Планувальна організація об’єктів комунального господарства міста

tпр електротех..пром. = 60*1,5*3/27=5,7 хв.;

tпр деревообр. = 60*1,5*2/35=5,1 хв.

Таблиця 5

Вибір міського транспорту

9. МАРШРУТНА СХЕМА МІСТА

nмарш = μ * Lмаг / 3.5 * Lсер

nмарш - кількість автобусних маршрутів.

μ – коефіцієнт розгалуженості маршрутної схеми ( 1,5 );

Lмаг – довжина магістральних вулиць ( магістральні вулиці загальноміського і районного значення );

Lсер – середня довжина поїздки у місті, км.

Lсер = 1,2 + 0,17

Sс. т – площа сельбищної території відповідно до плану, км2;

Lсер =1,2 + 0,17√17,74=1,92

nмарш =1,5*50,85/3,5*1,92=11

nмарш = 11 маршрутів.

Відстань між двома маршрутами у житловому районі не більше 600 – 800м. Маршрути прокладаються по загальноміським і районним вулицям.

Основною характеристикою маршрутів є коефіцієнт не прямолінійності:

Кнепр = l марш / lпов. лін.

l марш – довжина маршруту відповідно до плану, км.

lпов. лін.- відстань між кінцевими зупинками маршруту по повітряній лінії, км.

кнепр - < 1,1( дуже мала )

кнепр - 1,1 – 1,15 ( мала )

кнепр - 1,15 – 1,2 ( помірна )

кнепр - 1,2 – 1,25 ( висока )

кнепр - 1,25 – 1,3 ( дуже висока )

кнепр - > 1,3 ( надзвичайно висока )

При виконанні маршрутної схеми в місті потрібно запланувати декілька кільцевих маршрути. Один з маршрутів повинен проходити повз кладовище.

Таблиця 6

Характеристика маршрутів міста

Перевірка показника розгалуженості маршрутної мережі з точки зору правильності накреслення схеми маршрутів проводиться за формулою:

μроз = марш / lмаг

μроз – коефіцієнт розгалуженості маршрутної мережі;

марш – сумарна довжина маршрутів, км;

lмаг – довжина відкоригованої мережі магістральних вулиць, км.

Маршрутна мережа запроектована доцільно, якщо значення μроз = 1,4 – 4,0.

μроз = 100,72/50,85 = 1,98, отже маршрутна мережа запроектована доцільно.

10. ОБ`ЄКТИ ЗОВНІШНЬОГО ТРАНСПОРТУ ТА ЗАКЛАДИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ТРАНСПОРТУ МІСТА

Рівень автомобілізації приймається 200 авто на 1000 людей. З 200 авто 3 – таксі, 2 – відомчих авто, 4 – прокатних, 25 – вантажних. Отже, нормативну кількість автомобілів (на кожну тисячу мешканців міста), що перебувають в особистому користуванні громадян, можна визначити за формулою:

Аі.н. = Азаг.н. – Ат – Ав – Апр – Аван;

Аі.н. – нормативна кількість автомобілів індивідуального користування, що припадає на 1000 мешканців міста;

Азаг.н. – рівень автомобілізації на 1000 мешканців міста;

Ат – кількість автомобілів таксі у загальному рівні автомобілізації, що припадає на 1000 мешканців міста;

Ав – кількість відомчих автомобілів у загальному рівні автомобілізації на 1000 осіб;

Апр – кількість прокатних автомобілів у загальному рівні автомобілізації на 1000 осіб;

Аван – кількість вантажних автомобілів у загальному рівні автомобілізації на 1000 осіб;

Аі.н.= 200 – 3 – 2 – 4 – 25 = 166 автомобілів індивідуального користування

Загальна кількість індивідуальних автомобілів у місті визначається за формулою:

А і = Аінд норма *N /1000

А і - загальна кількість легкових авто індивідуального користування;

Аі.н. – нормативна кількість автомобілів індивідуального користування, що припадає на 1000 мешканців міста;

N – проектна чисельність населення міста.

