібратори бувають – глибинні (внутрішні) та загального призначення. По виду приводу – електромеханічні (з приводом від електродвигуна), пневматичні, гідравлічні і з приводом від двигуна внутрішнього згоряння. За характеру коливань – вібратори з круговими і спрямованими коливаннями, а за кількістю частот вібрації – на одночастотні і двочастотні. За характеру застосування глибинні вібратори бувають ручні, підвісні і самохідні. Спосіб ущільнення бетону вибирають в залежності від характеру конструкції, ступеня армування, умов укладання й консистенції бетонної суміші. Ущільнення бетонної суміші необхідне для поліпшення якості і міцності бетонних конструкцій здійснюють вібрацією. При вібрації суміші передають коливання руйнівні сили внутрішнього тертя і зчеплення між її частками. В результаті суміш набуває властивостей структурної рідини, текучістю, що володіє, яка добре заповнює опалубну форму. При цьому з суміші віддаляється повітря, що також сприяє поліпшенню структури і підвищенню міцності бетону. Для ущільнення суміші вібрацією, застосовують вібратори різних типів і конструкцій. Завдяки глибинній віброобробці з бетонної суміші віддаляються бульбашки повітря, ліквідовуються пори і порожнечі в тілі бетону, упорядковується і ущільнюється каркас суміші.

Поверхнева віброобробка дозволяє вирівняти поверхню і підготувати її до остаточної механізованої обробки. Високоякісна бетонна підлога має бути плоскою, максимально міцною, непроникною і зносостійкою, вона не повинен мати окремих ділянок з пониженням якісних показників. Після скріплення певної частини води в процесі зачинення і тверднення цементного молока значна частина води, що забезпечувала рухливість суміші, залишається у верхній частині конструкції і випаровується, а на її місці в тілі бетону залишаються пори. Через це міцність на стискування у верхній і нижній частині бетонованих конструкцій виходить нерівномірною. Велика пористість бетону наводить до великої усадки в процесі тверднення (підйому країв плит і значному тріщиноутворенню), малій морозостійкості, малій стійкості до різких температурних перепадів, вібрації і дії хімічно агресивних середовищ і динамічних навантажень, а також до значної стираності і великому пиленню.

Для ущільнення бетонних сумішей, що укладаються в невеликі масиви, монолітні, густо- і середньоармовані конструкції з кроком між стержнями арматури не менше 1,5 діаметру вібронаконечника, а також для віброобробки технологічних швів збірних конструкцій застосовуються глибинні вібратори. Комплект глибинного вібратора складається з електродвигуна, валу гнучкого і вібронаконечника. Вібронаконечник занурюється в бетонну суміш, і передають їй коливання. Глибинними вібраторами суміш ущільнюють шляхом вертикального або похилого занурення вібронаконечника в ущільнюваний шар. При ущільненні крок перестановки глибинного вібратора не повинен перевищувати радіусу його дії, а глибина занурення в бетонну суміш повинна забезпечувати заглиблення його в раніше укладений шар на 5-10 см. В процесі ущільнення не можна торкатися вібратором арматури, оскільки це може порушити її зчеплення з бетоном.

Для ущільнення бетонних сумішей, транспортуванні, вивантаження і просіюванні сипких матеріалів; на бункерах, живильниках, вібропресах, віброрейках, віброплитах, вібростолах, вібротранспортерах, віброгротах, віброситах і так далі і тому подібне застосовуються майданчикові вібратори. Майданчиковий вібратор є електродвигуном зі встановленими на кінцях валу ротора дебалансами. Дебаланси, обертаючись з валом ротора, створюють відцентрову силу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. СНіП 111-4-80 «Техніка безпеки в будівництві». – М.: Стройіздат.

2. ДБН А.3.1.-5-96 "Організація будівельного виробництва".

3. ДБН Д.2.2.-8-99 Ресурсні елементні кошторисні нормі на будівельні роботі. // Збірник 6; Бетонні та залізобетонні конструкції монолітні. // Збірник 7; Конструкції залізобетонні збірні. // Збірник 8; Конструкції з цеглі та блоків. – Дніпропетровськ: Созідатель, 2000.

4. Будівельні крани. Довідник. / Під редакцією В.П. Станевського. – Київ. Будівельник, 1981.

5. Довідник по контролю якості будівництва будівель і споруд / Киряш В.Г., Чечеткин С.Н., Александров А.Н. – Дніпропетровськ, 1999.

6. Технологія будівельного виробництва. / Під редакцією О.О. Літвінова. – Київ: Віща школа, 1985.

7. Черненко В.К. Технологія будівельного виробництва. – Київ: Віща школа, 2001.

10. Першин Е.П. Залізничне будівництво. Технологія і механізація. – М.: Транспорт, 1986.

11. Атаєв С.С. і ін. Технологія будівельного виробництва. – М.: Стройіздат, 1981.

Размещено на