А і = 166*143000/1000 = 23738 автомобіля

Всі легкові авто міста повинні бути забезпечені гаражами. По розташуванню:

- відстань від місця проживання до гаражів не більше – 800 м ( в умовах реконструкції 1000 м );

Дозволяється розташовувати гаражі в СЗЗ підприємств, в зоні відведення залізниці та магістральних доріг. Розміщуються подалі від дитячих садків, лікарень тощо.

Аі р – ів = Аі / nр-ів

Місто повинно забезпечувати стоянками 75% загальної кількості легкових авто. З них 25% в житлових районах, 25% в промислових районах, 15% в місцях короткочасного відпочинку, 5% в центрі міста.

Таблиця 7

Характеристика об’єктів збереження та обслуговування легкового транспорту

На плані АЗС і СТО розміщуються поряд на виїздах з міста, в центрі, в житлових районах, порт, вокзал. Норма площі на АЗС і СТО 1 га.

Комплекс транспортних споруд при об’єднанні, пересіченні або розгалуженні ліній різних видів зовнішнього та міського транспорту, що разом виконують пасажирські та вантажні операції утворює транспортний вузол міста.

Серед різних видів зовнішнього транспорту що забезпечує пасажирські та вантажні зв'язки міста з іншими районами, найбільш поширені залізничний і автомобільний.

Залізничний вузол міста включає сукупність спеціалізованих станцій, залізничних підходів і під'їзних колій до підприємств. При розміщенні в місті однієї станції загального типу (проміжної або дільничної) вузол включає станцію, підходи і під'їзні колії. При невеликому числі підходів (не більше 3 – 4) найбільш поширені вузли лінійного типу або з паралельними ходами.

Вузол лінійного типу являє собою послідовно розташований вздовж однієї лінії ряд спеціалізованих станцій (пасажирська, вантажна, технічна пасажирська, сортувальна та ін.). Залізничні підходи до міста частіше приєднуються до крайніх станцій вузла. Розміщення окремих станцій відносно легко пов'язується з функціональним зонуванням міста, і залізничні пристрої не створюють труднощів подальшому територіальному розвитку функціональних зон.

Вузли з паралельними ходами найчастіше утворюються в процесі трансформації лінійного вузла: для проїзду транзитних та вантажних поїздів прокладається паралельний шлях навколо міських утворень, які виникни по інший бік залізничних колій. В такому випадку міська територія перерізається лише коліями, що ведуть до пасажирської станції, яка "вросла" в місто. Паралельний хід може бути передбачений і для обслуговування промислових районів при проходженні залізничної лінії між ними і сельбищною територією. На паралельнім ході може розташовуватись промислова станція.

На генеральному плані міста території пристроїв залізничного транспорту відображаються у вигляді смуги відведення. Ширина смуги відведення залізниці на перегоні разом з укосами в залежності від категорії становить 22 – 62 м; в межах населених міст вона може бути прийнята 20 м за рахунок улаштування підпірних стінок, естакад та інших інженерних споруд в місцях значного перепаду висот між коліями та прилеглою територією. Мінімальні розміри смуг відведення для різних типів залізничних станцій наведені на рис. 1.

Між спорудами залізничного транспорту і житловою забудовою треба дотримуватись санітарно-захисної зони, ширина якої для доріг І – III категорій – 100 м, для станційних і під'їзних колій – 50 м. Розміщення пристроїв залізничного транспорту відносно сельбищної території визначається особливостями їх діяльності.

В міських умовах при проходженні залізничних ліній на насипу або в виїмці їх рекомендується обмежувати підпірними стінками або прокладати лінії на естакадах.

Рис. 1. Мінімальні розміри смуг відводу для залізничних станцій: ф - пасажирська: б - технічна пасажирська; в - вантажна; г – сортувальна; д – дільнична; є - проміжна: 1 – тупикова; 2 – прохідна; 3, 5 – з послідовним розташуванням парків; 4,3 - те саме, з паралельним.

Пасажирські станції розміщують в сельбищній території міста по можливості ближче до центральної частини міста (особливо в великих містах при сильно розвиненому приміському залізничному сполученні).

Водний транспорт – це найстаріший вид зовнішнього транспорту. Його історія налічує декілька тисячоліть. Майже до кінця XІX століття був єдиним міжміським вантажним транспортом. З появою залізних доріг дешевий, але тихохідний водний транспорт став швидко втрачати свої позиції. Все більша кількість вантажів та пасажирів перевозилася іншими, більш швидкісними видами міжміського транспорту. Серйозний недолік водного транспорту на більшості територій – сезонність його використання (крім південних районів). На даний час виконує основні вантажні перевезення в міжконтинентальному сполученні.

Водні шляхи поділяються на зовнішні (морські та океанські) та внутрішні. Внутрішні шляхи поділяються на природні – річки та озера в їхньому природному стані, та штучні, до яких належать шлюзовані річки, судноплавні канали і штучні водосховища.

Морські порти розміщуються або безпосередньо на узбережжі океанів і морів, або в морських гирлах річок. Основне призначення морського порту – забезпечити навантаження-розвантаження вантажів і посадку-висадку пасажирів, дати захист суднам від хвиль, а також забезпечити постачання і ремонт суден.

Річкові порти за місцеположенням розділяються на: порти на вільних річках, порти на шлюзових річках і каналах. Крім того, розрізняють порти на озерах і водосховищах.

Порти на вільних річках характеризуються значними коливаннями рівню води (порядку 10 – 15 м на значних річках). Порти на шлюзованих річках і каналах не потерпають від великих коливань рівню води та в меншій мірі залежать від природного режиму річки. Порти на великих озерах і водосховищах потребують захисту від вітрового хвилювання.

Порти на вільних річках влаштовують безпосередньо в руслі річки, вздовж її берега або в природних затонах і затоках, з’єднаних з основним руслом протоком або каналом. Іноді порти влаштовуються в штучно виритих басейнах-ковшах. Перший тип порту називається русловим, а другий – поза русловим.

Рейди в руслових портах розміщуються на ділянках річки, де є достатня акваторія необхідної глибини. В позаруслових портах рейди розташовуються також в руслі річки, в басейнах-ковшах влаштовуються лише причали.

Порти на озерах і водосховищах влаштовуються в природних бухтах, захищених від хвилювання, або ж на відкритому березі з захистом порту молами та хвильоломами.

Пасажирські порти повинні мати зручні, прямі транспортні зв’язки з іншими об’єктами зовнішнього транспорту, що розташовані в населеному пункті, а також з центром міста.

Вантажні порти повинні бути надійно з’єднані з системою вулиць і доріг міста, а також зі залізничними лініями загальної мережі. Перед в’їздами вантажного автотранспорту на території портів необхідно влаштовувати автостоянки для вантажних автомобілів.

Розрізняють 2 типи річкових вокзалів: стаціонарні та плавучі.

Для великих міст найсприятливіший тип – стаціонарний, що розташований на територіях, які не підтоплюються. Такий вокзал може бути використаний на протязі всього року. На зрегульованих річках і водосховищах при незначних коливаннях горизонту води причальний фронт влаштовується безпосередньо на набережній; на вільних річках при значних коливаннях рівня води можна комбінувати стаціонарну будівлю вокзалу і перон, який споруджують на відмітках, що не затоплюються; а також плавучий дебаркадер, що з’єднується з пероном трапами на шарнірних фермах, які піднімаються і опускаються залежно від рівня води в річці. На міських лініях річкового трамваю і на приміських лініях влаштовуються зупинки з павільйонами літнього типу.

Між портами і сельбищною територією населеного місця передбачається створення СЗЗ: для пасажирських портів – шириною 100м, для району перевантаження і зберігання курних вантажів – 300м; до резервуарів і зливно-наливних пристроїв в районах перевантаження і зберігання легкозаймистих і горючих рідин на складах І категорії – 200м, те саме, на складах ІІ і ІІІ категорій – 100м, до меж рибного порту – 100м.

В населених пунктах, що розташовані на берегах річок, озер і морів може розвиватися маломірний флот, що належить громадянам.

Неорганізоване зберігання маломірного флоту призводить до захаращення берегів, серйозних порушень оточуючого середовища. Для зберігання відстою суден маломірного флоту необхідно передбачати розміщення його у спеціальних базах. Територіально ці бази треба розміщувати в периферійних районах населеного пункту або за його межами в приміській зоні, в містах розташування дачних і садових ділянок. При цьому повністю виключається рух моторних суден в межах міст.

Берегові бази маломірного флоту необхідно віддаляти від прибережних лікувально-профілактичних установ, пляжів і зон масового відпочинку населення. Бази залежно від місткості поділяються на 3 групи: малі – до 500 од., середні – 1 – 2 тис. од., великі – понад 2 тис. од. Орієнтовний розмір території бази на 500 суден становить 1,5 – 2 га.

Гаражні і ремонтні пристрої в великих містах слід розміщувати поза житловою забудовою, окремо від автовокзалів. Таке розміщення дає можливість розмістити автовокзал в житлових районах найзручніше для населення, не погіршуючи санітарно-гігієнічні умови його життя.

Автовокзал і залізничний вокзал об’єднані в один комплекс. Зовнішній зв'язок також забезпечує водний транспорт – порт на сході міста.

В проектованому місті представлений вузол лінійного типу – технічна пасажирська станція. (Додаток В)

11. ІНЖЕНЕРНІ МЕРЕЖІ МІСТА

До системи забезпечення господарчо-побутових процесів життєдіяльності міста належать інженерні комунікації з об’єктами їх живлення та обслуговування. Інженерне забезпечення міста є сукупність систем водопостачання, каналізації, електро- і теплопостачання, яке повинно забезпечити безперебійне функціонування та подальший розвиток міста.

Діяльність галузей міського господарства заснована на певних технологіях, специфіка яких пов’язана з особливостями процесів задоволення потреб виробництва й населення, характером функцій, що виконуються.

Найбільш жорсткі вимоги до розміщення в системі взаємозв’язків елементів комплексу галузей міського господарства висуваються з боку галузей, згрупованих у блоці інженерно-технічних систем. Меншою мірою це стосується галузей блоку експлуатації, що спеціалізується на охоронних і захисних функціях.

Водопостачання - комплекс інженерних споруд, устаткування і санітарних заходів, що забезпечують господарсько-питне водоспоживання в житлових і громадських будівлях, на підприємствах, а також потреби комунально-побутових підприємств і гасіння пожеж.

Системи водопостачання класифікуються за низкою ознак.

За родом об’єктів, що обслуговуються – міське, селищне, промислове, сільськогосподарське водопостачання.

За призначенням - господарське, яке призначене для задоволення питних і господарсько-побутових потреб; виробниче – для постачання води промисловим підприємствам; протипожежне – що подає воду для гасіння пожеж; об’єднане – призначене для одночасного задоволення різних потреб, наприклад, господарсько-протипожежна система.

За способом подачі води – самопливні водоводи і водоводи з механічною подачею води.

Елементи системи водопостачання: водозабірні споруди, насосні станції І і ІІ підйому на водозаборі, очисні споруди на водозаборі, резервуар, магістральні водоводи для підйому води, водозбірні площі (резервуар чистої води, насосні станції ІІ і ІІІ підйому, хлораторні), магістральні водоводи для подачі води споживачам, розвідна (розподільча) мережа (міський колектор, внутрішньоквартальна мережа).

При поверхневому джерелі водопостачання вода із джерела відбирається водоприймальником і по самопливним водоводам надходить в береговий колодязь. Потім насосами першого підйому вона подається в споруди для очищення (освітлення, фільтрування та дезінфекції). Очищена вода надходить в резервуари чистої води і насосами другого підйому подається з них в мережу трубопроводів, причому частина води акумулюється в баку водонапірної башти. По магістральним трубопроводам (водоводам) вода надходить в райони міста і за розподільчою мережею – до споживачів.

На території міста розміщують водопровідні мережі різного призначення: господарсько-питні, протипожежні, поливочні, промислові. Як правило, господарсько-питні, протипожежні і поливочні мережі об’єднують в одну систему, хоча можливе також їхнє розділення, наприклад, застосування поливочної мережі мілкого закладання. Об’єднані або роздільні водопровідні системи обирають в результаті техніко-економічного аналізу залежно від потреби міста, наявності джерел води, якості води в них, кліматичних умов та інших чинників. Кількість ліній водоводів приймається з урахуванням категорій надійності подачі води системою водопостачання і черговості будівництва.

Зовнішня водопровідна мережа міста є основною частиною водопроводу, вартість якої становить 50 – 70% вартості всього водопроводу. Водопровідні мережі складаються з магістральних і розподільчих ліній. Магістральні лінії служать для транспортування транзитних мас води, а розподільчі – для подачі води з магістралей до житлових будинків та інших об’єктів.

За накресленням в плані водопровідні мережі бувають тупикові, кільцеві та комбіновані. Тупикова мережа коротша за кільцеву, але вона не гарантує безперебійної подачі води споживачам, оскільки при аварії на одній ділянці всі наступні ділянки з відгалуженнями не будуть постачатися водою. Кільцева і комбінована мережі більш надійні в експлуатації, бо в разі аварії на одній з ліній при її відключенні споживачі постачатимуться водою з іншої лінії. Тому, як правило, водопровідні мережі проектують кільцевими. Тупикові лінії водопроводів допускається використовувати в разі подачі води на господарсько-питні потреби при діаметрі труб не більше 100мм та при подачі води на протипожежні потреби при довжині ліній не більше 200м, коли прийняті особливі міри проти замерзання цих ліній.

Для зовнішніх водопровідних мереж в даний час застосовують труби: чавунні, сталеві та неметалеві (залізобетонні, азбестоцементні та поліетиленові – з вініпласту, поліетилену та інших пластичних матеріалів). Глибина закладання водопровідних труб, рахуючи до низу, повинна бути на 0,5м більше розрахункової глибини проникнення в ґрунт нульової температури, при чому необхідно враховувати зовнішні навантаження від транспорту і умови пересікання з іншими підземними комунікаціями. На водопровідних мережах встановлюються оглядові колодязі зі збірного залізобетону.

Джерела водопостачання (як поверхневі, так і ґрунтові) зазнають забруднення. Тому ці джерела і басейн їх живлення потребують організації санітарної охорони від забруднення.

При проектуванні системи водопостачання враховуються геологічні, гідрологічні і санітарні умови. При цьому передбачаються зони санітарної охорони джерел водопостачання, водопровідних споруд і водозаборів. При проектуванні водозабірного вузла всі споруди мають бути розташовані в чіткій технологічній послідовності (джерело – насосна станція – очисні споруди – збірний резервуар). Всі елементи споруди повинні бути розташовані на одній ділянці території, за містом, вище за течією річки. Процес очищення води для господарсько-питних потреб провадиться на очисних станціях і складається з двох етапів: освітлення води шляхом осадження завислих речовин і фільтрування, яке виконують освітлювачі або відстійники і фільтри. Знезараження води або її дезінфекція полягає в повному вивільненні води від хвороботворних бактерій (різні методи).

Мережі водопроводу прокладаються під вулицями на розділювальних смугах, під тротуарами, в загальних коридорах з нафтопроводами, газопроводами та іншими комунікаціями. Всі споруди водопровідного майданчика (резервуари чистої води, насосні станції, хлораторні) повинні бути розташовані на одній ділянці території в чіткій технологічній послідовності з санітарною зоною 50м.

Каналізація - комплекс інженерних споруд, устаткування і санітарних заходів, щозабезпечують збір і відведення за межі населеного пункту господарсько-побутових, виробничих, поверхневих забруднених стічних вод, а також їхнє транспортування, очистку та знезараження перед утилізацією або скиданням у водойми.

Для відведення вод в містах використовуються загальносплавні, роздільні, напівроздільні та комбіновані засоби.

Загальносплавний засіб каналізації полягає в тому, що всі міські стічні води відводяться по одній системі труб. Цей вид каналізації застосовується недостатньо широко в зв’язку зі значною вартістю очисних споруд.

При роздільному способі влаштовуються дві мережі трубопроводів. По одній мережі труб відводяться господарсько-побутові і забруднені виробничі стічні води, а по іншій – зливові і умовно чисті виробничі стічні води. Цей спосіб знайшов найбільше поширення в наших містах. Проте слід відмітити, що він має істотний недолік, що полягає в тому, що поверхневі стоки скидаються в водойми, як правило, без попередньої очистки або з недостатньою очисткою, що сприяє їхньому забрудненню.

Напівроздільний спосіб каналізації полягає в тому, що міські водостоки з’єднуються з мережами господарсько-побутових стічних вод за допомогою пристроїв, які дозволяють скидати в каналізацію перші забруднені порції дощових вод при дощах великої інтенсивності та всього стоку при дощах малої інтенсивності. Саме цей об’єм стоку надходить на очисні споруди.

Комбінований спосіб об’єднує загальносплавну і роздільну системи, при чому загальносплавна система застосовується в центральних районах міста, а роздільна – на периферії з самостійною очисткою атмосферних вод.

Стічні води, що містять розчинні і нерозчинні домішки і забруднення, відводяться за межі міста і спускаються у водойми. Перед спуском їх необхідно очистити до такого ступеня, щоб вони не чинили негативного впливу на водойму, і якість води у водоймі не знижувалася нижче встановлених санітарних норм. Метод і ступінь очищення стічних вод визначається залежно від місцевих умов з урахуванням можливого використання стічних вод для промислових і сільськогосподарських потреб. Очищені стічні води, які скидаються в водойми, повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам.

Використовуються такі методи очистки стічних вод: механічний, біологічний, хімічний і фізико-хімічний. Механічний метод дозволяє довести ступінь очищення стічних вод до 60%, біологічний – до 90 – 92%, а при введенні доочищення стічних вод – до 96 –98%. Після очищення стічної рідини тим чи іншим способом вміст бактерій в них різко зменшується. Проте число бактерій, що залишаються в стічній рідині, яка пройшла механічне або навіть ефективне біологічне очищення, може досягати значних розмірів. Повністю знищити хвороботворні бактерії можна лише шляхом її знезараження. З цією метою провадять хлорування стічної рідини.

Залежно від рельєфу місцевості і планувального рішення в містах застосовують централізовану і децентралізовану схеми каналізації. В компактних містах з загальним падінням рельєфу переважно в один бік використовується централізована схема каналізації. При наявності декількох басейнів стоку і розчленованому планувальному рішенні міста використовується децентралізована схема каналізації.

Каналізаційні мережі є самопливними (безнапірними) системами. Лише в особливих випадках можливе використання напірних систем, в трубопроводах яких за допомогою насосних станцій створюють напір. Діаметри каналізаційних мереж всіх систем визначаються гідравлічним розрахунком, але мінімальні діаметри труб повинні прийматися: для вуличної мережі 200 мм, для внутрішньоквартальної – 150 мм; для дощової і загальносплавної вуличної мережі 250 мм і внутрішньоквартальної – 200 мм. Для каналізаційних трубопроводів використовуються: самопливних – безнапірні залізобетонні, бетонні керамічні і азбестоцементні труби; напірних – напірні залізобетонні, азбестоцементні, чавунні, сталеві і пластмасові труби. Найменшу глибину закладання лотку каналізаційного трубопроводу приймають для труб діаметром до 500 мм на 0,3 м, а для труб більшого діаметру на 0,5 м менше найбільшої глибини проникнення в ґрунт нульової температури. Проте глибина відміток планування території до верху труби повинна бути не менше 0,7 м.

Для огляду і ремонту на всіх системах каналізаційних мереж передбачають оглядові колодязі або камери, які встановлюють в місцях примикання до колектору труби, що приєднується, в місцях зміни напряму, уклонів і діаметрів трубопроводів і на прямих ділянках на відстанях, що залежать від діаметру труб.

Каналізація як інженерно-технологічна система складається з таких основних елементів: будинкових каналізаційних пристроїв, зовнішніх каналізаційних мереж, насосних станцій, очисних споруд і напірних та самопливних водоводів, споруд для очищення стічних вод та випусків у водойм.

Насосні станції каналізації за санітарними нормами шуму мають розташовуватися в окремих будівлях; санітарна зона до 30м. Каналізаційна мережа прокладається під землею по вулицях і дорогах, на розділювальних смугах і під тротуарами. Склад об’єктів очисних споруд каналізації слід обирати залежно від характеристики і якості стічних вод, ступеня їхньої очистки, метода обробки осаду і місцевих умов; санітарна зона цих споруд – від 150 до 500м. Майданчик очисних споруд слід розташовувати з підвітреного боку для домінуючих вітрів теплого періоду року відносно житлової забудови, нижче населеного пункту за течією річки. Очисні споруди виробничої і дощової каналізації слід розташовувати на території промислових підприємств.

Вирішення водопостачання й каналізації в проектах планування і забудови повинно забезпечити:

оцінку умов водопостачання й водовідведення як елементів комплексної оцінки умов розвитку міст;

визначення продуктивності систем на розрахункові етапи для такого складу і кількості водокористувачів, який проектується;

розробку принципових схем в ув’язці з планувальною структурою, функціональним зонуванням, вимогами охорони зовнішнього середовища і заходами щодо організації інженерної інфраструктури групових систем населених місць.

Оцінку умов водопостачання, відведення, очистки і випуску (використання) стічних вод треба виконувати на підставі басейнових схем використання водних ресурсів і територіальних схем охорони середовища. Продуктивність функціонуючих систем водопровідно-каналізаційного господарства повинна бути перевірена на відповідність нормативному водоспоживанню і водовідведенню існуючих водокористувачів.

Продуктивність міських систем водопостачання і каналізації повинна встановлюватися за розрахунковими витратами на добу найбільшого водоспоживання (водовідведення) усіх груп водокористувачів і протипожежними витратами.

Для зрошування міських зелених насаджень, поливання і миття удосконалених покриттів треба, як правило, передбачати улаштування спеціальних поливальних водопроводів з використанням як джерела водопостачання місцевих водотоків, водойм, ґрунтових вод або доочищення міських стічних вод.

Водозабори із поверхневих джерел господарсько-питних водопроводів треба розміщувати вище випусків стічних вод, населених пунктів, а також стоянок суден, лісових бірж, товарно-транспортних баз і складів, у районах, які забезпечують організацію зон санітарної охорони.

Місця випуску стічних вод повинні бути розміщені нижче за течією річки від межі населеного пункту і усіх місць його водокористування з урахуванням можливості зворотної течії при нагірних вітрах і при зміні режиму роботи ГЕС. У групових системах населених місць наведені вище вимоги відносяться до ядра і місць відпочинку систем розселення.

Розміщення головних споруд водопроводу і каналізації повинно бути ув’язане з територіальним розвитком міст як у межах, так і за межами розрахункового строку проектування.

Відстань до межі першого поясу зони санітарної охорони господарсько-питних водопроводів треба приймати не менше, м:

- для поверхневих джерел-водойм – 100 – 200;

- для підземних джерел – 30 – 50 до 100м.

Система газопостачання міст складається із джерела газопостачання, газової розподільчої мережі і внутрішнього газоустаткування у споживачів. Джерела газопостачання для міста – це магістральні газопроводи, по яких газ подається з газових промислів або газових заводів, на яких з твердих видів палива створюють штучні гази. При великому віддаленні газових промислів від тих об’єктів, на які він постачається (понад 300км), на газопроводах споруджують спеціальні колекторні станції, призначені для підвищення тиску газу і, таким чином, для підвищення пропускної здатності газопроводів.

Перед подачею газу в магістральний трубопровід газ очищують від шкідливих домішок і вологи на спеціальних установках. Магістральні газопроводи або відпайки від них закінчуються газорозподільчими станціями (ГРС), що призначені для зниження тиску і підтримання його на завданому рівні перед подачею газу в газорозподільчу мережу. ГРС є, так би мовити, межею між магістральним газопроводом і розподільчою мережею міста або району.

Споживання газу в містах поділяється на такі групи:

побутове (для приготування їжі та гарячого водопостачання);

комунально-побутове (споживання в будівлях сфери обслуговування і громадських будинках);

на опалення та вентиляцію будівель;

промислове.

Системи газифікації являють собою комплекс магістральних газопроводів, підземних газосховищ і кільцевих газопроводів, що забезпечують транспортування і розподіл газу.

Міські газопроводи класифікуються:

- за видом газу, що транспортується – газопроводи природного газу, попутного нафтового газу, зріджених вуглеводневих газів, змішаного газу. Для великих міст використовується головним чином природний газ, хоча в районах малоповерхової забудови може використовуватися й зріджений газ;

- за тиском газу – газопроводи низького, середнього, високого тиску;

- за місцеположенням відносно